Міністерство освіти І науки україни київський університет імені бориса грінченка кафедра методики І технологій дошкільної освіти Половіна Олена Анатоліївна



Скачати 428.1 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації08.03.2016
Розмір428.1 Kb.
  1   2
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА
Кафедра методики і технологій дошкільної освіти

Половіна Олена Анатоліївна

Кандидат педагогічних наук, доцент




СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ

РОДИННОГО ВИХОВАННЯ

для спеціальності 8.010101 Дошкільне виховання.

(освітньо-кваліфікаційний рівень "магістр")
за вимогами кредитно-модульної системи

Київ – 2010

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І

РОЗВИТОК ТЕОРІЇ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ.

ЗМІСТ І СУЧАСНІ ПРОВІДНІ НАПРЯМИ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ
Лекція 1. ВСТУП. РОЗВИТОК ТЕОРІЇ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ. ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ, ЗМІСТ І ЗАВДАННЯ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ. ВИХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РОДИНИ
Вступ. Зародження та розвиток родинного виховання в Україні. Сім’я та родинне виховання від найдавніших часів і до сьогодення. Функції та характерні риси української родини.

Закономірності та принципи процесу родинного виховання.

Зміст і завдання родинного виховання дітей. Зв’язок сімейної педагогіки з іншими науками.

Загальна характеристика виховного потенціалу сім’ї.

Засоби та методи родинного виховання.
Основні поняття теми: родина, сім’я, родинне виховання, зміст, завдання, принципи, засоби, методи родинного виховання.

Лекція 2. ЗМІСТ І ПРОВІДНІ НАПРЯМИ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ
Соціально-демографічні і психолого педагогічні проблеми відтворення народонаселення.

Роль дитячих жанрів фольклору у вихованні та гармонійному розвитку дитини.

Морально-патріотичне виховання дітей у сім’ї.

Громадянське виховання дітей у сім’ї. Книга, преса, телебачення в житті дітей.

Статеве виховання дітей у сім’ї.
Основні поняття теми: жанри дитячого фольклору, колискові, утішки, забавлянки, народні дитячі ігри, скоромовки, лічилки, казки, моральне виховання, патріотичне виховання, громадянське виховання, статеве виховання.


ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ЗБАГАЧЕННЯ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ
Лекція 3. ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

У РІЗНИХ ЗА СТРУКТУРОЮ СІМ’ЯХ
Специфіка розвитку й поведінки дітей із різних типів неповних сімей. Особливості взаємин і специфіка виховання дітей у розлученій сім’ї. Врахування цих позицій у родинному вихованні.

Особливості виховання дітей в осиротілій сім’ї.

Особливості родинного виховання дітей у позашлюбній сім’ї.

Особливості родинного виховання дітей у сім’ї, що розпалась.

Удосконалення виховного потенціалу неповної сім’ї.
Основні поняття теми: типи сімей, неповна сім’я, осиротіла сім’я, розлучена сім’я, традиційні українські родинні відносини, життєві цінності, батьківський авторитет.
Лекція 4. ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ЗБАГАЧЕННЯ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ
Корифеї родинної педагогіки (І.Огієнко, А.Макаренко, В.Сухомлинський, М.Стельмахович).

Сучасні дослідники родинного виховання (В.Постовий, В.Костів, А.Марушкевич).

Педагогічна співпраця вихователів і батьків у збагаченні родинного виховання.
Основні поняття теми: народна педагогіка, родинна педагогіка, родинне виховання, педагогічна співпраця.
Цікавинки з курсу та студентська шпаргалка

ВПРОВАДЖЕННЯ ДОСВІДУ США В РОЗВИТОК

БАТЬКІВСЬКОЇ ПРОСВІТИ В УКРАЇНІ.

На сучасному етапі українське суспільство проявляє активний інтерес до розширення діапазону його спілкування з іншими країнами та збагачення національної педагогіки кращими здобутками світової думки. З метою зменшення конфліктності у стосунках між батьками та дітьми, розширення практики підготовки до сімейного життя та батьківства, вирішення проблем співробітництва батьків та вчителів особливо актуальним стає використання досвіду зарубіжних країн.

Як свідчать дослідження, однією з перших країн, що почала займатися батьківською просвітою, а сьогодні має найсучасніші концепції в цій сфері, є Сполучені Штати Америки. Тому з метою подальшого використання в Україні, як ніколи, доцільним є вивчення ідей і здобутків американської педагогічної думки родинного виховання та батьківської просвіти.

Результати аналізу наукової літератури та практики навчання батьківству в Україні та США дали нам змогу виокремити низку проблем, які заважають активному розвитку батьківської просвіти в нашій країні:

1. відсутність якісної методичної літератури для батьків;

2. проблема створення програм з батьківської просвіти, конференцій та лекцій, батьківських асоціацій тощо.

3. недостатнє залучення батьків до навчально-виховного процесу;

4. недостатня практика підготовки до сімейного життя та батьківства.


Розглянемо, як ці проблеми вирішуються в США.

Історіографія наукових досліджень з проблем сімейного виховання та батьківської просвіти в США свідчить про їх важливість на всіх етапах історичного розвитку країни. Теорія та практика батьківської просвіти в США вперше стала об'єктом глибокого конструктивно-критичного аналізу в період зміни педагогічної свідомості американців та активного становлення просвіти батьків (початок XΙX століття – 60-ті рр. XΙX століття). Другий етап наукової розробки цієї проблеми приходиться на другу половину XIX – початок XX століття, в період буржуазно-феміністського руху та початку професійного навчання жінок материнству.

Сьогодні соціально-педагогічна робота в США, окрім захисту прав дитини, роботи з проблемними дітьми, корекції поведінки тощо, включає в себе роботу з родинами. Діяльність в цій сфері, в свою чергу, поділяється на: вирішення соціальних проблем (малозабезпечені сім'ї, багатодітні родини), сімейно-виховна діяльність (сімейні консультації), соціально-педагогічні втручання (здійснення підготовки батьків у справі виховання дітей, надання їм допомоги та підтримки). Серед соціально-педагогічних втручань в США розрізняють навчання батьків з метою поглиблення їхньої свідомості і використання їхніх виховних здібностей; соціовиховне втручання – дії, що здійснюються фахівцями і спрямовані на те, щоб допомогти, підтримати та порадити батькам у виконанні ними завдань виховання дітей [1, 10]. Але високий рівень американської соціально-педагогічної роботи в галузі навчання батьків є результатом довгого процесу розвитку батьківської просвіти в цій країні.

Звернення до історико-педагогічних джерел, відзначає, що перші письмові рекомендації для батьків з'являються в період зародження батьківської просвіти (друга половина XVIII – початок XΙX ст.), а перші посібники – в період активного становлення батьківської просвіти (початок XΙX століття – 60-ті рр. XΙX століття). Найбільш відомі для цього часу педагоги, автори підручників для батьків Семюел Гудріч (Samuel Goodrich), Л. Сігорней (Lydie Sigourney), Даніель Дрейк (Daniel Drake) в своїх працях пропонують численні поради та рекомендації стосовно здійснення належного виховання дітей та проводять лекції для матерів. Але найбільш відомим посібником з навчання батьків, яким і сьогодні керуються багато вітчизняних та зарубіжних сімей, є «Дитина та догляд за нею» (Б. Спок (Benjamin Spock), 1946 р.). В цій роботі, з метою надання родині загального уявлення про дитину, американський учений, дитячий лікар і педагог Бенджамін Спок (Benjamin Spock) у співробітництві з педіатром і дитячим психологом доктором Б. Розенбергом створює «звід законів дитячого щастя і здоров'я».

Факт використання українськими сім'ями американських посібників з догляду за дитиною підтверджує відсутність якісної методичної літератури для батьків, створеної вітчизняними педагогами.

Ретроспективний погляд у минуле також дав змогу зробити висновок, що, окрім великої кількості літератури для батьків, вже в XIX столітті в США активно починають створюватися асоціації, які займаються проблемами дитини та впливу сімейного оточення на її розвиток. Так, в 1815 році для обговорення виховних методів у Портленді збирається неформальна група батьків, а в 1820 році вже була організована «Материнська асоціація». У 1888 році з метою вивчення дитини з «розумової, моральної і фізичної сторін» створюється Асоціація Вивчення Дітей Америки (Child Study Association of America – CSAA). Звернення до історичних документів стосовно діяльності цієї організації дало нам можливість встановити, що асоціація вивчала особливості розвитку дитини та її виховання, вплив сім'ї на малюків. Організація використовувала у своїх програмах сучасні досягнення в області соціології, психіатрії і психології і була однією з перших, хто познайомив американських батьків з ними. Одним з напрямків діяльності асоціації було проведення лекцій для батьків [4, 5]. Впливовою на сферу батьківської просвіти в США була діяльність Національного Конгресу Матерів (National Congress of Mothers), що пізніше був перейменований в Асоціацію Батьків і Вчителів (Parent Teacher Association – PTA). Конгрес був створений у 1895 році американськими вчителями Еліс Маклелан Берні (Alice MacLellan Birney) та Фобі Епперсон Хаст (Phoebe Apperson Hearst). Метою організації було поліпшення умов життя дитини і родини, а також просування концепції материнської любові. Історичні джерела свідчать про те, що у 1897 році Національний Конгрес Матерів був перейменований в Асоціацію Батьків і Вчителів (Parent Teacher Association – PTA), що змінило напрямок діяльності організації – більша увага стала приділяти зміцненню зв'язків школи і родини в рамках громади.

Таким чином, можемо зазначити, що вже наприкінці XIX століття залучення батьків до навчально-виховного процесу стало розглядатися як шлях створення «батьківсько-вчительського партнерства», метою якого було корисне та позитивне навчання дитини.

Головною тенденцією сучасної американської педагогіки також стала активізація взаємодії школи з батьками та родиною взагалі. Помітною ознакою діяльності багатьох соціальних та педагогічних працівників США є їх прагнення надати спільній діяльності школи і сім'ї характеру обґрунтованої системи. В американській педагогіці все частіше можна зустріти поняття «батьківсько-шкільне виховання», «сімейно-вчительське партнерство» та інші. Американські дослідники з питань сімейного виховання Дж. Кер'ю (J. Carew), І. Гудмен (E. Goodman), поясняючи важливість «сімейно-вчительського партнерства», стверджують, що «родини та вчителі мають індивідуальні та унікальні знання про дитину. Але як вони зможуть побачити дитину як єдине ціле, якщо існують окремі індивідуальні особливості дитини, які можуть побачити тільки батьки чи тільки вчителі» [3, 14]. Сучасна американська дослідниця Ліліан Кац (L. Katz) виділяє 7 основних розбіжностей між матір'ю та вчителем в сприйнятті дитини. Наприклад, вона відзначає, що «батьки, безумовно, кохають свою дитину як індивідуальність, в свою чергу, вчителі мають можливість розглядати цю ж дитину та її індивідуальні особливості в умовах групи» [3, 15]. Тобто вони бачать дитину по-різному, з різних боків, а щоб побачити її в цілому, на їх думку, слід об'єднати зусилля батьків та вчителів.

Щодо сучасної батьківської просвіти в США, на даний період вона досягає дуже високого рівня. Соціальні і педагогічні працівники проводять спеціальні курси для батьків з родинного виховання. На всіх рівнях (школа, мікрорайон, місто та ін.) діють батьківські асоціації, що організовують благодійну діяльність, працюють з неблагополучними сім'ями, ведуть у школах гуртки чи навіть проводять уроки як волонтери. Також в США діють батьківсько-вчительські асоціації, робота яких включає лекції для батьків, групові та індивідуальні бесіди, зустрічі з батьками, відвідування дітей на дому та ін.. В Америці існує велика кількість програм, що навчають батьків в трьох напрямках:

1) батьки – діти (FAPE, HIPPY, Anoka, Parent-to-Parent Program);

2) батьки – діти – вчителі (CFC, NEA, The Children's School);

3) підготовка працівників для роботи в сфері батьківської просвіти (Family Life Education Program, the programs of National Council of Family Relations and National Council for Parent Involvement in Education).

Особливістю системи батьківської просвіти в США на початку ХХІ століття є диференціація батьківських програм (для батьків-чоловіків, для батьків, які мають дітей з різними видами відхилів тощо).

Серед проблем розвитку батьківської просвіти в Україні ми також виокремлюємо недостатність практики підготовки молоді до сімейного життя та батьківства. В США ідея про підготовку молоді до сімейного життя була пов’язана з діяльністю Американської асоціації домашньої економії (The American Home Economics Association), а втілена на практиці з актом Сміта-Хьюджеса 1917 року (Smith-Hughes of 1917), коли цей курс став читатися у професійних коледжах навчання жінок домашньому господарству. Сьогодні наука про ведення домашнього господарства чи сімейно-споживча наука (Home Economics) виділяється в школах як окремий предмет.

Як свідчить Джанет Фентрес Ластер (Janet Fentress Laster), американський дослідник з питань сімейної політики в США, навчання сімейно-споживчим наукам виникло в середині XIX сторіччя як наука про ведення домашнього господарства (Domestic economy) для молодих жінок. В другій половині XIX століття реформатор у сфері освіти Катрін Бічер (Catharine Beecher) (1800 – 1878) розробила спеціальну наукову область із метою надання допомоги студентам-жінкам у розвитку навичок критичного мислення, необхідних у їхніх будинках і за їхніми межами. Спочатку, ця нова для вивчення область була невід'ємною частиною загального курсу наукової ліберальної освіти, що займалася підготовкою жінок до їх «професій» як дружин і матерів. Особливе місце в новій сфері жіночого впливу відводилось наступним положенням:

1. домашні обов’язки – жіноча робота;

2. жінки мають потребу в певному формальному навчанні, тренуванні їхніх домашніх обов'язків.
Наприкінці XIX століття було створено внутрішні курси для молодих жінок, за допомогою яких вони навчались веденню домашнього господарства. Найважливішими предмета були «Домашня економіка» (“Home economics”) і «Домашня наука» (“Domestic science”). Вони містили наступні теми: культура домашнього господарства, декорування будинку, керування грішми, вплив батьків, діти, тренінг по ранньому дитинству, права дитини, здоров'я дитини, природа дитини, релігійне виховання, діти й гра.

Велику роль в розширенні практики навчання батьківству та сімейному життю відіграли акти Сміта-Левера (1914) та Сміта-Х'юджеса (1917), за якими встановлено єдину освітню програму на всій території США (Cooperative Extension System) та виділено навчання сімейно-споживчій науці як окремий предмет [5, 2].

Таким чином, швидкий розвиток руху професійного навчання жінок материнству та домашньому господарству, метою якого було підняття престижу жіночої справи, підготовка жінок до їх «професій» як дружин і матерів призвів до виникнення науки про ведення домашнього господарства (Home Economics), а пізніше до введення її як окремого предмету в шкільній програмі.

Сьогодні підготовка молоді до сімейного життя відбувається в трьох напрямках: підготовка до шлюбу, статеве виховання, підготовка до відповідального батьківства [2, 10].

Метою дошлюбної підготовки є засвоєння сукупності теоретичних знань про шлюб та інтимні взаємини з подальшим формуванням практичних умінь і навичок їх застосування.

В країні паралельно функціонує два типи навчальних програм із дошлюбної підготовки молоді: навчальні курси, в основу яких покладено кращі зразки світової літератури, що формують моделі поведінки учнів шляхом наслідування дій і вчинків літературних героїв, та програми, спрямовані на розвиток необхідних у майбутньому практичних умінь і навичок сімейного життя.

Метою статевого виховання молоді є засвоєння інформації з питань анатомії і фізіології організму людини та його репродуктивної системи; виховання почуття відповідальності у статевих взаєминах шляхом пропаганди використання контрацептивів та відмови від випадкових статевих контактів; розвиток навичок побудови успішних взаємин; формування усвідомленого сприйняття зобов'язань та відповідальності сімейного життя [2, 11].

Отже, метою американської системи підготовки молоді до відповідального батьківства є розширення наявної системи знань, умінь та навичок щодо виховання й догляду за дітьми та специфіки взаємин "батьки-діти".


Список літератури:

1. Фінчук Г.В. Теорія та практика сімейного виховання в зарубіжній педагогіці: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук. – Луганськ, 2001.

2. Яворська Л.Г. Підготовка молоді до сімейного життя в США: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук. – Тернопіль, 2007.

Поняття про сім’ю як соціальний інститут

Головною структурною одиницею суспільства, що закладає основи ціннісно-мотиваційної сфери особистості,, формує її характер, прийнято вважати сім’ю. Сім’я – це найменша клітина нашого суспільства, в якій як у фокусі, відображається все життя нашої країни (В.О.Сухомлинський) Вона пов’язана кровними і родинними відносинами і об’єднає подружжя, дітей і батьків, що включає одночасно два, три, а іноді і чотири покоління: тато, мама, бабуся і дідусь, внуки і правнуки. Шлюб двох людей не є ще сім’єю , вона появляється і зміцнюється з народженням дітей.

Сім’я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства, його природнім і найбільш стійким елементом. Ця істина підтверджується усім ходом розвитку людської цивілізації. В сім’ї найповніше зберігаються першоознаки давніх етносів та відображаються усі етапи історичного розвитку кожного народу. Разом з тим вона не є чимось абсолютно сталим, незмінним. Сім’я акумулює в собі всі найважливіші ознаки суспільних процесів, економічного та культурного розвитку і одночасно ніби випромінює їх у суспільство та взаємодіє з ним.(В.П.Кравець).

Первісне суспільство не знало ніякої соціальної регламентації сімейних зв’язків. В первісній орді панували безладні статеві відносини, не існувало шлюбу і сім’ї. Разом з тим в суспільстві зароджуються соціальні норми для регулювання статевого спілкування всередині роду, приборкання біологічного інстинкту, зоологічного індивідуалізму ( В.П. Кравець).Шлях людства до сім’ї в сучасному традиційному баченні був довгим і залежав від культури, традицій, виробничих відносин членів суспільства.

Сьогодні існує кілька форм шлюбно–сімейних відносин: моногамна, полігамна і поліандрична. У більшості країн закон визнає тільки моногамну сім’ю – спільне проживання одного чоловіка та жінки і ведення ними господарства. Полігамні шлюби – це шлюбно-сімейні відносини між чоловіком та кількома жінками. Основна причина таких відносин - це природна більшість жінок в суспільстві. Поліандрія – співжиття кількох чоловіків з однією жінкою. Трапляється як пережиток у племенах або з причини порушення кількості чоловіків та жінок.

Сім’ї відрізняються між собою за такими ознаками: - за кількістю дітей; - за складом; - за структурою; за типом лідерства в сім’ї;- за сімейним укладом; - по однорідності соціального складу; - за сімейним стажем; - за якістю відносин і атмосферою в сім’ї; - за типом споживацької поведінки; - за особливими умовами сімейного життя тощо. ( В.П.Кравець, В.Г.Постовий).

Характеризуючи взаємодію сім’ї і суспільства, це можна відобразити у вигляді таких відносин: економічних, правових, моральних, педагогічних, психологічних, естетичних.

“З глибини віків до нас доходять мудрість минулих епох і скарби народного виховання. Традиції родинного виховання складалися упродовж багатьох століть і зміцнювалися в ході історичного розвитку людства. З давніх – давен українці розглядали сім’ю і рід як святиню, а виховання дітей – як святий обов’язок батьків: завдяки вихованню в родині народ продовжував себе в своїх дітях, генерував свій національний дух, характер, менталітет, традиційну родинно – побутову культуру” (М.Г.Стельмахович).

В українських родинах дітей завжди вчили, що людина невіддільна від свого роду, нації. Головним охоронцем ладу в родинах та суспільних взаєминах був звичай. Він зобов’язував кожного члена роду досконало вивчати і знати свій родовід до сьомого коліна та пов’язані з ними життєві успіхи \героїка роду, перекази історій тощо\. Повага і любов до свого роду, рідної сім’ї, землі, національних звичаїв і традицій починалася з поцінування писемних пам’яток, переказів, предметів побуту ,сімейних реліквій, портретів та іншої інформації про життя предків.

Дбаючи про майбутнє дітей, батьки усвідомлювали, що передумовою успішного виховання є духовний зв’язок між поколіннями. Тому а родинному середовищі формувалися такі якості як повага до старших, милосердя, доброта, щирість.

Вихованням дітей у сім’ї опікувалася в основному мати. Вона стояла на сторожі доброї, лагідної, світлої атмосфери в домі. Тому ідеал людини, характер моралі, спосіб життя українців підпорядковані нормам, що є типовими для жінки. Звідси й генетичні риси національного характеру : сердечність, доброта, щирість, гостинність, працьовитість тощо.

Дотримуючись норм народної педагогіки, батьки самі розвивали в собі доброчинні цінності, власними вчинками формували те, що хотіли бачити в своїх дітях \наприклад, приказки \.

В основі традиційного родинного виховання лежить спільна трудова діяльність батьків та дітей. Дівчаток залучали до праці по господарству, а хлопців - до ролі годувальника, захисника сім’ї. Батьки прищеплювали дитині не тільки трудові навички, а й любов до праці, виховували свідоме ставлення до неї, культуру праці, нетерпимість до неробства, ледарства, байдикування.

Родинна педагогіка звертає увагу на виховання в дітей прагнення жити й творити за законами краси. Українці зростали в красивому природному середовищі і намагалися через ремесла зберегти це і переносили предмети матеріальної культури, формували народний фольклор та інші види мистецтв. Все це виховувало у підростаючого покоління високі естетичні ідеали, потяг до прекрасного, любов до отчого дому, родини, природи, свого краю. Це свідчить про те, що за багатовікову історії наш народ створив високий рівень статусу родини з її непорушним авторитетом, любов’ю до дітей і відданість обов’язку їх виховання.


Традиційні шляхи сімейного виховання в Україні

як педагогічна система.

Метою сімейного виховання є забезпечення високого рівня освіченості й виховання свідомого громадянина України, здатного на основі життя й досвіду власного народу та досягнень світової науки і культури, врахування національно – територіальних особливостей України здійснювати соціально-економічний розвиток і господарювання в республіці, утверджувати найвищі ідеали гуманістичної культури й демократичних взаємовідносин людей, відстоювати і захищати права, гідність і честь своєї Вітчизни.

Зміст виховання в сім’ї обумовлений метою виховання в демократичному суспільстві і специфікою сімейного виховання. Тому його складовими компонентами є відомі напрями виховання – національне, моральне, правове, статеве, художньо-естетичне, героїко – патріотичне, трудове, екологічне, фізичне та розумове. \Алексеєнко Т. Ф.,Постовий В.Г., Підласий І.П., Фіцула М.М.\.

Основними завданнями сімейного виховання є \Мойсеюк Н.Є.,Постовий В.Г.\:

- виховання фізично й морально здорової дитини, забезпечення необхідних екосоціальних умов для реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу);

- створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймань, її самореалізації;

- засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабких і людей похилого віку;

- залучення дітей до чарівного світу знань, вивчення народних казок, пісень, прислів’їв, приказок, дум, лічилок тощо; виховання поваги до школи і вчителя, прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;

- включення дитини в спільну з дорослими діяльність, розвиток працелюбності, творчої особистості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище, виховання дітей цивілізованими господарями та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

- формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти красиве і потворне в мистецтві і житті, поважати прекрасне у вчинках людей; забезпечення умов для творчої практичної діяльності дітей;

- забезпечення духовної єдності поколінь, збереження сімейних традицій та реліквій, вивчення родоводу; прилучення дітей до народних традицій, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості. Сімейне виховання ґрунтується на таких принципах гуманістичної педагогіки \Підласий І.П.\:

- креативності \вільного розвитку здібностей дітей;

- гуманізму; - демократизму; - громадянськості; - виховання на традиціях народної педагогіки; - пріоритетності вселюдських моральних норм і цінностей.

Текст до п.3.

Методи сімейного виховання – способи, шляхи , за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив на свідомість і поведінку дітей членами сім’ї \батьки, прабатьки, брати та сестри, інші родичі \.

Вибір методів виховання в сім’ї залежить від педагогічної культури батьків: розуміння цілі виховання, батьківської ролі, уявлення про цінності, стилю відносин, культури мовлення і т.д. Тому методи сімейного виховання несуть в собі яскраве відображення особистості батьків і невіддільні від них. Скільки батьків – стільки різновидів методів. Наприклад, переконання в одних батьків – м’яке навіювання, в інших – погроза, крик. Коли в сім’ї відносини з батьками близькі, теплі, дружні, головний метод – заохочення. При холодних, відчужених, звичайно, переважає строгість і покарання. Методи дуже залежать від встановлених батьками виховних пріоритетів: одні хочуть виховати в дітей рису слухняність, тому методи їх спрямовані на те, щоб дитина безвідмовно виконувала вимоги дорослих. Інші вважають більш важливим бачити як дитина самостійно мислить, вчать виявляти ініціативу і, звичайно, знаходять для цього відповідні методи .

Всіма батьками використовуються методи \прийоми \: переконання (пояснення, настанова, порада, розповідь, навіювання та інші); вправи і привчання, організація різних доручень і обов’язків дітей, режиму їх навчання, праці та відпочинку; заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива); покарання ( позбавлення задоволень, відмова від дружби тощо, крім фізичного і морального насилля!)

Сімейна педагогіка обережно підходить до покарання дітей і не схвалює методів, що є проявом жорстокості, які шкодять фізичному і психічному здоров’ю дитини і принижують людську гідність.

Вибір і застосування методів сімейного виховання спирається на ряд загальних умов: Знання батьками своїх дітей; особистий досвід батьків; спільна діяльність; педагогічна культура батьків; вміння спілкуватися \ частота, обсяг, мова, тема спілкування, інтереси \.

“Педагогічні знання батьків особливо важливі в той період, коли батько і мати є єдиними вихователями своєї дитини... У віці до 6-ти: років розумовий розвиток, духовне життя дітей в вирішальній мірі залежить від ... елементарної педагогічної культури матері і батька, яка виражається в мудрому розумінні надзвичайно складних душевних рухів людини, яка розвивається ”,- писав В.О.Сухомлинський \”Батьківська педагогіка ”\.

Різноманітними є засоби вирішення виховних завдань в сім’ї. Серед поширених засобів є: слово, фольклор, праця, домашній побут, духовний і моральний клімат сім’ї, символи, атрибути, реліквії, традиції \ родинні, народні, релігійні, державні \ тощо.

Ефективне та результативне сімейне виховання можливе, якщо воно буде здійснюватися за наступних умов \ Галузяк В.М.,Сметанський М.І., Шахов В.І; Фіцула М.М.\: батьківське тепло, взаємна повага в сім’ї, довіра до дитини; частота й інтенсивність спілкування з батьками; сімейна дисципліна, методи виховання, які використовуються батьками; приклад батьків.

Сучасна сім’я переживає перехідний період від патріархальної до бархатної сім’ї, де існує влада обох, де здійснено рівність чоловіка і дружини як в правах, так і в обов’язках. \Кравець В.П., Постовий В.Г.\

Сім’я буде повноцінною і повною ланкою суспільства тільки за умови виконання своїх основних функцій, а саме: економічна, репродуктивна, виховна, рекреативна, комунікативна, регулятивна, прагнення до особистого щастя.

Разом з тим стабільність, міцність і єдність сім’ї забезпечується і взаємною любов’ю, моральною, економічною, правовою та іншими видами взаємної відповідальності всіх її членів, взаємопідтримкою, - розумінням та емоційною прив’язаністю. В сім’ї людина відновлює свої духовні та фізичні сили, заряджається енергією для трудових, творчих звершень, активної участі в суспільному житті \ К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський.

Протягом усього ХХ ст. сім’я в Україні переживала глибокі зміни, які торкалися усіх ланок її існування. З одного боку, сім’я подолала кризу патріархальних родинних стосунків, а з іншого, вона стикнулася з новими проблемами, значною мірою втратила здатність виконувати життєво необхідні для людства функції й опинилася в кризовому стані.

Кризові явища, що спостерігаються в сучасній сім’ї, стосуються її економічних, морально - духовних та демографічних основ.

Вивчаючи ситуацію, що склалася в сфері сімейного виховання І.П.Підласий виділив такі недоліки у сімейному вихованні: невисокий економічний рівень більшості сімей; низька культура суспільного життя, подвійна мораль; перевантаженість жінки в сім’ї та на роботі; високий процент розлучень; загострення конфліктів між поколіннями; збільшення розриву між сім’єю і школою. Сукупність цих та інших змін привели до фундаментальних зрушень у системі взаємодії особистість – сім’я – суспільство. Прийняті в державі Закони, Програми щодо сім’ї в більшості залишаються декларованими \ низькі розміри соціальної допомоги тощо \. .

Проте успіх сімейного виховання залежить від того, наскільки батьки готові до усвідомленого батьківства і материнства, щирі і чесні у своїй любові до дітей.

Література:
1.Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання Науково – методичний збірник. – К., 1998, - 204 с.

2.Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації. – К.: ІЗМН. 1996.

3.Ващенко Г.Виховний ідеал. – Полтава: Полтавський вісник, 1994 – 191 с.

4.Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. – Львів, 1996. – 238 с.

6.Гончаренко С. Український педагогічний словник. –К.: Либідь, 1997. – 374 с.

7.державна національна програма “Освіта” ( “Україна”ХХ1 ст.). – К.: Радуга, 1999. – 61 с.

8.Закон України “Про загальну середню освіту . Законодавство України про загальну середню освіту. Бюлетень законодавства і юридичної політики України. – К.,1999. - № 9. – с.31 – 54.

11.Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1997. – 304 с.

12Касьяненко М.Д. Педагогіка співробітництва. –К.: Вища школа, 1993. – 320 с.

14.Концепція громадянської освіти в Україні. Освіта України. – 15.Х1. 2000. - № 46.

15.Концепція національного виховання. Освіта. – 26. Х. 1994.

17.Костюк Г.С. Навчально – виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Радянська школа, 1989. – 608 с.

18.Кравець В.П.Психолого – педагогічні основи підготовки школярів до сімейного життя. – Тернопіль, 1997. – 180 с.

19.Макаренко А.С. Книга для батьків. - К., 1987

20.Мойсеюк Н.Е. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти, - К., 1999. – 350 с.

21Нові технології виховання. Відп. Ред. С.В. Кириленко. – К., 1995. – 156с.

22.Оржеховська В.М., Пилипенко О.І. та ін. Посібник з самовиховання. – К.: ІЗМН, 1996. – 192 с.

24.Основи національного виховання. В.Г.Кузь, Ю.Д.Руденко, З.О. Сергійчик. – К.: ІСДО, 1993

25 Подласий И.П. Педагогика. Новий курс. Учебник для студентов педвузов. В 2 кн. – М.: Владос, 1999.

26.Постовий В.Г. та ін. Сім’я і родинне виховання.: Концепція. \\ Рідна школа. – 1996.- № 11- 12

26.Практикум з педагогіки. За ред. О.А.Дубасенюк та А.В.Іванченка. – К.: ІСДО, 1996. – 432 с.

27.Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання. – Івано – Франківськ, 1996. – 179 с.

28.Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. –К.: ІЗМН, 1997. – 232 с.

29.Сухомлинский В.А. Сто советов учителю. –К.: Радянська школа, 1984. – 254 с.

30.Сухомлинський В.О. Мікроклімат вашого дому. \Вибр. Твори в 5-ти томах. – Т.5. –К., 1977.

31.Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка \Вибр. Твори. В 5-ти томах. – Т-5. –К., 1977

31Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Академія. 2000. – 542 с.

34.Харламов И.Ф. Педагогика: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 1990, - 576с.

35Чечет В.В. Педагогика семейного воспитания: Учебно – методическое пособие. – Мн., 1998. – 256 с.

37.Щуркова Н.Е. Новое воспитание. –М.6 Педагогическое общество России., 2000. –128 с.

38..Янів В. Українська вдача і наш виховний ідеал. –Тернопіль: Діалог, 1992. – 29 с.

40 Купина Н.М. Погляд на сучасну сім’ю. Освітянин, 2002, № 1. –с.20 – 22.

  1   2


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка