Міністерство освіти І науки україни донецький національний технічний університет автомобільно-дорожній інститут



Сторінка5/5
Дата конвертації07.03.2016
Розмір1.04 Mb.
1   2   3   4   5

2.3. Оцінка   стану   нормування     праці    на підприємствах різноманітних форм власності

Основними передумовами для використання принципів нормування праці в умовах соціалістичної економіки виступали необхідність забезпечення росту продуктивності суспільної праці, здійснення контролю над мірою праці, ліквідація недоліків в оплаті праці. Необхідність нормування праці при соціалізмі теоретично обґрунтована в працях В. Леніна, присвячених організації соціалістичної економіки. В них В. Ленін вказував на доцільність використання досягнень американської і європейської науки в цій області. В зв'язку із висловлюваннями В. Леніна про доцільність використання досвіду щодо організації праці на науковій основі, накопиченого в зарубіжних країнах, в Радянському Союзі був виявлений інтерес до наукових праць таких дослідників, як Ф. Тейлор, Френк і Ліліан Гилбрет, А. Файоль, Г. Емерсон, Г. Форд, Ш. Бедо [60, 8]. Їхні книги були або перекладені, або викладені в публікаціях радянських авторів (наприклад, А. Гастева, С. Струмиліна, Я. Пунського, В. Іоффе, М. Шахназарова). В 1920-1930 рр. основні ленінські вказівки отримали свій подальший розвиток в рішеннях партійних, державних і профспілкових органів, а також знайшли своє відображення в господарській практиці.

Створені в 1920-1930 рр. основи нормування праці послідовно удосконалювалися на різних етапах соціалістичного будівництва. Комуністична партія і Радянський уряд постійно орієнтували працівників науки і виробництва на удосконалення нормування праці. Перед міністерствами, відомствами, господарськими керівниками, партійними і профспілковими організаціями неодноразово ставилася задача підсилення уваги і впровадження заходів щодо підвищення рівня нормування праці, що було обумовлено зростаючими обсягами виробництва, ускладненням економічних зв'язків, вимогами науково-технічної революції з метою максимального використання можливостей соціалістичної економіки. Умовою скорішого виконання поставленого завдання виступала необхідність удосконалення механізму управління нормуванням і оплатою праці, чому в значній мірі сприяло створення в 1956-1957 рр. організацій і установ з питань праці: Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати (Держкомпраці), який отримав законодавчі, контрольні і організаційні права, Науково-дослідного інституту (НДІ) з праці, завданням якого стали розробка теоретичних і методологічних питань, та Центрального бюро промислових нормативів з праці (ЦБПНП), компетенцією якого стало вирішення питань координації, планування роботи і забезпечення єдності методики розробки нормативів.

За період з моменту створення Держкомпраці, НДІ праці і ЦБПНП було проведено значну за обсягом роботу: розроблено методичні рекомендації за основними розділами роботи з нормування праці, створено нові нормативні матеріали, що охоплювали 70-80% робіт, налагоджено координацію наукових і нормативно-дослідних робіт в країні, створено систему підготовки кадрів (наприклад, інженерів з нормування праці) в вищих навчальних закладах. На кожному крупному і середньому підприємстві було створено відділи організації і нормування праці [12, 265].

Здійснюваний на плановій основі обсяг виконаних в країні нормативно-дослідних робіт був досить значним не тільки за своїми масштабами, але і за отриманим ефектом. Про це свідчать наступні дані: питома вага робітників-відрядників, праця яких нормувалася за технічно обгрунтованими нормами часу, становила 84,1% в 1981 р. Якісний рівень нормування станом на 1981 р. характеризувався наступними показниками: 88 із 100 технічно обґрунтованих норм було встановлено на основі міжгалузевих і галузевих нормативів з праці. За період з 1976 р. до 1981 р. було переглянуто 485 млн. норм. Поряд із підвищенням якості норм праці розширялася і сфера нормування. В 1976-1980 рр. в промисловості норми, розраховані за міжгалузевими і галузевими нормативами, були встановлені для 9,2 млн. працівників, в результаті їхнього застосування було отримано економічний ефект в сумі 400 млн. руб. За період з 1981-1985 рр. тільки за рахунок впровадження міжгалузевих і галузевих норм і нормативів для нормування праці в промисловості щорічна економія праці складала 71-90 тис. чол., що відповідає росту продуктивності праці на 0,3-0,4%. Потреба в трудових ресурсах в результаті перегляду норм і зниження трудомісткості продукції зменшилася на 2 млн. чол. [44, 21].

Розроблені галузевими або міжгалузевими дослідними установами нормативи праці через систему централізованого управління регулярно доводились до підприємств. Їх запровадження частіше за все сприяло розширенню сфери нормування, зменшенню трудомісткості виготовлення одиниці продукції завдяки економії витрат на її виробництво, підвищенню продуктивності праці. Однак за високими звітними показниками охоплення працівників і робіт нормуванням праці, отриманого економічного ефекту, нерідко крилися серйозні вади в організації роботи з нормування, обумовлені прямим адміністративним втручанням державних органів управління в вирішення цих питань. Серед основних недоліків директивного підходу до нормування праці варто назвати наступні:

модель нормування праці в цілому була орієнтована на виконання та перевиконання планових завдань з випуску продукції;

в умовах централізованого планування підприємства і організації намагалися закласти у норми побільше резервів і тим самим гарантувати виконання планів, одержання премій, винагород. При цьому планувались вигідні для себе норми праці, посилаючись на свої особливі організаційно-технічні умови;

завдання з нормування праці в основному зводилося до обгрунтування через нормативні витрати праці рівня заробітної плати;

централізоване управління нормуванням праці передбачало єдиний порядок перегляду норм для всіх підприємств. При такому підході до нормування завдання з перегляду норм праці встановлювалися без урахування внутрішніх резервів виробництва;

в окремих випадках нормування праці використовувалося для приховування недоліків в організації праці і виробництва, низької трудової дисципліни, некомпетентності управлінського персоналу підприємства;

під час встановлення норм праці враховувались в основному технічні фактори виробництва.

При цьому контроль за законністю в трудових відносинах та обов’язковістю застосування па підприємствах розроблених в централізованому порядку нормативів з праці забезпечувався специфікою командно-адміністративного управління.

В період реформування економіки значні досягнення епохи соціалізму в сфері нормування були втрачені за рядом причин. Директивний характер нормування праці в другій половині 1980-х рр. починає входити в протиріччя з проголошеним в той час принципом господарчої самостійності підприємств, що викликає необхідність прийняття відповідних рішень на законодавчому рівні. Постановою Держкомпраці від 15 серпня 1989 р. ”Про внесення змін в Положення про організацію нормування праці в народному господарстві” обов’язковий порядок застосування єдиних норм праці було замінено рекомендаційним. Тим самим держава визнала право адміністрації підприємств самостійно вирішувати питання організації нормування і оплати праці. В результаті відпала необхідність регулювання розміру оплати праці шляхом завищення встановлених норм часу, що дозволяло вводити норми на рівні необхідних витрат. Найважливішими функціями таких норм стали виступати: стимулювання продуктивності і ефективності праці; забезпечення нормальної інтенсивності і важкості праці; максимальна задоволеність творчих, виробничих і матеріальних потреб робітників шляхом гуманізації норм праці; зіставлення ефективності праці на окремому підприємстві із показниками інших підприємств та середньогалузевим рівнем трудових витрат.

Необхідно відзначити, що відмовлення від прямого директивного втручання держави в роботу підприємства стало одним із факторів, що сприяють досягненню реальної самостійності. З переходом до ринкових відносин і наданням головних функцій в сфері нормування праці підприємствам основними принципами управління системою нормування праці стають самостійність, раціональність і ефективність.

Принцип самостійності припускає, що саме підприємство визначає необхідність застосування системи нормування праці і її елементів, здійснює вибір методів нормування, видів нормативів, що застосовуються для розрахунку норм праці, встановлює ступінь поширення системи нормування.

Принцип раціональності припускає визначення масштабів застосування нормування праці з погляду впливу на основні виробничі, економічні й соціальні показники діяльності підприємства.

Принцип ефективності припускає порівняння витрат, пов’язаних із забезпеченням функціонування системи нормування праці на підприємстві і конкретних результатів використання даної системи [20, 6].

Рекомендаційний характер нормативів сприяв значному поширенню функцій нормування праці, які почали виходити далеко за межи його використання в ролі елемента організації заробітної плати, що було характерним для централізованого управління нормуванням. Це створювало умови для підвищення значення нормування праці в діяльності вітчизняних підприємств різноманітних форм власності. Так, колектив підприємства отримав право самостійно обирати види норм праці, необхідні для організації виробництва, управління та оплати праці, вирішувати питання організації робіт з нормування праці, визначати порядок розробки і впровадження нових нормативних матеріалів. Однак, практика показала, що роботодавці і менеджери в більшості випадків недооцінювали роль нормування праці як елемента управління економічним, технічним і соціальним розвитком підприємства в перехідний період. Загальною тенденцією для вітчизняних підприємств і організацій на початку 1990-х рр. стало зниження рівня нормування праці, скорочення чисельності робітників, зайнятих нормуванням праці, поєднання відділів праці і заробітної плати з іншими підрозділами підприємства (планово-економічним відділом, відділом кадрів, бухгалтерією), ліквідація нормативно-дослідних підрозділів з праці. Про це свідчать матеріали вибіркової перевірки підприємств і організацій, проведеної в 1997 р. органами, підпорядкованими Міністерству праці і соціальної політики України, які виявили низький рівень охоплення працюючих нормами трудових витрат, застосування занижених норм виробітку, відсутність чіткого порядку їх перегляду у зв’язку із зміною організаційно-технічних умов виробництва. Близько 60 % нормативних збірників, що використовуються на підприємствах для встановлення норм праці, було розроблено до 1985 р. Нині вони не відповідають організаційно-технічному рівню виробництва, змісту трудових процесів, сучасним технологічним та організаційним умовам. За даними вибіркової перевірки підприємств і організацій органами, підпорядкованими Міністерству праці і соціальної політики України, через заниженість норм виробітку середній відсоток їх перевиконання становив у 1997 р. на підприємствах міськелектротранспорту - 177 %, в метрополітені – 163 %, в машинобудуванні – 155 %. Останнім часом фактично припинено розроблення й поновлення міжгалузевих нормативів із нормування праці. Недостатніми є обсяги цієї роботи на галузевому рівні. Так, Міністерством промислової політики України в 1997 р. розроблено лише 7 нормативних збірників, тоді як наприкінці 1980-х - на початку 1990-х рр. лише для підприємств радіоелектронної промисловості й промисловості засобів зв’язку щорічно розроблялося понад 40 галузевих нормативів [30, 48].

Наведені дані достатньо переконливо свідчать про те, що за період з 1989 р. по теперішній час рівень роботи з нормування праці значно знизився. Така ситуація обумовлена умовами перехідного періоду, реформуванням принципів господарювання та економічних відносин. Серед причин погіршення стану нормування праці варто назвати:

розпад мережі союзних, республіканських і галузевих нормативно-дослідних організацій з праці. Багато з цих організацій (перш за все, це стосується галузевих) було реорганізовано, а міжгалузеві через недостатність бюджетного фінансування були змушені скоротити обсяги робіт і чисельність фахівців, зайнятих дослідними роботами з праці;

припинення роботи по створенню нових і перегляду діючих єдиних і типових міжгалузевих і галузевих норм і нормативів, в зв’язку із розпадом державної системи нормативно-дослідної роботи, яка охоплювала усі галузі економіки. Так, якщо до 1989 р. поза підприємствами розглядалося, узгоджувалося і затверджувалося 89,1% загального числа нормативних показників, то на початку 1990-х рр. цей показник становив менше третини [58, 43];

надання підприємствам права самостійно вирішувати питання організації, нормування і оплати праці. В більшості випадків це привело до послаблення уваги до нормування праці, що підтверджується матеріалами вибіркової перевірки підприємств і організацій 1997 р. – у контрактах між власниками та уповноваженими ними органами та керівниками понад 60-ти відсотків підприємств не передбачені зобов’язання та відповідальність за стан нормування праці [30, 48];

значне зниження кваліфікаційного рівня робітників, які безпосередньо займаються встановленням і переглядом трудових норм.

Проблему кадрового забезпечення нормування праці фахівцями слід розглядати в двох взаємопов’язаних аспектах: по-перше, з позиції забезпечення робіт з нормування праці фахівцями в необхідній кількості, і, по-друге, - з точки зору відповідності спеціалістів з праці новим завданням в частині планування, обліку і контролю за виконанням трудових показників, аналізу ступеня їхнього впливу на зниження собівартості продукції, що випускається, нормативно-дослідної роботи. Що стосується першого аспекту, то він обумовлений підготовкою фахівців з організації і нормування праці у вищій і середній школі та інших освітніх навчальних закладах. Основними джерелами формування кадрів з організації і нормування праці в даний час є: фахівці з досвідом роботи в галузі організації і нормування праці; молоді фахівці, що закінчили вищі навчальні заклади за відповідною спеціальністю („Управління трудовими ресурсами”); молоді фахівці, що пройшли після закінчення вищих навчальних закладів відповідне навчання на підприємстві або за його межами; висококваліфіковані фахівці (магістри, аспіранти, кандидати наук, доктори наук) для вирішення найбільш складних питань в галузі організації і нормування праці.

Нині відчувається дефіцит кваліфікованих фахівців з організації і нормування праці в зв’язку із переорієнтацією коледжів, технікумів та вищих навчальних закладів на підготовку менеджерів, маркетологів та інших фахівців ринкової орієнтації. Серед численних вищих навчальних закладів України фахівців із спеціальності „Управління трудовими ресурсами” випускають лише вісім державних навчальних закладів , що, безумовно, не забезпечує потребу в кваліфікованих кадрах з організації і нормування праці. В зв’язку із зазначеним кадровий склад служб з організації і нормування праці на вітчизняних підприємствах нерідко формується з економістів загального профілю, або із працівників з технічною освітою. Зазначене має під собою негативні наслідки, оскільки відсутність відповідної підготовки у фахівців, що працюють в галузі нормування, знижує ефективність робіт з нормування праці. За даними вивчення стану організації нормування праці на підприємствах різноманітних форм власності двох галузей промисловості (машинобудування та вугільної промисловості), розташованих в м. Горлівка Донецької області України, було встановлено невідповідність професійно-кваліфікаційної структури кадрового складу служб з нормування праці сучасним завданням в сфері нормування праці, що, насамперед, пов’язано із нестачею в складі цих служб фахівців з вищою освітою і спеціальною підготовкою в області нормування. На обстежених підприємствах машинобудування роботу з нормування праці виконують працівники, серед яких 31,6% мають вищу освіту і 68,4% - середньо-спеціальну. У вугільній промисловості 75% працівників служб нормування праці мають вищу освіту і 25% - середньо-спеціальну. При цьому 15,8% працівників служб нормування праці машинобудування та 10,7% працівників цих служб у вугільній промисловості не мають спеціальної підготовки в галузі нормування праці.

Друга проблема – відповідність працівників з праці новим завданням в частині нормування праці – пов’язана з організацією роботи з підвищення кваліфікації фахівців з нормування праці і обміну передовим досвідом. На легітимній основі цей аспект регулюється „Положенням про порядок підвищення кваліфікації фахівців, які займаються питаннями нормування праці на виробництві”, затвердженим Наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 12 травня 1996 р. Однак з моменту затвердження „Положення про порядок підвищення кваліфікації фахівців, які займаються питаннями нормування праці на виробництві” по теперішній час можливості обмінятися досвідом, підвищити свою кваліфікацію, пройти стажування за кордоном мали небагато українських фахівців з нормування праці. Матеріали вибіркової перевірки підприємств і організацій, проведеної в 1997 р. органами, підпорядкованими Міністерству праці і соціальної політики України, іншими органами виконавчої влади, свідчать про погіршення якісного і кількісного складу фахівців, які безпосередньо займаються встановленням і переглядом трудових норм. На кожному другому з обстежених в 1997 р. підприємств фахівці з нормування праці протягом 7-10 років не підвищували свою кваліфікацію [30, 48]. Аналогічні результати були отримані і в рамках аналізу використання робочої сили в Україні в І півріччі 2001 р. [57, 42]. Насамперед це обумовлено важким фінансовим станом більшості підприємств, що змушує економити кошти за рахунок витрат на підвищення кваліфікації працівників, в тому числі і фахівців з нормування праці. Зазначене дає підстави зробити висновок про те, що питання підвищення кваліфікаційного рівня працівників служб нормування праці не повинні вирішуватись силами самих тільки підприємств без відповідної регіональної або державної підтримки.

Таким чином, явна недооцінка ролі організації нормування праці на вітчизняних підприємствах в перехідний період багато в чому пов'язана з традиційно сформованим уявленням про нормування праці як прерогативу планової економіки і командно-адміністративного управління, а також із загальним кризовим станом вітчизняної економіки. В умовах посилення конкуренції більшість підприємств опинилась перед необхідністю вирішувати цілу низку проблем, пов’язаних із важким фінансовим станом, загальним спадом виробництва, інфляцією, кризою неплатежів, високою вартістю кредитних ресурсів. Це висуває на перший план проблеми виживання підприємств, а не пошуку резервів використання можливостей організації і нормування праці.

В ринкових умовах господарювання підвищується значення нормування праці як одного з визначальних факторів зниження витрат виробництва і забезпечення його ефективності. Однак існуючи нормативні матеріали не відповідають сучасним умовам діяльності підприємств та особливостям ринкових відносин, отже, не можуть повноцінно виконувати функції підвищення ефективності виробництва. На рівні 1980-х рр. нині знаходяться науково-методичні основи нормування праці, що обумовлено фактичним припиненням дослідної роботи в цій галузі. Наслідки зазначеного погіршення якості нормування дуже суттєво відчуваються на сучасному етапі розвитку економіки України.



З посиленням ролі норм в оптимізації витрат виробництва на перший план виступають нові завдання щодо удосконалення нормування праці, спрямовані на реалізацію наступних першочергових заходів поліпшення стану нормування: перегляд методичної бази розробки нормативів праці, методів і прийомів нормування праці; відновлення системи розробки і перегляду міжгалузевих і галузевих нормативів трудових витрат; удосконалення організації нормування праці на рівні підприємства, формування у керівників підприємств і організацій нового уявлення про роль і значення нормування праці в сучасних умовах господарювання; реалізація заходів щодо підготовки і підвищення кваліфікації фахівців з нормування праці.

Трансформаційні процеси економіки України привели до погіршення стану нормування праці. Особливості ринкового етапу розвитку (посилення конкуренції, криза сучасної системи управління) в значній мірі сприяють пошуку резервів ефективності виробництва за рахунок такого важливого фактора, як нормування праці.
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка