Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Кафедра методики викладання спортивних



Сторінка5/17
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.14 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Об'єкт дослідження – процес виховання здорового способу життя учнів загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження – форми, методи та засоби формування здорового способу життя в учнів основної школи.

Мета дослідження – узагальнити досвід роботи вчителів щодо формування здорового способу життя учнів основної школи в процесі виховання.

Загальна гіпотеза дослідження – процес формування здорового способу життя учнів основної школи набуває ефективності за умови системного проведення просвітницької роботи з учнями, співпраці педагогів із батьками учнів, включення їх у активну діяльність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій з проблеми. Проблеми здоров’я і здорового способу життя учнівської молоді та умови їх оптимізації стали предметом дослідження філософів, медиків, психологів, педагогів. Теоретико-методологічні засади цих питань сформульовано у працях А.Г. Здравомислова, І.Н.С мирнова, Л.П. Сущенко та ін.; проблему суб’єкт-суб’єктного, особистісно зорієнтованого підходу до виховання висвітлено в роботах К.О. Абульханової-Славської, І.Д. Беха, Л.І. Божович, Ю.В. Кікнадзе, О.Л. Кононко, М.В. Левківського, А. Маслоу, В.Г. Постового, С.Л. Рубінштейна, М.Г. Чобітька, К.І. Чорної та ін.; питання формування здорового способу життя з позицій медицини розкрито в роботах М.М. Амосова, Н.В .Артамонова, А.П. Леонтьєва, Ю.П. Лісіцина, Р.Є. Мотилянської, В.С. Язловецького та ін.; психолого-педагогічні аспекти виховання здорового способу життя дітей і молоді розглянуті в дослідженнях Т.Є. Бойченко, Г.П. Голобородько, М.Є. Кобринського, Т.Ю. Круцевич, С.В. Лапаєнко, В.М. Оржеховської, Ю.Т. Похолінчука, В.В. Радула, С.О. Свириденко, М.С. Солопчука; формування здорового способу життя засобами фізичного виховання досліджували В.Г. Арефґєв, О.Ф. Артюшенко, О.М. Вацеба, Г.І. Власюк, Л.В. Волков, М.С. Герцик, Л.Д. Гурман, В.С. Дробинський, О.Д. Дубогай, С.А .Закопайло, М.Д. Зубалій, Д.Е. Касенок, О.С. Куц, В.Ф. Новосельський, І.А. Панін, І.І. Петренко, Р.Т. Раєвський, А.Г. Рибковський, О.Б. Скоробагатов, С.О. Сичов, Є.В. Столітенко, А.Л. Турчак, Є.М. Франків, Б.М. Шиян, П.І. Щербак та інші.

Вклад основного матеріалу дослідження. Конституція України визнає життя і здоров'я людини найвищими соціальними цінностями. Відповідно до Основного Закону, держава несе відповідальність перед людиною за свою діяльність і зобов'язана ефективно вирішувати завдання виховання здорового покоління, від чого значною мірою залежить соціально-економічний розвиток суспільства і країни в цілому.

Освіта та здоров'я також є взаємодоповнюючими компонентами успішного повсякденного буття дітей та молоді. Результати різноманітних досліджень дозволяють стверджувати, що традиційна система освіти більшою мірою орієнтована на здобуття знань та інформації, а формування життєвих умінь і навичок недостатнє, рівень підготовки дітей до самостійного життя не відповідає сучасним вимогам. Підліткам потрібні не лише знання, а й життєві навички, що допомагають робити життєвий вибір, досягати цілі, коригувати поведінку, оцінювати ризики, зберігати і покращувати здоров'я та якість життя.

Соціально-економічні перетворення в Україні, глобальна екологічна криза актуалізували проблему збереження фізичного, психічного, духовного і соціального здоров’я підростаючого покоління. Це поставило перед загальноосвітньою школою завдання створення таких умов розвитку учнів, які б сприяли утвердженню здорового способу життя, гармонізації їх взаємин з довкіллям.

У Цільовій комплексній програмі “Фізичне виховання – здоров’я нації” поставлено завдання забезпечити переорієнтацію фізкультурно-спортивної галузі на зміцнення здоров’я населення засобами фізичного виховання, фізичної культури і спорту, формування у громадян України потреби у фізичному самовдосконаленні.

Світова наука розробила цілісний погляд на здоров'я як феномен, що інтегрує принаймні чотири його сфери або складові — фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) і духовну. Всі ці складові невід'ємні одна від одної, вони тісно взаємопов'язані і саме разом, у сукупності, визначають стан здоров'я людини. Для зручності вивчення феномена здоров'я наука диференціює поняття фізичного, психічного, соціального і духовного здоров'я.

Здоров'я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад.

З позицій викладеного розуміння феномена здоров'я людини походить визначення поняття здорового способу життя: це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров'я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя – праці, відпочинку та побуту.

Сучасна освіта – це значно більше, ніж навчання письму та читанню, це суттєво складніше явище, ніж передача певного набору інформації та знань. Сучасна високоякісна освіта – це особистісно орієнтований розвиток людини, формування самосвідомості, системи норм і цінностей, навичок спілкування та прийняття рішень, умінь керувати своїми бажаннями та діями інших, долати перепони, протистояти з боку волі іншого тиску; це набуття інших звичок, необхідних для успішного інтегрування молодих людей у суспільні відносини та самостійного життя.

Отже, освіта в галузі здоров'я має поєднувати засвоєння необхідних знань, формування певного ставлення та конкретних навичок, необхідних для позитивної поведінки, збереження та розвитку здоров'я. Саме ця тріада “знання – ставлення – навички (включаючи життєві навички)” визначає зміст навчання в галузі здоров'я на основі навичок.

Система освіти в галуззі здоров'я має враховувати всі вікові особливості учнів. Основним видом діяльності в підлітковому віці залишається учіння. Учителі, які працюють з такими учнями, докладають чимало зусиль, щоб переконати їх, змусити прислухатись до шокуючих фактів статистики, звернути увагу кожного з них на своє здоров'я, на його збереження, цінність і чинники, які руйнують повноцінне життя молоді. На засадах поступового формування позитивного ставлення до здорового способу життя складається негативне ставлення до алкоголю, тютюну, наркотичних речовин, обачливість до венеричних захворювань. Саме тому перед педагогами стоїть завдання подавати інформацію і сприяти формуванню ряду навичок, які в подальшому стануть підгрунттям до формування здорового способу життя.

Нагальна потреба та актуальність формування в підлітків позитивного ставлення до здорового способу життя підтверджується різноманітними теоріями, які пояснюють механізми соціально-психологічного розвитку дітей та підлітки. Так, зокрема, теорії розвитку дітей та підлітків констатують, що у віці від 6 до 15 років закладаються навички та звички, оскільки саме у цьому віці діти вчаться мислити абстрактно, оцінювати наслідки своїх дій, приймати рішення, з'являється зацікавленість до осіб протилежній статі. Крім того, соціальні стосунки у цей віковий період стають більш складними. Підлітки шукають відповідей та пояснення тій інформації, яку вони отримують з різних джерел, починається формування індивідуальних цінностей та правил рівноваги між особистими інтересами та інтересами інших людей.

Теорія соціального пізнання та соціальна-когнітивна теорія наголошують на тому, що діти вчаться поведінковим аспектам через формальний процес навчання та через спостереження. Формальний процес навчання включає в себе те, як батьки, вчителі та інші авторитетні люди вчать дітей поводити себе, а спостереження - це те, що молоді люди безпосередньо бачать, спостерігаючи поведінку однолітків та дорослих. З огляду на це важливо поєднувати процеси моделювання, спостереження та соціальну взаємодію. Вчителі, батьки та інші дорослі (в тому числі персонажі кіно- та телефільмів) виступають прикладом (зразком), визначають стандарти поведінки.

На основі теорії проблемної поведінки зроблено висновок про те, що поведінка підлітка є результатом складних взаємовідносин між суб'єктами та об'єктами. На поведінку людини впливають соціальні цінності, переконання та ставлення, а також сприйняття її поведінки друзями та сім'єю. Тому навички критичного мислення, ефективної комунікації та переговорів - важливі аспекти освіти у галузі здоров'я .

Здоровий спосіб життя підлітка є такою організацією його життєдіяльності, яка забезпечує оптимальний за даних умов рівень збереження й розвитку його фізичного, морального та психічного здоров’я.



Структура здорового способу життя підлітків містить такі змістові елементи:

  • раціональна навчальна і трудова діяльність з елементами наукової її організації;

  • самовдосконалення особистісно важливих якостей учня (сили волі, цілеспрямованості, активності, самодисципліни);

  • самоорганізація, що базується на повноцінності розпорядку дня, раціональному відпочинку та розумному поєднанні різних форм оздоровчої діяльності;

  • оптимальний руховий режим для підтримки розвитку органів біологічних систем людини, її життєдіяльності та профілактики захворювань;

  • психологічна підготовка як основа профілактики стресів, вироблення позитивних емоцій, навчання методикам психорегуляції свого стану;

  • особиста поведінка, спрямована на попередження та боротьбу зі шкідливими звичками;

  • раціональне й збалансоване харчування як основа правильного розвитку систем організму;

  • повноцінний сон, який попереджує фізичну й розумову перевтому.

Висновки. Ефективність процесу виховання в підлітків здорового способу життя залежать від педагогічних умов: гуманізації навчально-виховного процесу в школі, що полягає у визнанні учня та його прав на вибір видів фізкультурно-оздоровчої діяльності; здійснення особистісно орієнтованого підходу; реалізації суб’єкт-суб’єктної парадигми виховання, яка розглядає формування здорового способу життя як взаємодію, співпрацю та співтворчість зацікавлених сторін; дотримання принципу природовідповідності, врахування типологічних, вікових і статевих особливостей школярів; здійснення навчально-виховного процесу на засадах діагностичного підходу, який передбачає вивчення рівнів пізнавальної активності, навченості, фізичного розвитку, здатності до навчання і самовдосконалення; інтегрованого підходу, взаємопроникнення і взаємодоповнення освітніх ланок за змістом і педагогічними технологіями, що сприяє формуванню у підлітків цілісного уявлення про фізичну культуру особистості, здоров’я і здоровий спосіб життя; здійснення диференційованого підходу до процесу формування знань; забезпечення взаємозв’язку й синтезу процесів навчання і учіння, виховання і самовиховання, розвитку і саморозвитку; впровадження нових технологій виховання, сучасних підходів до підбору засобів, методів і способів організації діяльності школярів на засадах здорового способу життя; оптимального поєднання методів виховання здорового способу життя з впливом на свідомість, почуття і волю школярів; цілеспрямованого формування у підлітків знань і умінь самопізнання, саморозвитку й підвищення резервів свого здоров’я засобами фізичної культури; дотримання єдності й наступності педагогічних вимог, впливів і оцінок у процесі виховання здорового способу життя підлітків.

Перспективи подальших розробок з обраного напрямку полягають у подальшому узагальненні досвіду роботи вчителів щодо формування здорового способу життя учнів основної школи в процесі виховання.

Список використаної літератури:

    1. Бойко О.В. Становлення та розвиток поняття “здоровий спосіб життя” / О.В. Бойко // Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах: Зб. наук. праць. – Книга I. – К., 2000. – С. 117-124.

    2. Войтенко В.М. Здоровий спосіб життя і рухова активність підлітків / В.М. Войтенко // Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості: Зб. наук. праць. – К., 2001. – С. 64

    3. Ведмеденко Б.Ф. Основні принципи організації виховного процесу спортсменів / Б.Ф. Ведмеденко // Проблеми науково-методичного забезпечення розвитку у молоді інтересу до футболу: матер.Всеукр. наук.-практич. конф. – Чернівці, 2000. – С. 38.

    4. Вакульська Н.А. Батьки очима дітей / Н.А. Вакульська // Актуальні проблеми валеологічної освіти в навчальних закладах України: матер. V наук.-практич. конф. – Кіровоград, 1999. – С. 197–199.

    5. Гріневич І.І. Сутність здорового способу життя: історично-педагогічний аналіз проблеми / І.І. Гріневич // Наукові записки: Психолого-педагогічні науки. – Ніжин, 2001. – № 1.– С. 92-99.


ХАРАКТЕРНІ РИСИ РУХУ «СПОРТ ДЛЯ ВСІХ» У КРАЇНАХ ЄВРОПИ
Олена Ющенко
Анотація. У статті розглядаються аспекти організації і функціонування руху «Спорт для всіх» у країнах Європи.

Ключові слова: рух «Спорт для всіх»; країни Європи.

Аннотация. В стране рассматриваются аспекты организации и функционирования движения «Спорт для всех» в странах Европы.

Ключевые слова: движение «Спорт для всех»; страны Европы.

Annotation. In a country the aspects of organization and functioning of motion are examined «Sport for all» in the countries of Evropy.

Keywords: motion «Sport for all»; countries of Evropy.
Постановка проблеми, аналіз останніх досліджень. Спорт для всіх став закономірним результатом пошуку ефективних шляхів забезпечення доступності для широких верств населення рухової активності заради зміцнення здоров’я людини.

У наукових дослідженнях останнього десятиріччя [2, 4] зазначається, що формування сучасної міжнародної системи спорту для всіх розпочалося в Європі у 1960-х роках і детерміновано таким чином [2]:

1. Зростання негативного впливу на здоров’я людини гіпокінезії, обумовленої науково-технічним прогресом.

2. Подоланням основних причин інфекційних захворювань населення та необхідністю впровадження ефективних механізмів профілактики хронічних захворювань, що стали, основною причиною смертності людей.

3. Низьким рівнем залучення європейців до рухової активності.

4. Потребою зниження порога «великого спорту» для залучення до спортивної діяльності нових учасників та впровадження плюралізму в тодішній спортивний рух.

5. Виникнення нових видів зброї масового знищення, як наслідок – зменшується роль домінуючого до того часу військового спрямування фізичного виховання різних груп населення.

6. Стрімким розвитком економіки в багатьох країнах Європи після ІІ світової війни, який дозволяв значно збільшити обсяги інвестицій у покращення якості життя громадян.

Провідною метою і видовою ознакою спорту для всіх є відновлення працездатності та «життєвих сил» людини, формування здорового способу життя, продовження творчого довголіття, профілактика окремих захворювань, збереження та зміцнення здоров’я.

М.В.Дутчак (2009) дає таке визначення поняття «спорт для всіх»: це самостійне соціальне явище, що полягає у регулярному використанні різними групами населення під час дозвілля доступних видів рухової активності належного обсягу шляхом участі у відповідних спортивних заходах, самостійних занять та занять у формальних організаціях чи неформальних групах для зміцнення здоров’я та покращення якості життя людини.

Для формування системи спорту для всіх в Україні необхідним є наукове осмислення та узагальнення відповідного зарубіжного досвіду.

Метою дослідження є аналіз та узагальнення даних літературних джерел щодо особливостей організації і функціонування руху «Спорт для всіх» у країнах Європи.

Обговорення результатів дослідження. Рух «Спорт для всіх» підтримується діяльністю впливових міжнародних організацій, а саме: Організацією Об’єднаних Нації (ООН), Організацією Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітньою Організацією охорони здоров’я (ВООЗ), Радою Європи, Європейським Союзом (ЄС),Міжнародним олімпійським комітетом (МОК).

Спеціалізованою міжнародною організацією, що опікується розвитком спорту для всіх є Міжнародна асоціація спорту для всіх (TAFISA – Irim and Fitness International Sport bor All Association), яка була створена у 1991 р. Вона об’єднує 200 урядових та громадських організацій зі 125 країн світу. Штаб-квартира TAFISA знаходиться у Франкфурті - на - Майні (Німеччина).

Розглянемо аспекти функціонування спортивно-масового руху «Спорт для всіх» у країнах із високим рівнем залучення населення до рухової активності.

Фінляндія. Активний відпочинок та спорт для всіх дуже популярні серед фінів. За рівнем охоплення населення відповідними заняттями ця країна займає провідне місце у світі.

Кінець 1960-х – початок 1970-х років започаткували інтенсивний розвиток у Фінляндії спорту для всіх. Основні положення спортивної політики у країні визначені у Законі про спорт (1980 р.) та в його новій редакції від 18 грудня 1998 р.

Серед пріоритетів державної політики особливе місце відведена забезпеченню бази для розвитку спорту для всіх, що передбачає:



  • Задоволення потреб населення у спортивних спорудах за місцем проживання;

  • Збереження навколишнього середовища;

  • Формування мережі підготовки кваліфікованих інструкторів і керівників програм фізичної рекреації для всіх груп населення;

  • Проведення наукових досліджень у сфері спорту для всіх.

Розвитком спорту для всіх у Фінляндії опікуються губернські (12) і муніципальні (445) спортивні ради, а також Фінська асоціація «Спорт для всіх», Фінська центральна спортивна федерація, Робітничий спортивний союз і консультативний комітет зі спорту для спеціальних груп населення.

У Фінляндії нараховується близько 6800 діючих фізкультурних і спортивних клубів, членами яких є 25% населення країни. У клубах культивують більше ніж 60 видів спорту. Молодь до 16 років захоплюються футболом, лижним спортом, хокеєм із шайбою, плаванням, легкою атлетикою, ковзанярським спортом, велоспортом, гімнастикою. Майже половина усіх дітей є членами спортивних клубів. Більшість дорослого населення займається спортивною діяльністю самостійно або у неформальних спортивних об’єднаннях без певного плану, найчастіше з метою відпочинку. Вони віддають перевагу традиційним видам спорту – ходьбі, велоспорту, лижам, ковзанам, плаванню, бігу, туризму. Жінки займаються спортом практично на рівні з чоловіками.

Розвиток спорту для всіх здійснюється у Фінляндії шляхом розробки та реалізації відповідних загальнонаціональних проектів та програм. У першій половині 1990-х років виконувалась програма «Фінляндія в русі» з метою надання громадянам різноманітних спортивних послуг, що відповідають їх запитам.

Із 1995 р. реалізується програма «Фітнес для життя», в якій значна увага приділяється використанню засобів фізичної культури і спорту для профілактики типових для Фінляндії захворювань: респіраторних, серцево-судинних та опорно-рухового апарату.

У 2002 р. урядом Фінляндії прийнято спеціальну резолюцію про політику з розвитку рухової активності та оздоровлення, а також національну програму «Здоров’я – 2015».

Фінляндія має один з найвищих показників у світі за рівнем забезпеченості населення спортивними спорудами (один об’єкт на 180 осіб). Найпопулярніші споруди-басейни, де значна кількість населення країни активно займається плаванням та «водним джогінгом».

Фінський спорт фінансується громадянами (55%0, державою та муніципалітетами (25%), спортивними організаціями (20%). Відповідно до закону про оподаткування кожен працюючий має право скористатись спортивно-оздоровчими послугами на 200 євро в рік і на цю суму йому зменшується обсяг податку з фізичної особи [1, 3].

Німеччина. У середині 1950-х років у цій державі лише один із десяти громадян займався спортом.

Завдяки ж концепції спорту для всіх за останні півстоліття у декілька разів зросло населення Німеччини, залучене до занять спортом. Нині майже 30% громадян різних вікових та соціальних груп беруть активну участь у спортивній діяльності (найпопулярніші види – плавання, ходьба, біг, велоспорт, фітнес, боулінг, футбол, теніс, туризм). Домінуючим мотивом занять є забезпечення активного повноцінного дозвілля та зміцнення здоров’я.

Німецький шлях до спорту для всіх базується на п’яти принципах [ 3]:



  • відкритості;

  • різноманітності;

  • порівнянності;

  • публічності;

  • співробітництва.

Принцип відкритості передбачає забезпечення доступності спортивної діяльності для широких верств населення. Основний акцент робиться на користь рухової активності для здоров’я, пізнання свого тіла, знайомства з новими людьми.

Принцип різноманітності. Розвиток спорту для всіх потребує постійного пошуку нових видів рухової активності. За останні 50 років у Німеччині вдвічі збільшилось їх кількість.

Принцип порівнянності. У спорті вищих досягнень молоді люди виборюють очки, демонструють максимальні результати на різноманітних змаганнях. У спорті для всіх використовується комплекс показників з урахуванням різних фізичних спроможностей його учасників.

Принцип публічності. В Німеччині в останні десятиріччя вулиці і майдани почали широко використовуватись учасниками спорту для всіх. Це призвело до створення та популяризації ігрових фестивалів. Перший з таких фестивалів відбувся 1978 р. у Центральному парку міста Ессена, в якому взяли участь понад 20 тис. городян. Нині фестивалі спорту на міських майданах, вулицях, у парках та інших місцях відпочинку населення широко представлені в календарях масових спортивних заходів практично усіх міст Німеччини.

Принципи співробітництва. У майже 90 тис. німецьких спортивних організацій безоплатно працює більше трьох мільйонів волонтерів. Вони віддають на користь спорту для всіх понад 500 млн. годин. На оплату їхніх послуг необхідно було б витрачати щорічно декілька мільярдів Євро. А це призвело б до суттєвого збільшення членських внесків і негативно позначилось на масовості занять. У Німеччині та інших європейських країнах інтенсивно розробляються та використовуються механізми заохочення осіб, які витрачають свій час на добровільних засадах для впровадження спорту в повсякдення життя громадян.

Німецький спортивний союз у 2002 р. розпочав реалізацію загально німецької компанії «Спорт робить Німеччину кращою», яка включає такі соціальні проекти: «Спорт та здоров’я», «Родина і спорт», Спорт проти насильства» [3].

Зазначена компанія має на меті сприяти: об’єднанню людей різного походження; поверненню громадян до активного способу життя після хвороби; підготовці молодого покоління до дорослого способу життя; покращення якості життя людей похилого віку; витривалості на шляху до успіху окремої особистості та суспільства; добровільній діяльності та взаєморозуміння; зміцненню сімейних традицій.

Франція. Спорт для всіх визначає важливим компонентом спортивної політики Французької Республіки Відповідно до законодавства цієї держави органи місцевої влади повинні забезпечувати розвиток спорту передусім із метою створення умов для включення кожного французького громадянина незалежно від статі, віку, здібностей і соціального положення до рухової та спортивної діяльності.

Рухова активність населення все більше відходить від традиційних моделей, які передбачають обов’язковість змагальної практики. З точки зору муніципальної спортивної політики у Франції розрізняють два типи розвитку спорту для всіх – «неорганізований», коли для занять використовуються не призначені для цієї мети території населених пунктів, та «організований» спорт у вільний час на спортивних спорудах або в пристосованих місцях.

«Неорганізовані» заняття спортом характерні, передусім, для дітей та молоді, які використовують різноманітні катання (ролики, скейтборг, велосипед тощо), метання, ковзання, ігри з м’ячем, лазіння (по скелях, руїнах, канату тощо). Дорослі практикують здебільшого два види «неорганізованих» занять – біг та їзда на велосипеді.

«Організовані» заняття спортом для всіх характеризуються як індивідуальні, оскільки здійснюються поза спортивними клубами,асоціаціями та організаціями приватного сектора. Вони пов’язані з використанням муніципальних спортивних споруд або спеціальних місць для занять – басейнів, тенісних кортів, «трас здоров’я», місць для занять скелелазінням, катанням на роликах, настільним тенісом, ігрових, легкоатлетичних і гімнастичних містечок.

Заняття спортом для всіх здійснюються головним чином у громадському секторі. У 2001 р. було зареєстровано 170 тис. спортивних асоціацій, у яких нараховувалось понад 14 млн. членів. До їх діяльності залучено понад 2 млн. волонтерів [2,3].

У Франції із 1980 р. функціонує Асоціація «Спорт для всіх», перед якою стоять такі завдання: 1) розробка та розповсюдження програм для спортивних клубів; 2) організація та проведення ігор і фестивалів за програмою «Спорт для всіх»; 3) проведення науково-дослідної роботи з проблем рухової активності; 4) підготовка програм активного відпочинку; 5) організація Тижня спорту для всіх; 6) проведення курсів із профілактики серцево-судинних захворювань.

Протягом 1999-2003 рр. кількість громадян Франції, старших 15 років, залучених до спорту для всіх, зросла з 42 до 45%. Достатній рівень рухової активності для зміцнення здоров’я ы профілактики захворювань спостерігається у 24% французів.



Станом на 1.01.2006 р. у Франції функціонувало 313557 спортивних об’єктів 179 типів, серед них 15% становлять спортивні майданчики різного профілю, 14% - тенісні корти, 11% - футбольні поля, 5% - приміщення для «мультиспортивних» занять, 76,7% спортивних споруд знаходяться у власності комун.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка