Міністерство освіти І науки україни міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка степана дем’янчука психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та внз



Сторінка14/31
Дата конвертації08.03.2016
Розмір5.4 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   31

Таким чином, на сучасному етапі пріоритетними напрямами вдоскона­лення навчально-виховного процесу з математики в початковій школі є розвиток індивідуальних форм навчання, впровадження інтегрованих курсів, роз­виток інформаційної бази навчального процесу, оптимальне насичення її автоматизованими системами, дослідження на основі комп'ютерної техніки. Професійна педагогічна підготовка вчителів початкових класів до використання інноваційних технологій на уроках математики покращиться, якщо дотримуватись психолого-педагогічних умов її організації та впроваджувати оновлений зміст, форми і методи.
1. Актуальність в освітній діяльності. Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності // Освіта України. – 2010. – № 6. – С. 17–18. 2. Використання інтерактивних методів та мультимедійних засобів у підготовці педагога: збірник наукових праць / наук. ред. В. М. Федорчук. – Кам’янець-Подільський : Абетка НОВА, 2003. – 208 с. 3. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід : [методичний посібник] / уклад. О.Пометун, Л.Пироженко. – К. : АПН, 2002. – 136 с. 4. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології. / І. М. Дичківська. – Академвидав, 2004. – 352 с. 5. Кивлюк О. Використання інформаційно-комунікаційних технологій в системі навчальних дисциплін початкової школи / О. Кивлюк // Початкова школа. – 2006. – № 5. – С. 34.
Рецензент: д.пед.н., професор С. В. Лісова.

УДК 37.034
Петрук О. М., к.пед.н., доцент, Петрук А. П., к.пед.н., доцент (Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)
КРАЄЗНАВСТВО ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ
Анотація. В статті досліджено роль краєзнавства у формуванні патріотичних почуттів в учнів. Розкрито досвід роботи вчителів ЗОШ І-ІІІ ст. с. Будераж Здолбунівського району з реалізації порад Василя Сухомлинського щодо формування особистості громадянина. Проведено аналіз створення вчителями і учнями книги «Життя нашого краю». Стверджено думку про те, що краєзнавство є ефективним засобом духовно-морального виховання школярів, завдяки якому учні глибоко усвідомлюють себе як частину народу, в них виховується синівська любов до рідного села, краю.

Ключові слова: краєзнавство, патріотичні почуття, громадянин, книга «Життя нашого краю», духовно-моральне виховання, рідний край, позакласна виховна робота.
Аннотация. В статье определена роль краеведения в формировании патриотических чувств у учеников. Раскрыт опыт работы учителей ООШ I-III ст. с. Будераж Здолбуновского района по реализации советов Василия Сухомлинского по формированию личности гражданина. Проведен анализ создания учителями и учениками книги «Жизнь нашего края». Утверждена мысль о том, что краеведение является эффективным средством духовно-нравственного воспитания школьников, благодаря которому ученики осознают себя частью народа, в них воспитывается сыновья любовь к родному селу, краю.

Ключевые слова: краеведение, патриотические чувства, гражданин, книга «Жизнь нашего края», духовно-нравственное воспитание, родной край, внеклассная воспитательная работа.
Annotation.The role of regional ethnography in formation of the pupils’ patriotic feelings was defined in the article. The authors presented the experience of the teachers of secondary school (village Buderazh, Zdolbuniv district) concerning realization of Vasyl Sukhomlynskyi’s proposals as to the citizen’s personality formation. Analysis of the book «Life of our Land» created by the teachers and pupils was carried out. The authors noted that regional ethnography is the effective means of the pupils’ spiritual-ethical education through which students recognize themselves as part of the people, the sons’ love for his native village and land formed.

Keywords: regional ethnography, patriotic feelings, citizen, book «Life of our Land», spiritual-ethical education, native land, out-of-school educational activity.
Проблема духовно-морального виховання особистості завжди була однією з актуальних, а в сучасних умовах вона набуває особливого значення. Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що вихованню духовності громадян країни було приділено чимало уваги. Багато з цих досліджень були виконані давно, що свідчить про те, що ця проблема завжди вважалася важливою у вихованні кожного громадянина будь-якої формації.

Формування духовно-моральної особистості є важливим завданням і необхідною умовою розбудови української держави. Саме тому вирішення цієї проблеми є пріоритетом сучасного виховання молоді, зорієнтованого на національні та загальнолюдські цінності і культурні традиції.

У Національній доктрині розвитку освіти зазначається, що державна політика в царині виховання спрямована на національне виховання, яке «є одним із головним пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета – виховання свідомого громадянина, патріота, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури» [1, с. 5].

Аналіз сучасних педагогічних досліджень свідчить, що проблема морального виховання школярів пов’язується з розвитком у них громадських ціннісних орієнтацій (В. Кузь, В. Поплужний, З. Сергійчук та ін.); сприйняттям національних цінностей як морально-етичної та естетичної складової національного виховання, що мотивує власну життєдіяльність (Л. Ващенко, І. Єгорова, О. Корнієнко, О. Олексюк, В. Оржеховська, К. Чорна та ін.); формування національного світогляду та виховання комплексу особистісних якостей та рис характеру (Н. Видолоб, П. Ігнатенко, В. Хрущ, М. Шугай та ін.); дидактичними аспектами підготовки вчителя до національного виховання (Л. Биркун. С. Борисова, С. Ніколаєва, В. Плахотник, О. Савченко, Н. Скляренко та ін.).

За останні роки проблема виховання патріота своєї країни порушувалася у контексті аналізу навчально-виховної діяльності: з вивчення традицій етнопедагогіки (Г. Кловак), української літератури (І. Нетаврована), географії (Л. Паламарчук), музично-пісенної творчості (І. Єгорова, В. Чорнобай). Ретельне вивчення праць зазначених авторів підтвердило, що дослідження впливу засобів морального виховання, зокрема краєзнавства, на духовно-моральне виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах України на цей час відсутнє.



Тому метою нашої статті є дослідження досвіду роботи вчителів Будеражської ЗОШ І-ІІІ ст. з духовно-морального виховання учнів.

Завдання дослідження: розкрити краєзнавство як ефективний засіб у формуванні духовно багатої особистості.



Поступальний розвиток української держави, зміцнення в ній засад громадського суспільства, інтеграція України у світову та європейську спільноту неможливі без реформування освіти, оновлення системи національного виховання, головна мета і завдання якої – утвердження ідеалів гуманізму, свободи особистості, демократії, соціального і духовного прогресу, установки на пріоритет загальнолюдських і національних цінностей.

Виховання духовно зрілої особистості, для якої поняття добра, справедливості, совісті, обов’язку стали власними ціннісними орієнтирами, є головною метою сучасної освіти. Духовно-моральне виховання підростаючого покоління – складний, багатогранний процес, основою якого є прищеплення учням гуманістичних якостей, системи світоглядних координат, вищих цілей і культури поведінки.

Цінні поради в цьому напряму є у видатного педагога і вченого В. О. Сухомлинського, який стрижнем у своїй виховній системі вважав виховання у школярів громадянського бачення світу. Педагог завжди прагнув пробудити почуття того, що Вітчизна – це рідний дім; щастя Батьківщини – це особисте щастя людини, горе Батьківщини в годину тяжких випробувань – горе кожної людини. Вчений пробуджував почуття гордості за світле, героїчне, утверджуючи в свідомості юних громадян думку про те, що вони – спадкоємці слави й честі предків.

З-поміж провідних чинників, що вливають на виховання дітей, назвемо насамперед – історичного, етногеографічного, фольклорного, географічного, літературного. Саме «ставлення до ідеї Батьківщини як до священного і найдорожчого, на думку О. В. Сухомлинської, облагороджує всі людські почуття, зближує, ріднить людей, очищає душі від усього, що принижує її гідність» [2, с. 32]. Беручи активну участь у багатогранній краєзнавчій роботі, діти з раннього віку прилучаються до героїки минулих епох, трудових подвигів, справ, мистецьких традицій дідів і прадідів, їхнього подвижництва в ім’я вільного життя. Не можна допускати, щоб історичні події забувалися, пам’ятні місця занедбувалися, національні герої зневажалися. Ще чимало молоді живе в рідній місцевості і не знає тих важливих історичних подій, які тут відбувалися і мали загальнонаціональне значення.

Ми розділяємо думку Василя Сухомлинського про те, що виховання громадянина доцільно вести у трьох напрямах: по-перше, важливо навчити дитину бачити світ і своє місце в ньому; по-друге, прищепити їй любов до рідної землі, пробудити та розвинути патріотичні почуття; по-третє, потурбуватися, щоб усвідомлення людської гідності в поєднанні з патріотичними помислами та переживаннями знайшли своє вираження у бажанні та готовності до діяльності на благо Батьківщини, на користь людям, тобто, породили почуття громадянського обов’язку й прагнення реалізувати його в конкретних справах [3, с. 283].

З цією метою вчений рекомендував комплексно використовувати різноманітні форми позакласної виховної роботи з учнями, зокрема проведення екскурсій та бесід на громадянознавчу тематику, організацію краєзнавчої діяльності, участь у суспільно корисній роботі, позакласні й позашкільні заняття різними видами мистецтва, а також залучення дітей до проектної діяльності: теоретичні змагання (підготовка досліджень на одну і ту ж тему), створення карт, написання історії рідного села, збір бібліотечки на певну тематику тощо.

Цікавий досвід роботи педагогів з реалізації порад Василя Сухомлинського є у ЗОШ І-ІІІ ст. с. Будераж Здолбунівського району. Вчителі впевнені в тому, що комплексна, всебічна краєзнавча робота дає змогу вивчати і цілісно сприймати національний колорит рідного краю. Краєзнавча діяльність, як показало наше дослідження, створює умови для глибокого засвоєння учнями регіональних особливостей національного життя, сприяє формуванню їх як типових представників певної місцевості, завдяки цьому учні глибоко усвідомлюють себе як частину народу, в них виховується синівська любов до рідного села, краю.

Разом із учнями вчителями школи була створена книга «Життя нашого краю», яка розпочинається такими словами: «Наша Правда, наша Доля, наша Воля….». Вони вписані в нашу історію кров’ю твоїх найкращих дочок і синів, моя Україно, їхніми життями, їхніми молодими долями. Вони мічені Берестечком і Крутами, геноцидом і голодоморами, і Полиновою Зіркою Чорнобиля. В тій великій і трагічній історії маленькою частиною, але величезного національного значення є і наш край – мій край.

Ми запрошуємо вас, окинути зором тиху довірливу красу природи сіл Будераж, Святе, Мости і загубленого в лісах та сторінках історії с. Гурби, Кудрин, Бутки. Це наш край! І зазираючи в глибини історії його сміливо можна назвати «колискою» національно визвольної боротьби в період Другої світової війни.

В процесі нашого дослідження було з’ясовано, що створюючи сторінки цієї книги, учні мали можливість доторкнутися до незабутніх подій із життя українського народу, його національно-визвольної боротьби. А це, в свою чергу, сприяло вихованню в учнів національної свідомості, патріотизму, гордості за свій край.

Тому недаремно першою сторінкою літопису стали події, які відбулися 21–25 квітня 1944 року в Гурбенських лісах. Це була весна, йшов третій день великого християнського свята, Воскресіння Господнього, коли земля тільки прокинулась від зимового сну, пахло хвоєю, медом перших квітів, ліс оживав. Так хотілося усім жити, любити і творити добро.

І саме в ці дні в районі сіл Мости, Гурби, Святого, Майдану, відбулася найбільша битва між формуванням УПА і військами НКВС. Формування УПА, в складі яких, окрім регулярних підрозділів знаходилася значна кількість мобілізованих чоловіків з навколишніх сіл, переважно беззбройних, були атаковані одночасно з кількох напрямів – Шумська, Крем’янця, Мізоча. Після запеклих сутичок частині підрозділів УПА вдалося вирватися з оточення. Всього загинуло в Гурбенських лісах біля 1000 повстанців з яких: 30 % вояків УПА і 70 % мобілізованого цивільного населення. Понад 100 вояків УПА і близько 200 не озброєних потрапили в полон і були по-звірячому закатовані. Ознайомлюючи учнів із цими подіями, вчителі використовували дані «Літопису УПА» та професора Володимира Косика з книги «Україна і Німеччина у Другій світовій війні».

Таким чином, учні зрозуміли те, що герої Гурб увійшли в безсмертя, бо віддали своє життя за здійснення багатовікової мрії українського народу за самостійну Україну.

Понівечена свідомість, жага до волі і державотворення пробудилася в нашого народу в кінці 90 років ХХ ст. За безпосередньою участі Народного Руху та підтримки українських патріотів було відновлено і впорядковано найбільше поховання воїнів УПА, збудовано каплицю, насипано козацькі кургани, встановлено надмогильні хрести та розпочато будівництво церкви. Учні цієї школи доглядають за могилами і виховуються в історичному минулому нашого краю, у них формуються громадянські думки, почуття, тривоги, громадянський обов’язок, громадянська відповідальність, що на думку В. Сухомлинського, є осередком розвитку почуття громадянської гідності. Недаремно той, у кого в серці сформовані ці якості душі, ніколи не виявить себе в чомусь поганому «навпаки, він прагнутиме виявити себе тільки в доброму, гідному наших ідей, нашого суспільства» [4, с. 403–613]. Саме почуття громадянської гідності, за В. Сухомлинським, – головне джерело моральної чистоти людини.

Щорічно на третій день Святої Пасхи проводяться відзначення пам’яті полеглих вояків УПА, здійснюється поминальна панахида за убієнними.

В травні місяці юнаки – випускники шкіл нашого району проводять навчально-польові заняття за програмою «Захисник Вітчизни».

На цьому місці постала свята обитель, побудовано пантеон загиблим героям, де під золотими куполами, під чистим небом, під ясними зорями, підноситься молитва за всіх героїв. А постамент матері Божої, який височить над ними продовжує підносити силу духу людського.

Наступна сторінка… Будеразька школа. Саме в приміщенні школи зимою 1943 року велися переговори між командуванням УПА – Південь та представниками угорських окупаційних військ з метою укладення перемир’я.

Друга більш вагома з історичного погляду подія, з якою знайомляться учні, – це І-а конференція поневолених народів Східної Європи та Азії, що відбулася 21–22 листопада 1943 року в цій школі. Вибір місця конференції був не випадковий. Село Будераж розміщене за 50 км. від м. Рівне (де знаходився штаб німецького командування), і німецьке керівництво не могло навіть подумати про такий зухвалий крок ОУН. Хоча інформація була розповсюджена, що конференція відбудеться на Житомирщині.

В роботі конференції взяло участь 39 делегати, які представляли 12 національностей. Конференція була організована командуванням УПА та проводом ОУН, прийняла ряд документів, серед яких відозви до народів Східної Європи та Азії, звернення до партизан із закликом до спільної боротьби проти сталінського та гітлерівського тоталітарних режимів, за незалежність народів, які пригнічували. Головував на конференції член проводу ОУН, уродженець с. Озерни Дубенського району Ростислав Волошин.

Конференція поклала початок створенню в 1946 році у Мюнхені Антибільшовицького Блоку Народів (АБН). На конференції був присутній головнокомандуючий УПА Роман Шухевич, але з конспіративних причин не виступав.

З ініціативи членів історично-краєзнавчого гуртка цієї школи 20 листопада 1997 року у школі відбулася конференція, присвячена 54– річниці І-ї конференції поневолених народів. Символічно, що конференція відбулася у тому залі, де вона проходила 1943 році. Учасники конференції прийняли ухвалу, яка зокрема передбачала виготовлення та вивішування на будинку школи меморіальної дошки, яка увічнювала б факт проведення у цьому приміщенні конференції.

У 1998 році в школі було відкрити меморіальну дошку. В урочистих брали участь народні депутати Іван Білас, Степан Хмара, Олег Матковський, Михайло Ратушний, голова КУН Слава Стецько.

20 листопада 2003 року в актовому залі Будинку вчених м. Рівне в честь 60-річчя І-ї Конференції поневолених народів Європи і Азії відбулася міжнародна наукова конференція. На ній були присутні представники Азербайжану, Грузії, Білорусії, Фінно-угорських націй, представники діаспори.

На другий день роботи міжнародної конференції її учасники прибули в с. Будераж для відкриття пам’ятного знаку.

Приємною несподіванкою для жителів села і особливо для вчителів і учнів був лист з Данії. З нагоди 60-річчя І-ї Конференції свої вітання на адресу жителів села прислав Петро Балицький, який там очолює станицю УПА, активіст ОУН та АБН у Скандинавії.

Конференція, яка відбулася в школі, золотими літерами вкарбована в багатовікову історію України, вона має високу оцінку світової спільноти і є визнана однією з найбільших історичних подій на шляху до побудови цивілізованого демократичного суспільства на всій планеті.

Завершуючи сторінку із книги життя нашого краю, вчителі і учні не закінчили книги. Адже прийдуть інші і продовжать її.



Отже, за результатами проведеного дослідження можна зробити висновок, що національно-патріотична робота з учнями сприяє формуванню у них громадянської мужності, обов’язку перед Батьківщиною, гордості за свій народ, формуванню активної життєвої позиції людини. Завдяки почуттю патріотизму людина стає сильною, здатною творити і розбудовувати свою національну державу, що виступає гарантом стабільності й могучості народу, його безсмертя. Як показало наше дослідження краєзнавство є ефективним засобом духовно-морального виховання школярів.

Перспективи подальших пошуків у цьому напряму ми вбачаємо в продовженні дослідження інших сторінок книги «Життя нашого краю».


1. Національна Доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті // Освіта України. – 2001. – № 29 від 18 липня. – С. 4–6. 2. Сухомлинська О. В. Цінності в історії розвитку школи в Україні: Цінності освіти і виховання: Наук.-метод. зб. / За заг. ред. Сухомлинської О. В. – К., 1997. 3. Сухомлинський В. О. Народження громадянина // Вибрані твори: У 5 т.– К. : Рад. школа, 1977. – Т. 3. 4. Сухомлинський В. О. Методика виховання колективу // Вибрані твори:У 5 т. – К. : Рад. школа, 1976. – Т. 1.
Рецензент: д.пед.н., професор І. В. Поташнюк.

УДК 37.013
Попова Д. А., к.пед.н., доцент (Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)
ПОЛІКУЛЬТУРНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ТУРИЗМУ: ЗМІСТ ТА СТРУКТУРА
Анотація. У статті на основі теоретичного аналізу досліджуваної проблеми обґрунтовано структуру полікультурної компетентності майбутніх фахівців з туризму. Узагальнено погляди наукових діячів щодо структури полікультурної компетентності студентів та визначено, що в структурі полікультурної компетентності майбутніх фахівців з туризму необхідно виокремити мотиваційно-аксіологічний, когнітивний, діяльнісний, соціо-культурологічний та особистісно-рефлексійний компоненти. Проаналізовано зазначені компоненти полікультурної компетентності майбутніх фахівців з туризму.

Ключові слова: компетентність, полікультурна компетентність, структура полікультурної компетентності, майбутні фахівці з туризму, полікультурна компетентність майбутніх фахівців з туризму.
Аннотация. В статье, на основе теоретического анализа исследуемой проблемы, обоснована структура поликультурной компетентности будущих специалистов по туризму. Обобщены взгляды ученых относительно структуры поликультурной компетентности студентов и определено, что в структуре поликультурной компетентности будущих специалистов по туризму необходимо выделить мотивационно-аксиологический, когнитивный, деятельностный, социо-культурологический и личностно-рефлексивный компоненты. Проанализированы указанные компоненты поликультурной компетентности будущих специалистов по туризму.

Ключевые слова: компетентность, поликультурная компетентность, структура поликультурной компетентности, будущие специалисты по туризму, поликультурная компетентность будущих специалистов по туризму.
Annotation. In article the structure of the multicultural competence of future specialists in tourism is substantiated on the basis of theoretical analysis of the investigated problem. Summarizing the views of scientists on the structure of students’ multicultural competence, the author concludes that in the structure of multicultural competence of future specialists in tourism we should distinguish the following components: motivational and axiological, cognitive, activity component, socio-cultural and personally-reflective component. Each of the components of multicultural competence of future specialists in tourism is analyzed.

Keywords: competence, multicultural competence, multicultural competence structure, future specialists in tourism, multicultural competence of future specialists in tourism.
Вимоги до сучасних фахівців не обмежуються професійною компетентністю, важливим фактором є також формування полікультурної компетентності. Особливо це стосується діяльності фахівців туристської індустрії, яка пов’язана з постійними контактами між представниками різних культур у процесі обслуговування споживачів, на ділових переговорах, міжнародних презентаціях, конференціях, виставках тощо.

Структуру полікультурної компетентності майбутніх фахівців досліджували відомі вітчизняні та зарубіжні науковці: І. Ю. Алексашина, І. В.  Васютенкова, Н. М. Величко, Л. І. Воротняк, Л. А. Гончаренко, Л. Ю. Данилова, О. А. Івашко, В. В. Кузьменко, М. В. Сімоненко, С. О. Сисоєва, І. В. Соколова, А. В. Шишко, О. М. Щеглова, Н. В. Якса та ін. Проте проблема структури полікультурної компетентності майбутніх фахівців з туризму недостатньо висвітлена у сучасних наукових дослідженнях.

Мета статтіна основі теоретичного аналізу досліджуваної проблеми обґрунтувати структуру і зміст полікультурної компетентності майбутніх фахівців з туризму.

Розглядаючи структуру полікультурної компетентності майбутнього фахівця, звернемося до сучасного словника іншомовних слів, який дає наступне визначення поняття «структура»: «Структура (від латинського structura) – взаєморозташування й зв'язок складових частин чого-небудь; будова, обладнання» [1, с. 473].

Проаналізуємо структуру педагогічної компетентності майбутнього викладача іноземних мов, запропоновану А. В. Шишко. Змістовно-операціональний компонент передбачає наявність таких компетенцій: методологічна, дидактична, організаційна, психолого-педагогічна, інформаційна, економіко-правова, екологічна, валеологічна. Зазначимо, що компоненти компетенції одночасно є критеріями оцінювання сформованості структурних компонентів професійної компетентності майбутніх фахівців [2, с. 12].

Комунікативний компонент охоплює такі компетенції: мовну, вербально-комунікативну, вербально-когнітивну, міжкультурну комунікативну, метакомунікативну. Ціннісно-мотиваційний компонент передбачає наявність загальнокультурної, громадянської, ціннісно-педагогічної, мотиваційної компетенцій.

Особистісний компонент містить особистісну (соціокультурні, професійно важливі якості), індивідуальну (професійні якості та здібності, засоби саморегуляції) компетенції та компетенцію рефлексії.

Л. І. Воротняк зміст полікультурної компетенції магістрів вищих навчальних закладів пов’язує з соціокультурним, комунікативно-прагматичним та особистісним компонентами [3, с. 7]. На нашу думку, в цій структурі відсутній мотиваційно-аксіологічний компонент, адже при формуванні полікультурної компетентності майбутнього фахівця необхідною складовою є мотивація, що є важливою для професійної діяльності та ціннісного ставлення до удосконалення полікультурної компетентності майбутнього фахівця.

Л. Ю. Данилова в структурі полікультурної компетентності особистості виділяє наступні компоненти: 1) мотиваційно-ціннісний компонент, який включає мотиви, мету, ціннісні установки студента, що передбачає ставлення до майбутньої професійної діяльності як до цінності та потреби студента у формуванні й самовихованні своєї полікультурної компетентності; 2) когнітивний компонент, який характеризує сукупність знань про культуру, сутність і способи самовиховання полікультурної компетентності; здатність до систематизації й узагальнення знань; 3) діяльний компонент, який передбачає наявність умінь вступати в інтеркультурну комунікацію з носіями іншомовної культури, передавати інструментарій самопізнання й саморозвитку іншому, рефлексувати власну діяльність і поведінку; 4) емоційний – обумовлює позитивне оцінювання професійних явищ із опорою на соціальні та особистісні значимі цінності, здатність сприймати внутрішній світ іншого й ототожнювати себе з ним [4, с. 10].

В основі культурної компетентності особистості І. В. Васютенкова виділяє такі структурні компоненти: 1) у складі професійного компонента автор розглядає культуру спілкування, методичну, інформаційну, рефлексивну культури; 2) культурологічний компонент передбачає знання й розуміння рідної, світової, іншомовної культур, культури міжкультурного спілкування – культурою безконфліктного існування; 3) особистісний компонент визначає сукупність якісних характеристик, що відображають моральну позицію, яка пронизує всі складові полікультурної компетентності [5, c.19].

О. М. Щеглова виділяє кілька компонентів у структурі полікультурної компетентності майбутнього фахівця, а саме: 1) когнітивний – освоєння образів і цінностей світової культури, культурно-історичного й соціального досвіду різних країн і народів; 2) ціннісно-мотиваційний, спрямований на формування ціннісно-орієнтовної і соціально-настановної готовності студента до міжкультурної комунікації й обміну, розвиток толерантності стосовно представників інших культурних груп; 3) діяльнісно-поведінковий, спрямований на розвиток здатності до розв'язку професійних завдань при взаємодії із представниками різних культурних груп [6, c. 94].

Отже, саме на викладені класифікації ми будемо спиратися, аналізуючи зміст і структуру полікультурної компетентності майбутніх фахівців з туризму.

Узагальнюючи погляди наукових діячів на питання структури полікультурної компетентності студентів, ми приходимо до висновку про те, що в структурі полікультурної компетентності майбутніх фахівців з туризму необхідно виокремити наступні компоненти: мотиваційно-аксіологічний, когнітивний, діяльнісний, соціокультурологічний та особистісно-рефлексійний. Проаналізуємо кожний із компонентів полікультурної компетентності майбутніх фахівців з туризму. Кожному структурному компонентові ми даємо характеристику, виходячи з ідеї компетентнісного підходу до посилення особистісної спрямованості освіти.



Мотиваційно-аксіологічний компонент є основою формування полікультурної компетентності. Мотиваційно-ціннісний компонент є системою мотиваційно-ціннісних утворень: мотивів, цінностей, інтересів, потреб, полікультурних якостей, що регулюють повсякденне життя й діяльність особистості у полікультурному суспільстві. Цей компонент включає ціннісні установки студента – майбутнього фахівця з туризму, передбачає відношення до майбутньої професійної діяльності як до цінності, потребу з формування та самовиховання власної полікультурної компетентності, прагнення до особистісного самовдосконалення.

До мотиваційно-аксіологічного компонентта, на нашу думку, належить сформованість мотивації до полікультурної діяльності, ставлення до себе як до суб’єкта полікультурної діяльності, усвідомлення необхідності виконання професійних функцій на засадах полікультурності.

Незважаючи на різнобічність думок, одностайними дослідники є у виділенні когнітивного компонента. Когнітивний компонент пов’язаний із мотиваційно-аксіологічним компонентом та передбачає сформованість системи полікультурних знань, що є орієнтовною основою діяльності особистості у полікультурнім суспільстві.

На нашу думку, готовність майбутнього фахівця з туризму до полікультурної діяльності, забезпечить комплекс знань, що є базовим для формування полікультурної грамотності майбутнього фахівця. Внаслідок складності феноменів культури та полікультурності запропонований варіант розглядається як один із можливих і містить наступні складові: знання і розуміння рідної та світової культур, знання і розуміння феномену полікультурності, знання і розуміння особливостей культури міжнаціонального спілкування, крос культурна грамотність.

Знання і розуміння рідної та світової культур та феномену полікультурності передбачає наступні характеристики фахівця: розуміння сутності понять «культура», спираючись на сучасні дослідження в галузі культурології, соціології, філософії, етики; орієнтація у великій кількості дефініцій, зумовлених малопродуктивністю численних спроб надати вичерпне тлумачення поняття полікультурності внаслідок складності самого феномену; усвідомлення єдності суспільства, культури та особистості, виходячи з того, що культура представляє собою складний феномен, що визначає систему ціннісних орієнтацій суспільства і окремої особистості – носія певної культури; обізнаність про ідеї, принципи, завдання полікультурної освіти; обізнаність про диференціацію культур за різноманітними ознаками: розмежування між суб’єктивною та об’єктивною культурою; культура, що асоціюється з такими її продуктами, як мистецтво, література, архітектура, артефакти, пам’ятки історії та культури, писемні джерела; культура, що містить в собі культурно-орієнтовану поведінку (традиції, звичаї, одяг, їжа, побут та ін.) та погляди (переконання, цінності, суспільно-визнані норми, моделі поведінки); володіння необхідною термінологією з полікультурності (культурний монізм, культурний плюралізм, віротерпимість, толерантність, дискримінація, расизм, ксенофобія, субкультура, культурні стереотипи, шовінізм, полікультурне середовище та ін.).

Знання та розуміння історії та культури рідного народу має першочергове значення, тому що тільки людина, добре обізнана про власний народ, здатна прийняти та зрозуміти культурні цінності інших.

Кроскультурну грамотність майбутнього фахівця з туризму в цьому напрямі забезпечить базова термінологія: етнос, етногенез, етноцентризм, етнічна самосвідомість, ідентифікація, народність, нація, державна нація, національне самовизначення, етнічна група, національна меншина, етнографічна група, етнокультурне та ентосоціальне розмаїття, унікальність, діаспора та ін.

Враховуючи три рівні презентації етнічної культури: глобальний, національний та регіональний, варто зазначити, що презентація глобального рівня пов’язана з орієнтацією в значущих епохах та періодах розвитку історії та культури етносу, знання шедеврів, що зайняли гідне місце в масштабі світової культури та їх творців, досягнення науки та мистецтва, що увійшли в культурний фонд людства. Зміст національного рівня складають знання традиційної матеріальної та духовної культури народу, його походження (етногенезу) та етнічної історії, виховання та освіту, здобутки різних галузей мистецтва, досягнення в галузі родинного, громадського, виробничого та державного життя. Особливої значущості набуває усвідомлення полікультурності рідної культури, зумовлену тим, що сучасне українське суспільство об’єднує людей різних національностей, віросповідань та культурних моделей.

Регіональний рівень презентується орієнтацією фахівця з туризму в етнічних, соціально-економічних та культурних різних регіонів країни, в історії та культурі рідного краю на тлі загального перебігу подій в Україні.

Знання і розуміння світової культури як надбання всіх народів сприяє залученню до світових глобалізаційних процесів, розумінню взаємозалежності країн та народів у сучасних умовах, формуванню неупередженості світогляду. Формування полікультурної грамотності фахівця з туризму в контексті світової культури забезпечить володіння наступною термінологією: глобалізація, інтеграція, інтернаціоналізація, наукова картина світу як сукупність національної та полікультурної картин, глобальна культура, загальнолюдські цінності, кроскультура та ін.

Доктор педагогічних наук І. Ю. Алексашина підкреслює, що глобальне сприйняття людиною світу безпосередньо пов’язане з розумінням унікальності культур, поглядів та звичаїв, характерних для різних націй [7, с. 33]. Водночас, важливо усвідомлювати, що поряд з різноманіттям культур існують і загальнолюдські цінності, які були вироблені в різний час і в різних регіонах світу.

Пізнання іншомовної культури передбачає оволодіння майбутнім фахівцем з туризму кроскультурною грамотністю, починаючи з ознайомлення з національними цінностями іншої культури (історії, мови, традицій), продовжуючи осягати її шляхом глибокого інтелектуального аналізу та закінчуючи сприйняттям культури очима її носія. Такої думки дотримується І. Ю. Алексашина. Під кроскультурою розуміємо перетинання різних культур, що виявляється в спільних традиціях і є наслідком взаємозбагачення і взаємопроникнення культурних цінностей різних народів в процесі їх соціокультурної взаємодії.



Знання і розуміння особливостей культури міжнаціонального спілкування передбачає розвиток толерантності в міжетнічних відносинах, подолання як зневажливого ставлення до національних традицій, так і їх абсолютизації [7, с. 74].

Діяльнісний компонент полікультурної компетентності фахівця з туризму дає можливість визначити рівень творчої перетворювальної діяльності фахівця туристичної галузі. Діяльнісний компонент відображає сформованість полікультурних умінь і навичок щодо дотримання соціальних норм і правил поведінки у полікультурнім суспільстві, наявність досвіду позитивної взаємодії із представниками різних культур [8]. Даний компонент передбачає формування умінь і навичок щодо дотримання норм і правил поведінки у суспільстві з іншою культурою, здатність здійснювати інтеркультурну комунікацію, уміння долати міжкультурні конфлікти, здатність оцінювати наслідки професійної діяльності на засадах полікультурності.

Соціокультурологічний компонент полікультурної компетентності майбутнього фахівця з туризму особистості передбачає формування соціокультурної свідомості та соціокультурної відповідальності, культурної толерантності та адекватної поведінки в соціумі з іншою культурою.

Особистісно-рефлексійний компонент полікультурної компетентності визначає сукупність якісних характеристик, що відображають моральну позицію, яка пронизує всі складові полікультурної компетентності [5, с. 19], визначає позитивне оцінювання майбутнім фахівцем явищ, спираючись на соціально та особистісно значущі цінності; здатність майбутнього фахівця до адекватної самооцінки своїх професійних можливостей та особистісних якостей на основі самоповаги та позитивного самосприйняття; наявність таких якостей особистості, як полікультурний світогляд, моральна відповідальність за виважене трактування подій [9]. Особистісно-рефлексійний компонент полікультурної компетентності майбутнього фахівця з туризму передбачає формування здатності до рефлексії власної діяльності і поведінки, формування полікультурного світогляду, адаптивності до іншого культурного середовища та комунікабельності, здатності до самовдосконалення, формування системи полікультурних цінностей (інтелектуально-наукові, морально-етичні, художньо-естетичні, еколого-ноосферні) [10].
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка