Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Кафедра методики викладання спортивних



Сторінка16/17
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.14 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

Ильин Е.П. Психология спорта / Е.П. Ильин. – СПб. : Питер, 2008. – 422 с.


  • Чернов К.Л. Теория индивидуального управления процессом спортивной подготовки / К.Л. Чернов, Ю.Ф. Юдин. – М., 1980. – 278 c.

  • Эмоционально-волевая подготовка спортсменов. – Здоров’я, Київ 1982. – 244 с.



    ВПЛИВ ОЗДОРОВЧОГО ТУРИЗМУ НА ФОРМУВАННЯ ВИТРИВАЛОЇ ДО ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ ОСОБИСТОСТІ
    Тетяна Войцехівська

    Ліна Голуб
    Анотація. У своїй статті автори досліджують вплив занять оздоровчим туризмом на розвиток витривалості до будь-яких фізичних навантажень у процесі життєдіяльності особистості.

    Ключові слова: оздоровчий туризм, витривалість, м’язові наватаження, активний відпочинок.

    Аннотация. В своей статье авторы исследуют влияние занятий оздоровительным туризмом на развитие выносливости к любым физическим нагрузкам в процессе жизнедеятельности личности.

    Ключевые слова: оздоровительный туризм, выносливость, мускульные нагрузки, активный отдых.

    Annotation. In the article authors probe influence of employments health tourism on development of endurance to any physical loadings in the process of vital functions of personality.

    Keywords: health tourism, endurance, muscular loadings, active rest.
    Постановка проблеми. Любов людини до мандрів зародилася в глибокій старовині. Спочатку „подорожі” були названі необхідністю добування їжі, та і зараз ми „подорожуємо” за грибами, за ягодами, за рибою і звіром. Потім в подорожах почав переважати науковий характер – добування знань, відкриття нових земель, всестороннє вивчення Землі. Подорожі стали тривалішими і складнішими, доступнішими вузькому колу професіоналів [12, с. 5]. Саме зв допомогою них починається формування туриста – людини, різносторонньо і гармонійно розвиненої, справжнього громадянина і патріота своєї батьківщини. Властиві туризму значні, але рівномірно розподілені в часі фізичні навантаження сприяють зміцненню здоров’я туриста, а життя на природі дозволяє набути корисних навичок і умінь [3, с.3]. Туризм як форма активної і додаткової освіти, корисний всім дітям. Мало сказати корисний, він необхідний кожній особі, що розвивається, бо як сказав Гете: „Без мандрів не формується жодна індивідуальність”[1, с. 24].

    Ми вважаємо, що дана тема зараз є актуальною, оскільки велике значення має уміння туриста розподіляти сили при виконанні різних фізичних вправ і технічних прийомів, а також уміння виконувати їх без особливої м’язової напруги, тобто технічний. Тривале, технічно правильне вирішення туристичних завдань визначає витривалість туриста. Вона не може розвиватися без загальної витривалості – складової частини всестороннього розвитку будь-якого спортсмена.



    Аналіз останніх досліджень і публікацій. Туризм – вид спорту, групові походи, що мають на меті фізичний гарт організму [2, с.817].

    Туризм – це подорож у вільний час по всій країні і в інші країни, коли відпочинок поєднується з елементами спорту і пізнавальними завданнями [2, с. 597].

    Туризм – це вид активного відпочинку - подорожі (поїздки, походи), що здійснюються організовано або самодіяльно для відпочинку, із спортивними або пізнавальними цілями [2, с. 627].

    Регулярні заняття туризмом позитивно впливають на фізичний розвиток школярів, їх фізичну підготовленість, на функціональний стан багатьох фізичних систем, на поліпшення фізичної підготовленості школярів. Природний вплив рухових якостей на фізичний розвиток є фізіологічним, обумовленим і найбільш важливим чинником оптимального протікання фізіологічних функцій організму [1, с. 6].

    Вивченням впливу туризму на дитячий організм займалося багато науковців. Встановлено поліпшення функціонального стану, що проявляється у збільшенні об’єму крові, потужності вдиху і видиху, поліпшення силових показників, витривалості школярів під впливом навіть одноразових багатоденних походів. Одноразові багатоденні піші, велосипедні, лижні походи крім позитивного впливу на організм показали, що різні види туризму по - разному впливають на окремі системи. Так, на збільшенні сили м’язів верхнього плечового поясу ефективніше впливають лижні походи, м’язи спини – піші. Потужність видиху ефективніше поліпшується в піших походах, рухливість нервових процесів – в лижних. Багаторічні (4 - 5 років) регулярні заняття туризмом позитивно впливають на фізичний розвиток школярів, їх фізичну підготовленість, на функціональний стан багатьох фізіологічних систем. Так, якщо кистьова сила дівчаток, що не займаються спортом, зокрема, туризмом, до 16 років, збільшуються в порівнянні з їх показниками 12 - літнього віку на 46,7%, то у тих, що регулярно займаються спортом – на 101,7%. У хлопчиків збільшення кистьової сили складає відповідно – 81,2%; 99,9% і 126,5% [3, с. 7].

    Багаторічні регулярні заняття туризмом впливають і на поліпшення фізичної підготовленості школярів. Природний вплив рухових якостей на фізичний розвиток є фізіологічно обумовленим і найбільш важливим чинником оптимального протікання фізіологічних функцій організму. От чому у тих, що займаються туризмом мало місце більш виражене поліпшення багатьох фізіологічних показників, і в першу чергу показників кардіореспіраторної системи. Так, у тих, що займаються туризмом мало більш виражене зрідження пульсу в порівнянні зі школярами, які не займалися ні туризмом, ні спортом, хоча і менш виражене після порівняння. зі спортсменами. Глибина дихання 16-річних дівчаток збільшилася в порівнянні з їх показниками в 12-річному віці на 93,6%. У хлопчиків глибина дихання збільшилася відповідно на 57,4; і 98,0% [4, с. 8].

    Все більш підвищується оздоровча роль сучасного туризму як ефективного виду активного відпочинку, відновлення організму тих, що займаються від негативної дії промислової праці і виробництва, учбової та іншої діяльності, в профілактиці впливу несприятливих чинників і умов сучасного життя. У походах і подорожах розвиваються багато цінних фізичних якостей людини – витривалість, сила, швидкість, спритність, збільшується працездатність та ін. За даними В.С.Мятяжкова, при використанні масових форм самодіяльного туризму у поєднанні з природно - кліматичними чинниками значно поліпшуються показники зовнішнього дихання в порівнянні з початковими даними на 200 мл, спостерігається зрідження пульсу з 76 до 68,2уд/хв, зниження показників артеріального тиску з 130/80мм рт.ст. до 115/75мм.рт.ст. та ін. [4, с. 22].

    Систематичні заняття туризмом приводять до позитивних зрушень як суб’єктивних, так і об’єктивних показників: зрідження серцевих скорочень (з 67 до 63уд/хв), зниження рівня артеріального тиску (з 126±до 115±0,2мм рт.ст.), швидше відновлення частоти серцевих скорочень після закінчення роботи.

    Більш ніж у половини тих, що займаються відмічено зниження ваги тіла: в середньому на 4,8кг (протягом року) у тих, що мали надмірну вагу; на 2,8кг у осіб з нормальною вагою. Разом з цим, у тих, хто має дефіцит ваги, він додається. У випадках же поєднанні фізичних вправ з малокалорійною дієтою втрата ваги досягає 7 - 11кг[4, с. 40].

    Грунтуючись на загальних закономірностях в онтогенезу рухових здібностей можна припустити, що найбільший ефект від тренування досягається в період бурхливого природного розвитку психофізичних якостей (такі періоди отримали назву сенситивних).



    Мета статті – дослідити впилив оздоровчого туризму на гармонійний розвиток підлітків.

    Виклад основного матеріалу дослідження. Узагальнюючи дані літературних джерел, можна констатувати, що чутливий період розвитку швидкості від 7 -16 років, координаційних здібностей від 8 -11 років, швидкісно-силових якостей від 9-18 років. Інтенсивний приріст сили відбувається з 12 до 19 років і витривалості з 13 до 19 - 20 років [3, с. 21].

    Слово „туризм” – похідне від французького „тur” прогулянка, поїздка. У німецькій мові „turizm” – це проведення відпочинку в подорожах, в італійській мові – „подорож з цікавості” [2].

    Справедливий афоризм: „Туризм-еце краєзнавство, але краєзнавство-це не туризм”. У 1950-і роки з’являється велика кількість наукових публікацій, що відображає кращий досвід – форми, методи, тематику та інші сторони туристсько-краєзнавчої діяльності. Особливо слід виділити роботи О.А. Архангельської, В.В. Добковича, В.А. Кравцова, А.Г. Комовського, А.М. Прохорова та ін. У них автори дають цінні поради по організації і проведенню екскурсій, походів і подорожей з урахуванням вікових особливостей школярів, багатий матеріал по техніці туризму і орієнтуванню на місцевості [1, с. 24].

    Сучасний туризм по організації діяльності ділитися на два напрями: плановий (комерційний) і самостійний (спортивно-оздоровчий). Плановий туризм припускає організацію відпочинку по туристичних путівках. Самостійний туризм включає різні форми: масові походи вихідного дня, багатоденні подорожі, у тому числі і спортивні походи, туристичні зльоти і змагання і т. п. Відмінною рисою всіх заходів самостійного туризму є те, що вони організовуються самими учасниками[1, с. 24].

    У визначенні туризму виділяється два його поняття – „поїздка” і „похід”, які в практиці туристичного руху разом із загальними цілями мають істотні відмінності. „Поїздка” – це подорож по туристсько-екскурсійному маршруту з використанням транспортних засобів

    Наше дослідження ми проводили на базі Обласного центру дитячого юнацького туризму і екскурсій м. Полтави.

    На першому етапі дослідження було проведена анкета, і вимірювання витривалості (6 хв. біг).

    За даними анкети виявлено, що діти з контрольної групи не займаються ніяким з видів спорту, окрім як уроки фізкультури, а експериментальна група займається спортом і більшість з досліджуваних має розряд по спорту.

    На підставі даних можна зробити висновок, що у двох груп немає високого рівня витривалості, оскільки за зимовий період, проводилася менша інтенсивність тренувань. У контрольної групи загальна витривалість знаходиться на нижчому рівні, тому, що діти відвідують лише уроки фізкультури по 2 години на тиждень. Дані результати були узяті зі шкільної програми [1 с. 45]. На третьому етапі були проведені повторні вимірювання рівня загальної витривалості (6-хв. біг) у двох груп.

    На підставі даних повторних вимірювань можна зробити висновок, що у контрольної групи рівень загальної витривалості збільшився завдяки тому, що за літній період діти знаходилися в таборах, а у експериментальної групи рівень загальної витривалості збільшився за допомогою спеціальних вправ для розвитку витривалості і проходження великого кілометражу в походах.



    Висновок. Ми вважаємо, що саме загальна витривалість – основа фізичної підготовленості. Саме загальна витривалість є показником хорошої підготовленості людини до подальшого фізичного розвитку. Таким чином, в своєму дослідженні ми хочемо довести те, що дана тема є актуальною на даний момент, оскільки займаючись туризмом при підготовці витривалості відбувається велика витрата часу і енергії, а також постійність тренувань. Ми з’ясували, що в багатьох наукових виданнях різними авторами зачіпається тема впливу різних видів спорту і зокрема туризму, на організм людини, у тому числі і підлітка. Окрім безпосереднього впливу на стан підлітка, туризм сприяє ще й розвитку загальної витривалості. Щоб долати далекі відстані, різні туристичні змагання потрібно, щоб організм був готовий до труднощів і несподіваним поворотам, для цього і розвивається витривалість.

    Зі всього вищевикладеного можна зробити висновок, що туризм має прямий позитивний вплив не лише на загальну витривалість, але й на поліпшення фізіологічного розвитку дітей середнього шкільного віку.



    Список використаної літератури:

      1. Буйлин Ю.Ф. Теоретическая подготовка юных спортсменов / Ю.Ф. Буйлин. – М.: Физкультура и спорт, 2000. – 232 с.

      2. Булыко А.Н. Большой словарь иностранных слов / А.Н. Булыко. – М: „МАРТИН”, 2006. – С.597

      3. Воронов Ю.С. Основы подготовки спортивного резерва в ориентировании / Ю.С. Воронов. – М.: ЦДЮТ и К,2001. – С.76.

      4. Константинов Ю.С. Детско-юношеский туризм / Ю.С. Константинов. – М.: ФЦДЮТ и К,2006. – 286 с.


    ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ УЧНІВ З ОСЛАБЛЕНИМ ЗДОРОВ’ЯМ ПІД ЧАС РУХЛИВИХ ІГОР
    Ірина Різник

    Наталія Власенко
    Анотація. У статті висвітлено позитивний вплив рухливих ігор, як засобу фізичної реабілітації учнів з ослабленим здоров'ям. Визначено ефективність рухливих ігор для найпоширеніших захворювань школярів.

    Ключові слова: фізична реабілітація, рухливі ігри, хвороба, фізичне навантаження, здоров'я.

    Аннотация. В статье раскрыто позитивное влияние активных игр, как способ физической реабилитации учеников с ослабленным здоровьем. Визначено эффективность активных игр для наиболее распространенных заболеваний школьников.

    Ключевые слова: физическая реабилитация, активные игры, заболевание, физическая нагрузка, здоровье.

    Annotation. In the article elucidated the positive influences of the moving (liveliness) games, as the means of the physical rehabilitation on the pupils with weaken health. It recognized the effective (direct) of the liveliness (moving) games for the most broadening illnesses in the schoolchildren.

    Key words: The physical rehabilitation, liveliness (moving) games, illness, physical load, health.
    Постановка проблеми. Організація фізичного виховання дітей з ослабленим здоров'ям має велике значення в охороні і зміцненні здоров'я. недолік рухів є однією з причини порушення постави, погіршення функції стопи, появи надлишкової маси та інших порушень у фізичному розвитку; причиною уповільнення рухового розвитку, зниження функціональних можливостей серцево-судинної і дихальної систем. Тому активний руховий режим створюваний під впливом рухливих ігор, стимулюють ріст і розвиток організму, задовольняє біологічну потребу в рухах, сприяє зміцненню здоров'я дітей і підлітків.

    Аналіз досліджень і публікації. Вивченням позитивного впливу рухливих ігор на дітей з ослабленим здоров'ям займалися такі науковці Ю.А. Ермалаев, Ю.Д. Железняк, Н.П. Забродіна, С.Ф. Бурухін.

    Метою даної статті є дослідження рухливих ігор як засобу реабілітації хворих і ослаблених учнів.

    Виклад основного матеріалу. Однією з форм фізичної реабілітації, яку можна з успіхом застосовувати у фізичному вихованні ослаблених школярів, є різноманітні ігри. Вияв позитивних емоцій в іграх спостерігається саме в цій формі фізичної реабілітації. Рухливі ігри адекватно відповідають потребам молодого організму в рухах, сприяють всебічному розвитку школярів, вихованню психологічних якостей. Доцільно підібрані з урахуванням віку, стану здоров'я, характеру функціональних змін організму і ступеня фізичної підготовки дітей рухливі ігри, особливо на свіжому повітрі, можуть одночасно сприяти оздоровленню, зміцненню організму дитини, загартуванню і тим самим – профілактиці загострення захворювань.

    У літературі є багато даних про позитивний вплив рухливих ігор на організм здорової дитини і дорослого, чого не можна сказати про вплив рухливих ігор на стан хворих школярів і методику ігор, які можна використовувати у програмі фізичної реабілітації учнів.

    Відомо, що різні засоби фізичної реабілітації, в тому числі рухливі ігри, можна з успіхом застосовувати для хворих і ослаблених учнів в режимі шкільного дня загальноосвітньої школи.

    Однією з причин багатьох хронічних захворювань в учнів є порушення постави. Ці порушення проявляються у зниженні тонусу скелетних м'язів і зв’язкового апарату, а також у загальній функціональній слабкості.

    Завданнями рухливих ігор як одного із засобів фізичної реабілітації має бути загальне зміцнення ослаблених дітей, їхнього опорно-рухового апарату, посилення м'язового корсета, поліпшення кардіо-респіраторних функцій. Для виконання цих завдань треба включати у заняття ігри загально фізіологічного впливу, враховуючи при цьому загальний стан школяра, рівень фізичної підготовки. Необхідні також рухливі ігри з включенням у них спеціальних корегувальних вправ для виправлення дефекту постави дитини, з урахуванням основного порушення. Рекомендуються ігри, які зміцнюють м'язи плечового пояса, живота, спини та ін. У процесі засвоєння рухливих ігор треба формувати навички підтримання тіла у правильному положенні. Найефективнішими для формування правильної постави є ігри на координацію рухів і рівноваги. Постава формується протягом тривалого часу, тому треба турбуватися про неї з раннього дитячого віку.

    Останнім часом учні дедалі частіше страждають на порушення обміну речовин (ожиріння). Рухливі ігри при цьому захворюванні підвищують інтенсивність обмінних процесів, збільшують енергетичні затрати організму.

    З урахуванням резервних можливостей серцево-судинної системи організму хворих учнів треба з часом збільшувати фізичне навантаження в іграх, поліпшувати загальний емоційний тонус, що підвищує загальну працездатність організму. При цьому захворюванні на заняттях треба використовувати ігри, що справляють загальний тренувальний вплив на весь організм. Рекомендуються ігри з бігом, що чергується з ходьбою. При цьому необхідно враховувати рівень фізичної підготовки учня і стан його серцево-судинної системи.

    Згідно зі статистичними даними серцево-судинного захворювання посідають перше місце у загальній кількості захворювань. Це стосується й учнів загальноосвітніх закладів.

    Одним із завдань застосування рухливих ігор при серцево-судинних захворюваннях є поступове тренування нейро-гуморальних механізмів організму в цілому з метою його адаптації до фізичного навантаження. Для цього рекомендуються ігри загально-фізичного впливу, які сприяють загальному зміцненню організму школярів, поліпшенню функцій дихання, кровообігу і нервової систем.

    При захворюваннях серцево-судинної системи особливо важливо дотримуватись принципу поступового збільшення навантаження.

    Найефективнішими є ігри з ритмічною ходьбою, з плавною амплітудою рухів, а також ігри, які тренують вестибюльний апарат. З урахуванням характеру захворювання ігри необхідно поєднувати з вправами на розслаблення м'язів, з дихальними вправами, дозованим бігом протягом кількох (1-2) хвилин, відпочинком.

    Не останнє місце посідають бронхолегеневі школярів. До завдань фізичної реабілітації з використанням рухливих ігор при цих захворюваннях належить і підвищення функціонального стану системи дихання. Треба навчити дітей правильному диханню носом, а не ротом, звернути увагу на правильне положення грудної клітки під час дихання.

    Для розв'язання поставлених завдань використовують вправи ігрового характеру з вимовою під час видиху різних звуків, віршів, пісень у такт рухам. Рекомендуються також ігри з дозованим бігом, ходьбою, з вправами на розслабленням, дихальними вправами.

    Виходячи з вищесказаного, можна зробити такі висновки:

    1. Проведення рухливих ігор з хворими і ослабленими школярами потребує дотримання суворого медичного і педагогічного контролю за їхнім станом. Контроль здійснюється шляхом спостереження за учнями в шкільному режимі дня і безпосередньо під час гри. Увагу треба звернути на поведінку дітей, їхні скарги, загальне самопочуття, показники функціональних систем організму.

    2. Поступовість у підвищенні навантаження здійснюється шляхом максимальної індивідуалізації ігор та їх дозуванням. Це досягається зміною тривалості занять, включенням пауз відпочинку, регулюванням щільності емоційного фону, вибором відповідних вихідних положень дитини під час занять, кількістю повторень вправ у грі, а також ритмом, темпом, амплітудою рухів. При перших ознаках стомлення необхідно знизити величину навантаження на дітей, дати їх змогу відпочити.



    3. Під час призначення та проведення ігор треба індивідуально підходити до хворих і ослаблених дітей, враховуючи їхні вікові особливості, загальний стан здоров'я, перебіг та стійкість хвороби, динаміку показників функціональних проб з дозованим навантаженням, а також рівень відставання рухових якостей.

    Перспективи подальших розробок з обраного напрямку полягають у дослідженні рухливих ігор як засобу реабілітації хворих і ослаблених учнів.
    Список використаної літератури:

    1. Аухадеев Е.І. Уроки фізичного виховання у спеціальній та підготовчій медичних групах / Е.І.Аухадеев, С.С.Галєєв. – Метод. посібник. – М.: Вища шк. 1986. – 176 с.

    2. Бальсевіч В.К. Фізична культура для всіх і для кожного / В.К.Бальсевіч . – М.: Фізкультура і спорт, 1988. – 20 с.

    3. Брехман І.І. Введення в валеологію – науку про здоров’я / І.І.Брехман. – М.: Вища школа. 1986. – 255 с.

    4. Булич Е.Г. Фізичне виховання в спеціальних медичних групах / Е.Г.Булич. – М.: Вища школа. 1987. – 154 с.



    ПРИЧИНИ, ДІАГНОСТИКА І КОРЕКЦІЯ ТРУДНОЩІВ НАВЧАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
    Вікторія Швец

    Ярослав Радіонов
    Анотація. У статті говориться про психологічні і педагогічні причини неуспішності дітей молодшого шкільного віку, психолого-педагогічна діагностика дитини по таблицях А.Ф. Ануфрієва, С.Н. Костроміной, наводяться варіанти реалізації корекцій.

    Ключові слова: психолого-педагогічна діагностика, психологічна корекція, педагогічна корекція, мотивація, самоконтроль, саморегуляція.

    Аннотация. В статье говориться о психологических и педагогических причинах неуспеваемости детей младшего школьного возраста, психолого-педагогическая диагностика ребенка по таблицам А.Ф. Ануфриева, С.Н. Костроминой, приводятся варианты реализации коррекций.

    Ключевые слова: психолого-педагогическая диагностика, психологическая коррекция, педагогическая коррекция, мотивация, самоконтроль, саморегуляция.

    Annotation. In the article it is talked about psychological and pedagogical reasons of unprogress of children of midchildhood, психолого-педагогічна diagnostics of child on the tables of A.F. Anufrieva, S.N. Kostrominoy, the variants of realization of corrections are pointed.

    Keywords: психолого-педагогічна diagnostics, psychological correction, pedagogical correction, motivation, self-control, self-regulation.
    Постановка проблеми, її зв’язок із важливими науковими і практичними завданнями. За різними даними, число неуспішних школярів перевищує 30% від загального числа учнів. Своєчасне виявлення причин, що наводять до неуспішності в молодшому шкільному віці, і відповідна коректувальна робота дозволяють зменшити вірогідність переростання тимчасових невдач в хронічну неуспішність, що у свою чергу знижує вірогідність виникнення у дитини нервово-психічних і психосоматичних розладів, а також різних форм девіантної поведінки [1].

    Мета статті: проаналізувати причини, діагностику і кореляцію труднощів навчання в початковій школі.

    Виклад основного матеріалу. Причинами неуспішності дитини можна назвати безліч самих різних обставин (часто хворіє, помінялися школа і вчителька), риси особистості і характеру (соромливість, агресивність, надмірна активність і непосидючість), ситуацій (конфлікт в сім'ї, неприязні стосунки з вчителями і однокласниками) Всіх їх можна об'єднати в дві групи: психологічні, педагогічні. Розглянемо кожну групу чинників детальніше.

    Для успішного засвоєння учбового матеріалу необхідна висока внутрішня активність, що супроводжується мобілізацією уваги, пам'яті і мислення. Недостатність цих ресурсів - перша психологічна причина неуспішності.

    Друга причина – несформовані у дитини уміння самостійно управляти своєю розумовою діяльністю, тобто використовувати свої ресурси: зосередитися на учбовому завданні (довільна увага), цілеспрямовано запам'ятовувати і відтворювати інформацію (довільна пам'ять), порівнювати, узагальнювати і робити виводи для здобуття нових знань[4].

    Третя - недостатність або порушення мотивації. Будь-яка діяльність, у тому числі і учбова, повинна чимось спонукатися, тобто мати мотив, інакше вона просто не здійснюється.

    Для учбової діяльності мотиви можуть бути внутрішніми і зовнішніми. Внутрішні мотиви – це допитливість, інтерес, прагнення зрозуміти навколишній світ, захопленість самим процесом пізнання.

    У основі внутрішніх мотивів лежать природжені потреби: у розумовій активності, здобутті інформації, новизні. Ці потреби спочатку присутні в психіці кожної дитини, хоча їх інтенсивність може сильно розрізнятися у окремих дітей. Інколи вона буває настільки низькою, що самі по собі внутрішні мотиви не можуть забезпечувати успішне навчання дітей. Тоді дорослі використовують спеціальні педагогічні прийоми, а саме: покарання і винагороди, погрози і вимоги, змагання і тиск групи, похвала, збудження честолюбства. Загальним у всіх цих прийомах є те, що знання перестає бути метою, а стає засобом – уникнути покарання, отримати винагороду, задовольнити честолюбство.



    Четверта психологічна причина неуспішності – соціальна незрілість особистості.

    Крім того, до цієї групи входять різні відхилення в психічному розвитку дітей. До них, перш за все, відносяться затримки психічного розвитку різного походження, які ведуть до стійких порушень письма, читання, рахування [2].

    Існує ряд причин, які можуть знижувати успішність учнів і наводити до труднощів в засвоєнні учбового матеріалу. Це педагогічні причини.

    Сюди відносяться:



    • друга зміна навчання;

    • кваліфікація і стиль спілкування вчителя;

    • програма, по якій ведеться навчання.

    Їх дія, не однакова: те, що для однієї дитини може стати причиною неуспішності, для іншої пройде безболісно.

    Отже, ми розглянули дві групи причин, що впливають на успішність учнів, які визначають труднощі у навчанні.

    Як же встановити, які причини ведуть до неуспішності учнів класу?

    В даний час в практиці шкільного навчання склалося декілька підходів до діагностики і корекції причин, що викликають ті або інші труднощі в шкільному навчанні: психологічний і педагогічний.

    Діагностику в рамках психологічного підходу здійснює психолог. Педагогічна ж діагностика передбачає аналіз продуктів учбової діяльності, виявляє пропуски в знаннях. Її проводить вчитель.

    Але слід зазначити, що педагогічні і психологічні причини такі переплетені і взаємозв'язані в учбовому процесі, що розділити їх вельми важко, тому доречно буде говорити про психолого-педагогічну діагностику. З цією метою представляється можливим використання вчителем психодіагностичних таблиць (Локалової Н.П., Ануфрієва А.Ф., Костроміной С.Н.). З їх допомогою ви визначите причину труднощів, підберете комплекс ефективних розвиваючих вправ, які допоможуть учням встигати по предмету, розробити індивідуальну програму корекції учбових навиків, а отже, підвищити ефективність коректувальної роботи [5].

    У зв'язку з вище викладеним, виникає питання: якщо психологічну корекцію проводить шкільний психолог, навіщо вчителеві використовувати психологічні прийоми в ході корекції?

    Вміст педагогічної корекції – це повернення до незасвоєних розділів програми, без яких учень не може успішно рухатися далі. Вчитель не аналізує психологічні причини поганого розуміння, а просто допомагає дитині всіма наявними в його розпорядженні педагогічними прийомами. Інколи цього виявляється досить, аби дитина відновила свою "учбову компетентність". Але причиною неуспішності можуть бути порушення в розвитку інтелектуальної або особової сфери. У цих випадках дитина потребує проведення комплексної корекції, при здійсненні якої вчителеві необхідно використовувати разом з педагогічними прийомами психологічну техніку (у тих випадках, коли в школі немає дефектолога).

    Основним напрямом психолог-педагогічної корекції при порушеннях учбової діяльності є стимуляція і підтримка всілякої пізнавальної активності дитини.

    Перше з обов'язкових умов для розвитку пізнавальної активності дітей – це емоційне підкріплення. Для цього краще всього "приєднатися" до інтересу дитяти і досліджувати разом з ним факт або явище, які привернули його увагу. В ході такого спільного дослідження може бути реалізована друга умова для розвитку пізнавальної активності - навчання різним стратегіям розумових дій, іншими словами, як думати; як ставити питання - іншим або собі, аби щось краще зрозуміти; а також позбавлення від страху зробити помилку, тому що помилка – це теж крок на шляху до пізнання. І це не обов'язково робити на матеріалі саме шкільної програми - можна використовувати будь-які сфери довколишнього життя [3].



    У випадку якщо у дитяти вже склалося стійке негативне відношення і до школи, і до процесу навчання, то на перших етапах корекції, краще взагалі виключити учбовий матеріал із занять і звернутися до ігор, ігрових завдань. У іграх увага дитини відволікається від відпрацьовуваних навиків, перекладає їх на мимовільний рівень, знімає напругу,страх, що сприяє активності дитини і дає відчуття легкості засвоєння. Важливою умовою розвитку пізнавальної активності є сформованість довільності психічних процесів. "Неуспішні" школярі навіть при знанні правила, за яким потрібно діяти, затруднюються в самостійному виконанні завдання, де потрібно в певній послідовності виконати ряд розумових операцій, їм необхідна постійна допомога дорослого. Розвиток здібності до самоконтролю і саморегуляції відбувається природніше і найефективніше в процесі всіляких "ігор з правилами".

    Перевагою ігрових методів є полімодальність дії: практично всі ігри дають можливість тренувати когнітивні функції і здібності, розвивають моторику, спритності рухів, забезпечують можливість ефективного спілкування з однолітками [6].



    Безумовно, ігрові методи є способами, що дозволяють долати учбові труднощі, обумовлені різними причинами. Але для успішної корекції необхідне дотримання наступних умов:

    1. відповідність кожної гри зросту і рівню психічного розвитку дитини;

    2. дозування та послідовне скорочення допомоги педагога;

    3. перехід від провідного контролю з боку дорослого та інших дітей, що беруть участь в грі до самоконтролю.

    Наводиться приклад психодіагностичних таблиць для визначення труднощів в навчанні А.Ф. Ануфрієва, С.Н. Костроміной.
    Психодіагностичні таблиці для визначення типових труднощів в навчанні

    Феноменологія труднощів


    Можливі психологічні причини


    Психодіагностичні методики


    Рекомендації


    У письмових роботах пропускає букви(19,9%)

    Низький рівень розвитку фонемного слуху


    Тест розрізнення і вибору фонем


    Вправи не розвиток звукобукве-нного аналізу

    Слабка концентрація уваги


    Методика вивчення концентрації і стійкості уваги

    Вправи 13, 14, 15,16


    Несформованість прийомів самоконтролю

    Методика «Узор»


    Вправи 62, 63, 64, 65


    Індивідуально-типологічні особливості особи

    Методика Рене Шахраюючи

    Корекція міжособових стосунків

    Інші психологічні причини







    Випробовує скруту при переказі тексту (13,5%)


    Несформованість уміння планувати свої дії

    Методика «Узор»


    Вправа 60


    Слабкий розвиток логічного запам'ятовування

    Методика «Запам'ятай пару»


    Вправи 40, 41, 42


    Низький рівень мовного розвитку

    Методика Еббінгаузена


    Вправи 31


    Низький рівень розвитку образного мислення

    Методика «Лабіринт»


    Вправи 47 – 52


    Низький рівень розвитку логічних операцій (аналізу, узагальнення,

    систематизації)



    Методика «Чобітки», «Заповни порожню клітку»


    Вправи 53 – 58


    Занижена самооцінка


    Шкала самооцінки (ч.Д. Спілберга, Ю.Л. Ханіна


    Корекція особово-мотиваційної сфери

    Інші психологічні причини








    Висновок. Отже, у арсеналі кожного вчителя є ігри, ігрові вправи, завдання, які він використовує при проведенні уроків і коректувально-розвиваючих занять. Спробуйте впровадити, запропоновані вам ігри так, щоб вони були направлені на подолання тієї або іншої учбової трудності.

    Список використаної літератури:

    1. Ануфрієв А.Ф. Як здолати труднощі в навчанні дітей. Психодіагностичні таблиці. Психодіагностичні методики. Коректувальні вправи. / Ануфриев А.Ф., Костроміна С.Н. – М. : Изд. «Вісь-89», 1997. – 26 с.

    2. Боденко Б.Н. Виявлення деяких причин труднощів в ученні / Боденко Б.Н. – М.: 1987. – 40 с.

    3. Белічева С.А. Діагностика шкільної дезадаптації / Белічева С.А., Коробейникова І.А., Кумаріна Т.Ф. – М.: 1993. – 16с.

    4. Дубровіна І.В. науково-методичні основи використання в шкільній психологічній службі психодіагностичних методик / Дубровіна І.В. – М.: 1988. – 45с.

    5. Забродін. Ю.М. Проблеми розробки практичної психології / Ю.М. Забродін // Психологія. – 1980. – № 2. – 53с.

    6. Локалова Н.П. Як допомогти злабоуспевающему школьнику / Н.П. Локалова. –М.: 1995. – 98с.



    ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ ПРИ ЗАНЯТТЯХ СПОРТОМ
    Аліна Ковалінська

    Наталія Власенко
    Анотація. У статті наведені результати визначення основних причин виникнення захворювань у спортсменів. Виявлено те, що ці причини захворювань можуть бути пов’язані і не пов’язані з заняттями спортом. Доведено, що захворювання у спортсменів можуть виникати і при правильній організації та методиці тренування, але при певних умовах.

    Ключові слова. Спорт, здоров’я, фізичне навантаження, оргнізація і методика тренування, перенавантаження, фізична активність, патологічний стан.

    Аннотация. В статье приведены результаты определения основних причин возникновения заболеваний у спортсменов. Определено, что эти причины заболеваний могут быть связанные и не связанные с занятиями спортом. Доведено, что заболевания у спортсменов могут возникать и при правильной организации и методике тренировки, но при определенных условиях.

    Ключевые слова. Спорт, здоровьe, физическая нагрузка, организация и методика тренировки, перенагрузка, физическая активность, патологическое состояние.

    Annotation. In the article the results were describet of the definition of the main reasons of disease in sportsmen. Found that this reasons may be related and not related to the studies of sport. It is proved that the disease in the sportsmen may arise and the right organization and technique trainin, but this certanion condition.

    Key word. A sport, a health, the fithical loading, the organithation and the tehniqye of the training, an overstrain, the fithical activity, the anatomy state.
    Постановка проблеми. Життя показує, що спортсмени хворіють по-різному, від різних причин, і нічого дивного в цьому немає. Це не означає, що спорт несе в собі патологію. Але фізичне перенавантаження, яке викликає перевтому, як і інші можливі негативні, дії які нерідко зустрічаються в спорті, можуть створювати передпатологічні зміни в організмі спортсмена. Очевидно також, що спортсмени піддаються всім можливим шкідливим діям зовнішнього середовища. На захворюваність спортсменів і її структуру істотний вплив має характер тренувального процесу. Справа в тому, що функцію і морфологію організму спортсмена формують цілком визначені, конкретні варіанти різних фізичних вправ, які використовуються в тренувальному процесі.

    Аналіз досліджень і публікацій. Ретельним вивченням проблеми причин виникнення захворюваності у спортсменів займалися такі науковці як Дембо А. Г., Мясніков А. Л., Котов І. І., Галкін Б. А., Єрохіна Б. М. та ін., а також не залишились осторонь H. Olson, M Peschl, J Kreiger та інші.

    Метою дослідження є вивчення причин виникнення захворювань і патологічних змін в організмі спортсмена при фізичних навантаженнях.

    Виклад основного матеріалу. Важливість вивчення причин виникнення захворювань у осіб, які займаються фізичною культурою і спортом, стає з кожним днем все більш актуальною.
    Те, що «спорт» і «здоров'я» – це в якійсь мірі синоніми, не підлягає сумніву. Однак, заняття фізичною культурою і спортом несуть здоров'я тільки тоді, коли вони проводяться раціонально, з оптимальним навантаженням, у відповідних гігієнічних умовах і т. д. Інакше кажучи, для того щоб фізична культура і спорт виконували своє оздоровче значення, необхідно дотримуватися певних умов. Ці умови полягають, насамперед, у відсутності фізичного й емоційного перенавантаження, суворої індивідуалізації навантаження і його оптимальності, неухильному дотриманні режиму побуту і харчування. Звичайно, всі ці умови були добре відомі і раніше, але вони далеко не завжди виконувались. Однак, якщо раніше похибки у виконанні цих умов рідко призводили до важких наслідків, так як тренувальні навантаження були невеликі, то зараз, враховуючи високі тренувальні навантаження сучасного спорту, недотримання цих умов призводить до тяжких, а іноді і до трагічних наслідків. Тоді заняття спортом перетворюються в свою протилежність і можуть стати джерелом різного роду захворювань і пошкоджень, що доходять іноді до найвищих ступенів тяжкості несумісних з життям.
    Будь-яке фізичне навантаження, тобто фізична активність, без якої неможливе нормальне існування людини, повинне бути для кожного оптимальним. Тільки оптимальне навантаження забезпечує фізичне вдосконалення організму людини. Однак, визначення оптимальності навантаження іноді викликає труднощі, тому що воно може бути як надмірним, так і недостатнім. Недостатня фізична активність - це стан гіподинамії або гіпокінезії. Визначення певного ступеня гіподинамії є природним супутником життя людини. На функціональні системи організму негативно впливає не в загальному гіподинамія, а лише певна її ступінь. Який ступінь гіподинамії перетворює її з фізіологічного фактора в патологічний, не завжди зрозуміло, і можна думати, що цей ступінь індивідуальний. Це обов'язково слід враховувати при дозуванні фізичного навантаження, оскільки очевидно, що тільки гіподинамія, що виходить за межі фізіологічної, може бути причиною розвитку різних патологічних змін в організмі. Інакше кажучи, мова йде про надмірну гіподинамію. Значна фізична активність носить назву гіпердинамії, або гіперкінезії. Гіпердинамія може стати чинником, що викликає патологічні зміни тільки тоді, коли вона надмірна. Ступінь гіпердинамії, при якому вона стає надмірною, також індивідуальний [4].

    Причини захворювань у спортсменів можна розділити на дві великі групи: не пов'язані і пов'язані із заняттями спортом. До причин, безпосередньо не пов'язаних із заняттями спортом, відносяться всі дії зовнішнього середовища (охолодження, різні інфекції і т. п.). Цілком природньо, що будь-який спортсмен, в тій чи іншій мірі, піддається впливу цих факторів [3].

    Другу, найбільшу, групу складають причини, пов'язані з заняттями спортом. Цю групу можна розділити на дві підгрупи. До першої належать причини, що залежать від неправильної організації тренувального процесу, нераціонального використання засобів і методів тренування, через відсутність або недостатню індивідуалізацію рівня фізичного навантаження при тренуваннях, що призводить до перенавантаження і перенапруги окремих систем і органів [1].
    Сучасне тренування вимагає від спортсмена суворого виконання як режиму тренувального процесу, так і режиму відпочинку (регулярного, повноцінного), достатнього харчування і т. д. Будь-які порушення режиму, особливо при тренуваннях з підвищеними навантаженнями, можуть бути причиною виникнення захворювань. Істотне місце в цій групі причин займають шкідливі звички - паління та алкоголь. До цієї ж групи належить і поєднання інтенсивного тренування з напруженою роботою або навчанням, зокрема з екзаменаційною сесією у студентів, що істотно позначається на стані нервової системи спортсмена. Не слід розглядати спортивне тренування або змагання під час сесії як активний відпочинок, як це іноді трапляється. Не потрібно забувати, що інтенсивна розумова діяльність вимагає величезного напруження всього організму, його систем і органів [5].

    В основі дій тренера, що можуть сприяти виникненню захворювань, лежать неправильна організація і методика тренування та навчання, які створюють умови для виникнення перенавантаження організму. До них відносяться: порушення дидактичних принципів, тобто послідовності і доступності вправ; неправильне планування тренувань, коли динаміка росту фізичного навантаження випереджає рівень росту функціонального стану; відсутність поступовості після будь-яких перерв у тренуванні; нехтування загальною фізичною підготовкою; одноманітність навантажень; неправильне поєднання роботи і відпочинку; ранній початок тренувань після хвороби і т. д. Найбільш істотним при цьому є відсутність або недостатня індивідуалізація навантажень, яка створює умови для перенавантаження організму спортсмена. Різне стомлення, і особливо перевтома (а грань між ними дуже мала і не завжди може бути точно визначена), є сприятливим фоном для розвитку різних захворювань [2].



    До групи причин, пов'язаних з неправильною організацією методики тренування, відносяться також несприятливі санітарно-гігієнічні умови, погане матеріально-технічне забезпечення і т. д. Під правильною організацією і методикою тренування слід розуміти, насамперед, чітку індивідуалізацію фізичного навантаження, побудову тренувального процесу відповідно з вимогами спортивної науки, ретельний і систематичний лікарський контроль. Істотну роль у цьому відіграють неправильні дії тренера. До них належить, передусім, прискорене досягнення спортивних результатів із загрозою для здоров’я спортсмена. До цієї ж категорії причин відносяться допуск до тренувань всупереч заборонам лікаря, допуск до занять після хвороби без попереднього лікарського огляду, нехтування рекомендаціями лікаря. [3].

    Висновки. На основі результатів даного дослідження, щодо причин виникнення захворювань у спортсменів, можна сказати, що для того, щоб спорт виконував свою оздоровчу функцію, потрібно перш за все, щоб допуск до занять спортом і лікарський нагляд за спортсменами здійснював висококваліфікований, грамотний, ерудований спортивний лікар. Тобто фахівець-терапевт, який володіє сучасними методами дослідження, вміє поставити складний діагноз «здоровий», розібратися в клінічній картині передпатологічних станів і патологічних змін, що знає особливості виникнення та перебігу захворювань у спортсменів і вміє їх попереджати та лікувати. Щоб сьогодні тренувати і тренуватися, не завдаючи шкоди здоров'ю, потрібно, крім того, щоб тренування проводив висококваліфікований, широко ерудований педагог-тренер, потрібно, щоб і спортсмен чітко уявляв собі сутність сучасного тренування, знаючи основні умови, які він повинен виконувати під час тренування з високими навантаженнями, чітко виконував вимоги лікаря і тренера щодо режиму тренувань і режиму поведінки, був ознайомлений з усіма можливими негативними наслідками невиконання цих вимог.

    Список використаної літератури:

    1. Батхин Л. Н. Влияние различных факоров на состояние здоровья спортсменов / Л.Н. Батхин, Р.Д. Дибнер. – Теория и практ. физ. культ. – 1975. – № 7. – с. 32-34.

    2. Дембо А. Г. Врачебный контроль в спорте / А.Г. Дембо. – М.: Медицина, 1988. – 123 с.

    3. Дембо А.Г. Причины и профилактика отклонений в состоянии здоровья спортсменов / А.Г. Дембо. – М., 1981. – 213 с.

    4. Заболевания и повреждения при занятиях спортом / Под ред. А.Г. Дембо. – [изд. 2-е, перераб. и доп]. – Л.: Медицина, 1984. – 304 с

    5. Для підготовки даної роботи були використані матеріали сайту. Режим доступу до положення htt: // www. yspyar. ru; htt: // www. zdorove. Ru



    ХАРАКТЕРИСТИКА УРОКУ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДЛЯ УЧНІВ З СЕРЦЕВО-СУДИННИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ
    Лідія Черкас
    Анотація. Досліджено основні захворювання серцево-судинної системи. З’ясували основні правила та вправи, яких потребують учні з цими патологіями.

    Ключові слова: серцево-судинні захворювання, фізичні навантаження, лікувальна фізкультура, лікувальна гімнастика.

    Анотация. Иследовано основные заболевания сердечно-сосудистой системы. Согласовали основные правила та упражнения, которыми нуждаются ученики с патологиями.

    Ключевые слова: сердечно-сосудистые заболевания, физические нагрузки, лечебная физкультура, лечебная гимнастика.

    Annotation. Isledovano main diseases cardiovascular sistemy. have agreed the main rules of that exercise, which need the pupils with this pathology.

    Кeywords: cardiovascular diseases, physical loads, medical physical culture, medical atheletics.

    Мета: дослідити основні форми роботи на уроці фізичного виховання для дітей з серцево-судинними захворюваннями.
    Постановка проблеми: На сьогодні багато дітей скаржаться на біль у серці. Досить поширеними є випадки, коли школярі на уроці фізичної культури втрачають свідомість, не говорячи вже про смертність. Більшість батьків всю вину переносить на школу, на важкі та занадто складні нормативи. Більшість дітей, які ведуть малорухомий спосіб життя стають заручника цієї проблеми. А її ж треба вирішувати, тому учні у класі діляться на основну та спеціальну гру, саме для них і складено ряд вправ, які контролюють роботу серця.

    Мета статті: охарактеризувати урок з фізичної культури для учнів з серцево-судинними захворюваннями.

    Виклад основного матеріалу. Лікувальна дія фізичних вправ заснована на їхній здатності підвищувати рівень життєдіяльності всіх систем організму і насамперед серцево-судинної. Під час занять лікувальною фізкультурою збільшується пульс, підвищується артеріальний тиск, збільшуються кількість циркулюючої крові, у багато разів число функціонуючих капілярів у кістякових м'язах і в міокарді, підсилюються окислювально-відновні процеси, обмін речовин. Заняття лікувальною гімнастикою для хворих із захворюваннями серцево-судинної системи ґрунтується на принципі максимально можливого використання позасердечних механізмів кровообігу, що в значній мірі сприяє відновленню її порушеної функції. Дозування фізичного навантаження визначається призначеним режимом рухів. Починаючи з вільного режиму рухів у лікарні і режиму рухів, максимально припустиме частішання пульсу — на 30-32 ударів за 1 хв.

    Лікувальна фізкультура показана на початкових стадіях захворювання і компенсованому стані системи кровообігу, який характеризується відсутністю суб’єктивних ознаках недостатності при звичайних повсякденних і звичних навантаженнях а також при хронічних захворюваннях серцево-судинної системи. В цьому випадку фізична культура застосовується з метою покращення кровообігу (як метод профілактики порушень кровообігу, а також для розвитку резервних можливостей серцево-судинної системи в цілому за допомогою поступово зростаючих навантажень. Для визначення фізичного навантаження при серцево-судинній патології необхідно врахувати:

    1) прояви основного захворювання

    2) ступінь коронарної недостатності

    3) особливості хвороб, що супроводжують основну

    4) попередню фізичну підготовленість та адаптованість до фізичних навантажень.

    Тренуючий режим включає в себе навантаження помірної інтенсивності з 2-3 короткочасними навантаженнями великої інтенсивності. Пульс може досягати 140 уд/хв.

    Існують загальні особливості для дітей з патологією серцево-судинної системи.



    1. Необхідно дотримуватись методичних принципів розсіювання та чергування навантаження: вправи для однієї м’язової групи змінюються вправами для іншої групи, а вправи зі значним навантаженням змінюються незначними м’язовими зусиллями та дихальними вправами та вправами на розслаблення.

    2. Збільшення навантаження досягаються шляхом збільшення числа повторень (об’єму роботи), а лише потім за рахунок збільшення амплітуди і темпу рухів (інтенсивності роботи якщо інтенсивність взагалі можна збільшити) та зміни вихідних положень 3. Показані вправи для середніх та крупних м’язових груп. Такі вправи прискорюють пульс та збільшують кровообіг.

    3. Протипоказані вправи з натужуванням, складно-технічні, з великою інтенсивністю, з різкими змінами положень тулуба, змагального характеру. Під час їх виконання утворюється значний кисневий борг.

    4. При ознаках перенапруження серця (погіршення загального стану, зниження працездатності, підвищення пульсу в стану спокою, падіння або підвищення АТ в стані спокою, поблідніння, виникнення болю, задишка, погіршення самопочуття при виконанні фізичних вправ) необхідно знизити навантаження, або припинити заняття.

    У учнів з розладами серцево-судинної системи під час занять фізичними вправами виникає достатня компенсація серця для забезпечення фізичних навантажень, однак до їх дозування все одно треба ставитись обережно.

    Особливо важливе значення у фізичному вихованні школярів з серцево-судинними захворюваннями має індивідуальний підхід при визначенні фізичних вправ, який забезпечується протягом всього терміну навчання. Перед тим, як визначити фізичні навантаження, слід з’ясувати ступінь пристосування організму до нього і провести з цією метою 2-3 контрольних заняття.



    Багаточисельні літературні дані вказують на ефективність занять із плавання з точки зору покращення функції серцево-судинної системи. Але А.Д. Вікулів, використовуючи телеметричний датчик Бахмана, виявив, що під час плавання при пульсі 138 уд/хв, систолічний тиск складає 221мм. рт. ст. Тому виникає питання: наскільки ефективне плавання, як оздоровчий засіб при серцево-судинній патології. Отже, заняття з плавання треба проводити дуже обережно, суворо індивідуально.
  • 1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


    База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
    звернутися до адміністрації

        Головна сторінка