Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету



Сторінка3/24
Дата конвертації09.03.2016
Розмір4.08 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД НА ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ
У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ К.ЗІНКІВСЬКОГО

К.Зінківський – директор трудової школи м. Бердянська в 20-ті роки, викладач Бердянського педагогічного технікуму, автор педагогічних робіт про школу, написаних з 1925 по 1930 роки ХХ століття.

Метою роботи є розкриття поглядів К.Зінківського на проблеми індивідуалізації навчання, впровадження комплексного методу викладання, створення ефективних методичних посібників та визначити їх зв’язок з сучасністю.

Завдання: зіставити проблеми навчання і виховання, які існували в 20-30 роки ХХ століття та на сучасному етапі розвитку шкільництва.

Основні проблеми, які піднімав автор в 30-ті роки, висвітлив у своїх працях “Краєзнавчий принцип в викладанні”, “Труд у школі”, “Комплексність і комплексний метод в викладанні”, “Урок”, є актуальними на сучасному етапі розвитку шкільництва: індивідуалізація навчання; впровадження комплексного методу викладання; створення ефективних методичних посібників, УМК; творчий підхід до проведення уроку; розвиток трудових навичок школярів; використання краєзнавчого принципу при викладанні географії і історії; самоврядування дитячого колективу; формування духовності особистості.

Впровадження комплексного методу викладання: вища освіта на Україні знаходиться у стані розвитку і пошуку нових форм і методів викладання. Навчальні заклади беруть курс на впровадження Болонської системи в роботі зі студентами. Західноєвропейські країни вже успішно її використовують. Модульна система, за якою починають працювати університети України, нагадує систему навчання, яку вивчав і впроваджував в практику К.Зінківський [1].

Створення ефективних методичних посібників, УМК: на сучасному етапі перед учнями і вчителями стоїть великий вибір підручників з різних предметів. Але як учням, так і вчителям потрібний основний підручник з предмета, який би містив у собі весь необхідний матеріал.

Суспільне становище, в якому знаходилось суспільство в 1925-1930 роки ХХ століття, підводять педагога до розробки питань про створення підручника. У роботі “Робоча книга для шкіл Південної України” К.Зінківський наводить принципи утворення такої книги. Принципи, висвітлені педагогом, є актуальними для створення підручників на сучасному етапі.

Творчий підхід до проведення уроку: викладаючи математику в середній школі, К.Зінківський намагався, щоб його уроки були цікавими дітям. Він ставив серйозні вимоги як до себе, так і до вчителя. Підготовка до уроку складалась з таких етапів: наукова підготовка; методична підготовка; добір наочності;складання плану уроку; складання конспекту уроку; аналіз (самоаналіз) уроку; запис нотатків к зошиті щодо проведеного уроку.

Педагог вважав, що знання, які учень набуває на уроці, повинні бути тісно пов’язані з життям, а вчитель має бути тільки зорієнтований на процес уроку. К.Зінківський наголошував, що перед вчителем стоїть завдання: оволодіти методикою побудови уроку і майстерністю піднесення його учням [2].

Використання краєзнавчого принципу при викладанні географії і історії: в закладах освіти нещодавно було введено такий предмет як “історія та географія рідного краю”, на якому учні дізнаються про географію, природні копалини, історичні події, споруди, визначних людей рідного краю. Все це сприяє духовному розвитку школярів, відродженню забутих імен, невідомих споруд, пробуджує інтерес до навчання, до пошукової діяльності школярів.

Таким чином, проблеми, висвітлені педагогом в 30-ті роки ХХ століття , є актуальними на сучасному етапі розвитку шкільництва.


ЛІТЕРАТУРА

1. Зіньківський К.М. Комплексність і комплексний метод в викладанні, 1927 [рукопис].

2. Зіньківський К.М. Труд у школі, 1930 [рукопис].

3. Зіньківський К.М. Краєзнавчий принцип в викладанні, 1930 [рукопис].

4. Сухомлинська О. Концептуальні засади формування духовності особистості на основі християнських моральних цінностей // Шлях освіти. – № 4. – К.: Радянська школа, 2002. – С. 36-42.

Вікторія Назаренко,

6 курс факультету початкової освіти

та практичної психології.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. О.В.Малицька


духовна основа людини як визначальна якість
її особистості

Людина, особистість з давніх часів трактується як двоєдина сутність: є внутрішній шар та зовнішній, які, в ідеалі, пов’язані між собою та є відтворенням один другого.

Виявляється така дуалістичність людини в злагодженості, співзвуччі внутрішнього “я” зі стратегією її життя, соціальною доцільністю.

Таке подання людини можна виявити ще в мислителів античності (Платон, Демокрит, Аристотель), в німецькій класичній філософії (Г.Гегель), російській релігійній філософії (М.О.Бердяєв, В.В.Зеньковський), екзистенціальній філософії (М.Бубер).

При неподільній однорідності цих двох шарів людського єства саме внутрішній є суто людським і трактується як найважливіша, базисна характеристика особистості, її визначальна якість. Г.Сковорода вважає, що “…не внешняя наша плоть, но наша мысль, – то главный наш человек. В ней-то мы состоим, а она есть мы” [3, c.128].

Отже, у філософії Г.Сковороди внутрішній світ людини і є суто людиною. Він вважає, що зовнішня форма – це тимчасове, а внутрішня натура – це щире джерело краси. Структура людини, також як і структура навколишнього світу мають єдину рису – вони є дуалістичними. Однак, на відміну від природи, де зовнішнє ніколи не стає внутрішнім, людська подвійність, за Г.Сковородою, може й повинна бути переборена. Зовнішня людина, органічно синтезуючись з внутрішньою, осягає суть буття.

Цей внутрішній шар в людині багато хто з мислителів трактує як “дух”, “духовність”. “Дух…есть начало во всем, животворяще, осмысливающее и очистительное” [2, c.112]. Духовність – це сила, що складає та підтримує особистість в людині [1].

Духовність можна трактувати як спрямованість особистості до певних цінностей, здатність до духовного життя. Але ж зазначена здатність – лише потенційна можливість, яка зрідка реалізується в сучасному суспільстві. Внутрішню людину, яка є споконвічно в кожному та становить суть кожної людини, за думкою Г.Сковороди кожен має відкрити в собі.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Бердяев Н.А. Экзистенциальная диалектика божественного и человеческого / Н.А. Бердяев. – Париж.: YMCA-PRESS. – 1952. – 327 с.

  2. Ильин И.А. Путь духовного обновления / И.А.Ильин – М., 1962. – 412 с.

  3. Сковорода Г.С. Собр. соч.: в 2 т. / Г.С.Сковорода – М., 1973. – Т. 2. – 248 с.

  4. Ціннісні орієнтації (аналіз соціально-філософських концепцій заходу 80-90-х рр.) – К.: Наукова думка. – 2005. – 189 с.



Надія Старовєрова,

3 курс факультету технологій

інженерної та комп’ютерної графіки.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. М.Л.Пелагейченко


МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ МЕТОДУ ПРОЕКТІВ У ПЕДАГОГІЦІ
Метод проектів дозволяє педагогу вирішувати складне завдання “перетворення стандарту освіти з безособової форми в особисту культуру учнів”, розміряти єдність знань учнів із досвідом, розумінням, можливістю реалізувати їх на практиці відповідно до особистого інтересу і інтересу суспільства. Проектна діяльність формує в учнів досвід продуктивних дій у ситуаціях, характерних для перехідних періодів у розвитку суспільства, коли наростає невизначеність, нестабільність і люди більш, ніж раніше, потребують координації сумісних дій, продуманих рішень, отримання сенсу життя, нових цінностей.

Історією розвитку методу проектів займалися Г.Андрєєв, Н.Бугаєв, А.Карачев, О.Михальова, М.Пелагейченко, Е.Полат, М.Романов, Р.Каплін вивчали сучасні підходи до проектного навчання в контексті педагогічної філософії Дж.Дьюї. Т.Довбенко розглядала метод проектів у історії шкільництва.

Метод проектів виник у другій половині XIX століття в сільськогосподарських школах США. Спочатку його називали “методом проблем” або “методом цільового акту”. Уперше вжив слово “проект” у 1908 р. завідувач відділом виховання сільськогосподарських шкіл Д.Снезден. За допомогою проектів передбачалося зв’язати роботу шкіл із потребами сільськогосподарського виробництва. Бюро виховання узаконило термін “проект” у 1911 р. У цьому методі відбився підхід до освіти американського філософа й педагога Дж.Дьюї. Учений виходив з того, що роль дитинства не обмежується підготовкою до майбутнього дорослого життя. А це означає, що освіта має давати не тільки знання, які знадобляться в майбутньому дорослому, але також знання, уміння й навички, уже сьогодні здатні допомогти дитині в розв’язанні її життєвих проблем.

Роботу над методом проектів продовжив В.Кілпатрик – учень Дж.Дьюї. На думку В.Кілпатрика, “метод проектів – це цільове завдання на конструктивну дію; цільовий акт дії; метод планування доцільної (цілеспрямованої) діяльності у зв’язку з вирішенням якого-небудь учбово-шкільного завдання в реальній життєвій обстановці”. Він уважав, що справжнім центром навчальної роботи має бути активність учнів, обрана ними самими.

Проф. Е.Коллінгс, який провів експеримент в одній із сільських шкіл штату Міссурі, підкреслював, що “учням має бути надана сама широка ініціатива в постановці цілей своєї діяльності, у виборі й розробці проектів своєї освітньої роботи й, отже, у встановленні програми школи”.

У ході нашого теоретичного вивчення проблеми дослідження були виявлені основні переваги методу проектів: по-перше, проект учнів містив у собі не тільки постановку певного “розумового завдання” (проблеми), але і його практичне виконання в “природних умовах” (Е.Кагаров, В.Кілпатрик, А.Пінкевич й ін.); по-друге, у роботі над проектами була присутня схема розв’язання проблем: вибір проекту й з’ясування його цілей – планування майбутньої роботи – здійснення проекту – обговорення проекту – обговорення закінченої справи (Дж.Дьюї, В.Кілпатрик, Е.Коллінгс й ін.).

По-третє, головна цінність проекту обумовлювалася можливістю залучення дитини в найрізноманітніші види діяльності, розвитку її творчого мислення, самостійності, дослідницьких навичок (Е.Коллінгс, Н.Крупська, А.П.Пинкевич, С.Шацький й ін.).

По-четверте, проектний метод навчання сприяв установленню зв'язків між навчальною темою, навчальним матеріалом і безпосереднім життєвим досвідом дитини, її діяльністю в практичних завданнях, що розширюють цей життєвий досвід (Е.Кагаров,Т.Корнейчик й ін.).

На основі наведених матеріалів нами розроблено методичний комплекс з вивчення історії методу проектів у ВНЗ. Він складається з трьох частин: 1) когнітивний компонент (теоретичний аналіз понять);

2) аналітичний компонент (дискусія про вплив Дж.Дьюї й У.Кілпатрика на розвиток методу проектів); 3) рефлексивно-оцінювальний компонент (написання тестів з пройденого матеріалу).


ЛІТЕРАТУРА

  1. Дьюи Д. Школа и общество / Д.Дьюи. – М.: Госполитиздат, 1934. – 174с.

  2. Кагаров Е. Метод проектов в трудовой школе / Е.Кагаров. – Л.: Брокгауз-Ефрон, 1926. – 88 с.

  3. Пелагейченко М.Л. Формування готовності майбутніх учителів трудового навчання до організації проектної діяльності учнів основної школи: монографія / М.Л. Пелагейченко. – Донецьк: ТОВ “Юго-Восток”, ЛТД, 2008. – 202 с.



Юлія Бакшеєва,

3 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: ст. викл. Т.Л.Єськова
Н.ЛУБЕНЕЦЬ ПРО СУСПІЛЬНЕ ДОШКІЛЬНЕ ВИХОВАННЯ
Зародження суспільного дошкільного виховання в Україні пов’язано з ім’ям Н.Лубенець, яка всебічно обґрунтувала необхідність створення дитячих садків, розкрила їх потенційні можливості та переваги. Тому особливого значення набуває вивчення педагогічної діяльності Н.Лубенець, яка зробила значний внесок в розвиток педагогічної думки в Україні.

Мета нашого дослідження: вивчити і узагальнити педагогічну спадщину Н.Лубенець стосовно суспільного дошкільного виховання і показати можливості її використання в роботі сучасних дошкільних закладів.

Однією з прихильниць та засновників суспільного дошкільного виховання в Україні була і Н.Лубенець, яка створила цілісну систему виховання дітей, визначила зміст, організаційні засади освітньо-виховного процесу в дошкільному закладі. Вона була ініціатором створення Київського товариства народних дитячих садків та присвятила низку педагогічних праць, в яких висвітлювались саме питання виховання та навчання дітей дошкільного віку. Це такі праці: “Народний дитячий садок” (1911), “Громадські та сімейні засади у дошкільному вихованні” (1911), “Дошкільне виховання і народна школа” (1913), “Народний дитячий садок” (1913) і “Дошкільне виховання” (1913). У них вона висвітила теоретичні засади діяльності народних дитячих садків, які слугували стрижнем організації освітньо-виховного процесу в них.

Спираючись на наукові погляди відомих психологів і фізіологів педагог обґрунтовувала необхідність виховання дітей із раннього віку (А.Біне, В.Бехтєрєв, І.Сікорський, С.Холл). Саме в дошкільному віці має бути закладено основу для нормального фізичного і психічного розвитку особистості, оскільки саме цей вік у житті людини є найсприятливішим для виховання та засвоєння основ життя. Вчені-психологи зазначали, що цей віковий період найбільш сприятливий до засвоєння інформації, набуття життєво важливих вмінь та навичок, якими буде користуватись людина в майбутньому житті.

Педагог визначила такі завдання дитячого садка: фізичне виховання дитини, виховання моральних, суспільних і естетичних почуттів, розвиток розумових і творчих здібностей, а також забезпечення корисними знаннями, трудовими уміннями і навичками, необхідними для подальшого життя. Під морально-етичним вихованням Н.Лубенець розуміла “турботу про пом’якшення характеру дітей, пробудження в них почуття любові, жалю та співчуття до всього живого, почуття товариськості, викорінення поганих звичок, які вони вже мають у результаті спадковості чи середовища” [1, с.414]. Вона вважала, що з раннього віку необхідно привчати дітей до певних правил поведінки під час ігрової, трудової діяльності, спілкування з однолітками та дорослими.

Н.Лубенець активно працювала над розробкою теорії та методики виховання дошкільників. Вона запропонувала перелік занять, які мали проводитись у дитячому садку, серед яких вона визначила: господарські роботи; догляд за тваринами; фребелівські заняття; малювання та ліплення; співи та музику; рухливі ігри; прогулянки та екскурсії; предметні уроки, бесіди та розповіді.

Наголошувала педагог і на важливій функції дошкільних закладів як провідників національного виховання. Актуальним нині є положення педагога про те, що народний дитячий садок має бути обов’язково національним, співвідноситись з характерними особливостями дітей певної національності, маючи на увазі те, що при відборі ігор, пісень, казок тощо враховувались би національні особливості дітей. ”У такому випадку, – писала Н.Лубенець, – дитячий садок, зберігаючи основну ідею, будучи загальнолюдським, прилаштується до народних потреб і буде життєздатним” [1, с.420].

Н.Лубенець плідно працювала над розробкою теорії дошкільного виховання, методичних рекомендацій щодо організації різних форм роботи в дитячому садку. Так, вона розробила програму, яку назвала “Орієнтовна програма занять в дитячому садку (від 4 до 8 років)”.

Таким чином, можна стверджувати, що Н.Лубенець, яка була однією з перших засновників суспільного дошкільного виховання в Україні, зробила дуже багато для популяризації самої ідеї суспільного виховання дітей дошкільного віку, розширення мережі дитячих садків, розвитку теорії та методики дошкільного виховання.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Лубенец Н. Народный детский сад / Н.Лубенец // Дошкольное воспитание. – 1911. – №5. – С. 413-424.

  2. Улюкаєва І.Г. Історія суспільного дошкільного виховання в Україні: навч. посіб. / І.Г.Улюкаєва. – Бердянськ, 2007. – С. 26-36.

  3. Хрестоматія з історії дошкільної педагогіки: навч. посіб. / за ред. З.Н.Борисової. – К.: Вища шк., 2004. – 511 с.


Юлія Драганова,

3 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук, керівник: викл. Т.Л.Єськова
Є.ВОДОВОЗОВА ПРО ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ
Проблема трудового виховання дітей дошкільного віку завжди була актуальною. Про це свідчить багатовіковий досвід українського народу, значний педагогічний доробок просвітителів минулого та сучасні наукові дослідження (Г.Бєлєнька, З.Борисова, Г.Буре, О.Духнович, В.Ждан, О.Кононко, Н.Корж, М.Крулехт, В.Логінова, А.Макаренко, В.Павленчик, С. Русова, Г.Сковорода, К.Ушинський та ін.)

Метою нашого дослідження було вивчення та узагальнення педагогічної спадщини Є. Водовозової щодо трудового виховання, підтвердити, що закладені нею засади не втратили свого значення і до сьогодні та можуть використовуватися педагогами в рамках сучасного дошкільного виховання.

Надаючи перевагу сімейному вихованню, Є.Водовозова визначала, що оточення однолітків більше сприяє правильному вихованню дітей, погоджуючись з тим, що товариські взаємини, дружба та інші суспільні якості особистості найкраще можуть бути прищеплені дітям у гарному дошкільному закладі, створеному на допомогу сімейному вихованню.

Є.Водовозова акцентувала увагу на важливості морального виховання дітей дошкільного віку і зазначала: “Моральною людиною може вважатися та, яка свято виконує свої обов’язки щодо сім'ї та суспільства, та, яка не покладаючи рук, працює все життя, наскільки вистачає сил і вміння” [1, c.365]. Педагог визнає моральною людиною лише ту, яка працює і працює якісно, сумлінно, як для себе особисто, так і для інших людей. На основі своїх спостережень за дошкільниками, педагог доходить висновку, що найважливішим важелем морального виховання є воля, яка впливає і на формування працелюбності.

Є.Водовозова пропонувала обов’язково використовувати у роботі з дошкільниками такі заняття, які були пов’язані з розвитком руки. А саме: малювання по клітинкам, ліплення з глини та різні види ручної праці: згинання паперу, переплетіння паперових смужок, переплетіння лучин, плетіння та ткацтво; роботи з гороху, виколювання, вишивання, вирізування та наклеювання, роботи з насіння, відбитки з листя, роботи з соломи та ін. Є.Водовозова подавала детальний опис виконання цих робіт, зазначала, з якого віку їх можна пропонувати дітям, які матеріали й інструменти потрібно підібрати [2, с.195].

Педагог запропонувала значний перелік занять, які вихователь може організовувати з дітьми дошкільного віку, що свідчить, що ручним роботам дітей Є.Водовозова надавала великого значення в роботі дитячого садка. Вона зазначала, що ручна праця має обов’язковим не лише вироблення певних ручних вмінь, що будуть необхідними в подальшому житті, а й сприяє вихованню волі, моральних якостей особистості: самостійності, творчості, сумлінності, охайності, поваги до людей, праці, бажання працювати, тобто працелюбності: “Даючи дітям матеріал для їхніх занять та ігор, треба мати на увазі розвиток працьовитості та бадьорого, жвавого настрою, а також творчості, розумових здібностей, естетичного смаку й інтересу до навколишнього” [1, с.367].

Проаналізувавши педагогічні ідеї Є.Водовозової, можна стверджувати, що вона надавала великого значення вихованню дітей дошкільного віку, визначила зміст, методику навчально-виховної роботи в дитячому садку, розробила перелік занять, серед яких чільне місце займають і заняття з ручної праці, які мають важливий вплив на розвиток особистості дошкільника. Саме заняття з ручної праці сприяють вихованню важливих якостей дитини, таких як бажання працювати, зробити щось для іншого, виконати роботу охайно й якісно, що становило основу виховання працелюбності.

Таким чином, аналіз педагогічної спадщини Є.Водовозової дає підстави стверджувати, що використання ручної праці в процесі виховання дошкільників і сьогодні є актуальним.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Водовозова Є.Н. Умственное и нравственное воспитание детей от первого проявления сознания до школьного возраста / Є.Н.Водовозова. – СПб, 1913.

  2. История педагогіки: учеб.пособие для студентов пед ... ин-тов / Под ред. М.Ф. Шабаевой. – М.: Просвещение, 1981. – С. 190-198.

  3. Хрестоматія з історії дошкільної педагогіки: навч. посіб. / за ред. З.Н.Борисової. – К.: Вища шк., 2004. – 511 с.



ПСИХОЛОГІЯ
Ольга Шепель,

2 курс факультету початкової освіти

та практичної психології.

Наук. керівник: к.психол.н., доц. Т.П.Малихіна


ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ ВІКУ
Поняття віку має біологічний, соціальний та психологічний аспекти. Актуальним залишається по сьогоднішній день питання їх співвідношення.

Визначення поняття “вік” є досить багатоплановим. У сучасній науковій літературі виділяють такі його підвиди: хронологічний (паспортний); соціальний (цивільний); психологічний (психічний).

Хронологічний вік визначається як вік окремої людини, з моменту її народження.

Психологічний вік визначається шляхом співвіднесення рівня психічного (розумового, емоційного й т.д.) розвитку індивіда відповідно до норм.

Соціальний – вимірюється шляхом співвіднесення рівня соціального розвитку людини (наприклад, оволодіння певним набором соціальних ролей) з тим, що статистично нормально для його однолітків.

Сприйняття власного віку для кожної людини своє, і багато в чому, залежить від її щиросердного стану в кожний конкретний момент і наявності або відсутності важкої, або психотравмуючої ситуації. Незважаючи на те, що людина, як природній організм, підпорядкована законам часу, вирішальну роль у формуванні сприйняття нею власного віку належить соціальному фактору.

Питання відповідності “віку” цікавило вчених протягом всього періоду розвитку психології й не могло не знайти свого відбиття в працях відомих вчених: Б.Ананьева, Л.Виготського, Е.Ісаєва, І.Кона, В.Слободчикова, Д.Фельдштейна.

Згідно з даними досліджень паспортний вік і суб’єктивна оцінка віку збігаються лише у 25% випадків. Ці невідповідності мають зв’язок із психофізіологічними механізмами й соціально-психологічними факторами, які формують вікову самооцінку.

Метою нашого дослідження стало вивчити залежність між психологічним і хронологічним (паспортним) віком із встановленням зв’язку вікових характеристик і емоційного стану обстежуваних.

У дослідженні ми використали метод визначення психологічного віку Головахи-Кроніка [2]. Стратегією підбора вибірки був метод рондомезации – випадкового відбору. У дослідженні взяло участь 20 осіб віком від 18 до 50 років. Досліджуваним пропонувалося визначити свій психологічний вік заповнивши таблицю з віковими п’ятирічними інтервалами життя, оцінити ступінь насиченості кожного п’ятиріччя, починаючи від народження й до передбачуваного закінчення життя. Виходячи з отриманих даних за спеціальною формулою визначався об'єктивно психологічний вік.

Після обробки даних були отримані такі результати:

20% обстежуваних мають норму збігу “віків” (+/- 4 роки);

50% психологічний вік значно перевищує хронологічний;

30% психологічний вік нижче паспортного.

Згідно з даними нашого дослідження збіг паспортного та психологічного віку спостерігається в осіб 18-20 років, перевищує переважно в осіб 21-34 років, знижений в основному в обстежуваних 35-50 років. У половини випадків завищений (+22,7 років) суб'єктивно-психологічний вік може бути пов’язаний з депресивними розладами. Імовірно існує зв’язок між відомим фактом росту депресій і виявленим в нашому дослідженні різким підвищенням вікової самооцінки. Та виявлений факт потребує окремого дослідження. У досліджуванних із заниженим суб’єктивно-психологічним віком (– 18 років) спостерігалися оптимістичні погляди на минуле й майбутнє. Осіб, у яких виявлені різкі розбіжності у віці варто залучити до психокоррегувальних програм.

Таким чином вікові категорії багатозначні, супуречливі, амбівалентні та одночасно нормативно прописані.


ЛІТЕРАТУРА

1. Белинская Е.П. Временные аспекты Я – концепции и идентичности / Е.П.Белинская // Мир психологии. – 1999. – № 3. – С. 141.

2. Головаха Е.И. Психологическое время личности / Е.И.Головаха, А.А.Кроник. – К.: Наукова думка, 1984. – 185 с.

3. Иванов В.П. Человеческая деятельность – познание – искусство. – К. Наукова думка, 1977. – 251 с.

4. Фельдштейн Д.И. Психология развивающейся личности / Д.И.Фельдштейн. – М.: – Воронеж: МПСИ, 1996. – 234 с.

Марина Пирлик,

6 курс факультету початкової освіти


та практичної психології.

Наук. керівник: к.психол.н., доц. Л.Р.Кашкарьова


ВПЛИВ ФАКТОРІВ РИЗИКУ НА ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗДОРОВ’Я СТАРШОКЛАСНИКІВ
Психологія здоров’я – нова галузь психології, спрямована на вивчення психологічних аспектів збереження і зміцнення здоров’я, профілактики його розладів.

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), загальне здоров’я – це не тільки відсутність хвороб чи фізичних недоліків, але й повне фізичне, душевне та соціальне благополуччя. Психологічне здоров’я є однією із складових загального здоров’я людини, але само поняття “психологічне здоров’я” ще не набуло усталеного змісту та перебуває у стадії формування.

Проблема психологічного здоров’я давно цікавила гуманістично орієнтованих психологів різних напрямів (А.Маслоу, Е.Фромм, Б.Братусь, Ф.Василюк та ін.), а останнім часом набуває особливої актуальності (І.Аршава, Г.Балл, І.Дубровіна, О.Завгородня, О.Капшукова, Л.Курганська, С.Максименко, В.Моляко, А.Шувалов тощо) у зв’язку із ускладненням різних аспектів життя людей, збільшенням факторів ризику, що спричиніє розлади як фізичного, так і психологічного здоров’я [1].

У листопаді 2008 р. у Володарській загальноосвітній школі №2 (Донецька область) нами було проведене дослідження психичного здоров’я учнів. У дослідженні взяли участь 20 одинадцятикласників.

Дослідження проводилося у 5 етапів: 1) виділення факторів, які могли б вплинути на психологічне здоров’я старшокласників (батьківське виховання, проблеми зі здоров’ям, тип вищої нервової діяльності); 2) проведення анкетування серед учнів 11-х класів; 3) аналіз отриманих результатів; 4) наочне відображення результатів анкетування; 5) формулювання висновків.

Таблиця 1

Залежність психологічного здоров’я від факторів ризику

Фактори, що мають вплив на психологічне здоров’я старшокласників

Рівень психологічного здоров’я учнів

Середнє значення

Рівень здоров’я

Рівень батьківського виховання

Високий

0,49

Високий

Середній

0,85

Середній

Низький

0,67

Середній

Рівень фізичного здоров’я учнів

Високий

0,77

Середній

Середній

0,66

Середній

Низький





Тип вищої нервової діяльності

Сильний, неврівноважений

0,96

Середній

Сильний, врівноважений, рухливий

0,59

Середній

Сильний, врівноважений, інертний

0,35

Високий

Слабкий

1,06

Середній

Анкета для старшокласників складалася із 40 запитань, більшість із них мала 3 варіанти відповідей. Варіант а) – несприятливий; варіант б) – середній; варіант в) – сприятливий.

Аналіз отриманих результатів проводився наступним чином: варіанту відповіді а) ми присвоїли 2 бали, б) – 1 бал, в) – 0 балів. Відповідям на 11 запитання (проблеми зі здоров’ям) ми присвоїли по 1 балу. Визначення рівня батьківського виховання – бали, які ми отримали за запитання 2 – 6, ми склали і розділили на 5. Визначення рівня здоров’я одиннадцятикласників: середній бал за 7 – 11 запитання. Визначення кількісного співвідношення кількості учнів з різними типами вищої нервової діяльності (запитання №12).

Визначення рівня психологічного здоров’я учнів (запитання 13 – 40): знаходження середнього значення у кожній групі учнів (групи виокремлені на основі визначених факторів). Отримані результати представлені у табл. 1.

Отже, спираючись на отриманні результати анкетування, ми можемо зробити висновки, що значної різниці між впливом на психічне здоров’я виокремлених нами факторів немає, але разом із тим простежуються тенденції до погіршення психічного здоров’я у дітей, що мають слабкий та сильний, неврівноважений типи вищої нервової діяльності, або не мають одного із батьків. Також виявлено досить низький, порівняно з іншими, рівень психологічного здоров’я у фізично здорових дітей, що свідчить про необхідність уважного ставлення з боку батьків і педагогів не тільки до дітей, які мають відхилення у фізичному розвитку, але й до фізично здорових юнаків та дівчат.
ЛІТЕРАТУРА

1. Завгородня О.В. Психологічне здоров’я людини: теоретичні та прикладні аспекти: Монографія / О.В.Завгородня, Л.О.Курганська. – К., 2008. – 167 с.

2. Федоренко Л.Г. Психологическое здоровье в условиях школы / Л.Г.Федоренко. – СПб.: КАРО, 2003. – 208 с.

Олена Кудієнко,

6 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: к.психол.н., доц. Л.Р.Кашкарьова
ВПЛИВ РОДИНИ НА ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗДОРОВ’Я СТАРШОКЛАСНИКІВ
Роль родини у формуванні особистості і розвитку психічних і поведінкових розладів надзвичайно велика. Ці питання в психології завжди були актуальними. Так, сімейна обтяженість психічною патологією, особливості психологічних проблем та типи виховання в родині досліджували В.Ковальов (1979), А.Личко (1985), В.Подкоритов, Л.Шестопалова (1999), Є.Ейдеміллер, В.Юстицький (1990) та ін. [3].

Тому, досліджуючи актуальну проблему психологічного здоров’я сучасних школярів, ми проаналізували їх сімейне становище та стосунки з батьками. Дослідження проводилося серед учнів 10-х класів загальноосвітнього навчального закладу (м. Оріхів Запорізької області) методами анкетування, спостереження та бесіди.

Аналізуючи відповіді старшокласників, ми з’ясували, що більшість учнів – 87,5% проживають у повних сім’ях, що позитивно впливає на їх психологічне здоров’я. У 12,5% опитаних десятикласників у сім’ї відсутній один із батьків, що створює відносний дискомфорт для становлення особистості юнацького віку. Одні з батьків відсутні через розлучення, інші – через те, що змушені весь час заробляти гроші на забезпечення все зростаючих потреб юнаків та юнок. А на виховання та спілкування з дітьми не вистачає ні сил, ні часу. Юнаки предоставлені самі собі. У випадку наявності високої самооцінки вони знаходять компанії друзів, таких же, як і вони; у випадку низької самооцінки – замикаються в собі, не виходять з дому, займаються переглядом телепередач або комп’ютерними розвагами. І перша, й друга ситуації негативно впливають на формування особистості та на психологічне здоров’я старшокласників.

Аналізуючи вплив освіченості батьків на психічний розвиток десятикласників, ми з’ясували, що у 43,7% учнів батьки мають вищу освіту, а у 56,3% – повну середню освіту. Це позитивно впливає на психологічне здоров’я старшокласників, тому що з будь-якого питання, що цікавлять юнаків і дівчат, вони можуть звернутися до своїх батьків і отримати більш-менш науково аргументовану відповідь.

У процесі дослідження ми з’ясували, що у 68,7% учнів батьки інколи зловживають алкогольними напоями. Це є однією з причин погіршення фізичного здоров’я їх дітей. Так, анкетування виявило, що 25% старшокласників мають проблеми з боку серцево-судинної системи; по 6,2% учнів мають проблеми з боку органів дихання, органів травлення та з боку опорно-рухового апарату; 18,7% – визначили захворювання під назвою “інше”, зокрема, це проблеми з імунною системою, тонзіліти, фарингіти тощо. 25% старшокласників відповіли, що вони не обстежувалися, тобто або їх хвороби ще не виявлені, або вони є здоровими ( матимемо на це велику надію).

У родинах старшокласників виявлено підвищений рівень конфліктності. Так, 25% учнів відповіли, що конфлікти в їх сім’ях бувають часто, 75% – відповіли, що інколи. Цей фактор негативно впливає на психологічне здоров’я молодих людей. Зростає напруга між членами родини. У старшокласників накопичується негативна енергія, підвищується агресивність, рівень тривожності. Все це заважає відчуттю психологічного комфорту учнів вдома.

На запитання: чи відчуваєте ви психологічний комфорт удома, 18,7% старшокласників відповіли – ніколи, 62,5% – інколи, і лише 18,7% учнів відповіли – завжди. Як наслідок, 12,5% десятикласників часто конфліктують з батьками, 68,7% – інколи. Все це призводить до виникнення в учнів заниженої самооцінки та формує в них різноманітні комплекси, починаючи від почуття неповноцінності і закінчуючи замкнутістю та відчуженням. На запитання: чи відчуваєш ти себе ображеним: 6,2% учнів відповіли – часто, 75% – інколи.

На запитання: який психологічний стан у тебе переважає: 6,2% старшокласників відповіли – незадовільний, 37.5% – напружений, 56,3% – хороший. Але спостереження свідчать, що все ж емоційний стан учнів вкрай нестійкий, керувати своїми емоціями вони тільки вчаться, багато хто з них відчуває тривогу та страх за своє майбутнє.

Отже, підсумовуючи все вищесказане, можна зробити висновок, що, безумовно, шкідливі звички батьків впливають на фізичне здоров’я дітей та завдають не меншої шкоди їх психологічному здоров’ю. Саме тому в досліджуваній групі учнів такий високий відсоток проблем з їх фізичним та психологічним здоров’ям. Зайнятість батьків викликає безліч конфліктів між ними та їх дітьми. Але все можна подолати, дотримуючись правил безумовного прийняття дитини, розумних заборон та заохочень, проявів безмежної любові та ласки до дітей, поваги до їх думок та інтересів і особистим позитивним прикладом та авторитетом на протязі всього життя.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Макаренко С. Формування психічного здоров’я школяра / С.Макаренко // Педагогічна думка. – 2005. – №4. – С. 10-12.

  2. Родионов В. Психология здоровья школьников: технология работы / В.Родионов // Школьный психолог. – 1-15 сентября 2007. – №17. – С. 38-43.

  3. Эйдемиллер Э.Г. Семейная психотерапия / Э.Г.Эйдемиллер, В.В.Юстицкий. – Л.: Медицина. – 1990. – 236 с.



Василь Герегієв, Катерина Донських,

6 курс факультету початкової освіти

та практичної психології.

Наук. керівник: к.психол.н., доц. Л.Р.Кашкарьова


Характеристика стану психологічного здоров’я студентів факультету початкової освіти та практичної психології
Сьогодення ставить низку вимог до особистісних якостей фахівця, здатного успішно функціонувати в умовах ринку. Серед них – міцне здоров’я, вміння творчо мислити і діяти, приймати рішення в нестандартних ситуаціях, сформовані навички роботи у групах і колективах. Так, у Національній доктрині розвитку освіти пріоритетним завданням системи освіти є навчання людини відповідального ставлення до власного здоров’я як до найвищої цінності [2, с.13].

Аналіз публікацій вчених, що досліджували різні аспекти психічного здоров’я (В.Бобрицька, О.Губенко, С.Здіорук, С.Смольникова, Л.Федоренко та ін.) свідчить про наявність багатьох стресогенних ситуацій, які супроводжують навчальний процес у вищих навчальних закладах [3].

Період активного входження в студентське середовище передбачає досягнення визнання та високого статусу серед студентів-однолітків та викладачів, засвоєння певних моделей поведінки, що спрямовані на досягнення цієї мети. Але, як зазначає С.Максименко, саме в молоді погіршення фізичного, психічного, розумового розвитку нині є особливо вираженим [1, с.65]. Шляхи і засоби відпочинку, які використовує сучасна молодь, скоріше шкодять її психологічному здоров’ю, оскільки часто він супроводжується вживанням алкоголю, палінням, захопленням екстремальними видами спорту, виснажує нервову систему, не сприяє нормальній релаксації. Таким чином, важливого сьогодні значення набуває проблема визначення рівня психологічного здоров’я студентської молоді.

Визначення рівня психологічного здоров’я є метою дослідження, проведеного в 2008 р. серед студентів 2 та 3 курсів факультету початкової освіти та практичної психології Бердянського державного педагогічного університету.

Рівень психічного здоров’я сучасної молоді вивчався нами за допомогою анкетування. Отримані результати відображені у процентному відношенні. 88% опитуваних, зазначають, що життєві труднощі ніколи не примушують їх нервувати. 75% респондентів інколи відчувають стан психологічної напруги, перебуваючи вдома з батьками. Стосунки з одногрупниками як хороші оцінюють 94% студентів, а з викладачами – 88%. Серед дівчат ніколи не конфліктують з викладами 92%, серед юнаків – тільки 25%.

Анкетування показало, що агресія студентів у несприятливих ситуаціях проявляється наступним чином: 31% – стають агресивними, 7% – плачуть (тільки дівчата) і 62% приховують свій стан.

За результатами дослідження виявлено, що думки про майбутнє викликають спокій (50%) та тривожність (50%). 69% опитуваних мають чіткі уявлення про власне майбутнє. Рівень загального психічного стану студентів за власними оцінками: хороший – 94%, напружений – 6%.

На підставі ґрунтовного вивчення відповідей на запитання анкети нами було визначено такі рівні психічного здоров’я студентів:

високий (50%) та середній (50%). Низького рівня психічного здоров’я не виявлено, що свідчить про уміння студентів стримувати себе під час конфліктних ситуацій у професійній та особистісній сфері, вміння керувати власними емоціями, що є визначальним фактором у становленні особистості майбутнього вчителя початкової школи.

За результатами проведеного дослідження ми дійшли висновку, що психічне здоров’я студентської молоді залежить від таких факторів: серйозні захворювання, в тому числі і спадкові; ідентифікація із студентським середовищем; якість партнерських стосунків та соціальної підтримки з боку викладачів; задоволеність результатами власної діяльності.

Отже, в умовах студентського життя психологічне здоров’я є дуже важливим фактором, який визначає досягнення студентів у навчанні, сприяє його саморозвитку, успішному спілкуванню та професійному самовизначенню.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Максименко С.Д. Пропагування психогігієнічного виховання і здорового способу життя серед молоді (психологічне обґрунтування) / С.Д.Максименко // Практична психологія та соціальна робота. – 2007. – №9. – С. 65-69.

  2. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. – К.: Шкільний світ, 2001. – 16 с.

  3. Педагогика: Большая современная энциклопедия / Сост. Е.С.Рапацевич. – Мн.: Соврем. слово, 2005. – 526 с.



Вікторія Курочка,

4 курс факультету початкової освіти


та практичної психології

Наук. керівник: к.психол.н., доц. Л.Р.Кашкарьова


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка