Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету



Сторінка15/24
Дата конвертації09.03.2016
Розмір4.08 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   24

Все це вимагає організації і функціонування принципово нових підходів, спрямованих на вдосконалення підготовки педагогічних кадрів на основі концепції цілісного формування особистості спеціаліста. Із навчального закладу, який випускає вчителя-предметника, педвуз має перетворитися на заклад, що готує спеціаліста, здатного піднести на новий рівень освіту і виховання учнів. Необхідно сформувати у студентів готовність до професійної діяльності.

Успішність професійної підготовки спеціаліста у значній мірі залежить від чіткої орієнтації навчальної та позанавчальної роботи на мету, завдання та зміст майбутньої професійної діяльності студентів, на постійне вдосконалення системи роботи і професійне збагачення викладачів інституту. Поліпшення підготовки спеціалістів вимагає пошуку ефективних шляхів формування у студентів системних уявлень про об’єкт своєї професійної діяльності, вмінь і навичок його дослідження, організації та управління.


Процес професійної підготовки вчителя носить причинно-наслідковий характер, в системі безперервної освіти цей процес буде більш ефективним і стане керованим, якщо відповідатиме наступним вимогам: послідовність, наступність та взаємозв’язок довузівського, вузівського та післявузівського етапів професійної підготовки; професійно-педагогічна спрямованість навчально-виховного процесу вузу на роботу студентів; орієнтація педагогічної освіти на модель особистості вчителя; формування мотиваційно-ціннісного ставлення до діяльності вчителя, озброєння студентів знаннями його соціально-професійних функцій, відповідними вміннями і навичками; забезпечення професійної компетентності і готовності до перманентної педагогічної самоосвіти.

Результатом професійно-педагогічної підготовки має стати педагогічна та логічна культура як її складова, адже розвиток вищої школи неможливий без усвідомлення ролі культури та освіти, особистісно-творчої самоорганізації викладача та студента. Тому тематика наших подальших досліджень буде присвячена висвітленню шляхів формування логічної культури майбутніх фахівців.


ЛІТЕРАТУРА

1. Богданова І.М. Професійно-педагогічна підготовка майбутніх вчителів на основі застосування інноваційних технологій. – Одеса, 2003. – 440 с.

2. Домбровский С.В. Совершенствование подготовки будущих учителей к общественно-педагогической деятельности. – К., 1982. – 205 с.

3. Осипова Т.Ю. Формування професійно-орієнтованої особистості майбутнього вчителя. – Одеса, 2001. – 248 с.



СОЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА
Світлана Дороніна,

3 курс соціально-педагогічного факультету

Наук. керівник: ст. викл. М.Є.Мішечкіна
САМОСТІЙНІСТЬ ЯК ЧИННИК ПОПЕРЕДЖЕННЯ
ТА РОЗВ’ЯЗАННЯ КОНФЛІКТІВ

Сформованість самостійності особливо цінується серед підлітків. Наявність цієї якості в структурі особистості є, з точки зору підлітка, ознакою здатності мислити, відчувати та поводитись як дорослі.

Д.Ельконіним встановлено, що розвиток самостійності дійсно обумовлює формування почуття дорослості – центрального новоутворення особистості у підлітковому віці. Цим пояснюється особлива увага цій якості суб'єктами освітнього процесу [5].

Вітчизняні педагоги розглядають самостійність як стрижневу інтегральну якість особистості (І.Балабіна, Н.Бочкіна, Т.Лодкіна та інші). Її структура представлена трьома компонентами: внутрішньою позицією особистості (система ціннісних орієнтацій, переконань, мотивів); змістовно-операційним компонентом (система знань, загальнотрудових і спеціальних умінь та навичок, необхідних для здійснення діяльності без сторонньої допомоги); емоційно-вольовим компонентом (емоційні переживання в процесі діяльності, настирливість у досягненні результату) [1].

Сензитивним періодом для виховання самостійності вважають молодший підлітковий вік (Л.Виготський, А.Караковський, І.Кон та інші). Рівень психофізичного розвитку школяра дозволяє йому активно включатися в різні види діяльності, оволодівати знаннями, вміннями, навичками, необхідними для здійснення діяльності самостійно. Усвідомлюючи це, підлітки відчувають потребу виявляти самостійність. У процесі задоволення цієї потреби здійснюється самоактуалізація особистості школяра. Незадоволення потреби у розвитку та прояву цієї якості створює підґрунтя для виникнення конфліктів (С.Савостьянова, О.Тимоховець) [3; 4]. Тому педагогічний процес має будуватись за принципом поєднання педагогічного керівництва з самоуправлінням школярів.

І.Балабіна виокремлює чотири рівні вихованості самостійності підлітків: нульовий, низький середній та високий. Ученою розроблено критерії та показники сформованості такої інтегральної якості [1].

Варто враховувати, що у різних видах діяльності та в різних умовах самостійність може проявлятися по-різному. У звичній ситуації, при виконанні особистісно-значущого виду діяльності підліток демонструє більш високий рівень самостійності, і навпаки. Такі обставини можуть створити ілюзію відносно рівня сформованості вказаної якості взагалі. Вони мають враховуватись при діагностиці рівнів розвитку самостійності. Нерішучість, бездіяльність, нездатність мобілізувати зусилля для подолання перешкод, звернутися по допомогу, та організувати співробітництва з іншими людьми – показники низького рівня сформованості самостійності

А.Бєлкін вказує, що на різноманітність проявів самостійності впливають ситуації успіху в особистісно-значущих видах діяльності. Вони викликають позитивну емоційну реакцію підлітка на успішне самостійне виконання тих чи інших дій, формують почуття власної гідності та дорослості школяра, тим самим спонукаючи його на самостійне виконання завдань. Таким чином, здійснюється розвиток самостійності [2].

І.Балабіною розроблено методику формування самостійності в підлітків у процесі колективної творчої діяльності [1]. На думку авторки, формування самостійності в трудовому та дозвіллєвому видах діяльності здійснюється завдяки використанню активних методів виховання, групових та колективних форм організації діяльності, де кожному підлітку надається максимальна можливість проявити себе та власні якості. Від результату кожного залежить успіх спільної справи.

У процесі колективної діяльності виникають різноманітні за характером ситуації міжособистісної взаємодії, у тому числі конфліктні. У ході їх розв’язання здійснюється корекція конфліктогенних чинників спілкування, формується вміння конструктивно регулювати суперечності. Авторкою доведено, що підвищення рівня сформованості самостійності підлітків сприяє наданню ними переваг у виборі конструктивних способів розв’язання конфліктів. Так, школярі з середнім та високим рівнями сформованості самостійності обирали такі конструктивні тактики взаємодії як компроміс, співпраця. Переважна більшість учнів із низьким та нульовим рівнями сформованості самостійності надавали перевагу деструктивним способам взаємодії: суперництву, пристосуванню, униканню. Отже, можна зробити висновок, що самостійність є одним із визначальних чинників процесу попередження та розв’язання конфліктів. До того ж, можна припустити, що існує залежність між рівнем сформованості самостійності підлітка та рівнем його конфліктості.
ЛІТЕРАТУРА

1. Балабина И.А. Воспитание самостоятельности у младших подростков в процессе трудовой деятельности: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / Балабина Ирина Александровна. – М., 1987. – 203 с.

2. Белкин А.С. Ситуация успеха. Как ее создать / А.С.Белкин. – М.: Просвещение, 1991. – 175с.

3. Выготский Л.С. Педагогическая психология / Под ред. В.В.Давыдова. – М.: Педагогика – Пресс, 1996. – 536 с.

4. Тимоховец Е.А. Конфликты подростков и пути их педагогического решения: дис. ...канд. пед. наук: 13.00.01 / Тимоховец Елена Алексеевна. – Минск, 1990.– 191с.

5. Эльконин Д.Б. Избранные психологические труды / Под. ред. В.В.Давыдова, В.П.Зинченко. – М.: Педагогика, 1989. – 554 с.


Тетяна Кулибка,

6 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. О.І.Гуренко
ОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ СЕРЕД СТАРШОКЛАСНИКІВ
У сучасному суспільстві життя й здоров’я людини визначаються як найвищі людські цінності. Останнім часом зростає необхідність підготовки особистості до співіснування під впливом інтенсивної дії соціо-біологічних чинників, що посилюють антропогенне навантаження, погіршують психофізичне здоров’я, створюють передумови виникнення шкідливих звичок. За даними Інституту охорони здоров’я дітей та підлітків АМН України, 75%-90% дітей мають відхилення фізичного й психічного здоров’я; 30-35% дітей, які вступають до школи, вже мають хронічні захворювання. За роки навчання в школі у п’ять разів зростає число порушень зору й осанки, у чотири рази – психоневрологічні відхилення. Прогресивно зростає кількість наркозалежних і ВІЛ інфікованих серед молоді 15-17 років. Тому, однією з актуальних проблем, що постала перед сучасною педагогічною теорією та практикою, є формування здорового способу життя населення в цілому й дітей різних вікових груп зокрема.

Модернізація освітньої галузі, що відбувається в державі, має на меті створення умов для особистісного розвитку та самореалізації кожного громадянина України. Одним із шляхів досягнення цієї мети є виховання в старшокласників відповідального ставлення до власного здоров’я та здоров’я інших людей як до найвищої індивідуальної і суспільної цінності, формування через освіту здорового способу життя.

Аналіз наукових праць щодо формування здорового способу життя свідчить про відсутність однозначного підходу до проблеми. Проте різні визначення, класифікації здоров’я, здорового способу життя в цілому не суперечать один одному, а навіть взаємодоповнюють, взаємопідсилюють і дозволяють розглядати проблему з різних позицій. Різні напрями виховної роботи в школі з формування здорового способу життя розробляли Г.Власюк, О.Дубогай, В.Кузь, С.Свириденко, А.Турчак; психологічні особливості виховання особистості розглядали І.Бех, Н.Максимова, І.Нікітіна, Р.Пасічняк, І.Романішин, М.Савчин; питанням формування ціннісних орієнтацій учнів старшого шкільного віку приділяли увагу С.Лапаєнко, О.Турянська, К.Шамлян; становлення соціальної активності старшокласників знайшло відображення у працях К.Власова, В.Землянухіна, М.Китаєва, О.Карпенко, Н.Пономарчука та інші.

Науковці переконані, що мета формування здорового способу життя полягає в сприянні досягненню здоров’я за всіх передумов для кожного, на всіх рівнях і сферах життєдіяльності людини. Одним із соціальних інститутів, серед пріоритетів роботи якого є формування культури здоров’я та здорового способу життя у підростаючого покоління, це загальноосвітня школа. Означена проблема в умовах школи виріщується в межах соціально-педагогічної роботи.

Ми вважаємо, що соціально-педагогічна робота з формування здорового способу життя серед учнівської молоді в умовах загальноосвітньої школи має здійснюватися, як мінімум, в три етапи (підготовчий, основний, підсумковий). Тісна співпраця соціального педагога школи (організатор), батьків, учителів, психолога, медичних працівників, педагогів закладів додаткової освіти дітей, керівників спортивних секцій, працівників ЦСССДМ, засобів масової інформації дозволить зібрати об’єктивні дані про стан здоров’я учнів, про їх спосіб життя, і відібрати заходи, спрямовані на популяризацію здорового способу життя. Таким чином, будуть виконані завдання підготовчого етапу соціально-педагогічної роботи та розроблена методика реалізації основного етапу.

Завдання основного етапу соціально-педагогічної роботи полягають у створенні умов для рухової активності учнів у школі, профілактики шкідливих звичок та захворювань, виконання гігієнічних вимог, загартування, дотримання оптимальних для здоров’я режимів дня, відпочинку та харчування, раціональної навчальної та трудової діяльності, культури спілкування та сексуальної поведінки, психофізичної регуляції організму, психологічної підготовки як основи попередження стресів та вироблення позитивних емоцій, загального гармонійного фізичного, психічного, культурного та духовного розвитку особистості. Виконання цих завдань можна забезпечити організовуючи для учнів школи тренінгові заняття з профілактики негативних звичок, індивідуальні бесіди, рольові ігри, перегляд кінострічок та інше.

На останньому, підсумковому, етапі здійснюється оцінка дієвості соціально-педагогічної роботи з популяризації здорового способу життя серед учнівської молоді.

Отже, здоров’я та здоровий спосіб життя потребують на сучасному етапі в суспільстві особливого інтегрованого підходу, який реалізується, перш за все, в умовах загальноосвітньої школи зусиллями соціального педагога школи (організатор), батьків, учителів, психолога, медичних працівників, педагогів закладів додаткової освіти дітей, керівників спортивних секцій, працівників ЦСССДМ, засобів масової інформації.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Войтенко В.П. Здоровье здоровых. – Киев: Здоровье, 1991. – 250 с.

  2. Изуткин Д.Л. Формирование здорового образа жизни // Сов.охрана здоровья. – 1984. – №4. – С.46-48.

  3. Маковецький А.М. Глобальні проблеми сучасності: Навч.посібник. – Чернівці: Рута, 2001. – 83с.

  4. Мельник Ю.Б. Формування культури здоров’я як необхідної умови гармонійного розвитку школярів. – Харків, 2001. – С. 139-147.

Володимир Теслицький,

6 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., проф. В.П.Котляр
ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА
ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКОГО СПОРТУ

Розвиток масової фізичної культури і спорту в Україні, пріоритетні напрямки якого визначені в цільовій програмі “Фізичне виховання – здоров’я нації”, ставить перед необхідністю вирішення комплексу завдань, серед яких забезпечення даної галузі діяльності фахівцями нового типу, органічно поєднуючи ми особистісні якості з високим професіоналізмом, посідає одне з провідних місць.

З огляду на це, актуалізується потреба у професійній підготовці фахівця – практичного психолога, здатного виконувати функціональні обов’язки, передбачені рівневими особливостями спортивної діяльності.

Професійна діяльність практичного психолога у сфері масового (тобто непрофесійного) спорту ускладнюється тим, що вона поширюється на контингент, який має великі вікові межі, починаючи від 7-12 років до 50-60 і більше. До того ж, ця діяльність розповсюджується на різні спортивні структури: ДЮСШ, групи здоров’я при спортивних закладах, спортивні клуби, спортивні центри для професійних занять спортом(шейпінг-клуби, тренажерні зали тощо) та ін.

Сучасна теорія і практика фізичної культури і спорту збагатилася значною кількістю досліджень, присвячених різним аспектам професійної діяльності практичного психолога в даній сфері.

Разом з тим, на сьогоднішній день залишаються недостатньо вирішеними питання, що стримують ефективність удосконалення професійної діяльності практичного психолога. Так, зосереджуючи основну увагу на вивченні діяльності практичного психолога у сфері спорту вищих досягнень, дослідники значно менше спрямовують свої зусилля на вивчення особливостей аналогічної діяльності в галузі фізичного виховання і непрофесійного спорту.

Складені обставини свідчать про наявність протиріччя між яскраво вираженою потребою галузі фізичної культури і спорту в психологічному забезпеченні її функціонування й недостатньою розробленістю низки актуальних питань, пов’язаних з професійною підготовкою фахівця, здатного ефективно вирішувати завдання, поставлені перед даним видом професійної діяльності.

Існуюче протиріччя зумовило вибір теми магістерського дослідження в такому формулюванні: “Формування готовності практичного психолога до професійної діяльності у сфері дитячо-юнацького спорту”.

Об’єкт дослідження – освітній процес, спрямований на професійну підготовку практичного психолога.

Предмет дослідження – визначення критеріїв готовності практичного психолога до професійної діяльності в сфері дитячо-юнацького спорту.

Мета дослідження полягає в розробці,теоретичному обґрунтуванні й експериментальній перевірці ефективності практичного застосування запропонованого варіанту критеріально орієнтованих показників готовності практичного психолога до професійної діяльності у сфері дитячо-юнацького спорту.

В основу дослідження покладено гіпотезу, згідно якої ефективність виміру ступеня готовності практичного психолога до виконання обсягу функцій, зумовлених об’єктивними потребами даного виду професійної діяльності, може бути досягнутою за умови, якщо компоненти комплексу критеріально орієнтованих показників даного стану випускника вищого навчального закладу будуть спрямовані на вивчення: ступеня сформованості професійних здібностей як утворень, забезпечуючих орієнтовно дослідну, аналітико-інтегруючу і коригуючу частини діяльності; якості опанування професійних знань щодо умов, способів і засобів розв’язання завдань, зумовлених певною психолого-педагогічною ситуацією або професійною діяльністю в цілому; на вивчення ступеня сформованості умінь та навичок як утворень, забезпечуючих виконавчу (робочу) частину діяльності.

Для вирішення поставлених в дослідженні завдань і перевірки головної гіпотези використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів: теоретичний аналіз(порівняння, співставлення, узагальнення, моделювання); опитування (бесіда, анкетування); діагностика (тестування); спостереження; експеримент (констатуючий, формуючий, контрольний); методи статистичної обробки отриманої інформації.


ЛИТЕРАТУРА

1. Бочелюк В.И., Черепєхіна О.А. Психологія спорту; навч. посіб. / В.И.Бочелюк, О.А.Черепєхіна – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 224 с.



Наталя Доля,

6 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. О.І.Гуренко
ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Розвиток соціально-педагогічної роботи в Україні за останнє десятиріччя характеризується переосмисленням традиційних підходів до роботи з дітьми та підлітками, значними змінами та новаціями в цій сфері. Це, у свою чергу, обумовлює необхідність її теоретико-методичного обґрунтовування, вимагає розробки нових підходів до процесу соціального виховання підростаючого покоління з урахуванням сучасних тенденцій у практиці соціально-педагогічної роботи.

Вільний та всебічний розвиток особистості є не тільки високим соціальним ідеалом, але й важливою умовою становлення суспільства, яке орієнтується на універсальні, гуманістичні та демократичні цінності. І в цьому розвитку особостості велику роль відіграє формування соціальної компетентності, особливо в молодшому шкільному віці.

Соціальна компетентність – це ефективність, або адекватність, з якою індивід здатний реагувати на різноманітні проблемні ситуації, з якими він зустрічається. У загальному вигляді компетентність розглядають як знання про соціальний світ і про себе, своє місце у цьому світі, способи поведінки і поведінкові сценарії. Соціальна компетентність має часові і історичні рамки. Завдяки цьому людина має можливість створювати поведінкові сценарії, котрі відповідають новій соціальній дійсності [1].

Основними сферами соціальної компетентності є: соціальна орієнтація, адаптація, інтеграція загального соціального і особистого досвіду, розвиток яких, особливо в шкільні роки, відбувається через спрямовану організацію вільного часу школярів, організацію культурно-дозвіллєвої діяльності. Вільний час є домінуючим простором, у якому відбувається фізичний та духовний розвиток людини, її соціалізація. До цієї проблеми зверталися і представники класичної педагогічної думки (Я.А.Коменський, С.Шацький, К.Ушинський, А.Макаренко, В.Сухомлинський), пов’язуючи вільний розвиток особистості з правильною організацією її життєдіяльності, ураховуючи фактор вільного часу.

Складний процес перебудови суспільства в ХХІ столітті органічно включає в себе перебудову своєрідного світу дитинства, зміну тривало існуючої тенденції “підготовки учнів до життя” на тенденцію активного включення їх у життя, розширення поля їх соціального досвіду, цьому й слугує дозвілля – сфера соціального життя школярів. У зв’язку з політичними, економічними й соціокультурними змінами, що відбуваються в нашому суспільстві у всіх сферах його життя, значно змінилися зміст та форми культурно-дозвіллєвої діяльності, які мають велику силу смислового та емоційного впливу на особистість [3].

Зміст культурно-дозвіллєвої діяльності обумовлений потребами суспільства в розширенні демократії та гласності, удосконаленням суспільних відносин, розвитком різнобічних здібностей людей, продуктивним проведенням їх дозвілля.

Сфера вільного часу сьогодні привертає увагу школи як провідного соціального інституту виховання. Саме в цій сфері відбувається активний контакт дитини з навколишнім світом, акумулюється необхідний соціальний досвід. Культурно-дозвіллєву діяльність у сучасному світі відносять до такого вибіркового виду суспільної життєдіяльності, яка є сферою творчої досконалості людини, розвитку її інтелектуальних, духовних сил, соціальної адаптації, виступає як необхідна передумова культурного прогресу суспільства в цілому.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Лєпіхова Л.А. соціально психологічна компетентність у поведінці особистості / Л.А. Лєпіхова // Практична психологія та соціальна робота. – 2006. – №2.

  2. Мудрик А.К. Соціальний інтелект та соціальна компетентність // Практична психологія та соціальна робота / А.К. Мудрик. – 2006. – №3.

  3. Стєпанов Є. Виховання на початку ХХІ століття: тенденції розвитку / Є.Стєпанов // Шкільний світ. – 2007. – №14.



Марина Пейчева,

3 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. О.І.Гуренко
ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВИХ ЗАПИТІВ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ
Зміни, що відбулися в політичній, економічній, соціальній сферах України за останні 20 років, значно вплинули на зміст життя сучасної молоді, формування її ціннісних орієнтацій.

Соціально-філософські проблеми молоді як важливої соціальної групи суспільства знайшли своє відображення в дослідженнях С.Іконникової, І.Ільїнського, І.Копа, В.Лисовського та інших вчених. Значний внесок у дослідження дозвілля молоді зробили Г.Пруденський, Б.Трушин, В.Петрушев, В.Піменова, О.Гордон, І.Бестужев-Лада та інші.

Останнім часом особливої актуальності набула проблема вивчення культурно-дозвіллєвих запитів сучасної молоді з таких причин: по-перше, молодь є достатньо великою соціально-демографічною групою й посідає важливе місце в народногосподарському виробництві як єдине джерело поповнення трудових ресурсів. Вона є носієм інтелектуального потенціалу суспільства і може проявлятися у всіх сферах людського життя. У неї є достатньо велика соціальна і професійна перспективи, тому що вона спроможна швидше, ніж інші соціальні групи суспільства, оволодіти новими знаннями, професіями і спеціальностями.

По-друге, молодь у наш час постала перед складним соціально-культурним вибором. Можливостей задоволення її культурно-дозвіллєвих запитів безліч. Але питання стоїть у тому, щоб вибрати правильний шлях, напрям, за яким можна реалізуватися як особистість, всебічно розвинутись і гармонійно влитись до цілісної системи суспільства.

По-третє, для молоді є характерними суспільні відносини, що зумовлюють її як самостійну по відношенню до інших соціально-демографічну групу. Молодь як особлива соціально-демографічна група має низку особливостей, що випливають з самого її об’єктивного буття. Соціальні особливості молоді зумовлюються специфічною позицією, яку вона займає в процесі вироблення соціальної структури, а також можливістю не тільки наслідувати, а й перетворювати складені суспільні відносини. Конфлікти, які виникають у глибинах цього процесу, складають основу цілого комплексу специфічних молодіжних проблем, у тому числі й проблему організації й проведення дозвілля.

Переважна більшість представників молодого покоління залишилася без надійних соціальних орієнтирів. Руйнування традиційних форм соціалізації, з одного боку, збільшило вільний доступ молодих людей до різноманітних форм проведення дозвілля, раніше невідомих (або навіть заборонених), з іншого – викрило неготовність багатьох з них увійти до нових суспільних відносин. Вибір виду і форми дозвілля став зумовлюватися не вміннями й інтересами молодої людини, а конкретними подіями.

Тому, до досліджуваної нами проблеми близькими є роботи про саморозвиток і самореалізацію особистості в сфері дозвілля (О.Бєляєва, О.Каргіна, Т.Бакланова), із питань психології особистості (Г.Андрєєва, О.Петровський). У науковий аналіз теорії і практики культурно-дозвіллєвої діяльності значний внесок зробили Ю.Стрєльцов, Ю.Жарков, В.Чичиков, О.Ковшаров, Т.Кисельова, Ю.Красильников. Наукові доробки цих авторів мають велике значення для удосконалення теорії і методики організації й проведення культурно-дозвіллєвої діяльності молоді.

Метою нашого дослідження є вивчення проблеми формування культурно-дозвіллєвих потреб сучасної молоді на тлі сучасних політичних, економічних, культурних та соціальних перетворень в Україні та світі. Адже вибрані нею соціальні орієнтири багато в чому зумовлюють майбутнє нашого суспільства; аналіз факторів суспільного прогресу, їх вплив на особистість молодого громадянина, його потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, рівень індивідуальної свободи, які в свою чергу відображаються на соціальному обличчі молоді.

Для реалізації поставленої мети передбачено виконання таких завдань: аналіз науково-методичної літератури, в якій розкрито питання культурно-дозвіллєвої діяльності; характеристика кордонів молодіжного віку, виходячи з умов соціально-економічного розвитку суспільства, досягнутого рівня культури, умов життєдіяльності людей; ознайомлення з аспектами дозвілля молоді; вивчення шляхів формування культурно-дозвіллєвих запитів сучасної молоді: урахування специфічної соціальної позиції молодого покоління в процесі суспільного розвитку, соціальні проблеми молоді, визначення засобів, форм, методів і критеріїв дозвіллєвої роботи; соціальний статус як один із головних чинників формування культури молоді; причини відчуження від суспільства та зневага загальноприйнятих норм та правил проведення вільного часу; характеристика різноманітних форм культурно-дозвіллєвої діяльності молоді: поняття та види субкультур в молодіжному середовищі; антисоціальні молодіжні групи як носії девіантної та криміногенної поведінки.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Бочелюк В.Й. Дозвіллєзнавство: навч. посіб. / В.Й.Бочелюк, В.В.Бочелюк. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 208 с.

  2. Лукашевич Н.П. Социология: учебн. пособ. / Н.П.Лукашевич, Н.В Туленков. – К. МАУП, 1998. – 276 с.

  3. Максимова М. Я і мої друзі / М.Максимова // Колега. – 2001. – №2. – С. 30-33.

  4. Молодежь и общество на рубеже векав / Науч. ред. И.М. Ильинский. – М.: Голос, 1999.

  5. Основы социальной работы: ученик / отв.ред. П.Д.Павленок. – М.: ИНФА, 2003. – 295 с.

  6. Смелзер Н. Соціологія / Н.Смелзер. – Москва, 1994.

  7. Социальная работа: учебн. Пособ. – Ростов-на-Дону: Фенікс, 2003. – 480 с.



Оксана Каптур,

3 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.пед. наук., доц. Г.В.Кашкарьов
СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДОПОМОГА НЕПОВНОЛІТНІМ ЗЛОЧИНЦЯМ, ЩО ПОВЕРНУЛИСЯ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
В останні роки підлітки стали кримінально активною категорією населення. У більшості випадків (близько 80%) правопорушення дітей і підлітків ніяк не можна назвати несподіваними, оскільки це – закономірний наслідок тривалого негативного впливу, передусім сім'ї та школи.

Проблему відхилень у поведінці неповнолітніх турбує вчених дуже давно. Чимало цінних думок висловлювали у своїх працях М.Фіцула, В.Оржеховська, І.Парфенович та ін.

Неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом, умовно поділяють на дві групи:

– неповнолітні правопорушники, які були засуджені до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі. (Такі неповнолітні перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції Державного департаменту України з питань виконання покарань та кримінальної міліції у справах неповнолітніх.)

– неповнолітні правопорушники, які перебувають у місцях позбавлення волі – виховно-трудових колоніях.

Існує ще одна група неповнолітніх – ті, хто повернувся з місць позбавлення волі.

Статистика свідчить про те, що кожна третя особа, звільнена з місць позбавлення волі знову опиняється за ґратами, через неможливість самостійно впоратись з проблемами, з якими стикається на волі. Саме тому дана тема, є досить актуальною, адже систематична та комплексна робота з неповнолітніми та молоддю, які повернулися з місць позбавлення волі, через заходи контролю, підтримки, соціального супроводу, патронажу дозволяє мінімізувати рецидив, попереджати зростання протизаконних дій, безпритульності.

Мета: звернути увагу, на реальний стан, у якому перебувають колишні неповнолітні злочинці.

Завдання: розробити методи та шляхи подолання проблем, а саме, проблему житла, працевлаштування, освіти, соціальної адаптації тощо.

Варто зазначити, що неповнолітні, які відбули покарання і повернулися з місць позбавлення волі, опиняються в складній життєвій ситуації.

Найбільш суттєві проблеми в колишніх в’язнів пов’язані із місцем проживання – житлом. Через фактичну його відсутність особам, звільненим з місця позбавлення волі, загрожує реальна ситуація: “з-за ґрат” – “на вулицю”.

Дещо інших проблем юридичного характеру зазнають ті, хто відбув строки покарання від 5 років і більше, хто потрапив у місця позбавлення волі у віці 14-17 років. Вони виходять на волю абсолютно неадаптованими до сучасних соціально-економічних умов життя.

Звісно, постає проблема працевлаштування, що пов’язана з освітнім рівнем колишніх засуджених. Вони змушені працевлаштовуватись на “чорному” ринку праці, здебільшого на важку, непосильну роботу.

Одним із чинників, від якого залежить адаптаційна здатність молодої людини, що відбула строк і повернулася на волю, є її психологічний стан і настрій: неврівноваженість, озлобленість, агресивність; переконаність у негативному ставленні суспільства до них; відчуття самотності, непотрібності в соціумі, у власних сім'ях; не сприйняття нової соціальної реальності.

На жаль, у суспільстві, як і раніше, досить насторожено ставляться до тих, хто повернувся з місць позбавлення волі. Тому окремим напрямом роботи державних установ та громадських організацій має стати формування в громади толерантного ставлення до таких неповнолітніх, розуміння того, що вирішення їхніх соціальних проблем є одним із шляхів запобігання рецидиву, а отже, й злочинності в країні.

На сьогодні відсутній ефективний механізм взаємодії різних державних установ та громадських організацій з вирішення соціальних проблем молоді, яка повернулася з місць позбавлення волі. Потрібний чіткий розподіл функціональних обов’язків державних організацій.

Ми вважаємо, що головним завданням держави є впровадження ювенальної юстиції, систему правосуддя стосовно неповнолітніх до 18 років, центральним елементом якого є суд у справах неповнолітніх, хоча робота у цьому напрямі проводиться. Створення такого інституту дозволить посилити захист прав дітей, які перебувають у конфлікті із законом.

Отже, держава має приділяти більшу увагу проблемам, колишніх в’язнів, адже саме вирішення даної проблеми, допоможе вирішити проблему рецидиву повернення колишніх злочинців за грати.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх / В.М.Оржеховська – К., 1996.

  2. Оржеховська В.М. Дитяча бездоглядність та безпритульність: історія, проблеми, пошуки / В.М.Оржеховська, В.Є.Виноградова-Бондаренко. – К., 2004. – С. 81-131.

  3. Правове положення неповнолітніх в Україні: зб. нормат. актів. – Харків., 2002.

  4. Петрочко Ж.В. Державна доповідь про становище дітей в Україні / Петрочко Ж.В., 2007. – С. 143-147.

  5. Фіцула М.М. Відхилення у поведінці неповнолітніх: шляхи їх попередження та подолання / М.М.Фіцула, І.І.Парфенович. – Тернопіль, 2008.



Олена Груба,

5 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: ст. викл. О.П. Литвин
ФОРМУВАННЯ СТАТЕВОЇ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ДІТЕЙ СЕРЕДНЬОГО ВІКУ
У вивченні проблеми статевого виховання дівчаток і хлопчиків виділяються три напрямки досліджень: психологічний підхід, орієнтований на статеву освіту, розгляд проблеми з позицій сексології і фізіології, психогігіени статі (Д.Ісаєв, И.Кон, Д.Колесов, А.Хрипкова та ін.); етичний підхід, що зосереджує увагу на морально-етичних аспектах статевого виховання, виховання почуття честі і гідності хлопчиків і дівчаток (Л.Арутюнова, А.Виноградова, Т.Маркова, В.Мухіна, Н.Плисенко, Т.Рєпіна й ін.), функціональний підхід, присвячений формуванню сексуальної культури дошкільників (Ю. Гаврилов, А.Міряне й ін.).

У вітчизняних дослідженнях, присвячених статевому вихованню дошкільників (В.Каган, Д.Колесов, В.Мухіна, Т. Рєпіна, И. Кон, А.Хрипкова й ін.) вивчалися особливості розвитку особистості дівчинки і хлопчика дошкільного віку, досліджувалися статевовікові, психосексуальні особливості дошкільників, характер взаємин між дітьми. Незважаючи на істотну психологічну аргументацію положення про необхідність цілеспрямованої роботи з статеворолевої соціалізації дитини дошкільного віку, у педагогіці традиційно ці проблеми піднімаються і вирішуються вкрай рідко.

За межами уваги дослідників залишилися питання виховання в цілісному педагогічному процесі в ході статеворолевої соціалізації. Соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві, вимагають продовження досліджень по вивченню позитивного і негативного впливу соціуму на становлення індивідуальності хлопчиків і дівчаток, способів формування культури взаємин статей, упорядкування процесу статеворолевой соціалізації дошкільників.

Мета нашого дослідження – вивчення та експериментальне опробування методики статевої диференціації дітей середнього віку. Об’єкт дослідження – процес статевої диференціації дітей дошкільного віку. Предмет дослідження – методика формування статевої диференціації дітей 5 року життя.

У нашій роботі ми використовували такі методи: теоретичні (вивчення й аналіз психолого-педагогічної літератури з проблемами дослідження), емпіричні (констатуючий експеримент), статистичний (кількісний і якісний аналіз експериментальних даних).

Для вивчення статевої диференціації дітей середнього віку було проведено експериментальне дослідження. В експериментально-дослідницькій роботі брало участь 24 дитини 5 року життя, метою якого було виявлення рівня типу статеворолевої соціалізації, засвоювання цінностей жіночого типу поведінки (фемининность) і чоловічого (маскулинность); визначення співвідношення себе до своєї статі, яке його коло спілкування, хто з родичів більше впливає на формування світогляду дитини і хто з них має великий авторитет; визначення здатності дитини ідентифікувати хлопчиків і дівчинок по зовнішніх статевих ознаках.

У ході констатуючого експерименту було виявлено, що більшість дітей віднесені до низького рівня розвитку, що не є характерним для дітей середнього дошкільного віку.

З метою підвищення рівня статевої диференціації було проведено формуючий експеримент, мета якого – сформувати в дітей 5 року життя елементарні знання, звідкіля вони взялися, які існують статі дітей і чим вони відрізняються. У ході експерименту використовувалися різні методи роботи: малюнки дітей своєї сім’ї, хлопчиків, дівчаток, самого себе; тестові завдання для дітей; серії сюжетних малюнків; бесіди; різноманітні ігри.

Для визначення ефективності запропонованої методики був проведений контрольний експеримент, результати якого підтвердили, що рівень статевої диференціації у дітей 5 року життя значно підвищився.

Таким чином, результати експериментальної роботи підтвердили доцільність використання розробленої методики формування статевої диференціації дітей середнього віку в навчально-виховній роботі.


ЛІТЕРАТУРА

1. Кон И.С. Половое расхождение и дифференциация социальных ролей / И.С.Кон. – М.: Педагогика, 1975. – 456 с.

2. Мухоморина Л. Мальчики и девочки: дифференцированное обучение / Л. Мухоморина // Дошкольное воспитание. – 2001. – № 4. – С. 14-17.

3. Соколюк В. Мама и папа откуда я взялся? (перевод с польского) / В.Соколюк, З. Бобровский М.: Просвещение, 1990. – 45 с.

4. Титаренко Т.М. Такі різні діти / Т.М. Титаренко. – К.: Рад. шк., 1989. – 144 с.

Катерина Мельник,

6 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. О.І.Гуренко
ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ СПІЛКУВАННЯ
В СУЧАСНОЇ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

Суттєві зміни у житті сучасного суспільства, реалізація державної молодіжної політики зумовлюють певні деформації у системі людських стосунків, що позначаються на світовідчутті, світогляді учнів, зокрема старшокласників, їх поведінці, яка стає вільною, іноді розкутою, зневажливою.

Науковцями доведено, що старшому підлітковому віку притаманні гарячність і нігілізм, непримиренність і безкомпромісність, необ’єктивність і агресія, підвищена потреба у визнанні їх дорослості та права на самостійність, а це впливає на несподівані для дорослих судження, дії та вчинки (вживання ненормативної лексики, жаргонізмів, зухвала поведінка, манера триматися і поводитися у спілкуванні, а також порушення норм поведінки). Усі ці негативні прояви характеризуються здебільшого недосконалістю міжособистісних взаємин, тобто недостатнім рівнем культури спілкування.

Це зумовлено тим, що останнім часом значна кількість учнівської молоді активно залучається до кіберпростору (мережа Інтернет, теле-, кіно- та мультімедійна продукція, гральні автомати, мобільні телефони тощо), віртуальне спілкування витісняє контакти в реальному житті. У молоді, зокрема старшокласників, значно знижується інтерес до літератури, мистецтва, духовної спадщини. Замість конструктивного вирішення щоденних суперечностей та непорозумінь сучасні старшокласники неусвідомлено і майже автоматично застосовують різні засоби нападу, що виявляються в тексті, підтексті, інтонаціях, міміці тощо. Вони часто не помічають проявів “конфліктної культури” у собі, але значно частіше бачать її в інших. Унаслідок своєї замаскованості “конфліктна культура” легко переходить від покоління до покоління, не усвідомлюючись суспільством як моральна вада і культурна деформація. Усе це поступово перетворюється на певний стиль життя.

На сучасному етапі ґрунтовні дослідження актуальних аспектів проблеми, пов’язаних із культурою спілкування, активно вивчаються провідними науковцями: філософсько-методологічні підходи до розв’язання проблеми спілкування досліджував М.Каган; соціально-психологічні особливості спілкування вивчали В.Панфьоров, Б.Паригін, П.Якобсон; психологічним основам спілкування присвячені праці Б.Ананьєва, М.Бахтіна, І.Беха, В.Бехтерєва, О.Бодальова, М.Боришевського, Л.Виготського, Н.Кузьміної, О.Леонтьєва, Б.Ломова, В.М’ясищева, С.Рубінштейна, В.Семиченко, В.Соковніна, Т.Яценко та інших; педагогічний аспект спілкування розглядали І.Зязюн, О.Киричук, С.Мартиненко, А.Мудрик, Л.Новикова; соціологічний аспект спілкування розроблений Г.Андрєєвою, В.Ковальовим; спілкування як складова риторичного мистецтва досліджене Г.Сагач; вивченням “вільного спілкування“ однолітків різних вікових груп займалися Т.Драгунова, Я.Коломенський, І.Полонський, Я.Уманський та ін. Важливі дані про можливості педагогічного управління спілкуванням в учнівському колективі отримані В.Кан-Каликом, О.Киричуком, М.Лісіною, Т.Мальковською, А.Москаленко та іншими.

Культура спілкування є найважливішою складовою і одним із виявів загальної культури людини. Так, А.Арнольдов розглядає культуру як єдине ціле, що виявляється в трьох необхідних життєвих зрізах: як внутрішня спонтанна культура, сконцентрована в духовному світі людини; як інформаційна система, що забезпечує збереження, створення і передачу знань; як культура функціональна, тобто поведінка людей у суспільстві, культура безпосереднього людського спілкування, яка постійно розвивається.

Культуру спілкування визначають як наявні в суспільстві й людському житті форми розвитку спілкування як такого, форми його структурування і ціннісно-смислової організації, а також їхню реалізацію безпосередньо у стосунках з людьми (сукупність кількісних і якісних його характеристик, комунікативних і перцептивних умінь тощо). Під культурою спілкування старшокласників ми розуміємо опосередковану віковими особливостями систему норм і цінностей, досвіду і потреб, що реалізуються у взаємодії старшокласника з однолітками, учителями, батьками, іншими людьми в процесі обміну змістовним, емоційним і ціннісним досвідом, в організації спільної діяльності і формуванні взаємин. Усе це визначає тіло спілкування, будучи умовою його результативності, основу ж спілкування складає його зміст і мета як бажаний результат самого акту спілкування – одиничного чи системи актів, пов’язаних єдиною цільовою настановою.

Проявом культури спілкування особистості є її ставлення до суспільства, до дійсності, до людей, до праці, до творчості, до самої себе. Це певна система тимчасових зв’язків людини як особистості – суб’єкта з усією дійсністю і з її окремими аспектами (М.Боришевський, В.М’ясищев).

Результати численних досліджень дозволяють виокремити чинники, що суттєво впливають на процес формування культури спілкування старшокласників. Визначальні серед них: педагогічне спілкування (обмін інформацією, надання знань з культури спілкування тощо), педагогічна взаємодія (спілкування на психологічно рівних засадах), взаємини у педагогічному процесі (усвідомлення власних стосунків з оточенням), самовиховання (самовдосконалення) старшокласників, практична діяльність старшокласників у колективі однолітків, позаурочна діяльність у навчальному закладі.

Отже, проблема формування культури спілкування сучасної молоді є одними з найважливіших у педагогіці, психології, оскільки вона пов’язана з культурою побудови людських взаємин, що ускладнюється різноманітністю форм і стилів міжособистісної взаємодії.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Бодалёв А.А. Личность и общение / А.А.Бодалёв. – М.: Международная педагогическая академия, 1995. – 325 с.

  2. Вольфовська Т.В. Комунікативна компетентність молоді як одна з передумов досягнення життєвої мети / Т.В.Вольфовська // Шлях освіти. – 2001. – № 3. – С. 13-16.

  3. Соколов Л.В. Смысл и культура человеческого общения. Духовное становление человека / Л.В.Соколов. – Л.: Наука, 1972. – 159 с.



Наталя Дузенко,

5 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. О.І.Гуренко
ВПЛИВ СУЧАСНОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ НА СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА
Останнім часом увага науковців звернена на проблему гіпнотичного впливу телебачення на становлення особистості дітей підліткового віку. Адже підлітки багато часу приділяють перегляду телевізійних передач, кіно, сучасних мультфільмів, реклам, які, в свою чергу, добре оперують та приваблюють різними ефектами та прийомами (звуком, музикою, шумовими ефектами, яскравим зображенням, іміджем кумирів-акторів, співаків, спортсменів та інших зірок. слоганами, лексикою сучасної молоді, модним життям та іншим) для зацікавлення, переконання і навіть нав’язування певної думки.

Тому метою нашого дослідження є визначення впливу сучасного телебачення на становлення особистості підлітка.

Аналіз соціально-психологічних досліджень із означеної проблеми (С.Здіорук, К.Жмирова, І.Левшина, Ю.Рабінович та інші) свідчить про те, що тривалий і постійний перегляд розважальних телепередач шкодить розвитку творчих можливостей дітей, виховує пасивний підхід до життя, що в свою чергу створює сприятливу основу для розвитку адиктивної поведінки.

Психіка підлітка в цей період дуже нестабільна, тому він не завжди може об’єктивно оцінити ситуацію. Підліток довіряє тому, що бачить, а отже часто копіює дії улюблених героїв, переносить їх у своє життя. Таким чином, у дітей підліткового віку розвиваються інтереси, ідеали, стосунки з оточуючими, формується ставлення до світу, його цінностей). Разом із цим, агресія та аморальна поведінка, представлена в телепередачах, кінофільмах, сучасних мультфільмах, сприяє формуванню агресивної поведінки, росту злочинності, розповсюдженню пияцтва, токсикоманії, наркоманії, тютюнопаління, проституції серед підлітків. Прикладом цього є кіносеріал “Бригада”, що був дуже популярним. Проте, наслідком його трансляції є поява підліткових “бригад”, які займалися вбивствами та розбоєм.

Попри це телебачення може впливати й позитивно на людину, транслюючи інтелектуальні телепередачі, наукові документальні фільми, повчальні мультфільми, соціальні реклами тощо, використовуючи ті ж самі ефекти та прийоми. Це було підтверджено Українським інститутом соціальних досліджень та центром “Соціальний моніторинг” у межах проекту “Молодь – за здоров’я / Україна – Канада”. Було проведено соціальне дослідження щодо виявлення ролі різноманітних джерел інформації у формуванні здорового способу життя дітей та молоді віком від 10 до 22 років. У результаті дослідної роботи було визначено рейтинг ЗМІ, що надають молоді та підліткам інформацію щодо здорового способу життя. Так, перше місце посідає телебачення (60 %), друге – радіомовлення (23 %), третє – інформаційні буклети і листівки (17 %), четверте – періодичні видання (неспеціалізовані газети та журнали), наочна соціальна реклама, Інтернет (4 %). На думку самої молоді, найбільш впливовими інформаційними джерелами з питань впливу на здоров’я шкідливих речовин (тютюн, алкоголь та наркотики) є, перш за все, телебачення (64 %), газети (44 %), радіо (25 %).

Тому, на нашу думку, має збільшитись кількість соціальних програм та реклам. Грамотно організована соціальна програма або рекламна продукція сприяє підвищенню психологічної культури населення, окреслюючи реальні соціально-психологічні проблеми та розкриваючи їх сутність, розвінчуючи міфи, стереотипи та існуючі табу, розкриваючи можливості життєвих альтернатив для людини тощо.

Результати нашого теоретичного дослідження показали, що телебачення, зокрема реклама, є потужним засобом впливу на становлення особистості підлітка і до того ж як позитивно так і негативно. Тому, на нашу думку, необхідно створити нову культуру життя із ЗМІ, зокрема з телебаченням, навчитись користуватися інформацією, не втрачаючи здатності критично мислити.

Ефективним засобом попередження негативного впливу телебачення на становлення особистості підлітків є профілактична комплексна робота, що має охоплювати різні соціальні інститути (сім’я, дошкільні заклади, школи) та самі телеканали. Ця робота має полягати у роз’ясненні батьками, соціальними педагогами, вчителями сутності реклами, яка подається з метою створення попиту на товари, послуги для їх популяризації, а тому не завжди має позитивний характер, використовуючи високий рівень суспільної довіри до телебачення. Навчальні заклади мають об’єднати свої зусилля із сім’єю у справі виховання у підлітків критичного ставлення до телебачення, рекламної продукції. Крім того, слід орієнтувати підлітків на такі аспекти, як аналіз технічних характеристик кіно, телепередач, реклам; аналіз змісту побаченого; порівняльний аналіз кількох сюжетів тощо. Батькам слід стежити за тим, що переглядає їх дитина, скільки часу вона проводить біля екрану телевізора, якими телепередачами, рекламними роликами цікавиться, і як вони на неї впливають.

Отже, сучасне телебачення є ефективним засобом впливу на становлення особистості підлітка, однак слід проводити роз’яснювальну роботу щодо змісту цього впливу.
ЛІТЕРАТУРА

1. Здіорук С.І. Психологічне обґрунтування використання ЗМІ та різних видів рекламної продукції з метою профілактики нарко-токсикоманії та алкоголізму / С.І.Здіорук // Практична психологія та соціальна робота. – 2004. – № 10. – С. 7-9.

2. Жмырова Е.Ю. Возможности киноискусства как средства воспитания подростков / Е.Ю.Жмырова // Х Державинские чтения: материалы науч. конф. Преподавателей и аспирантов. – Тамбов: Изд-во ТГУ им. Г.Р. Державина, 2006. – С. 73-74.

3. Семчук С. Вплив реклами на становлення особистості дитини в дошкільному віці / С.Семчук // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2008. – № 1. – С. 18-22.



Наталя Стребкова,

3 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. О.І.Гуренко
ВПЛИВ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

НА СОЦІАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ
У сучасний період розвитку українського суспільства успішне вирішення політичних, економічних і соціальних проблем залежить від дії різних факторів, у тому числі суб'єктивних, одним із яких є соціальна активність особистості. Важливу роль у формуванні активності відіграють засоби масової інформації. Про зростаючу роль у суспільному житті країни друкованих видань, радіо і телебачення свідчать їх бурхливий ріст, поширеність і доступність масової інформації. Друковане й усне слово, телевізійне зображення здатні в найкоротший термін досягти самих віддалених районів, проникнути в будь-яке соціальне середовище.

Саме за допомогою мас-медіа серед різних категорій населення (читачів, слухачів, глядачів) пропагуються певні ціннісні установки, світоглядні стереотипи та моделі поведінки, внаслідок чого спільні смаки і форми “культурного споживання” поширюються як серед привілейованих, так і малозабезпечених категорій населення. З огляду на це, у змаганні за культуру мас-медіа перебувають практично поза конкуренцією.

Широкі можливості засобів масової інформації обумовлюють необхідність вивчати їх вплив на соціальне виховання дітей та молоді.

На відміну від традиційного підходу до вивчення ефективності засобів масової інформації, обмеженого аналізом споживання аудиторією масової інформації, при якому виміряються головним чином масштаби “охоплення” газетами, радіо і телебаченням багатомільйонних аудиторій, системний підхід дозволяє стверджувати, що масштаби реального впливу ЗМІ на соціальну активність особистості поки ще далекі від очікуваного.

Установлено, що масово-комунікаційна діяльність сучасної людини, зв'язана зі споживанням, використанням і виробництвом масової інформації, при тотальній поширеності і доступності інформація стає необхідною умовою і засобом здійснення практично будь-якої соціальної діяльності: суспільно-політичної, пізнавальної, трудової і ін. Однак це відбувається лише тоді, коли зміст і форма масової інформації змінюється відповідно до інформаційних інтересів і потреб людей.

Отже, в умовах відкритості суспільства, його гуманізації та демократизації засоби масової інформації активніше впливають на формування визначених соціальних орієнтирів й одночасно сприяють розвитку задатків і здібностей особистості.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Бебик В.М. ЗМІ посткомуністичної України / В.М.Бебик, О.І.Сидоренко. – К., 1996.

  2. Богомолова Н.И. Социальная психология печати, радио, телевидения / Н.И. Богомолова. – М., 1991.

  3. Чернецька О.В. Нові ЗМІ / О.В. Чернецька. – К., 1993.



Михайло Урлов,

3 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.іст.н, доц. Т.К.Захарченко
ВПЛИВ МАСОВОЇ КУЛЬТУРИ ТА ЗМІ НА ФОРМУВАННЯ
СВІДОМОСТІ МОЛОДОЇ ЛЮДИНИ

Загальновідомо, що в наш час ЗМІ справляють найбільш вагомий вплив на суспільну свідомість. Через здатність охоплювати широкі аудиторії, ЗМІ можуть трансформувати традиційну систему духовного виробництва. Сучасні ЗМІ як частина масової культури ліквідовують національні кордони, пов’язуючи в єдину мережу. Саме за допомогою мас-медіа серед різних категорій населення пропагуються певні ціннісні установки, світоглядні стереотипи та моделі поведінки. Роль ЗМІ зростає, оскільки існує потреба у населення в об’єктивному висвітлені певних подій. Однією з найважливіших проблем є вплив ЗМІ на масові аудиторії молоді.

Кожна людина індивідуальна, адаптується в суспільстві, у родині, в особистім житті, має власні цілі, ідеї, принципи й симпатії. Спілкуючись із усім світом через ЗМІ, вона знаходить для себе нібито щось коштовне, у тому числі й ідеал свого існування. Наприклад, дивлячись телевізор, у мисленні людини створюється образ ідеальної людини.

Мета – висвітлити вплив ЗМІ на формування право-свідомої особистості молодої людини.

Традиційна культура корінним чином перетвориться в декількох аспектах. Перш за все, культура перейшла від книжкової форми існування тексту, як основи культури, до екранної форми тексту. Одним із головних механізмів такої трансформації з’явилося те, що в сфері культури і комунікації, розповсюдження інформації, у тому числі і художньої, що разом з письмовою мовою, друкарським словом, провідна роль, стала все більшою мірою, належати телевізійному екрану або монітору комп’ютера.

ЗМІ в процесі своєї діяльності здатні до переконання своєї аудиторії. Тобто створити міцне, стійке відношення до певного явища. Завдяки своїй біологічній природі, людина схильна до навіювання. Навіювання – цілеспрямований вплив однієї людини на іншу, яка некритично, пасивно, в обхід своїх думок сприймає цей вплив. Сама по собі діяльність ЗМІ, що ставить завданням вселити що-небудь суспільству, є негуманною, оскільки люди не можуть контролювати направлену на них дію і, відповідно, виявляються безсилими перед подібними навіюваннями. На жаль, така діяльність досить часто використовується, особливо під час передвиборчих перегонів.

Здатність мас-медіа спрямовувати увагу істотно обмежується, коли аудиторія глядачів цікавиться громадським життям, має тверді політичні переконання і доступ до альтернативних джерел інформації. Якщо, навпаки, аудиторія взагалі не цікавиться політичними проблемами, здатність ЗМІ спрямовувати увагу також виявляється недостатньою. Телевізійні новини, наприклад, здебільшого застосовують епізодичні форми, отож їхній вплив зазвичай призводить до того, що у свідомості людей відповідальність за певні події переноситься на окремих осіб, а не на саму систему.

ЗМІ постійно підкреслюють недосконалість виборної системи України, але майже ніколи не пропонують шляхи вирішення цієї проблеми. Це призводить до того, що у свідомості молодої людини формується стійке переконання, що вона нічого не зможе зробити, формується аморфне ставлення до самого процесу виборів, що зрештою призводить до відсутності її на дільниці. Зрештою, своєю діяльністю ЗМІ формують ставлення аудиторії до себе і впливають на рівень демократизації суспільства. А між тим, саме засоби масової інформації повинні показувати зразок політичної культури, зміни самої сутності політичного мислення. Преса, інші засоби масової інформації покликані виховувати цю політичну культуру в суспільстві.

ЗМІ в цілому – впливовий пропагандистський апарат. Наявність великої кількості недержавних ЗМІ ускладнює контроль з боку суспільства за їхнім змістом і відкриває шлях для проникнення в інформаційний простір України неякісної продукції. Цей процес значно посилюється відсутністю в Україні чітко сформованої національної ідеології, єдиних державно-політичних орієнтирів.

Демократичний контроль з боку суспільства над мас-медіа, звичайно, не має нічого спільного з цензурою, що існує в тоталітарних та авторитарних державах, і не є порушенням свободи слова та вираження власної думки. Інформаційна, політична та будь-яка інша свобода одних людей вимагає обмежень у тих випадках, коли вона порушує свободу і права інших громадян та цілих держав.

Зараз Україна переживає етап нестабільності не тільки політичної, економічної, а й моральної. Тому вкрай важливим саме в цей період є вплив державного підходу до формування суспільної моралі. Прийнятий Закон України „Про захист суспільної моралі” має захистити від потоку негативної інформації, що деморалізує суспільство. Жадоба до грошей спонукає нехтувати загрозою занепаду суспільної моралі. Таким чином, ситуація, яка склалася, потребує термінових заходів щодо захисту суспільної моралі. Зокрема, відповідно до статті 5 Закону України “Про захист суспільної моралі” треба встановити контроль за обігом продукції, що становить загрозу суспільній моралі; заборонити демонстрацію неліцензійної аудіо-, відеопродукції на всіх національних телерадіокомпаніях. Рекламодавці заперечують, що ліцензування аудіо-, відеопродукції є вкрай складним, оскільки немає критеріїв експертної оцінки. Насправді ці критерії існують, проте для оцінки конкретної продукції потрібна експертна комісія. До складу такої комісії мають входити не тільки фахівці  у галузі реклами та дизайну, а й психологи, педагоги та фахівці у галузі охорони здоров’я. Зазначені спеціалісти мають бути представлені у такій комісії у рівних пропорціях


ЛІТЕРАТУРА

  1. Конституція України(Основний Закон). – К., 2007. – 47 с.



Марина Метель,

3 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. О.І.Гуренко

1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   24


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка