Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Кафедра методики викладання спортивних



Сторінка11/17
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.14 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   17




 

ЗДОРОВЯЗБЕРІГАЮЧІ ОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СУЧАСНОГО ПЕДАГОГА
Олексій Гезун

Олена Остапова
Анотація. В даній статті ведеться мова про стан здоров’я студентської молоді, та ознайомлення з проблемами , що виникають на шляху до здорового способу життя, а також про сучасні здоров’язберігаючі технології, що існують у ВНЗ.

Ключові слова: освіта, викладач, педагог, освітні технології, здоров’я, здоровий спосіб життя, знання.

Аннотация. В данной статье ведется речь о состоянии здоровья студенческой молодежи, и ознакомлении, с проблемами, что возникают на пути к здоровому образу жизни, а также о современных здоровьесохранных технологиях, которые существуют в ВУЗЕ.

Ключевые слова: образование, преподаватель, педагог, образовательные технологии, здоровье, здоровый образ жизни, знания.

Annotation. In this article speech is conducted about the state of health of student young people, and acquaintance, with problems, that to the vinikayut'na way to the healthy way of life, and also about modern zdorov’yazberigayuchi technologies which exist in the INSTITUTE of higher.

Keywords: education, teacher, teacher, educational technologies, health, healthy way of life, knowledge.
Постановка проблеми, її зв’язок із важливими науковими і практичними завданнями. Проблема збереження та цілеспрямованого формування здоров’я молоді у важких сучасних умовах розвитку України має велике значення в майбутньому. Воно також визначається співвідношенням зовнішніх і внутрішніх факторів, з одного боку, і можливостями самого організму протидіяти небажаним впливам захищатися від них по можливості, підсилюючи вплив позитивних для здоров’я факторів, з другого боку.

Мета статті полягає у визначенні та обґрунтуванні здоров’язберігаючих освітніх технологій.

Вклад основного матеріалу дослідження. В умовах, коли освіта стала загальною, а професія викладача масовою, надіятися на індивідуальну майстерність педагога стає все складніше. Тому зараз педагоги та методисти ведуть активні пошуки дидактичних засобів, котрі могли б зробити процес навчання схожим на добре відрегульований механізм. Ще Я.А.Каменський прагнув знайти такий загальний порядок навчання, при якому воно здійснювалося би за єдиними законами людини та природи. Тоді навчання не потребувало б іншого, окрім митецького розподілу часу, предметів та методів. Про актуальність такого підходу до освіти — технологічного, з яким методисти звертаються до нових для них понять - педагогічні технології, технології навчання, освітні технології (an educational technology).

З'ясувати поняття «здоров'язберігаючі освітні технології» представляється коректним, виходячи з «родового» поняття «освітні технології». Якщо останні відповідають на питання «як вчити?», то логічною буде відповідь: так, щоб не наносити шкоди здоров'ю суб'єктів освітнього процесу - студентів та педагогів.

Термін «здоров'язберігаючі освітні технології» (ЗОТ) можна роздивлятися і як якісну характеристику любої освітньої технології, її «сертифікат безпеки для здоров'я», і як сукупність тих принципів, прийомів, методів педагогічної роботи, котрі доповнюючи традиційні технології навчання та виховання, наділяють їх ознакою здоров'язбереження».

Близькими до ЗОТ є медичні технології профілактичної роботи, що проводиться в навчальних закладах. Прикладами такої роботи слугує диспансерізація, вакцинація студентів, контроль за строками щеплень, виявлення груп медичного ризику та ін.. Ця діяльність також направлена на збереження здоров'я студентів, профілактику інфекційних та інших захворювань, але вже не з допомогою освітніх технологій.

Існує немало можливостей конструктивної взаємодії педагогів та медиків в їхній спільній роботі по збереженню та укріпленню здоров'я студентів. Медичний підхід до здоров'язбереження, що реалізується в рамках профілактичного напрямку, від психолого-педагогічного відрізняється не тільки методами та професійною підготовкою фахівців, але і тим, що звільняє людину від відповідальності за своє здоров'я, передаючи цю відповідальність лікарю, медицині. Протилежний підхід - в мобілізації почуття відповідальності людини за своє здоров'я, виховання постійної потреби турбуватися про нього (а значить і про здоров'я інших людей). Формування в студентів відповідальності, в тому числі і за своє здоров'я, виховний процес, котрий слідує роздивлятися в якості однієї з найважливіших задач закладів освіти.

Навчити молоду людину загальним принципам, сучасним системам та методам охорони та укріплення здоров'я, безумовно, - задача освітніх закладів. А вже за консультаціями з приватних питань, за корекцією особистої програми з урахуванням індивідуальних особливостей, з метою відновлення здоров'я, що похитнулося, людина може звернутися до медика (фізіолога, психолога), спеціаліста з питань здоров'я.

Таким чином, сучасний рівень цивілізації та культури висуває в число найважливіших для людини пріоритетів завдання самій навчитися не хворіти, бути здоровим. Для системи освіти ця задача трансформується в імператив виконувати для досягнення цієї мети ті технології, якими якраз володіє педагог, психолог.

Постановка задач здоров'язбереження в освітньому процесі може роздивлятися в двох варіантах – задача-мінімум та задача-оптимум. Задача-мінімум і відповідає фундаментальному принципу медицини та педагогіки: «No посеге!» («Не нашкодь!»). Реалізація її робочої програми включає виявлення і каталогізацію факторів, що здійснюють або потенційно спроможні здійснити шкідливий (патогенний) вплив на організм студента - його фізичне, психічне (психологічне), репродуктивне, морально-духовне здоров'я, і, в майбутньому, усунення самих цих факторів або пом'якшення їх впливу на студентів та педагогів. Відповідно, самі патогенні (або умовно патогенні) фактори, пов'язані із вузом, освітнім процесом, можуть бути розділені на три групи: ті, що стосуються гігієнічних умов освітнього процесу (гігієнічні); обумовлені організацією навчання (організаційно-педагогічні) та пов'язані безпосередньо з роботою викладачів, адміністрації, співробітників освітнього закладу (психолого-педагогічні фактори).

Таким чином, вирішення задачі мінімуму з використанням здоров'язберігаючих освітніх технологій полягає в забезпеченні таких умов навчання, виховання, розвитку, котрі не здійснюють впливу на здоров'я всіх суб'єктів освітнього пронесу.

Як вже зазначалося, на практиці виділяється 3 джерела загроз для здоров'я студентів та педагогів:



  1. Гігієнічні, середові фактори;

  2. Організаційно-педагогічні фактори;

  3. Психолого-педагогічні фактори.

ЗОТ в першу чергу стосується третьої групи факторів, що висуває на перший план задачу формування відповідної компетенції у всіх робітників освітніх закладів. Але роздивлятися ЗОТ тільки як характеристики робити викладача було б методологічною помилково. Занадто тісний взаємозв'язок всіх вищезазначених факторів, особливо у відношенні ефекту, що досягається. Таким чином, ЗОТ можна роздивлятись як альтернативу загрозам здоров'ю, що виходять зі всіх джерел, так чи інакше пов'язаних з виховним процесом.

Було би помилкою вважати турботою про здоров'я молоді створення тепличних умов, утримування його у навчальному закладі під своєрідним «ковпаком», що захищає від усіх шкідливих впливів. По-перше, це неможливо практично, а, по-друге, що дуже важливо, в цьому-випадку, переступивши поріг закладу, підліток зіткнеться з тими впливами, котрі стануть для нього непереносними через неготовність до взаємодії з ними. Підготувати підлітка до самостійного життя, означає сформувати в нього адекватні механізми адаптації фізіологічної, психологічної, соціальної. Це і повинні робити навчальні заклади через ЗОТ - тренуючи, навчаючи, виховуючи. Створення на заняттях моделей реальних умов життя - це ті мости, котрі дозволяють студенту в майбутньому використовувати отриманні знання, вміння та навички на практиці, а не тяготитися ними, як інформаційним баластом. Це мистецтво – підготування студента до реального життя - визначає, в кінцевому рахунку, професіоналізм викладача, є змістом «педагогічної адаптології», що роздивляється у певному аспекті численні проблеми формування, збереження та закріплення здоров'я учнів, що складає один з теоретичних конструктів про ЗОТ.

Задача-оптимум – це вирішення задачі-мінімум, а також формування у студентів фізичного, психічного, морально-духовного здоров'я, виховання в них культури здоров'я, дієвої мотивації на ведення здорового способу життя. Тоді більш правильним є визначення здоров'язберігаючих освітніх технологій як сукупності всіх заходів, що використовуються в освітньому процесі, технологій, не тільки зберігаючи здоров'я студентів та викладачів від несприятливого впливу факторів освітнього середовища, але і сприяючих вихованню у студентів культури здоров'я.

Завдання здоров'язберігаючої педагогіки – забезпечити випускнику навчального закладу високий рівень здоров'я, сформувати культуру здоров'я.



З визначення здоров'язберігаючих освітніх технологій видно, що найважливішою метою впровадження ЗОТ в освітній процес є формування культури здоров'я. Саме на це повинні в значній мірі бути скеровані зусилля закладів та сім'ї, з урахуванням пріоритету в даному питанні виховання над освітою. Культура здоров'я повинна не вивчатися, а виховуватися. Психологічна основа цього – мотивація на введення здорового способу життя. Невід'ємною частиною культури здоров'я є інформованість в питаннях здоров'я та здорового способу життя. Як домогтися успіху в житті, як не стати жертвою алкоголю або наркотиків – приєднавшись до культури здоров'я, за відповідями на ці питання дитина, підліток звертається саме до викладача, спеціаліста. І тоді отримана від них інформація має максимальні шанси бути використаною на практиці.

Висновки. Знання, володіння і застосування здоров’язберігаючих технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога. Учителі у тісному взаємозв’язку з учнями, батьками, медичними працівниками, практичними психологами, соціальними педагогами та соціальними працівниками, усіма тими, хто зацікавлений у збереженні і зміцненні здоров’я дітей, спроможні створити здоров’язберігаюче освітнє середовище, центром якого буде – Школа сприяння здоров’ю.

Перспективи подальших розробок з обраного напрямку полягають у подальшому дослідженні обраної тематики.

Список використаної літератури:

  1. Заклади охорони здоров'я та захворюваність населення України у 1999 році. // Стат. Біол. – К., 2000. – 39 с.

  2. Запорізька область у цифрах. Короткий статистичний довідник. – Запоріжжя: Дике поле, 2000. – 264 с.

  3. Захворюваність населення запорізької області // Статистична звітність закладів Міністерства охорони здоров'я України. – Запоріжжя: ЗНУ, 1999. – 33 с.

  4. Зайцев В.П. Валеология: формирование и укрепление здоров’я / В.П. Зайцев. – М., 1998. – 88 с.

  5. Белов В.И. Психология здоров’я / В.И. Белов. – СПб. : Респекс, 1994. – 272 с.

  6. Лисицын Ю.П. Слово о здоровье / Ю.П. Лисицын. – М. : Советская Россия, 1986. – 192 с.



АКТУАЛЬНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ

ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ВНЗ
Ірина Найко

Олена Борисова
Анотація. У даній статті описується стан здоров’я сучасної молоді та обґрунтовується потреба в застосуванні здоров’язберігаючих технологій в закладах освіти. Також розглядаються типи здоров’язберігаючих технологій.

Ключові слова: молодь, здоров’я, здоров’язберігаючі технології .

Аннотация. В данной статье описывается состояние здоровья современной молодежи и обосновывается потребность в применении здоровъесберегающих технологий в заведениях образования. Также рассматриваются типы технологий.

Ключевые слова: молодежь, здоровье, здоровъесберегающие технологии.

Annotation. In this article is described the state of health of modern youth and a requirement is grounded in application of health saver technologies in establishments of education. Also examined the types of health saver technologies.

Keywords: young people, health, health saver technologies .
Постановка проблеми. Здоров’я населення є національним багатством, важливою передумовою розвитку суспільства. Проблема збереження здоров’я населення є однією з найактуальніших у сучасному світі. Належний стан здоров’я допомагає людині плідно навчатись, повноцінно працювати, займатись спортом, робити свої внески в різні галузі науки. Порушення у сфері здоров’я істотно позначається на благополуччі, як окремих індивідів, так і всієї країни вцілому.

Багато фактів вказують на те, що участь людини в освітньому процесі є досить виснажливим, що може призвести до погіршення стану здоров’я. Тому досить актуальним є застосуванні здоровя’зберігаючих технологій у ВНЗ.



Аналіз досліджень і публікацій. Глобальна вагомість і актуальність пробле­ми здоров’я вже давно викликала стурбованість серед представників світової науки. В професійних газетах і журналах розміщено чимало статей та результатів досліджень про використання здоров’язберігаючих технологій. В них піднімається питання про формування мотивації здоров’язбереження у студентів, зв'язок мотивації з станом здоров’я, а також здоров’язберігаючі технології в навчальному процесі.

Мета дослідження: обґрунтовується потреба в застосуванні здоровя’зберігаючих технологій в вищих навчальних закладах.

Завдання дослідження:

1. Висвітлити стан здоров’я сучасної молоді.

2. Довести актуальність використання здоров’язберігаючих технологій в процесі навчання молоді.

Виклад основного матеріалу дослідження. З 1977 року ВООЗ ініціювала міжнародну компанію під назвою «Здоров'я для всіх», у межах якої розпочато збір і систематизацію інформації про існуючі загрози здоров'ю. У 1980 році ВООЗ проголосила глобальну стратегію«3доров'я для всіх до 2000 року», яка містила десять положень, шість принципів і тридцять вісім завдань, спрямованих на попередження загрози здоров'ю. 1986 року відбулася Міжнародна конференція з формування здорового способу життя (Оттава, Канада). З часу Оттавської конференції робота щодо формування здорового способу життя надзвичайно активізувалась у світі. Хартія була перекладена п’ятдесятьма мовами і стала рубіжною подією, після якої формування здорового способу життя набуло статусу загальновизнаної і підтриманої ВООЗ системи практичних дій та наукової дисципліни Розглядається як дієвий засіб збереження і зміцнення здоров’я населення. На цьому підході ґрунтована й Всесвітня декларація з охорони здоров’я, прийнята на 51-й сесії ВООЗ у травні 1998 p. та інші чинні документи ВООЗ. Зокрема, концепція «Здоров’я для всіх у 21 столітті», яка на цей час визначає основні напрями зусиль для урядів країн світу щодо проблем здоров’я населення.

Здоров’я визнається основаним благом на загальнодержавному рівні. В 3 статті Конституції України проголошено: «Здоров’я людини, як і її життя, особиста честь, гідність, недоторканість та безпека, визначене найвищою соціальною цінністю».

Відомо, що саме молодь володіє творчим потенціалом, завдяки якому в майбутньому буде розвиватись Україна. Та разом з тим є очевидною залежність ефективності використання цього потенціалу від рівня здоров’я молодого покоління , від його способу життя. Як здоров’я населення відображує минуле та сьогодення країни, так само її перспектива безпосередньо залежить від здоров’я молоді.

Нажаль, особистісна роль молодих людей у підтриманні та зміцненні свого здоров'я практично зведена до мінімуму. Поступово формується зовсім не обґрунтована впевненість у тому, що здоров'я гарантоване саме по собі молодим віком, що будь-які навантаження, грубі порушення харчування, режим праці, відпочинку, стрес, гіподинамія, інші фактори ризику молодий організм спроможний подолати самостійно.

Аналіз різних досліджень, відображених у статистичних звітах, свідчить про нега­тивні тенденції, які характеризують стан здоров'я молоді. Упродовж останніх десяти років серед молоді відбулося підвищення рівня захворюваності й поширеності хвороб за всіма їх класами. Значного поширення набули соціально зумовлені хвороби.

Головним чинником, що найбільше зумовлює стан здоров’я, є спосіб життя, який веде молодь. Здорового способу життя дотримуються небагато юнаків і дівчат (69 %). Доведено, що формування здорового способу життя є набагато ефективнішою й економічно доцільнішою стратегією, ніж постійне збільшення витрат на лікування наслідків нездорового способу життя. Тому необхідним є використання здоровязберігаючих технологій в вищих навчальних закладах.

Здоров’язбереження являє собою процес, в основі якого покладене фізичне виїховання, тобто фізкультурно-оздоровча діяльність, яка в свою чергу повинна бути мотивованою.

За даними одного з досліджень серед молоді з вивчення початкового|вихідного| відношення|ставлення| | до здоров’я було| встановлено|установлений|, що більшість студентів (82%) включають здоров'я до складу п'яти головних| цінностей, проте|однак| цінність здоров'я часто носить інструментальний| характер|вдачу|, пасивна позиція по відношенню до|направлень| здоров'я (59,3% випадків) переважає над активною| (40,7% випадків), усвідомленість відношення|ставлення| до здоров'я розвинена в недостатній мірі у|біля| 85,3% |, а основні| поняття проблем| збереження|зберігання| й зміцнення здоров'я представлень|іі судженнями| на рівні життєвих уявлень|вистав|. Виходячи з приведених| результатів, був| зроблений висновок| про не сформованість у|біля| майбутніх молоді ціннісного відношення|ставлення| до здоров'я.

Зважаючи на досить низький рівень мотивації здоров’язбереження у молоді також доцільною є пропаганда здорового способу життя. Виявлено, що рівень мотивації окремої особистості впливає на стан її здоров’я. В студентів, які не розуміли важливості фізичного виховання для здоров’язбереження і не займалися самостійно фізкультурно-оздоровчою діяльністю, було зафіксовано більш високу частоту бактеріальних інфекцій порівняно з тими, рівень фізичної підготовки яких становить вище середнього показника і переважає стійкий інтерес до здоров’язбереження.

Стан фізичного та психічного здоров’я визначає дозвілля молоді. Вільний час українська молодь проводить здебільшого на природі (47 %). Популярними є й розважальні види дозвілля, які потребують матеріальних витрат клуби, кафе, кінотеатри (близько 30 %). Третина присвячує вільні хвилини своєму хобі. На вибір виду дозвілля впливають рівень освіти і матеріального благополуччя, тип поселення і регіон проживання, стать і вид зайнятості. Малозабезпечена молодь жодного разу не зазначила, що відвідує концерти класичної й органної музики, виставки та вернісажі, дбає про свою зовнішність і здоров’я, фізичне й духовне вдосконалення. Тому гостро відчувається потреба в залученні молоді до занять фізичною культурою та впровадження здоров’язберігаючих технологій у вищих навчальних закладах.

Світова наука передбачає цілісний погляд на здоров`я як феномен, що інтегрує принаймні чотири його сфери, або складові: фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) і духовну. Всі ці складові є невід`ємними одна від одної, вони тісно взаємопов`язані і саме разом, у сукупності, визначають стан здоров`я людини. Для зручності вивчення, полегшення методології дослідження феномена здоров`я наука диференціює поняття фізичного, психічного, соціального і духовного здоров`я, але у реальному житті майже завжди має місце інтегральний вплив цих складових. Тому здоров’язберігаючі технології складають собою цілу систему технологій, які спрямовані на всі сфери здоров’я.

Можна виокремити такі типи здоров’язберігаючих технологій :



  • здоров’язбережувальні – технології, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм), відповідність навчального та фізичного навантажень індивідуальним можливостям ;

  • оздоровчі – технології, спрямовані на вирішення завдань зміцнення фізичного здоров’я, підвищення потенціалу (ресурсів) здоров’я: фізична підготовка, фізіотерапія, аромотерапія, загартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, музична терапія;

  • технології навчання здоров’ю – гігієнічне навчання, формування життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами. З метою формування в студентів не тільки знань, але і вмінь та навичок ведення здорового способу життя використовують спеціальні курси на відповідну тематику;

  • виховання культури здоров’я – виховання в студентів особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоров’я, формуванню уявлень про здоров’я як цінність, посиленню мотивації на ведення здорового способу життя, підвищенню відповідальності за особисте здоров’я.

Відповідно завдання здоров’язберігаючих технологій передбачають створення умов для підтримки стану здоров’я, вироблення позитивного ставлення до свого здоров’я і здоров’я оточуючих як пріоритетної цінності, формування мотиваційно-ціннісних установок для повної реалізації свого фізичного, психічного, духовного потенціалу, засвоєння знань про сутність здоров’я і здорового способу життя, розвиток умінь і навичок щодо самостійної оцінки свого здоров’я, виховання відповідальності за вибраний стиль поведінки щодо власного здоров’я. Вирішення цих завдань слугуватиме формуванню відповідних компетенцій у студентів та виникненню дій, спрямованих на ведення здорового способу життя.

Висновки. Отже, створення здоров’язберігючого середовища у вищих навчальних закладах є надзвичайно актуальним в сучасному світі, коли особливо важливою є спрямованість на розвиток духовної та фізичної сфер життя.

Перспективи подальших розробок з обраного напрямку полягають у подальшому обґрунтуванні потреб застосування здоровя’зберігаючих технологій в вищих навчальних закладах.

Список використаної літератури:

  1. Балюк В. І. Здоровий спосіб життя - важливий чинник виховання особистості: [Текст] / В. І. Балюк // Класному керівнику. Усе для роботи. – 2010. – № 12. – С. 6–8.

  2. Белинская Т. В. Развитие ценносного отношения к здоровью у студентов педагогического вуза / Т. В. Белинская // Психология в вузе. – 2007. – №2. – С.54–62.

  3. Викторов Д. В. Формирование мотивации здоровьесбережения у студентов / Д. В. Викторов // Теория и практика физической культуры. – 2011. – № 4. – С. 42–44.

  4. Давудов Д. М. Слагаемые здорового и счастливого образа жизни: [Книга первак] / Джумарт Магомедович Давудов. – К., 2007. – 388с.

  5. Кокорина, О. Р. Здоровьесберегающие технологии в учебном процессе педагогического вуза / О. Р. Кокорина // Физическая культура: Воспитание, образование, тренировка. – 2008. – №6. – С. 64–65.

  6. Панчук, Н. С. Технология активного обучения как фактор повышения мотивации здоровьесбережения студентов вуза / Н. С. Панчук // Физическая культура: Воспитание, образование, тренировка. – 2010. – № 3. – С. 55–57.



СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА МОЖЛИВОСТІ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСІБ З РОЗСІЯНИМ СКЛЕРОЗОМ
Юлія Коростельова
Анотація. В статті подані сучасні уявлення про захворюваність на розсіяний склероз, його етіопатогенез, відновлювання рухової спроможності осіб з цим захворюванням. Висловлюється думка про застосування різноманітних засобів фізичної реабілітації, та про необхідність їх обґрунтування в межах системного підходу.

Ключеві слова: розсіяний склероз, фізична реабілітація.

Аннотация. В статье представлены современные представления о заболеваемости рассеянным склерозом, его этиопатогенез, восстановление двигательной способности лиц с этим заболеванием. Высказывается мнение о применении различных средств физической реабилитации, и о необходимости их обоснования в рамках системного подхода.

Ключевые слова: рассеянный склероз, физическая реабилитация.

Annotation. The article describes current understanding of the incidence of multiple sclerosis and its etiopathogenesis, restoration of motor ability of persons with the disease. Opinion is expressed about the use of various means of physical rehabilitation, and the need to justify them within a systematic approach.

Key words: multiple sclerosis, physical rehabilitation.
Постановка проблеми. Розсіяний склероз (РС) – хронічне, прогресуюче демієлізуюче захворювання, яке має автоімунний характер і супроводжується утворенням в нервових структурах склеротичних бляшок. У більшості випадків хвороба на сьогодні невиліковна. Це одне з найбільш тяжких ремітуючих захворювань нервової системи, яке уражує в основному осіб молодого віку та майже завжди призводить до інвалідизації з порушенням координації рухів, зору, чутливості, втратою рухової активності до цілковитої іммобілізації [1, 5]. Поширеність РС на теренах України становить 25,1 випадків на 100 тис. населення, що, за даними О.К.Марченко, Н.Найда (2006), пов'язано не тільки з вдосконаленням методів діагностики, але й з абсолютним зростанням кількості хворих. З 1993 по 2000 рік кількість випадків РС в Україні виросла на 36,0%. Маніфестація захворювання зустрічається переважно у молодому віці [3]. Водночас не з'ясовані питання етіології та патогенезу РС ускладнюють його лікування та фізичну реабілітацію. Значні витрати на діагностику, лікування і соціальну допомогу хворим роблять проблему фізичної реабілітації хворих на РС актуальною та економічно вагомою у всьому світі [1].

Зв΄язок із важливими науковими та практичними завданнями. Стаття виконана згідно із темою 4.2 «Фізична реабілітація неповносправних з порушенням діяльності ОРА».

Мета дослідження. Обгрунтувати доцільність застосування ЛФК, масажу та фізіотерапії для покращення фізичного стану і якості життя хворих на розсіяний склероз.

Виклад основного матеріалу. У науковій літературі широко подаються медикаментозні аспекти терапії хворих на РС. Проте питання комплексного використання засобів ФР у хворих на РС висвітлені недостатньо. Різноманіття симптомів захворювання потребує застосування раціональних, фізіологічно обґрунтованих методів фізичної реабілітації з урахуванням їх комплексного використання [5].

Сучасна медицина розглядає розсіяний склероз як поліетіологічне захворювання з прогресуючим перебігом, особливістю якого є утворення осередків ураження мієліну в структурах білої речовини мозку [1]. У клінічній практиці виділяють три основні форми РС: церебро-спинальну (93-96% всіх випадків), церебральну (1-2% всіх випадків) та спинальну (3-4% випадків).

Розглядаючи РС як поволі прогресуюче хронічне захворювання нервової системи, в його перебігу виділяють період початкових проявів, період розгорненої картини, який характеризується збільшенням кількості та тривалості загострень, і термінальну стадію клінічних проявів та функціональних розладів [2]. Хоча для РС характерне різноманіття клінічних симптомів, основними з них є рухові розлади, а саме: парези, спастичне підвищення м’язового тонусу, координаційні порушення, м’язова слабкість.

Літературні джерела свідчать, що більш ніж за півтора століття з часу описання захворювання не знайдено медикаментозних засобів, які б могли вилікувати хворих на РС. На це вказує і ріст захворюваності на РС і значна кількість робіт, присвячених медикаментозному лікуванню РС [1]. Робіт, які освітлюють реабілітаційні аспекти значно менше [3,5].

На думку Е.И.Гусева, И.А.Завалишина, А.Н.Бойко (2004), лікування РС залишається однією з найбільш актуальних і складних проблем сучасної науки, що включає такі розділи, як неврологія, імунологія, нейрогенетика, біохімія, нейропсихологія [1]. Медикаментозне лікування РС, це в першу чергу, полягає в активізації процесів ремієлінізації. Разом з тим, за даними Є. І. Гусєва і співавторів (2001), поєднання сучасних медикаментозних методів лікування з лікувальною гімнастикою та фізичними вправами здатне позитивно впливати на клінічну картину і підвищити якість життя хворих [1].

Як стверджує Б.П.Редько, одним із засобів відновлення при РС є аферентація з використанням засобів фізичної реабілітації, які включають саногенетичні механізми забезпечення функцій за рахунок перемикання на нервові структури, що збереглися, або компенсаторне заміщення даної функції за рахунок перенавчання інтактних мозкових структур і їх пристосування до дефекту. У цих випадках провідними засобами компенсації є спеціальні фізичні вправи, процеси навчання руховим діям і самообслуговуванню [4].

Огляд літератури засвідчив, що ФР хворих на РС у даний час залишається менш дослідженою темою порівняно з проблемами медикаментозного лікування.

Низка фізіотерапевтичних процедур і фізичних факторів, за даними О.К.Марченко та Н.Найди (2006), є протипоказаними, оскільки здатні викликати загострення. Варто зазначити, що якщо постійно не прикладати зусилля щодо відновлення порушених функцій або збереження тих, що залишилися, то уражена нервова система поступово буде втрачати свої функції, навіть якщо у хворого немає загострення захворювання. При цьому виявляється, що у хворих на PC знижується толерантність до аеробного навантаження не тільки скелетних м’язів, але і відмічається зниження кардіо-пульмональної функції.

Останніми роками думки медиків про вплив засобів фізичної реабілітації при цьому захворюванні істотно змінилася. У роботах низки авторів містяться рекомендації по використанню дозованих фізичних навантажень для підтримки фізичної активності пацієнтів з РС і збереження їх соціального статусу, а також по обов’язковому використанню фізичних вправ на ранніх стадіях захворювання [4, 5, 6]. Вчені та клініцисти вважають, що оскільки, тривалість життя хворих з РС значно збільшується використання засобів ФР буде сприяти збереженню соціальної активності цієї категорії пацієнтів [5, 6]. Методи ФР використовуються також для покращення психосоматичного стану та психоемоційної активності хворих на РС протягом усього періоду хвороби [3,6].

Подолання рухових розладів у хворих на PС повинно проводитись поетапно і комплексно, ґрунтуватися на мультидисциплінарному підході, об’єднувати зусилля не тільки лікарів, але й фахівців – реабілітологів та психологів та базуватися на клінічній і біомеханічній діагностиці рухових порушень, виявленні провідних патогенетичних механізмів розладів ходи та координації, призначенні фізичної реабілітації в умовах стаціонару або спеціалізованої поліклініки, індивідуальному підборі комплексу вправ ЛГ, масажу, виборі фізіотерапевтичних методів лікування, тренінгу координації рухів за допомогою біологічного зворотного зв’язку, диспансерному огляді в реабілітаційному центрі або поліклініці. Додатково можуть бути використані ефективні методи мануальної дії, спрямовані на ліквідацію або зменшення міофасціальних тригерних зон [4]. Автори наголошують на неспецифічній техніці ручного впливу (низькоінтенсивне скручування, стиснення, розкочування міофасціальних вузликів), оскільки активний масаж, як правило, призводить до посилення спастичності.

Г.М. Зильфов (2002) зазначає, що при рухових порушеннях та больових синдромах, зумовлених локальним спазмом м΄язів, ефективні нейроміостимуляція та магнітотерапія [2].

Комплекси лікувальної фізкультури і масаж повинні бути спрямовані на тренування паретичних м’язів, відновлення координації рухів і нормалізацію рухового стереотипу. Клінічний досвід показує, що їх адекватне застосування істотно покращує силу паретичних м’язів, а також сприяє виробленню нового рухового стереотипу і компенсації незворотних порушень. Регулярні фізичні вправи сприяють швидшому відновленню сили м’язів не залежно від тяжкості клінічного стану хворих на PC [1]. Водночас при поєднанні парезів із спастичністю заборонені вправи, які можуть підсилити тонус м΄язів. Показані вправи на ліквідацію патологічних синкінезій і розтягування спастично скорочених м’язів [6]. Також при спастичному підвищенні тонусу не можна проводити масаж м’язів кінцівок, який практично завжди підсилює їх тонус. Застосовані вправи, повинні бути строго дозовані і адекватні тому етапу адаптаційних перебудов на якому перебувають функціональні системи організму[4]. Загалом засоби відновлення скеровані на прискорення перебігу біологічних процесів, зняття місцевих і загальних форм стомлення, поповнення енергетичних ресурсів, розвиток адаптивних реакцій [1]. В той же час при PC прості повторні вправи, а також вправи на підняття ваги можуть сприяти посиленню хронічної втоми. Тому комплекс лікувальної фізкультури для хворих на PC повинен ретельно плануватися [2].

Корекція координаційних порушень є одним з найважливіших завдань симптоматичного лікування PC. Лікувальна фізкультура при порушеннях координації у хворих на PC може включати відновлення навиків автоматизованих рухів повторними рухами (відновлення рухового патерну), а також вестибулярну стимуляцю (при сидінні на великому м’ячі, баланс при стоянні на одному коліні, при повороті тулуба, погляд назад тощо) [1].

Висновки. Таким чином, аналіз опрацьованих літературних джерел дозволяє встановити наступне:

1) наявність проблеми РС підтверджується зростанням захворюваності на РС у осіб працездатного віку та суттєвого продовження життя хворих на цю недугу;

2) етіопатогенез захворювання є складним і остаточно не з΄ясованим. Характерні для клінічних проявів порушення м΄язового тонусу і координації можуть призвести до інвалідності;

3) відновлення фізичного стану пацієнта, зокрема його рухової спроможності, більшість авторів рекомендують здійснювати за допомогою таких індивідуально підібраних засобів фізичної реабілітації як лікувальні гімнастичні вправи, не активний масаж, фізіотерапія.



Напрям подальших досліджень. Планується подальше вивчення, аналіз і систематизація науково-методичних даних у сфері фізичної реабілітації хворих на РС, а також розробка та впровадження власної методики ФР.

Список використаної літератури:

      1. Гусев Е.И. Рассеянный склероз и другие демиелинизирующие заболевания / Е.И. Гусев, И.А. Завалишин, А.Н. Бойко. – М.: Миклош, 2004. – 540 с.

      2. Зильфов Г.М. Физическая реабилитация инвалидов с рассеянным склерозом / Г.М. Зильфов. – дис. канд. пед. наук. – М ., 2002 . – 146 с.

      3. Марченко О.К. Фізична реабілітація хворих на розсіяний склероз / О.К. Марченко, Н. Найда // Теорія і методика фіз. виховання і спорту. – 2006. – № 2. – С. 54-57.

      4. Редько Б.П., Особенности построения двигательного режима у больных с заболеваниями и травмой спинного мозга на основе оценки физической адаптации / Б.П. Редько // Сборник научных трудов. – Симферополь. – 1989. – с.176-182.

      5. Хивинцева Е.В. Особенности лечебно-реабилитационной тактики при рассеянном склерозе на современном этапе / Е.В. Хивинцева. – Автореф. дисс. канд. мед. наук. – Оренбург, 2007. – 26 с.

      6. CattaneoD. Effects of balance exercises on people with multiple sclerosis: a pilot studu / D. Cattane, F. Marazzini, A. Crippa, R. Cardini. – Clinical Rehabilitation 2007. – p. 771-781.



ФОРМУВАННЯ МОТИВАЦІЇ ЗДОРОВ'ЯЗБЕРЕЖЕННЯ У ПІДЛІТКІВ
Лілія Найко

Вікторія Боць
Анотація: В даній статті говориться про необхідність пропаганди здорового способу життя серед підлітків. Також наводяться приклади застосування здоров'язберігаючих технологій з метою створення на занятті психологічного комфорту та максимального розвитку учня.

Ключові слова: здоров'я, здоровий спосіб життя, здоров'язберігаючі освітні технології.

Аннотация: В данной статье говорится о необходимости пропаганды здорового образа жизни среди подростков. Также приводятся примеры применения здоровьесохранных технологий с целью создания на занятии психологического комфорта и максимального развития ученика.

Ключевые слова: здоровье, здоровый образ жизни, здоровьесохранные образовательные технологии.

Annotation: In this article talked about the necessity of propaganda of healthy way of life among teenagers. Examples of application of healthsaver technologies with the purpose of creation on employment of psychological comfort and maximal development of pupils.

Keywords: health, healthy way of life, healthsaver educational technologies.
Постановка проблеми: Сьогодні на здоров'я підлітків найпомітніше впливають чинники, дія яких раніше була значно меншою. Урбанізація, автоматизація виробництва, зниження фізичного і підвищення нервово-психологічного навантаження, інформаційні перевантажен­ня – усі ці складові нашої доби різною мірою відбиваються на здоров'ї молодих людей.

Найпоширенішими є хронічні захворювання, психоневрологічні розлади, коротко­зорість, надлишкова маса тіла, порушення постави. Значне розповсюдження серцево-судинних захворювань та інших хронічних хвороб у молодому віці свідчить про те, що їхні витоки знаходяться у дитячому та підлітковому віці.

Тому досить гостро постає необхідність прийняття конкретних, практичних дій і рішень, що змінили б ситуацію на краще і дали б можливість управляти здоров'ям підлітків та молоді.

Аналіз досліджень і публікацій: На сторінках різних педагогічних видань все частіше з'являються статистичні дані про захворюваність учнів на різні хронічні хвороби. Говориться про те, що це спонукає до пошуку нових методів освіти і виховання, форм його організації щодо збереження та зміцнення здоров'я молодого покоління. Успішне досягнення цієї мети можливе тільки при методичній, комплексній і узгодженій роботі всіх батьків, вчителів, лікарів.

Мета дослідження: розкрити необхідність впровадження здоров'язберігаючих технологій та пропагування здорового способу життя серед підлітків.

Завдання дослідження:

1. Висвітлити потребу сучасних шкіл у здоров'язберігаючих технологіях.

2. Висвітлити потребу у навчанні підлітків здоровому способу життя.

Виклад основного матеріалу. Одним з ефективних шляхів покращення стану здоров'я молоді є створення умов для формування її здорового способу життя. Тому одним із пріоритетних напрямів виховання дітей та молоді, що визначені Національною доктриною розвитку освіти, є формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя, культури здоров'я, валеологічного світогляду.

Заслуговує на особливу увагу відоме визна­чення поняття здоров'я у Статуті Всесвіт­ньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ, 1946 p.): «Здоров'я – це стан певного фі­зичного, душевного і соціального благо­получчя, а не лише відсутність хвороб та фізичних дефектів». Отже, здоров'я з одного боку – ідеальний стан організму, а з іншого – це одна з найважливіших характеристик, яка відображає в житті ресурс, що свідчить про можливість особистості впоратися з повсякденними труднощами життя.

Стан системи охорони здоров'я обумовлює в середньому лише близько 10 % всього комплексу впливів на здоров'я людини. Решта 90 % припадає на: екологію (близько 20 %), спадковість (близько 20 %), умови і спосіб життя (близько 50 %).

Складові здорового способу життя вклю­чають елементи, які стосуються всіх ас­пектів здоров'я – фізичного, психічного, соціального і духовного. Найважливіші з цих елементів – це:

• усвідомлення цінності здоров'я;

• відсутність шкідливих звичок (тютю­нової, алкогольної, наркотичної залеж­ності);

• доступ до раціонального, збалансованою харчування;

• умови побуту та праці (якість житла, умови для відпочинку, рі­вень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності, наявність стимулів і умов професійного розвитку);

• рухова активність (використання засобів фізичної культури і спорту, різноманіт­них систем оздоровлення).

Тому, школа має усіляко сприяти формуванню навичок здоро­вого способу життя, навчати дитину зміцнювати та берегти своє здоров'я, здоров'я членів своєї сім'ї та оточення.

Збереження і розвиток здоров'я дитини як педагогічне завдання може бути розв'язане, якщо діяльність педагога ґрунтуватиметься на практич­ному застосуванні знань про психофізіологічні за­кономірності розвитку людини і буде спрямована на створення умов фізичного, духовного та інте­лектуального розвитку дитини. Сьогодні дуже важливо вводити питання здоров'я в рамки навчальних предметів. Це дозволить не лише поглибити отримані знання та здійснити міжпредметні зв'язки, а й показати учневі, як співвідноситься досліджуваний матеріал із повсякденним життям, привчити його постійно піклуватися про своє здоров'я.

Пропагування здорового спо­собу життя − це система послідовних агітаційно-інформаційних заходів, спрямованих на усвідомлення підлітками пріоритету цінності здоров'я, прийняття нею цін­ностей здорового способу життя та формування в них стійкого негативного ставлення до вживання психоактивних речовин.

Найбільш поширеними та ефективними фор­мами наочної агітації щодо пропагування здорового способу життя у школі є пла­кати, які можуть вивішуватись у місцях масово­го відвідування учнів (їдальня, медкабінет, коридор). Також до подібних форм відноситься й оформлення «куточків здоров'я», стінних газет.

До масових фізкультурно-оздоровчих заходів відноситься проведення свят, днів, тижнів здоров'я, рольових ігор та ігор-змагань. Вони спрямо­вані на зацікавлення підлітків фізичними вправами, різними формами рухової активності, на розвиток потреби у фізичному вдосконаленні. Також ефективним буде проведення ранкової гімнастики. Вона може бути представлена як фізкультурна пауза або  дихальна гімнастика. Варіантів багато, головне те, що уся школа збирається разом та налагоджується на робочий лад, отримує позитивні емоції, які допоможуть зробити робочий день кращим. Масові фізкультурно-оздоровчі заходи психоло­гічно є ключовою ланкою у пропагуванні здорового способу життя, оскільки в їх ході в лю­дини відбувається перехід від усвідомлення на рівні розуміння важливості ведення здорового способу життя до практичного залучення до фізкультурно-оздоровчої діяльності.

Проведення лекцій та бесід, в яких для підлітків більш глибоко розкривається зміст здорового способу життя, його переваги, цінності, засоби, най­більш ефективне у навчальних закладах. Лекції мають більш загально-інформаційне спрямування, а бесіди — індивідуалізоване. Основними способами отримання зворотного зв'язку щодо ефективності проведених лекцій та бесід є питання та думки, які висловлюють їх учасники під час їх проведення, подальша активність підлітків у оздоровчо-спортивних заходах, прийняття ними рішення про позбавлення від шкідливих звичок.

Іще однією формою роботи щодо формування здорового способу життя школярів у позакласній роботі є співпраця вчителів і батьків. Форми роботи з батьками різноманітні: групові та індивідуальні бесіди, лекції на батьківських зборах, участь батьків у тематичних позакласних зборах, родинно-спортивні свята.

Існують також різні здоров'язберігаючі освітні технології, які включають:

• використання даних моніторингу стану здоров'я учнів;

• облік особливостей вікового розвитку школярів та розробка освітньої стратегії, що відповідає особливостям пам'яті, мислення, працездатності, активності учнів даної вікової групи;

• створення сприятливого емоційно-психологіч­ного клімату в процесі реалізації технології;

• використання різноманітних видів діяльності учнів, спрямованих на збереження й підвищення резервів здоров'я, працездатності.

Всі здоров'язбережувальні технології, які застосовуються в навчально-виховному процесі, можна поділити на три основні групи:

• технології, що забезпечують гігієнічно опти­мальні умови освітнього процесу;

• технології оптимальної організації навчального процесу та фізичної активності школярів;

• різноманітні психолого-педагогічні технології, які використовуються на уроках та в позаурочній діяльності педагогами і вихователями.

До останньої належить використання ігрових технологій, ігрових навчальних програм, оригінальних завдань, уведен­ня в урок історичних екскурсів і відступів. Можна використовувати завдання фантастично­го або детективного змісту, які також активізують творчий потенціал. Також можна використовувати інтерактив­ні форми проведення занять, використання літературних творів, що ілюструють певне явище, закон тощо. Це передбачає використання індивідуальних завдань різних типів і рівнів, індивідуального темпу роботи, проектну діяльність, колективну діяльність.

В атмосфері психологічного комфорту й емоційної піднесеності працездатність класу помітно підвищується, що зумовлює якісніше засвоєння знань, і, як наслідок, дає більш високі результати.

Одним із методів зняття напруги на уроці є його музичний супровід. Музика допомагає знімати стреси, стимулювати роботу мозку, підвищити засвоєння, сприяє естетичному вихованню. Наш емоційний стан, процеси сприйняття, запам’ятовування, розуміння залежить від того, що ми слухаємо. Правильно підібрані мелодії здатні активізувати людські резерви. Існує безліч нейтральної музики, звуки живої природи, або сучасне оформлення класичної музики, яке надасть заняттю нових сил.



Висновки. Отже, завдяки використанню сучасних техноло­гій виявляється можливим забезпечити найбільш комфортні умови кожному учневі, врахувати йо­го індивідуальні особливості, а отже, мінімізува­ти негативні чинники, які могли б завдати шкоди їх здоров'ю. Крім цього вкрай необхідно навчати підлітків здоровому способу життя і постійно повторювати їм про важливість цього фактору, що визначає якість їх майбутнього.

Перспективи подальших розробок з обраного напряму полягають у подальшому впровадженні здоров'язберігаючих технологій та пропагуванні здорового способу життя серед підлітків.

Список використаної література:

  1. Борщов С. До проблеми про формування культури здоров'я та здорового способу життя школярів-підлітків / Сергій Борщов, Ірина Остополець // Фізичне виховання в школі. – 2010. – № 3. – С. 37–39.

  2. Гуріненко Н. Виховувати бажання бути здоровими / Н. Гуріненко, О. Рибалка // Завуч. – 2010. – № 34. – Вкладка.

  3. Давудов, Д. М. Слагаемые здорового и счастливого образа жизни . Книга первая / Джумарт Магомедович Давудов. – Дубровський О.В., 2007. – 388с.

  4. Костенко І. Технології формування мотивації до здорового способу життя / Ірина Костенко // Сучасна школа України. – 2010. – № 8. – С. 46–49.

  5. Максименко С. Д. Практика психологічного обґрунтування заходів пропагування серед молоді здорового способу життя / С. Д. Максименко, О. Кокун // Практична психологія та соціальна робота. – 2010. – № 9. – С. 11–14.

  6. Шульга Є. Здоровий спосіб життя як соціально-педагогічна умова становлення особистості у підлітковому віці / Є. І. Шульга // Управління школою: Науково-методичний журнал. – 2006. – №29. – С.25–31.

АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ

У ДОШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ РОСІЇ
Еліна Федюк

Наталія Пангелова
Анотація. Аналіз сучасних здоров’язберігаючих технологій в дошкільних закладах Росії. У статті висвітлені особливості і характерні риси освітніх програм дошкільних установ Росії в області фізичної культури.

Ключові слова: дошкільні установи Росії; комплексні програми; парціальні програми; додаткові освітні послуги.

Аннотация. Анализ современных здоровьесберегающих технологий в дошкольных заведениях России. В статье освещены особенности и характерные черты образовательных программ дошкольных учреждений России в области физической культуры.

Ключевые слова: дошкольные учреждения России; комплексные программы; парциальные программы; дополнительные образовательные услуги.

Annotation. An analysis of modern health of saving technologies is in preschool establishments of Russia. The article outlines the peculiarities and some features of educational programmers of pre – school establishments of Russia in the sphere of physical culture.

Key words: of pre – school establishments of Russia; complex programmers; partial programmers; others educational services.
Постановка проблеми. Однією з найважливіших характеристик соціально-економічного, морального і культурного розвитку суспільства є здоров’я населення країни. Однак в Україні сьогодні спостерігається зниження «здоров’я нації» як інтегративного показника фізичного, психічного і соціального здоров’я громадян. Особливе занепокоєння викликає погіршення стану здоров’я дітей дошкільного віку, оскільки у цей віковий період закладається фундамент майбутнього фізичного стану людини та основних рис її особистості. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я за останні десятиріччя в Україні погіршився стан здоров’я дошкільників. Саме тому, відповідно до Законів України «Про дошкільну освіту» (1998), «Про фізичну культуру і спорт» (1993) одним із пріоритетних напрямів освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах є фізичне виховання дітей.

Вдосконалення фізичного виховання дошкільників у вітчизняній системі освіти, виведення його на світовий рівень має здійснюватись у контексті всебічної інтеграції України в міжнародну систему освіти та взаємообміну передовим досвідом. Без аналізу й використання досвіду інших держав сьогодні не може успішно розвиватися жодна країна. Широка обізнаність у сфері професійних зацікавлень є умовою конкурентоздатності будь якого фахівця.

Вивчення досвіду фізкультурно-оздоровчої роботи у дошкільних закладах Росії, де широко використовуються інноваційні педагогічні технології дозволить збагатити й удосконалити вітчизняну систему дошкільної освіти.

Дослідження виконується згідно зі «Зведеним планом науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури і спорту на 2006-2010 рр.» Міністерство України у справах сім’ї, молоді і спорту у межах теми 3.2. «Основи фізичного виховання різних груп населення».



Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання організації і методики фізичного виховання в зарубіжних країнах цікавлять багатьох сучасних фахівців (Е.С.Вільчковський, 2004; С.І.Гуськов, Т.Ю.Круцевич, 2004; 1995; В.І.Пасічник, 2007).

Загальнонаукове і теоретичне значення мають дисертаційні дослідження вітчизняних і зарубіжних фахівців, що пов’язані з дослідженням стану фізичного виховання і спорту за кордоном: Іорданії (Аль Шаар Амер Алі, 1998), Румунії (Г.Арделеан, 2000), США (О.Віндюк, 2003), Великої Британії (І.Турчик, 2005), Канади (А.Герцик, 2006).

Впровадження інноваційних фізкультурно-оздоровчих систем в практику дошкільної освіти в Росії є одним з найуспішніших у Європі. Водночас проведений аналіз літературних джерел не виявив фундаментальних робіт науковців України на тему фізичного виховання у системі дошкільної освіти в Росії, що і обумовлює актуальність дослідження.

Мета дослідження. Висвітлити особливості і характерні риси освітніх програм дошкільних закладів Росії з розділу «Фізична культура».

Виклад основного матеріалу. Освіта дошкільників у галузі фізичної культури у Росії складається з основної освіти і додаткових освітніх послуг.

Забезпечення основної освіти дошкільників у галузі фізичної культури є обов’язком дошкільної установи. Організація додаткових освітніх послуг з фізичного виховання дітей визначається можливостями дошкільного закладу і бажанням батьків [8].

Основна освіта дошкільників у галузі фізичної культури реалізується у відповідності з програмою, яка обрана дошкільним закладом. Програма, як правило, передбачає щоденне проведення фізкультурно-оздоровчих заходів (ранкова гімнастика, фізкультхвилинки на заняттях, рухливі ігри і вправи між заняттями і на прогулянці, вправи після денного сну), 2-3 фізкультурних заняття на тиждень, 1-2 фізкультурних дозвілля на місяць і 2-3 фізкультурних свята на рік.

В процесі фізичного вдосконалення дітей у сучасному російському дошкільному закладі значне місце займають додаткові освітні послуги і заняття з фізичної культури. Робота фізкультурних гуртків і секцій дозволяє дитині та її батькам обрати найбільш привабливий вид рухової активності.

Однак здійснення цієї діяльності не змінює режим роботи дошкільного закладу. При організації додаткових освітніх послуг у сфері фізичної культури враховується підготовленість педагога до занять з дітьми і складається програма занять. Програми додаткових занять побудовані з врахуванням програм основних занять фізичною культурою у дошкільному закладі.

Освітні програми, які використовуються у дошкільних закладах Росії з розділу «Фізична культура», поділяються:



  • на комплексні;

  • парціальні (оздоровчі, спеціалізовані);

  • додаткової освіти.

Комплексні програми.

До загальноосвітніх програм, які використовуються у дошкільних закладах Росії у теперішній час, перш за все необхідно віднести програми «Детство», «Радуга», «Истоки». У цих програмах у концентрованому вигляді знайшли своє втілення сучасні передові погляди на зміст і організацію дошкільного виховання, зокрема – на місце і значення фізкультурно-оздоровчої роботи у навчальних закладах.

Зупинимось більш докладно на цих комплексних програмах.

Програма «Детство». Розроблена авторським колективом кафедри дошкільної педагогіки РДПУ імені О.І. Герцена.

Автори програми, не заперечуючи значення фізкультурних занять у дошкільному закладі, не вважають їх провідною формою роботи. Кількість занять та їх тривалість програмою суворо не регламентуються. Педагог сам визначає їх необхідність, зміст, спосіб організації і місце в режимі дня, виходячи із загальнодидактичних вимог до занять з дошкільниками і рівня їх розвитку. Разом з тим, у програмі відмічається, що не треба примушувати дитину до занять, оскільки у дитини можуть виникнути природній протест, негативні емоції.

До програми входять складні вправи. Зокрема, діти оволодівають елементами вертикального лазіння, акробатики (при наявності умов, які забезпечують безпеку їх виконання).

Програма «Радуга». Розроблена Інститутом загальної освіти Російської Федерації. Вона акцентує увагу педагога на взаємодії дорослого і дитини, в основу якої покладене піклування про фізичний, психічний та емоційний стан дитини.

Автори вважають, що необхідно неухильно керуватись рекомендаціями щодо організації здорового способу життя дітей. Дитина повинна рухатись протягом всього дня (2/3 тривалості активного періоду). Обов’язкові щоденні цілеспрямовані спеціально організовані заняття (класичні фізкультурні або музично-ритмічні). До прогулянки включаються заняття з фізичного виховання як складові частини.

Для успішної реалізації завдань з фізичного виховання автори програми пропонують складати на кожну дитину своєрідну картку – прогноз з характеристикою психоемоційного стану дитини, її фізичного розвитку і рухової активності. Складання такої картки потребує сумісної праці медичних працівників і педагогів груп, а також – батьків.

Програма «Истоки». Розроблена Центром «Дошкільне дитинство» О.В.Запорожця і визначена авторами як базисна програма розвитку дитини – дошкільника.

Програма спрямована на збагачення (ампліфікацію), а не на штучне прискорення (акселерацію) розвитку.

У програмі визначені базисні характеристики особистості. До них відносяться: компетентність, яка включає в себе результати розвитку всіх інших базових характеристик особистості; креативність і пов’язана з нею здібність до ініціативності; довільність і самостійність, яка є невід’ємною від свободи поведінки і відповідальності; самоусвідомлення особистості і здатність до самооцінки.

У розділі «Фізичний розвиток» розкриті основи фізичної культури дитини, виховання у неї потреби у фізичному самовдосконаленні, у рухах на базі почуття «м’язової радості».

У програмі вперше докладно визначені провідні напрями не тільки різнобічного розвитку життєво-важливих рухових дій, навичок і вмінь, але і поєднаного з ним розвитку фізичних здібностей. Вони співвіднесені з певними віковими етапами, сенситивними періодами, а також – провідними видами діяльності.

Програма «Развитие». Розроблена творчим колективом під керівництвом проф.Л.О.Венгера. Особистість програми полягає у тому, що перш за все вона орієнтує педагогів навчати дітей способам отримання нових знань, умінь і навичок, а не просто їх засвоєнню. У даній програмі є розділ «Обдарована дитина».

Програма не містить розділ фізичного виховання, тому при організації занять фізичними вправами рекомендовано використовувати «Типову програму» або програму «Радуга». У 1998 році були опубліковані методичні рекомендації «Виховання здорової дитини» (автор М.Д.Маханьова), які автори програми «Розвиток представляють як « необхідний додаток до своєї програми».

У методичних рекомендаціях наданий приблизний розподіл занять для дітей різних вікових груп, який дозволяє сполучати їх з необхідними оздоровчими заходами. Автори програми «Развитие» пропонують всю роботу з фізичного виховання будувати з врахуванням фізичної підготовленості і наявних відхилень у стані здоров’я дитини.

Парціальні оздоровчі програми.

До групи оздоровчих умовно виділені програми, які присвячені теоретичним і практичним аспектам оздоровчої роботи у дошкільному закладі. Програми «Здоровье» і «Здоровый дошкольник» у першу чергу спрямовані на розвиток витривалості за допомогою циклічних вправ, в основному – оздоровчого бігу. Програми акцентують увагу на необхідність реальної взаємодії медичних працівників і педагогів.

Програма «Здоровье» (керівник – В.Г.Алямовська). Це комплексна система виховання дошкільників. Вона включає в себе чотири основних напрямів:



  • забезпечення психологічної стійкості;

  • охорона і зміцнення здоров’я дітей;

  • духовне здоров’я;

  • моральне здоров’я, залучення дитини до загальнолюдських цінностей.

Напрям «Охорона і зміцнення здоров’я» - система фізичного виховання дітей. Він складається з декількох основних розділів:

  • організація рухової діяльності;

  • лікувально-профілактична робота, загартування;

  • планування і організація фізкультурних заходів;

  • діагностика фізичного розвитку;

  • виховання потреб у здоровому способі життя;

  • сумісна робота дитячого закладу і сім’ї з виховання здорової дитини.

Програма «Здоровый дошкільник» (автор – проф. Ю.Ф.Змановський). Вона має комплексний характер, однак її реалізація розрахована переважно на індивідуально-диференційований підхід. З цією метою для кожної дитини визначають вихідні параметри її фізичного розвитку, рухової підготовленості, об’єктивні і суб’єктивні «критерії» здоров’я, характеристику біоритмологічного профілю і соматотипу.

Основна відмінність програми полягає у переважанні циклічних, перш за все бігових вправ та їх комбінацій (біг, плавання, лижі та ін.) у всіх видах рухової активності для розвитку рухової витривалості.

Парціальні спеціалізовані програми.

До спеціалізованих програм входять програми з фізичної культури, які адресовані професійним керівникам та інструкторам фізичного виховання дошкільних закладів. Найбільш популярною з них є програма «Старт».

Програма «Старт». Розроблена Л.В.Яковлевою, Р.А.Юдіною, Л.К.Міхайловою. Автори програми вважають, що багато років, засвоєння яких за іншими програмами починається у старшій групі, діти здатні засвоювати у більш ранньому віці, починаючи з трьох-чотирьох років.

На думку розробників програми, задатків, які існують у дитини від природи, необхідно розвивати як ключову у ланці інших фізичних здібностей. Це принциповий підхід у фізичному виховання дошкільників, який пропонують автори програми. Для реалізації даного підходу необхідно виявити здібності кожної дитини у будь-якому спортивному русі або у певному виді спорту.

Програми додаткової освіти.

В процесі фізичного вдосконалення дітей у сучасному дошкільному закладі значне місце займає фізична рекреація. Робота фізкультурних гуртків і секцій дозволяє дитині та її батькам обрати найбільш привабливий вид рухової активності. Програма додаткової освіти будуються з врахуванням програм основних занять.

«Са-Фи-Дансе». Це оздоровчо-розвивальна програма з танцювально-ігрової гімнастики. Розроблена вона Ж.І. Фірільовою та Є.Г. Сайкіною (Російський державний педагогічний університет імені О.І. Герцена).

Структурна основа програми «Са-Фі-Дансе» представлена різними розділами, де основними є танцювально-ритмічна гімнастика, нетрадиційні види вправ і креативна гімнастика. Всі розділи програми об’єднує ігровий метод проведення занять. Так, до танцювально-ритмічної гімнастики входять розділи: ігро-ритміка, ігро-гімнастика та ігро-танок. Нетрадиційні види вправ представлені: ігро-пластикою, пальчиковою гімнастикою, ігровим самомасажем, музично-рухливими іграми та іграми – мандрівками. Розділ креативної гімнастики включає в себе: музично-творчі ігри та спеціальні завдання.

Метою програми «Са-Фі-Дансе» є сприяння всебічному розвитку особистості дошкільника засобами танцювально-ігрової гімнастики.

«Путешествие в Олимпию». Це програма олімпійської освіти дошкільників. Програма «Подорож в Олімпію» (автор – С.О.Філіпова) спрямована на ознайомлення старших дошкільників з доступними відомостями про історію олімпійських ігор античності та сучасності як досягнення загальнолюдської культури. Виходячи з цього, програма вирішує наступні завдання: створити у дітей уявлення про олімпійські ігри як мирне змагання, у якому беруть участь народи всього світу; ознайомити дошкільників з доступними відомостями з історії олімпійського руху; сприяти формуванню у дітей інтересу до занять фізичними вправами за допомогою морального та естетичного досвіду олімпізму.

Основні теоретичні відомості повідомляються на занятті в групі (один раз на місяць). Закріплення цих знань в сюжетній руховій діяльності організується керівником фізичного виховання на фізкультурних заняттях (раз в місяць). Тематичне фізкультурне дозвілля сприяє створенню у дошкільників уявлень щодо програми олімпійських змагань за допомогою сюжетної рухової діяльності. Закріплення знань, сформованих у дітей протягом року, планується на кінець року під час проведення олімпійського тижня, коли всі педагоги (вихователі, музичний керівник), проводять заняття з олімпійської тематики. Закінчується олімпійський тиждень театралізованим святом «Малі олімпійські ігри».

Висновки. Отже, збільшення психоемоційного та інтелектуального навантаження дошкільників, з одного боку, і погіршення їх здоров’я, з іншого обумовили необхідність впровадження в освітній процес дошкільних закладів Росії разом з комплексними традиційними програмами також парціальних (оздоровчі, спеціалізовані) та додаткової освіти.

Разом з тим, все частіше використовуються так звані нетрадиційні програми. Автори пропонують «урізноманітнити» фізкультурні заняття включенням в них елементів різних оздоровчих систем. Найбільшою популярністю користуються хатха-йога, гімнастика ушу, психогімнастика. Нетрадиційні методики розвитку дитини можуть реалізовуватись у дошкільному закладі як додаткові освітні послуги, але кільки із згоди батьків і під контролем медичних працівників.



Таким чином, досвід програмного забезпечення дошкільної освіти Росії може бути корисним з позиції вдосконалення системи фізичного виховання дошкільників і Україні.

Список використаної літератури:

        1. Аль Шаар Амер Алі. Обгрунтування шляхів вдосконалення керування фізичною культурою і спортом в Іорданії: Авт. дис. …канд. наук з фіз. вих. і спорту / Аль Шаар Амер Алі. – Київ, 1998. – 17 с.

  1. Арделеан Г.І. Реформування системи фізичного виховання школярів Румунії: Авт. дис. …канд. наук з фіз. вих. і спорту / Г.І.Арделеан. – Луцьк, 2000. – 20 с.

  2. Герцик А.М. Організаційно-методичні аспекти підготовки бакалаврів фізичної реабілітації в Канаді: Авт. дис. …канд. наук з фіз. вих. і спорту / А.М.Герцик. – Львів, 2006. – 21 с.

  3. Гуськов С.И. О програмне физического воспитания «Америка – 2000» / С.И.Гуськов // Физическое воспитание и спорт в школах зарубежных стран. – М., 1995. – С. 3-10.

  4. Вільчковський Е.С. Організація рухового режиму дітей 5-10 років у закладах освіти / Е.С.Вільчковський, Н.Ф.Денисенко. – Запоріжжя: Диво, 2006. – 228 с.

  5. Віндюк О.В. Організаційно-методичні основи фізичного виховання дітей 5-7 років у спортивно-оздоровчих установах США // Дис. …канд. наук з фіз. вих. і спорту / О.В.Віндюк. – Запоріжжя, 2003. – 120 с.

  6. Круцевич Т.Ю. Перспективы совершенствования физического воспитания в системе образования школьников и учащейся молодежи / Т.Ю.Круцевич // Вуз. здоровье. Интеллект: биоинформационные оздоровительные технологии: материал. І Междунар. научн.-практич. конф. – Волгоград, 2001. – С.39-43.



ТЕСТОВИЙ КОНТРОЛЬ У СИСТЕМІ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ФІЗКУЛЬТУРНИХ КАДРІВ
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   17


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка