Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету



Сторінка14/24
Дата конвертації09.03.2016
Розмір4.08 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   24

Роберт Нішаналієв,


1 курс економічного факультету.

Наук. керівник: к.психол.н., доц. Н.В.Жук


ПРО ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ
Через реалізацію Державного освітнього стандарту, як нормативної підстави якості підготовки випускника, затверджується еталон професіонала, який має системне мислення, здатність до усвідомленого аналізу своєї діяльності, творчу активність, високий рівень особистісного розвитку, професійну мобільність і адаптивність. Характерною рисою його професійної свідомості є зосередженість і висока концентрація мислення, професійна компетентність і висока культура. Аналіз літератури показує, що проблема професійної діяльності представлена багатогранно (Б.Ананьєв, Ю.Бабанський, В.Канкалік, С.Кондратьєва, Н.Кузьміна, Н.Левітів, А.Маркова, Мітіна Л., А.Петровський, В.Сластьонін, І.Страхів, Г.Сухобська та ін.). У цих роботах створена наукова база, сформульовано коло ідей, положень, підходів до проблеми дослідження. Аналіз показав, що система професійної освіти й підготовки кадрів, що розвивалася в умовах централізованого планування й високого рівня зайнятості населення ще повільно перебудовується відповідно до нових вимог. Установи початкової професійної освіти не досить гнучко реагують на зміни вимог ринку праці, роботодавців.

Об’єкт дослідження – професійна освіта в сучасних соціально-економічних відносинах.

Предмет дослідження – психолого-педагогічні умови підвищення професійної освіти.

Мета дослідження – визначити шляхи удосконалення професійної підготовки та перепідготовки кадрів.

Напруженість на ринку праці підсилюється невідповідністю об’єму профілю підготовки робітників і фахівців у професійних освітніх установах різного рівня, усе ще поки зорієнтованих, в основному, на галузевий принцип підготовки кадрів, що входить у суперечність із інтересами регіонів.

Аналіз матеріалів органів зайнятості показав, що під впливом структурних змін у економіці відбувається перерозподіл чисельності зайнятості по секторам. Зросла частка недержавного сектору в порівнянні з державним (відповідно 78% і 22%). Зменшення чисельності працівників найбільшою мірою торкнулося галузі з низькою оплатою праці. Скорочується чисельність працюючих у машинобудуванні, газовидобутку, нафтовидобутку, геології. Стійко збільшується зайнятість у таких сферах діяльності, як фінансова, посередництво, побут.

Доходимо висновку, що пошук умов підвищення професійної освіти в нових економічних і соціальних умовах стає актуальним. Їх реалізація забезпечить найбільш ефективні шляхи підвищення зайнятості населення, протидію безробіттю.

В основу професійної підготовки й перепідготовки кадрів ринкової економіки повинні бути покладені такі основні принципи: підготовка працівників кваліфікованої праці з урахуванням потреб економіки регіонів і оперативне реагування на виробничі зміни й соціальні умови; перепідготовка кадрів для нових професійних сфер економіки; сполучення галузевого й територіального принципів планування, підготовки, підвищення кваліфікації кадрів; прогнозування забезпеченості регіонів працівниками кваліфікованої праці.

Нами визначено шліхи вирішення зазначених проблем: організація моніторингу (відстеження) і прогнозування ринку праці, потреби в кадрах певних професій і спеціальностей; організація освітнього маркетингу, що орієнтує професійну підготовку на навчання професіям і спеціальностям, які відповідають потребам галузей економіки й забезпечують конкурентоспроможність працівника на ринку праці; перегляд кваліфікаційних вимог до працівників кваліфікованої праці з метою розширення їхньої професійної мобільності, що забезпечує гнучкий “вхід” і потреб особистості й ринку праці.

ЛІТЕРАТУРА


1. Гессен С.И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию / Отв. ред. и сост. П.В.Алексеев. – М.: Школа-Пресс, 1995. – 448 с.

2. Мобильность системы образования / Безрукова В.С. Словарь нового педагогического мышления. – Екатеринбург, 1997.

3. Педагогический энциклопедический словарь. – М., 2002. – С. 193.

Олена Савченко,

3 курс економічного факультету.

Наук. керівник: к.техн.н., доц. М.О.Кондаков
ДО ПИТАННЯ ЩОДО ВПРОВАДЖЕННЯ ПРОБЛЕМНОГО НАВЧАННЯ
Практика навчання у ВНЗ, коледжах, інших навчальних закладах освіти та психолого-педагогічні дослідження довели необхідність відмовитись від уявлень про навчально-виховний процес як процес повідомлення і передачі інформації. Основною метою навчально-виховного процесу вже не є накопичення знань у їх традиційному розумінні. Роль сучасного викладача не в тому, щоб більш ясно, зрозуміло, ніж у підручнику, повідомити студенту інформацію; він має стати постановником певної навчальної проблеми, організатором пізнавальної діяльності, в якій головним суб’єктом системи “викладач – предмет – студент” стає саме студент.

Мета даного дослідження – сформулювати загальні концептуальні принципи проблемного навчання для студентів економічного напрямку.

По-перше, отримання студентами певних знань та вмінь має здійснюватися на базі вирішення теоретичних та практичних проблем. Крім того, ці ж дослідження показали, що лише на третину процес навчання, обумовлений здібностями студента, а на інші дві третини – його емоційним станом. Створювати відповідний стан – це також одне з основних завдань проблемного навчання. Суттєвою рисою такої роботи є дослідницька діяльність студента, що з’являється в певній ситуації і змушує його ставити питання – проблеми, формулювати гіпотези та перевіряти їх під час розумових і практичних дій [1, с. 7-12]. При цьому дехто з науковців уважає, що спільне вирішення проблемно-пошукових завдань буде ефективним лише у випадку, якщо в їх основі лежать реальні протиріччя. Взагалі ж, проблемна ситуація є таким психічним станом того, кого навчають, котрий вимагає нових, раніше не відомих йому знань або способів діяльності у загальній системі розвитку.

Відповідно до рівня складності проблемних задач, питань, завдань, можна визначити чотири рівня проблемності: обумовлює репродуктивну діяльність студентів (дії за зразком) – найнижчий рівень пізнавальної діяльності; забезпечує використання попередніх знань у новій ситуації; репродуктивно – пошуковий рівень; творчий рівень.

За допомогою відповідних методичних прийомів (постановка проблемних і інформаційних питань, висування гіпотез та їх підтвердження або спростування, звертання до студентів “за допомогою”) викладач спонукає студентів до сумісного мислення, дискусії, яка може початися безпосередньо на лекції. Чим вищим є рівень діалогічності лекції, тим більше вона наближається до проблемної, і тим вище її орієнтуючий навчаючий та виховний ефекти. Переваги проблемної лекції: 1) викладач спілкується зі студентами як співрозмовник, що прийшов поділитися власним науково-практичним досвідом; 2) матеріал лекції включає обговорення різних точок зору на вирішення навчальних проблем; 3) комунікаційні зв’язки зі студентами будуються таким чином, щоб підвести їх до самостійних висновків, зробити співучасниками процесу підготовки, пошуку шляхів вирішення проблеми, створеної викладачем.

Семінарські заняття можуть проходити у вигляді дискусій, ігрових моделей, що дозволяє творчо підходити до процесу навчання, сприяє розвитку вміння зважувати альтернативні рішення, бачити і знаходити неординарні, нестандартні шляхи розв’язання проблем. У економічній сфері оволодіти новими знаннями і навичками допоможуть практичні заняття, побудовані на ділових іграх та методах кейсів. Ділова гра (“Комерсант”, “Оптовий ярмарок”) та кейси (“Стратегічний маркетинг”, “Ціна”, “Збут”) проводяться на матеріалах конкретних ситуацій із практичної діяльності державних та комерційних підприємств. Таким чином, можна скопіювати реальну господарську ситуацію та відтворити основні зв’язки, які студенти мають виявити, зрозуміти та використати [2 с. 24-36].

Проектуванню проблемних ситуацій сприяє систематизація і класифікація протиріч, характерних як для навчального процесу, так і для самої дисципліни.

Проблемні методи навчання були актуальними завжди, але під час переходу ВНЗ на модульно-рейтингову систему навчання вони набувають особливого значення. Оскільки час на аудиторні заняття скорочується дуже відчутно, викладач не стільки надає студентові певну систему знань, скільки – певну методику роботи (тобто, “вчить вчитися”). Проблемні ж методи навчання дозволяють на 50-70% економити час і, безумовно, кардинально активізують пізнавальну діяльність студента.


ЛІТЕРАТУРА

1. Методика ігрових занять / За ред. П.М.Олійника. – К.: Вища школа, 1992. – С. 316.

2. Оконь В. Введение в общую дидактику / Перевод с польск. Л.Г.Кашнуревича. – М., 1990. – С. 222 .

Светлана Бурцева,

2 курс гуманитарного факультета.

Научн. руководитель: к.пед.н., доц. Е.Т.Бурцева

(ГОУ ВПО “Невинномысский государственный

гуманитарно-технический институт”)
СОВРЕМЕННЫЕ ПОДХОДЫ К ОРГАНИЗАЦИИ
ТВОРЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ БУДУЩИХ ПЕДАГОГОВ

Воспитание личности будущего педагога в системе высшего профессионального образования должно происходить в условиях личностно ориентированной модели обучения. Реализация творческого потенциала будущего педагога осуществляется посредством разработанной нами гипотетической модели основанной на компонентном подходе.

Предлагаемая модель включает блоки: общеразвивающий и специализированный, каждый из которых включает модули: методологический, психолого-педагогический, валеологический, эмоционально-мотивационный.

Общеразвивающий модуль был связан с широким кругозором и эрудицией.

Специализированный блок направлен на развитие профессиональной культуры педагога.

В нашем исследовании творческий потенциал будущего педагога складывался из множества компонентов, главными (инвариантными), из которых, на наш взгляд, являются: 1) базовые компоненты: профессиональная культура; совокупность профессиональных знаний, умений и навыков; 2) ценностно-мотивационная и эмоциональная сфера личности, к ней мы относим потребность в профессиональном личностном росте; 3) психологическая сфера: способность к саморегуляции поведения.

С целью определения уровня творческого характера и активности личности, а также определения уровня его профессиональной компетентности мы воспользовались комплексом показателей развития профессиональных способностей, к которым отнесены когнитивные, проективные, аналитические, рефлексивные, эмпатические (перечисленные способности наиболее эффективно развиваются в условиях самосовершенствования).

Работая над системой развития творческой деятельности, мы исходили из того, что специфика ее состоит в приоритете творческого компонента, формирование которого основывается на творческой индивидуальности.

Результаты исследований подтвердили, что развитие творческого потенциала происходит эффективно при следующих психолого-педагогических условиях: когда нет жесткой регламентации деятельности, излишних указаний, жестких норм; существует свобода выбора содержания и форм работы в соотнесении с потребностями и возможностями; создание условий для накопления и пополнения базовых знаний: предметных, научных, методологических, методических; организация самостоятельной практической работы.

Для развития творческого потенциала создается особая рефлексивная среда: в мышлении – проблемные ситуации; в деятельности – установки на кооперирование; в общении – отношения, предполагающие доступность собственного опыта для другого и открытость его опыта для себя.
ЛИТЕРАТУРА


  1. Вазина К.Я., Петров Ю.Н., Белиловский В.Д. Педагогический менеджмент. – М., 1991.

  2. Гильманов С.А. Практическое педагогическое мышление и инновации. // Инновационные процессы в образовании: Сб. науч. тр. / Тюменский Гос. ун-т. – Тюмень, 1990.

  3. Давыденко Т.М. Теоретические основы рефлексивного управления школой. – М., 1996.

  4. Зевина А.Г., Поташник М.М. Оптимизация переподготовки кадров // Народное образование. – 1981. – №9.

  5. Кан-Калик В.А., Никандров Н.Г. Педагогическое творчество. – М., 1990.

  6. Капитанская А.К. Организация инновационных процессов в повышении квалификации педагогов. – М., 1993.



Вікторія Малярчук,

1 курс факультету початкової освіти

та практичної психології.

Наук. керівник: ст. викл. О.А.Халабузар


ФОРМУВАННЯ ЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ У СУЧАСНИХ УМОВАХ
В умовах нового етапу розгортання науково-технічної революції, пов’язаного з широкою комп’ютеризацією промисловості, управління, інтенсивного розвитку інформаційних технологій відповідно зростає роль логіки, логічної культури. Адже саме логічна культура вчить ясно формулювати свої думки, визначати поняття, кодифікувати помилки, обґрунтовувати свою точку зору, вірно ставити запитання та відповідати на них, приймати участь у раціональній дискусії, науковому спорі [1].

Питання значення логіки у навчально-виховному процесі досліджували Я.Коменський, Є.Іванов, І.Нікольська, В.Паламарчук, В.Осинська, В.Брюшинкін, В.Журавльов, О.Тихомирва та ін. Аналіз наукової літератури та фактичний стан справ виявили, що проблема формування логічної культури студентів недостатньо висвітлена, нечітко розкрито компоненти логічної культури (стосовно професійно-педагогічної підготовки студентів) та засоби їхньої реалізації, що призводить до неспроможності студентів мислити критично, оцінювати та порівнювати, синтезувати, хоча всі ці логічні вміння є необхідними для педагогічної діяльності.

Тому метою цього дослідження є визначення значення формування логічної культури студентів у сучасності. Протягом дослідження нами було поставлено завдання висвітлення компонентів означеного процесу.

Виходячи з того, що для нас логічна культура є новоутворенням, що обіймає спроможність усвідомлювати логіку засвоюваного матеріалу, причинно-наслідкові зв’язки вивчених явищ, операції критичного мислення, логічні прийоми і методи наукового мислення, вміння абстрагувати, узагальнювати, робити висновки [3, с.11], нами було визначено, що для розвитку логічної культури студентів необхідним є ознайомлення з основами логічної науки, яка протягом двох тисячоліть накопичувала теоретично обґрунтовані прийоми раціонального судження та аргументації.

Отже, логічна культура в контексті формування професійно-педагогічної культури майбутніх вчителів включає в себе: певні знання з логіки, логічні уміння, що допомагатимуть вчителеві у подальшій професійній діяльності. Формування логічної культури має відбуватись під час оволодіння студентами визначеними в ході нашого дослідження компонентами: мотиваційним, змістовно-процесуальним, аналітико-рефлексивним.

Мотиваційний компонент логічної культури включає в себе заохочення студентів до логічного осмислення поданого матеріалу. Змістовно-процесуальний компонент включатиме в собі систему знань (знання основ логіки, знання про способи діяльності), умінь та навичок.

Практичний (аналітико-рефлексивний) компонент має навчити студентів сприймати результати своєї діяльності, оцінювати її та застосовувати отримані знання, вміння та навички на практиці, у педагогічній діяльності та в повсякденному житті. Рефлексія впливає на внутрішні стимули розвитку потреби учителя до самоосвіти і тісно пов’язана з високим рівнем творчості у професійній сфері, з усвідомленням себе в цій позиції та оцінкою ефективності своєї діяльності.

Проаналізувавши стан проблеми, можна зауважити, що на цей час необхідно створити певний науково-методичну модель професійно-педагогічної підготовки майбутніх вчителів, що враховувала б зазначені компоненти, їхнє розкриття та пошук перспективних, інноваційних рішень педагогічних задач. Крім того, професійно-педагогічна підготовка в ідеалі матиме за стрижень саме розвиток та формування педагогічної та логічної культури студентів.

Розкриття означених компонентів вимагає пошуків ефективних способів їхньої реалізації під час професійно-педагогічної підготовки спеціаліста, що й стане наступним етапом нашого дослідження.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Гетманова А.Д. Учебник по логике. – М.: ЧеРо, 2000 – 304 с.

  2. Евдокимов В.И. Практикум по развитию критического мышления. – Харьков: Торнадо, 2002. – 144 с.

  3. Лаврешина Г. Ю. Формування логічної культури старшокласників. – Кривий Ріг, 2000. – 21 с.



Юлія Клімова,

1 курс початкової освіти

та практичної психології.

Наук. керівник: ст. викл. О.А.Халабузар


ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛЯ У СУЧАСНИХ УМОВАХ
Нові умови соціального, духовного та економічного розвитку нашого суспільства спричинили потребу в перегляді професійних якостей педагогів, у здоланні негативних явищ у системі підготовки спеціалістів, що накопичувались протягом довгих років. Звичайно, все це залежить у першу чергу від педагогів, які мають бути гуманними, глибоко професійними, та відповідальними. Процес підготовки вчителя, як кожна органічна система, підпорядкована дії двох принципів: системності та цілісності, які забезпечують функціонування цієї системи, з одного боку, а з іншого – є запорукою для проектування та конструювання педагогічного процесу з метою його подальшого вдосконалення.

Метою дослідження є висвітлення проблем професійної підготовки, яка, на нашу думку, складається з таких компонентів: загальногуманітарного, загальнокультурного, загальнонаукового та загальнопедагогічного. Кожен із компонентів поданої системи виконує специфічні завдання, сума вирішень яких забезпечує досягнення загальної мети – формування у професійному плані всебічно розвиненої особистості вчителя.

Серед основних якостей особистості педагога, що необхідно сформувати протягом навчання у вищому навчальному закладі, можна зазначити такі: соціальні й загально-особистісні (ідейність, моральність, педагогічна спрямованість та культура), професійно-педагогічні (теоретична і методична готовність до спеціальності, психолого-педагогічна підготовка до професійної діяльності), індивідуальні особливості пізнавальних процесів (мислення, пам’ять), емоційно-вольові якості (особливості темпераменту), педагогічно спрямоване мислення, яке містить у собі вміння перетворювати та синтезувати знання, виробляти оптимальні схеми рішення педагогічних завдань, що є логічним вмінням.

Недостатня професійна підготовка має результатом випускників вузів, які слабо підготовлені до реалізації компонентів освіти, до педагогічного керівництва класом, відчувають труднощі в роботі з батьками, не вміють використовувати освітні та виховні можливості уроку, здійснювати міжпредметні зв’язки, реалізовувати на практиці принцип єдності навчання та виховання, не досягли достатнього рівня педагогічної та логічної культури.


1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   24


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка