Міністерство освіти І науки україни міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка степана дем’янчука психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та внз



Сторінка22/31
Дата конвертації08.03.2016
Розмір5.4 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   31

Аналіз досліджень зарубіжних істориків і діячів таких, як Базиль Ліддел Гарт, Алан Кларк, Пауль Карелл, Уільям Крейг, Едвард Стеттініус, Роберт Джексон, Джеффрі Джюкс, Баррі Пітт показує, що вони досить високо оцінювали внесок українських вчених і конструкторів у перемогу.

Це досить відомі особи і професіонали своєї справи. На жаль, яскраві історичні праці та книги цих авторів про епохальні події війни з нацизмом ще не видавались в Україні.



Мета нашої роботи викласти суть і розкрити значення українських технологій з професійної точки зору і пояснити, чому цим технологіям не було рівних на той час у цілому світі. А оцінку їх значення у війні і у всесвітній історії віддаємо в руки вище згаданим зарубіжним вченим і діячам високого рівня. Це надзвичайно важливо знати в наш час, коли Україна фактично знаходиться в стані війни та центрі доленосних подій, які відбулися у нас за останні кілька років і які нагадують початок Другої світової війни. У ситуації, яка виникла, події в нашій державі є предметом перших новин преси і ТV всього світу, внаслідок вкрай небезпечної військової ситуації, що склалася в Україні, для всієї планети. Це не є перебільшенням. Та і Аншлюс (приєднання в 1938 році Австрії до Німеччини) хіба не нагадує недавній Аншлюс з Кримом?

Розроблені українськими вченими і успішно використані на війні технології швидкісного і високоякісного ремонту військової техніки були непомітними для стратегів вермахту і були фатальними для них тому, що дуже часто зводили нанівець усі їх розрахунки і плани. За влучним висловом британського історика Б. Л. Гарта [1], саме ці технології запустили проти Гітлера таку найбільш значиму у війні категорію, як час.

Напередодні Другої світової війни українськими вченими в Інституті електрозварювання імені О. Е. Патона вперше були розроблені унікальні технології, яким не було рівних у світі, що дозволяли якісно і дуже швидко зварювати броню танків і САУ. У всьому світі для цього використовувались заводські стаціонарні елекрозварювальні пристрої. Кожен підбитий німецький танк T-III, T-IV, T-V і навіть T-VI (тигри) везли для ремонту у Німеччину або на далекі від фронту ремонтні бази на окупованих територіях, що контролювались партизанами або вояками УПА. За таких умов ремонт вимагав великих фінансових витрат і часу (далеких перевезень, завантажень і перевантажень військових ешелонів). Кожен з таких залізничних ешелонів був бажаною здобиччю для операцій партизан, оскільки їх підрив надовго блокував рух залізничних потягів, а скинута під укіс техніка часто там і залишалась, не прибувши до місця призначення.

Вчені України в Інституті електрозварювання винайшли і створили незвичну для свого часу стратегічно важливу пересувну електрозварювальну установку, яка дозволяла зварювати гефнерівську сталь будь-якої товщини у фронтових умовах, в районах бойових дій і тут же знову направляти танки в бій. Найцікавіше, що поставленні заплати були набагато міцнішими, ніж сама броня, і роботи виконувались швидко, надійно та дешево. Такий польовий ремонт прямо на лінії фронту давав додатково до 10 000 танків і САУ в рік, що дорівнювало озброєнню майже 10 танкових армій. Всього, як заcвідчує А. Кларк [2], за патонівськими технологіями була відремонтовано біля 40 тисяч танків за роки протистояння з нацизмом.

Саме цей фактор американський історик А. Кларк виділив чи не одним із найважливіших у перемозі над Гітлером. Він писав, що після того, як вогнем авіації і артилерії за день бою знищувались десятки радянських танків, вранці німецькі офіцери у свої біноклі в променях світанку знову з великим розчаруванням, розпачем і страхом бачили кожного дня на горизонті ряди зловісних для них силуетів тридцятичетвірок. Німецькі загарбники дивувалися, звідки з’являється така неймовірна кількість готових до бою Т-34. Саме тому начальник відділу преси Міністерства іноземних справ рейху П. Шмідт, взагалі наділяв міфічними якостями ці бронетанкові сили. Він навіть не здогадувався, що ця неймовірна кількість танків продукується найперше новітніми патонівськими технологіями, яким не було рівних у світі.

До речі, і зараз розроблені в Рівненському НДІТМ унікальні електрошлакові технології переплаву інструментальних сталей, які роблять цикл їх виробництва замкнутим на кожному підприємстві – без будь-якої залежності від постачальників. Унікальність цих технологій ще й в тому, що вперше в світі у м. Рівне навчились відливати ливарні заготовки без усадкової раковини. Зацікавились цим винаходом навіть у США. У НДІТМ приїздив представник із ММФ США з пропозицією виготовляти суцільно-металеві кільця з перемичкою для якірних ланцюгів авіаносців США, які дуже часто рвуться внаслідок величезної їх маси. Але НДІТМ почав стрімкими темпами занепадати. В наш час НДІТМ внаслідок повної зупинки або стагнації виробництва на багатьох підприємствах України залишається без замовлень і зараз розпродається частинами, щоб виплатити хоча б заробітну плату робітникам. Ліквідована в інституті і сучасна науково-дослідна лабораторія для вдосконалення електрошлакових технологій. Виділяємо останнє не для того, щоб когось звинуватити, а щоб підкреслити той небезпечний факт, що наша держава в даний час знаходиться в значно гіршому стані, ніж напередодні Другої світової війни. Тоді в Україні працювали потужні конструкторські бюро, науково-дослідні інститути і підприємства.

Іншим стратегічним фактором, який був створений українськими вченими і який відмічається майже усіма зарубіжними істориками, є створений в Україні танк Т-34 Олександра Морозова і Миколи Кучеренко спроектований в конструкторському бюро Кошкіна на ХМЗ в 1939 році. Він мав вагу 26,4 т – тобто вагу легкого танка, що робило його неперевершеним по маневреності і давало незвичайну для броньованих машин швидкість. Його довжина – 6,1 м, висота – 2,4 м, ширина гусениці майже 0,5 м і кліренс 0,4 м. Т-34 мав виключно економний 12-циліндровий дизельний двигун потужністю 400 к. с., зроблений вперше у світовій практиці з алюмінію (конструктори Я. Віхман і Т. Чупахін). Крім того, цей танк мав небачену по потужності в ті часи, зброю – 76,2 мм. гармату калібру 41,2 і 2 кулемети 7,62 із скорострільністю 500-600 пострілів за хвилину.

Головна характеристика маневреності танку – кількість к.с./т. Для Т-34 це 18 к.с./тн. А це значить, що в історії танкобудування він є рекордсменом! Найкращі модифікації німецького середнього танку Т-ІІІ мали питому потужність лише всього 14 к.с./т, англійський кращий танк тих часів – 7,2 к.с./т, американський «Шерман» – 14 к.с./тн.

Вперще в світі у Т-34 було застосовано похилу броню (65 мм на башті і 45 мм на корпусі), шо робило його маловразливим для німецьких гармат. Наприклад, броньований лист d=100 мм під кутом 60°, має таку ж протиснарядну стійкість як вертикальна бронеплита 330 мм. Лобова броня Т-34 якраз і розміщена під кутом 60°.



Американський історик Дуглас Орджил присвятив спеціальну книгу танку Т-34 і КБ Кошкіна за суттєвий внесок, зроблений цим бюро в історію світової науки [3]. Книга увійшла до багатотомної історії Другої світової війни, виданої в США у 1971 році.

Слід зазначити, що жоден вид бойової техніки, з якою стикалися гітлерівські військові сили, не викликав у них такого жаху, як Т-34. Блискучі успіхи німецьких танкових дивізій під час розгрому Франції були фатальні в тому сенсі, що закріпили віру в безперечну німецьку технічну вищість. Відкриття, що «унтерменшен» (недолюди), як гітлерівці називали слов’ян, зуміли створити недосяжно досконаліший ніж їх бойові машини танк, викликало небувалий, містичний страх як у верхніх, так і в нижніх ешелонах армії Гітлера.

«Найкращий танк у світі» – така оцінка відомого і увішаного багатьма хрестами гітлерівського генерал-фельдмаршала Евальда фон Клейста, командувача 1-ю танковою армією вермахту [4].

«Виключно високі бойові якості. Ми нічого подібного не маємо» – константував переваги Т-34 начальник штабу 58 танкового корпусу німців генерал-майор фон Мелентін [4].

Та найбільш страшний прогноз дав танковий фахівець і полководець Гітлера генерал-полковник Гейнц Гудеріан, командуючий в 1941 році другою танковою армією вермахту: «Якість танків Т-34 така, що переваги матеріальної частини наших танків втрачені і тим самим розтанули наші надії на швидкі і вирішальні перемоги». Про високу маневреність та видатні бойові якості Т-34 пише також і німецький історик Лео Кесслер [4]. Підсумовуючи сказане потрібно особливо відмітити, що найкраща похвала – це похвала ворога.

Бойові якості танка визначаються трьома факторами:

вогнева потужність;

броньовий захист;

маневреність.

Саме в цьому порядку і ніяк інакше. Ці якості, значення яких в бою правильно оцінили саме українські конструктори, обумовили неперевершенність Т-34.

Наприклад, початкова швидкість снаряда Т-34 662 м/сек, у німецького Т-IІІ – 390 м/сек. Запас ходу Т-34 – 465 км, у німецького Т-IІІ – 160 км на шосе. При цьому Т-IІІ мав не гармату а, як говорили самі німці, «хлопушку» спочатку калібру 37, а пізніше – 50 мм. І це проти гармати Т-34 з калібром 76,2 і броні, яка мала бронестійкість близьку до німецького важкого танка Т-VI. Щоб принизити це досягнення українських вчених і конструкторів, нині у пресі поширюються чутки, що начебто німецькі «Тигри» десятками розстрілювали наші танки. Це брехня. Самі німці пишуть, що Т-34 з’являлися і зникали настільки швидко, що за ними не можна було навіть навести башту «Тигра», а потім раптово виникали ззаду чи збоку і розстрілювали «Тигра» в упор. Втікти «Тигр» не міг, адже його швидкість на шосе була всього 35 км/год і в полі ледь доходила до 30 км/год. В той час, як Т-34 мав швидкість у полі 55 км/год.

Під час війни Т-34 ретельно був досліджений англійською школою танкобудування. Звіт англійських фахівців про Т-34 викликає особливий інтерес тому, що він оцінювався на основі технічних і технологічних критеріїв того часу. Ось що вразило англійських танкобудівників: «найбільш важливі деталі можна порівняти з відповідними деталями серійних англійських авіамоторів. (Для нефахівців пояснимо, що якість обробки і жорсткість вимог до виробництва авіамоторів є найвищою. – Автор)». Поверхня відлитих компонентів груба, але без пористості і раковин. Більшість важливих болтів і штифтів мають низькотемпературний відпуск і добре притерті. Рівень виготовлення деяких деталей дуже високий. Якщо взяти до уваги, що ХМЗ недавно створений, то випуск і виробництво таких високоякісних танків і в таких великих кількостях є світовим інженерно-технічним досягненням найвищого класу» [3].

Слід також згадати ще одну чудо-зброю М-13 (легендарну «Катюшу»), до створення якої причетний житомирський геній С. П. Корольов і яка також наводила панічний страх на гітлерівські війська. На жаль, в працях зарубіжних дослідників вона не знайшла такого широкого відображення і аналізу, як згадана вище техніка, тому ми опускаємо М-13 від подальшого розгляду.

В нашій роботі ми зовсім не торкались чисто історичних аспектів перемоги над нацизмом. Нами розкриті основні технічні і технологічні особливості зброї, створенної українськими вченими і конструкторами, значення яких надзвичайно високо оцінено зарубіжними фахівцями як стратегічне. Тому в списку джерел цієї роботи відсутні будь-які україномовні та російськомовні історичні джерела інформації. Всі джерела – англійські, американські чи німецькі.



Узагальнюючи результати проведеного дослідження, можна зробити висновок, що українські вчені відіграли важливу роль у науковому та технічному забезпеченні перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Розглянуті нами технологічні та машинобудівні рішення засвідчують таланти і геніальність наших співвітчизників, які відіграли стратегічну роль у перемозі, належно оцінені на Заході і навіть ворогом.
1. Liddell Hart B. Great Strategic Decisions. – History of the Second World War / B. Liddell Hart., Gr. Br., 1966, vol. 8, p. 3231–3238. 2. Clark A. Barbarossa. The Russian-German Conflict 1941-1945 / Clark A. London. 1965. P. 412. 3. Orgill D. T-34 Russian Armor – History of World War II / D. Orgill. N.Y., 1971. 4. Kessler L. Iron First. The Story of the SS Panzer Divisions between 1943-1945 / L. Kessler. London, 1977, p. 54. 5. Shirer W. L. The Rise and Fall of the Third Reich / W. L. Shirer. London, 1961. 6. Carell P. Hitler’s War on Russia / P. Carell. London, 1971, vol. 1, p. 200–229, 329–330, 363.
Рецензент: д.е.н., професор В. І. Борейко.

РОЗДІЛ 3

ЛІТЕРАТУРНА СПАДЩИНА УЛАСА САМЧУКА
УДК 82-1/29
Артеменко Л., ст. викладач (Рівненський медичний коледж)
СЮЖЕТНА ПАРАДИГМА УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕТОЛОГІЧНОЇ ЛІРИКИ
Анотація. У статті досліджено специфіку сюжетної організації української поетологічної лірики. Виокремлено основні сюжетно-ситуативні комплекси мотивів української поетологічної лірики ХХ ст. Детально проаналізовано сюжетно-ситуативний комплекс «поет – творчий процес» і його домінантні мотиви: поетичне натхнення; плин творчого процесу; предмет поезії, її теми; муки поетичної творчості; сенс поетичної творчості; душевний стан митця у процесі творчості; мотиви творчої втоми, виснаження, сумнівів; мотив творчої нереалізованості, творчої невдачі, незрілості.

Ключові слова: поетологічна лірика, сюжет, фабула, мотив, сюжетно-ситуативний комплекс.
Аннотация. В статье исследована специфика сюжетной организации украинской поэтологической лирики. Выделены основные сюжетно-ситуативные комплексы мотивов украинской поэтологической лирики ХХ века. Детально проанализирован сюжетно-ситуативный комплекс «поэт – творческий процесс» и его доминантные мотивы: поэтическое вдохновение; течение творческого процесса; предмет поэзии ее темы; муки поэтического творчества; смысл поэтического творчества; душевное состояние художника в процессе творчества; мотивы творческой усталости, истощения, сомнений; мотив творческой нереализованности, творческой неудачи, незрелости.

Ключевые слова: поэтологическая лирика, сюжет, фабула, мотив, сюжетно-ситуативный комплекс.
Annotation. This article is dedicated to the analysis of the plot’s organization specificity in the Ukrainian poetological lyrics. Herein the main plot and situational complexes of the motives of the Ukrainian poetological lyrics of the XX century are singled out. There was performed a detailed analysis of the plot and situational complex «poet – creative process» and its dominant motives: the poetic inspiration; the progress of the creative process; the subject of the poetry, the plots of the poetry; the throes of the poetry writing; the sense of the poetry writing; the state of poet’s mind during the creative process; the motives of the creative tiredness, exhaustion, doubts; the motive of the impossibility of the personal fulfillment in creation, the artistic failure, the immaturity.

Key words: poetological lyrics, plot, story, motive, plot and situation complex.

Семантика поняття «сюжет» здебільшого пов’язана з уявленням про динаміку, рух, певну послідовність розгортання картин зображуваного в літературно-художньому творі людського життя. Попри наявність значної кількості досліджень, присвячених категорії сюжетності, проблема сюжету і досі залишається доволі дискусійною, зокрема у площині жанрово-родової специфіки його художнього вияву. Загальновизнаним є факт правомірності застосування категорії «сюжет» у контексті епічних і драматургічних творів. Стосовно особливостей епічного та драматургічного родів літератури сюжет в основному визначають як локалізовану у певних часово-просторових межах форму подієвого розгортання й авторської предметно-образної конкретизації заданої фабули, тобто уявної або реальної історичної події, що виступає тією фактологічною основою, яку автор художньо трансформує відповідно до власних естетичних уподобань і світоглядних настанов. Утім, далеко не всі дослідники констатують про правомірність використання категорії сюжетності щодо ліричного роду літератури, специфіка якого, якщо не брати до уваги такі синтетичні форми, як ліро-епос або ліро-драматургія, здебільшого не припускає наявності, а тим більше динамічної розгорнутості фабульної подієвої канви.

Те, що феномен подієвості не типовий для лірики, дає підстави окремим дослідникам стверджувати про те, що сюжету лірика немає, а тип структурно-семантичної організації ліричного твору позасюжетний. Останнє твердження на сьогодні залишається суперечливим з огляду на те, що інші дослідники теоретично аргументують наявність сюжету й у ліричних творах, щоправда підкреслюють його особливу, типологічно відмінну від епосу або драматургії форму художнього буття. Протиставлення цих двох відмінних родових типів сюжетного розгортання в основному пояснюють у контексті семантичної опозиції екстеріоризованої (зовнішньої, або об’єктивованої) й інтеріоризованої (внутрішньої, або суб’єктивованої) форми вияву сюжетної подієвої основи літературно-художнього твору.

Метою нашої статті є дослідження специфіки сюжетної організації української поетологічної лірики.

Об’єктивованим є тип сюжету, що має форму розповіді або драматизованих діалогів, які розгортають реальну або умовно-реальну фактологічну основу твору (життєва історія, випадок із життя, історична подія, людський характер, природне явище, психологічні стани, ознаки та якості тих або тих предметів, природних явищ, суспільних феноменів) у вигляді ланцюжка образних картин (епізодів, сцен), пов’язаних у подієву послідовність (причинно-наслідкову, хронікальну – із прямим чи ретроспективним порядком розгортання подій тощо). Цей тип сюжету передусім притаманний епічним і драматургічним творам, але частково може бути представлений і в ліриці. Загалом для лірики властивий суб’єктивований тип сюжету, основу якого також може складати певна фабульна ситуація, яка, проте, тут не набуває вигляду чітко окресленого та динамічно розгорнутого подієвого ланцюжка, має специфічну, свого роду «крапкову», тобто фрагментарну, форму і закцентована не на зовнішньо, а на внутрішньо мотивованих чинниках вияву семантичних аспектів подієвості. Іншими словами, якщо в епічному або драматургічному творі від початку задана фабульна ситуація відзначається чітко вираженою тенденцією до подієвого розгортання зовні, то в ліриці вона мислиться лише внутрішнім приводом для вираження роздумів та емоцій суб’єкта ліричного висловлювання.

Подієва трансформація фабульної основи об’єктивованого типу сюжету в суб’єктивованому заміщена трансформацією звичного або ймовірно-звичного погляду на деякий стан речей (життєві ситуації та проблеми) під кутом зору авторських ідейно-естетичних оцінних настанов.

Основу фабульної ситуації, яка певним чином інтерпретована й оцінена автором у ліричному творі, здебільшого формують так звані сюжетні мотиви.

На сучасному етапі літературознавці напрацювали достатньо широкий спектр визначень поняття «мотив». Так, укладачі відомого «Літературознавчого словника-довідника» тлумачать мотив як «тему ліричного твору або неподільну смислову одиницю, з якої складається фабула (сюжет): мотив відданості вітчизні, жертовності, зради коханого тощо. Мотиви рухають вчинками персонажів, збуджують їх переживання і роздуми, особливо тонко динамізують внутрішній світ ліричного суб’єкта» [1, с. 469].

У новітній літературознавчій енциклопедії (за ред. Ю. Коваліва) мотив потрактовано дещо по-іншому – як: «стійкий формально-змістовий компонент художнього твору чи критичної або літературознавчої праці, усвідомлена причина творчості або аналізу, зумовлена художніми та науковими потребами, відповідними інтелектуальними діями. За формою відображення змісту, що має для виконавця особливе значення, мотивами можуть бути почуття, переживання, уявлення, думки, поняття, ідеї, інтереси, зорієнтовані на певну мету. Мотив відрізняється від теми, яка витворює загальнішу семантичну одиницю, що складається із сукупності мотивів» [2, с. 78–79].

Коментуючи теоретичну позицію одного з перших дослідників поняття «мотив» – відомого російського вченого О. Веселовського, укладачі енциклопедії «Лексикон загального та порівняльного літературознавства» констатують про те, що «з одного боку, «мотив виростав у сюжет», шо дозволяє розуміти під мотивом «зерно сюжету», «формулу, яка породила сюжет». З іншого – Веселовський говорить про сюжет як «комплекс мотивів, шо дає право вбачати в мотиві «елемент, складову частину сюжету». Насправді наведені погляди не суперечать один одному: якщо мотив дійсно передував сюжетові в процесі становлення останнього, то мотив, звичайно, виступає «зерном сюжету»; якщо ж аналізувати певний сюжет у композиційній завершеності, то його можна розглядати як «комплекс мотивів» [3, с. 347].

Відтак, мотив – це найменша структурно-семантична ланка сюжетної побудови й усталений смисловий елемент літературно-художнього тексту. Сюжетні мотиви постають як відображення окремих типових для певної сфери людської життєдіяльності, тобто більш або менш часто повторюваних життєвих ситуацій, моделей людських взаємин, емоційних вражень тощо. Таким чином, той або той змодельований життям мотив у ліричному творі розгорнений у більш або менш сюжетно деталізовану ситуацію, яка, відповідно до авторських ідейно-естетичних настанов, зазнає художнього трансформування й оцінювання.

Серед численних структурно-семантичних типів сучасної лірики поетологічну лірику прийнято виокремлювати як такий її різновид, тематичну спрямованіть якого визначає рефлексія уявлень митця про сутність, природу та призначення поетичної творчості, що знаходять свій вияв у його художніх творах.

З огляду на те, що осмислити у площині однієї літературознавчої студії всього кола сюжетних мотивів української поетологічної лірики ХХ ст., очевидно не можна, на нашу думку, доцільно виокремити й схарактеризувати комплекс найбільш усталених ситуативних мотивів, які визначають її узагальнену сюжетну парадигму. Відповідно нами було розмежовано шість основних сюжетно-ситуативних комплексів мотивів української поетологічної лірики ХХ ст.: 1) поет – надприродні сили; 2) поет – суспільство або його диференційована частка; 3) поет – влада; 4) поет – читачі; 5) поет – інший поет; 6) поет – творчий процес. Розглянемо більш детально останній із зазначених сюжетно-ситуативних комплексів.

Для сюжетно-ситуативного комплексу «поет – творчий процес» властиве відображення мистецькоцентричних та антропоцентричних мотивів, пов’язаних із естетичними рефлексіями митців стосовно особливостей власного творчого процесу. На нашу думку, в цьому комплексі домінуючими є такі сюжетні мотиви: поетичне натхнення; плин творчого процесу; предмет поезії, її теми; муки поетичної творчості; сенс поетичної творчості; душевний стан митця у процесі творчості; мотиви творчої втоми, виснаження, сумнівів; мотив творчої нереалізованості, творчої невдачі, незрілості.

Поетичне натхнення.

У ході дослідження спостережено реалізацію мотиву поетичного натхнення в різних сюжетних площинах: змалювання миті появи натхнення (Б.-І. Антонич «Натхнення»; М. Семенко «Натхнення»; В. Поліщук «Творчий мент»; М. Нагнибіда «Натхнення»; Б. Бойчук «Поезія»; А. Таран «Перше натхнення»); стану душі митця у момент, коли натхнення його залишає (С. Гординський «Надхнення»); поетичної ідентифікації його джерела (В. Забаштанський «Муза»; В. Комашков «Натхнення»; Д. Луценко «У мене є мільйони дужих рук…»; М. Палієнко «Натхнення»); метафоричного порівняння натхнення із реаліями навколишнього середовища (Б.-І. Антонич «Пісня про чорні лаври»; П. Воронько «Натхнення – це любов»; С. Гординський «Метеор»):

Зриваєшся – і циркулем жадоб

Закреслюєш еліпсу круговиду,

Увесь тремтиш від хвилювання, щоб

Скоріш пройти, рвучкий спіймати віддих

Тих хвилювань, що понесуть тебе

Від берегів, де в слизі водоростів

І нудьгувань заснув твій корабель...

/…/


Волосся відкидаючи з чола,

В руці перо підводиш переможне –

Та враз – удар! Пісок, і рінь, і мла

Слів замілких і рим, що неспроможні

Сягнути у єдину глибину...

Аби хоч скель, дряпіжних рифів кігті!

А то, поглянь, заплив ти в мілину,

Де в твань намулу вгрузає біг твій.

І кидаєш перо у гніві геть,

Що щоглою зробитись не схотіло,

І мнеш папір – збезвітріле вітрило,

Що, злопотівши, не пішло вперед... [4, с. 193].

Плин творчого процесу.

Сюжетні мотиви зображення плину творчого процесу в найрізноманітніших його ракурсах простежуємо в значній кількості текстів української поетологічної поезії: Леся Українка «Як я люблю оці години праці»; Б. Лепкий «Ні! Я не лізу на котурни…»; Г. Чупринка «Творчі хвилі»; М. Рильський «Поетичне мистецтво»; Н. Лівицька-Холодна «Народження поезії»; Є. Маланюк «Ars poetica»;  С. Голованівський «Форма»; С. Гординський «Слова», «Ars poetica», «Сновидів», «Фантазія»; В. Нагнибіда «Творчість»; Костів-Гуска «І знов мережу у рядки…», «Як я пишу вірші»; Б. Кравців «Віршування», «Поезія»; В. Онуфрієнко «Творчість»; В. Лесич «Творчість», «Так твориться елегія»; Л. Костенко «Шукайте цензора в собі»; Б. Рубчак «Поетові»; В. Малишко «Ні, писати вірші – неважко…», «Художній домисел»; Л. Талалай «Заздрять музиці слова»; Г. Шепітько «Пишу я книгу, ніби десь іду…»; Б. Олександрів «Як складати вірші»; Б. Павлівський «Моя стихія», «Народження слова»; В. Махно «Порада як краще записувати вірші», «Український поет мусить писати римовані вірші…»; Г. Турков «Поезія»; В. Грабовський «Із секретів поезії»; Л. Палій «Творчість»; Н. Гончар «Дещо з історії мого віршування»:

Зі сну, що раптом збудить уночі,

з дихання вітру, з аромату квітки,

з ридання, що мовчанки сіть рвучи,

болючим спомином нежданно діткне.

З проміння сонця, що лежить в вікні,

з білизни, що тріпочеться на вітрі,

з зірок на небі і з зірок в мені

і з хмар, що рожевіють в раннім світлі.

Вона приходить, як зоря ясна,

а часом наче фурія зловісна,

що душу враз пропалює до дна

і думку розриває на повісма.

Поезія це молитва,

це душі – чи як це звати? – гонитва

за невловним усміхом щастя,

чи за гіркотою пізнання.

Поезія це згорання

на ватрі в жертву не знати Богу якому,

чи доброму, а чи злому?

Чи Божеські, чи демонічні

в незгораємій купині

горять у душах поетів огні,

огні вічні [5, с. 205].

Предмет поезії, її теми.

Сюжетні мотиви, пов’язані зі спробами митців охарактеризувати предмет поетичної творчості, специфіку її тематики, озвучено у творах Д. Загула «Даремно ти турбуєшся, поете!..»; Л. Забашти «Так гарно пишуть тепер поетеси…»; В. Біляїва «Вишневе»; Б. Павлівського «Я так живу», «Я не пишу замислувато…»; Т. Дігай «Я не вмію писати про яблуні й груші…» й ін.:

Даремно ти турбуєшся, поете!

Ще вистарчить сюжетів для поем.

Візьми число щоденної газети –

там тисячі невиспіваних тем.

Заглянь лишень у рубрику науки

чи в рубрику пригодницьких новин,

о скільки там і радощів, і муки!

І все петитом набрано дрібним [6, с. 188].

Особливо цікавою є модифікація означеного мотиву в таких творах поетологічної лірики, сюжет яких вибудувано як спробу автора визначити природу поезії. В українській поетологічній ліриці кількість поезій із вищевказаним сюжетом є достатньо значна, що увиразнює масштабність «фахового» інтересу митців до цієї проблеми: Г. Чупринка «Поезія»; М. Рильський «Визначення поезії»; А. Малишко «Поезія»; Бабай «Поезія»; С. Крижанівський «Що таке поезія?..»; П. Воронько «Поезія, краса нового…»; М. Руденко «Поезія»; Є. Гуцало «Експромт грози, її палке натхнення…»; Д. Луценко «Поезія»; О. Забужко «Визначення поезії»; В. Голобородько «Поезіє, що ти є?..»; А. Загравенко «Поезія»:

Що таке поезія?

Хто її знає!

Хто каже – правда,

інший – краса,

емоція – твердить третій,

мудрість – мудрить четвертий,

безкрайність – гадаю я.

Поезія?


Певно одне:

то – жага відкривань,

то – буяння сил

і повінь чуттів,

їзда у незвідане,

осягнення сущого...

Поезія –

звучання слів

на клавішах нервів,

карбування думок

на скрижалях вітру,

музика сфер

у космічнім оркестрі.

/…/


Поезія –

крилатий кінь мислі

і дика кішка інтуїції,

прожектор ученого

і сум неврастеніка,

терзання закоханого

і осяяння генія...

І я, ухопившись

за останню пір’їну надії,

з усіх сил поспішаю

за цією жар-птицею... [7, с. 237–238].

Муки поетичної творчості.

Мотив муки поетичної творчості також належить до спектра доволі поширених сюжетних мотивів поетологічної лірики: Г. Чупринка «Мука творчості»; Є. Плужник «Напишеш, рвеш… і пишеш знову!..»; Г. Світлична «Мука творчості»; П. Гірник «Ненавиджу!»; М. Голод «Талант»; Б. Жолдак «Творчі муки»; Й. Свіжак «Від простоти до вічності – лиш крок…»; С. Гостиняк «Мій вірш»:

Напишеш, рвеш... і пишеш знову!

І знов не так... І знов не те...

Аж доки слів цвілу полову –

Утома з пам’яті змете!

І затремтять в куточках губи...

А істина ж така нудна:

Усі слова збери, мій любий, –

Душі не вичерпать до дна! [8, с. 155].

Сенс поетичної творчості.

Пошук сенсу поетичної творчості – віковічна загадка та болюче для поетів питання, яке обрано сюжетним мотивом багатьох творів поетологічної лірики: В. Самійленко «Не вмре поезія»; Бабай «Поетові на протверезіння»; П. Воронько «Я свій світ в поезію несу…»; Л. Костенко «Яка різниця – хто куди пішов?»; В. Базилевський «Це хто сказав: поезія – забава?..»; І. Світличний «Життя коротке, а мистецтво вічне»; П. Гірник «Як написати, аби на сьогодні й завжди?..»; Г. Шепітько «Веде поезія у світ…»; В. Махно «Диптих про поезію»; Й. Крищук «Для чого ти, поете, вірші пишеш…»:

питають:

– навіщо поезія –

так ніби я погонич їхнього вітру

чи пастух їхньої води

/…/


навіщо поезія

хіба я можу переповісти таїну

яка і мені інколи відкривається

світлими пасмами золотої води

навіщо дерево

навіщо птах

навіщо золота шкаралуща слова

розкидана як дитячі забавки

питають

мовчу


мовчать

залишаю се запитання

записане паличкою тополі

на піску

можливо вода не змиє його [9, с. 73].

Душевний стан митця у процесі творчості.

Мотив душевного стану митця у процесі творчості сюжетно реалізовано у формі специфічної екзистенційної саморефлексії митця стосовно тих естетичних, емоційно-психологічних та морально-етичних переживань, що супроводжують процеси творчості: Г. Чупринка «Творчість»; М. Семенко «Поет»; Б.-І. Антонич «Весілля»; В. Свідзинський «Душа поета»; В. Сосюра «Моя поезія не спить…»; М. Руденко «Авторське побажання»; В. Симоненко «Про поезію»; Яр Славутич «Мистецтва радісна принада…»; Д. Павличко «На дні душі, немов на дні ріки…»; П. Гірник «Пиши собі, пиши собі, пиши…»; Г. Чубач «І після Освенціму!»; О. Покотило «Душа поета»; Ф. Лазорик «Світ поета»; П. Плитка-Горицвіт «Сонцесяний світе мій…», «Мій ти світе творчий»; Г. Паламарчук «Поезія – не в житті…»; Г. Тарасюк «Поезія». Душа поета, за словами В. Свідзинського («Душа поета»):

Шукає чуда в звуках, у світлі,

В старому гаю, на квітчастій болоні.

Мріє з’єднати небо і землю,

Як дві ласкаві долоні.

Іноді багне голубити світ,

Як голівку малого хлопчика,

Радіє на мох боліт,

На ряди придорожніх стовпчиків.

А часом не вірить і в добрість літа,

Тремтить від холодного слова,

І шукає змії укритої

В вінках зірниць вечорових [10, с. 254].

Мотиви творчої втоми, виснаження, сумнівів.

Типовими для поетологічної лірики є також мотиви творчої втоми, виснаження, сумнівів, які часто супроводжують митців у процесі поетичної творчості: І. Франко «Безсилля, ах! Яка страшная мука!»; О. Олесь «Не вір мені, музо! Я друг твій повік!..»; В. Еллан-Блакитний «Поет»; Б.-І. Антонич «До музи», «Ars poetica ІІ»; Н. Лівицька-Холодна «Я сьогодні пишу незугарні вірші», «Мої вірші»; Бабай «Волюнтарна творчість»; О. Веретенченко «Знає кожний подорожній…», «Муза»; Костів-Гуска «…І не напишеш більше ні рядка…»; В. Базилевський «Прощай, поезіє і прозо…», «Поезіє! У штольнях самоти…», «Такою кропило водою…», «Вік непотрібний калічить поету словник…», «Співоче горло, цить!..»; В. Махно «Would you stop loving her if you know shes a lesbian?»; П. Вольвач «Не пишеться. Душа пуста…»; М. Фішбейн «Зречення мистця»; В. Шовкошитний «До прози?»; М. Голод «Бридня»; О. Гиценко «Все більше поетів хороших та різних…»:

Неначе вимерзла душа,

Я, мов Дніпро, що втратив гирло...

Лиш де-не-де пульсує живло

Давно завмерлого вірша.

Так, ніби магми й не було,

Немовби слово й не кипіло...

Невже засохло джерело,

Що повнило душею тіло?

/…/


До прози хиляться роки,

І все чутніші долі кроки...

Пливуть у безвісті зірки,

Погаслі, світять довгі роки [11, с. 10].

Мотив творчої нереалізованості, творчої невдачі, незрілості.

Доволі часто в поетологічних рефлексіях українських поетів ХХ ст. трапляються мотиви, які сюжетно оформлено у скаргах на певну творчу нереалізованість, творчу невдачу або незрілість, зумовлену тими або тими життєвими обставинами, емоційно-психологічними переживаннями, сумнівами екзистенційного гатунку тощо: Д. Загул «Не слухають мене дзвінкії рими…»; С. Голованівський «Над старими віршами»; О. Тарнавський «Ненаписаний тріолет Ростислава Єндика»; О. Шпирко «Недописаний вірш»; С. Жуковський «Ненаписаний вірш»; Л. Храплива «Ненаписаний вірш Олени Теліги»:

Недописаний вірш...

Обірвався риданням рядок.

Недописаний в ніч –

Він застигнув, забитий в куток.

Невблаганно затих,

Як в неволі стихає птаха.

Недоспівана мить –

Їй останнє пристанище – плаха.

Зупинилась рука –

Зупинились думки про тебе,

Бо скінчилась гірка

Твоя зайва в мені потреба [12, с. 55].


1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   31


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка