Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету



Сторінка16/24
Дата конвертації09.03.2016
Розмір4.08 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   24

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ
ТА ПОДОЛАННЯ ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД КОМП’ЮТЕРНИХ ІГОР У МОЛОДІ

Динамічний розвиток науково-технічного прогресу привів до появи комп’ютерних технологій. Однак, сучасні темпи комп’ютеризації перевищують темпи розвитку всіх інших галузей.

Разом з появою комп’ютерів з’явилися комп’ютерні ігри, які відразу ж знайшли численних шанувальників. З удосконаленням комп’ютерів удосконалювалися й ігри, залучаючи більшу кількість людей. Про це можуть свідчити наступні факти: активний розвиток ігрового комп’ютерного бізнесу, розширення ринку ігрового програмного забезпечення, збільшення літератури на ігрову комп’ютерну тематику, зростання кількості ігрових веб-серверів у мережі Інтернет. На сьогоднішній день комп’ютерна техніка досягла такого рівня розвитку, що дозволяє програмістам розробляти дуже реалістичні ігри з гарним графічним і звуковим оформленням.

Логічно передбачити, що зі збільшенням кількості людей, які захоплюються іграми, зростає кількість потенційних ігрових комп’ютерних адиктів (залежних людей). У суспільстві формується новий “клас” людей – фанатів комп’ютерних ігор, або “геймерів” (від англійського “game” – гра).

Дослідниками було виявлено та експериментально підтверджено, що багатьом із геймерів захоплення комп’ютером не йде на користь, а дехто потребують серйозної психологічної допомоги. Більшість з них мають відомі психологічні проблеми: нещасливе особисте життя, незадоволення собою, і, як наслідок, втрата сенсу життя й справжніх людських цінностей. Єдиною цінністю для таких осіб є комп’ютер та все, що з ним пов’язано. Основною діяльністю геймерів є комп’ютерна гра. Коло соціальних контактів у них дуже вузьке, вся інша діяльність спрямована лише на виживання, на задоволення фізіологічних потреб, а головне – на задоволення потреби в грі на комп’ютері. Нарешті, відомі випадки злочинів, скоєних ігровим адиктом при спробі задоволення потреби у комп’ютерній грі.

Таким чином, це свідчить про те, що проблема існує й потребує різностороннього вивчення, зокрема, з боку психології та педагогіки. У зв’язку з цим комп’ютерні ігри необхідно розглядати як своєрідний соціально-психологічний феномен, що на сьогоднішній день посідає важливе місце в житті сучасної людини. Молодь все більше часу проводить за комп’ютером, віддаючи перевагу віртуальному світу над реальним. Комп’ютерні ігри для багатьох стали важливішими за спілкування з однолітками, цікавішими, ніж телебачення та книги. На даному етапі ведеться активне дослідження наслідків “ігроманії” та особливостей поведінки комп’ютерного гравця.

Слід зазначити, що проблема попередження формування та розвитку залежності від комп’ютерних ігор не є суто технічною та технологічною. Вона зачіпає виховні, освітні, етичні, а також соціальні та правові аспекти. Методологічною основою дослідження є загальні та спеціальні роботи з психології, соціології та педагогіки з питань вивчення особливостей людей, які грають у комп’ютерні ігри. До цих авторів належать такі, як М.Гриффітс, О.Войскунський, Г.Старшенбаум, О.Тихомиров, І.Чудова, Н.Бугайова, Н.Рейнвальд, А.Войскунський, С.Шапкін, М.Іванов та інші.

Отже, актуальність нашого дослідження обумовлена тим, що розвиток й удосконалення комп’ютерних технологій, які знайшли широке застосування у професійній діяльності й у приватному житті сучасних людей, а також глобалізація Інтернет-мережі, сприяли виникненню такого нового виду поведінкової адикції, як комп’ютерна залежність. З метою більш глибокого вивчення цієї проблеми у подальшому передбачається виконання наступних завдань: здійснення теоретико-методологічного аналізу передумов виникнення залежності від комп’ютерних ігор та механізму її розвитку; визначення психолого-педагогічного портрету патологічно залежного гравця; розробка програми профілактики та подолання залежності від комп’ютерних ігор.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Аддиктология. Психология и психотерапия зависимостей. – М., 2006. – 280 с.

  2. Гоголева А.В. Аддиктивное поведение и его профилактика / А.В.Гоголева. – М.: Московский психолого-социальный институт, 2002. – 240 с.

  3. Шапкин С.А. Компьютерная игра: новая область психологических исследований / С.А.Шапкин // Психологический журнал. – 1999. – Том 20. – №1. – С. 86-102.



Марина Ольхова,

3 курс факультету початкової освіти та практичної психології.

Наук. керівник: асистент О.М.Бєляк
ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ МІЖОСОБИСТІСНИХ ВЗАЄМИН У СІМ’Ї І ШКОЛІ
Сучасна українська сім’я, пристосовуючись до економічних, соціальних і культурних змін у країні, повною мірою не реалізує своїх головних функцій, насамперед виховної. Відсутність системності та послідовності у сімейному вихованні призводить до неповноцінного спілкування дорослих і дітей, його змістового збіднення, нехтування нормами моралі. Усе це актуалізує потребу вивчення проблеми культури взаємин батьків і дітей, розробки і визначення шляхів подолання асоціальних тенденцій у сім’ї і суспільстві.

Аріал нашого дослідження має на меті аналіз психолого-педагогічної літуратури про виховання культури міжособистісних взаємин у сім’ї і школі.

Отже, одним із різновидів міжособистісних взаємин є взаємини батьків і дітей. Цю проблему розв’язують на науковому рівні українські і зарубіжні дослідники: подружні взаємини – В. Заслуженюк, Я. Коломінський, В. Кравець, П. Щербань; вплив взаємин батьків і дітей різних вікових категорій на процес сімейного виховання – Т. Алєксєєнко, О. Докукіна, О. Кононко, Т. Кравченко, Л. Повалій, В. Постовий, О. Хромова. Крім того, проблема взаємин батьків і дітей є предметом дослідження західних учених – С. Гудмана, Дж. Боулбі, А. Жирара, М. Земської, Л. Колберга, Ж. Келлергальса, Ф. Кюізіньї, Ж. Лотрей, М. Перро, Ж.-П. Пуртуа, Г. Поппера. Аналіз наукових джерел засвідчує, що культура взаємин батьків і дітей – складне полісемантичне явище, породжене дією зовнішніх і внутрішніх чинників. Культура батьківсько-дитячих взаємин забезпечує життєдіяльність сім’ї, вироблення нею ієрархії моральних цінностей та ідеалів, що зіставляються з універсаліями загальнолюдської культури [1]. Як новоутворення культура взаємин батьків і дітей фіксує особливий зріз кількісно-якісного переходу моральних знань, прагнень, ідеалів у конкретні моральні переконання, цінності, норми міжособистісних взаємин, що найбільше відповідають уявленню індивіда про щасливу сім’ю [2].

Таким чином, культуру взаємин батьків і дітей ми розглядаємо як найважливішу підсистему міжособистісних взаємин, інтегративне морально-психологічне утворення, що характеризується гуманістичною спрямованістю – чуйністю, щирістю, взаєморозумінням і взаємодопомогою батьків і дітей. Зауважимо, що найбільш сенситивним для виховання культури взаємин є молодший шкільний вік. Характерологічними особливостями дітей цієї вікової категорії є підвищена емоційність, чутливість, сприйнятливість, розвиток позитивних моральних потреб та інтересів. Із залученням до систематичного навчання, входженням до шкільного й класного колективів ускладнюються взаємини дитини з оточуючими.

Дослідження Л. Божович, О. Докукіної, В.Киричок, В. Оржеховської засвідчують, що молодші школярі цілком готові до розуміння моральності, але сприймають її здебільшого на вербальному рівні. Теоретичні знання про моральні норми в них досить обмежені й зазвичай засвоюються у вигляді конкретних правил поведінки і спілкування. Водночас у молодшому шкільному віці закладено можливості переходу від доморального рівня свідомості до конвенціонального. Це створює сприятливі умови для виховання у дитини культури взаємин з батьками, формування її особистісного потенціалу, що забезпечує природний перехід до наступних вікових етапів. Опановуючи культуру взаємин у сім’ї, молодший школяр розширює досвід культури взаємин з однолітками, старшими дітьми, вчителями, у нього формуються вміння і навички культури міжособистісних взаємин з представниками різних соціальних груп.

Відповідно до результатів аналізу психолого-педагогічних праць нами було визначено і розроблено структуру культури взаємин батьків і дітей, яка має такі компоненти: когнітивний (моральні уявлення, знання); емоційно-мотиваційний (потреби, мотиви, емоції, почуття); регулятивний (оцінювання, переконання, конкретний спосіб здійснення прагнень та виявлення почуттів); діяльнісно-практичний (вчинки, поведінка, позиція усвідомленого активного суб’єкта міжособистісних взаємин); саморегулятивний (готовність особистості до самопізнання, самовиховання, саморегуляції культури взаємин). Усі компоненти органічно взаємопов’язані і взаємовпливають один на одного, утворюючи блоки знань, умінь і навичок культури сімейних взаємин батьків і дітей молодшого шкільного віку.

Отже, результати проведених психолого-педагогічних досліджень полягає у виявлені нами структурних компонентів феномена культури міжособистісних взаємин та їх показників, які стали основою для визначення критеріїв сформованості культури взаємин батьків і дітей: інтелектуального, емоційного та діяльнісного.
ЛІТЕРАТУРА

1. Алєксєєнко Т.Ф. Соціалізація особистості: можливості й ризики: Соціально-педагогічний аспект: наук.-метод. посіб. / Т.Ф.Алєксєєнко. – К.: 2007. – 152 с.

2. Кравченко Т.В. Допомога батькам у вихованні дітей: Методичні рекомендації для соціальних працівників / Т.В.Кравченко, І.М.Трубавіна. – К.: ДЦССМ, 2004. – 100 с.
Ольга Величко,

6 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. О.І.Гуренко
ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ МІЖНАЦІОНАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ

В УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ
В умовах розвитку соціально-економічних, етнополітичних, світоглядних засад української держави, становлення сучасних демократичних відносин, пошуку оптимальних моделей трансформації українського суспільства особливого значення набувають ментально-психологічні, ціннісно-нормативні та інші духовні передумови його функціонування, об’єднуючою основою яких є культура й, зокрема, культура міжетнічного спілкування.

Саме остання забезпечує нерозривність національних традицій, органічне функціонування ціннісних орієнтацій, створює атмосферу толерантності й терпимості, сприяє гармонізації взаємовідносин між етноспільнотами, консолідації нації та відкриває перспективу її самореалізації.

Законодавство України достатньою мірою забезпечує збереження ідентичності та культурної самобутності національних меншин, надаючи значні можливості для розвитку їхніх мов, культурних традицій, мистецтва тощо. Утім, існуюче протиріччя між чинним законодавством та реальним забезпеченням прав різних етносів на місцях вимагають формування механізмів реалізації державної національної політики, головними завданнями якої є усунення чинників міжетнічної напруги і конфліктів, підтримання атмосфери толерантності, врахування етнокультурних особливостей суб’єктів поліетнічного соціуму в налагодженні міжособистісних стосунків.

Усі процеси, що відбуваються в суспільстві, повною мірою відображаються на діяльності загальноосвітніх навчальних закладів. Аналіз шкільної практики показує, що під впливом указаних факторів у частини школярів – представників різних етносів виникли антиукраїнські настрої. Вони проявляються у презирстві до всього українського (мови, культури, мистецтва, традицій, звичаїв), у деякої частини школярів української національності у стосунках з представниками інших етносів спостерігаються прояви негативних етноцентричних почуттів. Це призводить до виникнення напруги в учнівському середовищі. До того ж, упередженість до інших етносів переходить і на ту частину рідного етносу, яка не поділяє шовіністичних поглядів. Отже, нагальною стала проблема виховання культури міжнаціонального спілкування в учнівської молоді.

У науковій літературі культуру міжнаціонального спілкування вчені визначають як певні взаємозв’язки і взаємостосунки, у процесі яких люди, що належать до різних національних спільнот і дотримуються різних релігійних обрядів, обмінюються досвідом, духовними цінностями, думками, почуттями (А.Авксентьєв, В.Авксентьєв, Р.Кадієва та інші), як систему прогресивних національних установок і принципів, що стали загальнонаціональними нормами і використовуються представниками різних націй і народностей у процесі їх спілкування (Т.Атрощенко, В.Заслуженюк, В.Присакар та інші).

Виховання культури міжнаціонального спілкування у підростаючого покоління є, перш за все, соціально-педагогічною проблемою. Так, на думку Р.Вайноли, перед соціальною педагогікою чітко постає завдання значно підвищити ефективність соціально-виховної роботи, створити педагогічні умови для розвитку культурної особистості на основі максимального врахування її індивідуальних особливостей, тобто здійснення соціально-педагогічної роботи.

Йдучи за вітчизняними дослідниками, ми побудували модель виховання культури міжнаціонального спілкування в учнів загальноосвітніх шкіл. Модель передбачає такі етапи соціально-педагогічної роботи: підготовчий етап (діагностика й формулювання соціально-педагогічної проблеми; соціально-педагогічне прогнозування можливого соціального розвитку дитини; визначення цілей і завдань педагогічної діяльності; моделювання; вибір напрямку роботи й способу реалізації; планування соціально-педагогічної діяльності; матеріальна підготовка); етап безпосередньої діяльності (здійснення соціально-педагогічної роботи щодо включення об’єкта у процес саморозвитку, самовиховання); підсумковий етап (попередня оцінка дієвості соціально-педагогічної роботи; аналіз здійсненої роботи і її результативності).

Соціально-педагогічна робота з виховання культури міжнаціонального спілкування в учнів загальноосвітніх шкіл має здійснюватися за принципами: виховання на традиціях національних культур; врахування національного складу учнівського колективу; єдності патріотичного, національного виховання і культури міжнаціонального спілкування; урахування особливостей і специфіки кожної навчальної дисципліни для виховання і розвитку особистості в умовах полікультурності; єдності національної самосвідомості та дій особистості в міжнаціональному спілкуванні; опори на кращий досвід, досягнення ефективності та дієвості виховання культури міжнаціонального спілкування.

Виховання культури міжнаціонального спілкування учнівської молоді реалізується посередництвом застосування особистісно орієнтованого підходу, що ґрунтується на гуманізації відносин всіх учасників виховного процесу; координації зусиль основних соціальних виховних інститутів у сприянні інтеріоризації особистістю гуманістичних цінностей різних етносів та розвитку почуття належності до загальнодержавної політичної нації через проектну діяльність вихованців у поліетнічному соціумі; застосування педагогічно доцільних методів активізації самовдосконалення старшокласників як суб’єктів міжетнічних відносин.

Отже, виховання культури міжнаціонального спілкування в учнівської молоді є однією з пріоритетних соціальних проблем, а умовами підвищення ефективності цього процесу є гуманізація відносин усіх суб’єктів виховного процесу та взаємодія школи з соціальними інститутами.


ЛІТЕРАТУРА

1. Авксентьев А.В. Этнические проблемы современности и культура межнационального общения / А.В.Авксентьев, В.А.Авксентьев. – Ставрополь: Издательство СГПИ, 1993.

2. Атрощенко Т. Розвиток культури міжнаціонального спілкування у студентському колективі / Т.Атрощенко // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка.– Тернопіль, 1999. – № 6. – С. 92-95.

3. Капля А.М. Характеристика методів виховання та самовиховання у полікультурному освітньому просторі / А.М.Капля // Збірник матеріалів Міжнародного конгресу – IV Слов’янські педагогічні читання. – Черкаси: Видавництво ЧНУ імені Богдана Хмельницького, 2005. – С. 159-160.



Сергей Гиренко,

2 курс, инженерно-педагогического факультета.

Научн. руководитель: к.пед.н., доц. В.А.Бурляева

(ГОУ ВПО “Невинномысский государственный

гуманитарно-технический институт”)
СТРАХ – “БОЛЕЗНЬ” СОВРЕМЕННОГО ОБЩЕСТВА
Люди, живущие сегодня в России, за последние 15 лет пережили огромнейшее количество стрессов, и с каждым днем причин для такого состояния становиться все больше и больше. Глобальными становятся не только вопросы экологии, мира, но и вопросы экономической, политической, психологической, социальной безопасности общества. Участившиеся в последнее время террористические акты; взлеты, падения денежных единиц, безработица, социальная незащищенность, политические игры, борьба за власть, природные катаклизмы и многое другое являются причиной возникновения психологического стресса.

Уже в детстве мы знали, чего боимся, и мы пытались со всей своей детской непосредственность преодолеть эти страхи и быть храбрыми. Став более зрелыми гражданами нашего общества, мы осознаем, что не в состоянии решить многие проблемы собственными силами. Статистика говорит жестокими, сухими данными – 58% населения подвержены периодической депрессии, неврастении и т.п., из них 26% подлежат госпитализации, 18 % являются больными людьми, лишенными права на свободу действий и заключенные в психиатрические лечебницы. К сожалению, нигде в регионах России, несмотря на очевидный высокий уровень стресса среди населения, нет пока четко сформулированной антистрессовой политики. Больными занимается здравоохранение, бедными – социальная защита, а душевное состояние людей остается как бы на их собственном попечении. Отсюда рост невротизации, сердечнососудистых заболеваний, сокращение сроков жизни граждан, проблемы конфликтности, беспризорности, наркомании.

Человек с детства “блокируется” и может не полностью реализовать свои возможности. В этом немалую роль играют дефекты рождения, воспитания, обучения и поэтому изначальные природные способности и перспективы человека могут ограничиться. Научившись снимать стресс и освобождаться от комплексов, страхов, стереотипов мышления, овладев гармонизирующим состоянием саморегуляции, компенсирующим дефекты рождения и внешних воздействий, отсеивающим случайные цели и мысли, навеянные хаосом и впечатлениями, человек поддерживает этим самым свою душевно-физическую целостность и через это – свою изначальную человеческую сущность, способную к талантливому развитию.

Главная потребность человека – это потребность эволюционная – в реализации своих способностей, мощнейшего, сконцентрированного генетического заряда. Все недостатки человека, его “слабости” – от неправильной задействованности в жизни, и могут стать сильными сторонами, которые приводят к неврозам. Невроз – приобретенное функциональное расстройство нервной системы, при котором происходит “срыв” ее деятельности без каких-либо признаков анатомического повреждения. Невроз является следствием неудач, межличностных столкновений и в то же время нередко служит их причиной. Конфликты приводят к невротизации, а она, в свою очередь, провоцирует новые конфликты, кратковременные невротические состояния, проходящие сами собой, без лечения, наблюдаются в тот или иной период жизни практически у любого человека. Более глубокие нарушения, требующие врачебного вмешательства, отмечаются примерно у 60% современного общества, причем этот показатель очень быстро растет. Причины неврозов кроются в самых разнообразных психотравмирующих ситуациях, в остром или хроническом эмоциональном стрессе. В зависимости от предрасполагающего фона болезнь может проявляться различными симптомами. Неврозы делятся на следующие виды: неврастению, истерический невроз, невроз навязчивых состояний, ипохондрический невроз, депрессивный, фобический (невроз страха). Иногда человек испытывает сильнейший страх перед некоторыми предметами, животными или людьми, и порою случается, что причиной таких навязчивых страхов оказываются самые близкие люди не осознающие, какое действие могут оказать их слова.

В начале болезни фобии возникают по механизму условного рефлекса, однако с течением времени условия возникновения страха расширяются. Эта особенности динамики фобического синдрома позволила Н.Асатиани выделить три стадии в его развитии. Для первой стадии характерно возникновение страха при непосредственном столкновении с психотравмирующей ситуацией. Для второй стадии характерно возникновение страха уже при ожидании встречи с психотравмирующей ситуацией, т.е. при ожидании поездки в метро, поднятии на верхние этажи на лифте и т.п. На третьей стадии страх возникает при одном только представлении о возможности психотравмирующей ситуации. В настоящее время нами планируется с помощью различного рода методик выявить из числа студентов вуза подверженных стрессу молодых людей, разработать специальную программу для юношей и девушек по адаптации и преодолению стрессов, страхов, используя личностный подход.

Ольга Орел,

5 курс соціально-педагогічний факультета.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. Н.М. Захарова
ШЛЯХИ ВИЖИВАННЯ МОЛОДОЇ СІМ’Ї В УМОВАХ КРИЗИ
Світова криза 2008 р. зі дестабілізацією економіки стала причиною також і соціального розладу майже кожної країни. Соціальна криза – різке порушення нормальної взаємодії між членами суспільства, соціальними групами і інститутами, що виявляється в наростанні об'єму соціальних конфліктів і девіацій [3]. Економічна криза – порушення рівноваги між попитом і пропозицією на товари і послуги [5]. Фінансова криза – глибокий розлад державної фінансової системи, що супроводжується інфляцією, нестійкістю курсів цінних паперів, виявляється в різкій невідповідності доходів бюджету їх витратам. Упродовж ХІХ і ХХ ст. більшість фінансових криз асоціювалися з банківськими кризами. Найбільш відомою кризою цього роду була Велика депресія [4].

У 90-х рр. Україна також переживала важку кризу. Через розпад Радянського Союзу зупинилася майже вся промисловість, люди втратили роботу, зросла кількість розлучень, нові шлюби також не поспішали оформлювати.

Якщо державна влада не в змозі унормувати економічний стан, компенсувати численні збитки через той же брак коштів, то зрозуміло, що проблема переходить на інші рівні суспільної ієрархії. Страждають усі: і молода, недосвідчена в плані ведення сімейного бюджету сім’я, і зріла, яка вже має досвід, певний достаток, але раптом втратила матеріальну стабільність і вже не може існувати на попередньому якісному рівні.

Мета даної статті – допомогти молодій сім`ї нормально пережити кризу, підтримувати себе на належному рівні за рахунок оптимального використання наявних ресурсів та якомога менших затрат.

Дана категорія сімей потребує особливої уваги з боку держави. У скрутному становищі члени малої групи (сім’я, родина) мають згуртуватися, аби ефективніше надавати одне одному підтримку, натомість спостерігається протилежна тенденція. Дехто кидає домівки, як дорослі, так і діти, бо не вистачає коштів сплачувати комунальні послуги, що дорожчають. Не всі витримують психологічну напругу і занурюються в алкогольну чи наркотичну залежність, вдаються до антисоціальних дій – грабіж, крадіжки. Найстрашніше – скоюють суїцид. Звісно, у таких сім’ях про належне виховання та освіту мало турбуються, дитина може стати сиротою при живих батьках.

Також молода сім’я не реалізує в повній мірі свою репродуктивну функцію, адже не маючи змоги забезпечити себе самих, молодь не поспішає заводити дітей. Можна припустити, що через кілька років буде спостерігатися низька наповненість груп дошкільних навчальних закладів, а потім і шкіл. Це може призвести до масового закриття ДНЗ, скорочень спеціалістів і тимчасового зниження престижу професії педагога.

У країні спостерігається проблема з наданням соціальних виплат через брак коштів у бюджеті [2]. Можна припустити, що молода сім’я не завжди вчасно отримуватиме матеріальну допомогу з боку держави. За умов сучасної кризи важко знайти роботу, спостерігаються масові скорочення.

Постає необхідність ламати стереотипи повної безпомічності перед об’єктивною проблемою, розв’язання якої практично не залежить від пересічного громадянина. Як вижити в умовах кризи тим, хто ще тільки починає самостійне сімейне життя? Чи можна якісно реалізувати своє прагнення створити сім’ю, чи варто відкласти це на невизначений строк?

Ми пропонуємо дотримуватись таких рекомендацій: 1) якщо це молода студентська сім’я, вона може звернутися до профспілки, де можуть оформити матеріальну допомогу, чи підшукати робоче місце з урахуванням специфіки даної категорії (неповна зайнятість); 2) можна записатися на різноманітні курси за уподобаннями. Не обов’язково дорогі, і зовсім не диплом чи атестат важливий, а ті практичні вміння та ідеї, якими ви збагатились. Так, бухгалтерські курси допоможуть вести сімейний бюджет, курси дизайнера – зробити власну домівку затишною і модною власноруч. Мовні курси розширять коло спілкування, допоможуть зав’язати корисні знайомства. Курси швачок допоможуть створити ексклюзивний одяг, не витрачаючи на це багато коштів; 3) більш вигідно мати невелику суму на поточному рахунку, а основні кошти тримати на депoзиті з можливістю вільного зняття коштів [1]; 4) у післякризовий період піднімуться ті галузі, без яких країна не існує – банківський сектор та виробництво. Знову стануть необхідними спеціалісти таких професій: викладач, програміст, інженер, лікар, юрист, економіст, PR-менеджер [2]; 5) психологи радять не зациклюватися на ідеї кризи, депресивний стан лише загострить психологічний дискомфорт. Життя продовжується, і необхідно дивитися на подальші події реалістично, але з долею оптимізму.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Борисов А.Б. Большой экономический словарь / А.Б.Борисов. – М.: Книжный мир, 2003.

  2. Город. – №6. – февраль. – 2009. – С. 4.

  3. Касьянов В. Социология права, словарь специальных терминов / В.Касьянов, В.Нечипуренко., 2001.

  4. Комсомольская правда. – №37. – 2009.

  5. Сидоров А.М. Социальный кризис и социальная катастрофа / А.М.Сидоров. Спб.: Санкт-петербургское философское общество, 2002.

КОРЕКЦІЙНА ПЕДАГОГІКА
Світлана Лугова,

4 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: асистент Г.О. Лопатіна
КОРЕКЦІЯ ПОРУШЕНЬ МОВЛЕННЯ В ДІТЕЙ
ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

Затримка психічного розвитку є однією з найбільш розповсюджених форм порушень психічного онтогенезу. Серед учнів молодших класів кількість таких дітей – від 5 до 10 %.

Проблема порушень писемного мовлення у школярів – одна з найактуальніших для шкільного навчання: письмо та читання із цілі початкового навчання перетворюється в засіб подальшого отримання знань учнями (Г.Капустіна, В.Лубовський, Н.Нікашина, М.Певзнер, С.Шевченко та ін.).

У зв’язку зі специфікою дослідження, ми спрямували свою увагу на вивчення особливостей розвитку та корекції писемного мовлення дітей із ЗПР – молодших школярів на уроках рідної мови.

Мета дослідження – охарактеризувати методи корекційної педагогіки при навчанні дітей із ЗПР.

Об’єкт дослідження – мовленнєва діяльність дітей із затримкою психічного розвитку.

Предмет дослідження – корекційна робота при навчанні дітей із затримкою психічного розвитку на уроках з розвитку рідної мови в початковій школі.

Методи дослідження: теоретичні (аналіз, узагальнення даних психолого-педагогічної та методичної літератури), емпіричні (бесіда з педагогами та батьками учнів, психолого-педагогічний експеримент констатувального та формувального характеру), статистичні (кількісна та якісна обробка результатів обстеження та навчання учнів).

У ході нашого дослідження було з’ясовано: робота з корекції порушень мовлення у дітей із ЗПР має свою специфіку, обумовлену особливостями сенсомоторного та психічного розвитку; для правильного трактування специфічних помилок, педагогу необхідно максимально повно уявляти собі всі труднощі, що виникають у дитини із ЗПР при оволодінні письмом; у процесі корекційного впливу необхідно враховувати рівень розвитку мовлення, пізнавальної діяльності, особливостей сенсорної сфери та моторики дитини; корекційний вплив являє собою цілеспрямований складно організований процес, що складається з декількох етапів. Кожний із цих етапів характеризується своїми цілями, завданнями, методами та прийомами корекції; основним завданням педагога є закріплення навичок правильного письма; письмо являє собою складну форму мовленнєвої діяльності, багаторівневий процес, в якому приймають участь різні аналізатори. Між ними в процесі письма встановлюється тісний зв’язок та взаємообумовленість. Структура цього процесу визначається етапом оволодіння навичкою, завданнями та характером письма; письмо тісно пов’язане з процесом усного мовлення та здійснюється тільки на основі достатньо високого його розвитку; механізми порушень читання та письма схожі. Саме тому в методиці корекційно-логопедичної роботи з їх подолання багато спільного; на заняттях здійснюється робота з розвитку зорово-просторових функцій, пам’яті, уваги, аналітико-синтетичної діяльності, формування мовного аналізу та синтезу, лексики, граматичного ладу, усунення порушень усного мовлення.


ЛІТЕРАТУРА

1. Калинина И.Л. Учим детей читать и писать: Книга для родителей, учителей начальных классов и логопедов. – М.: Флинта, 1997.

2. Логопедия: Учеб. для студентов дефектол. фак. пед. ин-тов / Л.С. Волкова, Р.И.Лалаева, Е.М.Мастюкова и др.; Под ред Л.С.Волковой. – М.: Просвещение: Владос, 1995.

3. Мастюкова Е.М. Лечебная педагогика (ранний и дошкольный возраст) / Е.М.Мастюкова. – М.: ВЛАДОС, 1997.

4. Садовникова И.Н. Нарушения письменной речи и их преодоление у младших школьников: учебн. пособ. / И.Н.Садовникова. – М.: ВЛАДОС, 1997.

Олена Кіосова,

4 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: асистент Г.О. Лопатіна
ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
У ПРОЦЕСІ ВИПРАВЛЕННЯ ЗАЇКАННЯ

Актуальність обраної нами теми зумовлена теоретичними напрямками державної національної програми “Освіта” (Україна XXI століття) відносно дошкільного виховання, яке спрямоване на “практичне оволодіння рідною мовою в сім’ї та дошкільному закладі освіти”. Кінцевою метою засвоєння рідної мови є бездоганне оволодіння мовленнєвими засобами, що передбачає високу культуру мовлення. Особливого підходу до реалізації цього завдання потребують діти з порушеннями мовлення, особливо, із заїканням.

Заїкання є складною проблемою як в теоретичному, так і практичному аспектах (Л.Белякова, Н.Власова, Г.Волкова, О.Дьякова, С.Міронова, Е.Рау, В.Селіверстов, Н.Чевельова та ін.). Крім того, починаючи з 1994 р. постійно організуються Міжнародні симпозіуми, присвячені тільки цій проблемі, а також видається міжнародний спеціальний журнал “Порушення плавності”.

Багаточисельність та недостатня ефективність методик подолання заїкання пояснюється складністю його структурних проявів та недостатнім рівнем знань про його природу. Виходячи з цього, можна сказати, що проблема заїкання є актуальною, й на сьогоднішній час потребує подальшого вивчення.

Мета нашого дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити методику використання ігрової діяльності в процесі корекції заїкання; простежити особливості впливу ігор на мовлення заїкуватих дітей.

Об’єкт дослідження: ігрова діяльність дітей старшого дошкільного віку, які страждають на заїкування.

Предмет дослідження: процес корекційного виховання та навчання дітей із порушенням мовленнєвої діяльності (заїкуванням).

Методи дослідження: теоретичні (аналіз, узагальнення даних психолого-педагогічної та методичної літератури), емпіричні (бесіда з педагогами та батьками дітей, психолого-педагогічний експеримент констатуючого та формуючого характеру), статистичні (кількісна та якісна обробка результатів обстеження та навчання дітей).

У своїй роботі ми: вивчили особливості протікання заїкання в дітей основної та експериментальної груп; обстежили мовленнєві та немовленнєві процеси (спілкування, моторика, наслідування, імпресивне та експресивне мовлення, ігрова діяльність); з урахуванням наявності різних проявів заїкання, психологічних особливостей та поведінки кожної дитини, визначили засоби, прийоми, спрямованість логопедичної роботи індивідуально для кожної заїкуватої дитини в умовах загальної поетапної роботи зі всією експериментальною групою; розробили та експериментально перевірили корекційно-педагогічну частину комплексного підходу до подолання заїкання.

Результати, отримані в ході проведення експерименту, свідчать про більшу ефективність методики, яку ми використовували в корекційній роботі по виправленню заїкання, у порівнянні зі звичайними логопедичними заняттями, проведеними за такий же проміжок часу.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Волкова Г.А. Игровая деятельность в устранении заикания у дошкольников / Г.А.Волкова. – М.: Просвещение, 1983. – 144 с.

  2. Игры в логопедической работе с детьми: книга для логопеда // ред.-сост. В.И.Селивёрстов. – М., 1987.

  3. Логопедия. Заикание. Учебное пособие для студентов дефектологических факультетов высших педагогических учебных заведений / Белякова Л.И., Дьякова Е.А. – М.: В.Секачёв: ЭКСМО – Пресс, 2001. – 320 с.

  4. Селиверстов В.И. Заикание у детей / В.И.Селиверстов. – М.: ВЛАДОС, 1994. – 200 с.

  5. Хрестоматия. Логопедия. Заикание / сост. Л.И. Белякова, Е.А. Дьякова. – М: В.Секачёв: ЭКСМО – Пресс, 2001. – 416 с.


1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   24


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка