Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Кафедра методики викладання спортивних



Сторінка10/17
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.14 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   17

Аналіз останніх досліджень і публікацій з проблеми. У статті 1 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" сказано, що "фізична культура - складова частина загальної культури суспільства, яка спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібно­стей людини з метою гармонійного формування її особистості".


Мета статті. Розкрити і охарактеризувати урок фузичної культури у загальноосвінтіх навчальних закладах, проаналізувати методику проведення уроку як систему управління процесом засвоєння учнями навчальної програми.

Виклад основного матеріалу дослідження. Педагогічний процес фізичного виховання здійснюється через різноманітні форми занять, на яких учні оволодівають предметом фізичної культури, роблячи його своїм надбанням, формуючи і збагачуючи особисту фізичну культуру.

Структура занять із фізичної культури передбачає їхню загальну педагогічну спрямованість і специфічний зміст, який забезпечує вирішення завдань фізичного виховання.

Аналіз педагогічної суті різних форм організації фізичного виховання школярів показує, що не в кожній із них однаково можуть бути представлені всі складові виховного процесу: навчання фізичних вправ; засвоєння знань із фізичної культури; процес удосконалення фізичних здібностей; спеціалізована підготовка тощо.

Так, наприклад, процес навчання може бути подано в урочних заняттях, а вдосконалення фізичних якостей – у позаурочних, де вибір навчального матеріалу буде визначатися завданнями підвищення функціональних можливостей учнів. Ця обставина свідчить про значення кожної форми занять у педагогічному процесі з фізичного виховання і вимагає їх чіткості, взаємоузгодженості та супідрядності під час вирішення завдань фізичного виховання. Вилучення будь-якої форми занять із організованої структури процесу фізичного виховання суттєво знижує його ефективність і, як наслідок, унеможливлює досягнення бажаного педагогічного результату.

Фізична культура як навчальний предмет передбачена в усіх класах загальноосвітньої і професійної школи. В умовах, коли освіта стає все більш професійно- орієнтованою, фізична культура належить до обов'язкових предметів поряд із рідною мовою і літературою, природознавством, математикою, історією України. Зміст предмета регламентується програмою, практична реалізація якої здійснюється на уроках фізичної культури. Відвідування уроків є обов'язковим для всіх учнів школи. Залежно від стану здоров'я, після проведення щорічного поглибленого медичного огляду, лікар розподіляє учнів на медичні (основну і спеціальну медичну) групи для занять фізичною культурою на підставі "Положення про лікарсько-фізкультурну службу", затвердженого наказом міністра охорони здоров'я України від 31 грудня 1992 року за № 2111. До основної групи входять практично здорові діти, а ті, що мають відхилення у стані здоров'я, належать до спеціальної медичної групи і навчаються за спеціальною програмою.

Характерними рисами уроку, що відрізняють його від інших форм фізичного виховання, є те, що:



  • на уроках фізичної культури вчитель створює найкращі умови для розв'язання всіх завдань фізичного виховання та спрямовує самостійну роботу учнів;

  • уроки визначають основний зміст інших форм фізичного виховання школярів;

  • на уроках яскраво виражена дидактична спрямованість, зумовлена вирішенням освітніх завдань;

  • керівна роль належить вчителю, який викладає предмет і здійснює виховання учнів;

  • діяльність учнів чітко регламентується, а навантаження суворо дозується згідно з їхніми індивідуальними можливостями;

  • на уроках присутній постійний склад учнів, яким притаманна вікова однорідність;

  • уроки зумовлені розкладом занять.

Ці риси підносять урок фізичної культури до рівня основної форми занять і створюють сприятливі умови для досягнення мети навчання в школі – підготовки всіх учнів до самостійного життя, праці, формування в них потреби та вміння регулярно займатися фізичними вправами, зміцнювати здоров'я і підтримувати належний рівень фізичної підготовки протягом усього життя.

Це вимагає такої побудови навчального процесу, коли учні під керівництвом педагога опановують систему знань і способи діяльності, виховуються та розвиваються.

Отже, урок фізичної культури можна розглядати як своєрідний системоутворюючий фактор. У ньому, з одного боку, в діалектичній єдності виступають мета, завдання, засоби і методи навчання, а з іншого – урок об'єднує в єдине ціле всі форми фізичного виховання школярів.

Досягненню високої ефективності кожного заняття сприяє глибоке знання вчителем теорії і методики уроку. Творче осмислення теорії та існуючої практики фізичного виховання дасть змогу вчителеві використати все багатство фізичних вправ, широке коло методів навчання і виховання, прогресивні форми організації занять відповідно до конкретних умов, завдань і реальних рухових можливостей учнів.

Крім запобігання негативного впливу сидячого способу життя на розвиток організму, заняття фізичними вправами повинні сприяти розв'язанню таких завдань:


  • вирощувати здорову, всебічно розвинуту молодь, навчати її долати лінивість душі і тіла;

  • виробляти в юнаків і дівчат життєво важливі рухові навички та вміння;

  • виховувати сміливість, силу волі, витривалість, дисциплінованість і солідарність;

  • сприяти формуванню веселої вдачі, погідності духу;

  • розвивати любов до рідного краю, природи;

  • відвернути молодь від шкідливих звичок і спрямувати до доцільних (залежно від віку та статі) занять за інтересами. При цьому необхідно широко використовувати традиції, звичаї українського народу як загальнонаціональні, так і місцеві.

Для проведення занять школи пристосовували приміщення (зали із лавами, подвір'я), береги річок, лісосмуги тощо. Для практичних занять учні повинні були самі виготовляти для себе булави, палиці, рукавиці для боксу, ходулі, "крокові" пояси для плавання, скакалки, приладдя для стрибків у висоту, м'ячі. Висувались певні вимоги до спортивної форми. Для хлопчиків і дівчаток вона складалася зі штанців та сорочок із короткими рукавами, які могли мати вишиті лямівки. Заняття проводилися босоніж.

Урок умовно поділяють на три частини: підготовчу (припадає на перші дві зони працездатності), основну (відповідає фазі вирішення передбачених основних завдань), заключну (покликану забезпечити перехід учнів до наступних після уроку дій). Поділ уроку на частини не означає, що він втрачає свою цілісність. Навпаки, кожна частина повинна логічно передувати наступній і випливати з попередньої. Бажано, щоб переходи від однієї частини до іншої були м'якими і непомітними.

Розв'язуючи окремі (специфічні) завдання, кожна частина служить найефективнішому досягненню кінцевого результату уроку. Тому час, що витрачається на окремі частини та їхній конкретний зміст, вельми мінливий, бо залежить від безлічі факторів: завдань заняття, специфіки вправ, конкретного стану учнів на певному уроці, їхніх особливостей, зовнішніх умов тощо.

Зазначені риси є характерними для структури всіх основних форм занять із фізичного виховання, їхня структурна спільність – не у формальному поділі на стандартну кількість частин, а в необхідності дотримуватися під час побудови занять загальних закономірностей їхнього розвитку, які не дозволяють у будь-якій частині робити те, що не відповідає її ролі та місцю в загальній структурі заняття і зобов'язує будувати урок у певній послідовності. Тільки в такому аспекті градація частин заняття набуває не формального, а конструктивного сенсу, що складає перший етап побудови уроку.

Другий етап побудови уроку полягає у визначенні фізичних вправ та їхньої послідовності, що дасть змогу найкраще розв'язати загальні й окремі (специфічні) завдання.

Ефективність певних фізичних вправ у вирішенні конкретних завдань фізичного виховання не викликає сумнівів. Необхідність визначення певної послідовності вправ викликана відомим явищем "післядії". Учитель повинен прагнути досягнення позитивного впливу попередньо виконаних вправ для успіху наступних. Наприклад, опанування складнокоординаційних вправ буде більш успішним на початку уроку. Під час вдосконалення їх можна виконувати і в кінці уроку. Вправи на розвиток швидкості дають низький ефект після роботи на витривалість. Небажано на одному уроці поєднувати вправи, що можуть викликати негативні переноси.

Особливо уважно слід добирати загальнорозвиваючі вправи, їх цілеспрямований добір сприяє формуванню постави, розвиткові певних груп м'язів, вихованню школи рухів, підготовці до засвоєння складних рухових дій, передбачених планом уроку. Безсистемне використання загальнорозвиваючих вправ у молодшому шкільному віці призводить до того, що втрачаються сприятливі можливості для розвитку й удосконалення рухового апарату. Своєчасно не розвинені здібності стають перепоною до вироблення у майбутньому більш складних життєво важливих умінь і навичок.

Вирішальним третім етапом побудови уроку є визначення взаємопов'язаної послідовності дій педагога й учня під час розв'язання кожного педагогічного завдання, застосування вправ, методів і методичних прийомів, що використовуються у процесі уроку. Йдеться також про формування підгруп, висунення завдань, порядок зміни місць занять та інші допоміжні дії, використані на уроці.

Безпосереднє педагогічне керівництво навчальною роботою здійснюється з допомогою методики. Під методикою уроку слід розуміти багатокомпонентну впорядковану систему управління навчально-виховним процесом, що включає зміст, засоби, методи і методичні прийоми навчання та форми організації навчальної і виховної діяльності дітей.

Методику можна розглядати як систему управління процесом засвоєння учнями навчальної програми; як педагогічний інструмент, за допомогою якого вчитель організовує навчальну діяльність дітей, спрямовану на засвоєння програмового матеріалу.



Висновки. Отже, головне призначення уроку фізичної культури – забезпечити учням сприятливі умови для успішного засвоєння навчальної програми. При цьому уроки є лише формою організації навчальної діяльності вчителя та учнів, у рамках якої здійснюється їх взаємопогоджена діяльність, спрямована на оволодіння знаннями, вміннями і навичками, підвищення рівня розвитку фізичних якостей школярів. Методика навчання на уроці повинна полягати в управлінні процесом засвоєння навчального матеріалу, в такому впливі на навчально-виховний процес, який відповідає поставленій меті і завданням та приводить до його поліпшення і розвитку.

Перспективи подальших розробок полягають у подальшому вивченні обраної проблеми дослідження, розробці та експериментальній перевірці методики засвоєння учнями навчальної програми з фізичної культури.

Список використаної літератури:

  1. Бальсевич В.К. Интеллектуальный вектор физической культуры человека / В.К. Бальсевич // Теория и практика физической культуры. – 1991. – № 7. – С. 37–41.

  2. Педагогічний словник. за ред. М .Д. Яремчика.-К.: Педагогічна думка, 2001.

  3. Присяжнюк С.І. Фізичне виховання : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / С.І. Присяжнюк. – К. : Центр навчальної літератури, 2008. – 503 с.

  4. Солопчук Д.М. Формування здорового способу життя молодших підлітків у позаурочній фізкультурно-спортивній роботі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.07 „Теорія та методика виховання” / Д.М. Солопчук. – К., 2007. – 20 с.

  5. Физическая культура в семье. – [3-е изд., перераб.]. – М. : Физкультура и спорт, 1973. – 368 с.

  6. Физкультура и здоровье / [ред. сост. Т. Козлова]. – М. : Физкультура и спорт, 1988. – Вип. 2. – 64 c.



ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК АЛГОРИТМ ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ЗМІЦНННЯ ЗДОРОВ’Я МОЛОДІ
Олексій Воробйов

Руслан Жалій
Анотація. У статті теоретично обгрунтовано та розкрито поняття «технологія», проаналізовано сучасні умови навчання та виховання молоді щодо збереження здоров’я.

Ключові слова: технологія, здоров’я, педагогічна технологія, освітня технологія, молодь.

Аннотация. В статье теоретически обоснованно и раскрыто понятие «технология», проанализированы современные условия учебы и воспитания молодежи относительно сохранения здоровья.

Ключевые слова: технология, здоровье, педагогическая технология, образовательная технология, молодежь.

Annotation. In the article in theory grounded and the concept of «здоров’язберігаюча technology» is exposed, the modern terms of studies and education of young people are analysed in relation to the maintainance of health.

Keywords: technology, health, pedagogical technology, educational technology, young people.

 

Постановка проблеми. Здоров’язберігаючі технології об’єднують в собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів. Сучасна освіта характеризується широким впровадженням технологічного підходу. І це є об’єктивним процесом, новим етапом в еволюції освіти, на якому будуть переглянуті підходи до супроводу і забезпечення процесу природного розвитку дитини.



Аналіз останніх досліджень і публікацій з проблеми. З практичною реалізацією здоров’язберігаючих освітніх технологій у навчальних закладах можна ознайомитися у працях І.В. Волкова, О.Є. Марінушкіна, Л.Д.  Покроєва, З.В. Рябова та інші.

Мета статті полягає у теоретичному обгрунтуванні та класифікації здоров’язберігаючої технології, оцінці умов виховання і навчання щодо збереження та зміцнення здоров’я молоді.

Виклад основного матеріалу дослідження. Поняття “технологія” в педагогіку прийшло з виробництва, де визначається як сукупність різних елементів, зокрема прийомів, операцій, дій, процесів та їхню послідовність, тобто це своєрідна майстерність людини. Технологія виступає як алгоритм, за допомогою якого отримується запланований результат.

У кінці 70-их роках минулого століття збільшується увага до педагогічної технології і на Україні. Однак і на сьогодні стосовно поняття “педагогічна технологія” єдиної думки науковців поки що не існує. У науковій літературі зустрічається понад 300 тлумачень цього поняття в залежності від того як автор уявляє собі структуру й складові освітнього технологічного процесу. Але їх об’єднує те, що всі автори єдині у визначенні мети педагогічної технології – це підвищення ефективності навчально-виховного процесу і гарантування досягнення учнями запланованих результатів навчання.

За визначенням ЮНЕСКО, педагогічна технологія – це системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів і їх взаємодії, що своїм завданням вважає оптимізацію форм освіти. Будь яка педагогічна технологія має відповідати основним критеріям технологічності: концептуальності, системності, керованості, ефективності, відтворюваності.

Однак, необхідно розуміння, що нова якість освіти, яка забезпечила б розвиток сучасного суспільства, може бути досягнута лише при створенні певних умов організації такого навчально-виховного процесу, який не зашкодить здоров’ю дітей та молоді і буде спрямований на збереження, зміцнення і формування здоров’я учасників навчально-виховного процесу. А  це вимагає від педагогів застосування своєрідних підходів в освіті і виховання на основі здоров’язбереження. Технології навчання спрямовані на підвищення рівня знань, умінь і навичок протидії негативним явищам та формування відповідальної поведінки.

Під здоров’язберігаючими технологіями вчені пропонують розуміти:


  • сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);

  • оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);

  • повноцінний та раціонально організований руховий режим.

Слід зазначити, що впровадження здоров’язберігаючих освітніх технологій пов’язано з використанням:

  • медичних (медико-гігієнічних, фізкультурно-оздоровчих, лікувально-оздоровчих),

  • соціально-адаптованих,

  • екологічних здоров’язберігаючих технологій,

  • технологій забезпечення безпеки життєдіяльності.

Сутність здоров’язберігаючих та здоров’яформуючих технологій постає в комплексній оцінці умов виховання і навчання, які дозволяють зберігати наявний стан учнів, формувати більш високий рівень їхнього здоров’я, навичок здорового способу життя, здійснювати моніторинг показників індивідуального розвитку, прогнозувати можливі зміни здоров’я і проводити відповідні психолого-педагогічні, корегувальні, реабілітаційні заходи з метою забезпечення успішності навчальної діяльності та її мінімальної фізіологічної “вартості”, поліпшення якості життя суб’єктів освітнього середовища.

Аналіз класифікацій існуючих здоров’язберігаючих технологій дає можливість виокремити такі типи:



  • здоров’язберігаючі – технології, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в школі та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм), відповідність навчального та фізичного навантажень можливостям дитини;

  • оздоровчі – технології, спрямовані на вирішення завдань зміцнення фізичного здоров’я учнів, підвищення потенціалу (ресурсів) здоров’я: фізична підготовка, фізіотерапія, аромотерапія, загартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, музична терапія;

  • технології навчання здоров’ю – гігієнічне навчання, формування життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання. Ці технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загально-навчального циклу, введення до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти;

  • культура здоров’я – виховання в учнів особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоров’я, формуванню уявлень про здоров’я як цінність, посиленню мотивації на ведення здорового способу життя, підвищенню відповідальності за особисте здоров’я, здоров’я родини.

Наведемо декілька прийомів здоров’язберігаючих технологій:

Заняття на свіжому повітрі. Сучасні діти все менше перебувають на свіжому повітрі. Вони віддають перевагу телебаченню, комп’ютерним розвагам або слуханню музики. Можливо причина підвищення стресів та депресій кроїться саме в цьому. А людині просто необхідно бувати на свіжому повітрі не менш 2-3 годин на добу. Це зміцнює організм, нормалізує нервову систему, укріплює пам’ять та уяву. Тому досить корисним для зміцнення здоров’я буде проведення деяких уроків на свіжому повітрі. Цей прийом дуже часто використовують вчителі американських шкіл.

Цікаві перерви. Діти зазвичай просиджують перерви, замість того, щоб походити, розім’яти м’язи. У початковій школі ігри являються одним з компонентів рухливого режиму дітей на протязі дня. Спостереження сучасних психологів свідчать про те, що після активного відпочинку учні відволікаються на уроках у 4 рази менше.

Доручити проводити такі перерви можливо черговому класові, або вчителям початкової школи. Саме рухливі ігри більш за все подобаються молодшим школярам за свою емоційність та веселість.



Використання засобів мультімедіа

Засоби мультімедіа – це усі засоби для запису та відтворювання звуку, фото та відео зображення.

Ми з вами живемо в епоху комп’ютерних технологій і просто повинні користатися цим. Все більше часу діти проводять за іграми, Інтернет контактами та пошуками цікавої інформації… А нам з вами все не як вдається викликати в них інтерес до навчання. Чому?

Можливо тому, що сучасні діти звикли сприймати тільки те, що їм цікаво. І не забувайте, що краще один раз побачити, ніж сім раз почути. Можливість надати інформацію в незвичайній формі надає використання засобів мультімедіа. Це може бути:



  • презентації PowerPoint

  • розвиваючі предметні комп’ютерні ігри

  • відео ролики (до речі їх можна об’єднати, тобто відео матеріали вставити у презентацію)

  • діафільми

  • фотографії

  • відео ролики особливо допоможуть для демонстрації опитів

  • слайд-шоу, музичний супровід перетворить його на цікавий кліп.

За допомогою цих засобів можна надати саму різну інформацію, текст, звук, нерухомі, або діючі зображення.

Доведено, що при усній подачі інформації (традиційний урок) учень здатен за хвилину прийняти та опрацювати біля одній тисячі умовних одиниць інформації, а при підключенні органів зору до 100 тисяч таких одиниць! Звісно помилково буде думати, що чим більше комп'ютерної наглядності, тим краще. Важливо правильно організувати урок: розподілити час перегляду, опрацювання теми та закріплення.

Аргументований підхід у використанні мультімедіа-ресурсів обв’язково приведе нас до підвищення ефективності в середній освіті.

Організація цікавого дозвілля

Необхідною частиною шкільного життя є організація цікавого дозвілля. Це дає можливість кожному учню розкрити свій творчий потенціал, заявити про себе, спробувати власні сили, знайти свій талант.

Свята, конкурси, виступи й досі залишаються популярними серед учнів різного віку. В школах все частіше зустрічаються власні традиції (вибори президента, новий рік, КВН) і це надає можливість дітям відчути неповторність шкільного життя та гордість за свою школу.

Ми навели одну з деяких запропонованих науковцями класифікацій здоров’язберігаючих освітніх технологій. Однак слід зазначити, що поняття “здоров’язберігаюча” можна віднести до будь-якої педагогічної технології, яка в процесі реалізації створює необхідні умови для збереження здоров’я основних суб’єктів освітнього процесу – учнів та вчителів. І саме головне, що будь-яка педагогічна технологія має бути здоров’язберігаючою.



Висновки. Отже, знання, володіння і застосування здоров’язберігаючих технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога. Вчителі в тісному взаємозв’язку з учнями, батьками, медичними працівниками, практичними психологами, соціальними педагогами та соціальними працівниками, усіма тими, хто зацікавлений у збереженні і зміцненні здоров’я дітей, спроможні створити здоров’язберігаюче освітнє середовище, центром якого буде – Школа сприяння здоров’ю.

Перспективи подальших розробок з обраного напрямку дослідження полягають у подальшому вивченні даної проблеми та визначенні принципів здоров’язберігаючих освітніх технологій, умов та етапів впровадження, методів здоров’язберігаючого впливу, роллі вчителя в формуванні здоров’язберігаючого простору.

Список використаної літератури:

  1. Бойченко Т. Валеологія – мистецтво бути здоровим / Т. Бойченко // Здоров’я та фізична культура. – 2005. – №2. – С. 1-4.

  2. Освітні технології: навчально-методичний посібник / О.М. Пєхота, А.З. Кіктенко, О.М. Любарська та ін.; [За заг. ред. О.М. Пєхоти]. – К. : А.С.К., 2001. – 256 с.

  3. Пометун О. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання / О. Пометун, Л. Пироженко. – К. : А.С.К., 2004. – 192 с.

  4. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии / Г.К. Селевко. – М. : Народное образование, 1998. – 126 с.

  5. Словник основних термінів і понять з превентивного виховання / [під заг. ред. доктора пед. наук, проф. В.М. Оржеховської] / ТзОВ «Терно-граф», Тернопіль. – 2007. – 200 с.

6. Яковлев В.Г. Подвижные игры : учеб. пособ. [для студ. фак. физ. воспитания пед. ун-тов] / В.Г. Яковлев, В.П. Ратников. – М. : Просвещение, 1977. – 143 с.

ЗОВНІШНЄ ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ВПЛИВ ЙОГО НА ЗДОРОВ’Я ШКОЛЯРА
Тетяна Кошельник

Ніна Пивовар

Тетяна Хілінська
Анотація. У статті розглядаються фактори зовнішнього середовища (магнетизм землі, запахи, колір), які впливають на здоров’я школярів під час навчання у школі та способи запобігання їх негативного впливу.

Ключові слова: здоров’язбереження, освітнє середовище.

Аннотация. В статье рассматриваются факторы внешней среды (магнетизм земли, запахи, цвет) и их влияние на здоровье школьника во время пребывания его в учебном заведении, а также способы предотвращения их негативного влияния.

Ключевые слова: здоровьесбережение, образовательная среда.

Annotation. The article deals with the problem of outward habitat factors (the magnetism of the Earth, smells, colours) that have an influence on the health of the schoolboys during their study at school and the ways of the caution of that negative influence.

Key words: healthcare, educational surroundings.
Постановка проблеми. За даними соціально-демографічних, психологічних, медичних та валеологічних досліджень, які проводилися 8–10 останніх років, стан здоров’я населення неухильно погіршується. Проблема поглиблюється ще й тим, що негативні тенденції у здоров’ї починають виявлятися у підростаючого покоління. Хронічні захворювання мають 37–45% дітей, морфо-функціональні порушення різного характеру – 50–53%.

Мета статті проаналізувати вплив зовнішнього середовища на організм школяра.

Виклад основного матеріалу. У ранговому розподілі захворювань перше місце займають психічні розлади та хвороби зору, серцево-судинні захворювання, шлунково-кишкові, алергічні стани, остеохондрози та головні болі невизначеної етиології.

Ми вважаємо, що створення здоров’язбережного освітнього середовища повинно бути пріоритетним напрямком діяльності освітніх менеджерів, бо формування сприятливого середовища школяра виступає умовою його психічного та фізичного здоров’я.

Розглянемо деякі з його факторів. Особливо велику небезпеку представляють магнітні випромінювання Землі, що формують так звані геопатогенні зони.

У патогенних зонах, на думку учених, має місце підвищене випромінювання нейтронної природи. Причому, «земні» промені проходять без розсіювання, загасання і послаблення через будь-які екрани. Тому їх інтенсивність однакова і на 1, і на 21, і на 101 поверсі будівель. Крім того, вони вузько спрямовані, тобто гостросфокусовані, подібно до лазерного променя і завжди спрямовані вертикально вгору. І якщо людина перебуває більше 8 годин під впливом цього пучка (що найчастіше буває під час сну і роботи, то у неї дуже висока вірогідність появи злоякісних пухлин або порушення імунітету).

Як же бути, якщо після біолокаційної зйомки виявиться, що частина робочих місць учнів знаходиться на патогенних точках? Адже діти до 30% свого часу проводять у школі! Це перетворюється на проблему там, де не прийнята кабінетна система, і діти сидять на одному місці постійно.

На практиці рекомендується педагогам або зсунути столи з геопатогенних смуг і плям, або (якщо клас переповнений і перестановка меблів неможлива) здійснювати щотижневу пересадку учнів, що знижує «дозу» негативної дії земних випромінювань.

Важливий ще один момент. В наші дні важко уявити школу без квітів. Вони потрібні у будь-якій класній кімнаті, тому що виділяють кисень, заспокоюють зоровий нерв, «пом'якшують інтер'єр». Проте квіти повинні розміщуватися не поряд з партами, а перед класом біля вікна на відстані не менше 0,5 м від учнів. Причина – живі рослини створюють негативні енергетичні поля.

Біолокацією можна перевіряти і якість продуктів у шкільному буфеті або їдальні.

Дослідження аури школярів показало, що енергополе змінюється протягом дня. Вона максимальна після нічного відпочинку, знижується після 1–2 годин занять математикою і мовою, ще більше – після творчих занять. Частину енергії дитина неначе передає своєму творінню. Витвори образотворчого мистецтва «роблять» фон, який тим більший, чим творчіше працював учень. Звідси стає цілком зрозумілим явище чудотворних ікон, створених талановитими майстрами, які вклали у свої твори не лише свою техніку, але і духовне багатство.

Дослідження картин аур з різними сюжетами показали, що здорове енергетичне поле формується перед спокійними пейзажами. Батальні сцени, зображення бісів й інших нечистих, драматичні сюжети формують перед полотном негативне поле.

Звідси зрозумілий висновок – які твори допускається розміщувати в приміщеннях постійного перебування людей, у тому числі і в школах.

У наших школах не надають значення світу запахів. У типовому проекті триповерхової школи на 1176 посадочних місць вхід в їдальню знаходиться на 10 метрів від входу в санвузли. Якщо врахувати, що санітарна обробка шкільних туалетів помітно бажає бути кращою, а в їдальнях частенько не функціонує вентиляція, легко представити какофонію запахів.

У осінньо-зимовий період з метою економії тепла адміністрація, як правило, наказує учителям і учням обклеїти вікна і «законопатити» навіть кватирки. Єдиним вентиляційним каналом для навчальних кабінетів залишається дверний отвір. Зима часто носить характер відлиги, і в такі дні в класах буквально нічим дихати. Ситуація ускладнюється багатозмінністю занять. У навчальних приміщеннях скупчується застійне повітря, з'являється специфічний стійкий запах. У таких умовах абсурдно говорити не лише про естетизацію навчально-інформаційного і виховуючого середовища, але і про якість навчання в цілому.

Є і запахи, дратівливі для усіх і в той же час цілком ліквідними. Йдеться про пітливість ніг, тіла, пахв. З ранніх років, незалежно від батьків, учитель повинен повідомляти дітей норми особистої гігієни, правила догляду за власним тілом.

60% дітей втрачає зір в школі. Світловий клімат школи здійснює емоційний вплив на людину, виявляє художню виразність інтер'єру, зберігає (а в окремих випадках – губить) зір. Природна зміна освітленості і колірності в природі створила ряд стійких асоціативних відчуттів, наприклад, тривоги від похмурості і таємничості сутінків, збудження і бадьорості від яскравого сонячного дня.

Взаємини людини з кольором – одна з найбільших загадок, вважають мистецтвознавці і психологи.

Колірний клімат усього приміщення має величезне значення для вирішення інтер'єру. Колір може сприяти або перешкоджати функціональним процесам. Вибір його багато в чому обумовлений характером психофізіологічної дії на людину. По цьому параметру усі кольори діляться на три групи: збуджуючі, такі, що гальмують і нейтральні. З основних природних кольорів червоний і жовтий відноситься до збуджуючих, синій – до тих, що гальмують, білий і зелений – до нейтральних.

Учні молодших класів більше люблять яскраві кольори: червоний, помаранчевий, жовтий. Вони краще себе відчувають при «теплих тонах забарвлення». А у 70% підлітків, навпаки, улюблений колір – блакитний.

Колір допомагає візуально змінити і розміри приміщення: біле забарвлення стелі робить приміщення зримо вищим. Якщо говорити про колірні композиції, то молодших школярів притягають поєднання контрастних кольорів, а старшокласники віддають перевагу композиціям із зближених або складних кольорів.

Аналізуючи викладене вище, можна сформулювати наступні рекомендації. У спортивних залах стіни слід забарвлювати в «прохолодний» блакитний колір, щоб не відчувалася жара під час тренувань, спортивних ігор і змагань.

Вестибюль і їдальню краще оформляти у веселих «теплих» тонах. Ритмічне чергування кольору в коридорах, рекреаціях, на сходових клітках, в їдальнях різноманітить колірну гамму, знижує напруженість і підвищує працездатність учнів. На протиставленні кольору стін у класних кімнатах та інших приміщеннях, повинна будуватися загальна колірна композиція шкільного інтер'єру, оскільки дітям після уроку потрібна колірна розрядка.

У школі є і особливі зони колірного клімату. Це музеї, виставкові зали, майстерні. У музеях і виставкових залах стіни слід, щоб уникнути відблисків, забарвлювати у світлі тони лише водоемульсійною фарбою. Майстерня з дерева має бути виконана у блідо-блакитних, або блакитнувато-зелених тонах, контрастних кольору дерева. Майстерня з металу повинна забарвлюватися в «теплих тонах» – по контрасту з металевим устаткуванням. Рухливі частини верстатів і небезпечні ділянки слід забарвлювати у застережливі кольори: соковитий червоний або помаранчевий.

Треба пам'ятати, що в інтер'єрі одного приміщення, окрім майстерень, не мають бути присутніми кольори різних гамм: «теплої» і «холодної». Вони погано поєднуються. Ця рекомендація стосується і коридорів.

Однакове колірне рішення в усіх або в багатьох класах, хоча і вигідно економічно при ремонті шкіл, не може вважатися кращим, оскільки залишає враження одноманітності, монотонності, смутку.

Для забарвлення парт і столів рекомендується зелена гамма: від світлого до темно-зеленого, а також колір натуральної деревини з коефіцієнтом віддзеркалення 0,11–0,45. Оптимальний колір класної дошки – темно-зелений або коричневий з коефіцієнтом віддзеркалення 0,10–0,20.

Необхідно враховувати й індивідуальні особливості учнів, їх реакцію на ті або інші кольори і відтінки.



Висновки. Отже, існує нагальна проблема у розробці та створенні таких умов педагогічного процесу на всіх його рівнях, включаючи й зовнішнє оточення, яке б забезпечувало кожному учневі комфортне середовище навчання, сприяло б формуванню у них ставлення до власного життя та здоров’я як найвищої цінності.

Список використаної літератури:

        1. Дыхан Л.Б. Понятие образовательная середа в педагогическом наследии / Л.Б. Дыхан // Педагогика личности. – Вып. 1. – Ростов н/д: ГинГО, 2002. – С.12-13.

        2. Засобина Г.А. Здоровье и возможности его сохранения в педагогическом процессе / Засобина Г.А., Назаров В.И., Куклина Л.В., Минеева Л.Ю. – Иваново: Иван. гос. ун-т, 2003. – 234 с.


ДОСВІД ПОЛТАВЩИНИ З ПИТАНЬ ПІКЛУВАННЯ ПРО ВИХОВНІ ТА ОЗДОРОВЧІ ФУНКЦІЇ ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧИХ ЗАХОДІВ СЕРЕД ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ
Євгенія Шаповал

Олег Шостак
Анотація. У статті подано аналіз стану здоров’я дітей і молоді Полтавщини та висвітлено питання використання ефективних заходів по його зміцненню.

Висвітлено питання реалізації виховних та оздоровчих можливостей дітей у контексті фізкультурно-оздоровчих заходів в навчальних закладах Полтавщини.



Ключові слова: оздоровчий простір фізичної культури, стан здоров’я, фізкультурно-оздоровчі заходи.

Аннотация. В статье подан анализ состояния здоровья детей и молодежи Полтавщины и отражен вопрос использования эффективных мероприятий по его укреплению.

Освещено вопросы реализации воспитательных и оздоровительных возможностей детей в контексте физкультурно-оздоровительных мероприятий в учебных заведениях Полтавщины.



Ключевые слова: оздоровительное пространство физической культуры, состояние здоровья, физкультурно-оздоровительные мероприятия.

Annotation. The article analysis the children and young people state of health of the Poltava Region and considers the usage of effective measures and its strengthening.

Clarifying the questions of realization of children educating and health possibilities in the context of athletic and health measures in the educational establishments of the Poltava Region. Keywords: health space of physical culture, state of health, athletic and health measures.


Постановка проблеми. Незважаючи на досягнення медичної науки та практики охорони здоров’я, основним і визначальним у збереженні здоров’я народу є турбота особистості про своє здоров’я. Ця турбота неможлива без подальшого розвитку фізичної культури, виховання та спорту.

Дослідженнями вчених світу і України [В.М.Запорожан, В.С. Соколовський та ін.] встановлено, що діти, які прийшли до першого класу, вдвічі зменшують свою рухову активність. Це приводить до того, що у 17% старшокласників спостерігається гіпертензія, у 12% - надмірна вага тіла, 48% мають порушення постави, біля 45% мають недостатній фізичний розвиток і порушення опорно-рухового апарату. За даними статистичних звітів МОЗ України на кожні 1000 дітей віком від 14 років припадає 997 захворювань. Це свідчить про те, що підростаюче покоління, яке відображає генофонд України, є хворе [1].

На даний час українська нація стоїть перед проблемою збереження свого генофонду. Україна є вимираючою країною, де смертність вища ніж народжуваність. Японці підрахували, що у 2040 році на Україні будуть жити лише пенсіонери.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Багаторазові дослідження останніх років показують, що 25-30% дітей, які приходять до першого класу, мають ті чи інші відхилення у стані здоров’я, серед випускників шкіл більше 80% не можливо назвати цілком здоровими [Т.В.Боровських, С.А.Манилова, 2000]. Близько 90% юнаків, призваних до армії весною 2010 року, отримують відстрочку. Такі прогнози фахівці зробили на основі попереднього вивчення документів, сімейного стану і висновків лікарів, повідомила прес-служба Міністерства оборони України.

Державною програмою освіти (Україна ХХІ століття), створені стратегічні завдання для формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров’я, забезпечення приоритетного розвитку людини. Згідно з цією програмою освіта має відповідати сучасним вимогам і перспективним потребам особи і суспільства.

Для реалізації програми необхідні кошти для досліджень та упровадження наукових підходів, розробок до змісту і структурування освітніх знань і, перш за все, знань про формування, збереження і зміцнення здоров’я, гігієнічне виховання населення. Екологічна криза і катастрофа, яка пов’язана з Чорнобильською атомною електростанцією, неминуче супроводжується погіршенням умов життя, зниження матеріального благополуччя, зростанням соціальних проблем, пов’язаних з дією негативних факторів зовнішнього середовища. До цього треба додати ще й чинники ризику, до яких відносяться куріння, алкоголь, наркотики, стрес, відсутність фізичної активності [2].

Мета нашої статті полягає у висвітленні питань реалізації виховних та оздоровчих можливостей у контексті фізкультурно-оздоровчих заходів в навчальних закладах Полтавщини.

Виклад основного матеріалу дослідження. Фізичне виховання дітей проводиться у комплексі, починаючи з дошкільних закладів. У 492 дошкільних закладах проводиться ранкова гімнастика, щоденні фізкультурні заняття, фізкультхвилинки, спортивні свята та розваги, спортивні ігри.

Відповідно до обласного положення, яке затверджено управлінням освіти і науки та управління з питань фізичної культури, спорту і туризму облдержадміністрації, у 23 районах і містах області третій рік проводяться спартакіади дошкільних закладів.

Успішно впроваджують педагоги дитсадків м. Полтави, Зінькова, Кременчука, Комсомольська, Лубен, В.Багачанського району авторську систему виховання та загартування Порфирія Іванова. У дошкільних закладах в комплекси лікувальної фізкультури вводяться елементи народної медицини – У-шу та Хатха-йога. Результатом такої роботи є значне зниження захворюваності дітей на гострі респіраторні захворювання.

Для занять фізкультурою і спортом створено відповідну базу. 542 загальноосвітні навчальні заклади, що становить 74 відсотки від загальної кількості, забезпечені спортивним залами. 95% навчальних закладів мають спортивні майданчики з нестандартним обладнанням.

Значна робота в освітянських закладах проводиться щодо обладнання тренажерних залів для занять атлетичною гімнастикою. Лише за останні два роки їх збільшилось на 10, на сьогодні таких залів у школах області 168. Позитивно вирішується це питання в навчальних закладах м. Полтави, Миргородському, Семенівському районах [3].

Як результат, активізувалась робота щодо залучення учнів до занять у шкільні спортивні секції. У цьому навчальному році 80844 учнів (42% від загальної кількості) відвідують спортивні секції, що на 2573 учнів більше, ніж попереднього року.

Заслуговує на увагу ця робота в Карлівському, Лохвицькому, Миргородському, Н.Санжарському, Решетилівському районах, де цей показник досягає 50-65% учнів.

Проте в Котелевському, Чутівському, Шишацькому районах цей показник становить лише 15-20 %

В однаково непростих умовах працюємо, але ставлення ряду керівників до вирішення питань різне.

У 494 школах області відображені фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі дня (гімнастика до занять, фізкультхвилинки на уроках, спортивні години в групах продовженого дня, спортивні та рухливі ігри на великих перервах) – це на 39 шкіл більше, ніж в минулому році. Традиційно в навчально – виховних закладах області проводяться спортивні змагання з різних видів спорту.

Саме на рівні району, міста слід шукати додаткові можливості для збільшення рухової активності учнів, а це, в першу чергу, збільшення кількості годин фізкультури.

Незважаючи на обмеженість фінансування, області вдається забезпечити проведення районних та міських спартакіад школярів. З 16 видів спорту проводиться обласна спартакіада учнів. Щорічно 2,5 тисячі учнів беруть участь у фіналах обласної спартакіади. І це завдяки підтримці органів місцевої влади.

Забезпечення ефективності спортивної роботи серед учнів можливе лише при наявності відповідних умов. Проте загальноосвітні школи, професійно-технічні навчальні заклади не мають спортивного інвентаря для проведення занять у зв’язку з відсутністю коштів на його придбання. На жаль, сьогодні у більшості шкіл майже відсутні футбольні, волейбольні, баскетбольні м’ячі, у кращому випадку, у школі є 1-2 м’ячі, які закуплені за кошти спонсорів.

На сьогодні 12203 учнів області віднесено за станом здоров’я до спеціальної медичної групи, залучено ж до занять за спеціальною програмою 6502 учнів, що становить 53%. А в Великобагачанському, Козельтщинському, Котелевському, Машівському, Лубенському, Полтавському районах не виділено коштів для проведення занять з цією категорією учнів.

Відсутнє фінансування на позакласну фізкультурно-спортивну роботу в навчальних закладах.

Забезпечено комплексне та систематичне проведення туристських змагань, першостей як для учнів, так і для вчителів-краєзнавців. Вже 28-й рік в області проводяться семінари-практикуми для вчительського активу.

Така цілеспрямована робота дає плідні результати. Учні нашої області – чемпіони України в останніх змаганнях туристів-краєзнавців. У 2005 році кращий велопохід на Україні провели учні Красногорівської школи В.Багачанського району, водний похід – вихованці Лубенського клубу туризму, кращі спелеопоходи – за Полтавським обласним центром туризму і краєзнавства учнівської молоді.

Перспектива подальших досліджень заключається у подальшому спостереженні за досвідом Полтавщини з питань піклування про виховні та оздоровчі функції фізкультурно-оздоровчіх заходів серед дітей та підлітків.



Висновки. Проте проблеми розвитку учнівського туризму зводяться до тих же питань недостатнього фінансування на придбання туристського спорядження, наметів; фінансування профільних туристських таборів, проведення змагань [6].

Саме на вирішення порушених питань щодо забезпечення умов для розвитку учнівського спорту і туризму спрямовує роботу управління освіти і науки, керівники навчально-виховних закладів області.



Список використаної літератури:

  1. Вальчук Э.А. Вопросы организации и информации здравоохранения / Э.А. Вальчук. – 1985. – №1. – С.3-22.

  2. Волгина Л.Н. Определение уровня физического состояния детей в условиях массовых профилактических осмотров / Л.Н. Волгина, Н.В. Морозов //Актуальные проблемы гигиены детей и подростков. – Харьков. – 1995. – С. 36.

  3. Галинко Л.И. Результаты изучения реального образа жизни и состояния здоровья детей и подростков / Л.И. Галинко, Г.В. Рудь //Актуальне проблемы гигиены детей и подростков. – Харьков. – 1995. – С.39-41.

  4. Зелинская Д.И. Медико-организационные проблемы детской инвалидности / Д.И. Зелинская // Педиатрия. – 1995. – № 4. – С.87-90.

  5. Роль и задачи спортивно – массового туризма в физическом воспитании и оздоровлении населения / под ред. В.И. Ганопольского, И.А. Дрогова, И.М. Новожиловой. – М., 2006. – С.78-83



ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ У МОЛОДІЖНОМУ СЕРЕДОВИЩІ
Альона Співак

Олена Борисова
Анотація. Стиль життя як феноменологічний аспект існування людини відображає ті форми життєдіяльності суб'єкта, які ним вільно обрані. Стиль життя окремої особистості чи групи людей зовсім не зводиться до простого засвоєння чи повтору того “загального” і “особливого”, що притаманне життєдіяльності членів суспільства.

Ключові слова: здоровий спосіб життя, алкоголізм, паління, залежність, звичка, лікування, фізичне виховання, молодь, підлітки.

Аннотация. Стиль жизни как феноменологический аспект существования человека отображает те формы жизнедеятельности субъъекта, которые им свободно избранные. Стиль жизни отдельной личности или группы людей вовсе не сводится к простому усвоению или повтору тому “общему” и “особенному”, что присущее жизнедеятельности членов общества.

Ключевые слова: здоровый образ жизни, алкоголизм, курение, зависимость, привычка, лечение, физическое воспитание, молодежь, подростки.

Annotation. Lifestyle as represents the fenomenologichniy aspect of existence of man those forms of vital functions of sub''ekta, which freely select them. A lifestyle individual or group of people is quite not taken to the simple mastering or repetition that “general” and “special”, that inherent the vital functions of members of society.

Keywords: healthy way of life, alcoholism, smoking, dependence, habit, treatment, physical education, young people, teenagers.

Постановка проблеми, її зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями.  Враховуючи зниження рівня життя, погіршення екологічних умов, скорочення медичних і соціальних державних програм на перший план висуваються проблеми фізичного здоров'я сучасної молоді Витрати на тривале лікування і профілактику хронічних захворювань, малорухливий спосіб життя, шкідливі звички зумовлені такими факторами, як недостатня освіта та обмежений доступ до профілактичних заходів. Ринкові відносини вимагають корінних змін у системі забезпечення та сплати послуг, які покликані підтримувати, зміцнювати та покращувати здоров'я. Тому необхідно, щоб кожна людина, а молодь в першу чергу, взяла на себе відповідальність за особисте здоров'я для зменшення ризику розвитку хронічних захворювань, збільшення тривалості життя, підвищення життєздатності щоб залишатися енергійною, активною та незалежною від життєвих негараздів.

Мета статті розкрити та проаналізувати основні проблеми у молодіжному середовищі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сьогоднішня молодь має менше можливостей для занять фізичною культурою і спортом у зв'язку зі зменшенням кількості спортивних споруд з необхідністю сплачувати за послуги спортивно-оздоровчої інфраструктури - у фітнес центрах, у плавальних басейнах тощо. Загальна думка фахівців полягає у визнанні необхідності перебудови занять з фізичного виховання з тенденцією більш активного залучення молоді до самостійних занять, не виключаючи обов'язкових чотирьох навчальних годин на тиждень. Стратегічної важливості набуває створення умов, які б надавали студентам можливості брати участь у руховій активності не менше 8-10 годин на тиждень. Саме такий обсяг фізичного навантаження забезпечує оздоровчий ефект, сприяє зменшенню асоціальних проявів серед молоді дозволяє формувати у них звичку до подальших систематичних занять загальнодоступним спортом, виявити здібних з-поміж них для залучення до спорту вищих досягнень. При менших енерговитратах фізична діяльність практично не дає позитивної дії на стан здоров'я з точки зору зниження ризику розвитку захворювань та збільшення тривалості життя.

Практика свідчить, що фізичне виховання спрямоване лише на рухову діяльність і не впливає на духовний розвиток, на чуттєву сферу людини, разом з позитивним розвитком моральних якостей може формувати асоціальну поведінку та егоїстичну спрямованість особистості.Сучасна фізично, морально і духовно зріла молодь повинна проявляти свою усвідомленість у вищих досягненнях і проявах людяності Саме модель такої особистості ґрунтується на таких основах як міцне здоров'я, високий рівень свідомості до прояву поведінкових вчинків, багатства позитивних моральних стосунків у мікро - і макрооточенні базою яких можуть бути заняття фізичними вправами, рухливими, народними і спортивними іграми, улюбленими видами спорту, туризмом, активним руховим відпочинком в режимі дня Розкриття необхідності виховання у молоді ціннісного відношення до здоров'я, визначення факторів, які впливають на формування у молоді системи цінностей, в яких здоров'я та фізична активність посідають важливі місця, є запорукою подальшого життєвого успіху і важливою умовою самореалізації молодої людини.

Емпіричні дані показують, що переважна частина молоді знає про шкідливість алкоголю, проте все ж таки не боїться його вживати. Причому серед тих, хто вживає алкоголь рівень поінформованості про його шкідливі наслідки вищий, ніж серед тих, хто не вживає алкоголю. Отже, рівень поінформованості про шкоду алкоголю не є причиною відмови від його вживання.Безумовно, на поширення алкоголізму впливають різні чинники: економічні, психологічні, соціальні.Факт знайомства дітей з алкогольними напоями, звісно, не може бути критерієм оцінки міри алкоголізації. За показник вживання алкоголю, як,чинника ризику для здоров'я, був прийнятий показник регулярного вживання алкоголю, який визначається як вживання спиртних напоїв не менше 4-х разів на місяць.

Молодіжний вік стосовно інтенсивності вживання алкоголю можна розділити на три групи:

  • 10-13 років - повільне збільшення алкоголізації;

  • 14-18 років - бурхливе зростання алкоголізації;

  • 19-22 роки - стабілізація рівня алкоголізації.

Спробуємо проаналізувати, в чому криються головні причини залучення підлітків до алкогольних напоїв. Відомо, що у підітковому віці з'являється бажання відчувати себе дорослим, а алкоголь частіше всього асоціюється з переходом до дорослого життя. Традиційно вважається, що алкоголь допомагає відчути впевненість, допомагає уникнути скутості, дає можливість розслабитись. На дискотеках і вечірках молоді люди спочатку випивають спиртне, а вже потім більш легко йдуть на контакт з іншими ровесниками.

Емпіричні дані показують, що ті юнаки та дівчата, які регулярно відвідують дискотеки, танці, вечірки, кафе тощо, частіше вживають алкогольні напої, ніж ті, хто не ходить до розважальних закладів. Так, серед тих, хто вважає вечірки і дискотеки своїм улюбленим заняттям, частка, яка регулярно вживає алкоголь, становить 65%. Крім того, практика показує, що ледарство, бажання позбавитися від існуючих проблем також “лікується” за допомогою алкоголю. Для багатьох підлітків випивка є свого роду засобом урізноманітнення свого життя, а розповіді про те, як проходив “черговий захід” й “чим справа закінчилася” стає темою для числених розмов на потім. Саме тому та молодь, яка регулярно випиває частіше обговорює проблему алкоголізму в свому середовищі. Так, наприклад, 19% респондентів вважають “випити вина, пива” своїм хоббі. Тобто позбавитись від монотонності життя можна лише завдяки вживанню алкоголю.

Позитивний вплив на спосіб життя в такому аспекті мають заняття спортом. Серед молоді, котра не займається спортом, регулярно п'ють (не менше 4-х разів на місяць) 27% опитаних, серед тих, хто займається спортом час від часу, - 23%, серед тих, хто займається спортом постійно, - 19%. Серед молодих людей, які мають постійне хоббі, частка регулярного вживання алкоголю становить 16%.

Ще один негативний результат: ті учні, які регулярно випивають гірше навчаються. Серед тих, хто регулярно вживає спиртне, “трійочників” 43%, а серед тих, хто цього не робить - на 10% менше.

Можливо, говорити, що алкоголь вже відбився на розумових здібностях дітей у 10-15 років малоймовірно. Тут наявний інший зв'язок: ті молоді люди, котрі гірше вчаться, комплексують у спілкуванні з особами протилежної статі, часто "розкріпачуються" після вживання алкоголю. Отже, через невміння знайти спільну мову з ровесниками, бути цікавим, приємним співбесідником, молоді люди намагаються форсувати ці прогалини за рахунок вживання алкоголю.

Практика показує, що дуже часто людина починає вживати алкоголь у тому випадку, якщо її переслідують постійні проблеми, стресові ситуації, пов'язані з друзями, родичами, викладачами тощо. Серед молодих людей, які відчувають дискомфорт (часто вступають у конфлікт зі своїм оточенням), частка тих, хто регулярно вживає алкоголь, у півтора раза більше, ніж серед тих, хто дискомфорта не відчуває (відповідно 17% і 11%). Окрім того, виявлено пряму залежність між показниками фізичного розвитку молоді, особливо підлітків, та інтенсивністю вживання.

За дослідженнями: у вікових групах 10-13 років та 19-22 років схильність до алкоголю не залежить від відповідності зросту та ваги. А у віці 14-18 років частка тих, хто регулярно вживає алкоголь, у групі молоді з дефіцитом ваги у 1,6 рази вища, ніж в групі з нормальною вагою. Тобто підлітки частіше п'ють в тому випадку, коли хочуть здаватися дорослими, а мають вигляд ще маленьких із-за невеликої ваги. Іншу, полярну групу становлять підлітки з надмірною вагою. Серед них регулярно випивають у 1,5 раза більше, ніж серед тих, хто має нормальну вагу. У “товстячків” ситуація поглиблюється й тим, що їх зовнішній вигляд також не можна назвати “дорослим”, вони також “дорослішають” за рахунок вживання алкоголю.

За міжнародними даними серед підлітків, котрі мали алкогольний досвід, 90-95% п'ють таким чином, що вживання алкогольних напоїв не є для них проблемою. Для інших (5-10%) вживання алкоголю - помітна проблема.

Початок зловживання алкоголем досить помітно пов'язане з психологічними особливостями підліткової кризи. Неблагонадійний підліток, який знаходиться як і його благонадійні ровесники у перехідному потребносному стані, вибирає не сам по собі алкоголь, а “свою” компанію, групу, в якій вже обов'язковим атрибутом є регулярна випивка. Таким чином, підліток у формуванні своєї змістової, ціннісної сфери тяжіє до групоцентриської орієнтації, формуючи та реалізуючи в її межах потребу в спілкуванні, дружбі, спільній діяльності тощо.Фактор ризику, пов'язаний з вживанням наркотиків, не настільки великий кількісно, але дуже небезпечний. "Піки" їх вживання припадають на 15-річних, 17-річних та 21-річних вікові групи. І знову, за нашими результатами, жінки випереджають чоловіків.Зазначимо, що на відміну від паління та алкоголю, інформація, яка стосується наркотичних речовин і їхнього впливу на здоров'я людини, найбільш грунтовно може бути надана спеціалістами, спеціальними виданнями, роль яких, як ми з'ясували, ще досить незначна. Ці питання можна було б також досить активно висвітлювати в деяких шкільних курсах.Аналіз дозволів виявити тенденцію зростання середньої кількості ризиків серед молоді: вживання алкоголю і наркотиків, відсутність фізичної активності, паління, хронічні захворювання, небезпечний секс, надлишкова вага, психологічний дискомфорт. Якщо у віці дітей до 10 років цей показник складає 0.7, то скажімо до 15 років він зростає для чоловіків майже удвічі і доходить до 1.5, а для жінок складає приблизно 1.3. І далі тенденція зростання зберігається поступово стабілізуючись до 18 років.Поширення різноманітних факторів ризику для здоров'я молодіжного середовища неоднакова. Особливу тривогу викликає паління, оскільки власне цей фактор найбільшою мірою зростає у процесі дорослішання молоді. У нашому дослідженні молода людина вважається такою, що палить, якщо щоденно випалюється 1 сигарета.Якщо у 10 річному віці вдаються до паління лише біля 5% опитаних, а до 12 років кількість збільшується не досить прогресуючи, то у групі дітей 14 років до паління схильні вже 30% опитаних, а до 17 років палять приблизно 48% опитаних чоловіків і жінок. Потім цей показник дещо знижується, помітно підскочивши у 21 рік (55%). Як бачимо, що саме у 17 років паління є найбільш поширеним чинником ризику серед групи молоді, яка навчається, випереджаючи постійного лідера серед чинників ризику - відсутність фізичної активності. Тобто пропаганда здорового способу життя і заклики жити без паління на сьогодні є досить актуальними, але вони не знаходять належного відгуку серед молоді.Якщо розглянути дані окремо у групах чоловіків і жінок, то помітно, що більш інтенсивніший потяг до згубної звички паління має місце у групі жінок, що є особливо небезпечним фактом.

У жінок потяг до паління є практично домінуючим серед інших чинників ризику, вже у групі 14-річних ця проблема виходить на перше місце. Причини цієї вкрай небезпечної, і зі згубними наслідками звички можуть частково обумовлюватись розвитком емансипації, переоцінкою традиційних цінностей, зміною ролі жінки в сім'ї і в суспільстві, відсутністю фізичної культури молоді. Слід зазначити, що багато дівчат-підлітків хочуть бути наділеними такими якостями, які завжди вважалися чоловічими: волею, сміливістю, наполегливістю, витримкою та ін. Вони так, як і хлопці, виховують ці якості в собі. Жіночність далеко не зажди є привабливою якістю для сучасних дівчат. Це пов'язано зі зміною статусу жінки в суспільному житті і сім'ї. Цим визначаються зміни в суспільних ідеалах, а вони в свою чергу впливають на формування у дівчаток уявлень про позитивні риси. Зміст ідеалу дівчинки значною мірою визначається і конкретними особливостями її виховання та спілкування.Західні вчені приділяють велику увагу вивченню проблеми паління серед молоді. За їхніми даними, причини через які молоді люди починають палити є різноманітними. Головною причиною вони вважають наявність сприятливих умов для початку паління, культурні передумови в родині і найближчому оточенні, коли паління розглядається як нормальне явище, що не суперечить ніяким нормам поведінки. У сьогоденні багато молодих людей сприймають паління “нормальне явище”, коли курять друзі, курять члени родини, курять авторитетні дорослі. За даними національного опитування виявлено залежність між уживанням нікотину і наявністю хронічних захворювань.Можна говорити про те, що серед дітей, які починають палити дуже рано (10-13 років), більша частина з них страждає від хронічних захворювань. А часто хроніки починають палити? Це варто з'ясувати. У віці 14-18 років частка хронічних хворих серед тих, хто палить і не палить практично не відрізняється. Але до 19-22 років різниця в долі хронічних захворювань серед тих молодих людей, хто палить і не палить, становить більше 5%.Незважаючи на те, що паління швидко стає звичкою і може привести до нікотинової залежності, людина все ж таки може кинути палити. Деякі молоді люди вважають, що в підлітковому віці, коли ти ще здоровий, можна палити, а потім можна і кинути в будь-який момент. На жаль, це не так просто. Людині дуже важко не палити в той час і в тих умовах, де він звичайно курив. Організм уже звик до нікотину і бажання закурити стає нестерпним.Дорослі (батьки, учителі), що забороняють курити дітям і підліткам, повинні розуміти, що це нелегко. Усі, хто кидає палити потребують особливої підтримки з боку людей, які їх оточують.За опитуванням учнів 5-9 класів шкіл м.Києва, у віці 15 років кожен п'ятий школяр хотів би кинути палити.Серед школярів, що хоче кинути палити проблема з дорослими із-за паління з'являються у 18%, а в цілому в 5%.Тобто, думається, оптимальним варіантом є привентивна робота щодо боротьби з палінням серед тієї молоді, що ще не почала палити чи палять "експериментально".

Висновки. Основні шляхи формування ЗСЖ населення це: сім'я і батьки; учбові заклади (програмні і факультативні учбові курси); позаучбові заклади, зокрема заклади фізичної культури і спорту; центри соціальних служб для молоді; оздоровчі і медичні установи; програми за місцем проживання, ініційовані державними установами; програми і проекти різноманітних громадських організацій; інформаційні заходи через ЗМІ і інші джерела інформації.Політика і заходи щодо формування здорового способу життя передбачають програми і проекти, які розраховані на широку громадськість, дітей і молодь, на батьків, на окремі групи ризику.

Перспективи подальших розробок з обраного напрямку полягають у подальшому вивченні проблеми, які створюються у молодіжному середовищі.

Список використаної літератури:

    1. Амосов Н.М. Алгоритм здоровья. Человек и общество / Н.М. Амосов. – М.: АСТ, Сталкер. - 2002. – 145 с.

    2. Валеология человека. Здоровье - Любовь - Красота / [под ред. В.П. Петленко]. – СПб.: 1997. – Т. 5. – 267 с.

    3. Ефименко С.А. Историко-социологический анализ публикаций, посвященных медико-социологическим исследованиям в здравоохранении / С.А. Ефименко, П.Н. Морозов // Социология медицины. - 2004. - № 1. - С. 26 - 31.

    4. Моніторинг і оцінка діяльності з формування здорового способу життя / О.М. Балакірєва, О.О. Яременко, Р.Я. Левін та ін. – К. : Укр. ін-т соц. дослідж., 2005. – Кн. 11. – 152 с.

    5. Основи здорового способу життя. Книга для батьків / [за заг. ред. К.С.Шендеровського, І.Я. Ткач]. – К. : КМЦСССДМ, 2005. – 282 с.



ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАНЯТЬ ВИБІРКОВОЇ І КОМПЛЕКСНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ В УМОВАХ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ З ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
Таміла Кропивка

Сергій Новік
Анотація. У статті розкрито і проаналізовано питання ефективності занять вибіркової і комплексної спрямованості в умовах навчального процесу з фізичного виховання у ВНЗ

Ключові слова: фізичне виховання, навчальний процес, фізична культура, фізичні якості, фізичне здоров’я.

Аннотация. В статье раскрыт и проанализирован вопрос эффективности занятий выборочной и комплексной направленности в условиях учебного процесса из физического воспитания во ВНЗ

Ключевые слова: физическое воспитание, учебный процесс, физическая культура, физические качества, физическое здоровье.

Annotation. In the article exposed and analysed question of efficiency of employments of selective and complex orientation in the conditions of educational process from physical education in higher educational establishments

Keywords: physical education, educational process, physical culture, physical qualities, physical health.
Постановка проблеми. Людство на всіх етапах свого існування приділяло певну увагу фізичному вдосконаленню. В основі цієї уваги на різних історичних етапах лежали різні чинники. Нинішній інтерес до сфери фізичної культури обумовлений змінами характеру життєдіяльності людини у зв’язку з технічним прогресом, які призвели до суттєвих відхилень рухового режиму більшості членів суспільства від оптимальних біологічно обумовлених потреб людини [3].

Фізичне вдосконалення для більшості населення покликане насамперед, збільшити та покращити резервні можливості органів і систем людини і таким чином покращити фізичне здоров’я людини. Фізичне здоров’я студентської молоді – це динамічний стан, що характеризується резервом функцій органів і систем та є основою виконання індивідом своїх біологічних і соціальних функцій.

Останні роки більшість показників здоров'я дітей України характеризуються проявами негативних тенденцій. Практика свідчить, що 30% сучасних учнів початкових класів мають хронічні захворювання, кількість яких збільшується до закінчення школи. Майже 90% випускників шкіл мають різні відхилення у стані здоров'я; у 80% спостерігається порушення постави, у 45% – короткозорість, у 40% – порушення серцево-судинної системи та нервово-психічні відхилення.

Аналіз досліджень і публікацій. Як свідчить аналіз досліджень і публікацій, які при підготовки, завдань тренувального процесу та інших чинників достатньо повно відображені в теорії спорту . Однак, що стосується фізичного виховання, як навчальної дисципліни, то деякі питання формування цієї структурної одиниці навчального процесу залишаються експериментально не обґрунтованими. Одним з таких питань є порівняння ефективності занять вибіркової і комплексної спрямованості. На нашу думку з'ясування цього аспекту дозволить підвищити якість процесу фізичного виховання студентів [1,3].

Численні наукові дослідження вказують на такі негативні тенденції щодо фізичного розвитку молоді студентського віку:



  • зниження рівня здоров’я студентської молоді;

  • підвищення чутливості організму студента до негативних чинників довкілля;

  • збільшення захворюваності за всіма класами хвороб;

  • значне поширення поліорганної патології;

  • зниження фізичної працездатності.

Мета статті полягає в з'ясуванні питання ефективності занять вибіркової і комплексної спрямованості в умовах навчального процесу з фізичного виховання у ВНЗ.

Виклад основного матеріалу. Поняття „фізичний розвиток” Б.М. Шиян використовує у різних тлумаченнях:

1) як процес зміни форм і функцій (морфо-функціональних властивостей) організму людини протягом її індивідуального життя;

2) як сукупність ознак, що характеризують зовнішні показники „фізичного стану” організму на тому, чи іншому етапі його розвитку (ріст, вага, окружність тіла, спірометрія, динамометрія тощо) [3].

Круцевич Т.Ю. трактує фізичний розвиток, як природний процес вікової зміни морфологічних і функціональних ознак організму, обумовлений спадковими факторами та конкретними умовами зовнішнього середовища.

Фізичне здоров’я студентської молоді – це динамічний стан, що характеризується резервом функцій органів і систем і є основою виконання індивідом своїх біологічних і соціальних функцій.

Основними причинами нездоров’я студентської молоді виступають:



  • соціально-екологічні чинники;

  • недоліки в організації процесу навчання;

  • високе навчальне навантаження і перевантаження;

  • порушення режиму життєдіяльності (гіподинамія, хронічне недосипання,

  • незбалансоване, нераціональне харчування);

  • недостатня увага до організації фізичного виховання.

За даними медичних обстежень і спеціальних опитувань:

  • 9 із 10 студентів мають відхилення у стані здоров’я;

  • на 100 студентів припадає до 95 і більше захворювань різної етіології;

  • до 50% студентів перебуває на диспансерному обліку;

Наслідком такої картини стає те, що майже 60% випускників вищих навчальних закладів унаслідок низького рівня здоров’я, фізичної підготовленості та фізичного розвитку не готові працювати з належною самовіддачею, яка необхідна в сучасних умовах виробництва.

Від стану здоров'я та від того наскільки людина фізично розвинена, багато в чому залежить успішність навчальної і в майбутньому виробничої діяльності студентів.

За ознакою відповідності вдосконалення профільних для даного виду спорту якостей і здібностей основним завданням конкретного етапу підготовки слід розрізняти основні й додаткові заняття. В основних заняттях виконується основний обсяг роботи, пов'язаний з вирішенням головних завдань періоду або етапу підготовки, використовуються найбільш ефективні засоби й методи, плануються найбільш значні навантаження й т.п.

Спеціальними дослідженнями встановлено, що при включенні в заняття різноманітних вузько спрямованих вправ спортсмени проявляють значно більшу працездатність, ніж при використанні одноманітних засобів; програми таких занять, побудовані на виконанні тренувальних вправ у режимах різних методів, виявляють більш широкий вплив на організм спортсменів, мобілізуючи різні функції, що визначають прояв відповідних якостей. Найменш ефективний варіант занять із тривалим застосуванням тих самих, хоча й досить діючих, засобів.

Разом з тим висока ефективність занять, побудованих на використанні різноманітних односпрямованих засобів, не означає необхідності повного виключення із тренувального процесу занять із одноманітною програмою.

Часто паралельно вирішуються завдання технічного й тактичного вдосконалення (особливо в спортивних іграх і єдиноборствах), фізичного й психічного вдосконалювання (наприклад, при розвитку спеціальної витривалості, коли граничні зрушення в діяльності вегетативних систем супроводжуються максимальною мобілізацією психічних можливостей, пов'язаних з подоланням важкого відчуття втоми) .

При аналізі методики побудови занять із послідовним вирішенням завдань виникають два основні питання: визначення раціональної послідовності застосування засобів, що сприяють розвитку різних якостей, і вибір раціонального співвідношення обсягу цих засобів. Послідовність розподілу засобів у комплексних заняттях повинна забезпечувати наявність відповідних передумов для реалізації раціональної методики вдосконалення різних сторін підготовленості. Наприклад, вивчення нових рухових дій,складних тактичних схем, засвоєння техніко-тактичних комбінацій слід планувати на початку заняття, безпосередньо після розминки.

При тренуванні спортсменів відносно невисокої кваліфікації, юних спортсменів на початкових етапах багаторічної підготовки повинні плануватися переважно заняття комплексної спрямованості, особливо з послідовним вирішенням завдань. Ці заняття більш емоційні, в меншій мірі впливають на психічну й функціональну сфери організму та у той же час є досить ефективним стимулом росту тренованості. Широке застосування в тренуванні юних спортсменів занять вибіркової спрямованості може привести до певних негативних наслідків — до перевтоми і перенапруги функціональних систем, надто бурхливої експлуатації адаптаційних можливостей організму. Комплексні заняття з різноманітними, емоційно насиченими програмами й невеликим сумарним навантаженням є гарним засобом активного відпочинку й можуть використовуватись для прискорення процесів відновлення після занять із значними навантаженнями вибіркової спрямованості, а також відігравати важливу роль у відновлювальних мікроциклах [13].



Висновки. Отже, фізична культура – невід'ємна важлива частина загальної і фахової культури особистості сучасного фахівця, що забезпечує фундамент його фізичного, духовного добробуту й успіхи у виробничій діяльності. Вона є якісною, динамічною характеристикою рівня розвитку і реалізації можливостей людини, що забезпечує біологічний потенціал його життєдіяльності, необхідний для гармонійного розвитку, прояви соціальної активності, творчої праці. Все це обумовлює соціальне замовлення на оволодіння особистою фізичною культурою на всіх етапах формування фахівця. Особливе значення має оволодіння фізичною культурою у вищих закладах освіти, де закладаються основи професійної підготовки.

Ефективність вирішення задач, з фізичного виховання студентської молоді визначається багатьма чинниками: широтою використання різноманітних форм фізичної підготовки, оптимальним добором засобів і методів впливу на організм студента, раціональною побудовою різних структурних одиниць навчального процесу в тому числі окремого навчального заняття.



Перспективи подальших досліджень. Проте, зусиллями одних лише кафедр з фізичного виховання проблем з фізичним здоров’ям студентської молоді не вирішити. Потрібно досліджувати і розробляти цілий комплекс заходів щодо всіх напрямів: від реорганізації навчального процесу у ВУЗі, до створення відповідного соціального замовлення на професійне здоров'я в масштабах держави.

Список використаної літератури:

  1. Агаджанян Н.А. Биоритмы. Спорт. Здоровье: учебное пособие / Н.А. Агаджанян, Н.Н. Шабатура. – М. : Физкультура и спорт, 1989. – 208 с.

  2. Амосов Н.М. Энциклопедия Амосова. Алгоритм здоров’я: учебное пособие / Н.М. Амосов. – М. : Изд-во АСТ, Донецк: Стакер, 2002. – 590 с.

  3. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: учебное пособие / Л.П. Матвеев. – М. : Физкультура и спорт, 1991. – 543 с.

  4. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів: навчальний посібник / Б.М. Шиян. – Тернопіль: Навчальна книга.– Богдан, 2001. – Част. 1 – 272 с.

  5. Середні величини основних показників фізичного та біологічного розвитку дітей початкової школи прикарпатського регіону. / Методичні рекомендації МОЗ України, Український центр наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи. Установа розробник: Івано-Франківський державний медичний університет. – К, 2006. – 48 с.

  6. Теорія та методика фізичного виховання. Загальні основи теорії та методики фізичного виховання: підручник / [за ред. Т.Ю.Круцевич]. – К. : Олімпійська література, 2003. – Т. 1. – 422 с.



Стан ритмічного розвитку школярів у взаємодії фізичного й естетичного виховання
Олександр Гирман

Ганна Кириленко

Анотація. Досліджується сутність естетичного виховання в фізичному та фізичного виховання в естетичному і обумовлюється необхідність ритмічного розвитку як взаємозв'язуючої ланки фізичного та естетичного виховання. На підставі дослідження теорії ритму, його значущості та прояву в різних галузях життєдіяльності людства розроблено модель ритмічного розвитку особистості школяра та визначені основні засоби ритмічного розвитку школярів різного шкільного віку.

Ключові слова: взаємодія фізичного та естетичного виховання, ритм, відчуття ритму, ритмічний розвиток.
Аннотация. Исследуется сущность эстетичного воспитания в физическом и физического воспитания в эстетичном и обусловливается необходимость ритмичного развития как взаємозв'язуючої звенья физического и эстетичного воспитания. На основании исследования теории ритма, его значимости и проявления в разных отраслях жизнедеятельности человечества разработана модель ритмичного развития личности школьника и определены основные средства ритмичного развития школьников разного школьного возраста.

Ключевые слова: взаимодействие физического и эстетического воспитания, ритм, чувство ритма, ритмическое развитие.
Annotation. Essence of aesthetically beautiful education in physical and physical education is probed in aesthetically beautiful and the necessity of rhythmic development as взаємозв'язуючої links of physical and aesthetically beautiful education is stipulated. On the basis of research of theory of rhythm, his meaningfulness and display in different industries of vital functions of humanity the model of rhythmic development of personality of schoolboy is developed and the fixed assets of rhythmic development of schoolboys of different school age are certain.

Key words: interaction of physical and aesthetic education, rhythm, a sense of rhythm, rhythmic development.
Постановка проблеми. Підвищення ролі духовного життя сучасного суспільства тісно пов’язане з проблемою його фізичної культури. В указі Президента України від 27 квітня 1999 року „Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя” акцентується увага на підвищенні ролі і значення людського чинника, що виявляється у вихованні цілісної, всебічно розвиненої особистості, духовно багатої та фізично досконалої.

Гармонізація фізичного і духовного пов’язана з втіленням фізичної культури у соціокультурні процеси як життєвої цінності, зі спрямуванням звернення національної свідомості на необхідність духовного та фізичного розвитку кожного члена суспільства. У зв’язку з цим все більша увага приділяється проблемі взаємозв’язку всіх структур духовної та фізичної сутності людини як цілісної особистості [3].

У вітчизняній науці проблема розвитку особистості стоїть поряд з проблемою виховання і навчання, які сприяють гармонійному та всебічному удосконаленню особистості. У цій системі фізичне виховання досліджується як процес цілеспрямованого впливу на фізичний розвиток особистості, в якому за допомогою фізичних вправ оптимізуються біологічні процеси в організмі людини. Естетичне виховання веде за собою естетичний розвиток, в процесі якого формуються духовні потреби, емоційно-естетичне ставлення до дійсності, до мистецтва, формуються поняття краси, розвиваються творчі здібності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасна наука доводить, що людина не тільки біологічна і соціальна субстанція, а ще й космопланетарна. У природі, космосі все проходить ритмічно: ритм змін пори року, добовий ритм, ритм морського прибою, ритм вібрації розжарених газоподібних часток сонця та зірок і т.п. Ритми природи наклали суттєвий відбиток на розвиток усіх живих організмів. Ритм для організму на будь-якому рівні розвитку - умова його існування. Людський організм у процесі своєї еволюції відчував вплив ритмів природних явищ, які поступово перейшли в людському житті в програму спадковості. Взаємозв'язок усіх природних явищ став першоосновою виникнення ритмів життєдіяльності людського організму (ритм дихання, кровообігу, ритм роботи серця і т.п.). Таким чином, ритм є природною особливістю людини. У процесі свідомої діяльності людини ритм виступає як соціальна особливість, необхідна частина гармонійного розвитку особистості. Тому проблема ритму в формуванні духовної та фізичної сутності особистості органічно пов’язана з проблемою фізичного та естетичного виховання. Людина, яка володіє відчуттям ритму, здатна раціонально організувати свої дії у просторі та часі, підвищувати життєвий тонус, впливати на стан свого здоров’я, бути пильною та внутрішньо зібраною. Рівень відчуття ритму залежить від постійної роботи над ритмікою своїх рухів за допомогою музично-ритмічних і фізичних вправ. Саме ритміка поєднує в собі духовне та фізичне, сприяє гармонійному розвитку душі і тіла, виховує красу та ще більше пов'язує людину з природою [2].

Окремі питання проблеми, яку ми порушуємо, в різні часи були предметом вивчення в педагогіці і психології, естетиці і теорії та методиці фізичного виховання. Так, учені античності (Арістотель, Платон, Сократ) приділяли належну увагу питанням фізичного й духовного взаємозв’язку в людині, краси тіла і духу в процесі її розвитку. До розвитку духовно-тілесної особистості з використанням фізичних та духовних вправ закликали вчені середніх віків (Д.Дідро, Т.Кампанелла, Я.А.Коменський, Т.Мор). Їхні ідеї зазнали подальшого розвитку у працях останніх двох століть. Зокрема, загальні питання розвитку особистості досліджувалися вітчизняними вченими І.Бехом, Л.Божовичем, М.Євтухом, Є.Ісаєвим, К.Корніловим, А.Петровським.

Помітне місце в розробці розглядуваних проблем посідають праці вітчизняних учених Л.Виготського, О.Леонтьєва, С.Рубінштейна, зарубіжних – К. Бюлера, А. Гезела, Дж.Уотсона [1].

У теорії та методиці фізичного виховання питання естетичного виховання на уроках фізичної культури досліджувались В.Бєлоусовою, Н.Глушак, Г.Сатировим.

Розуміння значення ритму в житті людини спонукало вчених різних галузей знань досліджувати окремі питання ритму. Так, І.Сєченов, І.Павлов, О.Ухтомський вивчали фізіологічні механізми ритму рухових дій. У психології вчені Т.Козіна, І.Огородников, Б.Теплов, Д.Елькін визначили, що відчуття ритму має моторну природу і впливає на емоційну, трудову і творчу діяльність. Природний розвиток відчуття ритму в дітей різного шкільного віку досліджували С.Гальперін, М.Кольцова, В.Кручинін, Б.Сермеєв та ін [3].

У фізичному вихованні вчені розглядали ритм як складову частину техніки фізичних вправ. В естетиці ритм досліджувався з позицій позитивного впливу на виразність творів мистецтва. Велике значення ритму в музиці, танцю, красивих тілорухах відзначили Н.Ветлугіна, Л.Воскресенська, А.Зиміна, Н.Перна, К.Станіславський. Питання музично-ритмічного виховання дітей досліджувались Г.Александровою, Р.Варшавською, Є.Коноровою. С.Руднєвою, Е.Фіш, а також зарубіжними дослідниками [5].

Незважаючи на значну увагу педагогів і психологів до розглядуваної проблематики, все ж окремі її кардинальні питання залишаються поки що не розв’язаними. не досліджувалася проблема розвитку особистості школяра через ритм у взаємодії фізичного та естетичного виховання. Нема чітко визначеного поняття, методології й технології ритмічного розвитку школярів різного шкільного віку у взаємодії фізичного та естетичного виховання. Між тим ці проблеми важливі для сучасної педагогіки, для нинішньої школи, яка покликана створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України. Актуальність проблеми, її недостатнє теоретичне й методологічне опрацювання, потреби шкільної і вузівської практики обумовили вибір теми дослідження.

Мета статті полягає в методологічному і теоретичному обґрунтуванні розвитку особистості школяра через ритм у взаємодії фізичного і естетичного виховання в школі, розробці та експериментальній перевірці моделі і технології ритмічного розвитку школярів різних вікових груп.

Виклад основного матеріалу дослідження. Дослідження мотивів занять школярів музично-ритмічною діяльністю дозволив нам зробити висновок, що учням різних вікових груп подобається музично-ритмічна діяльність своєю емоційністю, можливістю висловити свої почуття, підняти настрій. Даний висновок підтверджується результатами анкетного опитування більш ніж 595 школярів 5–11 класів, з яких 55,8% для свого фізичного та естетичного вдосконалення обрали уроки ритміки й аеробіки замість уроків фізичної культури. Бесіда зі школярами молодших класів (215 осіб) показала, що 98,2% подобається виконувати різні види рухів під музику.

Учні різних класів віддають перевагу сучасній, швидкій, ритмічній музиці (90,7%). Виконання різноманітних вправ під ритмічну музику викликає в них почуття радості (32%), почуття емоційного підйому (60%), насолоди – (8%), що має велике естетичне значення.

Однак у школах уроки фізичної культури вкрай рідко проводяться з музичним супроводом (від 1,8% до 7,4% за результатами відповідей учнів загальноосвітніх шкіл). Тільки в приватних школах на уроках фізичної культури (88,2%) використовується музика, а також вводяться уроки ритміки, аеробіки, хореографії з 1 до 11 класу.

Визначаючи вихідний рівень ритмічного розвитку за основними діагностуючими методиками, ми констатували, що відчуття ритму в учнів 1–3 і 5–7 класів погане, а у школярів 8–9 і 10–11 – задовільне. Відчуття простору відповідає в 1–3, 5–7, 10–11 класах задовільному рівню, а в 8–9 – поганому. Відчуття часу в молодших школярів та школярів 8–9 і 10–11 класів – добре, а у 5–7 класах – задовільне.

Естетичною характеристикою відчуття простору, відчуття часу, відчуття точності м’язових зусиль є постава і хода. Показники відчуття точності м’язових зусиль у початкових та старших класах погані, в 5–7 – добрі і в 8–9 задовільні. Показники нормальної постави мають 53,2% школярів молодших, середніх і старших класів. При цьому в хлопчиків показники нормальної постави вищі, ніж у дівчаток, і тільки до 10–11 класу показники нормальної постави у дівчат досягають показників хлопців. Приймати красиве положення тіла відповідно до естетичних вимог можуть 52,6% школярів. Дослідження стану ходи в школярів усіх вікових груп показало, що вмінням правильно пересуватися володіють у 1–3 класі 37,7%, в 5–7 – 45,3%, в 8–9 відповідно 53,2% і в 10–11 класі 45,7%. Основним відхиленням від правильного пересування є паралельна і косолапа хода. Придавати ході естетичне забарвлення, рухатися красиво, передаючи при цьому певні почуття, в 1–3 класах можуть 58,8%, в 5–7 класах – 46,7%, в 8–9 класах – 46,3% і в 10–11 класах хода відповідає естетичним вимогам у 46,5% школярів. Опитування школярів молодших, середніх і старших класів про те, як потрібно красиво і доцільно рухатись, показало, що всі 100% опитаних не мають на це чітких уявлень. Школярам усіх вікових груп притаманна мала виразність рухів або її відсутність (81,4%). Оскільки саме виразність рухів є показником естетичного виховання, то можна зробити висновок про низький рівень естетичного виховання на уроках фізичної культури. Дані показники свідчать про погане володіння технікою танцювальних вправ, про відсутність гармонії рухів і музики та слабке відображення почуттів у русі.

Вивчення стану ритмічного розвитку школярів у практиці загальноосвітніх шкіл (за даними педагогічних спостережень СШ № 14, 38, 17, 6, 4, 10 м. Полтави) дозволив зробити такі висновки: на уроках фізичної культури в молодших класах музичний супровід не використовується; вчителі дуже рідко звертають увагу на красу постави, ходи, виразність рухів; цілеспрямованим вихованням відчуття ритму не займаються.

Такий висновок було зроблено стосовно уроків фізичної культури в середніх та старших класах і вчителів цих класів. Подібний стан викладання фізичної культури було зафіксовано в школах Полтавської області.

У результаті опитування вчителів фізичної культури ми з’ясували: 83,4% вчителів вважають, що школярі з інтересом ставляться до вимог ритміки та ритмічної гімнастики на уроках фізичної культури і що ритмічний розвиток школярів – важлива складова частина фізичного виховання школярів. 82,6% вчителів фізичної культури вказали на необхідність розв’язання завдань естетичного виховання в процесі фізичного. Але бесіди на фахові теми з учителями фізичної культури показали низький рівень їхньої професійної підготовки з проблем естетичного виховання в процесі викладання фізкультури. Так, у вчителів немає чітких уявлень про красу фізичного вигляду, красу і культуру рухів, красу поведінки школярів. Вони погано орієнтуються у виборі естетичних засобів і методів для формування духовних якостей особистості школяра (відчуттів, емоцій, уявлень), а також у засобах ритмічного розвитку.

Розглянуті дані свідчать про те, що в загальноосвітніх школах приділяється недостатньо уваги ритмічному розвитку особистості школяра у взаємодії фізичного та естетичного виховання. Цілеспрямованим розвитком у школярів відчуття ритму, відчуття часу, відчуття простору, відчуття точності м’язових зусиль, краси і виразності рухів під музику вчителі не займаються. Стає все більш очевидним, що ритмічний розвиток особистості школяра у взаємодії фізичного і естетичного виховання перебуває у прямій залежності від рівня професійної підготовки самого вчителя.

Виконане дослідження не вичерпує всіх питань аналізованої проблеми. У перспективі необхідно звернути увагу на подальший розвиток проблеми з підготовки індивідуальних програм самовдосконалення ритмічності, краси та виразності рухів школярів.



Список використаної літератури:

  1. Методика физического воспитания школьников / Д.А.Аросьев, Л.В.Бавина, Г.А. Баранчукова, С.А. Баранцев; [под ред. Г.Б.Мейксона и Л.Е.Любомирского]. – М.: Просвещение, 1989. – 141 с.

  2. Методика работы по комплексной программе физического воспитания с учащимися 1-11 классов общеобразовательной школы / Г.Б.Мейксон, Л.Е.Любомирский, Д.А.Аросьев, Л.В.Бавина; [под ред. Г.Б.Мейксона и Л.Е.Любомирского]. – М.: Акад.пед. наук СССР, 1987. – 129 с.

  3. Упражнения ритмической гимнастики на занятиях по физической культуре в школе / [сост.Т.Т. Ротерс, А.М. Скалаух]. – Ворошиловград, 1985. – 27 с.

  4. Методичні рекомендації по проведенню уроків ритмічної гімнастики (для самостійної роботи студентів) / [уклад.В.М. Завадич, Т.Т. Ротерс]. – Луганськ, 2000. – 24 с.

  5. Физическая культура 5-7 класов / В.П. Богословский, Ю.Д. Железняк, В.С Каюров, Н.П. Клусов / [под ред. Г.Б. Мейксона, Л.Е. Любомирского]. – М.: Просвещение,1988. – 158 с.


Особливості організації учбово-виховного процесу за допомогою здоров язберігаючих технологій



Сергій Балабей

Олександр Кириленко

Анотація. Автор статті дає обгрунтування поняттю здоров’язберігаючі технології та узагальнює структурні компоненти педагогічної діяльності студентів і викладачів у напрямку збереження і зміцнення здоров’я у процесі навчальної діяльності.


Ключові слова: умови навчання, фактори ризику, оздоровчі технології, компоненти педагогічної діяльності.

Аннотация. Автор статьи дает обоснование понятию здоровьесохранные технологии и обобщает структурные компоненты педагогической деятельности студентов и преподавателей в направлении сохранения и укрепления здоровья в процессе учебной деятельности.


Ключевые слова: условия учебы, факторы риска, оздоровительные технологии, компоненты педагогической деятельности.

Annotation. The author of the article gives a ground a concept здоровьесохранные technologies and summarizes the structural components of pedagogical activity of students and teachers in the direction of maintainance and strengthening of health in the process of educational activity.


Keywords: terms of studies, risk factors, health technologies, components of pedagogical activity.
Постановка проблеми. Проблема збереження та цілеспрямованого формування здоров’я дітей та молоді у важких сучасних умовах розвитку України виключно значима та актуальна. За останні роки в Україні відбулося значне якісне погіршення здоров’я школярів [1]. За даними досліджень, лише 10% випускників шкіл можуть вважатися здоровими, 40% мають різноманітну хронічну патологію. У кожного другого школяра виявлено сполучення кількох хронічних захворювань.

За період навчання у школі кількість дітей з порушеннями опорно-рухового апарату збільшується в 1,5 – 2 рази, нервовими хворобами – в 2 рази, з алергічними – в 3 рази, з короткозорістю – в 5 разів.

Особливо несприятлива ситуація зі здоров’ям учнів відмічається в школах нового типу (гімназії, коледжі, ліцеї, школи з поглибленим вивченням предметів), де більшість дітей - обдаровані у якомусь профілі (фізико-технічний, математичний, хіміко-біологічний, філологічний тощо). Учбовий процес в таких закладах характеризується підвищеною інтенсивністю. До кінця року в гімназистів в 2 рази збільшується частота гіпертонічних реакцій, а загальне число несприятливих змін артеріального тиску досягає 90%, поява високої невротизації відмічається у 55-83% таких учнів. За результатами профілактичних оглядів різноманітні захворювання реєструються у 94,5% підлітків. Поширеність захворювань, обмежуючих вибір професій, досягає на сьогодні 39% [3].

Здоров’я школярів знаходиться в прямій залежності від умов навчання, харчування, рухової активності, правильного чергування навантаження та відпочинку, умов сімейного виховання. Воно також визначається співвідношенням зовнішніх і внутрішніх факторів, з одного боку, і можливостями самого організму протидіяти небажаним впливам, захищатися від них, по можливості підсилюючи вплив позитивних для здоров’я факторів, з другого боку. Ступінь успішності оздоровчої діяльності – усунення шкідливих впливів (коректування навколишнього середовища) та підвищення стійкості до них (тренування, збільшення адаптаційних можливостей організму) – визначає напрям зусиль по збереженню та зміцненню здоров’я [4].


Аналіз останніх досліджень і публікацій. 3 аналізу даних вітчизняних та зарубіжних дослідників причин хвороб людини та їх питомої значимості випливає, що, якщо всі причини хвороб и порушень гармонічного розвитку прийняти за 100%, то розклад виглядає наступним чином: спосіб життя та поведінка людей зумовлює 50% всіх хвороб, стан навколишнього середовища – 20%, спадкові фактори – 20%, стан охорони здоров’я, її організація, медикаментозні та технологічні засоби – 8%, інші фактори – 2%. Таким чином, якщо розділити 20 «спадкових» відсотків на рівні частини и 10% приєднати до перших 50%, так як людина особисто «умудряється» змінити свій генотип за допомогою шкідливих звичок, то від кожного з нас залежить наше здоровя та довголіття на 60%. Таким чином, третьою групою факторів є спосіб життя, що має провідне значення (60%) в збереженні та укріпленні здоров’я, підвладний дуже часто регулюванню самою людиною. Перш за все, це не стільки те, чого людина робити не повинна (шкідливі звички), скільки те, що вона повинна повсякденно робити, укріплюючи та удосконалюючи організм, своє здоров’я [3].

Говорячи про фактори, що здійснюють несприятливий вплив на здоров’я (патогенні фактори), в аспекті охорони здоров’я студентів, необхідно розділити їх на дві великі групи: фактори, безпосередньо пов’язані з освітнім процесом, освітніми закладами, та всі інші фактори, потенційно здійснюючі вплив на здоров’я студентів. Перелік загально патогенних факторів, що наносять шкоду здоров’ю студентів:

1. Низький рівень мотивацій на збереження та укріплення індивідуального здоров’я. Зараз все частіше можна почути про відсутність культури здоров’я в Україні. Людина не прагне взяти на себе відповідальність за здоров’я. Народжуючись здоровою, самого здоров’я людина не відчуває до тих пір, доки не виникнуть серйозні ознаки його порушення. Тепер, відчувши хворобу та отримавши полегшення від лікаря, вона все більше схиляється до впевненості про залежність свого здоров’я саме від медицини.

2. Звуження поняття здоров’я. Не дивлячись на те, що більшість спеціалістів тримаються визначення здоров’я, даного ВООЗ, часто мають на увазі його фізичну складову, забуваючи про соціально-психологічну та духовно-моральну складову поняття. Дійсно, для характеристики стану населення, як правило, використовується класична тріада: смертність в різних вікових категоріях, рівень та структура загальної захворюваності, а також досягнутий рівень фізичного розвитку. Статистичні дані можливо знайти лише в цих критеріях. Психологічну складову здоров’я ми маємо можливість оцінити, але розрізнено. На сьогодні ще не розроблена комплексна система оцінки рівня здоров’я людини, що охоплює всі його складові. Важливо переломити цю тенденцію і керуватися визначенням здоров’я, як багатогранного поняття, що включає всі три аспекти.

3. Вплив несприятливих для здоров’я екологічних факторів. За даними екологів, більша частина нашої країни — зони екологічної неблагополуччя. А це зумовлює шкоду для здоров’я людей и питної води, і продуктів харчування, що зростають на цих територіях. Але ж ходити в протигазі, захиститися від радіації, зовсім відмовитися від більшості продуктів харчування та ін. – неможливо. І чим слабше (більш незахищений) організм, а саме такий є організм дитини, тим більш тяжкі наслідки для його здоров’я від впливу шкідливих факторів навколишнього середовища.

4. Вплив несприятливих для здоров’я антропогенних факторів. До них належить широкий спектр патогенних впливів — від впливу електромагнітних полів, в «павутині», де ми проводимо більшість життя, та частих поїздок у транспорті до соціально-психологічних впливів засобів масової інформації. Саме ці атрибути міського життя визначають походження значної частини неврозів, депресивних станів, психосоматичних захворювань, проявів агресії, зросту споживання алкоголю та наркотиків.

5. Відсутність цілісної та цілеспрямованої системи формування культури здоров’я населення:-  відсутність послідовної та безперервної системи навчання здоров’ю;-        відсутність моди на здоров’я;

6. Недосконалість законодавчої, нормативно-правової бази, що регламентує діяльність з охорони здоров’я населення, а саме дітей і підлітків шкільного віку.

7. Не сформованість культури здоров’я у викладачів, неблагополуччя їх стану здоров’я.

Разом з такими факторами, як генетична обумовленість, несприятливі соціальні, екологічні умови розвитку та їм подібні, несприятливий і суттєвий вплив на здоров’я студентської молоді здійснює інша група факторів - «внутрішньо вузова», що має безпосереднє відношення до проблеми здоров’язберігаючих освітніх технологій. З негативним впливом саме цих факторів, до яких відносяться інтенсифікація та нераціональна організація учбового процесу, невідповідність методик навчання віковим можливостям студентів та ін., спеціалісти зв’язують до 40% підліткової патології. Слід відмітити, що втома у навчанні не є наслідком якоїсь однієї причини (складності матеріалу або психологічної напруженості), а певним поєднанням, сукупністю різноманітних факторів [2].

Інтенсифікація освітнього процесу йде різноманітними шляхами. Один із них – збільшення кількості учбових годин (уроків, позаурочні заняття, факультативи тощо). Суттєве збільшення учбового навантаження в подібних закладах не проходить безслідно: у юнаків частіше відмічається більша поширеність і виразність нервово-психічних порушень, більша втомлюваність, що супроводжується імунними та гормональними дисфункціями, більш низька опірність хворобам та інші порушення. В більшості досліджень відмічається чітка залежність зросту відхилень в стані здоров’я від інтенсивності учбового навантаження. Саме перевтома створює передумови розвитку гострих та хронічних порушень здоров’я, розвитку нервових, психосоматичних та інших захворювань [6].

Мета статті – дати обгрунтування поняттю здоров’язберігаючі технології та узагальнити структурні компоненти педагогічної діяльності студентів і викладачів у напрямку збереження і зміцнення здоров’я у процесі навчальної діяльності.


Виклад основного матеріалу дослідження. В умовах, коли освіта стала загальною, а професія викладача масовою, надіятися на індивідуальну майстерність педагога стає все складніше. Тому зараз педагоги та методисти ведуть активні пошуки дидактичних засобів, котрі могли б зробити процес навчання схожим на добре відрегульований механізм. Про актуальність такого підходу до освіти — технологічного, з яким методисти звертаються до нових для них понять - педагогічні технології, технології навчання, освітні технології З’ясувати поняття «здоров’язберігаючі освітні технології» представляється коректним, виходячи з «родового» поняття «освітні технології». Якщо останні відповідають на питання «як вчити?», то логічною буде відповідь: так, щоб не наносити шкоди здоров’ю суб’єктів освітнього процесу – студентів та педагогів. Термін «здоров’язберігаючі освітні технології» (ЗОТ) можна роздивлятися і як якісну характеристику будь-якої освітньої технології, її «сертифікат безпеки для здоров’я», і як сукупність тих принципів, прийомів, методів педагогічної роботи, котрі доповнюючи традиційні технології навчання та виховання, наділяють їх ознакою здоров’язбереження» [3]. Існує немало можливостей конструктивної взаємодії педагогів та медиків в їхній спільній роботі по збереженню та укріпленню здоров’я студентів. Медичний підхід до здоров’язбереження, що реалізується в рамках профілактичного напрямку, від психолого-педагогічного відрізняється не тільки методами та професійною підготовкою фахівців, але і тим, що звільняє людину від відповідальності за своє здоров’я, передаючи цю відповідальність лікарю, медицині. Протилежний підхід в мобілізації почуття відповідальності людини за своє здоров’я, виховання постійної потреби турбуватися про нього (а значить і про здоров’я інших людей). Формування у студентів відповідальності, в тому числі і за своє здоров’я, виховний процес, котрий слідує роздивлятися в якості однієї з найважливіших задач закладів освіти [5].

Навчити молоду людину загальним принципам, сучасним системам та методам охорони та укріплення здоров’я, безумовно, – задача освітніх закладів. А вже за консультаціями з приватних питань, за корекцією особистої програми з урахуванням індивідуальних особливостей, з метою відновлення здоров’я, що похитнулося, людина може звернутися до медика (фізіолога, психолога), спеціаліста з питань здоров’я.

Таким чином, сучасний рівень цивілізації та культури висуває в число найважливіших для людини пріоритетів завдання самій навчитися не хворіти, бути здоровим. Для системи освіти ця задача трансформується в імператив виконувати для досягнення цієї мети ті технології, якими якраз володіє педагог, психолог.

Постановка задач здоров’язбереження в освітньому процесі може розглядатися в двох варіантах – задача-мінімум та задача-максимум. Задача-мінімум і відповідає фундаментальному принципу медицини та педагогіки: «No посеге!» («Не нашкодь!»). Реалізація її робочої програми включає виявлення і каталогізацію факторів, що здійснюють або потенційно спроможні здійснити шкідливий (патогенний) вплив на організм студента – його фізичне, психічне (психологічне), репродуктивне, морально-духовне здоров’я, і, в майбутньому, усунення саме цих факторів або пом’якшення їх впливу на студентів та педагогів. Відповідно, саме патогенні (або умовно патогенні) фактори, пов’язані із вузом, освітнім процесом, можуть бути розділені на три групи: ті, що стосуються гігієнічних умов освітнього процесу (гігієнічні); обумовлені організацією навчання (організаційно-педагогічні) та пов’язані безпосередньо з роботою викладачів, адміністрації, співробітників освітнього закладу (психолого-педагогічні фактори) [6].

Таким чином, вирішення задачі мінімуму з використанням здоров’язберігаючих освітніх технологій полягає в забезпеченні таких умов навчання, виховання, розвитку, котрі не здійснюють впливу на здоров’я всіх суб’єктів освітнього процесу.

Як вже зазначалося, на практиці виділяється 3 джерела загроз для здоров’я студентів та педагогів:

1.   Гігієнічні, середові фактори;

2.   Організаційно-педагогічні фактори;

3.   Психолого-педагогічні фактори.

ЗОТ в першу чергу стосується третьої групи факторів, що висуває на перший план задачу формування відповідної компетенції у всіх робітників освітніх закладів. Але роздивлятися ЗОТ лише як характеристики роботи викладача було б методологічною помилково. Занадто тісний взаємозв’язок всіх вищезазначених факторів, особливо у відношенні ефекту, що досягається. Таким чином, ЗОТ можна роздивлятись як альтернативу загрозам здоров’ю, що виходять зі всіх джерел, так чи інакше пов’язаних з виховним процесом.

Було би помилкою вважати турботою про здоров’я молоді створення тепличних умов, утримування його у навчальному закладі під своєрідним «ковпаком», що захищає від усіх шкідливих впливів. По-перше, це неможливо практично, а, по-друге, що дуже важливо, в цьому випадку, переступивши поріг закладу, підліток зіткнеться з тими впливами, котрі стануть для нього непереносними через неготовність до взаємодії з ними. Підготувати підлітка до самостійного життя, означає сформувати в нього адекватні механізми адаптації -фізіологічної, психологічної, соціальний Це і повинні робити навчальні заклади через ЗОТ - тренуючи, навчаючи, виховуючи. Створення на заняттях моделей реальних умов життя – це ті мости, котрі дозволяють студенту в майбутньому використовувати отриманні знання, вміння та навички на практиці, а не тяготитися ними, як інформаційним баластом. Це мистецтво - підготування студента до реального життя - визначає, в кінцевому рахунку, професіоналізм викладача, є змістом «педагогічної адаптології», що роздивляється у певному аспекті численні проблеми формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів, що складає один з теоретичних конструктів про ЗОТ [4].

Задача-максимум – це вирішення задачі-мінімум, а також формування у студентів фізичного, психічного, морально-духовного здоров’я, виховання в них культури здоров’я, дієвої мотивації на ведення здорового способу життя. Тоді більш правильним є визначення здоров’язберігаючих освітніх технологій як сукупності всіх заходів, що використовуються в освітньому процесі, технологій, не лише зберігаючих здоров’я студентів та викладачів від несприятливого впливу факторів освітнього середовища, але й сприяючих вихованню у студентів культури здоров’я. Завдання здоров’язберігаючої педагогіки – забезпечити випускнику навчального закладу високий рівень здоров’я, сформувати культуру здоров’я [6].



Висновки. В числі головних недоліків сучасної системи освіти в Україні, українських вузах – її авторитарність, що в деяких учбових закладів та в деяких викладачів доходить до деспотизму. Втім, це стосується особливостей системи освіти не лише нашої країни. В деяких випадках неспроможність дотримуватися правил дисципліни, рухова розгальмованість, емоційна неврівноваженість нерідко зумовлені органічними мозковими або функціональними нервово-психічними відхиленнями, відносності яких педагогічні засоби безсильні. Саме авторитарна позиція заповнює нехватку професіоналізму, енергетичних та особистих ресурсів викладача, та виконує компенсаторну роль.

Негативні сторони авторитарної позиції відомі: сковується ініціатива студентів, знижується рівень проявлення та розвитку креативності, знижується самооцінка, формується стан хронічного стресу, як і у всіх випадках, коли людина відчуває залежність від іншого. Тривале перебування у такій ситуації призводить до формування протестних реакцій, енергетика яких, поступово накопичуючись, може стати причиною несподіваного сплеску агресивності («немотивована агресія»). Виховний же вплив психологічного тиску ззовні, формування таких рис характеру як нещирість, безініціативність, безвідповідальність, сором’язливість та ін.


Перспективи подальших розробок з обраного напрямку. З визначення здоров’язберігаючих освітніх технологій видно, що найважливішою метою впровадження ЗОТ в освітній процес є формування культури здоров’я. Саме на це повинні в значній мірі бути скеровані зусилля закладів та сім’ї, з урахуванням пріоритету в даному питанні виховання над освітою. Культура здоров’я повинна не вивчатися, а виховуватися. Психологічна основа цього – мотивація на введення здорового способу життя. Невід’ємною частиною культури здоров’я є інформованість в питаннях здоров’я та здорового способу життя.


Список використаної літератури:

  1. Акбердиева Д.Ф Формирование здорового образа жизни у студентов / Д.Ф. Акбердиева // Валеология. – 2001. – №4. – С. 27-29.

  2. Апанасенко Г.Л. Здоровий спосiб життя (концепцiя) / Г.Л. Апанасенко // Здоров’я , 2006. – № 6. – С. 3-14.

  3. Безруких М.М. Здоровье студентов и вузовый фактор риска / М.М. Безруких // Здоровье детей. – 2005. – №17,18,19.

  4. Давиденко Е.В. Физическая подготовленность учащихся – один из факторов стабильности их здоровья. Оптимізація процесу виховання в системі освіти / Е.В. Давиденко, А. Маждалави. – Київ - Тернопіль, 1997. – С. 88-90.

  5. Коренев Н.М. Медико-социальные проблемы состояния здоровья современных подростков / Н.М. Коренев, С.А. Левенец, Г.Н. Давиденко // Здоров'я молоді на межі тисячоліть: матер. наук.-практ. конф. УНДІ ОЗДП. – Харків, 2000. – С. 2-6.

  6. Платонов В.Н. Сохранение и укрепление здоровья здоровых людей – приоритетное направление современного здравоохранения / В.Н. Платонов // Спортивная медицина, 2006. – № 2. – С.3-14.



РОЛЬ ВИКЛАДАЧА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ПРИ ФОРМУВАННІ МОРАЛЬНИХ ЯКОСТЕЙ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ
Юлія Солодовник

Олена Погребняк
Анотація: у поданій статті вивчається вплив викладача фізичного виховання на моральний світогляд особистості, подаються рекомендації, які необхідно застосовувати на заняттях у ВНЗ України.

Ключові слова: моральний світогляд, вплив викладача, студентська молодь, педагогічна діяльність, модернізація освіти.

Аннотация: в данной статье рассматривается значение преподавателя физического воспитания на духовный мир личности, подаются рекомендации, которые необходимо использовать на занятиях физической культуры.

Ключевые слова: духовный мир, влияние преподавателя, студенческая молодежь, педагогическая деятельность, модернизация образования.

Annotation: : in this article we study the impact of physical education teacher's influence on the moral outlook of the individual, submitted recommendations to be applied in the classroom at the universities of Ukraine.

Keywords: moral philosophy, the influence of teachers, students, teaching activities, the modernization of education.
Постановка проблеми, її зв’язок із важливими науковими і практичними завданнями. Слабким місцем нашої професійної освіти є відсутність у переважної більшості молодих людей належного рівня культури моральної поведінки,національної свідомості, достатньої життєвої компетентності,ч соціального розвитку. Тому ми рекомендуємо враховувати викладачам фізичного виховання і спортивним тренерам структуру моральної поведінки юнацтва, запропоновану представниками Харківської педагогічної школи В.І. Лозової та Г.В. Троцко. Зокрема йдеться про формування моральних понять і переконань,виховання і розвиток моральних почуттів, прищеплення навичок і звичок моральних дій, виховання і закріплення позитивних рис характеру та формування потреби у самовдосконаленні і самовихованні.

Мета статті: виявити вплив занять фізичними вправами на розвиток моральних якостей особистості.

Виклад основного матеріалу. Характерною особливістю занять фізичного виховання є те, що цей процес направлений на:

1. Формування і розвиток рухових навиків поряд з фізичними якостями людини (сила, витривалість, швидкість, гнучкість і ін.), сукупність яких визначає його фізичну працездатність;

2. Розвиток духовно-моральних цінностей;

3. Формування ціннісних орієнтацій особистості [4].

Також слід зазначити, що фізична культура покликана зіграти важливу роль і в гуманізації вищої освіти:

1. Заняття фізичною культурою не лише розширюють діапазон рухової активності студентів, але і направлені на досягнення фізичного вдосконалення, що і є одним з умов плідної фізичної діяльності.



2. Фізичне виховання сприяє вихованню ініціативності, відповідальності, колективізму,почуття обов'язку.

3. Фізичне виховання надає широкі можливості для формування активної діяльності особи, для реалізації її інтересів і прав, для виявлення і розвитку здібностей і обдарованості студентів, для навчання суспільній культурі майбутнього фахівця, підвищення його морального потенціалу. Таким чином, очевидно, що сучасна орієнтація фізичного виховання має бути направлена не лише на зміцнення здоров'я, розвиток і підтримку фізичних якостей і можливостей організму, але і на ціннісні орієнтації, загальнокультурну, інтелектуальну і емоційну діяльність індивіду. Слід зазначити, що особливістю фізичної культури є взаємозв'язок фізичного і морального розвитку. Не можна скласти повне уявлення про фізичне виховання, не виділяючи в ній активної, творчої діяльності. Просте підвищення фізичної підготовленості само по собі, автоматично, не забезпечує високий рівень культури. Основне ж завдання виховання нами бачиться в цілісному опануванні знань, необхідних для духовногожиття людини. У цьому якраз і полягає, на наш погляд, поворот від вирішення приватних проблем фізичного виховання до вирішення актуальних проблем фізичної куль тури, який полягає в органічному злитті морального і фізичного розвитку. І як стверджує Ляпін В.П: «Уведення колективних форм занять істотно підвищує рівень спільної і естетичної культури студентів», що ще раз доводить значущість занять по фізичній культурі у вихованні моральних якостей студентів. Найважливішою ознакою професіоналізму педагога є його здатність, використовувати ті або інші форми, прийоми навчання і виховання студентів, виражати до кожного з них своє особисте відношення. Іншим важливим показником професійної культури педагога є використання ним різноманітних і варіюючих міжособових зв'язків для формування колективу. Педагогічне спілкування педагога фізичного виховання передбачає уміння працювати з колективом. Основний зміст викладача фізичного виховання включає виконання певних функцій – навчальну, виховуючу, організаційну. Вони сприймаються в єдності і сприяють формуванню особистості студента. Педагогічна діяльність – це професійна активність педагога, за допомогою різних дій вирішального завдання навчання і виховання молоді.Сучасність пред'являє усе більш жорсткі і різносторонні вимоги до педагогічної діяльності. У діяльності викладача спілкування є не лише засобом педагогічної комунікації але і умовою професіоналізму в діяльності і джерелом розвитку особи викладача, а також засобом виховання учнів. Опанування основ професійно-педагогічного спілкування відбувається на індивідуально-творчому рівні. Треба ретельно вивчати і формувати власний стиль спілкування, вивчати окремого студента, спостерігати за його діями, фіксувати дані спостереження. Це допоможе здійснювати індивідуальний підхід до кожного. Модернізація системи освіти зажадала корінної перебудови процесу навчання і виховання у тому числі іфізичного виховання студентів. В даний час діяльність викладачів фізичного виховання заснована на вирішенні таких завдань, як виховання ціннісних орієнтацій на фізичне і духовне вдосконалення особи студента, закріплення потреби в регулярних заняттях фізичними вправами і вибраним видом спорту, виховання моральних і вольових якостей, формування гуманістичних стосунків і набуття досвіду спілкування між вихованцями і педагогами. У сучасному суспільстві зростає роль моральних якостей. Рівень культури і духовності може безпосередньо впливати на спортивні результати, адже в спорті перемагають, як правило, яскраві індивідуальності, які володіють не лише видатними фізичними якостями, але і розвиненою психікою, інтелектом, що дозволяє їм вдумливо і творчо освоювати методику тренування, планувати свої виступи, психологічно налаштовуватися на змагання. Вже в самому понятті «Фізичне виховання» закладена єдність тілесних і духовних якостей особистості. Все більше відходить в минуле чисто механічний підхід до фізичного виховання і спорту як виключно тренуванню тіла.

Висновки. Спортсмен, що цікавиться лише спортом, навряд чи досягне видатних результатів. Тому необхідний творчий пошук нових підходів, концептуальних шляхів і змістовних форм в роботі, які б формували духовні і моральні якості сучасної молоді. Творча індивідуальність педагога – це вища характеристика його діяльності, як і всяка творчість, вона тісно пов'язана з його особистістю. Праця викладача складається з трьох компонентів: педагогічна діяльність, педагогічне спілкування, особистість. Особистість – стрижньовий чинник праці, визначає його професійну позицію в педагогічній діяльності і в педагогічномуспілкуванні. Відповідальна і творча праця викладача – це достовірно гуманні і демократичні взаємини зі своїми вихованцями, їх батьками, колегами. Викладач повинен відчувати, з ким він спілкується, і відповідно формувати моральні якості студента. Слідує завжди тверезо оцінювати дійсність, у тому числі і власні успіхи, щоб не впасти в манію величі, не зазнатися після декількох успішних кроків викладацької діяльності, і невдачі, щоб, не опускаючирук, зуміти подолати їх. Діячів фізичного виховання чекає тривала і непроста боротьба за уми і серця молодої людини, за багатство і чистоту внутрішнього світу молодих. Через фізичне виховання студент вчиться бачити і відчувати себе і іншого, усвідомлює себе на цьому світі. Це час обробітку глибокої гуманності і моральності.

Перспективи подальших розробок з обраного напрямку полягає у подальшому виявленні та експериментальній перевірці впливу занять фізичними вправами на розвиток моральних якостей особистості.

Список використаної літератури:

  1. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації: підготовка вчителя до формування виховуючих відносин з учнями / Алла Микитівна Бойко. – К.: ІЗМН, 1996. – 232с.

  2. Горєєва В.М. Виховання культури поведінки школярів / Віра Горєєва. – К. : Товариство « Знання», 1983. – 47с.

  3. Теорія і методика фізичного виховання [Текст] : підручник для студ. вищих навч. закл. фіз.. виховання і спорту у 2 т. Т.1, Т.2. Загальні основи теорії і методики фізичного виховання / за ред. Т. Ю.Круцевич. – К. : Олімпійська література, 2008. – 392 с. Т.2 Методика фізичного виховання різних груп населення / за ред. Т.Ю. Круцевич. – К. : Олімпійська література, 2008. – 368 с.

  4. Худолій О. М. Загальні основи теорії і методики фізичного виховання : навч. посібник / О.М. Худолій. – Х.:"ОВС", 2007. – 406 с.

  5. Шинкарук В. І. Культура і освіта. Світоглядні аспекти / В.І. Шинкарук // Філософія освіти в сучасній Україні: матер. наук.–практ. конф. – К. : МО України, 1997. – С. 9–23.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   17


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка