Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету



Сторінка23/24
Дата конвертації09.03.2016
Розмір4.08 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24

Юлія Мартем’янова,

5 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. О.В.Ревуцька


ДІАГНОСТИКА ТА КОРЕКЦІЯ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ
ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

В освітньому процесі визначаються тенденції, що свідчать про значущість проблеми освіти в контексті загальної та педагогічної культури. Це зумовлює розробку нових підходів до навчання та виховання дітей, що ґрунтуються на ідеях індивідуально-особистісного розвитку. Змінюється уявлення про раннє дитинство, що розглядається як найвідповідальніший період людського життя.

Сучасна стратегія розбудови дошкільної освіти в Україні відповідає Міжнародній конвенції про права людини та дитини, спрямована на реалізацію положень “Закону України про освіту”, Національної доктрини розвитку освіти, Державної національної програми “Діти України”. Зміст освіти дітей раннього віку визначено в чинних державних програмах виховання та навчання дітей відповідного віку (“Малятко”, “Дитина” та ін.)

В Україні з кожним роком спостерігається суттєве збільшення кількості дітей раннього віку, котрі мають порушення психофізичного, зокрема мовленнєвого розвитку, що вимагає перегляду методів та форм виховання та навчання зазначеної категорії дітей.

Сучасний етап розвитку окремих медичних галузей, корекційної педагогіки, логопедії та спеціальної психології характеризується об'єднанням наукових пошуків у напрямі поглибленого вивчення загального, психічного і, зокрема, мовленнєвого розвитку дітей раннього віку для створення ефективних умов для їх усебічного розвитку з урахуванням індивідуальних, вікових та психофізіологічних особливостей, а також потенційних можливостей кожної дитини.

Аналіз літературних джерел засвідчує про наявність клінічних досліджень, присвячених сучасним методам діагностики і подолання порушень психомоторного розвитку дітей перших років життя (Л.Бадалян, О.Головченко, Л.Журба, Л.Кирилова, Г.Сухарева). Дослідженню особливостей психічного, домовленнєвого та раннього мовленнєвого розвитку в дітей із різними вадами розвитку присвячено широке коло праць. Так результати вивчення дітей з ранньою стадією дитячого церебрального паралічу висвітлено в роботах М.Ейдінової, Л.Журби, О.Мастюкової, К.Семенової; з порушеннями слуху Г.Л.Вигодської, Е.Л.Лєонгард, Д.Б.Корсунської, Є.Рау; з порушеннями зору – М.Земцової, О.Літвак, Л.Солнцевої; з комплексними вадами розвитку – М.Жигоревої, А.Мещерякова.

Результати досліджень Н.Жукової, Р.Лєвіної, О.Мастюкової, Є.Соботович, В.Тарасун, присвячені проблемам затримки мовленнєвого розвитку та загальному недорозвиненню мовлення у дітей дошкільного віку, свідчать про те, що діти раннього віку із порушеннями мовлення не здатні самостійно оволодіти мовними закономірностями в процесі засвоєння рідної мови, відхилення мовленнєвого розвитку зазначеної категорії дітей характеризується недорозвитком як експресивного, так і імпресивного мовлення.

Аналіз досліджень російських науковців та практиків (Ю.Гаркуша, Т.Датешидзе, Н.Шматко та ін.) щодо виявлення і подолання порушень мовлення в дітей раннього віку в умовах спеціально організованого навчання і виховання, дає підстави визнати ефективність упровадження методик ранньої діагностики і корекції відхилень мовленнєвого розвитку дітей перших років життя.

Об’єкт дослідження – комунікативно-мовленнєва діяльність дітей раннього віку. Предмет дослідження – методика діагностики та корекції порушень комунікативно-мовленнєвого розвитку дітей раннього віку.

Мета дослідження – розробити, теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити методику виявлення і корекції порушень мовленнєвого розвитку в процесі формування комунікативних навичок у дітей раннього віку.

Для досягнення мети дослідження було визначено такі завдання: з’ясувати ступінь розробки досліджуваної проблеми в загальній та спеціальній лінгводидактичній і психолого-педагогічній літературі; дослідити рівень сформованості мовленнєвих умінь дітей у процесі вікового онтогенезу; визначити психофізіологічні та психолого-педагогічні передумови формування мовленнєвих умінь та навичок у дітей раннього віку; розробити зміст експериментальної методики діагностики мовленнєвого розвитку і та методики корекційно-розвивального навчання дітей раннього віку.


ЛІТЕРАТУРА

1. Гвоздев А.Н. Вопросы изучения детской речи / А.Н.Гвоздев. – М.: АПН РСФСР, 1961. –471 с.

2. Ефименкова Л.Н. Формирование речи у дошкольников. – М.: Просвещение, 1981. – 112 с.

3. Жукова Н.С., Мастюкова Е.М., Филичева Т.Б. Логопедия. Преодоление общего недоразвития речи у дошкольников. – Екатеринбург: Изд-во АРД ЛТД, 1998. – 320 с.


УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНИМИ ЗАКЛАДАМИ

Наталя Ванярха,


3 курс економічного факультету.

Наук. керівник: ст.викл. О.А.Чернєга


Формування професійної компетентності керівника через діяльність в органах студентського самоврядування
Інтеграція України в Європейське співтовариство та перехід до ринкової економіки глибоко торкаються всіх складових освітньої галузі. За принципами Болонського процесу студентство розглядається як партнер освітньої діяльності, тому студентське самоврядування потребує подальшого розвитку і збагачення новітніми демократичними ідеями.

Проблему студентського самоврядування необхідно розглядати як конкретизацію, розгортання громадського самоврядування у вищих навчальних закладах. Методологічні засади громадянського самоврядування відображено в Конституції України, а питання студентського самоврядування у Законах України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, концептуальних засадах щодо стратегії й основних напрямків розвитку освіти та інших нормативно-правових документах.

Об’єкт дослідження. Процес формування професійної компетентності.

Предмет дослідження. Формування професійної компетентності керівника через діяльність в органах студентського самоврядування.

Мета дослідження. Обґрунтування основ формування професійної компетентності керівника (організатора, лідера будь-якого підрозділу).

Аналіз наукової літератури дозволив виявити нові професійнозначущі якості сучасного керівника, зокрема: гуманітарна культура; гуманістична орієнтація особистості і діяльності; системне мислення; здатність до ефективних дій у нестандартних, нових ситуаціях; володіння сучасними інформаційними технологіями; комунікативна культура; інформаційна культура; здатність до інтеграції позитивно значущих компонентів історичного і сучасного досвіду [1; 2; 4; 5].

Прогнозування розвитку професійної компетентності може спрямовуватися за допомогою освітнього самовизначення і професійно-особистісного саморозвитку засобами освітньої діяльності. Оволодіння названими ключовими компетентностями означає, по суті, зрілість керівника в професійній діяльності.

Отже, професійна компетентність керівника має складну структуру, що включає функціонально зв’язані між собою компоненти: потребнісно-мотиваційний – сукупність мотивів, адекватних цілям і завданням управління; операційно-технічний – сукупність знань, умінь і навичок практичного вирішення завдань управління; рефлексивно-оцінювальний – сукупність здібностей передбачати, оцінювати власну діяльність, вибирати стратегію поведінки, виходячи з адекватної оцінки себе і конкретної ситуації.

Формування професійної компетентності керівника у науковій літературі представлено як ієрархія трьох рівнів цілісної поведінки, зокрема: рівень функціонування. На цьому рівні формування професійної компетентності керівник виконує повсякденну базову (управлінську) діяльність, регульовану зовнішньою нормативно-правовою базою. На даному рівні керівник зацікавлений у якісному виконанні технології процесу відповідно до визначених норм; рівень інновації. Освоєння зовнішньої або вироблення власної інновації передбачають наявність мотиву, що спонукає керівника до творчості й здатності визначати мету свого розвитку. Ухвалення рішення про мету розвитку своєї базової управлінської діяльності й програми втілення рішення в життя є найважливішим компонентом поведінки керівника на даному рівні формування професійної компетентності; рівень цінностей. Цей рівень являє собою ціннісний орієнтир формування професійної компетентності керівника: стимулює появу мотиву розвитку й освоєння інновацій, а також здійснює добір прийнятих для суб’єкта інновацій [3].
ЛІТЕРАТУРА


    1. Амстронг М. Основы менеджмента: Как стать лучшим руководителем. – Ростов-на-Дону, 1998. – 512 с.

    2. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Психология управления. – Харьков: Фортуна-Пресс, 1998. – 464 с.

    3. Васильченко Л.В., Гришина І.В. Професійна компетентність керівника школи. – Х.: Вид. група “Основа”, 2006. – 208 с.

    4. Колпаков В.М. Теория и практика принятия управленческих решений: Учебн. пособие. – К.: МАУП, 2000. – 256 с.

    5. Кудрявцев Т.В., Шегурова В.Ю. Психологический анализ профессионального самоопределения личности // Вопросы психологии. – 1983. – №2. – С. 51-59.



Станіслав Сабельников,

6 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., проф. В.В.Крижко
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ СИНЕРГЕТИЧНОГО ПІДХОДУ

ДО УПРАВЛІННЯ ПІДГОТОВКОЮ ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ
ХХІ століття кидає нам не прості виклики сучасності і, безперечно, майбутнього, наголошуючи про минуле, без якого не можливим було б життя як таке взагалі. Пояснити безліч процесів і хаосів на себе бере окрема наука – синергетика. Її мета – дослідити хаотизацію і трансформацію певних будь-яких існуючих тенденцій сучасного світу і самоорганізувати їх в одне ціле.

Актуальність нашого дослідження зумовлена необхідністю цілісного і систематичного осмислення синергетичного підходу до управління сталим процесом підвищення кваліфікації кадрів стосовно інтерпретації в галузі менеджменту освіти. Актуальним проблемам педагогічних інновацій та технологій, зокрема синергетичного підходу до управління підвищенням кваліфікації педкадрів присвячені праці В.Беспалька, В.Боголюбова, Л.Даниленко, В.Євдокимова, Р.Томаса та ін.

Головною метою виступає дослідження професійно важливих якостей педагогічних кадрів навчальних закладів освіти, необхідних для професійного зростання. Синергетичний підхід до процесу управління підвищенням кваліфікації управлінських кадрів буде оптимально результативним за умови науково обґрунтованої координації внутрішніх мотивів керівника.

Проблема синергетичного підходу до проблем управління освітою на ґрунті методологічного взаємозв’язку, на нашу думку, охоплює два основних аспекти: процес формування управлінської свідомості керівників закладів освіти та процес розробки і реалізації управлінських рішень у системі освіти. Дослідження першого аспекту починається з припущення, що значну увагу в реформуванні системи державного управління освітою, змін у системі підготовки та перепідготовки керівних кадрів необхідно приділити чинникам свідомого характеру, це дасть можливість сутнісну впливати на управлінську систему в цілому [4, с.33-34].

У багатьох навчальних закладах розробляються програми управління кар’єрою. Це важливо і для самих працівників, тому що це сприяє більшій відданості організації, адже з просуванням по службі в працівника з’являється можливість задовольняти більш високі свої потреби у владі, більш творчій роботі, самореалізації та ін. [1, с.41].

Основне протиріччя в системі синергетичного підходу до навчання і перепідготовки педагогічних кадрів – непрості задачі. Вони являють собою своєрідні гальма розвитку навчального закладу. Це можна сформулювати таким чином: у сьогоднішній педагогічній практиці викладач – переважно емпірик. Цей емпіризм є наслідком, як це не парадоксально звучить, не відсутності інформації, а її надлишку. Виклик тенденцій розвитку сучасного інформаційного розвитку носить характер виклику епохи (за А.Тойн-бі) та вимагає як визначеного рівня пасіонарності (за Л.Гумілевим), так і відомого рівня усвідомлення сутності такого виклику.

У разі неспроможності самостійно в повному обсязі здійснити підвищення кваліфікації персоналу унаслідок відсутності достатньої кількості кваліфікованих педагогічних кадрів доцільно укласти договори на підвищення кваліфікації працівників із іншими спеціалізованими навчальними закладами [3, с.200].

Усі загальні функції управління можна об’єднати в наступні групи: планування; організація; оперативне управління; мотивація; контроль; координація. Загальність таких функцій підкреслюється їх повторюваністю або циклічність у процесах управління, тому загальні функції, визначені нами у ході магістерського дослідження, сміливо можна назвати і типовими елементами управлінського циклу [2, с.51].

Отже, синергетичний підхід як фундаментальна необхідність сучасного закладу освіти при підготовці до підвищення кваліфікації педагогічних кадрів ґрунтується на статистичних показниках досягнень галузей науки і виділяє персонал як насамперед людський ресурс.
ЛІТЕРАТУРА

1. Данюк В.М. Особливості програмування ділової кар’єри в закладах освіти / В.М.Данюк // Проблеми праці, економіки та моделювання. — Хмельницький, 1998. – Ч.1. – 280 с.

2. Крижко В.В. Менеджмент в освіті / В.В.Крижко, Є.М.Павлютенков. – ДО.: ІЗМН “Твін Сервіс”, – 1998. – 192 с.

3. Подсолонко Б.А. Менеджмент: теория и практика / Б.А.Подсолонко. – К.: Вища шк., 2000. -254 с.

4. Мескон М.Х. и др. Основы менеджменту / М.Х.Мескон и др. – М.: Дело. 1992. – 512 с.

Анна Яцуненко,

6 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. О.Б.Голік
ГУМАНІЗАЦІЯ ЦІЛІСНОГО НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ
Дев’яності роки ХХ століття позначились історичними, соціально-політичними подіями в суспільному житті українського народу. Розбудова суверенної держави вимагає науково обґрунтованих підходів до формування системи освіти. Існуюча в Україні система освіти не задовольняє потреби, які постають перед нею в період докорінних змін соціально-економічних та політичних відносин у суспільстві, в умовах культурного та духовного відродження українського народу. Її докорінне реформування визначене Законом України “Про освіту” та Державною національною програмою “Освіта" (“Україна ХХI століття”). Одним із найбільш серйозних недоліків загальноосвітньої школи була дуже слабка зорієнтованість на формування і розвиток особистості учня, його різноманітних нахилів і здібностей, обдарувань та інтересів.

Ідея гуманізації у процесі навчання належить до найважливіших принципів, необхідність реалізації якого в шкільній практиці зумовлена тим, що формування особистості дитини, засвоєння знань та вмінь з усіх навчальних дисциплін та вироблення в неї практичних умінь і навичок, розвиток її здібностей та обдарувань можна забезпечити лише шляхом гуманізації навчання .

В умовах гуманізації освіти пріоритет надається науковим знанням і оволодінню ними на теоретичному рівні пізнання, яке сприяє глибшому засвоєнню основ предметів і впливає цим саме на формування у школярів цілісної картини світу. Це дозволить успішно розв’язати завдання виховання і розвитку учнів у процесі навчання. Останнє зумовлює нагальну потребу досліджувати особливості освітньо-виховного процесу в умовах гуманізації навчання, оскільки кінцевих результатів навчально-виховної роботи повинні досягти всі діти. Гуманізація пріоритет завдань самореалізації особистості школяра, створення умов для вияву обдарованості і талантів, формування гуманної особистості, щирої, людяної доброзичливої [4, с. 256].

У сучасній педагогіці не існує єдиної теорії гуманізації навчання та виховання. Дослідники цієї проблеми подають різні тлумачення умов, факторів, її критеріїв, що спричиняє певні труднощі у розв’язанні питання гуманізації педагогічного процесу. Проте більшість науковців підкреслюють пріоритетність людинотворчої функції.

У дослідженнях із питання реалізації принципу гуманізації у школі висвітлено фактори, що визначають особливості процесу формування школярів як суб’єктів колективно-розподіленої навчальної діяльності та можливість їхнього особистісно-спрямованого розвитку, а саме: особистісно-розвивальний потенціал уроку; система розвитку інтелектуально-творчого потенціалу кожної дитини; позиція вчителя в особистісно зорієнтованих технологіях. За науковцем, вони виступають основними компонентами гуманізації навчально-виховного процесу в початкових класах [1, с.13].

Аналіз вищевикладеного матеріалу дає підставу стверджувати, що гуманізація педагогічного процесу в школі залежить: від особи самого вчителя та від встановлення гуманних стосунків у системі: “вчитель-учень”, “учень-учні”. Крім того, у цьому аспекті важливим є питання єдності гуманістично спрямованої урочної та позаурочної діяльності школярів.

На підставі ґрунтовного вивчення поглядів науковців з досліджуваної проблеми, ми визначаємо гуманізацію педагогічного процесу в школі як процес зміни та оновлення його змісту, цілей і форм з метою формування у школярів гуманних якостей та гуманістичної свідомості.

Таким чином, вивчення індивідуальних особливостей особистості школяра, емоційна культура, вміння встановлювати гуманні стосунки з учнями, які сприятимуть гуманним вчинкам та гуманній творчості дітей, вимагають належної підготовки майбутнього фахівця до здійснення реальної гуманізації педагогічного процесу в школі.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Амонашвили Ш.А. Личностно-гуманная основа педагогического процесса / Ш.А.Амонашвили. – Мн.: Университетское, 1990. – 560 с.

  2. Бех І.Д. Виховання особистості: у 2-х кн.: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади: наук. видання / І.Д.Бех. – К: Либідь, 2003. – Кн. 1. – 280 с.

  3. Корф Н.А. Наши педагогические вопросы / Н.А.Корф. – СПб., 1882. – 289 с.

  4. Крижко В.В. Антологія аксіологічної парадигми управління
    освітою: навч. посіб. / В.В.Крижко. – К.: Освіта України, 2005. – 440 с.

Лілія Обрізан,

6 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. І.Ф.Шумілова
ПЕДАГОГІЧНЕ КЕРІВНИЦТВО ПО СТВОРЕННЮ КОМФОРТНОГО СЕРЕДОВИЩА В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКОЛАХ
Кожна людина упродовж життя проходить низка послідовних взаємодоповнюючих етапів, починаючи від найпростішого і закінчуючи складною системою ділових відносин. І те, в яких умовах протікає трудова діяльність, яка загальна психологічна обстановка буде залежати успіх в майбутньому, основою якого є створення та оптимізація сприятливого психологічного клімату та належних умов в колективі.

Тому, актуальність обраної теми є очевидною в сучасній системі освіти, підтвердженням цього є численна низка принципів навчання учнів, доцільно обґрунтованих в педагогіці, а також основними положеннями, змістом, що зазначений у відповідних статтях “Закону України про вищу освіту” (ст.1) та ст.3 Державна політика у галузі вищої освіти [1, с.10].

Тема комфортного середовища всеохоплююча, оскільки проблемою її вивчення займаються в різних галузях різними вченими як минулих років (В.Сухомлинський, А.Макаренко, О.Леонтьєв та ін.) так і сучасності (Л.Заїка, Г.Єременко, Н.Яцковська), займались питанням створення безпечних умов перебування у навчальних закладах, В.Крижко характеризує ціннісний характер педагогічної взаємодії складної парадигми зв’язків “вчитель-учень”, “вчитель-керівник”, Г.Сартан, відмічає критерії здорового психологічного клімату, Н.Подкозитов, В.Генкіна розкривають роль керівника в формуванні психологічного клімату в колективі, та ін.

Мета: теоретичне обґрунтування планування, організації та реалізації умов формування сприятливого психологічного клімату в навчальному закладі.

Методи: аналітичні (психолого-педагогічного, методичного аналізу), узагальнюючі (опису, синтезу), інтерактивні (пояснення, аналогії) та інші.

Сутність дослідження була спрямована саме на теоретичних основах створення та розвитку комфортного середовища в загальноосвітньому закладі та управлінській культурі як професійно-кваліфікаційній характеристиці менеджера освіти.

Звертали увагу на такі умови забезпечення комфортного середовища в колективі, як: навчальне обладнання, відповідність його стандартним гігієнічним нормам [2, с.5]; багата теоретична та практична підготовка та значний багаж знань керівника [5, с.7] самоосвіта і освіта управлінського персоналу [5, с.9];авторитет керівника [4, с.63]; особливості невербального та вербального спілкування (“Слово вчителя, – говорив В.Сухомлинський – нічим не замінений інструмент впливу на душу вихованця…”) [6, с.35]; індивідуальний підхід та диференціація навчання; творчість педагога у навчанні [6, с.70]; любов, повага до дітей [3, с.64]; педагогічна компетентність та висока культура спілкування [4, с.57].

Беззаперечним є аксіоматичне твердження: “Добрий той керівник, який має добру команду. Головним же показником діяльності такої команди повинна стати етика взаємин між усіма учасниками колективу” [5, с.37].

Стійкість атмосфери взаємної уваги, поважного відношення до людини, духу спільності, що поєднується з високою внутрішньою дисципліною, принциповістю та відповідальністю, з вимогливістю як до інших, так і до себе, – такі основні риси здорового морально-психологічного клімату.

ЛІТЕРАТУРА


  1. Про вищу освіту: Закон України 17 січня 2002 р. № 2984 – ІІІ // Журавський В.С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні. – К., Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – С. 264-335.

  2. Єременко Г., Яцковська Н. Гігієнічні вимоги до шкільних меблів // Практика управління закладом освіти №3 (8) 2007.

  3. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. – М.; Просвещение, 1987. – 190 с.;

  4. Крижко В.В. Теорія та практика менеджменту в освіті. – Запоріжжя: Просвіта, 2003. – 272 с.

  5. Сартан Г.Н. Формування та контроль необхідного психологічного клімату в організаціях // Єлітаріум – Центр дистанційної освіти, 2005.

  6. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. – К.: Рад. школа, 1988.

  7. Сухомлинский В.А. Павлышская средняя школа. – М.: Просвещение, 1969. – 395 с.



Валентина Пінчук,

6 курс, соціально-гуманітарний факультет

Наук. керівник: к.пед.н., доц. С.Г.Немченко
УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ
В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

Динамічний розвиток сучасної світової цивілізації наприкінці XX – початку XXI століття, технологізація та інтелектуалізація праці, зростання соціальної мобільності, піднесення ролі особистості в суспільному житті свідчать про формування рис нового типу суспільства, яке постійно змінюється, оновлюється й є відкритим для різноманітних нововведень.

Головною прикметою просування нашої держави в напрямку такого суспільства є визнання важливості “людського виміру” в усіх сферах життєдіяльності та поступова його реалізація в життя. Згідно з Конституцією України (ст. 3) найвищою соціальною цінністю є людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека [1]. Концепція науково-технічного та інноваційного розвитку України визначає головними цілями “розвиток людини як особистості, збереження і захист її здоров’я та середовища проживання, створення умов для високопродуктивної творчої та безпечної праці і сучасного побуту” [2]. Особливу роль у становленні особистості держава відводить освіті.

Завдання, що постають перед сучасною освітою, чітко окреслюють головні напрямки, за якими вони мають реалізовуватися. Серед них одне з чільних місць посідає забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій, запровадження сучасних технологій та науково-методичних досягнень у навчальний процес.

З огляду на визначені завдання, постає проблема забезпечення навчальних закладів педагогічними кадрами, створення стабільних творчо працюючих колективів з високим рівнем функціонування науково-методичної роботи та здійснення керівництва у нових умовах. Вирішення її набуває сьогодні особливої актуальності.

Успішне вирішення актуальних для сучасної школи проблем та завдань глибинного оновлення освітнього процесу насамперед залежить від ефективної діяльності служб, на які покладено функції науково-методичного забезпечення освітнього процесу. Саме тому зростає їхня роль у впровадженні нових педагогічних технологій, стимулюванні й розвитку школи, що, в свою чергу, призводить до цілеспрямованого їх удосконалення. Важливим фактором зрушень у цьому напрямку є вивчення сутнісних особливостей, потенційних можливостей та ступеня ефективності методичної системи.

Організації та функціям управління науково-методичною роботою загальноосвітнього закладу присвячено дослідження І.Жерносека, В.Бахрушиної та Т.Завгородньої, П.Жутника, Т.Рихлик, Н.Павлової і О.Куляєвої, Р.Ребрик та ін. Форми і моделі проведення педагогічних нарад докладно розглянуто у роботах Л.Годкевич, Т.Руснак, Л.Цернікель, В.Бочковського та ін. В.Чаграк, П.Матвієнко, Ю.Підлісний розглядають особливості організації роботи з педагогічними кадрами на діагностичній основі, А.Стельмах і Л.Денисюк – організації роботи з молодими вчителями тощо.

Методична робота в школі становить цілісну, засновану на досягненнях науки, передового педагогічного досвіду, конкретному аналізі навчально-виховного процесу систему взаємозалежних дій та заходів, спрямованих на всебічне підвищення кваліфікації до професійної майстерності кожного вчителя і вихователя, на розвиток і підвищення творчого потенціалу педагогічного колективу, школи в цілому, а зрештою на удосконалення навчально-виховного процесу, досягнення оптимального рівня освіти, виховання і розвитку конкретних школярів [3].

Запорукою ефективного управління педагогічним процесом і передусім організації методичної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі є системний підхід до їх здійснення, що передбачає необхідність проникнення в закономірності навчання та виховання, забезпечення узгодженості їх структурних компонентів, інтеграції зусиль усіх суб'єктів навчально-виховної діяльності для вирішення поставлених завдань. Саме системний підхід передбачає здійснення інформаційних, організаційних, комунікативних зв'язків та комплексного використання різних видів і методів управління.

Удосконалення стилю, методів та механізмів управління колективом загальноосвітнього навчального закладу здійснюється на засадах демократизму та гуманізму, соціальної справедливості, педагогічної культури, проявлення доброзичливого ставлення учасників навчально-виховного процесу, створення в колективі творчого мікроклімату.

Демократичні принципи організації методичної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі розвиваються шляхом посилення ролі педагогічної ради, розширення повноважень органів самоврядування. До підготовки засідань залучається широке коло педагогічних працівників, учнів, батьків, враховуються їхні пропозиції. Директор та його заступники систематично звітують перед педагогічною, батьківською та учнівською громадськістю про свою роботу. Певним чином формується співпраця директора, його заступників, профспілкової організації колективу. Активно використовуються потенційні можливості працівника школи, визначаються критерії оцінювання досягнутого та проблеми роботи закладу на найближчу та далеку перспективи.

Науково-методична, експериментальна та пошукова роботи спрямовуються на підвищення професійної майстерності, компетентності педагогічних працівників, їхнього фахового рівня, розвиток у колективі творчості, ініціативи.

Результатом грамотного управління системою методичної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі є створення сприятливих умов для самоосвіти педагогічних кадрів, батьків та учнів, для широкого ознайомлення працівників з перспективним досвідом кращих педагогів, сучасними тенденціями й напрямками розвитку педагогічної науки.

1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка