Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова



Сторінка6/18
Дата конвертації21.02.2016
Розмір3.78 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18
§2. Підготовка соціальних педагогів через соціальні студії у різних країнах світу

Багато проблем у підготовці вчителів до викладання соціальних дисциплін співпадає із загальними проблемами педагогічної освіти. Але у різних країнах є свої усталені традиції щодо підготовки фахівців до такої специфічної професії.

У США перша школа з підготовки соціальних працівників з'явилася у 1916 році. В ній вивчалися окремі предмети (історія, географія, громадянське виховання і соціальні науки) для надання академічних знань або використовувалось міжпрсдметне викладання історії, соціальних і гуманітарних наук з наголосом на розумінні і вирішені соціальних проблем.

Покращення викладання соціальної педагогіки через соціальні студії, на залучення молоді до активної політичної діяльності, вимагали реформатори соціально-політичного навчання, стверджуючи що це може зробити суспільство більш «рівним» і справедливим. Прихильники різнопредметного викладання акцентували увагу на національній спадщині і вивченні наявної політичної системи без намірів її реформування. Ці два підходи не були зовсім протилежними, тому що на їх основі точно базувалися державні інтереси, які проектувалися на окрему особу (1, 2, 6, 19, ЗО).

В Англії дебати щодо роботи соціальних студій почалися у 1970-х роках, тому що знизився мінімальний вік молодих виборців, подовжився термін обов'язкової освіти. У 1974 році розпочато втілення Програми навчання у політичних студіях з наголосом на проблемному викладанні соціальних наук і відходом від класичних підходів, активними формами навчання й поліпшення вмінь учнів для участі у політичному житті країни (9, 38).

В африканських країнах соціальна робота почалася з моменту отримання ними незалежності. Представники 11 країн у Момбасі (Кенія) домовилися використовувати проблемноорієнтовне викладання соціальної роботи з наголосом на взаємодії особи та суспільного довкілля. Була створена відповідна програма за участю 17 країн (38).

Зокрема в Саудівський Аравії наголос робився не на соціальній роботі, а на цінностях традиційного ісламу. Рада з соціальної роботи цієї країни віддає перевагу викладанню традиційних предметів (історії, географії, вивченню політичних і соціальних інституцій), одночасно надається розширена інформація щодо вирішення соціальних проблем (38).

Підготовка соціальних педагогів викликала чимало проблем у різних країнах. Спільною великою проблемою є пошуки шляхів навчання вчителів, які викладають соціальну педагогіку по-новому, нетрадиційно.

Проблема загострюється надходженням суперечливих відгуків від тих вчителів, хто залучався до програм підготовки у соціальних студіях на основі акцентування уваги на проблемних і міждисциплінарних підходах. Ці знання вчителі потім рідко застосовують. На них більше впливають традиції конкретного середовища, ніж отриманий у вузі досвід. Цс особливо помітно у країнах Африки, де реалізується програма африканських соціально-регіональних студій.

Дебати щодо підготовки вчителів через соціальні студії є частиною більш широкої дискусії щодо ролі предметної підготовки вчителів та ефективності їхньої роботи в школі. Йдеться про підготовку до викладання соціальної педагогіки як окремого предмету.

Досить серйозні зусилля спрямовуються на підготовку соціальних педагогів під час їх навчання, прикладом чого є програма

політичної соціалізації в Англії. В США подібні за змістом і метою програми перепідготовки вчителів з соціальної педагогіки створюються не на рівні держави, а на рівні шкільних округів.

Незначні результати цих програм привели в обох країнах політиків до критики ефективності перепідготовки вчителів і стимулювання викладання у соціальних студіях.

Такі ж скромні результати дали ці програми і в Африці, де в черговий раз вчителі довели, що вони намагаються викладати лише так, як їх вчили.

З 1990-х роках посилився вплив на підготовку вчителів як на більш автономного і відповідального фахівця у школі. Термін «критичний підхід» означає для прихильників цього напряму допомогу вчителям в оволодінні знаннями щодо розподілу влади в освіті та залучення до окремого виду викладання у навчальному процесі. Цей напрямок співзвучний з рекомендаціями реформаторів освіти, які прагнуть перетворити вчителів на незалежні особи, здатні істотно вдосконалювати програми і вводити дискусійні курси з вирішення сучасних проблем у навчальний процес.

Іншим перспективним засобом поліпшення роботи університетів є посилення їхнього зв'язку зі школами щодо програм навчання. Саме це зокрема рекомендує реформа педагогічної освіти у США. Таке партнерство не лише поліпшить соціалізацію молодих вчителів у школі, але й сприятиме розвитку його умінь ефективного викладання.

Доцільно залучати вчителів до викладання курсів методики в університетах, що не лише наблизить їх до реального життя, але дасть змогу студентам тісно співпрацювати з діючими вчителями-практиками. Одночасно в останніх з'являється можливість висловити і перевірити власні ідеї щодо програм соціальних студій з педагогіки.

Доцільне також партнерство між науковцями університетів та діючими вчителями. Спроби перетворити практиків в дослідників робилися в кількох країнах, але піонерами були Англія і Австралія (38). Тепер ще в кількох країнах намагаються зламати бар'єри між дослідниками-теоретикамн і педагогами. Впливаючи на підготовку молодих педагогів, їх соціалізацію та контекст діяльності, співпрацюючи з діючими вчителями безпосередньо в напрямку зміни їх практики, можна залучити більшість вчителів до творчості. Саме цей підхід надає шанси соціальним студіям спробувати ввести в життя ідеї соціального партнерства і формування критичного громадянства, ідеї, що були висловлені вперше на початку XX ст.

Отже, викладачі соціальних студій стикаються з низкою проблем, типу визначення сфери діяльності навчання і досягнення певного консенсусу щодо цілей і змісту. У царині створення програм проблеми стосуються того, чого і як слід навчати вчителів, які викладатимуть у соціальних студіях. Проблеми майбутнього полягають не у взаємодії викладачів педвузів і авторів програм, а у взаємодії з вчителями-практиками.

Викладачі соціальних студій і наставники вчителів мають врахувати міжнародні аспекти. Підготовка сучасного компетентного викладача з соціальної педагогіки передбачає ознайомлення з питаннями глобалізації і національної фрагментації. А для цього необхідно переглянути зміст поняття «бути громадянином» та рівні його лояльності щодо конкретного суспільства і держави, що нелегко зробити у сучасних швидкоплинних умовах.

З 1991 року у країнах Європи реалізуються чотири приорітетні напрямки роботи з молоддю та підлітками. Один з них, четвертий, спрямований на поглиблення співробітництва у сфері підготовки спеціалістів з соціальної роботи. Він включає в себе організацію діяльності по проведенню досліджень, семінарів та поїздок з метою навчання, обміну досвідом та обміну інформацією між майбутніми соціальними педагогами, поглиблення зв'язків між інститутами та органами, які зайняті початковою та поглибленою підготовкою соціальних педагогів.

Характеристику системи підготовки соціальних педагогів у країнах членах ЕС можна зробити на підставі загальних рис, які притаманні всім:



  1. курси, що використовують принцип неповного навчального дня (від 6 тижнів до 6 місяців — це є короткий або середній термін);

  2. курси, що навчають молодих осіб у віці від 15 до 25 років, які хочуть брати участь у різних молодіжний заходах;

  3. професія, набута таких курсах, не відкриває шлях до працевлаштування та для подальшого професійного навчання;

  4. у процесі навчання на курсах вивчаються суспільні дисципліни, психологія, групова динаміка, методика роботи з підлітками, елементи соціального законодавства даної країни, а також розробляються, реалізуються та оцінюються молодіжні проекти;

  5. теоретична підготовка комбінується з практичною, що виконується під наглядом досвідченого, професійного соціального педагога, і займає значну частину часу в програмі навчання (від 40 до 60 відсотків загального часу).

Розглядаючи коротко тенденції підготовки спеціалістів з соціальної роботи у країнах-членах EC, можна зазначити, що:

- у Бельгії соціальних педагогів готують Університети. Це є професійна освіта, підтверджена дипломом;

- Данія готує соціальних педагогів опосередковано, через участь студентів у соціально-педагогічних семінарах. Дипломи не визначені державою, видається сертифікат;


  • Німеччина готує соціальних педагогів в Університетах за 4 роки з 10 30-відсотковим практичним навчанням і з правом вибору роботи. Після Університету можна продовжити освіту та отримати ступінь доктора;

  • в університетах Іспанії курс навчання розраховано на 250 годин. Після його прослуховування видається сертифікат 1, 2 та 3 рівнів;

  • у Франції навчання забезпечується асоціаціями та організаціями, що визнані державою, а Диплом присуджується Міністерством молоді та спорту;

  • у Греції професійне навчання університетського рівня орієнтується на соціальні служби та консультаційні центри. Сертифікати, що присуджує Генеральний секретеріат молоді, не є загально-признаним;

  • в Італії є два Університети — один державний та один приватний, що пропонують програми професійного навчання соціальних педагогів. Після закінчення випускники отримують дипломи державного зразка;

  • в Ірландії навчання забезпечується асоціаціями. Зараз тільки Національний університет Ірландії організовує курси підготовки соціальних педагогів, які розраховані на два роки навчання. Після закінчення видається Диплом, що визнається у Великобританії Британською Радою по Освіті;

  • в Королівстві Люксембург навчання проводиться на протязі першого та другого років (базове) та 3-го (спеціалізоване) в Національному департаменті молоді. За результатами навчання видається Сертифікат, що визнається тільки Національною молодіжною службою;

  • у Нідерландах фінансує підготовку соціального педагога Міністерство Освіти. Спеціалістів готують в Університетах та Інститутах середнього та продовженого терміну навчання. Після закінчення видається Сертифікат;

  • у Португалії система навчання розвинута порівняно недавно. Міністерство освіти, Міністерство праці та соціального благополуччя підтримують професійні заклади. В Університетах видається диплом Ліцензіата, який є проміжним між Бакалавратом та Магістратурою; - у Великобританії соціальних педагогів готують в Університетах, по закінченню видається Диплом Ліцензіата. Навчання продовжується від 1 до 2 років як теоретичне та з 40-відсотковими практичної роботи.

Отже, можна підкреслити, що у більшості країн — членів EC зараз згруповані разом різні системи навчання і більш чітко виокремлено навчання соціального педагога. Першочерговим завданням є узгодженість у розробці методів та змісту навчання.

Але підготовка соціальних педагогів має окремі недоліки: від спеціалістів соціальної роботи країни вимагається більш високий рівень професійної кваліфікації, але, разом з тим, не завжди пропонується постійна робота.

У Великій Британії на сьогоднішній день держава виділяє великі кошти для навчання дорослих, які працюватимуть з дітьми. Але навчальні установи, як і в інших країнах, не є центром всієї роботи з підлітками та молоддю з кількох причин: вони не працюють з тими, хто має відхилення у поведінці; із-за субординації «вчитель-учень» підлітки не визнають виховних заходів, які проводяться; деяким учням не подобається школа як інститут. Зазначене не звільняє їх від відвідування шкільного закладу у віці з 5 до 16 років. Більшість дітей навчаються у державних установах, а 10 відсотків — у приватних. У 16 років всі учні складають іспит на Загальний Атестат про середню освіту (GCSE) для того, щоб одержати основну освітню підготовку (9).

Післясередню освіту бажаючі можуть отримати за 1-3 роки. У 1993 році у Великій Британії налічувалося 76 Університетів, 48 інститутів, 30 вищих шкіл, 3 академії, 4 навчальні центри та багато різних коледжів (9).

Для виконання завдань по вихованню дітей та молоді в Англії готують спеціалістів різних фахів: соціальних працівників, молодіжних працівників та ін. Зокрема в Національному коледжі, Лестерському політехнічному інституті студенти оволодівають уміннями вести переговори, слухати клієнта, допомагати підліткам організовувати вільний час чи знаходити роботу.

Проходять практику майбутні бакалаври у якості адміністраторів в агенціях, де працюють з групами чи індивідуально, складають проекти. Отже, виходячи з того, що Англія, як і інші країни

світу, стикається за проблемою безробіття, то такі спеціалісти допомагають реалізувати урядові програми, які полегшують долю молоді, тобто доють їй можливість здобувати різні професії.

Уряд охоче підтримує розвиток неформальних соціальних структур, які об'єднанні у Молодіжну службу. Метою їх діяльності є створення умов для організації соціальних та розважальних заходів, де молодь може отримати додаткові знання. Держава турбує іься не тільки про поліпшення системи освіти та профподготовки, надання консультації та рекомендацій спеціалістів, фінансування спорту та сфери дозвілля, підтримку занять мистецтвом та наукою, а й про виховання у молоді відчуття спільної мети суспільства, в якому вони живуть. Англія має більше 6000 професійних молодіжних працівників, 35000 працівників, які зайняті не повний робочий день та 500000 добровольців. Але тільки ті з працівників незалежні, які мають професійну освіту або закінчили професійні курси,і що має неодмінно підтверджуватися Національною Молодіжною Агенцією. В результаті навчання випускників можуть бути направлені на комунальну та молодіжну роботу. Професійна підготовка триває від одного до чотирьох років за трьома рівнями: підготовчий, проміжний та заключний. Після підго-товчного рівня видається сертифікат за спеціальністю «соціальний робітник», після проміжного — диплом про вищу освіту, а щоб отримати ступінь бакалавра, потрібно успішно закінчити чотирь-охрічний курс навчання.

В Англії досить усталеними є національні традиції. Тому соціальна структура створила своєрідні умови опанування освітою в середніх навчальних закладах (окремо для державних та приватних), де налічується багато різних програм і цілей навчання (32).

Елітні приватні школи намагаються прищепити відчуття лідера, бажання саморозвитку особистості, необхідність успішної кар'єри.

Державні школи ставлять собі за мету дотримання «інформаційно-громадянського підходу», пояснюючи роль місцевого і центрального урядів, роботу служб різного виду, роз'яснюють соціальні проблеми. Зустрічаются в державній школі і курси «громадянської освіти», хоча переважно вони факультативні. Розвиток еміграції примусив школи звернутися до викладання полікультури. З'явилися такі нові експериментальні курси, як «Екологія», «Моральний розвиток», навчання по вирішенню різних проблем і прийнятті рішень, вмінню спілкуватися тощо (9).

Сучасний професійний соціальний педагог — це теоретик та практик одночасно, який повинен додавати до теорії практичну стратегію, тобто методи вирішення проблем. Тим самим він може стати основною ланкою у профілактичній діяльності, у системі суспільної допомоги. Освіта соціальних працівників у Польщі здійснюється двома шляхами: через дворічні школи після отримання атестату зрілості, через п'ятирічне навчання в університетах (спеціальність «суспільна педагогіка» або «соціальний працівник») та через різні курси підвищення знань. Практиків за два роки готують післяшкільні професійні студії (соціальні студії).

Подальший розвиток соціальних служб у Польщі впмаїатиме від соціальних педагогів глибших знань, належної суспільної постави і бажання заглибитися у справи людей для надання допомоги і підтримки.

§3. Спільне і відмінне у підготовці соціальних працівників і соціальних педагогів за рубежем

Європейський досвід створення моделей навчання соціальній роботі та соціальній педагогіці дозволяє назвати чотири провідні тенденції:



  • академізація;

  • обмеження навчання гуманітарною освітою;

- надавання переваги загальному підходу у підготовці (на противагу вузькій спеціалізації);

- орієнтація на традиції та досвід Європейських країн. Кожна із тенденцій доводить неоднозначність розуміння того,

що у вітчизняній практиці ми називаємо соціальною роботою або ж соціальною педагогікою. І якщо у переліку номенклатури спеціальностей ми зустрічаємось з невиправданим поділом соціальної педагогіки (сфера освіти) та соціальної роботи (сфера соціології), то у європейських фахівців він викликає здивування. Справа в тому, що історичні корені соціальної роботи і соціальної педагогіки настільки переплелися, що на сьогодні вони вже не замислюються над визначенням, пропонуючи випускнику Шкіл соціальної роботи, університетів та вищих навчальних закладів посаду, в якій реалізуються, головним чином, принципи соціальної політики тієї чи іншої держави, яка вимагає від нього чіткого виконання посадових обов'язків. Підготовка соціальних працівників в Норвегії передбачає створення умов для навчання їх спочатку у коледжі, а згодом —

в системі університетської освіти. Державна система їх підготовки з'явилася досить пізно: участь уряду у соціальній роботі тісно пов'язана з розвитком концепції держави загального благополуччя і зростання відповідальності держави за соціальний розвиток. У наш час у Норвегії існують чотири державні коледжі, включаючи Школу соціальної роботи, створену жіночою організацією, приватну релігійну школу, Інститут досліджень в галузі соціальної роботи \ складі Тронхеймського університету. Всі ці заклади є членами Міжнародної Асоціації Шкіл Соціальної Роботи. Вони фінансуються виключно державою і навчання в них безкоштовне.

Академізм підготовки соціальних працівників визначається тенденціями розвитку соціальної політики Норвегії, а саме: демографічними змінами (збільшення числа людей похилого віку); розвитком ринку праці і зростанням рівня безробіття; значними скороченнями витрат держави на соціальну роботу; великою розбіжністю уявлень у соціальних працівників про сутність соціальної роботи.

У Фінляндії спостерігається тенденція до істотних змін у системі підготовки соціальних працівників: збільшення тривалості навчання на 12-18 місяців, посилення академізму в навчальних програмах та загального характеру освіти, заміна адміністративного підходу до соціальної роботи науковим. Крім загальних тенденцій, які властиві дія системи вищої освіти в цілому, два провідних фактори впливають на зміни, які відбуваються: прагнення соціальних працівників підвищити рівень своєї професійної майстерності і свій соціальний статус, а також зацікавленість спеціалістів у напрямках соціальної роботи та у встановленні контролю над соціальними проблемами фінського суспільства. Одним із завдань реформи в цій галузі було забезпечення теоретичної основи для подальшого розвитку соціальної роботи, поновлення методів навчання, посилення його теоретичної спрямованості і водночас послаблення практичної підготовки фахівців. Система підготовки ставить мету перед соціальними працівниками — оволодіти аналітичними методами, застосовуваними у соціальній роботі. Посилення ролі суспільних наук призвело до зменшення значущості дисциплін, пов'язаних з вивченням поведінки особистості та її мотивами, хоча ці дисципліни мають велике значення для індивідуальної роботи безпосередньо з клієнтами.

Підготовкою соціальних працівників займаються факультети суспільно-політичних наук університетів, оскільки в державі не існує навчальних закладів, які б готували лише соціальних

78

працівників. Фінляндія володіє надзвичайно багатими традиціями дослідницької роботи і підготовки фахівців в галузі соціальної політики, а система підготовки соціальних працівників будується на так званій «національній моделі».

Існують закордонні програми навчання, які дозволяють отримати 4 різних ступені в галузі соціальної роботи. Два навчальних заклади дають можливість отримати нижчий ступінь — бакалавра (Тампере, Шведська школа в Хельсінкі) та шість навчальних закладів пропонують програми, що дозволяють отримати ступінь магістра, мецената та доктора (Хельсінкі, Ювяскюля, Куопю, Ро-ванісмі, Тампере, Турку). Курси бакалаврів не є складовою частиною програм підготовки магістрів; вони відрізняються більшою практичною спрямованістю, тоді як програми підготовки магістрів носять чисто академічний характер. Курси бакалаврів розраховані на чотири роки, магістрів — не менше, ніж на п'ять років.

Дещо іншою є модель підготовки соціальних працівників у Швеції, яка має понад 60-річну історію. Вже у 1910 році були створені Асоціацією соціальної роботи курси, які зюдом перетворилися на Спеціальний інститут, що готує муніципальних службовців та інших спеціалістів в галузі соціальної роботи.

У вищих навчальних закладах діє три ступені підготовки соціальних працівників. Основний курс розрахований на два семестри (один рік) і дає загальну базу для вивчення соціальних наук. Вступ до курсу знайомить студентів з метою та змістом програми, методами навчання, професією, студентськими об'єднаннями та пропонує форми участі студентів у роботі різних комітетів. Його метою є надати студентам можливість обміркувати свій вибір предметів і професійної спеціалізації.

Основний курс включає вивчення психології, соціології, методів соціальної роботи, юриспруденції, політології, економіки, соціальної політики та статистики. За ним триває практична робота протягом одного семестру (5 місяців), а за нею — двохсеместро-вий (річний) теоретичний курс соціальної роботи. Структури цього курсу різні залежно від університету. Студенти організовані у групи для вивчення і підготовки доповіді з теми, яка належить до практичної соціальної роботи. Така група повинна вміти відстоювати результати своїх пошуків на семінарах. Після цього планується п'ятимісячна практика. У сьомому семестрі пропонується інтенсивний курс соціальної роботи, до складу якого входять к\р-сн соціально-психологічної допомоги, комунальної роботи, права



та інших предметів, які є складовою частиною соціальної роботи. В останньому семестрі студент повинен написати доповідь, обравши одну з тем, що пропонуються курсом: право, економіка з елементами соціальної політики, соціологія, психологія або політологія.

Соціальна система і соціальна робота у Німеччині будується на системі привілеїв, яка ґрунтується на таких основних позиціях: соціальне страхування (страхування здоров'я, страхування на випадок нещасного випадку, пенсійне страхування, страхування на випадок безробіття), соціальна допомога і соціальна рівність (суспільна допомога жертвам війни, жертвам насильства, компенсація шкідливих ефектів вакцинації, підтримка осіб, які знаходяться у в'язницях, допомога на утримання дитини, пільги на утримання дитини, пільги на житлове будівництво), благодійність (молодіжні благодійні служби, служби охорони здоров'я, соціальна допомога).

Історія соціальної роботи в Німеччині пов'язана з іменем Жанетт Шверін і зумовлена активністю жінок у соціально-педагогічній роботі та підготовці кваліфікованих кадрів. Досить згадати Алісу Соломон, яка була третім президентом Міжнародної Асоціації Шкіл Соціальної Роботи. Перші школи соціальної роботи розвивалися в основному поза університетським рівнем, однак традиційні інститути соціальної роботи (Протестанська та Римсько-католиць-ка церкви з їх організаціями (Внутрішня Місія, Діаконічна Робота та Карітас)) теж зробили великий внесок у її розвиток.

Сьогодні професіоналів соціальних служб готують у Німеччині в різних навчальних закладах, переважно професійно орієнтованих. Так, персонал для дитячих садків, місць відпочинку молоді, молодіжних центрів і для надомної опіки готується на середньому професійному рівні (професійні та спеціалізовані школи). Соціальні працівники та соціальні педагоги навчаються у коледжах-інститутах, які належать до системи вищої освіти. Деякі курси щодо підготовки соціальних працівників і соціальних педагогів пропонують університети. Університети та інститути підготовки вчителів мають також різноманітні програми курсів із соціальної педагогіки, дошкільного виховання, освіти дорослих, виховання і навчання інвалідів.

Зміст та структура навчання передбачає реалізацію таких трьох програм:



  • соціальна робота, орієнтована на виконання традиційних адміністративних завдань у різних закладах;

  • соціальна педагогіка, що спрямовується на роботу з молоддю в общинах, на інші освітні завдання поза школою;

- соціальна освіта, у якій об'єднуються елементи як соціальної роботи, так і соціальної педагогіки.

Цікавим є досвід створення моделі підготовки соціальних працівників у Греції — країні. Основними проблемами, з якими у наші дні стикається Греція, є безробіття, особливо це явище спостерігається серед молоді, структурна слабість в економіці у поєднанні з низьким рівнем виробництва, як у державному, так і приватному секторі. Вища освіта у цій державі поділяється на два рівні: університетський та неуніверситетський, які дають різну за термінами та спрямованістю освіту і різні за цінністю дипломи, що згодом, безперечно, відбивається на можливостях працевлаштування на державну службу.

Моделі соціальних служб значно впливають на потреби робочої сили і на мету освіти в галузі соціальної роботи. Децентралізація соціальних служб, виведення їх на місцевий рівень, утворення нових агентств з використанням общинної роботи дозволили чіткіше налагодити співвідношення теорії і практики цієї професії і водночас виявили суперечності академічної підготовки і практичного спрямування різних типів навчання (базовий-просу-нутий, загальний-спеціальний). Структура і зміст освіти в галузі соціальної роботи реалізується у системі 11-ти Технологічних інститутів (Афінах, Салоніках, Пірелсі, Патрасі, Ларисі та ін.), які пропонують 53 спеціалізації за такими напрямами:


  • сільське господарство, лісництво, іррігація, ветеринарія, рибальська справа;

  • адміністративна діяльність у бізнесі;

  • інженерна технологія;

  • харчова технологія;

  • графіка та декоративне мистецтво;

- охорона здоров'я і соціальне забезпечення. Передбачається, що кожен із напрямків має свою специфіку

у плані організації і підготовки соціальних працівників. Підготов-ка соціальних працівників в Данії відрізняється строкатістю і неод-норідністю. Муніципальні департаменти самі займаються підго-товкою працівників і мають власні навчальні заклади, які пропону-ють скорочені курси навчання, в основному з питань управління ізаконодавства. У соціальних педагогів і персоналу дитячихдошкільних закладів також є свої навчальні заклади. Кваліфікова-них соціальних працівників готують лише спеціальні школисоціальної роботи. Після прийняття у 1976 році законодавства, щоgit* 81

розв'язало проблему соціального захисту, було перетворено великі державні заклади на муніципальні департаменти соціальної освіти. Тоді й виникли дебати з приводу системи підготовки соціальних працівників.

До 1975 року навчальні заклади, які готують соціальних працівників, знаходилися у відомстві Центральної Ради, яка призначалась Міністерством народної освіти. Ці навчальні заклади повністю фінансувалися державою, як і всі інші заклади, що не були приватними.

Основний курс навчання соціальних працівників в Данії розрахований на шість або сім семестрів, тобто три або три з половиною навчальних роки.

Завданням навчання є прищеплення студентам уміння поєднувати теорію і практику соціальної роботи. Тому керівники і викладачі докладають серйозних зусиль до того, щоб випускники вміли застосувати отримані знання у конкретних видах діяльності.

Отже, ми намагалися висвітлити основні проблеми підготовки соціальних педагогів і соціальних працівників, виходячи з історично набутого досвіду та відпрацьованих десятиліттями моделей навчання та освіти у цій галузі. Зважаючи на суперечливі процеси і тенденції, які розкривалися залежно від рівня розвитку тієї чи іншої країни, можна назвати головну закономірність — залежність мети, змісту, форм та методів соціально-педагогічної діяльності від соціально-економічних умов суспільства, соціальної політики та спрямованості на вирішення проблем поліпшення добробуту населення. Ця закономірність безпосередньо відбивається і на змісті моделей підготовки фахівців в цій галузі соціальної освіти, їх готовності вирішувати ці проблеми.
Питання і завдання для самостійної роботи:


  1. Виявити особливості підготовки соціальних працівників в одній із зарубіжних країн.

  2. Охарактеризувати модель освіти соціального працівника у США.

  3. Здійснити аналіз двох систем професійної підготовки соціального працівника чи соціального педагога (дві системи за вибором).

2 Щекин Г.В. Основы психологических знаний: Учебн. пособие. — К.: МЗУУП, 1994. — 112 с.

  1. Школа социальных педагогов и социальных работников: сощг альная педагогика и социальная работа за рубежом / Ред.-сост. Бочарова В.Г., Дашкнна А.Н. — М., 1991. — Вып. 2. — 76 с.

  2. Школа социальных педагогов и социальных работников: соци альная педагогика и социальная работа за рубежом / Ред.-сост. Бочарова В.Г., Дашкина А.Н. — М., 1991. — Вып. 4. — 67 с.

  3. Школа социальных педагогов и социальных работников: соци альная педагогика и социальная работа за рубежом / Ред.-сост. Бочарова В.Г., Дашкина А.Н. — М., 1991. — Вып. 5. — 59 с.

  4. Школа социальных педагогов и социальных работников: соци альная педагогика и социальная работа за рубежом / Ред.-сост. Бочарова В.Г., Дашкина А.Н. — М„ 1991. Вып. 3. — 44 с.



Література:

1. Коваль Л.Г., Зверева І.Д., Хлєбік СР. Соціальна педагогіка /Соціальна робота: Навч.посібник. — К.: ІЗМН, 1997. — 392 с.



Розділ IV. ОСНОВНІ ПЕРЕДУМОВИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка