Міністерство освіти І науки україни наталія квітка методичний посібник з музикотерапії для дітей дошкільного віку зі складними порушеннями психофізичного розвитку київ 2013 удк



Сторінка3/5
Дата конвертації09.03.2016
Розмір0.96 Mb.
1   2   3   4   5

РЕЦЕПТИВНЕ СПРИЙМАННЯ МУЗИКИ (ЧУТТЄВЕ)

Мета: розслабити та позитивно стимулювати різні психофізичні процеси в організмі дитини. В цьому напрямку дуже корисна образна музика, яка збагачує своїм змістом і пробуджує емоційну сферу дітей.

Будь-яке тривале дослідження виявляє три головних етапи в музичному розвитку дитини, досить визначених, щоб пов'язати їх з розвитком в інших областях. Погіршення стану здоров’я в будь-якій області пов'язано з рухом назад у музичному розвитку.

На першому етапі музика може тимчасово минати когнітивний процес і безпосередньо проникати в ті емоції та особистісне самовідчуття, де маються порушення. Конкретність і спонтанний вплив – ці аспекти музичного досвіду можуть «обійти стороною» вербальну мову та задовольнити потребу дитини в невербальному самовираженні. На другому етапі ми спостерігаємо, як у дитини зростає усвідомлення все більш тісних музичних і людських взаємин, на яких будується процес занять. Третій етап виявляє досить визначений шлях до того конкретного емоційного стану, в якому дитина здатна знайти власні засоби самовираження, джерело задоволення і досягнень, можливо, на багато років уперед. Музикотерапія може служити дитині з особливими потребами життєво важливою підтримкою і джерелом людського спілкування, у чому вона болісно переживає, а також засобом виразити себе саму на доступному їй рівні. Музика на тривалий час може стати безпечною гаванню на її життєвому шляху. Так нерідко й відбувається з дітьми, які займаються короткостроковою музикотерапією.

Будь-який музичний звук є тим відчуттям (приємним або неприємним), що він народжує в слухача. Висота звуку, тембр, сила або тривалість можуть викликати приємні або неприємні спогади або асоціації. Ми не завжди знаємо, який слуховий відгук народжується в дитині, що поглинає в себе так багато вражень, але зберігає їх у собі, як у закритій судині, не здатна ними поділитися. Які реакції збуджує в ній та чи інша музика, нерідко досить складно побачити, а ще складніше витлумачити.

Іноді діти реагують позитивно на веселу ритмічну музику, а буває, що прослухавши щось загадково-спокійне вони врівноважуються і заспокоюються. Підходити до питання запровадження цього виду роботи треба обережно та індивідуально.

В одних випадках музика як така відіграє головну роль, в інших – другорядну. Але сприймання музики як вид діяльності – це основа для співтворчості та налагодження музичних взаємин між таємничим світом дитини і дійсністю, в якій вона живе.



  1. МУЗИКОМАЛЮВАННЯ

Мета: знімати афекти, сприяти катарсису, створювати гарні умови для задоволення інстинктів, активізувати невротично пасивно настроєних дітей, реалізувати можливості дитини в творчій діяльності.

Музикомалювання як терапія і спокійний комплексний вид діяльності допомагає формувати в дітей здорові психічні структури, розвивати моторику рук і пальців. Малювати можна різними способами і, на нашу думку, важливо навчити дітей створювати музичні образи на папері. Краще працювати на дошці, на підлозі, на стіні, на великих аркушах паперу великими олівцями, фломастерами, пензлями тощо. Надзвичайно привабливим є малювання пальцями з використанням кольорових мазів або фарб.

Критерії добору музичного матеріалу полягали в тому, щоб музика пробуджувала емоційно-образну та творчу сферу учнів. Тобто, з одного боку, музика добиралася релаксуюча, гармонізуюча, в помірному темпі, але з яскравими музичними образами. А з іншого, це твори, що мають динамічний, ритмічний, але також образний характер і у швидкому темпі.


  1. РУХОВА ДРАМАТИЗАЦІЯ ПІД МУЗИКУ

Мета: стимулювати спів дітей, доповнити і збагатити знання дітей змістовою народною піснею, розкривати сюжет пісні, навчати сприймати образну музику, навчати драматизації.

Синтез музики, рухів (відповідно можливостям кожної дитини), драматичного і мовного вираження є більш доцільним для дошкільного віку, де елементи співу поєднуються з руховою драматизацією гарної пісні чи вірша.




  1. ГРА З ІГРАШКАМИ

Мета: збагатити словниковий запас дітей, розвивати фантазію, навчити самостійно гратися та спілкуватися.

Функція музики полягає в емоційній підтримці будь-якої ігрової діяльності дитини. Вона служить у даному випадку потребам її драматичного самовираження, допомагає діяти, створює емоційний фон для творчості, гармонічно впливає на активізацію її діяльності та впевненості у власних силах.



  1. КАЗКОТЕРАПІЯ

Мета: стимулювати музичну діяльність дітей за допомогою цікавих оповідань, казок, розвиток сприймання образів, сюжету та музики по черзі та одночасно.

Важливим є залучення дітей до цього напрямку діяльності, надавши їм роль не пасивних слухачів, а героїв того чи іншого оповідання чи казки. Твір має бути невеликим за змістом, зрозумілим, яскравим і підкреслюватися музичним образом. Тому така емоційно насичена творчість створює певні ритмічні, динамічні та виразні стимули, які дітям дуже подобаються і легко ними сприймаються. Можна зауважити, що це найулюбленіший напрямок діяльності дітей.

Добір музичних творів відповідає глибокій емоційно насиченій та образній характеристиці, де поєднуються внутрішні переживання дітей з музичними образами.


  1. ДИХАЛЬНІ ТА ГІМНАСТИЧНІ ВПРАВИ ПІД МУЗИКУ

Мета: розвивати голос і мовлення, формувати вольові якості особистості, стимулювати глибину і частоту дихання, вміти розслабитися під час слухання музики.

Наші спостереження підтвердили, що музика і справді є тим важливим засобом, який сприяє гармонізації будь-якої людини, здатна за допомогою ритмічного малюнку, темпу та мелодії змінити настрій, звільнити свої думки від негативу, наповнити спокоєм і благодаттю. Емоційний вплив музики на дихання, фонацію, артикуляцію можна побачити за допомогою регуляційної кібернетичної схеми. Звуки музики, що емоційно впливає, проходять слуховим шляхом у підкоркові центри другого рівня, з якого безпосередньо або через ретикулярну формацію переносяться на перший рівень керування і, отже, у лімбічну систему. Звідси інформація потрапляє у вищі ділянки кори головного мозку, а також у формі зворотнього зв’язку в підкорку, зокрема, у гіпоталамус. З гіпоталамуса, в якому відбувається часова регуляція, ритмічні синхронізуючі імпульси надходять у дихальні центри, дихальні м’язи, у фонаційні й артикуляційні органи.

Якщо розглядати мовлення як продукт руху, то пригадаємо, що м’язи в дитини з підвищеним тонусом плечового поясу дуже обмежені. За таких умов будь-які зусилля логопедів зосереджених лише на ротовій та артикуляційній мускулатурі будуть марні. Важливими є дихальні вправи з використанням музикотерапії при застосуванні прийому замкнутого кінематичного ланцюга в колі дітей та їх батьків.

У п’ятій колонці програми пропонується практичний музичний матеріал в процесі різних видів корекційно-розвивальної роботи, яку бажано використовувати під час занять музикотерапією, а також в періоди перерв для поліпшення настрою або підвищення активності дітей, під час музикомалювання, під час фізичної реабілітації, а також для денного відпочинку і на ніч перед сном.

Добір музики здійснювався у відповідності до спрямованості корекційно-розвивальної роботи за такими напрямками (див. Корисні ресурси): 01 - релаксація (розслаблення); 02 - заспокійлива; 03 - глибока релаксація; 04 - стимуляція позитивного настрою; 05 - стимуляція емоційної сфери; 06 - стимуляція емоційно-образних уявлень; 07 - активізація творчих здібностей; 08 - стимуляція інтелектуальної сфери; 09 - підвищення активності; 10 - стимуляція мовленнєвої активності; 11 - закладення основ національної свідомості.

Цей умовний поділ видів музикотерапії може згодом поширюватися.



2.2. ОСОБЛИВОСТІ СПРИЙМАННЯ МУЗИЧНОГО МАТЕРІАЛУ

ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗІ СКЛАДНИМИ ПОРУШЕННЯМИ ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ

Особливості пізнавальної сфери та пізнавально-психічних процесів, емоційно-вольової та особистісної сфери дітей 5-6 років зі складними психофізичними порушеннями потребують спеціального корекційного впливу для компенсації складних комбінованих порушень.

У дітей із діагнозом дитячий церебральний параліч спостерігаються супутні порушення (затримка психічного розвитку, аутизм, порушення інтелекту, зору чи слуху), які в свою чергу ускладнюють процес корекційної роботи з ними і потребують додаткових знань про особливості їх розвитку.

СПРИЙМАННЯ людини завжди пов'язано із розумінням сприймаємого об'єкту чи предмету. Тому можна зауважити, що сприймання є першою фазою будь-якого мисленнєвого процесу.

У дітей даної категорії ураженою є центральна нервова система, яка контролює роботу м’язів, відповідає за рівновагу і довільність рухів. Внаслідок чого порушується психічний та інтелектуальний розвиток, поведінкова сфера, спостерігається затримка моторного розвитку в поєднанні з наростаючими патологічними постуральними рефлексами і порушеннями тонусу м'язів. Автоматично це призводить до рухо-мовленнєвих порушень, розладів поведінки, мотивації та відхилень у психоемоційній сфері. Так останнім часом у працях О.Козявкіна, Н.Козявкіної, С.Гордієвича, Г.Лунь, В.Дерев’янко, М.Бабадаги, Т.Пічугіної та ін. говориться про те, що у більшості дітей з ДЦП потенційно збережені функції для розвитку вищих форм мислення. Проте комплексні порушення (аутизм, порушення інтелекту, зору, слуху), астенічні прояви, низький запас знань як наслідок соціальної депривації приховують їх пізнавальні можливості. Порушення м’язового тонусу, патологічні рефлекси, несформованість рівноваги та координації, недорозвиненість дрібної моторики призводить до відсутності самостійності, концентрації, тривалого напруження, слабкості уваги, афективних порушення та інфантилізму в цілому. Стає зрозумілим, що страждає їх пізнавальна сфера, психічні процеси, емоційно-вольова та особистісна сфера, які потребують особливої уваги з боку фахівців (лікарів, психологів, спеціальних педагогів, батьків та ін.).



Як цілісне відображення предметів, ситуацій, подій, що виникає внаслідок безпосередньої дії фізичних подразників на органи чуття, сприймання забезпечує людині орієнтування в навколишньому світі. Як етап пізнання воно пов’язане з пам’яттю, уявленням, мисленням, мовою та мовленням, увагою і має певне афективно-емоційне забарвлення, що стимулюється мотивацією.

У загальному розвитку дітей із ДЦП емоційно-образне сприймання відбувається в умовах обмеженості інформування. Важливою умовою їх успішного розвитку є організація цілеспрямованого вибіркового сприймання змісту і форми музичної мови та художнього образу. Для них характерним є слабкий емоційний відгук на звучання музики, неспроможність сприймання музично-естетичної інформації та недостатність досвіду сприймання музики. Воно характеризується як уповільнене, вузьке та фрагментарне. Значні його недоліки зумовлюють наявність неадекватних образів, невміння аналізувати, що перешкоджає засвоєнню музичного матеріалу в межах програми дошкільного закладу.

Насамперед, у процесі занять з музикотерапії слід враховувати особливості сприймання музичного матеріалу дітьми і вміння його оцінювати. Оскільки в них переважають емоції, які можуть бути неадекватними, плутаними, фрагментарними, їм складно розрізняти прекрасне й потворне. Їхньому сприйманню властиві дифузність і невибірковість.

Ці особливості сприймання обумовлюють труднощі, яких діти зі складними психофізичними порушеннями зазнають під час осмислення прекрасного не тільки в музиці, а й в мистецтві, дійсності. Невміння визначати настрій музичного твору та виражальні засоби спричиняють виявлення несуттєвих відношень і зв’язків під час осмислення змісту й ролі музичного образу і як наслідок – недостатньо адекватне розуміння музичного матеріалу.

Характерним для всіх дітей даної категорії є недорозвиток функцій ПАМ’ЯТІ, яка є однією із важливих умов продуктивності пізнавальної діяльності. Вони також зазнають великих труднощів у запам’ятовуванні, відтворюванні сприйнятого й вивченого музичного матеріалу. Діти не розуміють його значення та не виконують завдання. Вони здатні до механічного бездумного повторювання та заучування матеріалу, що призводить до швидкого забування отриманої інформації. Це відбувається тому, що механізми їх пам’яті гірше функціонують і знижують швидкість, тривалість запам’ятовування, повноту та точність навчального повідомлення. Як правило вони запам’ятовують лише яскраві музичні образи, які супроводжуються цікавою розповіддю, гарними зображеннями або цікавою наочністю. Тому цим дітям треба більше часу на запам’ятовування музичних творів різних жанрів, допомога у відтворенні слів, текстів привітань або пісень. Іноді вони не можуть пригадати завдання або інструкцію музичного керівника чи терапевта. Все це негативно впливає на загальний розвиток пізнавальних процесів.

Формування, накопичення та систематизація УЯВЛЕНЬ дітей про музику та її звукову різнобарвність потребує від музичного керівника або терапевта винахідливості та творчості. Уявлення дошкільнят даної категорії про музичне мистецтво взагалі відрізняються фрагментарністю, розірваністю ознак і властивостей предметів, значно ускладнюють цілісне віддзеркалення образів і явищ довкілля.



МИСЛЕННЯ як процес пізнавальної діяльності людини характеризується узагальненим та опосередкованим відображенням дійсності. Порушення вищої нервової системи дітей із комплексними психофізичними порушеннями суттєво відображається на розвитку їх пізнавальних процесів: аналіз, синтез, узагальнення та порівняння. У них спостерігається недорозвиненість здатності до розуміння змісту музики. Процес розрізнення та порівняння двох музичних творів, які відрізняються за характером та жанром, відбувається хаотично.

Характерним для цих дітей є низький рівень узагальнення, тобто уміння порівнювати звуки, ритми, мелодії, пісні, визначати характерні засоби музичної виразності. Адекватне виконання таких завдань передбачає наявність необхідного запасу знань про музичні звуки, їх тривалість, темпи музики (швидкий, повільний), характер (веселий, сумний), динамічні відтінки (гучно, тихо), висоту звучання (високо, низько) тощо. У процесі сприймання музики дошкільнята об’єднують твори за певною характеристикою не на основі виділення їх характерних ознак. Вони не можуть самостійно давати точні відповіді на запитання, пов’язані із сприйманням та оцінюванням музичних творів. Їм надзвичайно важко оформляти свою думку і висловлювати її. Це пов’язано з недостатнім особистісним досвідом дітей дошкільного віку і впливає на формування їх образного мислення, уяви та фантазії.

У процесі занять з музикотерапії спостерігається недостатній розвиток мислення: вкрай низька пізнавальна активність, відсутність мети та планування дій, несформованість мисленнєвих операцій (аналіз, синтез, узагальнення та порівняння). Вони не набувають стабільного стану. Немає аналізу і розрізнення сприйнятих звуків (не розрізняють шумові від музичних), наявна слабкість розумових операцій (аналізу й синтезу, індукції й дедукції, узагальнення й конкретизації). Тому заняття по формуванню і корекції мислення потребують спеціальної організаційної допомоги, конкретної інструкції.

МОВА І МОВЛЕННЯ як суспільне явище виникає і розвивається під впливом потреб у спілкуванні, допомагає людям знаходити взаєморозуміння і відображає психофізичний стан людини. Навчання мови та мовлення у дітей з діагнозом дитячий церебральний параліч характеризується певними ускладненнями.

Мовленнєві порушення залежать від форми паралічу. Розвиток мовлення відбувається як за загальними, а також специфічними закономірностями. До специфічних відносять проблеми, пов’язані із формуванням артикуляційної бази, обумовлені патологією рефлекторного розвитку, лексико-граматичні порушення, опосередковано пов’язані із сенсорно-моторною недостатністю.

Порушення, пов’язані з керуванням роботою м’яз піднебінно-глоткового кільця спричиняє наявність назалізованого забарвлення під час звучання всіх звуків. Також для даної категорії дітей характерна у більшості випадків підвищена салівація (слинотеча), спричинена дискінезіями в оральній області. Ці та інші порушення, зумовлені розладами рухливості, справляють негативний вплив на формування фонематичного компоненту мовлення.

Одним із характерних мовленнєвих порушень у дітей із ДЦП є алалія та затримка мовленнєвого розвитку. Системний недорозвиток мовлення, в основі якого лежать труднощі засвоєння мовних одиниць та правил їх функціонування, призводить до ускладнення розуміння мови та її розвитку в цілому. Різні форми дизартрії та анартрії проявляються в повній нездатності до вимови або мінімальних порушень звуковимови. При дизартрії порушується не тільки звуковимова майже усіх груп звуків, але і просодична сторона мовлення: голос, інтонація, темп, ритм. Характерним при анартрії є іннервація артикуляційних органів та голосового апарату, що негативно впливає на становлення функцій мовлення та забезпечення дихальних шляхів мовленнєвим диханням.

Відомо, що напрямок та сила видихуваного повітря під час артикуляції того чи іншого звуку відіграє важливе значення для звучання і впізнавання фонеми. Тож неправильний напрямок видиху повітря спричиняє помилки, пов’язані з упізнаванням та розрізненням фонем у власному мовному потоці, що в свою чергу, порушує слуховий контроль дитини за власною вимовою. Поверхове та уривчасте дихання, обмеження рухів діафрагми, нерівномірне та погано контрольоване дихання призводить до того, що страждає розумова діяльність.

Механізми регуляції м’язового тонусу та рухів знаходяться під впливом рухового аналізатору великих півкуль та нижніх відділів головного мозку. Саме ці структури при їх ураженні стають причиною поліморфної симптоматики ДЦП.

У засвоєнні мови велику роль відіграють імітаційні можливості, які у дітей із ДЦП також знаходяться на значно нижчому рівні розвитку. Наспівувати або імітувати звуки дорослого дитині вкрай непросто. Емоційне зближення з дитиною відбувається за умови щирого спілкування і професійного підходу. Особливий впливу на дитину має звучання духовної музики. Такий метод стимуляції мовлення, в основі якого лежить розвиток емоційної сфери, допоміг зрозуміти, що використання музики специфічним образом стимулює мовлення дитини. Духовні пісні, псалми співалися і раніше людьми з особливими потребами. Це допомагало їм заробляти на життя і наповнювало його смислом.

У зв’язку з особливостями сприймання музичного матеріалу дітьми та характеристикою його засвоєння, ускладнюється знайомство дошкільнят із світом музичного мистецтва, з довкіллям та його пізнанням, що в свою чергу призводить до зниження їх пізнавальної діяльності в цілому та низького рівня їх мовленнєвої активності.

Важливою умовою продуктивності пізнавальної діяльності є розвиток УВАГИ. Діти дошкільного віку здатні сконцентруватися на об’єкті вивчення на дуже нетривалий час. Це пов’язано з тим, що їх увага нестійка, непостійна, абстрагована і призводить, в свою чергу, до низької працездатності під час занять і до неадекватних реакцій при слуханні деяких музичних творів або у процесі деяких видів корекційно-розвивальної роботи. Через власну неуважність вони не чують пояснень та інструкцій музичного терапевта і не виконують завдання належним чином. Вони здатні засвоїти лише незначний об’єм інформації. Спад уваги відбувається і тоді, коли діти стомлені або їм просто нецікаво. Навіть сама складність завдання, об’єм роботи можуть призвести до зниження концентрації уваги. З’являється роздратованість, небажання продовжувати виконання завдання і, як наслідок, незадоволення. Тому іноді навіть цікаве, емоційне заняття діти не можуть сприймати повноцінно, відволікаються без поважних причин, що в свою чергу порушує процес пізнавальної діяльності.

Процесу вирішення інтелектуальних завдань допомагають ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВІ особливості дітей. Оскільки у дітей зі складними комбінованими порушеннями емоційно-вольова сфера запізнюється у своєму розвитку, то для них характерно не виконувати завдання, з яким вони потенційно можуть впоратися, не давати відповіді і, взагалі, прагнути уникнути будь-якого навантаження. Певні складнощі виникають при встановленні контакту з такою дитиною. Її емоційні реакції на музичні твори є загальними та недиференційованими. Емоційний відгук виражається частіш за все лише у формі радощів чи суму, а більш тонкі нюанси почуттів виявляються дуже рідко. Діти потребують допомоги, уваги, заохочення з боку фахівців, спеціальних умов, за яких їх навчать використовувати свою емоційно-вольову сферу.



ЕМОЦІЙНА СФЕРА має велике значення в житті людини і допомагає внутрішній регуляції поведінки. На думку В.Дружиніна, емоції можуть служити засобом пізнання світу та спілкування з ним, наповнюють життя красою та багатством переживань, з часом переходять в почуття. Емоційний розвиток дітей даної категорії характеризується як недостатній. Діти зазнають труднощі в середовищі адаптації, порушений їх емоційний комфорт, відсутня психічна рівновага. У стані емоційного пригнічення в них різко падає продуктивність психічних процесів і вони не готові до сприймання, мислення та запам’ятовування. Все це відображається на їх поведінці під час проведення музичних занять: нерішучі, невпевнені у власних силах, інфантильні. Загалом це спричиняє гальмування у розвитку дітей даної категорії. Ось чому вони потребують педагогічної допомоги, спеціального розширення та збагачення сенсорного простору та створення позитивного емоційного середовища.

Відставання в психофізичному розвитку найбільше відображається на їх емоційно-чуттєвому пізнанні світу. Воно обумовлене патологічною перевагою процесів гальмування чи збудження. В гіперактивних дітей афективні стани, які характеризуються раптовими бурхливими переживаннями з втратою вольового контролю, гальмують будь-яке виявлення естетичних почуттів, надають останнім, навіть якщо ті виникають, ефемерного й поверхового характеру і, відповідно, віддаляють дитину від прекрасного; а у випадках психічної загальмованості на перший план виходить емоційна пасивність, і такі діти відрізняються несприйнятливістю як до прекрасного, так і до огидного: вони байдужі до цих проявів навколишнього, не намагаються розібратися, що дійсно їм подобається.

Слухаючи різні музичні твори, порівнюючи їх між собою діти реагують на характер музики, її жанр, темп тощо. Систематизувати та поглибити знання й уявлення про музику в них надзвичайно важко, оскільки їх емоційна нестабільність впливає на функціонування нервової системи та загальний стан їх здоров’я. Як сталі емоційні ставлення почуття реалізуються через емоції і спрямовані завжди на об’єкт чи предмет сприймання. Недорозвинута сенсорна сфера у дітей даної категорії уповільнює розвиток емоційного відгуку на прекрасне, формування естетичних почуттів, поглядів, смаків та переконань в процесі сприймання явищ дійсності та різноманітної творчості. Їх музичний розвиток значною мірою ускладнюється наявністю в них серйозних порушень емоційно-чуттєвої сфери, обумовлених патологічною перевагою процесів гальмування чи збудження. Дітям важко емоційно включитися в процес сприймання музики, а без цього неможливо організувати сумісну діяльність і розвивати активність самої дитини. Їй потрібно давати можливість самостійно обирати улюблену музику, гру, вид діяльності.

Особливості розвитку моторної сфери дітей зі складними психофізичними порушеннями (дитячий церебральний параліч, який поєднується з затримкою психічного розвитку, аутизмом, порушенням інтелекту, зору чи слуху) знаходяться в центрі нашої уваги. Діти розвиваються у просторово обмеженому світі, що перешкоджає формуванню та розвитку особистості, повноцінному спілкуванню з дорослими та однолітками.

Регуляція ДІЯЛЬНОСТІ такої дитини важлива, тому що досить слабкі можливості виявляють діти щодо самостійної творчості. Переважно з самого дитинства вони відчувають на собі надмірну батьківську опіку, їх вважають безпорадними, що у подальшому призводить до психопатичного розвитку особистості хворої дитини, формує в ній негативні установки. І хоча в них присутнє бажання проявити себе в різноманітних видах музичної діяльності, але при цьому вони не завжди адекватно усвідомлюють своїх можливостей, особливо при виконання творчих завдань. Їх діяльність характеризується низькою якістю, відсутністю самостійності та спроможністю повторити минулий досвід.

Таким чином, визначення особливостей сприймання музичного матеріалу дітьми зі складними (комбінованими) порушеннями психофізичного розвитку (дитячий церебральний параліч, який поєднується з затримкою психічного розвитку, аутизмом, порушенням інтелекту, зору, слуху) дозволяє нам узагальнити, що причин, які ускладнюють процес виховання та навчання дітей багато:



  • недорозвиток усіх видів сприймання;

  • недостатність пам’яті;

  • несформованість мисленнєвих операцій;

  • недостатній розвиток мови та мовлення;

  • слабка увага;

  • несформованість емоційно-вольової сфери тощо.

Все це гальмує пізнавальні процеси у дітей дошкільного віку зі складними (комбінованими) порушеннями психофізичного розвитку і процес їх розвитку відбувається досить повільно. Зважаючи на всі недоліки у процесі сприймання музичного матеріалу, саме на заняттях з музикотерапії діти з певними труднощами у навчанні мають шанс на успіх, який є важливою психологічною передумовою повністю змінити систему цінностей, повірити в себе, в успіх своїх навчальних можливостей.

    1. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАНЯТЬ З МУЗИКОТЕРАПІЇ

У ПРОЦЕСІ ПРОВЕДЕННЯ

КОРЕКЦІЙНО-РОЗВИВАЛЬНОЇ РОБОТИ

Корекційно-розвивальна програма з музикотерапії, враховуючи психофізичні та вікові особливості дітей, спрямована на допомогу музичним керівникам, вчителям музики, вихователям, та батькам стимулювати та коригувати розвиток дітей дошкільного віку зі складними (комбінованими) порушеннями психофізичного розвитку (дитячий церебральний параліч, затримка психічного розвитку, аутизм, порушення інтелекту, зору, слуху тощо).

В процесі занять з музикотерапії вирішується ряд завдань музичного виховання дитини з особливими потребами:



  • корекція психофізичних порушень;

  • виховання музичної культури;

  • розвиток творчих можливостей і творчого потенціалу.

Важливим є розвиток емоційної сфери дитини і саме на занятті з музикотерапії це можливо успішно виконувати. Музична діяльність, насичена позитивними емоціями, сприяє виконанню завдань, які пропонує керівник, дотриманню правил на занятті, отриманню задоволення від активної участі в іграх, розвитку довільної регуляції діяльності та встановленню контакту між дітьми та дорослими.

Сучасний погляд на місце музикотерапії в корекційно-виховному процесі значно змінився. Вона розглядається не лише як діяльність, яка має певну мету та засоби її досягнення, а є компенсаторним, терапевтичним та мобілізаційним засобом розвитку дитини з комплексними психофізичними порушеннями і виникає як засіб комунікативної потреби дітей та задовольняє її. Тут важливо усвідомити, яка саме організація занять потрібна для реалізації задуманої навчально-розвивальної програми.

Реалізація основних методичних принципів у галузі активної й рецептивної діяльності в музикотерапії відбувається у таких видах корекційно-розвивальної роботи (четверта колонка програми): 1) рухова релаксація та злиття з ритмом музики; 2) музично-рухові ігри та вправи; 3) психоемоційна та соматична (на фізичному рівні) релаксація); 4) вокалотерапія (співи); 5) гра на дитячих шумових і музичних інструментах та ритмічна декламація; 6) рецептивне сприймання музики (чуттєве); 7) музикомалювання; 8) рухова драматизація під музику; 9) гра з іграшками; 10) казкотерапія; 11) дихальні та гімнастичні вправи під музику.

Кожне заняття з музикотерапії відбувається в три етапи: підготовчий, зняття напруги та зарядження позитивними емоціями. Відповідно на кожному етапі використовуються різні музичні твори, які відповідають тематиці заняття та емоційному стану дитини.

Музикотерапія в дитячій дошкільній установі – не лише навчально-розвивальне заняття, а в даному випадку воно є засобом корекції та психотерапевтичного лікування. Музика позитивно впливає на вегетативну нервову систему дитини, є стимулятором мисленнєвих процесів і стабілізатором комунікативних взаємин між дорослим та дитиною в процесі заняття.

Організація заняття з музикотерапії покладає на музичного керівника подвійне навантаження. З одного боку, це навчально-розвивальне заняття, а з другого – творче. Але важливо, щоб у процесі творчої діяльності діти засвоїли певні знання про основи музики та досягли позитивних змін. Для цього важливим є створити такі педагогічні умови, за яких організація занять буде ефективною.



Музично-педагогічна майстерність музичного керівника ґрунтується на певних аспектах:

  1. загальнокультурних, педагогічних, теоретичних, психологічних та виконавських знаннях та навичках;

  2. гностичних, диригентських, комунікативних та педагогічних вміннях;

  3. артистизмі, волі, диригентській та виконавській техніці, музичності, віри в успіх, інтуіції, дарі педагогічного спілкування;

  4. практичній реалізації виховного потенціалу музичного мистецтва, просвітницькому та музичному вихованню дітей, любові до музики та дітей;

  5. діагностичній, корекційній, прогностичній (здатність пояснювати, передавати знання, навчати), організаторській, комунікативній, дослідницькій та креативній (творчій) функції.

Зрозуміло, що призначення музичного керівника спрямоване на те, щоб донести і передати свою любов до музики дітям та, враховуючи їх особливості, допомогти їм оздоровитися. Тому стосунки з дитиною мають бути надзвичайно гармонійними. Саме таке духовне спілкування формує у позитивне ставлення не тільки до мистецтва, а й до людей, до самого себе, що є важливим для становлення дитини, її інклюзії, інтеграції та адаптації в суспільстві.

В наш прагматичний час музичному вихованню не надається стільки переваг як іншим дисциплінам, що послаблює увагу до цього предмету. Між тим музиці належить чи не найважливіша роль у керівництві почуттями та настроями людини, адже саме музика й співи становлять її природну потребу, яка виявляється вже з раннього дитинства. Заняття музикою створюють об’єктивні умови для виховання дитини, розвитку її сприймання та творчих здібностей. Ця обставина набуває непересічного значення, оскільки їхні можливості досить обмежені.

Розвиток особистості зі складними порушеннями психофізичного розвитку, повнота її соціальної інтеграції багато в чому визначаються професіоналізмом педагога, його особистісними характеристиками, зокрема «естетичною виразністю». Яскраве, точне, інтонаційно багате мовлення, охайність у записах та у всьому веденні навчальних справ (нічого зайвого, що може відволікати дітей), зібраний зовнішній вигляд, доброзичливий тон спілкування з дітьми – ці якості обов’язкові для педагога взагалі. Крім того, у нього має бути гарний естетичний смак і ділові якості, а під час спілкування з дітьми постійно позитивний настрій, який спонукає їх відчувати радість, щастя, спокій, зацікавленість, задоволення від музичних занять. Місія музиканта-керівника дбайливо, обережно, мудро вести дитину крок за кроком до життя.

Організація занять з музикотерапії вимагає від музичного керівника поетапності та поступовості у кроках – від розвитку сприймання музичного матеріалу дітьми до засвоєння ними музичних знань, вмінь та навичок. Зв’язок слова і дії педагогу необхідно формувати протягом тривалого часу, постійно повторюючи досягнуті результати і поступово просуваючись вперед до нових знань. Тому з самого початку занять з музикотерапії керівник поетапно формує спільну діяльність, яка вимагає поступовості. Як наслідок виникає словесна регуляція поведінки дітей, що є основою дисципліни та успішності їх розвитку. Поступове ускладнення вимог та систематичний контроль за виконанням завдань забезпечує ефективність розвитку дитини та корекцію її психофізичних порушень.

Навчити дітей відчувати красу звуків навколо себе починається зі сприймання. Воно є провідною функцією, на основі якої формуються всі інші психофізичні процеси: пам’ять, мислення, уявлення, мовлення тощо. Отже, починаючи зі знайомства дітей з основами музики та її законами, їх підготовки до правильного слухання та сприймання музики; розвитку емоційного відгуку на музику; знайомство з жанрами музики; слухання творів дитячої, народної, класичної та сучасної музики; розвитку музичної пам’яті; формування основ музичної культури треба не забувати, що саме емоції впливають на сферу сприймання.

Позитивні емоції, які виявляються у посмішці, радості та оптимізмі покращують не лише психічний стан дитини, а й змінюють на краще її фізичне самопочуття. Сприймання дітей дошкільного віку з психофізичними порушеннями представляє собою своєрідну систему, що має певні особливості, які негативно впливають на можливості знайомства з музичним світом та його пізнанням. І саме музичний керівник або терапевт допомагає дітям отримати необхідні враження, пояснення щодо будь-якого виду діяльності в процесі занять.

Організовуючи заняття з музикотерапії важливим є створити зацікавленість та викликати інтерес з боку дітей. Для цього необхідно повідомити їм тему заняття, проговорити якомога зрозуміліше його зміст і лише потім давати музичний матеріал для прослуховування. Необхідно розказувати їм, в який історичний період, час і з якою метою був створений даний музичний твір. Слухаючи його відбувається знайомство з різними музичними інструментами. Якщо звучить скрипка, то треба на ній зосередити увагу дитини, показати її на малюнку або дати розглянути, якщо вона є в наявності. Професійне володіння керівника або терапевта грою на музичному інструменті справляє позитивне враження на дітей і забезпечує цілісне сприймання музичного твору в доступній для даної категорії дітей формі. Потім, заохочуючи їх, повторити завдання наступного разу. З часом це завдання для дітей буде звичайним і знайомим.

Для розвитку сприймання музичного матеріалу дітьми організація будь-якого заняття має відбуватися в формі емоційно-насиченої та цікавої гри з безпосередньою участю музичного керівника та яскравою демонстрацією творів у різних видах корекційно-розвивальної роботи. Основні завдання, які вирішуються в іграх та вправах, спрямовані на розвиток і корекцію психофізичних порушень дітей і мають відповідати їх інтересам.

Удосконалення матеріально-технічної бази надає музичному керівнику можливість урізноманітнити форми занять з музикотерапії. Наявність дитячих музичних, шумових та народних інструментів, синтезатор, дерев’яні, пластикові та картонні іграшки, персонажі пісень, іграшки, музичний телефон, дидактичні ігри, музичні сходинки, музичний центр тощо. Все це посилить зацікавленість з боку дітей та забезпечить позитивну емоційність в процесі заняття.

Знайомство з дитячим фольклором відбувається з самого раннього віку. Музичному керівнику необхідно показати зв’язок музичних творів з природою, створити умови для збагачення емоційного досвіду дітей та активізації їх чуттєвої сфери у процесі знайомства з українськими народними традиціями.

Люди здавна вірили в чудодійну силу слова, музики, танцю і сподівалися за їх допомогою досягти здійснення своїх бажань. У дитячому фольклорі (прозові, речитативні, пісенні та ігрові) зібрані твори, що виконуються як самими дітьми, так і дорослими для дітей. Жанри колискових і забавлянь мають виховне та комунікативне значення. Велика роль тут належить інтонації – як мовної, так і музичної. Діти дошкільного віку володіють мовою емоцій і для них важливий настрій дорослих. Вони на нього швидко реагують, тому саме спілкування у цьому віці є дуже важливим. Малюки можуть за допомогою дорослих співати або ритмічно промовляти: ігрові пісні, дражнилки, лічилки, небилиці, заклички, жартівливі пісні, скоромовки, загадки, казки. Частина з них складена дорослими, але велика кількість – це творчість самих дітей.

Дитячий фольклор не тільки розумово й емоційно збагачує дітей, він задовольняє їх потреби у спілкуванні, надає їм певного життєвого досвіду. Вони, пізнаючи світ, запозичують пісні дорослих, наслідують їх вчинки, обряди, процеси праці. Таким чином, дитина оволодіває навичками необхідними у житті.

Важливим в організації занять, де відбувається закладення основ національної свідомості дітей, повинно стати розуміння оволодіння народною культурою не як сумою вивчених творів, а як створення середовища українських народних пісень: вивчення побуту, укладу життя, народного календаря, народних звичаїв та обрядів.

Для створення у дітей дійсних уявлень про звукову сферу української народної музики дуже важливі зустрічі з носіями традиційної культури, проведення свят і розваг у дошкільних закладах. Все це може відбуватися в садочку або за його межами, тому що багато українських свят ми святкуємо вдома.

Особливу увагу під час добору музичного матеріалу в напрямку закладення основ національної свідомості наймолодшого покоління варто приділяти народним пісням як найважливішому складнику духовної культури українського народу. В дітей формується любов до Батьківщини, розуміння нашої унікальності як нації, відбувається збереження традицій, звичаїв і обрядів українців.

Сама суть музичного фольклору обумовлює участь дітей в різних видах корекційно-розвивальної роботи: рухова релаксація та злиття з ритмом музики, вокалотерапія, гра на музичних інструментах та ритмічна декламація, музикомалювання, казкотерапія тощо. Позитивним моментом під час проведення занять є прослуховування аудіо та відео записів фольклорних гуртів, демонстрація експонатів народно-прикладної творчості, народного костюма тощо (на вибір музичного керівника).

Важливими засобами активізації діяльності дітей є підтримка зацікавленості та успіху в процесі заняття, своєчасна допомога, доброзичливе ставлення, підкреслена похвала та відповідні види корекційно-розвивальної роботи (четверта колонка програми), в яких використовуються різні форми роботи:


  • показ або демонстрація, яка безпосередньо знайомить дітей з тими чи іншими музичними інструментами, їх звучанням;

  • музично-дидактичні ігри, під час яких діти залучаються до творчої діяльності;

  • гра на дитячих шумових та музичних інструментах;

  • драматизація народних пісень, яка сприяє корекції їх емоційно-вольової та рухової сфери;

  • підготовка та проведення свят і розваг;

  • народознавчі та фольклорно-етнографічні заходи;

  • концерти;

  • комплексні музично-естетичні заняття.

Завдання стосовно організації заняття з музикотерапії мають певні особливості. Це не лише подарувати дітям 25-30 хвилин відпочинку, радості, щастя від спілкування з прекрасним, де діти отримують задоволення, а й сформувати певні знання про музичний світ та навчити практичних умінь в творчій діяльності. Для виконання завдань з організації занять важливим є створення сприятливих умов для їх проведення: комфорт, душевність, гармонійність стосунків, невимушеність атмосфери.

Світ музичного мистецтва – це загадка і для дорослих і для дітей. Одні люди мають більше здібностей, інші менше, але люблять музику майже всі. Тому навчити дітей слухати музику можливо лише зацікавивши, дуже обережно, не перенавантажуючи їх, відчуваючи рух душі кожної дитини. В корекційно-розвивальній програмі вибрані і записані музичні твори, які бажано використовувати для слухання, але здебільшого відповідальність покладається на музичного керівника, який має можливість обирати твори зі списку за власним бажанням. Для розвитку музичного сприймання дітей це не настільки важливо. Найголовніше – це яскравість твору чи пісні для уподобання дітьми, щоб образи, які створюються в їхній уяві були виразними і запам’ятовувалися надовго, а може й назавжди.

Найважливіші моменти організації занять – це певні стадії або кроки для ясної, поступової подачі матеріалу:


  1. введення: знайомство-привітання з кожною дитиною (підбір його оригінальної мелодії відповідно до імені кожної дитини);

  2. налаштування на позитив;

  3. ознайомлення з темою та змістом заняття;

  4. пояснення щодо виду корекційно-розвивальної роботи;

  5. формування музично-слухових уявлень у певному виді роботи (знайомство з музикою, обговорення);

  6. цілісне сприймання твору (узагальнення);

  7. завершення музичного заняття: налаштовуємо дитину на внутрішню та зовнішню гармонію (праву руку кладемо на серце і слухаємо його ритм).

Ознайомлення з музичними творами може відбуватися у формі занять-концертів, коли матеріал підбирається знайомий та уподобаний дітьми. Дуже корисно запрошувати на зустріч з дітьми виконавців або музичні колективи з інших самодіяльних або професійних організацій. Сильний емоційний підйом настрою дітей забезпечує відвідування концертів класичної або народної музики, що сприяє підвищенню їх пізнавальної активності та формування у них почуття прекрасного від близького спілкування з мистецтвом. Маючи певний досвід, вони вже з цікавістю слухають та висловлюють власну думку або уподобання. Вони наближаються до музичного мистецтва і воно допомагає їм уподобати різні жанри музики та вибрати близьке для своєї душі.

Позитивно впливати на дихання, серцеву діяльність, травлення та коригувати мовленнєву діяльність, розвивати емоційну сферу дітей, знімати або зменшувати контроль дитини за своїм мовленням і залучати дитину в процес співу наслідуючи інших є метою вокалотерапії. Правила охорони голосу та співу (співати спокійно, не напружувати голос, положення корпусу і голови, звуки не викрикувати,), знайомство з жестами (увага, вступ, закінчення), знайомство зі звуками символами, що визначають вступ (акцент на сильну долю) є змістом занять у даному виді корекційно-розвивальної роботи. Основним завданням в процесі вокалотерапії є навичка правильного дихання, постановка артикуляції голосних звуків (в послідовності у, о, а , і , є, е), виконання вправ на відчуття ритму, виконання вправ на відчуття сильної долі у такті, наслідування співу вчителя та інших, розвиток уміння співати, розучування привітань, регулювання голосом сили звуку, спів з керівником у супроводі музичного інструменту (фортепіано, баян, акордеон) тощо.

Виникає ряд труднощів у роботі над співацькими навичками цих дітей. Оскільки, рухові обмеження дитини із ДЦП позначаються на роботі дихального апарату, на голосоутворенні, артикуляції, міміці та жестах. У деяких спостерігається тиха вокалізація, збіднена міміка, майже відсутність жестів, а інші постійно в русі, змінюють гримаси обличчя, багато рухають руками, часто видають звуки. Тому треба бути уважним до кожного і спостерігати за його поведінкою, щоб вчасно перервати завдання й перейти до іншого або зовсім зупинитися.

З самого початку – це хлопання в долоні ритмічних малюнків, потім під музику тощо. Музичний керівник може використовувати ритмодекламацію тексту пісні з акцентами на сильну долю. Важливо використовувати будь-які склади, які подобаються і краще запам’ятовуються дітьми. Дуже успішним в роботі щодо підготовки дітей до співу є промовляння ритмоскладів. Їх в Україні дуже багато: віршики, загадки, скоромовки, прислів’я, промовляння тощо.

Робота щодо розвитку слуху і ритму у дітей – є одною із найважливіших на заняттях з музикотерапії. І саме вона має бути побудована на основі формування в них емоційного ставлення та інтересу до музичного світу, в якому є місце для всіх і всього: сонечка в небі, дощику, райдузі, зимі, весні, літу, осені, тваринам, людям, героям казок. Все має бути вирішено в простих та зрозумілих дітям формах творчої діяльності. Для створення будь-якого музичного образу у власній діяльності, керівник повинен зосередити свої зусилля на активізації слухових уявлень, формуванні в дітей творчого задуму. Після пояснення та показу прийомів роботи за допомогою дорослого діти ритмічно відтворюють мелодію пісні, акцентують сильну долю в такті, наслідують спів дорослого, інтонують окремі слова, мотиви, музичні фрази, співають музичні привітання з іншими, підспівують окремі слова, музичні фрази.

Організація роботи над дикцією є пріоритетним напрямком в навчанні співу. Навчити дітей зв’язному та чіткому виконанню голосних та приголосних треба разом співпрацюючи із логопедом. Зміст мовленнєвого матеріалу передбачає його актуальність для дітей, можливість реалізуватися у спілкуванні та врахування індивідуальних можливостей кожної дитини. Тобто в ході організації кожного заняття керівник постійно працює над корекцією слухового сприймання та розвитком мовлення, щоб кожна дитина могла як більш повно реалізувати свої потенційні мовленнєві можливості та навчитися чітко промовляти звуки, слідкувати за своєю співочою дикцією, за послідовним звукоутворенням, співати округлим звуком.

Організація занять (музично-рухові ігри та вправи, музикомалювання, рухова драматизація під музику, казкотерапія), на якому поєднуються музика, література, драматизація, малювання, посильний рух, необхідна і сприяє розвитку мислення, мовлення та накопиченню музично-естетичного досвіду.

Змістом навчально-розвивальної програми передбачено систематичне повторення засвоєного музичного матеріалу з метою його закріплення та належного усвідомлення дітьми дошкільного віку.

На заняттях з музикотерапії особливого значення надають формам роботи, які викликають у дітей свідоме, предметне та художнє переживання. Індивідуальна форма роботи є необхідною для виправлення недоліків рухової сфери, орієнтування у просторі, засвоєння мовленнєвого матеріалу тощо і найбільш доречна під час вокалотерапії, грі на музичних інструментах та ритмічній декламації, дихальних та гімнастичних вправах під музику.

Велике значення для формування комунікативних здібностей особистості має колективна форма роботи, яку актуально використовувати під час рухової релаксації та злитті з ритмом музики, музично-рухових ігор та вправ, вокалотерапії, гри на музичних інструментах та ритмічній декламації, музикомалювання, гри з іграшками. Виконання пісень гуртом сприяє розвитку комунікативності, формуванню спільної діяльності в процесі виконання завдань і забезпечує позитивний вплив на розвиток особистості дитини.

Отже, під впливом системних цілеспрямованих занять з музикотерапії у дітей, як правило, формується естетичний смак до музики, уміння слухати й розуміти її, формується уявлення про музичні твори, їх характер, побудову, виражальні засоби, підвищується рівень емоційної чуйності, розвивається музичний слух. Згодом у них з’являються улюблені вокальні та інструментальні твори, навички хорового співу.

Слід зауважити, що загальний успіх занять в дошкільному навчальному закладі залежить від дотримання низки вимог, а саме: умілий добір музичного матеріалу для слухання й виконання, високохудожнє виконання музичних творів, уміле вербальне спілкування з дітьми в ході занять, широке застосування зорової наочності, правильній організації рухів під час слухання музичних творів.

Загалом атмосфера занять з музикотерапії має бути захопливою, динамічною, цікавою, сприяти новим відкриттям як в емоційному, так і в пізнавальному планах. Відвідування занять з музикотерапії має викликати в дітей постійний пізнавальний інтерес, радість від спілкування з мистецтвом і активне свідоме бажання оволодіння елементарними знаннями й вміннями. Так звана «психологічна установка» на сприймання мистецтва повинна починатися задовго до початку заняття, адже «урок мистецтва, що не дає насолоди мистецтвом, не веде до неї, втрачає для дитини всякий сенс, породжує ледарство думки».

Загалом уся педагогічна діяльність має ґрунтуватися на гуманістичних началах, усвідомленні її творчого характеру й ролі у розвитку особистості дитини зі складними психофізичними порушеннями.

Узагальнюючи вищезгадані організаційно-педагогічні умови успішності проведення занять з музикотерапії у дошкільному закладі треба назвати важливі моменти:


  • особистість висококультурного та духовного педагога;

  • відповідність, поетапність, поступовість та доступність навчального матеріалу для дітей дошкільного віку зі складними психофізичними порушеннями;

  • адекватність організації занять специфіці дітей;

  • матеріально-технічна база, що забезпечує високоякісними та в достатній кількості музичними інструментами, сучасною технікою, обладнаними кабінетами тощо;

  • зв’язок творів музичного мистецтва зі зразками довкілля, створення умов для збагачення емоційного досвіду дітей та активізації їх чуттєвої сфери;

  • створення особливої атмосфери та активізація їх діяльності.

В процесі організації занять важливо не стільки досягти певного результату, скільки створити такі умови, які сприяють загальному розвитку дитини та корекції її психофізичних порушень, за яких вона повірить у свої можливості та відчує успіх, задоволення, емоційну піднесеність в процесі будь-якого заняття з музикотерапії. Отже, можна зауважити, що організація занять з музикотерапії вимагає від музичного керівника особливої творчої уяви, фантазії, наполегливості, терпіння в сумісній роботі з дітьми, для яких музичне мистецтво – це шанс на успіх.

КОРИСНІ РЕСУРСИ

ЗРАЗКИ ЗАНЯТЬ

ЗАНЯТТЯ № 1.

1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка