Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Кафедра методики викладання спортивних



Сторінка12/17
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.14 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

Марина Дудник

Яна Воєвода



Анотація. У статті, на основі аналізу науково-методичної літератури та результатів експериментального тестування слухачів факультету підвищення кваліфікації, обумовлена необхідність впровадження нових підходів у систему освіти

Ключові слова: кредитно-модульна система, контроль, тестування, рейтингова система.

Аннотация. В статье, на основании анализа научно-методической литературы и результатов экспериментального тестирования слушателей факультета повышения квалификации, обусловлена необходимость изучения и внедрения новых подходов в систему образования

Ключевые слова: кредитно-модульная система, контроль, тестирование, рейтонговая система.

Annotation In article on the basis of the analysis of the scientific - methodical literature and results of experimental testing of students of faculty of improvement of professional skill is caused necessity of studying and introduction of new approaches for an education system.

Key words: credit-modular system, the control, testing, rating system.
Постановка проблеми, її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. У даний час у системі підготовки і перепідготовки кадрів йде пошук шляхів підвищення ефективності учбового процесу для максимального наближення випускників ВУЗів до моделі професіонала.

Одним з шляхів рішення цієї проблеми є підвищення керованості процесом навчання студентів через систему контролю їх знань і умінь [6], з урахуванням всіх видів контролю діагностичного, оперативного, періодичного і підсумкового.

Об'єктивізація оцінки якості освіти може бути досягнута за наявності добре структурованої моделі знань наочної області і величезного числа експертних тестових завдань, розроблених великим числом педагогів експертів. Для подібних цілей зручніше створювати моделі знань модульно.

Система фізкультурної освіти не є виключенням і їй властива ще більша проблематичність, пов'язана не тільки з освоєнням знань, але і з оволодінням руховими уміннями, що вимагають відповідної фізичної підготовленості, і умінням передати свій руховий досвід тим, що навчаються. У зв'язку з цим вдосконаленню освітньої діяльності у сфері фізичної культури і спорту присвячене багато дисертаційних досліджень. Проте, в цих дослідженнях не вивчався взаємозв'язок між різними видами контролю і якісною оцінкою засвоєння знань студентами за спеціальними предметами, не вивчалися можливості корекції учбових програм і зміст учбового матеріалу залежно від діагностики, тобто отримання попередньої інформації про об'єкт і процес навчання. У практиці поширеним є поняття перевірки результатів навчання, яке є тільки констатацією результатів учбово-пізнавальної діяльності.

У той же час попередній контроль проводиться з метою визначення залишкових знань студента. Він є необхідним для індивідуалізації і диференціації процесу навчання і обов'язковим при модульно-рейтинговій технології навчання [1,2,6].

Особливе значення в системі підвищення кваліфікації викладачів фізичного виховання ВУЗів має зміст програми курсів. Групи курсантів формуються спонтанно, з достатньо широким віковим діапазоном, а, отже, і з різним стажем практичної роботи, часовими періодами закінчення вищого учбового закладу і термінами останніх відвідувань курсів підвищення кваліфікації. Необхідно відзначити, що у зв'язку з перебудовами в системі вищої освіти, його комерціалізацією у середині 90-х років, система підвищення кваліфікації фізкультурних кадрів в Україні повністю перейшла на самоокуповування за рахунок вищих учбових закладів. Це призвело до необґрунтованої економії засобів з боку адміністрації ВУЗів за рахунок зміни форм підвищення кваліфікації викладачів (особливо кафедр фізичного виховання). Пріоритетом останнім часом стало користуватися стажування на споріднених кафедрах, притому, практично без відриву від основного місця роботи. Таким чином, утворився якийсь вакуум в системі курсової перепідготовки і підвищення кваліфікації викладачів фізичного виховання. Положення змінилося на початку 2001-2002 рр. і затребуваність такої форми підвищення кваліфікації відновилася. Проте тепер на порядок денний встала проблема змісту програмного забезпечення слухачів, які мають різний рівень теоретичних знань, в області теоретико-методичних основ фізичного виховання [1,4,6].



Мета дослідження – підвищити ефективність учбового процесу через систему контролю знань і умінь, шляхом розробки та впровадження системи тестових завдань.

Результати дослідження. У зв'язку з вищевикладеним нами була запропонована система тестового контролю залишкових знань слухачів ФПК в перший день початку занять у вигляді діагностичного тестування і в останній день занять – підсумкове тестування. Система тестів включала сорок завдань з вибором однієї правильної відповіді. При підготовці матеріалів для тестового контролю враховувалися основні правила складання завдання і показник ефективності тесту. Тест, що забезпечує за інших рівних умов більшу кількість відповідей за одиницю часу, вважається ефективнішим. У дослідженні взяли участь 60 слухачів факультету підвищення кваліфікації.

На етапі діагностичного тестування були одержані дані про ступінь готовності слухачів до освоєння учбової програми, а також найбільш слабкі знання з окремих розділів теорії і методики фізичного виховання. Аналіз результатів дозволив з'ясувати, що за відведені 20 хвилин тільки 1 людина встигла відповісти на всі 40 питань, з них правильних відповідей було 52,5 %. В середньому по групі було оброблено 66% питань, правильних відповідей,–38%. Середній бал успішності складав 2,04. Згідно рейтингової системи оцінки за критеріями ECTS (кредитно-модульна система) і національної п’ятибальної системи оцінка 5 балів виставлялася, якщо курсант дав від 82 % правильних відповідей, 4 бали – 75-81 % правильних відповідей, 3 бали – 60-74 % і 2 бали - 59 % і нижче (табл. 1).


Таблиця 1



Результати тестування теоретичних знань слухачів ФПК по теорії і методиці фізичного виховання

Вид контролю

Всього відпові-дей за

20 хв.


% від загаль-ної кіль-кості

Кількість правиль-них відповідей

%правиль-них відповідей

Загаль-ний бал

Діагностичний

26,4

66

15,2

38

2,04

Підсумковий

36

90

26

65

3,2

Основні недоліки в знаннях викладачів фізичного виховання стосувалися термінологічного апарату теорії і методики фізичного виховання, методики розвитку фізичних якостей, адаптаційних реакцій організму в процесі занять фізичними вправами, мотивації діяльності. Відповідним чином була відкоригована учбова програма і внесені лекції з наукових основ фізичного виховання, методики розвитку фізичних якостей студентів і сучасних методів контролю, впливу рухової активності на стан здоров'я людини, нових технологій у фізичному вихованні. Також були включені практичні заняття, виїзні заняття в кращих вузах м. Києва, круглі столи з обміну досвідом. Результати підсумкового тестування показали, що слухачі в середньому обробили 90 % питань, відсоток правильних відповідей збільшився до 65, а середній бал успішності склав 3,2. По темам, які слухачі погано знали, відсоток правильних відповідей збільшився в 2-3 рази в порівнянні з діагностичним тестуванням. Це можна пояснити новими підходами в системі складання учбових програм для курсу підвищення кваліфікації викладачів фізичного виховання Вузів і своєчасною їх корекцією з урахуванням базового рівня знань.


Таблиця 2

Теоретичні знання слухачів ФПК по розділам теорії і методики фізичного виховання


Найменування розділів ТМФВ

Діагностичне тестування правильних відповідей, %

Підсумкове тестування правильних відповідей, %

Термінологічний апарат

46

75

Навчання руховим діям

55

60

Розвиток фізичних якостей

59

85

Чинники здорового способу життя

35

90

Наукові основи фізичного виховання

15

80

Методи контролю у фізичному вихованні

30

95

Нові технології у фізичному вихованні

24

95

Розроблені і апробовані в ході експерименту тестові завдання для слухачів факультету підвищення кваліфікації дозволили якісно підвищити ефективність учбового процесу.



Анкетне опитування слухачів ФПК викладачів кафедр фізичного виховання виявив їх позитивне відношення до тестового контролю. Негативним чинником, на їх думку, є ліміт часу, за який необхідно виконати завдання, тобто те, що є одним з критеріїв успішності тестування. При повторному тестуванні, коли знання слухачів значно поповнилися, вони, в основній масі, уклалися в час, відведений на виконання завдання. Одержаний ними досвід тестування теоретичних знань багато викладачів вирішили використовувати при складанні робочих програм з фізичного виховання студентів і організації учбового процесу згідно вимог кредитно-модульної системи.

Висновки. Аналіз науково-методичної літератури і результати експериментального тестування дозволили встановити необхідність впровадження нових підходів в систему освіти, більш детального вивчення досвіду європейських країн, які вже упровадили систему тестування в учбовий процес і врахувати всі помилки і недоліки перед тим, як повністю переходити на тестову систему контролю знань в Україні.

Подальші дослідження з обраного напрямку передбачаються у вивченні інших проблем тестового контролю у системі підвищення кваліфікації фізкультурних кадрів.

Список використаної літератури:

  1. Актуальні проблеми теорії і методики ФВ / [упоряд. О.М. Вацеба, Ю.В. Петрішин, Є.Н. Приступа, І.Р. Бондар].– Л., 2005. – 296с.

  2. Аванесов В.С. Применение тестов для формирования кадров вістей школы / В.С. Аванесов // Підготовка, повышение квалификации и аттестация научных и педагогических кадров: Тез. докл. междунар. семинара. – М., 1990. – С. 168-170.

  3. Богданова І.М. Модульний підхід до професійно-педагогічної підготовки вчителя: монографія / І.М. Богданова. – Одеса, 1998. – 284 с.

  4. Водянникова И.А. Практика применения модульного обучения в системе повышения квалификации специалистов по физической культуре и спорту / И.А. Водянникова, Н.Н. Никитушкина // Теория и практика физ.культуры. – 2004. – №12. – С. 43-44.

  5. Готлиб В.М. Исследование эффективности тестового контроля в институтах физической культуры / В.М. Готлиб, А.Н. Мокров // Теория и практика физ.культуры. – 1991. – № 11. – С. 35-36.



ПРОБЛЕМА ПІДГОТОВКИ

ВЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ О. БУТОВСЬКОГО
Оксана Даниско
Анотація. У статті аналізується проблема професіоналізму вчителя та підготовки фізкультурних кадрів у науково-педагогічній спадщині О. Бутовського.

Ключові слова: вчитель фізичної культури, підготовка, тілесні вправи, педагогічна майстерність, професіоналізм

Аннотация: В статье анализируется проблема профессионализма учителя и подготовки физкультурных кадров в научно-педагогическом наследии А. Бутовского.

Ключевые слова: учитель физической культуры, подготовка, телесные упражнения, педагогическое мастерство, профессионализм

Annotation: The article examines the problem of professionalism of the teachers and the training of physical training of personnel in the scientific-pedagogical heritage in A. Butovsky's.

Keywords: teacher of physical culture, training, physical exercises, pedagogical skills, professionalism
Постановка проблеми у загальному вигляді. В сучасних умовах реформування освітньої галузі важливої значущості набуває проблема підготовки педагогічних кадрів, зокрема, вчителів фізичного виховання. Пріоритетним завданням державної політики у сфері фізичної культури і спорту є утвердження здорового способу життя у профілактичному та рекреаційно-оздоровчому напрямах.

Підготовка вчителя фізичного виховання нерозривно пов’язана з історією розвитку фізичної культури і спорту. Це, в свою чергу, обумовлює необхідність аналізу проблеми в історичній ретроспекції. Особливий науковий інтерес у цьому контексті становить період другої половини ХІХ – початку ХХ століття, коли почала складатися вітчизняна система фізичного виховання особистості, а, отже набуло актуальності питання забезпечення галузі висококваліфікованими фахівцями. Значний внесок у його розв’язання здійснив вітчизняний педагог, один із основоположників вітчизняної теорії та методики фізичного виховання О. Бутовський (1838 – 1917). Більше, ніж сто років тому він висловив думку про те, що «питання з впорядкування тілесних вправ і підготовки для цього інтелігентних вчителів сьогодні вкрай актуальне» [3, с. 247]. Вважаємо, що сьогодні, ця проблема не лише не вртратила своєї гостроти, але і набула нового звучання.



Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми. Окремі аспекти науково-педагогічної діяльності О. Бутовського висвітлено в дослідженнях таких вітчизняних (А. Бондар. В. Бардінова, В. Боровик, Н. Булатова, М. Зубалій, О. Приходько, О. Свертнєв, А. Чаговець) та зарубіжних (В. Агеєвець, Н. Бутовська, В.  Видрін, Ю. Лукосяк, В. Павлов, А. Суник, Н. Поднєбєснова, Л. Фіногенова, К. Цатурова) науковців. Водночас проблема підготовки фізкультурних кадрів у науковому доробку педагога на була предметом спеціального вивчення.

Формулювання цілей статті. Мета дослідження полягає в узагальненні внеску О. Бутовського в розвиток та становлення вітчизняної системи підготовки фахівців з фізичного виховання.

Виклад основного матеріалу дослідження. Аналіз архівних джерел, наукових праць і публікацій з історії педагогіки показав, що у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. у Російській імперії загалом і підросійській Україні зокрема розвиток шкільництва був зумовлений освітніми реформами, які охопили початкову, середню, вищу та професійну ланки освіти.

Так, у 60–70-і роки ХІХ століття реформування спрямовувалося на оновлення змісту освіти, що передбачало: перехід навчальних закладів на економічні принципи розвитку, вдосконалення організаційних засад підготовки викладацьких кадрів, що, у свою чергу, зумовило злет вітчизняної педагогічної думки.  В ході наукового пошуку встановлено, що виникнення концептуальних ідей педагогічної підготовки вчителів та їх реалізація на практиці в означуваний період викликали такі чинники: 1) зростання потреб населення в освітніх послугах більш високого рівня; 2) підвищення вимог держави до освіти народу в умовах промислового розвитку.

Водночас, в цей час в практиці фізичного виховання, зокрема в приватних школах і вишах, зберігалась дореформна, так звана «дворянська система», згідно з якою провідну роль у фізичній підготовці вихованців основними були танці, фехтування, верхова їзда та стрільба. У закладах, що підпорядковувались Міністерству народної освіти, єдиною дисципліною, що сприяла фізичному розвитку вихованців, залишалась гімнастика. Оскільки гімнастика була необов’язковим предметом, її зміст і організація визначалася статутом освітньої установи та рівнем фінансування. Зауважимо, що у більшості навчальних закладів не було достатніх коштів та належної матеріальної бази для проведення занять фізичними вправами, а державні органи не виявляли ініціативи щодо вдосконалення постановки фізичного виховання. Не було й єдиної системи викладання гімнастики: заняття будувались на основі сокольської, німецької або шведської систем. Незалежно від типу навчальних закладів, майже скрізь гімнастику викладали офіцери й унтер-офіцери або фельдфебелі місцевих військових частин, направлені з військового відомства, які не мали спеціальної освіти, тому вільні фізичні вправи та гімнастика незабаром були замінені військовими стройовими рухами.

Відсутність в них виховної та оздоровчої спрямованості таких стали причиною дискусії у науково-педагогічних колах щодо ефективності та доцільності гімнастики як засобу фізичного розвитку учнівської молоді. О. Бутовський, аналізуючи це явище, визначив головною його причиною невідповідну кадрову політику: «…Вкорінилася така недовіра особливо тому, що викладачами вправ з найперших спроб їх ведення, були поставлені невігласи, монітори (старші учні, помічники вчителя – О.Д.) із кантоністів (неповнолітніх рекрутів) та нижніх чинів. Вони дискредитували справу і принизили саме звання вчителя гімнастики…» [1, с. 105].

Певні зміни в освітній практиці фізичного виховання дітей та молоді відбулися протягом 80–90-х років ХІХ століття з новою хвилею реформ. Політична ситуація в цей час характеризується посиленням монархічних упливів, що, у свою чергу, зумовило зміну виховної стратегії держави. Пошуки шляхів оптимізації соціально-економічного устрою країни в означуваний період зумовили нове державне замовлення на виховання особистості, здатної приносити користь вітчизні і государеві. Нестабільна політична ситуація загострила питання військової (допризивної) підготовки та зміцнення фізичних сил учнівської молоді. В ході дослідження встановлено, що ідей педагогічної підготовки вчителів та їх реалізація на практиці в означуваний період зумовлені такими чинниками: 1) розширення мережі загальноосвітніх навчальних закладів і постійне поглиблення в них змісту навчання; 2) оформлення в суспільній свідомості образу вчителя, професійних і особистісних вимог до нього; 3) становлення і розвиток педагогічної науки. У цей час проблема забезпечення шкіл висококваліфікованими вчителями тілесних вправ актуалізувалася з особливою гостротою.

Розв’язання означеного питання вимагало ґрунтовного аналізу існуючих систем фізичного виховання та вивчення передового педагогічного досвіду. Таке доручення отримав О. Бутовський. За завданням військового відомства він неодноразово (1882-1900) виїжджав вивчати досвід тілесного виховання в європейських країнах (Англія, Австрія, Бельгія, Данія, Італія, Германія, Франція, Швеція). Вчений не лише здійснив ґрунтовний аналіз зарубіжних систем фізичного виховання, а й перейняв основи їх побудови і функціонування.

В ході багаторічного вивчення досвіду підготовки фізкультурних кадрів у різних країнах вчений дійшов висновку, що найкраще це питання поставлено в Германії та Швеції, де функціонують гімнастичні інститути. Головна мета діяльності цих вищих навчальних закладів полягала у всебічній освіті майбутнього педагога. Водночас, з гіркотою зазначає О. Бутовський, «…це питання у нас…ще серйозно не розглядали» [4, с. 254]. «Зовнішньо несприятливі умови, – зазначає вчений, – пояснюються нами таким чином: у нас – невпевненість у серйозному значенні будь-яких тілесних вправ, і, як наслідок, підготовка невідповідних для цієї справи вчителів» [3, с. 230]

Результатами узагальнень досвіду підготовки фізкультурних кадрів у країнах Європи стали авторські методичні посібники О. Бутовського для вчителів цивільних та військових закладів щодо викладання тілесних вправ (гімнастики, рухливих ігор, плавання). Аналіз педагогічного доробку вченого дозволяє стверджувати, що педагог надавав великого значення професіоналізму вчителя. Вчений був переконаний, що добросовісний вчитель гімнастики має володіти не лише теоретичними знаннями, а і вміти їх практично застосовувати. «Навчати тілесних вправ, – писав він, – може лише людина, яка сама вміє їх виконувати і сама випробувала на собі все значення повторної роботи як з боку засвоєння навичок, так і з боку загального психо-фізіологічного впливу. …Вчитель тілесних вправ повинен бути достатньо обізнаним з цим впливом, щоб розумно користуватися ним для правильного фізичного розвитку і для здоров’я учнів» [4, с. 255]. Учений наголошував, що «…вчитель повинен мати цілком чітке уявлення про кожну подану ним вправу з боку її освітнього значення...повинен розуміти мету її вив­чення, її місце у системі загальної фізичної освіти і повинен уміти вести її так, щоб ця мета досягалася з найменшими труднощами для учня й найбільшим зиском для його фізичного розвитку. Для цього він повинен мати деякі спеціальні відомості про прийоми і способи навчання: класифікувати навчальний матеріал, з одного боку – відповідно до видів роботи, з іншого – за ступенем його складності, розмістити його як протягом усього курсу, так і на кожному уроці в такій послідовності, у такому взаємному поєднанні різних видів роботи, щоб вихованець поступово перехо­див від легкого до складного, а разом із тим і поступово втягувався в роботу» [4, с. 158-159].

О. Бутовський уважав творчість невід'ємним елементом педагогічної праці вчителя. Так, оцінюючи вміння вчителя тілесних вправ організовувати розучування вільних рухів, вчений наголошує: «команда вчителя має бути емоційною і бадьорою, щоб збуджувати учнів і змусити їх ставитися до занять не лише уважно, а й охоче» [2, с. 28].

У спадщині О. Бутовського обґрунтовано виховний потенціал педагогічної культури вчителя: «Сам учитель гімнастики, – зазначав учений, – має поєднувати в собі ті необхідні умови зовнішньої порядності, які він повинен передати своїм учням… По-перше, він має сам приходити на урок охайним і вимагати того ж від своїх учнів…По-друге, вчитель має поводитися так, щоб учні завжди ставились до нього шанобливо, а на уроках підтримувалась дисципліна…» [2, с. 16-17].



При цьому велику роль вчений надавав самоосвіті та самовдосконаленню вчителя, шукав шляхи пробудження в учителі цього прагнення. З цих позицій О. Бутовський розробляв основи педагогічної освіти, що реалізовувалися в діяльності керованих ним тимчасових літніх курсів для підготовки вчителів гімнастики в закладах цивільного відомства (1890) та літніх курсів фізкультурної освіти для офіцерів-вихователів кадетських корпусів (1890-1906). Аналіз методичних посібників та лекційного матеріалу курсів дозволяє визначити їх структурно-методичну побудову. Педагогом пропонувалася поетапність підготовки вчителя, що включала спочатку загальне виховання й освіту, потім педагогічне і тільки потім спеціальне вивчення предмета і методики його викладання. Підкреслювалося значення психологічних та анатомо-фізіологічних знань для вчителя, педагогічної практики, а також використання дослідницьких, дискусійних форм навчання слухачів, виховання в них готовності до професійного самовдосконалення.

Висновки. Таким чином, ретроспективний огляд проблеми професіоналізму вчителя тілесних вправ та його підготовки у науково-педагогічній спадщині О. Бутовського показав, що їх якісні характеристики визначені вченим переважно за допомогою термінів педагогічної майстерності, творчості, культури, досконалості без їх чіткої диференціації. І хоча у творчому доробку О. Бутовського поняття професіоналізму вчителя фізичного виховання ще не одержало термінологічного оформлення, проте воно розуміється в якості найважливішого принципу педагогічної праці та професійної підготовки.

Список використаної літератури:

  1. Бутовский А.Д. Вопросы физического воспитания на международном конгрессе в Брюсселе летом 1905 года / Алексей .Дмитриевич. Бутовский // О.Д. Бутовський. Вибрані твори. [Автори-упорядники В.В. Драга, М.Д. Зубалій]; За редакцією А.В. Домашенка. – К. : «Нічлава», 2006.– С. 80-106.

  2. Бутовский А.Д. Наставление для производства гимнастических упражнений в гражданских учебных заведениях. Вольные движения / Алексей Дмитриевич Бутовский. // Собрание сочинений: в 4 т. / А.Д. Бутовский; [Укл. С.Н.  Бубка, М.М. Булатова]. – Т. 2. – К. : Олімп. л-ра, 2009. – С. 6 – 132.

  3. Бутовский А.Д. Система шведской педагогической и военной гимнастики / Алексей Дмитриевич Бутовский. // Собрание сочинений: в 4 т. / А.Д. Бутовский; [Укл. С.Н. Бубка, М.М. Булатова]. – Т. 1. – К. : Олімп. л-ра, 2009. – С. 110–276.

  4. Бутовский А.Д. Телесные упражнения как предмет преподавания / Алексей Дмитриевич Бутовский. // Собрание сочинений: в 4 т. / А.Д. Бутовский; [Укл. С.Н. Бубка, М.М. Булатова]. – Т. 2. – К. : Олімп. л-ра, 2009. – С. 177–333.


РОЗДІЛ ІІІ. ПСИХОЛОГІЧНІ І МЕДИКО-БІОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ, СПОРТУ І ВАЛЕОЛОГІЇ

МЕДИКО-БІОЛОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ СИСТЕМИ ВІДНОВЛЕННЯ АРБІТРІВ У СУЧАСНОМУ ФУТБОЛІ
Сергій Семененко

Олександр Свєртнєв

Анотація: У пропонованій статті розглядаються сучасні засоби відновлення і підвищення працездатності у процесі підготовки арбітрів у футболі.

Ключові слова: підготовка арбітра, тренувальні навантаження, засоби відновлювання.

Аннотация: В предлагаемой статье рассматриваются современные средства восстановления и увеличения работоспособности в процессе подготовки арбитров в футболе.

Ключевые слова: подготовка арбитра, тренировочные нагрузки, средства восстановления.

Annotation: In the offered article modern facilities of renewal and increase of capacity are examined in the process of preparation of arbiters in football.

Keywords: preparation of arbiter, trainings loadings, facilities of renewal.
Постановка проблеми. Роль арбітрів, якість арбітражу визначають тенденції розвитку футболу на сучасному етапі, коли різко виросли швидкості та інтенсивність ведення гри. Тому значно зросли вимоги до рівня фізичної, теоретичної та психологічної підготовленості арбітра. Ці обставини зумовлюють пошук нових шляхів удосконалення методики та принципів підготовки арбітрів та асистентів арбітрів. Концепція вдосконалення системи підготовки арбітрів для проведення змагань з футболу визначає нові підходи в системі підготовки арбітрів, підвищення їх професіонального рівня. У зв’язку з цим особливе значення набуває правильне дозування фізичних навантажень, комплекс відновлювальних заходів, правильне харчування, застосування фармацевтичних препаратів, стиль життя та ін. Арбітру необхідно знати, які процеси відбуваються в організмі в процесі навантажень, як їх регулювати, як виникають перенавантаження і як їх уникнути. В даній статті розглядаються деякі із факторів, які суттєво впливають на фізичну діяльність арбітра, і подаються рекомендації по самоконтролю фізичного стану, профілактиці травматизму.

Мета роботи: вивчити і обгрунтувати доцільність використання відновлювальних засобів при фізичній діяльності арбітрів у футболі. Завдання: дослідити та проаналізувати вплив засобів відновлення; виявити і охарактеризувати ефективність використання засобів відновлення у процесі підготовки арбітрів.

Виклад основного матеріалу. Профілактика пошкоджень і захворювань опорно-рухового апарату сьогодні являє собою важливу задачу, оскільки пошкодження і захворювання обумовлюють перерву у суддівській діяльності. В умовах екстримальних фізичних навантажень значення профілактики пошкоджень і перенавантажень різко зростає. Саме тому профілактичні і реабілітаційні заходи входять в комплекс підготовки арбітрів. Різко зростаючі об’єми та інтенсивність тренувальних навантажень призводять до перенавантаження опорно-рухового апарату, змінами в тканинах і органах, виникненню травм і захворювань. У зв’язку з цим проблема відновлення також важлива, як і саме тренування, оскільки неможливо досягнути високих результатів тільки за рахунок інтенсивних і об’ємних тренувань. Під час тренувальних навантажень повинен здійснюватись контроль за процесом адаптації до навантажень і їх перенесенням. На основі отриманих даних плануються відновлювальні заходи. Стійкість до навантажень залежить від процесів відновлення. При швидкому їх протіканню можна збільшити як навантаження, так і частоту тренувальних занять. Якщо відновлення неповне, то при повторному навантаженні проходить перевтома, то порушуються процеси адаптації.

Для підвищення ефективності засобів відновлення важливо не тільки забезпечити правильний підбір і своєчасність застосування, але і конторль за їх дією. Оцінка ступеню відновлення – важкий процес, оскільки швидкість відновлення різних систем неоднакова. Крім того, цей процес має фазний характер, внаслідок чого багаточисельні функціональні показники в різні періоди після фізичних навантажень можуть змінюватися по-різному.

Використання відновлювальних засобів може як сприяти максимальному росту тренованості, так і викликати лиш не значний ефект або не викликати його взагалі; спровокувати негативні зміни. Зміни першого типу спостерігаються у всіх випадках, коли дотримуються принципів оптимальності і раціонального чергування. Використання фізичних факторів для відновлення може не тільки знизити втому, прискорити протікання відновлювальних процесів, але і призвести до зменшення резервних можливостей організму, зниженню його працездатності.

Арбітру необхідно знати, що фізичні навантаження, які не відповідають функціональним можливостям арбітра, призводять до перенавантажень, що в підсумку викликає патологічні зміни в тканинах опорно-рухового апарату. Перенавантаження (хронічна втома) можуть мати різне походження: постійне збільшення тренувальних зусиль, що не відповідає функціональним можливостям арбітра, його віку; різке підвищення інтенсивності навантажень; зміна техніки спортивної навички без достатньої адаптації організму; наявність опорно-руховому апараті слабкої ланки (недостатньо тренованого), в якому проходить концентрація напруги.

При інтенсивних фізичних навантаженнях у арбітрів може бути зрив адаптаційно-прикліплюючих механізмів, що проявляється у збільшенні кількості випадків інфекційних захворювань, зростанні ризику травматизму і захворюваності опорно-рухового апарату. Функціональна перенапруга окремих м’язових групах і сприяюча їй втома, що протікає з накопиченням недоокислених продуктів обміну речовин в працюючих м’язах, призводить до до зміни колоїдного складу тканин, порушенню кровообігу, що клінічно виражається больовими відчуттями і підвищеною чутливістю відповідних м’язів. В цій фазі колоїдних реакцій ще не має органічних змін в м’язах, і повернення до норми легко здійснюється з допомогою масажу з оксигенотерапією.

Хронічні перенавантаження підвищують загрозу травм і виникненню посттравматичних захворювань у арбітрів. Навіть самі легкі травми подекуди призводять до ускладнень і захворювань, що безперечно впливає на працездатність і спортивні результати. Тому дуже важливе застосування профілактичних і лікувальних засобів, які можуть нормалізувати крово- і лімфообіг, окислювально-обмінні процеси.



Висновки. Дослідивши і проаналізувавши доцільність використання відновлювальних засобів при фізичній діяльності арбітрів у футболі стало зрозуміло, що використання фізичних факторів для відновлення може не тільки знизити втому, прискорити протікання відновлювальних процесів але і призвести до зменшення резервних можливостей організму, зниженню його працездатності. Виявивши і охарактеризувавши ефективність використання засобів відновлення ми дійшли висновку, що використання відновлювальних засобів може як сприяти максимальному росту тренованості, так і викликати лиш не значний ефект або не викликати його взагалі.

Перспективи подальших розробок у обраному напрямку роботи заключаються у більш змістовному вивченні і обгрунтуванні доцільності використання відновлювальних засобів при фізичній діяльності арбітрів у футболі.

Список використаної літератури:

    1. Исследование двигательной деятельности арбитров в футболе / А. Абдула // Педагогіка, психологія та мед.-біол. пробл. фіз. виховання і спорту. – 2007. 5. С. 8587.

    2. Мяконьков В. Професионально важные качества арбитров и методика их изучения / В. Мяконьков, А. Николаев // Футбол-Профи. – № 1 (2). – С. 54–59.

    3. Подготовка футбольного арбитра / Вихров К.Л. – Здоров’я, 1987. – 200 с.



ОЗДОРОВЧА СПРЯМОВАНІСТЬ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
Віктор Донець

Юрій Мороз
Анотація. Розглядається проблема здоров’я людини у відповідності із суспільним життям, рівнем духовного, психічного, фізичного і суспільного благополуччя і досконалості суб’єкта життєдіяльності.

Ключові слова: здоров’я, людина, дитина, навчальний простір, суспільство, держава, освіта.

Аннотация. Рассматривается проблема здоровья человека в соответствии с общественной жизнью, уровня духовного, психического, физического и общественного благосостояния и совершенства субъекта жизнедеятельности.

Ключевые слова: здоровье, человек, ребёнок, образовательное пространство, общество, государство, образование.

Annotation. In the article the problem of health of man is examined in accordance with public life, level of spiritual, psychical, physical and public welfare and perfection of subject of vital functions.

Keywords: health, man, child, educational space, society, state, education.
Постановка проблеми, її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. XX сторіччя врятувало людство від масового вимирання, яке викликали інфекційні захворювання. Здавалося б, що настав рай земний. Але прогрес приніс з собою не тільки позбавлення від старих, а і нові хвороби. Найнебезпечніші з них - це ішемічна хвороба серця (ІХС), інсульти, ракові захворювання, СНІД. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я в кінці 60-х років XX ст. у 23 економічно розвинутих країнах світу лише за одне десятиріччя смертність від ІХС виросла на 60%. Як правило, хвороби віку є наслідком недостатньої рухової активності і незбалансованого харчування, незадовільного екологічного стану навколишнього середовища [2].

Метою даної роботи є вивчення змісту принципу оздоровчої спрямованості в практиці фізичного виховання та дослідження можливостей його реалізації в сучасних умовах.

Виклад основного матеріалу дослідження. Суть принципу оздоровчої спрямованості в практиці фізичного виховання полягає в тому, що фізична культура має сприяти зміцненню здоров'я. Поняттю здоров'я американський медик Г. Сігєріст дав наступне визначення "Здоровою може вважатися людина, яка відрізняється гармонійним розвитком і добре адаптована до оточуючого її фізичного і соціального середовища. Здоров'я не означає просто відсутність хвороб: це щось позитивне, це життєрадісне виконання обов'язків, які життя покладає на людину". Цьому відповідає і визначення, прийняте Всесвітньою організацією охорони здоров'я: "Здоров'я це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб, або фізичних вад".[3]

Наукою доведено, що здоров'я людини тільки на 8-10% залежить від діяльності лікарів, медпрепаратів, на 18-22% від генетичних факторів, на 17-20% від стану навколишнього середовища і на 49-53% - від умов і способу життя [1].

Проблеми руху і здоров'я мали велику актуальність ще в стародавній Греції і в Римі. Так, грецький філософ Аристотель (IV ст. до н.е.) висловив думку про те. що ніщо так сильно не руйнує організм, як фізична бездіяльність. Великий лікар Гіппократ не тільки широко використовував фізичні вправи під час лікування хворих, але і обґрунтував принцип їх застосування. Він писав: "Гармонія функцій є результатом правильного відношення суми вправ до здоров'я даного суб'єкта". Давньоримський лікар Гален у своїй праці "Майстерність повертати здоров’я" писав: "Тисячу і тисячу раз повертав я здоров'я своїм хворим за допомогою вправ" [4].

Медики всіх часів одностайно застерігали: недостатня рухова активність підриває здоров'я, старить людину, наближує її смерть. В теперішній час раціональна організація рухової активності набула особливої актуальності внаслідок порушення балансу між ужитою їжею, фізичним навантаженням і відпочинком людини. Сталося порушення одного з основних принципів світостворення – принципу рівноваги.

Організм людини чудового збалансований. Кожному з нас потрібна цілком конкретна кількість різноманітної їжі, рухової активності, сну та відпочинку. Дитина інстинктивно і практично безперервно рухається. Активні рухи їй необхідні для розвитку, так само як їжа, повітря і сон. Але з віком рухові інстинкти згасають, а свідомість не завжди спонукує нас до забезпечення життєвої збалансованості організму. Тут важливо знати, що не тільки брак рухової активності, їжі, сну і відпочинку, але і їх надмірність ведуть до порушення рівноваги в його функціональних системах. Коли немає рівноваги, немає здоров'я і відчуття задоволення. Недарма кажуть: "Здоровий жебрак щасливіший хворого короля". Коли ми молоді і хвороби нас ще не турбують – над цим не замислюємось. Гребуємо раціональним режимом харчування, праці і відпочинку, фізичним тренуванням і загартуванням. А між іншим, уже більше 50% школярів мають різного ступеня порушення в опорно-руховому апараті.

За даними фахівців Латвійського інституту фізичної культури половина випускниць і третина випускників середньої школи мають надмірну масу тіла. Кількість жінок, які страждають ожирінням, у нашій країні перевищує 70%, чоловіків - 40% [3].

Згідно висновку М.М.Яковлєва до 60-річного віку доживають 90% худорлявих і лише 60% повних, до 70-річного віку відповідно – 50 і ЗО, а до 80-річного – ЗО і 10. Якщо врахувати те, що збільшення маси тіла на 10% відносно нормальної, скорочує тривалість життя на 14%, збільшення на 20% – на 45%, а збільшення на 25% – на 74%, то стане зрозумілим, чому ми по тривалості життя знаходимось в сьомому десятку країн світу. Зв’язок між ожирінням і тривалістю життя був добре відомий ще в Древньому Римі, про що свідчить напис на пам'ятнику римлянину, померлому в 112 років: "він їв і пив у міру". Проте слід мати на увазі, що й дистрофія ні здоров'я, ні тривалості життя не додає. Італійський дослідник А.Дотто на великому статистичному матеріалі показав, що у людей із зниженою на 15-34% масою тіла відносно до нормальної, смертність на 8% перевищує смертність людей з нормальною масою тіла [5].

У школярів із недостатньою руховою активністю, за даними НДІ фізіології дітей і підлітків АПН колишнього СРСР, захворюваність верхніх дихальних шляхів в 3-5 разів вища, ніж у їхніх однолітків. З віком згубний вплив недостатньої рухової активності на стан нашого здоров'я поглиблюється [2].

Найбільш безжальним вбивцею людей є ішемічна хвороба серця (ІХС), хоча 100 років назад її практично не було. Тепер же вона, та тісно пов'язані з нею інсульти, є причиною біля половини всіх смертельних випадків у високо розвинутих країнах. Наприклад, в США інфаркти щорічно трапляються у 1,25 млн. жителів.

Значна кількість фахівців вважають, що низька рухова активність, як фактор ризику розвитку ішемічної хвороби серця, збільшує частоту її виникнення на 30-43%. Це переконливо підтверджують статистичні дані про те, що абсолютна частота смертей у людей, які займаються фізичними вправами, наприклад – бігом підтюпцем, у 7 разів нижча, ніж у людей відповідного віку з низькою руховою активністю [1].

У людей, з недостатньою руховою активністю порушується обмін речовин, погіршуються функції дихання і травлення, виникають застійні явища в області малого тазу. Все це супроводжується зниженням витривалості, падінням працездатності.

Суттєво підвищують імовірність серцево-судинних захворювань надмірна маса тіла і стреси. Відомий кардіолог А.Л. Мясніков відзначав, що при надмірному нервово-емоційному збудженні рухова активність і фізична робота найбільш сприятливі для нормалізації нервової діяльності.

Дослідження психолога Енн Флетчер із Маямського університету свідчать про те, що 10-тижнева програма аеробних вправ зменшує депресію, роздратованість і покращує імунні реакції [1].

У сучасних умовах розвитку нашого суспільства спостерігається різке зниження стану здоров'я населення і тривалості життя. За даними різних досліджень, лиш біля 10% молоді мають нормальний рівень фізичного стану і здоров'я, тривалість життя скоротилась на 7-9 років, в результаті знижується і виробничий потенціал суспільства. Тільки оптимальне фізичне навантаження в поєднанні з раціональним харчуванням і здоровим способом життя є найбільш ефективним засобом попередження багатьох захворювань та збільшення тривалості життя.

Щоб фізична культура мала позитивний вплив на здоров'я людини, необхідно дотримуватись певних правил:

– засоби і методи фізичного виховання повинні застосовуватися тільки такі, які мають наукове обґрунтування їх оздоровчої цінності;

– фізичні навантаження мають плануватися відповідно з можливостями учнів;

– в процесі використання всіх форм фізичної культури необхідно забезпечити регулярність і єдність лікарського, педагогічного контролю і самоконтролю.

Принцип оздоровчої спрямованості зобов'язує спеціалістів фізичної культури і спорту так організовувати фізичне виховання, щоб воно виконувало і профілактичну, і розвивальну функцію. Це означає, що з допомогою фізичного виховання необхідно:

– удосконалювати функціональні можливості організму, підвищуючи його опір до негативних впливів;

– компенсувати недостаток рухової активності, яка виникає в умовах сучасного життя.

На сьогоднішній день розроблені і практично випробувані авторські комплекси і програми фізичних вправ оздоровчої спрямованості для масового використання. Основні їх переваги – доступність, простота реалізації і ефективність. Насамперед це:

– контроль бігових навантажень (система Купера);

– режим 1000 рухів (система Амосова);

– 10000 кроків кожний день (система Міхао Інаі);

– біг заради життя (система Лід'ярда);

– абетка оздоровчого бігу (система Мільнера).

В наш час з'явилися нові напрями оздоровчої фізичної культури, які дають оздоровчий ефект. До них можна віднести оздоровчу аеробіку і її різновиди: степ, слайд, джаз, аква- або гідроеробіку, танцювальну аеробіку (фанк-еробіку, сіть-джем, хіп-хоп), велоаеробіку, аеробіку з навантаженням (невеликою штангою), акваджогінг, шейпінг, фітнес, стретчінг. Вибір тої чи іншої методики занять фізичними вправами з оздоровчою спрямованістю вимагає співвідношення з реальними обставинами, можливостями, вимогами, деколи є справою індивідуального смаку і інтересу.

Оздоровчий ефект фізичних вправ спостерігається лише в тих випадках, коли вони раціонально збалансовані з індивідуальними можливостями тих, хто ними займається.

Висновок. Таким чином, регулярне застосування фізичних вправ і загартовуючих факторів покращує життєвий тонус організму, загальний стан імунної системи, функції вегетативних систем, працездатність і попереджує передчасне старіння. Оздоровча фізична культура – основний засіб покращення стану здоров’я та працездатності людини, що виражається в активізації та удосконаленні обміну речовин, покращенні діяльності центральної нервової системи. Заняття фізичними вправами забезпечують адаптацію серцево-судинної, дихальної й інших систем до умов м'язової діяльності, прискорюють процес входження в роботу і функціонування систем кровообігу і дихання, а також відновлення після зрушень, які викликає фізичне навантаження.

Список використаної літератури:


  1. Амосов Н. М. Раздумья о здоровье. 3-е изд. доп. и перераб / Н.М. Амосов. – М.: Физкультура и спорт, 1987. – 234 с.

  2. Гутько И. П. Азбука здоров’я / И.П. Гутько, В.А. Соколов, К.К. Забаровский. – Минск: Полымя, 1988. – 139 с.

  3. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей: Навчальний посібник для фізкультурних вузів / М. М. Линець – Львів: “Штабр”, 1997. – 265 с.

  4. Линець М.М. Витривалість, здоров'я, працездатність / М.М. Линець, Г.М. Андрієнко – Львів, 1993. – 397 с.

  5. Физическая культура студента: Учебник для студентов высших учебных заведений / [Под ред. проф. В.И. Ильинича]. – М. : Гардарики, 2002. – 287 с.


загальні ознаки і відмінності між поняттями

навичка” і „техніка” у процесі формування рухових дій на початковому етапі навчання юних футболісток


Євгенія Шаповал
Анотація. Автор статті аналізує погляди дослідників на визначення змісту понять „навичка” і „техніка” у процесі оволодіння технічними прийомами гри у футбол на початковому етапі навчання.

Ключові слова: „техніка”, модель рухової дії, критерії „техніки”, навички, інформативність техніки.

Аннотация. Автор статьи анализирует взгляды исследователей на определение содержания понятий „навык” и „техника” в процессе овладения техническими приемами игры в футбол на начальном этапе учебы.

Ключевые слова: „техника”, модель двигательного действия, критерии „техники”, навыка, информативность техники.

Annotation. The author of the article analyses the looks of researchers to determination of maintenance of concepts „skill” and „technician” in the process of capture the technical receptions of playing football on the initial stage of studies.

Keywords: „technique”, model of motive action, criteria of „technique”, skill, informing of technique.
Постановка проблеми. Сучасні дослідження у галузі дитячо-юнацького спорту характеризуються концентрацією уваги учених на проблемах вдосконалення змісту основних розділів програмно-методичних документів. Тому вдосконалення системи управління тренувальним процесом на основі об’єктивізації знань про структуру спортивної діяльності і підготовленості спортсменів з урахуванням загальних закономірностей становлення спортивної майстерності в обраному виді спорту є одним з перспективних напрямів удосконалення всієї системи спортивної підготовки [1].

Від ефективності побудови учбово-тренувального процесу на початковому етапі спортивної підготовки істотно залежатиме досягнення спортивних результатів юних футболісток [2].

Необхідний науковий пошук і розробка шляхів удосконалення учбово-тренувального процесу юних футболісток, що і стало предметом нашого дослідження.

Мета статті дослідити теоретичні положення учбово-тренувального процесу юних футболісток.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У вітчизняних і зарубіжних публікаціях фахівці біомеханіки, теорії і методики фізичного виховання і спорту (С.В. Янаніс, Б.А. Ашмарін, В.Л. Уткін, М.М. Боген, Б. Чабаньськи та інші) визначають «техніку» як спосіб виконання рухової дії, за допомогою якої рухове завдання вирішується раціонально (доцільно і економічно) і ефективно. Таке розуміння відрізняється від традиційних поглядів на «техніку», які ототожнюють її з ідеальною (зразковою або еталонною) моделлю рухової дії, а не співвідносять її з руховим завданням. Саме завдання, що стоїть перед учнем (спортсменкою), має певну мету, змушує його вибрати той, а не інший спосіб виконання дії, який повинен забезпечити по можливості найбільш економічне і ефективне рішення цієї задачі відповідно до раніше поставленої мети.

Критеріями «техніки» (технічної майстерності) найчастіше називають: об'єм техніки, різносторонність техніки, раціональність і ефективність техніки, а також засвоєння техніки [3].

Об’єм техніки визначається сукупністю технічних прийомів, якими володіє учень. У практичній роботі вчитель повинен по можливості навчити своїх учнів всьому технічному арсеналу даного виду спорту. До реалізації цього арсеналу слід прагнути не лише на тренуваннях, але й на змаганнях. Технічні прийоми, якими володіє учень, можуть бути освоєні на рівні рухових умінь або рухових навичок. Ймовірно, їх володіння на рівні навички є основною передумовою використання їх не лише в спокійній обстановці (на уроці, на тренуванні), але і в стресовій ситуації (на змаганні).

Різносторонність (варіативність) техніки визначається здібністю спортсменки до оперативної корекції рухових дій залежно від умов змагальної боротьби. Техніка може бути різносторонньою, якщо учень володіє технічними прийомами з різних груп технічних елементів, виконує їх різними способами і варіантами в різних умовах тренування і змагань. Ефективність спортивної техніки визначається її відповідністю вирішуваним завданням і високим кінцевим результатам, відповідністю рівню фізичної, технічної, психічної підготовленості [5].

Крім того, В.М. Платонов [6] до критеріїв технічної підготовленості додає економічність техніки і мінімальну тактичну інформативність техніки для суперника. Економічність техніки характеризується раціональним використанням енергії при виконанні прийомів і дій, доцільним використанням часу і простору. За інших рівних умов кращим є той варіант рухових дій, який супроводжується мінімальними енерговитратами, найменшою напругою психічних можливостей спортсмена. Застосування таких варіантів техніки дозволяє істотно підвищити ефективність тренувальної і змагання діяльності.

1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка