Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету



Сторінка24/24
Дата конвертації09.03.2016
Розмір4.08 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24

ЛІТЕРАТУРА

  1. Конституція України. Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – С. 4.

  2. Концепція науково-технічного та інноваційного розвитку України // Голос України. – 1999. – 3 серпня. – №141.

  3. Крыжко В.В. Основы менеджмента в образовании: теория, практика и психология успешного управления / В.В.Крыжко, Е.М.Павлютенков. – Запорожье: Просвіта, 2000.



Наталя Лазуренко,

6 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. О.Б.Голік
КЕРІВНИЦТВО РОЗВИТКОМ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
У ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

На початку ХХІ століття постає проблема побудови такого закладу освіти, в якому були б створені умови для повноцінного інтелектуального, фізичного, духовного розвитку кожної дитини. Освіта – одна з найголовніших стратегічних галузей розвитку країни. У ній зосереджено базовий потенціал майбутнього.

Національна доктрина розвитку освіти загальноосвітнім пріоритетом визначає якість освіти, ставить завдання забезпечення її моніторингу на державному рівні. У перекладі з грецької мови “інновація” означає “оновлення, новизна, зміна”.

Актуальність проблеми обумовлена інтенсивним розвитком соціального управління та необхідністю адекватної наукової реакції на новий практичний досвід керівництва навчальними закладами. Проблема в поглибленні теоретико-методологічних досліджень продиктована вимогами реформування освітньої системи, визначені Конституцією України, Законами України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Національною доктриною розвитку освіти в Україні, Постановою Кабінету Міністрів України “Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання”, Концепцією профільного навчання в старшій школі.

Питання управління розвитком загальноосвітніх навчальних закладів дістало відображення у працях Г.Єльникової, В.Крижка, Л.Даниленко. Проте аналіз змісту вказаних праць дозволяє твердити, що попри детальну обробку визначених вище аспектів проблеми, питання керівництва розвитком інноваційних процесів у загальноосвітній школі розроблено недостатньо.

Мета дослідження – обґрунтування сутності керівництва розвитком інноваційних процесів у загальноосвітній школі.

Методи дослідження: 1) теоретичні – аналіз науково-практичних джерел, вивчення публікацій світової мережі Інтернет для визначення практичного стану проблеми;систематизація й класифікація основних термінів і понять;узагальнення здобутої інформації; 2) емпіричні – спостереження, анкетування, аналіз документації для з’ясування впливу готовності керівника загальноосвітньої школи до керівництва розвитком інноваційних процесів.

Інноваційний процес – це комплексна діяльність щодо створення, засвоєння, використання та поширення нововведень. Керівництво – є однією з функцій управління, а в умовах командно-наказної системи саме тією функцією, що разом із контролем включила в себе всі інші функції [4, с.200]. Керівництво розвитком інноваційних процесів у загальноосвітній школі буде ефективним за умов: пріоритету розвитку інноваційних процесів у загальноосвітній школі; демократизації основ внутрішкільного управління; врахування ціннісних орієнтацій у виборі стратегій управління. Мотивація управління розглядається в науці як “спонукання керівником себе та інших для досягнення особистісних цілей і цілей організації”. Управління це цілеспрямований вплив на систему, її компоненти та процеси з метою підвищення ефективності функціонування [5, с.246].

Характерним для керівництва розвитком інноваційних процесів у загальноосвітній школі є реалізація принципу інноваційності, який характеризується наявністю в керівників спрямованості на необхідність постійного оновлення освітнього процесу застосування освітніх інновацій і забезпечується організаційно-управлінськими, фінансово-економічними та психолого-педагогічними змінами. Якісний стан керівництва розвитком інноваційних процесів у загальноосвітній школі не відповідає сучасним вимогам держави і зумовлює необхідність розробки відповідної системи формування готовності їх керівників до такого управління.

Отже, керівництво розвитком інноваційних процесів у загальноосвітній школі має свою специфіку і забезпечується: знаннями керівника теоретичних основ менеджменту освітніх інновацій; вміннями керівника забезпечувати умови для здійснення системного психолого-педагогічного експерименту; досвідом керівника щодо сприйняття ним загальноосвітньої школи як відкритої соціально-педагогічної системи, яка не є стабільною і характеризується постійними змінами.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Ващенко Л. Технології управління інноваційними процесами / Л.Ващенко // Директор школи. Україна. – 2008. – № 1. – С. 4-7.

  2. Даниленко Л. Менеджмент інновацій в освіті / Л.Даниленко. – К.: Шкільний світ. – 2007. – 120 с.

  3. Крижко В.В. Антологія аксіологічної парадигми управління освітою / В.В.Крижко. – К.: Освіта України, 2005. – 440 с.

  4. Крижко В.В. Аксіологічний потенціал державного управління освітою. навч. посібник / В.В.Крижко. – К.: Освіта України, 2005. – 224 с.

  5. Крижко В.В. Теорія та практика менеджменту в освіті / В.В.Крижко. – Запоріжжя.: Освіта, 2004. – 272 с.



Максим Міщенко,

6 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. І.Ф. Шумілова
Особливості впровадження Інформаційно-комунікаційних технологій У професійній діяльності директора школи
Процеси глобальних змін, що відбуваються на сучасному етапі розвитку всього українського суспільства, і освіти, зокрема, вимагають нових підходів до управління навчальними закладами, пріоритетними серед яких є впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій (далі ІКТ), що мають забезпечити доступність та ефективність освіти, вдосконалення навчально-виховного процесу, підготовку молодого покоління до життєдіяльності в інформаційному суспільстві [3].

Подолати суперечності між фактичним рівнем професійної компетентності директорів загальноосвітніх навчальних закладів (далі ЗНЗ) і необхідними для сучасного управління знаннями і вміннями в умовах інформаційного суспільства можливо шляхом використання інформаційно-комунікаційних технологій. У цьому й полягає актуальність нашого дослідження.

Питання впровадження інформаційно-комунікаційних технологій управління ЗНЗ, шляхом систематизації інформаційного забезпечення управлінської діяльності досліджували В.Гуменюк, В.Драгун, В.Маслов; виділяли рівні управлінської діяльності керівника школи з використанням інформаційно-комунікаційних технологій В.Глушков, Н.Довгань і Є.Машбиць, проте аналіз змісту вказаних праць дозволяє стверджувати, що попри детальну обробку визначених вище аспектів проблеми, питання професійної компетентності директора школи за ІКТ підтримки розроблено недостатньо.

Мета дослідження – з’ясування особливостей розвитку професійної компетентності директорів ЗНЗ відповідно до сучасних вимог шляхом використання нових інформаційно-комунікаційних технологій.

В інформаційному суспільстві однією з важливих якостей директора школи, умов успішності його як професіонала-менеджера освіти є готовність до інноваційної діяльності. Готовність до інноваційної діяльності стимулює особистісний розвиток, визначає професійну спрямованість, напрямки професійної освіти, професійне самовизначення керівника ЗНЗ. Успішність інноваційної діяльності передбачає, усвідомлення керівником ЗНЗ практичної значущості інновацій у системі освіти на професійному та особистісному рівнях. Однак включення директора школи в інноваційний процес часто відбувається спонтанно, без урахування його професійної та особистісної готовності до інноваційної діяльності. До того ж, педагогічні інновації, як і будь-які інші нововведення, породжують проблеми, пов’язані з необхідністю поєднання інноваційних програм з державними програмами виховання і навчання, співіснування різних педагогічних концепцій.

Управління школою – це особлива діяльність, у якій акцент все частіше переноситься на взаємини між людьми і трактується як взаємодія керівника і підлеглих на основі “суб’єкт-суб’єктних” відносин. Це діяльність, у якій її суб’єкти за допомогою планування, організації, управління, керівництва і контролю забезпечують організованість спільної діяльності учнів, вчителів, батьків, обслуговуючого персоналу та її спрямованість на кінцевий результат [2, с.17]. Важливим завданням керівника загальноосвітнього навчального закладу є використання можливостей педагогічної комунікації (зв’язки з ВНЗ, ОІППО, РМК, окремими вченими, відомими практиками; участь у науково-практичних конференціях і семінарах; відрядження з метою вивчення і обміну перспективним педагогічним досвідом). Використання ІКТ у вдосконаленні роботи керівника дозволяє інтенсифікувати такий важливий аспект його діяльності, як педагогічний аналіз уроків у системі навчально-виховного процесу.

Упорядкованість планової інформації разом із можливістю оперативного аналізу дозволить вдосконалити внутрішкільний контроль, опрацювання даних контролю, дозволить давати науково обґрунтовані рекомендації коригувального характеру. У наш час необхідною умовою діяльності компетентного директора школи є ініціативність у застосуванні інформаційних та комунікаційних технологій шляхом створення шкільних веб-сторінок, видання шкільних бюлетенів європейського спрямування, членства в освітніх міжнародних програмах (наприклад, Європа в школі), освітніх мережах ( I’Earn) та ін. [1; 3].

Отже, для ефективної модернізації освіти та оновлення технічного арсеналу засобів навчання необхідно оптимізувати реалізацію державних програм, спрямованих на інформатизацію, комп’ютеризацію та оновлення матеріально-технічної бази шкіл, надання всім вільного доступу до мережі Інтернет. Підготовка керівників до сучасного управління школою за допомогою ІКТ є дієвим складником ефективного освітнього менеджменту.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Забродська Л.М. Інформатизація закладу освіти: управлінський аспект / Л.М.Забродська. – Х.: Видав.група “Основа”, 2003. – 240 с.

  2. Марков П.А. Информационные технологии в учебном процесе / П.А.Марков. – М.: ЛБЗ, 1998. – 201 с.

  3. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст.



Микола Літвінцев,

3 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: к. іст., доц. Т.К. Захарченко
ПАТРІОТИЧНЕ ТА ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ
Теоретичний аналіз змісту, суті патріотизму і його взаємозв’язку з процесом формування національної самосвідомості має особливу значущість, як у плані активізації виховного процесу, так і у творчому розвитку його внутрішніх потенцій. У період активного формування держави дедалі відчутнішу роль починають відігравати політичні, культурно-господарські й інші мотиви. Оскільки подальший розвиток нації триває в межах держави, то патріотизм уже стає національною гордістю.

Дану проблему досліджували: Н.Волкова, М.Фіцула, П.Ігнатенко, В.Поплужний. В історико-правовому аспекті питання розглядали: М.Грушевський, І.Крипякевич, І.Нагаєвський.

Метою даного наукового дослідження став аналіз патріотичного виховання в освітньому процесі, його вплив на формування особистості, та взаємозв’язок різних напрямків виховання в процесі становлення гідного громадянина держави.

На сьогоднішній день патріотичне виховання має бути тісно пов’язана з розумовим, фізичним, правовим, екологічним, громадянським, моральним вихованням тощо.

Формування патріотичних, національних почуттів відбувається упродовж усього етапу становлення особистості, це відбувається в таких формах виховання, як сім’я, дошкільний заклад, початкова школа, загальноосвітня школа, позашкільні навчально-виховні заклади, професійно-технічні училища, ВНЗ, громадські молодіжні організації, колективи. Зупинимося безпосередньо на освітньому процесі.

Правове виховання покликане забезпечити формування у молоді високої правової культури, яка передбачає глибокі правові знання та прагнення поглиблювати їх, свідоме ставлення до прав та обов’язків, повагу до законів і правил людського співжиття, готовність дотримуватися і сумлінно виконувати їх. Висока правова культура громадян є однією з базових засад утвердження громадянського суспільства і правової держави, реалізації демократичних свобод.

Моральне виховання – виховна діяльність школи, сім’ї з формування в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття. Моральне виховання передбачає формування в дітей почуття любові до батьків, вітчизни, правдивості.

Розумове виховання – діяльність вихователя, спрямована на розвиток інтелектуальних сил і мислення учнів із метою прищеплення культури розумової праці. Особливе значення для розумового виховання має формування наукового світогляду учнів. Науковий світогляд – цілісна система понять, поглядів,переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до дійсності й самої себе.

Громадянське виховання покликане виховувати в молодої людини високі моральні ідеали, почуття любові до своєї Батьківщини, потреби в служінні їй. Воно орієнтоване на формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, людини зі шляхетними особистісними якостями і рисами характеру, світоглядом способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток.

Проблема патріотичного виховання сьогодні стоїть надзвичайно гостро. У процесі формування держави це є особливо важливим, адже саме через патріотичне виховання, патріотичні почуття кожного громадянина можна досягти консолідації нації,консолідації всіх прошарків суспільства.


ЛІТЕРАТУРА

1. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України / М.С.Грушевський / АН України, Ін-т укр.. археогр., Ін-т історії України. – К: Наук. думка, 1992. – 544 с.

2. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н.П.Волкова. – К.: Академія, 2001. – 576 с.

Кристина Костюк,

2 курс факультету початкової освіти

та практичної психології.

Наук. керівник: асистент А.С.Толкачова


ПРОБЛЕМИ ВИХОВАННЯ ПЕДАГОГІЧНО ЗАНЕДБАНИХ ДІТЕЙ
Проблема педагогічного впливу на учнів із різними відхиленнями в моральному розвитку набуває особливої актуальності у зв’язку з необхідністю посилити трудове і моральне загартовування підростаючого покоління. Саме ці відхилення стають першопричиною педагогічної і соціальної занедбаності окремих школярів.

У процесі виховання підлітків педагогу доводиться вирішувати низку теоретичних і практичних питань. Передусім важливо розібратися в самій суті цього процесу, його особливостях, можливостях, закономірностях і функціях.

Цією проблемою займались такі видатні науковці, як М.Фіцула, В.Баженов та ін. Вони вважали, що різні за складністю завдання потребують різних виховних зусиль педагогічного колективу. Так, коли йдеться про глибоко педагогічно занедбаних підлітків, постає питання про докорінну перебудову їх особистості в цілому та формування в них якостей, які відповідали б вимогам моралі.

У нашому дослідженні було виявлено, що процеси виправлення, перевиховання і виховання тісно пов’язанні, оскільки в процесі перевиховання відбувається постійне виправлення окремих негативних рис особистості підлітка і водночас формуються нові, позитивні якості, тобто здійснюється виховання.

Нами було досліджено, що об’єктом процесу перевиховання можуть бути різні категорії учнів. За ступенем важковиховуванності або соціальної занедбаності виділяють такі чотири групи дітей, підлітків і юнаків: 1) важковиховувані діти, які байдуже ставляться до навчання, періодично порушують дисципліну; 2) педагогічно занедбані підлітки, які негативно ставляться до навчання; 3) підлітки – правопорушники, які стоять на обліку в інспекції по справах неповнолітніх; 4) неповнолітні злочинці – педагогічно занедбані підлітки, які вчинили кримінальні злочини.

У своєму дослідженні ми підкреслюємо, що робота з педагогічно занедбаними учнями повинна мати бойовий, наступальний характер прищеплювати підліткам почуття патріотизму. Мета перевиховання має чітко усвідомлюватися не тільки педагогами, а й самим підлітком. Це дає можливість підвищити ефективність виховного процесу.

У процесі виховання педагогічно занедбаних підлітків педагоги часто всю свою роботу спрямовують тільки на боротьбу з їхніми недоліками і, не домігшись відразу результатів, твердять, що діти не піддаються перевихованню. Такий настрій передається вихованцеві і він втрачає віру в свої сили. Нами досліджено, що для того, щоб ефективно організувати процес виховання, важливо знати психолого-педагогічні особливості учнів. У кожного з них свій темперамент, але водночас є і спільні риси, що характеризують цю категорію учнів.

Ми дійшли висновків, що найпоширенішими методами формування правильних переконань і подолання помилкових понять, уявлень є фронтальна та індивідуальна бесіди. Особливу трудність для педагога становить підготовка та проведення фронтальної бесіди, мета якої – переконати в помилковості його поглядів, не правильності поведінки. Ефективність індивідуальної бесіди з учнем залежить передусім від відносин, які склалися між учнем та педагогом. Нічого не дає бесіда, якщо вихованець не довіряє вихователеві, якщо між ними виник психологічний бар’єр.

На наш погляд, навчальний процес як засіб виховання, посідає одне з перших місць серед засобів педагогічного впливу. Пробудити в учнів прагнення здобути знання, навчити їх аналізувати свої вчинки, розвивати потребу до навчання й праці – головна мета навчального процесу.

Отже, провівши дослідницьку роботу ми можемо зробити такі висновки, що виховання педагогічно занедбаних підлітків – важлива соціальна проблема, перед школою стоїть важливе завдання – здійснювати ідейно-політичне і моральне виховання всіх учнів. Рівень розвитку нашого суспільства, досягнення психолого-педагогічної науки, досвід виховання в сім’ї і школі забезпечує можливість впоратися з цим завданням, якщо роботі надати цілісного, систематичного, цілеспрямованого характеру.


ЛІТЕРАТУРА

1. Баженов В.Г. Виховання педагогічно занедбаних підлітків / В.Г.Баженов – К.: Рад. школа, 1986. – 56 с.

2. Фіцула М.М. Педагогічні проблеми перевиховання учнів / М.М.Фіцула. – К.: Рад. школа, 1981. – 102 с.

Тетяна Крот,

4 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. Г.В. Кашкарьов
ЗГУРТУВАННЯ ДИТЯЧОГО КОЛЕКТИВУ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
Сучасний виховний процес у освітніх закладах різного типу і рівня (дитячий садок, школа, ліцей) орієнтований на цінності гуманізму, співпраці, творчої взаємодії, свободи і відповідальності у вихованні дитини. Отже, проблематика даної теми завжди залишається актуальною.

Засобом здійснення цих ціннісних орієнтацій стає дитячий колектив як соціальна спільність, що об’єднує дітей спільними цілями, загальною діяльністю і переживаннями.

Педагогічна проблема згуртування дитячого колективу полягає в моральному розвитку школярів, бо саме колектив впливає на дитину через активність самої дитини, і перш за все через морально цінну активність. Моральна характеристика є найбільш суттєвою, стрижневою в людині, а колектив виступає як основа виховання його моральності [3, с.46].

У колективі дитина входить у широку систему стосунків. Взаємодія дітей розгортається на інформаційному, діяльнісному та емоціональному рівнях.

Інформаційний рівень передбачає взаємодію дітей у процесі обміну інформацією, обговоренні проблем, що виникають у спільному пошуку рішень, прогнозуванні й плануванні майбутнього. На діяльнісному рівні взаємодія в колективі розгортається як співпраця дітей в різних видах колективної діяльності за інтересами, у розробці та практичній реалізації спільних проектів, у коректуванні дій, спрямованих на досягнення загальних цілей. Емоціональний рівень взаємодії в колективі відображає домінуючі емоціональні стани дітей, їх спільні переживання, стосунки симпатій чи антипатій між членами колективу, гуманістичні та суспільно значимі мотиви.

Здійснюючи керівництво дитячим колективом, педагог завжди розв’язує двоєдине завдання – сприяє розвитку мотивів єднання і згуртування дітей в колективі та створює умови для реалізації індивідуальності й творчої самобутності кожної особистості. Ініціатива, творча позиція особистості, зростання самостійності і самоуправління дітей, ціннісний зміст їх спільної діяльності

В.Сухомлинський розглядав колектив як засіб морального і духовного розвитку дитини. У колективі створюється єдність суспільного й індивідуального. Найбільше виховне значення має цілісний шкільний колектив, у якому колективи учнів чи педагогів об’єднані прагненням до суспільно значимих цілей і моральних ідеалів, “Мудра влада колективу” (В.Сухомлинський) допомагає особистості подолати риси егоїзму, байдужості, визначити громадянську позицію, брати участь у творчій, гуманістично спрямованій діяльності на благо інших людей [2, с.12]. Характерними рисами колективу є суспільно значуща мета, щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення. Дитячий колектив відрізняється від інших колективів віковими межами, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, потребою в педагогічному керівництві.

Розглядаючи педагогічну проблему, щодо згуртування дитячого колективу, ми дійшли висновку, що в основі нових підходів лежить визнання педагогом самоцінності кожної особистості в дитячому колективі, розуміння ролі колективних стосунків та співпраці у створенні перспективи індивідуального росту і становлення суб’єктивної позиції у взаємодії з оточуючими.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Фіцула М.М. Педагогіка / М.М.Фіцула. – К.: Академія, 2002.

  2. Сухомлинский В.А. Методика воспитания коллектива / В.А.Сухомлинский. – М.: Просвещение, 1981.

  3. Кацинська Л.Л. Громадське виховання учнівської молоді, досвід: навч.-метод. посіб / Л.Л.Кацинська. – Рівне, 2003.

  4. Кобзар Б.С. Класний керівник / Б.С.Кобзар. – К.: Ін-тут проблем виховання: АПІ України 2001. – 275 с.




УДК 37.01(06)

ББК 74я5

НАУКОВЕ ВИДАННЯ

З 41

Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 21 травня 2009 року. – Том 1. Педагогічні науки. – Бердянськ: БДПУ, 2009. – 240 с.

Відповідальний редактор – Баханов Костянтин Олексійович – д.пед.н., проф., член-кор. АПСН, зав. каф. всесвітньої історії, правознавства та методики навчання історії, проректор з наукової роботи Бердянського державного педагогічного університету.

Відповідальність за зміст та літературне редагування тез доповідей несуть автори.



Адреса редакції:

71100 м. Бердянськ, Запорізька обл., вул. Шмідта, 4.


Підписано до друку 16.04.2009 р. Формат 60х84 1/16. Папір офс.

Друк. офс. Умовних друкарських аркушів 15,1.



Тираж 300 прим. Замовл. №180.





1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка