Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова



Сторінка11/18
Дата конвертації21.02.2016
Розмір3.78 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   18
§2. Вплив факторів соціально-педагогічної системи на процес соціального становлення особистості

В цілому формування особистості і її розвиток у соціумі може бути успішним лише тоді, коли будуть враховані всі зовнішні і внутрішні фактори, які на неї впливають, та їх складні взаємозв'язки. Перш за все, це «спосіб життя особистості, який може сприяти її розвитку (за певних умов) чи протидіяти йому, умови життя, які сприяють становленню певного способу життя в межах певного

району, національні особливості, особливості природного середовища, різні джерела духовної культури, характер їх взаємодії, просторові і часові умови життя особистості і мікрогруп, виховні системи та індивідуальні особливості особистості, які склалися у цих системах» [1, 143].

Сьогодні соціальні служби, різні соціально-педагогічні інститути зайняли у такому складному процесі, як соціалізація особистості, свою нішу. Зважаючи на те, що соціалізація особистості потребує певних педагогічних умов, то доцільно назвати найважливіші з них: гуманізація процесу соціального становлення особистості, відповідність змісту, обсягу і характеру соціально-педагогічної діяльності можливостям, умовам даного соціуму; розумне розміщення в часі і просторі всіх цілеспрямованих взаємодій. При цьому основним завданням соціально-педагогічних інститутів є: соціалізація особистості, з урахуванням особливостей її життєдіяльності в середовищі, в діяльності, в ситуації, де відбувається пізнання і оволодіння цією особистістю суспільними нормами і цінностями.

В ситуації вибору змісту і форм діяльності кожна молода людина прагне керувати власним розвитком як процесом. Тому пропонується розглядати цей процес як складну структуру, яка включає такі види діяльності:


  1. самоосвіта;

  2. самовиховання (праця над характером, емоційними й моральним розвитком, філософією життя тощо);

  3. вибір напряму (галузі) освіти і професії;

  4. вибір конкретного місця роботи;

  5. вибір групи друзів, товаришів, колег;

  6. участь у певних громадських і політичних організаціях;

  7. рішення щодо вступу до шлюбу і складу сім'ї;

  8. пошуки шляхів досягнення поставленої мети [3, 9].

Бажано щоб, молода людина сформувала в собі вміння здійснювати відповідний вибір з різних альтернатив. А соціалізуючі інститути працюють заради того, щоб у подальшому вони переставали бути потрібними. їх головне завдання — «запустити механізм самоорганізації і саморозвитку». Найбільш повноцінно цей механізм може спрацювати у різних видах діяльності.

Звідси слід вести мову про те, що суспільство може і повинне допомогти молодому поколінню включатися в активну діяльність, створюючи для цього умови для їх становлення та інтеграції в життя суспільства. Проте не досить лише створити умови для позитивно-мотиваційної діяльності, доцільно затратити багато енергії, щоб сформувати у молоді традицію аналізу свого становища, здатність нести відповідальність за свої вчинки, співпрацювати, приймати спільні рішення в групі, здійснювати реальну суспільну діяльність і розвивати необхідні для такої діяльності навички і вміння.

Звичайно, цілком зрозуміло, що основою стабільності таких умов і такої діяльності є систематична допомога всіх інфраструктур соціалізації, наявність механізму взаємодії державних і недержавних соціальних інститутів, суть діяльності яких має бути спрямованою на оптимізацію соціалізуючого процесу.

Діяльність соціально-педагогічних інститутів щодо соціалізації є найбільш ефективною тоді, коли вона орієнтована на досвід перебування особистості у «позитивному» соціумі і міжособовому спілкуванні. Можна сказати, що для діяльності соціально-педа-гогічих інфраструктур важлива не сама дія дітей і молоді, не їх зовнішні результати (щоб все розгорталося і здійснювалося красиво, яскраво, гладко), але й набутий у спільній діяльності, разом обговорений і усвідомлений досвід, який присвоює молоде покоління і зможе ним керуватися у своєму подальшому житті.

Проте не можна не звернути увагу на особливість впливу конкретного соціуму на молоду людину чи дитину, в якому можуть проявлятися як позитивні, так і негативні тенденції. З одного боку, у соціумі можна спостерігати за активізацією самостійності, ініціативності, творчої співпраці, саморегуляції та самоконтролю, з другого — за проявом завищеної самооцінки, агресивної незалежності, утвердження власного «Я» над іншими, безмірної амбітності тощо. І всі ці якості суб'єкта проявляються, безперечно, в діяльності.

Мета соціально-педагогічного впливу диктує обов'язковість створення умов для розгортання як об'єктивно-соціалогічної діяльності, так і соціально-психологічної, коли молодь попадає в реальні ситуації, де активно проявляється суб'єктна позиція особистості. Це дозволяє їй утверджуватися у певних видах діяльності, а, отже, і в соціумі в цілому. Характер діяльності визначається не стільки позитивною чи негативною установками суб'єктів, скільки «мірою суб'єктності», наявністю активності, самостійності, ініціативи, самодіяльності. Це, безперечно, передбачає зміну позицій, ролі, статусу суб'єкта діяльності в нових соціумних умовах.

Реалізація в дії різних напрямів, змісту і програм щодо соціалізації особистості потребує реалізації відповідних функцій

соціально-педагогічної системи. Визначені функції можуть бути уточнені, розширені залежно від суб'єктів соціалізації, регіону, соціальних умов і життєдіяльності особистості. У визначенні функцій загалом можна спиратися на положення білоруського вченого В.Г. Литвиновича [4, 7]:



I. Діагностико-прогностична функція є своєрідним підґрунтям,яке дозволяє вивчати проблеми і потреби дітей та молоді і визнача-ти методики, соціально-педагогічної діяльності у соціумі та мікро-соціумі.

Реалізація цієї функції передбачає визначення реальних умов роботи з різними категоріями дітей, підлітків і молоді; забезпечення наукового підходу до організації соціалізуючого процесу. Крім того, діагностико-прогностична функція може класифікуватися як інформаційна, оцінювальна, формуюча.



II. Функція забезпечення соціальних гарантій розвитку молодоїлюдини як особистості, і її нахилів, здібностей, можливостей.

Реалізація цих функцій передбачає наявність можливостей у соціально-педагогічних інститутах створення оптимальних умов для використання права: навчатися, працювати, відпочивати і розважатися; користуватися досягненнями освіти, культури; мати гарантію життєдіяльності і безпеки (включаючи сюди забезпечення охорони здоров'я, соціального забезпечення, працевлаштування, захист прав і гідності особистості тощо).



III. Функція соціального захисту дитини, підлітка, молодої лю-дини і надання їй допомоги у кризових та конфліктних ситуаціях.

Реалізація цієї функції передбачає здійснення соціальними службами допомоги і захисту суб'єкта при життєвих і психологічних негараздах, у конфліктній ситуації, від одинокості, бездомності, голоду; при відновленні соціальної та економічної справедливості, а також соціальних прав дітей і підлітків.

І саме захист — є проявом особливості соціалізуючого процесу з урахуванням індивідуальності на відміну від виховного процесу у школі.

IV. Функція соціальної адаптації суб'єкта у соціумі в ситуаціїрізкої зміни соціальних умов та соціального середовища.

Реалізація даної функції передбачає надання допомоги суб'єкту для безболісного входження в систему міжособових, групових, сімейних, суспільних відносин; надання допомоги щодо подолання труднощів, з якими зустрічається суб'єкт у процесі соціального становлення, в реалізації життєвих планів.

Ця функція досить об'ємна за своїм призначенням, оскільки вона передбачає: формування здатності до самореалізації шляхом надання суб'єкту права на самоствердження своєї особистості, на повагу власної гідності; допомога суб'єкту такими засобами самоствердження, які б не наносили шкоди і не обмежували інтереси інших, тобто діяти, але в межах моральних норм, притаманних даному суспільству.

V. Функція забезпечення соціальних зв'язків суб'єкта в соціумі з різними соціально-педагогічними інститутами шляхом включення конкретного суб'єкта в суспільний процес у соціумі.

Реалізація даної функції передбачає координацію, взаємодію і співробітництво соціальних інститутів, діяльність яких спрямована на соціальне становлення суб'єкта як особистості, раціональне і ефективне використання їх можливостей; пошук нових форм соціальних зв'язків особистості і суспільства.

Вищою мірою прояву соціальних зв'язків є діяльність, яку здійснюють соціальні інститути з врахуванням необхідності, потреб, інтересів як особистості, так і суспільства.

Визначення функцій соціально-педагогічної системи у структурі соціалізуючого процесу допомагає здійснювати прогнозування якісних і кількісних змін у життєдіяльності дітей і молоді, виявлення резервів удосконалення процесу соціалізації, шляхів вирішення соціально-педагогічних проблем, активності включення соціальних інститутів у діяльність з метою покрашення соціально-педагогічних умов соціуму.

Це потребує вивчення і апробації певних напрямів, форм і методів, ідо сприяють соціальному становленню особистості і виявленню змін у ставленні дітей і молоді до базових соціальних цінностей.

Виходячи із загальної мети створення соціально-педагогічних інститутів і тих завдань, які вони мають виконувати, можна передбачити розробку, уточнення, продовження щорічних основних напрямків і змісту діяльності соціально-педагогічних інститутів:



I напрямок Методичне та кадрове забезпечення виконання державної молодіжної політики;

II — «Надання інформаційної, правової, психолого-педагогічноїдопомоги дітям та молоді»;

III — «Соціальне становлення та розвиток підлітків і молоді»;

IV — «Попередження та подолання негативних явищ у дитячомуі молодіжному середовищі»;

V — «Соціальна підтримка окремих категорій молоді, зокрема інвалідів та дітей-сиріт»;

VI — «Соціально-пснхологічні та педагогічні дослідження».

Перегляд змісту кожної програми із названих шести напрямків дозволяє визначити серед них найбільш пріоритетні та активізувати і залучати до їх реалізації всі можливі соціально-педагогічні державні і іромадські структури. Це, в першу чергу: зайнятість молоді, освіта і духовні цінності молодого покоління, допомога хворим та ВІЛ-інфікованим, допомога і соціально-педагогічна реабілітація молодих інвалідів, дітей-сиріт, забезпечення фахівців і клієнтів необхідною науковою та методичною інформацією і матеріалами. Скажімо, для реалізації лише останньої позиції доцільно проводити семінари, круглі столи і конференції; розробляти методики за окремими програмами, організовувати теле- і радіопередачі, проводити бесіди, зустрічі, лекції, публікувати науково-методичні стаїті, розповсюджувати методичні матеріали, видання, листівки, газети тощо.

Аналіз впливу способів організації діяльності на соціальне становлення особистості дозволяє зокрема на цьому етапі вирішувати такі завдання:


  • здійснювати характеристику способів організації соціально-педагогічної діяльності, які впливають на соціальну позицію суб'єкта;

  • здійснювати загальну характеристику суб'єктів, котрі потребують соціально-педагогічної допомоги;

  • виявити зв'язки між позиціями таких суб'єктів і способами організації соціальної діяльності, які базуються на виборі соціальної поведінки суб'єкта.

Організація діяльності за принципом права вибору суб'єктом справи за інтересами, а партнера за уподобаннями дозволяє попереджувати появу конфліктів під час організації різних видів діяльності.

За сукупністю проявів характеру поведінки всіх учасників можна поділити на три групи: перша група — суб'єкти, котрі прагнуть до діяльності «для себе». До речі, в окремих мікрогрупах (діти-інваліди, діти-сироти, хворі на ДЦП) принцип діяльності «для себе» варто навіть стимулювати, оскільки для цієї категорії людей це вже є певним кроком до соціального входження в суспільство.

Суб'єкти другої групи характеризуються певним проявом, хоча й не яскраво вираженим, «діяти для інших». Особливо це помітно у групі старших підлітків, молоді 18-20 років.

Третя група характеризується проявом бажання включатися в діяльність «для себе» і «для інших». За таким характером поведінки можна спостерігати серед дітей-сиріт, «дітей-вулиці», учнів шкіл-інтернатів, старших підлітків, які пройшли період реабілітації. Це проявляється у конкретній допомозі (щось випрати, зробити подарунок, принести книгу, піти на прогулянку, принести віде-офільм тощо).

Працюючи з суб'єктами виховання протягом кількох років, можна, безперечно, побачити і досить помітні зміни у їх соціальних позиціях у різних видах діяльності.

По-перше, це проявляється в тому, що зменшується кількість учасників, які відмовляються брати участь у соціально-осо-бнетісній діяльності і прагнуть відмежуватися у спілкуванні.

По-друге, проявляється тенденція збільшення соціально-пози-тнвних вчинків щодо інших людей, визначається «крен» щось робити для інших. Але водночас залежно від мікрогрупи суб'єктів (наркомани, молоді проститутки, алкоголіки) не завжди спостерігається зміщення до зростання позитивної поведінки, хоча, безперечно, «придушення» зростання процесів негативізму теж свідчить про ефективність роботи.

Таким чином, можна сказати, що створення соціальної служби для дітей та молоді як соціально-педагогічної системи дозволяє не лише визначити основні напрями діяльності, але й закласти в них адекватні цілям напрями, конкретні програми і конкретні механізми їх реалізації.

Аналіз способів і видів діяльності, здійснюваний на основі поведінки суб'єкта по відношенню до інших, показав, що вони якісно змінюють характер соціальної поведінки у підлітків і молоді. Проте вивчення цього аспекту дозволяє виявити і той факт, що чималий відсоток суб'єктів залишається стабільно на одному рівні, в одній позиції. 1 ця стабільність також є позитивним проявом у його життєдіяльності.

Отже, розкриваючи особливості структури, змісту, соціально-педагогічних умов ефективної діяльності виховних інфраструктур у системі соціалізації особистості, можна вирішити кілька важливих завдань, які певною мірою можуть допомогти практикам-педагогам оптимізувати процес соціалізації особистості.

1. Здійснено теоретичне обгрунтування доцільності функціонування соціально-педагогічних інфраструктур, які включені до відкритої системи соціалізації особистості.

Як бачимо, в центрі соціально-педагогічної системи є особистість, яка існує у предметно-просторовому середовищі, котре має сприяти її соціальному становленню.

Для створення умов щодо соціалізації особистості необхідна цілеспрямована організована діяльність, яка має включати суб'єкти соціального виховання у взаємодію з оточуючим світом і яка формує в них систему ціннісного ставлення до цього світу.

Першою умовою соціалізації особистості є створення системи взаємодії всіх соціально-педагогічних інфраструктур, державних, громадських, окремих осіб, волонтерських груп, міністерств і відомств, зокрема: школи, позашкільних установ, клубів і об'єднань за місцем проживання, таборів відпочинку і праці, наметових містечок, клубів за інтересами, дитячих та молодіжних організацій, закладів культури і спорту, різного типу фондів.

Другою умовою соціалізації особистості є створення своєрідної соціально-педагогічної системи відкритого типу. Ця форма інтеграційного впливу може бути використана для зміни ціннісних орієнтацій суб'єктів, статусу мігрогруп і окремої особистості, для корекції процесів входження в соціум, переорієнтації поведінки підлітків тощо.

Третьою умовою соціалізації особистості є розробка структури соціально-педагогічної діяльності ССМ, визначення основних її напрямків (6 напрямків), створення програм організації реальної життєдіяльності тих суб'єктів, котрі потребують допомоги, підтримки, захисту, розвитку нових програм, та наповнення їх змістом, адекватним поставленим цілям стосовно конкретної особистості, мікрогрупи, мікросередовища.

Узагальненим критерієм оцінки діяльності соціальних служб для молоді є факт розробки та використання ними соціальних технологій, під якими перш за все треба розуміти зумовлений спосіб використання особистішої діяльності з метою досягнення суспільно-значущих цілей. При цьому соціальна технологія проявляється у двох аспектах: як проектування процедурних з формами, методами, шляхами реалізації ідей і як прояв проекту в діяльності. Ці два етапи соціалізуючого процесу, безперечно, завжди взаємодіють і взаємовпливають один на одного.

Крім того, ефективність діяльності певних соціально-педагогічних інститутів оцінюється не лише за оптимальністю технологій, вона є узагальнюючим проявом і ряду інших характеристик, зокрема таких як: універсальність (спроможність ефективної дії технології у різних соціальних групах); оперативність (оптимальний термін застосування потрібних технологій); доступність (відносно сприйнятливий і можливий у роботі для різних категорій фахівців); надійність (про вияв обов'язкового впливу більшою чи меншою мірою); гнучкість (можливість оперативної варіативності впливу на суб'єкт і пристосованість до змінювальних обставин); інтеграційність (оптимальне включення у вирішення поставленої цілі різних виховних інститутів); фахове забезпечення кадрами, здатними реалізувати розроблені проекти соціалізуючого впливу.

Таким чином, цільова орієнтація соціально-педагогічної системи передбачає зміщення акценту у соціалізуючому процесі на особистість дитини чи молодої людини, здатної чи готової до взаємодії, активної перетворюючої діяльності; формування виховуючих відносин у мікросоціумі (об'єднанні, групі, сім'ї).

Питання і завдання для самостійної роботи:


  1. Які види діяльності включає процес власного розвитку особистості?

  2. Визначити і охарактеризувати функції соціально-педагогічної системи.

  3. Здійснити аналіз груп молоді за характером прояву поведінки.

  4. Назвіть основні умови соціалізації особистості.

  5. Розкрити засоби оцінювання ефективності дії соціально-педагогічних інституції.

Література:

  1. Бочарова В.Г. Социальная микросреда как фактор формирования личности: Дис. докт. пед. наук.: 13.00.01. — М., 1991. — 379 с.

  2. Кабуш В.Т. Воспитание школьников в условиях обновления общества. — Минск, ИПКУ, 1994. — 181 с.

  3. Лисовский В.Т. Самодеятельные любительские объединения молодежи (методическое пособие). — Л.: ЛГУ, 1988. — 729 с.

  4. Литвинович В.Г. Социум и дети. — Минск, БФ, 1996. — 25 с.

§3. Технологізація соціально-педагогічної робота

Інтерес до соціальних технологи, до технологізації соціальної діяльності можна вважати закономірною складовою технологічної революції, що глибоко перетворила суспільну свідомість в XX столітті.

Формування соціальної політики, що визначається сучасним станом суспільства можливо тільки на основі технологізації, за рахунок максимально ефективного використання ресурсів і можливостей.

Соціальні технології розглядаються як сукупність методів, прийомів та впливів, що застосовуються для досягнення мети соціального розвитку існує погляд на соціальні технології як узагальнення набутих і систематизованих знань, досвіду, умінь і практики роботи суб'єктів соціальної діяльності.

Соціальні технології також розглядаються як сукупність способів професійного впливу на соціальний об'єкт з метою його покращення, забезпечення оптимізацй функціонування при можливому тиражуванні даної системи впливу.

Соціальні технології — це єдиний тип технологічного процесу, що значною мірою базується на «суб'єкт — суб'єктних» відносинах. Без співпраці учасників соціального процесу, сумісних дій індивіда, сім'ї, групи, яким надається соціальна допомога чи підтримка, неможливо покращити ті обставини, які послужили причиною застосування соціальних технологій.

Розуміння соціальної роботи як інтегрованою, універсального виду діяльності, спрямованого на задоволення соціально-гарантованих та особистісних інтересів і потреб людей, перш за все соці-ально-незахищених верств населення дозволяє визначати два типи соціальних технологій:


  • соціальні програми, що містять певні засоби та способи діяльності;

  • саму діяльність, побудовану відповідно до таких програм. Щодо другого типу, то тут частіше використовують термін

«технології соціальної роботи (діяльності)». До особливостей соціальних технологій можна віднести такі прояви:

  1. В соціальних процесах задіяна велика кількість індивідів, що наділені волею та свідомістю;

  2. Суб'єктивний зміст соціальних технологій (процеси соціального розвитку ініціюються, розвиваються чи гальмуються в першу чергу лідерами і відповідно до цього будуються процеси управління, керівництва, переконання окремих мікро-соціумів);

  3. Соціальні технології побудовані на суб'єкт-суб'єктних стосунках;

  4. Соціальні технології і технології соціальної роботи, зокрема, мають комплексний характер;

  5. В більшості випадків зміст соціальних технологій має превентивний характер.

Соціальні технології більшість дослідників розглядає як алгоритм реалізації соціальних процесів. Головними складовими змісту технологізації є:

■ розмежування процесу на внутрішні етапи, фази;



  • координація зусиль всіх підрозділів;

  • визначення поетапності дій;

  • визначення алгоритму виконання всіх технологічних операцій;

  • корекція дій залежно від змін у цьому процесь/ Різновекторність змісту соціальних технологій дозволяє нам

визначити такі основні їх види:

  • правового забезпечення функціонування суспільства;

  • політичні технології адміністративно-владного регулювання;

  • економічного функціонування суспільства, розвитку власності;

  • інформаційного забезпечення засобами масової інформації та комп'ютерної мережі;

  • духовно-культурного розвитку;

  • забезпечення соціального функціонування суспільства. Завдання підвищення технологічного рівня соціальної роботи

складається з таких компонентів: структурного, функціонального, нормативного, операційного та інструментального.

Структурний компонент технологізації містить поняття керованих та некерованих соціальних ситуації та можливої післядії (результату та наслідку).

Функціональний компонент дозволяє визнати такі механізми здійснення соціальних завдань як заборона, настанова, дозвіл, обмеження, орієнтування, спрямування.

Нормативний компонент технологізації соціальної роботи означає встановлення закономірностей, принципів та правил.

Операційний компонент технологізації означає виокремлення певних процедур та операції та їх подальшу координацію та синхронізацію. До основних процедур належать:

  • інституціоналізація (встановлення норм та еталонів поведінки, розробка та впровадження соціальних статусів, формування системи цінностей та ідеалів);

  • профілактика (система дій, спрямованих на передбачення та нівелювання аномальних станів соціальної системи);

  • контроль (система дій, що забезпечує нормальний стан соціальної системи);

  • корекція (виправлення припущених помилок, відхилень). Інструментальний компонент технологізації передбачає усталення

всіх наявних способів здійснення соціального регулювання, а саме: нормативного; традиційно-ритуального; конвенціонального (неформальні зобов'язання, угоди); компаративного (соціальне порівняння); змагання; оціночного; статусного (вплив на статус людини); символічного; психотерапевтичного; соціоекологічного (вплив на життєве середовище); раціонального (переконання); сугестивного (навіювання); стимулюючого; селекційного та ситуаційного.

Аналіз літератури з проблем соціальної роботи дозволяє нам назвати такі етапи реалізації соціальних технологій:



  • теоретичний, який передбачає обгрунтування мети і об'єкта технологічного впливу, виокремлення складових компонентів (елементів); з'ясування соціальний зв'язків між ними;

  • який пов'язаний з добиранням методів, засобів впливу, обробкою інформації, її аналізом, вибором принципів трансформації результатів аналізу в висновки та рекомендації;

  • процедурний, який пов'язаний з практичною діяльністю по апробації обраної послідовності використання інструментарію. Стратегію реалізації соціальних технологій модна представити

у вигляді наступної низки: первинне та загальне цілепокладання — пошук джерел інформації — збирання, аналіз та обробка даних — вибір можливих варіантів дій — вибір інструментарію — прийняття рішення — організаційно-процедурна робота.

Структура технологій соціальної роботи визначається наявністю:

  • програми (проекту), в межах якої розв'язується певна проблема;

  • заданого алгоритму як системи послідовних операцій на шляху досягнення результату;

■ певного стандарту (нормативу) діяльності; критеріїв успішності. Зупинимось на визначенні технологій соціальної роботи як сукупності форм, методів та прийомів, що застосовуються соціальними службами, окремими закладами соціального обслуговування, соціальними працівниками з метою досягнення успіху соціальної роботи та забезпечення ефективності реалізації завдань соціального захисту населення.

Особливостями технології соціальної роботи є:

  • динамічність (гнучкість), яка проявляється в постійній зміні змісту та формі роботи фахівця з клієнтом;

  • неперервність, що визначається потребою постійної підтримки контакту з клієнтом;

  • циклічність, тобто стереотипне, закономірне повторення етапів, стадій, процесу в роботі з клієнтами;

  • дискретність соціальної роботи як технологічного процесу, яка проявляється в нерівномірній ступені впливу на клієнта різних етапах діяльності.

I

Iі

Будь-яка соціальна технологія, що має на меті проектування та впровадження, має бути орієнтована на технологізацію відповідного процесу. При цьому ефективність процесу технологізації полягає у:



  • формуванні процесу;

  • наданні йому цільової спрямованості, «векторності»;

  • оптпмізації соціально-педагогічної діяльності;

  • забезпеченні сталості соціального процесу;

  • створенні механізмів саморегуляції процесу; забезпеченні сприятливих для реалізації мети умов.

Технології соціальної роботи слід розглядати саме як технології забезпечення соціального функціонування суспільства.

Тому визначення соціальних технологій може бути в кожному з компонентів соціальної роботи: в соціальний роботі як науці; соціальній роботі як в циклі навчальних дисциплін і соціальній роботі як виді професійної діяльності.



Саме останній напрямок і є сутністю соціально-педагогічної діяльності. Ця група технологій виступає у формі умінь та практичного досвіду в реальній роботі соціального педагога.

Можна зробити висновок, що технології соціально-педагогічної роботи — це сукупність способів, дій, спрямованих на встановлення, збереження чи поліпшення соціального функціонування об'єкта, а також на попередження негативних соціальних процесів.

Технології соціально-педагогічної роботи відображають її найголовнішу складову — прикладний аспект. Врахування технологій, що мають місце в соціально-педагогічній роботі допомагає помітно збільшити можливості вирішення соціальних проблем дітей і молоді. Соціально-педагогічного підхід до соціальної роботи ми розглядаємо як сприяння саморозвитку особистості, реалізації її творчого потенціалу, здібностей, задатків, активізацію зусиль клієнтів (індивідів, груп, спільнот) на вирішення власних проблем.

Зважаючи на інтегрований, універсальний характер соціально-педагогічної роботи, можна визначити її основні складові: соціально-психологічні, соціально-медичні і безпосередньо соціально-педагогічні технології.

Під соціально-педагогічними технологіями окремі автори розуміють певну програму дій соціального педагога, його співробітництво з індивідом чи соціальною групою в прогнозованих чи спонтанних умовах з метою досягнення оптимального результату.

Для розробки соціально-педагогічних технологій необхідно враховувати такі обставини, як: особистісні якості соціального педагога, індивідуалізацію і персоналізащю соціально-педагогічних дій. До найбільш повторюваних недоліків соціально-педагогічних технологій можна віднести навчальний, моралізаторський та прагматичний характер соціальної роботи.

В основі реалізації соціально-педагогічних технологій мають бути закладені принципи соціальності та розвитку. їх визначення і застосування в роботі є свідченням певного рівня розвитку соціально-педагогічної діяльності.

Крім загального підходу до технологізації соціально-педагогічного процесу, не виключається можливість застосування прикладних технологій, а саме: технологій соціально-педагогічної практики, адаптації, корекції, терапії, розв'язання конфліктних ситуацій тощо.

Можна зробити висновок, що основним завданням соціально-педагогічних технологій є, перш за все, — розробка методів та методик результативного та раціонального цілеспрямованого соціального впливу; застосування технологізації як способу оптпмізації соціально-педагогічного результату.
Питання і завдання для самостійної роботи:


  1. В чому полягає зміст проблеми технологізації соціальної роботи?

  2. Розкрийте зміст основних технологічних компонентів соціальної роботи.

  3. Розробіть перелік об'єктивних та суб'єктивних умов реалізації соціально-педагогічних технологій. Обгрунтуйте свій вибір.

  4. Визначить критерії ефективності реалізації соціально-педа-гогічнпх технологій.


Література:

  1. Бочарова В.Г. Социальная работа знакомство с профессией. — М, 1994.

  2. Кадровое обеспечение социальных служб: подготовка и переподготовка / Отв. ред. Е.И. Холостова. — М., 1994.

  3. Лекции по технологи социальной работы. В 3-х частях / Под ред. Холостовой Е.И. Часть 1. — М.: Социально-технологический институт, 1998.

  4. Никитин В.А. Начала социальной педагогики: Учебное пособие. — М.: Флинта: Московский психолого-социальный институт, 1998.

  5. Российская энциклопедия социальной работы / Под ред. A.M. Панова, Е.И. Холостовой. — М., 1997.

  1. Справочное пособие по социальной работе, М.: Юрист, 1997— 165 с. /

  2. Технологи социальной работы: Учебник^/ под общей ред. Е.И. Холостовой. — М.; ИНФРА, 2001 — 40\с.

  3. Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник / За заг. ред. проф. Капської А.И — К.: 2000/4^)372 с.

  4. Фурдей С.Г. Понятие социальной технологии // Социальная работа /под общей ред. проф. В.И. Курбатова. Ростов на Дону «Феникс», 1999.

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   18


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка