Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету



Сторінка12/24
Дата конвертації09.03.2016
Розмір4.08 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   24

Світлана Лубкіна,


4 курс економічного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. В.І.Жигірь


ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ В ПРОФЕСІЙНІЙ ОСВІТІ
Актуальність дослідження. Інтеграційні процеси, що відбуваються в Україні, на політичному, соціально-економічному, науковому та освітньому рівнях, входження її у єдиний європейський простір, безумовно, визначають відповідний розвиток системи вищої освіти. У цих умовах саме рівень та якість підготовки кадрів стають найважливішими чинниками та необхідною передумовою ефективного вирішення завдань економічного розвитку держави.

Сьогодні необхідний фахівець “нового типу” – професійно і соціально мобільний, який має глибокі професійні знання за фахом, володіє економічними і правовими знаннями, здатний до технічної та соціальної творчості, самовдосконалення, готовий до роботи в ринкових умовах праці та до гострої конкуренції. Для реалізації вищезазначеної мети вже сьогодні в системі професійної освіти відбуваються зміни, що, у першу чергу, мають торкнутися системи трансляції знань і формування практичних умінь та навичок.

Об’єкт дослідження – інтерактивні методи навчання в професійній освіті.

Предмет дослідження – теоретичні аспекти інтерактивних методів навчання.

Мета дослідження – розкрити основні теоретичні аспекти інтерактивних технологій навчання та показати їх актуальність для сучасної системи професійної освіти.

Проаналізувавши психолого-педагогічні джерела, ми дійшли висновку, що розробки елементів інтерактивних технологій навчання зустрічаються в працях В.Сухомлинського, творчості вчителів-новаторів 70-80 років (Ш.Амонашвілі, В.Шаталова, Є.Ільїна, С.Лисенкової та інших), теорії розвивального навчання.

Поняття “інтерактив” прийшло до нас із англійської від слова “interact”, де “inter” – взаємний і “act” – діяти. Таким чином, “інтерактивний” означає “здатний до взаємодії (діалогу)” з чим-небудь (наприклад, комп’ютером) або ким-небудь (людиною) [3].

Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, що має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен, хто навчається, відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність.

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх його учасників. Спільна діяльність студентів у процесі пізнання, оволодіння навчальним матеріалом означає, що кожен вносить у цей процес особистий індивідуальний внесок, що йде обмін знаннями, ідеями, засобами діяльності. Причому відбувається це, як вже зазначалося, в атмосфері доброзичливості та взаємопідтримки, що дозволяє не тільки отримати нові знання, але й розвиває саму пізнавальну діяльність, переводить її на більш високі форми кооперації та співпраці.

На нашу думку, зазначені вимоги можуть знайти свою реалізацію в рамках використання нижчезазначених інтерактивних технологій навчання, які, на наш погляд, дозволяють залучити не лише свідомість студента, але і його почуття, вольові якості, тобто включити в процес навчання “цілісну людину”. Це дозволить збільшити відсоток засвоєння навчального матеріалу.

До таких технологій навчання відносять: ділову гру, ситуаційний аналіз, тренінг, “мозковий штурм”, синектику, асоціації (метафори) тощо.

Отже, позитивним і пріоритетним вирішенням завдань, що зазначалися на початку статті, може бути використання в навчальному процесі професійних навчальних закладів інтерактивних технологій навчання. За допомогою інтерактивних технологій навчання, що сприяють розвитку активності, критичного мислення, самостійності, відповідальності, розумінню інших людей та співпраці можна підготувати фахівця, який буде конкурентоспроможним на сучасному ринку праці завдяки своїй соціальній та професійній компетентності.



ЛІТЕРАТУРА


1. Корыстылева Л.А., Советова О.С. Психологические барьеры и готовность к ново-введениям. – СПб., 1996. – 66 с.

2. Панченков А., Пометун О., Ремех Т. Навчання в дії: як організувати підготовку вчителів до застосування інтерактивних технологій навчання. – К., 2003.

3. Пометун О.І, Пироженко Л.В. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід. – К., 2002.


Юлія Тесленко,


2 курс економічного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. О.А.Кривильова


РОЛЬ САМОСТІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
В ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ СТУДЕНТІВ

Актуальність дослідження. Процеси інтеграції в європейській й світовій освіті вимагають модернізації освітніх процесів, корінних змін у системі управління освітньою діяльністю, переходу від спрямованості освіти виробити в студентів певні звички й уміння, самостійно добувати знання й використовувати їх на практиці. Особливе місце в модернізації системи вищої освіти приділяється розробкам використання різних методів, способів, прийомів активізації самостійної роботи студентів при підготовці кваліфікованих фахівців.

Фундаментальні науково-педагогічні дослідження визначають загальні тенденції у організації самостійної роботи студентів. На теоретичному й методологічному рівнях проблему організації самостійної роботи студентів у процесі оволодіння знаннями розглядали Л.Аристова, В.Буряк, Є.Голант, М.Данилов, Б.Єсипов, Л.Жарова, І.Лернер, П.Підкасистий, А.Усова та інші. Досліджувалися питання розвитку самостійності під час позааудиторної діяльності (О.Дубасенюк, Л.Клименко, В.Лозова, М.Лубенець, Л.Онучак). Важливе методологічне значення для обґрунтування теоретичних основ і конкретних методик самостійної роботи студентів мають положення сучасної психологічної науки про закони пізнання й організації навчально-пізнавальної діяльності (П.Гальперін, К.Платонов, Г.Костюк, Н.Менчинська, С.Рубінштейн). Обґрунтування принципів, на основі яких будується самостійна робота студентів, міститься в працях Ю.Бабанського, В.Загвязинського, В.Оконя, М.Скаткіна та інших.

Об’єкт – професійна підготовка студентів.

Предмет – організація самостійної діяльності студентів.

Мета – з’ясування сутності самостійної діяльності та її використання в професійної підготовці студентів.

Ця проблема розв’язується по-різному в педагогічній науці. Але найбільш повним науковці вважають визначення, сформульоване Б.Єсиповим. Педагог вважає, що самостійна робота, що входить до складу процесу навчання – це така робота, що виконується без безпосередньої участі педагога, але з виконання його завдання у спеціально відведений для цього час. Причому суб’єкти навчання “свідомо прагнуть досягнути поставленої в завданні мети, проявляючи свої зусилля та виражаючи в тій чи іншій формі результати своїх розумових або фізичних (або тих та інших) дій”.

Головними структурними елементами самостійної роботи студента є її мета і мотиви. Відповідність мотивів до цілей самостійної діяльності є передумовою його професійного та особистісного розвитку.

У сучасній педагогічній літературі виділяють 4 різновиди самостійної діяльності в процесі навчання, кожна з яких відрізняється специфікою планування та постановкою мети, а саме:

– постановка мети та планування діяльності за допомогою педагога;

– тільки постановка мети відбувається за допомогою педагога, планування роботи здійснюється суб’єктом навчання самостійно;

– постановка мети та планування здійснюється суб’єктом навчання самостійно в межах поставленого педагогом завдання;

– робота здійснюється суб’єктом навчання за власною ініціативою: він без допомоги педагога сам визначає зміст, мету, план роботи та самостійно її виконує.

Чим більше самостійності надається студенту, тим точніше треба визначити і довести до його відома той обсяг знань, який він має засвоїти з кожної теми навчального курсу. Для цього доцільно складати так звані тематичні бази знань, що включають перелік основних понять і положень, а також модель її засвоєння (репродуктивний, конструктивний чи творчій рівень). Модель засвоєння бази знань із теми має точно визначати, які з перелічених понять, теоретичних і практичних знань мають бути засвоєні на творчому, а які, відповідно, на репродуктивному чи конструктивному рівнях. У кожній тематичній базі знань мають також передбачатися відповідні форми контролю.

Таким чином, самостійна робота студентів – це спланована, організаційно і методично спрямована пізнавальна діяльність, що здійснюється без прямої допомоги викладача для досягнення конкретного результату.



ЛІТЕРАТУРА


  1. Есипов Б.П. Самостоятельная работа учащихся на уроках. – Москва: Государственное учебно-педагогическое издательство министерства просвещения РСФСР, 1961. – 239 c.


1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   24


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка