Міністерство освіти і науки України Сумська обласна державна адміністрація



Сторінка1/18
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.88 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


Міністерство освіти і науки України

Сумська обласна державна адміністрація

Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (Україна)

Партнери: Norsk Institutt for Strategiske Studier

(Norwegian Institute for Strategic Studies)

Національний Університет Києво-Могилянська Академія (кафедра політології)

Інститут економіки та промисловості НАН (м.Донецьк)

Інститут економіки та прогнозування НАН (м.Київ)

Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут" (науково-методичний центр системного аналізу і статистики)

Інститут економіки промисловості НАН України (м.Донецьк)

Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України (м.Київ)

Форум молодих лідерів України

Центр інвестиційно-інноваційно програм Національного інституту

стратегічних досліджень при Секретаріаті Президента України

Український інститут позитивної крос-культурної психотерапії і менеджменту (м.Черсаси)

Інститут психологія та бізнесу (м.Донецьк)

Українська академія банківської справи (м.Суми)

Кафедра ЮНЕСКО СумДУ (м.Суми)

Белгородский государственный университет (г.Белгород, РФ)

Брянский государственный технический университет (г.Брянск, РФ)

Международный центр философии образования (г.Новосибирск, РФ)

Новосибирский государственный педагогический университет (г.Новосибирск, РФ)

Томский государственный педагогический университет (г.Томск, РФ)

Институт управления (г.Астана, Казахстан)

Instytut Historii, Uniwersytet Jagiellonski Krakow (Polska)

Instytut Stosunków Międzynarodowych

Państwowa Wyższa Szkoła Wschodnioeuropejska

Przemyśl (Polska), Education-Philosophy Faculty

Pomeranian Academy in Słupsk (Poland)

Секція 4

Освіта, культура, наука як чинники інноваційного розвитку
Матеріали міжнародної конференції

20-21 лютого 2008 р., м.Суми

Конференцію приурочено «Євопейському року міжкультурного діалогу» (http://ec.europa.eu/culture/portal/events/current/dialogue2008_en.htm)

Суми - 2008
Міжнародна конференція

для студентів, магістрів, аспірантів, науковців




М а т е р і а л и к о н ф е р е н ц і ї

Суми – 2008



Рекомендовано до друку вченою радою СОІППО, протокол №3 від 27.12.07 р.
Оргкомітет

Почесний Голова оргкомітету:

Л.В.Пшенична, начальник управління освіти та науки Сумської обласної державної адміністрації.
Співголови оргкомітету:

В.Ф. Живодьор, проф., академік Академії соціальних та педагогічних наук (м. Москва), ректор Сумського ОІППО;

І.А.Медведев, к.н.держ.упр. проректор Сумського ОІППО;

М.В.Жук, к.філос. н., доц., зав.каф. Сумського ОІППО, координатор конференції;

Jarosław Moklak. Dr. hab., Adiunkt, Instytut Historii UJ, Kraków Profesor, Instytut Stosunków Międzynarodowych PWSW, Przemyśl.
Члени оргкомітету.

С.В.Біла: проф., д.н.держ.упр., академік АЕН України, ДУ «Інститут економіки та прогнозування» НАН України;

О.В.Тягло, д. філос. н., проф., Харківський національний університет внутрішніх справ;

В.Н.Шилов, д.филос.н., проф., Белгородский государственный университет (РФ);

О.М.Семеног, д. пед.н., ст. н. співр. Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України;

John (Ivan) Jaworsky, Рrof., Department of Political Science University of Waterloo, Waterloo, Ontario, N2L 3G1, Canada;

Florentina Harbo, Dr of Political Science., Norwegian Institute for Strategic Studies Researcher in international law, strategy and analysis;

Н.В.Наливайко, д.филос.н, проф., вед. н. сотр. Института философии и права СО РАН, директор УМЦ философии образования НГПУ, главный редактор журнала «Философии образования» (РФ);

Н.Н.Чайченко, д.пед.н., проф., зав.каф. Сумського ОІППО;

В.О.Любчак, к.ф-м.н., доц., проректор СумДУ;

С.М. Козьменко, д.екон.н., проф., проректор Української академії банківської справи;

О.В.Мортякова, доктор економічних наук, ст. н.співр. Інституту економіки промисловості НАН України
Секретар конференції -

М.О. Головченко (Лабораторія євроінтеграції, партнерства та інноваційного розвитку Сумського ОІППО)
Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій //Матеріали Міжнар. наук. конф. для студентів, аспірантів, науковців. У 6 ч.-Суми: РВВ СОІППО, 2008.-Ч.4.- с.
Рецензенти:

Н.Н.Чайченко, доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри методики початкової та природничо-математичної освіти СОІППО;

Л.М.Артюшкіна, професор, кандидат педагогічних наук, проректор Сумського ОІППО.
У збірнику представлені матеріали доповідей та повідомлень учасників міжнародної наукової конференції «Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій», що відзеркалюють теоретичні, методичні, практичні результати досліджень у галузі міждисциплінарного аналізу проблем специфіки інноваційного розвитку за умов крос-культурних взаємодій.

Конференція проводиться за ініціативою Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України № 1/9-695 від 19.11.2007 р. з метою обговорення політологічних, соціальних, економічних, філософських, педагогічних, психологічних, інформаційних, культурологічних, євроінтеграційних аспектів сучасного інноваційного розвитку з позицій крос-культурної взаємодії.

© СОІППО, 2008

Сесія 3

Інтеграція України до європейського та світового освітнього простору: виклики, можливості, традиції, інновації
1. Базиль Л.О. Інноваційні технології у формуванні культуромовної особистості вчителя (на матеріалі викладання теоретико-

літературного курсу)………………………………………………………………..……5



2. Більовський О.А. Діалектика та логіка розвитку сучасної

системи освіти……………………………………………………………………………



3. Василенко В.А. Міжкультурна комунікативна компетенція

як духовно-мовна матерія етносу…………………………………………………….



4. Власова О.П. Проблема модернизации управления

образованием Украины в контексте Болонского процесса………………………………………………………………….……………….



5. Гнепа О.В. Актуальність педагогічної спадщини С.Н.Бернштейна

для розвитку сучасної освіти…………………………………………………………..



6. Гольцман К.О. Ідеологія та освіта в контексті Болонського

Процесу……………………………………………………………………………………



7. Куроєдова В.Д., Головко Н.В., Дмитренко М.І. Європейський

рівень викладання на кафедрі ортодонтії та післядипломної

освіти лікарів-ортодонтів……………………………………………………………….

8. Добрєва О.В. Культура управління у навчально-виховному

процесі підготовки майбутнього вихователя………………………………………..



9. Дяченко С. С. Впровадження кредитно-модульної системи у

вищу освіту………………………………………………………………………………..



10. Земка О.І. Формування дослідницьких умінь майбутніх учителів

української мови і літератури при вивченні курсу «Історія української літератури»………………………………………………………………………………..



11. Золотарьова Г.М. Плюрилінгізм та важливість його

впровадження в освітню систему України……………………………………….......



12. Потяженко М.М., Скрипник І.М., Гаєвський С.О.,

Гопко О.Ф., Коваленко К.І., Невойт Г.В. Дистанційна освіта на післядипломному етапі підготовки медичних кадрів………………………………..

13. Козак Т.Б. Фінансування дуальної системи професійної

освіти у Німеччині…………………………………………………………………………



14. Комарук І.А. Вплив Болонського процесу на юридичну освіту

(порівняльний аналіз на прикладі України та Німеччини)………………………….



15. Крамар Н.К. Освітні аспекти євроінтеграції України…………………………..

16 Крамар Н.К., Крамар В.М. Вимоги щодо підготовки вчителів

природничо-математичних дисциплін за умов приєднання України

до Болонського процесу………………………………………………………………….

17. Кузякіна М.Л. Практичний досвід громадянського виховання

в Німеччині………………………………………………………………………………….



18. Маймула Є.Ю. Загальносвітові тенденції вдосконалення

системи контролю навчальних досягнень студентів у контексті

інтеграційних процесів…………………………………………………………………….

19. Мишарина К.А. Научный руководитель: Кучерук С. А.

Интеграция Украины в европейское и мировое образовательное пространство: возможности, традиции, инновации………………………………….


20. Москальова Л.Ю., Кірімханова Т.С. Виховна робота школи:

учнівське самоврядування……………………………………………………………..



21. Недогрєєва Л.С. Якість освіти як мета та кінцевий результат

діяльності управлінця…………………………………………………………………..



22. Овчаренко С.Г. Вища освіта України в умовах творення

суспільства знань……………………………………………………………………….



23. Овчиннікова О.В. Освітні програми Форуму молодих лідерів

України як фактор сприяння інтеграції української освіти

в світовий освітній простір……………………………………………………………..

24. Окса М.М. Проблеми протиріччя Болонського процесу в Україні…………..

25. Осьмук Н.Г. Українська педагогіка 20-тих років XX століття:

досвід розвитку ідей світового реформаторського руху…………………………..



26. Пилипенко Є.О. Іноземні мови як запорука мобільності

в світлі Болонських вимог………………………………………………………………



27. Пінчук Д.М. Розвиток регіональної політики України та

європейського союзу: порівняльний аналіз…………………………………………



28 Пішун С.Г. Теоретичні аспекти функціонування та ефективного

оцінювання інноваційної діяльності в закладах освіти…………………………….



29. Привалова С.П. Аналіз мови художнього твору…………………………….

30. Романко І.Г. Педагогічні аспекти діалогу в контексті освіти

у дослідженнях педагогів загальноосвітніх навчальних

закладів Великої Британії……………………………………………………………

31. Сав’юк Л.О. Роль Університетів у впровадженні технологій

навчання на основі сучасних педагогічних технологій

та всесвітнього освітянського досвіду……………………………………………..

32. Сморокова М.Г. Зміни в системі освіти України у контексті

інтеграційних процесів………………………………………………………………..



33. Собко Я.М., Собко Р.М. Деякі тенденції освітніх інновацій у

практиці сучасної вищої коли………………………………………………………..



34. Спольська-Онишко І. Перемишська шашкевичівка між

Польщею та Україною……………………………………………………………………



35. Трохименко Л.В. Стандартизація змісту та якості

середньої освіти як тенденція шкільних реформ…………………………………..



36. Філатов В.В., Філіпенко Т.В. Адаптація валютної політики

України до стандартів Європейського Союзу………………………………………



37. Харківська А.А. Болонський процес: модульний принцип

побудови навчальної дисципліни……………………………………………………..



38. Химинець В.В. Освітні інновації в контексті ідей

Сталого розвитку громадянського суспільства……………………………………..



39. Цибуліна І.В. Адаптація європейського досвіду

навчання державних службовців як складова механізму

реалізації соціальної політики України……………………………………………….

40. Чайка Д.О. Напрями державної політики на шляху

інтеграції України в європейський освітній простір………………………………..



41. Чайка Н.О. Інтеграція України до європейського

освітнього простору: переваги та недоліки…………………………………………..



42 Черкасова І.Г. Вронська Р.Ю. Формування та розвиток

креативного мислення особистості засобами кольорознавства у

сфері дизайн-освіти………………………………………………………………………
43. Шевченко Ю.В. наук.керівн. Москальова Л.Ю. Загальні

риси управлінської діяльності менеджера освітнього закладу……………………



44. Шкурупій Д.А., Рябушко М.М. Кредитно-модульна система в

медичній академії: досвід та перспективи…………………………………………….

45. Ягодзінський С.М. Наука і освіта: аспекти взаємодії в

інформаційному суспільстві……………………………………………………………..




Сесія 4.5

Особистість як головний чинник успішної інноваційності.

Складові життєвого успіху
1. Артюшкина Л.М. Ценностное отношение к себе как

основа культуры жизненного самоопределения воспитанников

школы-интерната…………………………………………………………………………

2. Бараненко В.В. Формування успішної особистості як

інноваційна складова навчально-виховного процесу……………………………….



3. Березіна Н.В. Поняття особистості та головні чинники

досягнення життєвого успіху……………………………………………………………..



4. Богачков Ю.М., Буров О.Ю., Милашенко В.М.,

Радченко В.М., Рождественська Д.Б. Сучасні методичні

профорієнтації та кар’єрного консультування в інноваційному

розвитку суспільства………………………………………………………………………

5. Буркало Н.І. Роль та місце жінок і чоловіків в українському

суспільстві………………………………………………………………………………..



6. Ведмедєв М.М. Креативна особистість в суспільстві знань…………………

7. Виноградова В.Є. Розвиток соціальної компетентності

студентів…………………………………………………………………………………



8. Гапон А. В., Крамаренко Л. Д. Академік новітньої

української історії……………………………………………………………………



9. Доценко С.О., Конаржевська В.І., Олійник Т.О.

Особливості проблеми соціальної відповідальності особистості………………



10. Драчук Ю.З., Важеніна О.Г., Кириченко М.О.

До виховання соціально компетентної особистості……………………………….



11. Зосименко О.В. Використання інноваційних технологій у

процесі підготовки педагогічних кадрів……………………………………………..



12. Зубенко В.В. Система цінностей населення і розвиток

людського потенціалу………………………………………………………………….



13. Касьянова О.В. Формування комунікативної компетентності

особистості як шлях до життєвого успіху…………………………………………..



14. Колосок Н.С. Особистість як фактор інновації:

термінологічний підхід………………………………………………………………….



15. Коробка Л.М. Психологічні чинники формування та реалізації інноваційного потенціалу особистості……………………………………………….

16. Косенко Т. С. Некоторые проблемы философии воспитания……………...

17. Курок В.П. Професіологічний підхід до вивчення

структури діяльності вчителя……………………………………………………..



18. Куценко Я.М. Проблема адаптації студентів…………………………………..
19. Лежнина Л.В. Применение инновационных

подходов в современном образовании……………………………………………



20. Лісіна Л.О. Соціокультурний підхід до післядипломної

освіти вчителів………………………………………………………………………..



21. Матковська М.В. Гуманістична традиція розвитку особистості………….

22. Міляєва В.Р. Психологічні аспекти діяльності в

муніципальному управлінні………………………………………………………….



23. Міхальська І.П. Формування особистості школяра

засобами мистецтва, як складова життєвого успіху……………………………..



24. Павленко Ю.Є., Акуленко В.Л., Мазепа О.Ю.

Національний освітній простір: із минулого у майбутнє………………………..



25. Пасечнікова Л.П. Орієнтація на життєвий успіх як

умова самореалізації особистості……………………………………………………



26. Петрученя Г.Г., Воровка М.І. Педагогічна компетентність як

складова професіоналізму вчителя…………………………………………………



27. Подоляка Т. А. Діяльність Зенона Кузелі як приклад

життєвого успіху…………………………………………………………………………



28. Савіна М.І. Самоактуалізація особистості як

запорука життєвого успіху…………………………………………………………….



29. Сіпачова О.В. Вчитель інформатики – провідний

шкільний вчитель у час інноваційних змін…………………………………………..



30. Тимченко Л.Я. Формування культуромовної особистості

учня засобами лінгвокраєзнавства……………………………………………………



31. Цимбал Т.В. Буттєвісне укорінення людини у нестабільному

соціальному середовищі……………………………………………………………….



32. Ульяніч І.В. Рефлексивна компетентність вчителя –

складова його професійного успіху………………………………………………….



32. Чемодурова Л.М. Інноваційний підхід до роботи з

ліворукими дітьми в сучасній системі освіти………………………………………..



33. Шандулаева А.И. Поиск истины и жизненный успех личности………………

34. Шило І.О. Особистість як головний чинник успішної

Інноваційності……………………………………………………………………………

35. Явоненко М.В. Творча компетентність особистості як

запорука її життєвого успіху…………………………………………………………..



Сесія 3

Інтеграція України до європейського та світового освітнього простору: виклики, можливості, традиції, інновації

УДК 378.147:811.161.2



ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ФОРМУВАННІ

КУЛЬТУРОМОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ ВЧИТЕЛЯ

(на матеріалі викладання теоретико-літературного курсу)
Базиль Людмила Олександрівна

Глухівський державний педагогічний

університет, доцент кафедри української літератури
Анотація

У доповіді подано теоретичний і практичний аспекти використання лекцій з елементами інноватики під час викладання теоретико-літературних курсів з метою формування культуромовної особистості майбутніх учителів української мови і літератури.
На сучасному етапі українського державотворення, в епоху інтеграції і глобалізації відбувається реформування системи освіти, яке передбачає зміну освітньої парадигми, перегляд змісту навчання, використання таких підходів до навчально-виховного процесу, які сприяли б формуванню фахівців нового типу, що являють собою творчу особистість, здатну вирішувати не лише щоденні, а й масштабні завдання, які забезпечують не просто виживання, а прогрес нації.

Нинішні освітні заклади мають широкі можливості для оновлення змісту навчання, використання інноваційних технологій викладання, що дає змогу формувати духовно багате покоління людей.

Питання інноваційних педагогічних технологій з початку ХХ століття цікавили багатьох учених, педагогів, методистів. Зокрема, теоретичні і практичні аспекти інноваційної організації навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах знаходилися у центрі уваги відомих науковців (В.Беспалько, І.Богданова, О.Гохберг, О.Євдокимов, І.Козловська, О.Пєхота, О.Пометун, А.Слободенюк та ін.).

Аналізуючи праці видатних учених, можемо констатувати, що сучасна педагогіка має різні погляди на інноваційні процеси в навчанні та вихованні. Однак, принцип варіативності освіти дає змогу викладачам обирати найбільш оптимальні форми і методи роботи й відповідно конструювати навчальний процес на основі нових ідей і технологій.

Оскільки одним із найбільш поширених методів навчання студентів у ВНЗах є лекції, то у межах статті розглянемо можливості використання інновацій у викладанні теоретико-літературного курсу на філологічному факультеті Глухівського державного педагогічного університету.

Зважаючи на те, теорія літератури як навчальна дисципліна має узагальнюючий і систематизуючий характер, і читається на випускових курсах, то доцільним є врахування рівня підготовки студентів, орієнтація на їх науковий досвід і наявні знання. Крім того, добираючи матеріал, варто враховувати принцип науковості, складності, перспективності наукової галузі; емоційне навантаження студентів; кульмінаційні моменти; експериментальну роботу; можливість використання наочності, кіно-, відео-, діафільмів; особливості аудиторії.

Оскільки структурно лекція умовно складається з 4 фаз (початок сприймання – 4 – 5 хв., оптимальна активність сприйняття – 20 – 30 хв., фаза зусиль – 10 – 15 хв., фаза стомлення), то доцільним є постановка проблемного запитання через 30 хвилин після початку лекції. Водночас дуже важливо продумати початок і кінець лекції, чергувати роботу і відпочинок, моменти підвищеної уваги і послаблення.

Викладання теоретико-літературних дисциплін здійснюється найчастіше на основі використання лекцій-бесід, «мозкової атаки», лекцій-дискусій та проблемних лекцій.

Так, працюючи над темою «Література як різновид мистецтва», спонукаємо студентів до активної діяльності шляхом постановки запитань типу: «Чому мистецтво і наука є формами суспільної свідомості? Якими шляхами здійснюється відтворення реального життя у наукових і мистецьких творах? Які переваги і «недоліки» живопису у порівнянні з літературою? Прослідкуйте розвиток мистецтва від його первинної синкретичної форми? Чому драма виникла раніше за епос?». Під час лекції такого типу відбувається активне залучення студентів до навчального процесу, до того ж маємо можливість розглянути найбільш важливі питання з теми, визначити зміст і темп викладу навчального матеріалу з урахуванням особливостей аудиторії.

Досить цікавою і активною формою для студентів є форма колективного дослідження («мозкова атака»). Вивчаючи тему «Основи поетики художнього тексту», студенти намагаються дати визначення літературознавчим термінам, дослідити проблему «першотропу», на практичних прикладах визначити роль кожного з засобів увиразнення художнього мовлення тощо. При такій формі лекції пропонуємо майбутнім фахівцям спільно сформулювати визначення, дослідити закономірність процесу, явища на основі їхніх досвіду і знань. Уточнюючи і доповнюючи відповіді, підводимо теоретичну базу під практичний колективний досвід, записуємо висновки на дошці (за традиційної форми лектор викладає сам).

Як показує практика, доцільною є й лекція-дискусія, особливо під час опрацювання теми «Літературний процес. Літературний розвиток», коли студенти на основі власних знань та досвіду можуть подискутувати з приводу міжлітературних зв’язків між митцями рідного слова, визначити спільні для літератур різних народів теми, мотиви, образи, довести, які літературні явища є традицією, а які – новаторством, де бачимо – запозичення, а де – епігонство тощо. Під час заняття можемо не лише використати відповіді слухачів, а й організувати вільний обмін думками, що пожвавлює навчальний процес, активізує пізнавальну діяльність аудиторії, дозволяє викладачеві керувати колективною думкою, використовуючи її з метою переконання, долаючи негативні установки і помилкові думки деяких студентів.

Зазначений вид лекції дещо схожий на проблемну лекцію, під час якої включення мислення студентів здійснюємо за допомогою створення проблемних ситуацій. Під проблемними питаннями розуміємо такі питання, що вказують на сутність навчальної проблеми, на сферу пошуку невідомого. Вони спрямовані в майбутнє – у бік пошуку поки що невідомого студенту нового знання, умов або способів діяльності. З метою створення проблемної ситуації найчастіше застосовуємо такі прийоми, як пряма постановка проблеми («Поетика – це розділ теорії літератури чи окрема наукова галузь?»); проблемне завдання у вигляді питання («Дослідіть, як загальномистецький закон катарсису реалізується у трагедії»); повідомлення інформації, яка містить суперечність («Класифікація художніх творів за родами і жанрами непотрібна»); звернення уваги на те чи інше життєве явище, яке потрібно пояснити («Чому не можемо об’єднати в одне дослідження інформацію письменників і психологів про внутрішній стан людини?»); повідомлення фактів, які викликають непорозуміння («Алегорія, символ і підтекст – різновиди металогічного літературно-художнього образу»); постановка питання, на яке повинен відповісти студент, прослухавши частину лекції і зробити висновки («Яка з основних галузей літературознавства, на Вашу думку, виконує найбільшу функцію?», «Яке із запропонованих понять є логічним «художнє мовлення» чи «художня мова»?).

Такі лекції, сприяють розвитку культури мовлення майбутніх фахівців, формують їх комунікативну компетентність і до того ж мають значний виховний потенціал, оскільки під час дискусій маємо змогу виявити сильні сторони студентів, визначити ступінь їх обдарованості та моральної вихованості.

Список використаної літератури


  1. Вища освіта і наука – найважливіші сфери відповідальності громадянського суспільства та основа інноваційного розвитку. Рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 24.04.05. // Інф. збірник МОН України. - 2005. - №13 - 14. - С. 3 - 16.

  2. Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційного розвитку України" // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 13. - С. 93.

  3. Манако А. Педагогічні інновації та трансформація ролі викладача // Проблеми освіти: Наук.- метод, зб./ ТМЦ ВО МОН України. - К., 2005. - Вип. 45: Болонський процес в Україні. - Ч. 1. - С. 153 — 163.

  4. Освітні інновації у вищих навчальних закладах України: Каталог / Уклад. В.І.Соколов, В.В.Висоцька; відп.ред. К.М.Левківський. - К.: Стилос, 2003. – 336 с.

  5. Освітні технології: Навчально-методичний посібник / О.М.Пєхота, А.З.Кіктенко, О.М.Любарська та ін. / За ред. О.М.Пєхоти. – К.: А.С.К., 2004. – 256 с.

  6. Підласий І., Підласий А. Педагогічні інновації// Рідна школа.-1998.-№12.С.З-18.

  7. Скнарь О. Модернізація форм і методів навчання студентів у контексті кредитно-модульної системи // Вища школа. – 2006 - № №. – С. 33 – 45.

УДК 371


ДІАЛЕКТИКА ТА ЛОГІКА РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ ОСВІТИ

DIALECTICS AND LOGIC OF DEVELOPMENT OF A MODERN EDUCATION SYSTEM
Більовський Олег Анатолійович,

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»,

старший викладач


В тезах зроблено спробу визначити головну проблему вітчизняної системи освіти. Розглядається відношення діалектики до логіки розвитку сучасної освіти, а також здатність діалектики бути теоретичною основою способу розв’язання сучасних освітніх проблем.

Theses are devoted to the analysis of the basic problem of the Ukrainian education system. The relation of dialectics to logic of development of modern education, and also ability of dialectics to be a theoretical basis of the solution of the modern educational problems is considered.
На нашу думку, вітчизняна система освіти сьогодні переживає не найкращі часи. Радикальна зміна типу суспільної системи в останні півтора десятиліття породила в суспільній свідомості великі очікування та сподівання стосовно радикального покращення якості освітнього процесу. Але, на жаль, слід констатувати, що ці сподівання залишаються незадоволеними. Попри всі розмови про «важливість освіти», «необхідність нових підходів», освіта залишається в межах старих, традиційних уявлень та підходів, які й привели її до кризового стану та втрати необхідної ефективності. Спроби «європеїзувати» українську освіту також не дають потрібного результату, оскільки в кращому разі змінюють лише зовнішні форми, залишаючи незмінною сутність, а в гіршому – наповнюють освітні форми змістом, який абсолютно не відповідає вітчизняній культурній традиції, відповідно – є штучним та нежиттєздатним.

Чому вітчизняна система освіти опинилася в кризовому стані?

Шукаючи відповідь на це важливе питання, слід врахувати, що система освіти завжди є частиною суспільної системи, яка і ставить перед нею головні цілі та завдання. Створена в 20-30-х роках радянська школа на протязі десятиліть цілком успішно виконувала покладені на неї завдання. Вона вчила індивіда читати та писати, давала знання, необхідні для подальшого професійного функціонування в системі усуспільненого виробництва, в цілому формувала особистість, яка була адекватною суспільству, де соціалізм був «побудований в основному».

На нашу думку, проблеми почали виникати тоді, коли країна вичерпала потенціал екстенсивних форм економічного та суспільного розвитку. Процес розгортання науково-технічної революції у 60-70-х роках ХХ століття у поєднанні з необхідністю переходу країни до більш високих за рівнем розвитку суспільних відносин, створив необхідність якісної зміни цілей та сутності освітнього процесу. Від формування у індивіда елементарних культурних та освітніх навичок, в основі яких лежить традиційний, розсудково-емпіричний спосіб мислення, треба було переходити до формування більш високих форм мислення та культури. В центрі зусиль мала б стати проблема формування науково-теоретичного способу мислення. «Розвязання корінних задач сучасної шкільної освіти в остаточному підсумку пов'язане зі зміною типу мислення... Всю систему навчання необхідно переорієнтувати з формування в дітей розсудково-емпіричного мислення на розвиток у них сучасного науково-теоретичного мислення» [1, 395].

І оскільки, як відомо, логікою науково-теоретичного способу мислення є саме діалектика, то, відповідно, головна задача вітчизняної школи полягала у формуванні саме діалектичного способу мислення. (Не випадково, в 70-80-ті роки у вітчизняній філософсько-педагогічній та науково-популярній літературі тема необхідності «вчити мислити» була дуже поширеною).

Але в той же самий час складалася парадоксальна ситуація, коли в межах вітчизняної радянської філософії діалектика (принаймні формально) вважалася єдиною можливою методологією, логікою та теорією пізнання, тоді як педагогіка та дидактика продовжували жити своїм власним метафізичним – антидіалектичним – життям. Антидіалектичність, орієнтація на традиційно-емпіричний тип мислення суттєво зменшувала потенціал вітчизняної школи

Сьогодні, з огляду на досвід кількох десятиліть стагнації та кризи вітчизняної системи освіти, можна стверджувати, що саме діалектика є способом мислення, який є адекватним сучасним педагогічним реаліям. Діалектична культура мислення має бути основою не тільки загальнокультурної, але й будь-якої фахової підготовки. Тільки вона може забезпечити повноцінне, цілісне, адекватне оволодіння індивідом необхідною сукупністю емпіричних знань.

Саме через засвоєння діалектики повинна відбуватися взаємодія філософії та педагогіки. Діалектика є квінтесенцією історичного розвитку філософії, її найціннішим надбанням. Вона є відповіддю на корінні філософські питання. Ось чому, на нашу думку, філософія освіти може і повинна існувати (і це існування буд виправданим) лише як діалектична теорія освіти, як свідоме використання всезагальних законів розвитку в якості загального методу розв’язання проблем освітньої сфери.

Але серйозна проблема полягає в тому, що в ідеологічному захопленні останніх двох десятиліть «разом з водою виплеснули і дитину». І це зовсім не йде на користь освітній справі. На жаль, діалектика так і не стала базовим принципом організації освітнього процесу, вона залишається зовнішньою по відношенню до системи освіти. Саме тому, на нашу думку, питання відношення діалектики до освіти, про шляхи її впровадження в освітню практику є одним з головних питань сучасної філософії освіти. На це питання варто було б звернути особливу увагу, якщо ми хочемо бачити вітчизняну систему освіти сучасною та ефективною.
1. Давыдов В.В. Виды обобщения в обучении. – М.: Педагогика, 1972. – с. 424.


УДК 811.161

міжкультурна комунікативна компетенція як духовно-мовна матерія етносу

Cross-cultural communicative competence as spiritual-linguistic ethnos substance
Василенко Валентина Анатоліївна,

Сумська філія Харківського національного

університету внутрішніх справ, професор

кафедри гуманітарних дисциплін


The research deals with the problem of the Ukrainian language communicative features determination, Ukrainian discourse conception structure peculiarities, socio-role strategies typical to the Ukrainian ethnos in the context of cross-cultural communication theory.

Stereotypes influencing the Ukrainians as native speakers during the communication which is inseparable part of cross-cultural linguistic competence formation are pointed out.

У дослідженні аналізується проблема визначення комунікативної специфіки української мови, особливостей понятійної структури українського дискурсу, соціально-рольових стратегій, притаманних українському етносу, в контексті теорії крос-культурної комунікації. Визначено стереотипи, які впливають на українців як носіїв етномови під час комунікації, що є невід’ємною складовою формування міжкультурної мовної компетенції.
Активізація контактів носіїв української культури, сучасні процеси інтернаціоналізації всіх аспектів життя світового суспільства вимагають ознайомлення не лише з особливостями національної поведінки і комунікації носіїв різних мов. Саме визначення комунікативної специфіки української мови, особливостей понятійної структури українського дискурсу дозволить говорити про повноцінне функціонування української мови у світовому лінгвістичному науковому просторі.

З проблеми вивчення міжкультурних взаємодій, зокрема в мові, вже нагромаджено чималу теоретичну базу, проведено численні практичні дослідження. Серед адептів такого етнокультурного підходу до аналізу мов найвизначніше місце займає американський антрополог і лінгвіст Франц Боас, який здійснив наприкінці ХІХ століття своєрідний теоретико-методологічний переворот в етнології [1].

Інтерес до національного компонента в мові має набагато глибшу наукову традицію, сягаючи праць В. фон Гумбольдта в німецькій лінгвістиці та О.Потебні в українській. Від філософського вчення, що сформувалося навколо проблеми людини, науковці прийшли до вчення про людську мову, що втілює культуротворчі властивості народу і тому є засобом вираження народного духу, який обирає різноманітні форми залежно від внутрішньої форми самої мови та її структури [4, 375; 5, 260]. Етнолінгвістичний підхід до аналізу мовних процесів, акцент на взаємодії мовних і культурних параметрів у процесі комунікації простежується в теорії “cultural scripts” (“культурних сценаріїв”) А.Вежбицької, котра зазначає, що в різних суспільствах і соціальних групах люди говорять по-різному, і не лише з точки зору лексики і граматики [2, 159-160].

Безумовно, на сьогодні українська лінгвістика нагромадила вже чималий матеріал порівняльних досліджень, як з точки зору окремих мовних явищ, так і мовної системи взагалі. Загальновизнано, що відмінності між мовами, зуумовлені відмінностями культур, найповніше і найяскравіше виявляються в лексиці та фразеології, оскільки номінативні засоби мови безпосередньо пов’язані з позамовною дійсністю, хоча етнолінгвістичний компонент у лексичних одиницях може бути репрезентований по-різному. Існують так звані “безеквівалентні” слова – їх запозичають як екзотизми та етнографізми – які використовуються на позначення специфічних, унікальних явищ місцевої культури, притаманних тільки їй, наприклад, українські “борщ”, “вареники” тощо. З іншого боку, існують так звані “лакуни” (які визначаються при зіставленні мов), тобто відсутність в одній мові слів для вираження значень слів, що існують в іншій мові (наприклад, одне українське слово “берег” відповідає двом англійським: “bank” та “shore”, відповідно “берег ріки” та “берег моря”).

Етнолінгвістичний компонент може виявлятися на рівні денотатів. Одне й те ж явище може існувати в різних культурах, але пресупозиції, що формуються в носіїв різних мов щодо цього явища, не збігаються, тобто різняться денотативні компоненти значень слів. Відмінності в реаліях спричиняють смислові відмінності еквівалентних лексичних одиниць. Отже, слова різних мов, які, за визначенням словникових статей, виступають відповідниками, насправді відрізняються своїм лексичним фоном [3, 70-74].

Лексичний фон перебуває на межі мови та культури. Відмінності в лексичному фоні впливають на різноманітні тематичні та синтаксичні зв’язки слів і можуть ускладнювати процес спілкування чи вивчення мови.

Відмінності в культурах можуть виявитися і в тому, що слова різних мов, які збігаються за денотатом (такі, що мають однакову предметну співвіднесеність), відрізняються конотативною семантикою (тобто своїми емоційними та аксіологічними характеристиками).

Об’єктом аналізу виступають і комунікативні тактики, які можуть потребувати різних мовних засобів при комунікації різними мовами. Наприклад, українською мовою можна сказати “Прошу” у декількох ситуаціях: коли суб’єкт звертається з проханням про виконання якоїсь дії чи надання якоїсь послуги; як відповідь-репліку на подяку; і як супроводження передачі певного предмета у відповідь на прохання про нього. В інших мовах у кожній ситуації виступає своя мовленнєва формула.

Національна специфіка комунікації виявляється саме при зіставленні норм і традицій спілкування різних етносів. Визначення тих стереотипів, які впливають на нас як носіїв національної мови під час комунікації, особливо нерідною мовою, є невід’ємною складовою формування комунікативної крос-культурної компетенції. При спілкуванні з представниками інших культур ми несвідомо намагаємося оцінити їх поведінку з позиції своєї етнокультури. Відбувається своєрідне прагмалінгвістичне перенесення, коли використання мовних засобів однієї культури підпорядковується культурному сценарію іншої. Результатом стає комунікативний конфлікт, який може мати серйозні екстралінгвістичні наслідки.

Взаємовідносини особистості та культури, в якій вона існує, зумовлюються функціонуванням мови як традиції, що її підсвідомо вбирає ця людина як складова частина даного етносу. Отож можна сказати, що національна мова є мовною матерією духовної культури суспільства і одночасно становить її лінгвософську формулу, бо визначає в своїх словотворчих моделях притаманні даній етнокультурі парадигми мислення, специфіку відображення дійсності засобами мови, характерні риси комунікації в діахронному та синхронному плані [6, 18]. Тому найактуальнішим сьогодні є якомога ширше залучення української мови до крос-культурних мовних досліджень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Бергельсон М. Межкультурная коммуникация как исследовательская программа: Лингвистические методы изучения кросс-культурных взаимодействий // http: // www.ffl.msu.ru/people/mbergelson

  2. Вежбицкая А. Сопоставление культур через посредство лексики и прагматики. - М., 2001. - 272 с.

  3. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Язык и культура.- М, 1976. - 248 с.

  4. Гумбольдт В. фон. Характер языка и характер народа // Язык и философия культуры. - М., 1985. - С. 370-384.

  5. Потебня А.А. Эстетика и поэтика. - М., 1976. - 614 с.

  6. Цицалюк Н.М. Культурологічний статус національної мови // Язык и культура. Третья Международная конференция. Тезисы докладов. - К., 1994. - С.18-19.


ПРОБЛЕМА МОДЕРНИЗАЦИИ УПРАВЛЕНИЯ ОБРАЗОВАНИЕМ УКРАИНЫ В КОНТЕКСТЕ БОЛОНСКОГО ПРОЦЕССА

PROBLEM OF MODERNIZATION OF MANAGEMENT OF FORMATION OF UKRAINE IN THE CONTEXT OF BOLONSKY PROCESS
УДК 378.1:316.422(477)

Власова Ольга Петровна

Сумской государственный

педагогический университет

имени А.С. Макаренко, магистрант


В статье рассматриваются наиболее общие тенденции модернизации управления образованием в Украине в контексте Болонского процесса.

In article the general tendencies of modernization of management by formation in Ukraine in a context of Bolonsky process are considered most.

В настоящее время стремительно развиваются общественные процессы глобализации экономики, политики, культуры; обостряется конкуренция за природные и интеллектуальные ресурсы; развивается экономика знаний и информационно - коммуникационные технологии.

Одним из проявлений глобализации в сфере образования является Болонский процесс. Главная цель этого процесса - значительное повышение конкурентоспособности европейской науки и высшего образования, путем формирования совместного научно-образовательного пространства, консолидации усилий научной, просветительской общественности и правительств стран Европы, разработки единых критериев и стандартов [1].

Мировое признание нашего образования и качества учебы - достижение прошлых поколений. Сейчас, когда изменение идей, знаний и технологий происходит намного быстрее, чем смена поколений, национальное образование стало менее качественным, а большинство выпускников украинских вузов не конкурентоспособны на мировом рынке [5]. Остро стала проблема несоответствия национального образования требованиям сегодняшнего дня (обеспечить высокую функциональность выпускника в быстро меняющихся условиях). Это обязывает меньше говорить о собственных достижениях, а все больше анализировать мировые и европейские тенденции реформирования образования, а соответственно напряженно и последовательно модернизировать суть и методы управления украинским образованием.

С точки зрения национальной философии образования [2] интеграция Украины в Болонский процесс должна проходить на принципах согласования, взаимопонимания, формирования правил, норм и механизмов соразмерного, последовательного, толерантного развития национальной системы образования с учетом требований Болонского процесса.

Важную роль в обеспечении успешного внедрения качественных изменений в сфере образования играет процесс управления. Но командно-административная модель управления образованием, полученная нами в наследство, не эффективна в современных условиях. Для реализации основных направлений развития образования необходимо модернизировать государственную систему управления образованием. Кабинет Министров Украины определил, что для этого нужно обеспечить постепенное сужение государственного контроля и одновременно расширить полномочия самоуправления, сформировать общественную составляющую в системе управления образованием. Этот процесс предполагает разработку и внедрение современных управленческих проектов, использование менеджмента в образовании, обновление функций управленческой вертикали всех уровней, наполнение их новым смыслом.

Профессор Цикин предложил новую парадигму образования, основанную на синергетическом подходе. Она позволяет выявить наиболее характерные черты, которыми должен обладать современный вуз, что бы успешно конкурировать на рынке образовательных услуг.

Можно сделать вывод, что в скором будущем в сфере образования будет доминировать рыночно-ориентированная стратегия, еще ее можно назвать «потребительской». Ведется дискуссия о принципиальном изменении университетского менеджмента с целью повышения эффективности управления ресурсами [4].Уже сейчас доминирует понятие «полезного знания», которое приносит немедленный экономический эффект, а не прежнее знание и наука, которые опирались на образовательную картину мира и рассматривались в основном как абсолютная ценность. Это приводит к изменению основных параметров всей системы Университетского образования. Отныне университет из храма науки превращается в market – place в самом широком смысле этого понятия[6].

Но нужно задуматься, как в гонке за «конкурентоспособностью» не попасть в общество «потребителей»? И надо ли полностью отказываться от гуманистической культуры и традиционной фундаментальной науки, которая в последнее время выхолащивается? Поэтому, при вхождении в европейское содружество, мы должны принять осознанное решение о глубокой модернизации в сфере высшего образования, серьезно проанализировав, чего мы хотим достигнуть и на что мы ради этого пойдем.

Проанализировав тенденции модернизации управления вузами в Украине, сопоставив их с мировым опытом реформ образования, можно выделить наиболее общие черты, которые позволят выйти на более эффективный уровень:



  • рациональное соединение деятельности центральных, региональных и местных органов управления образованием с внедрением двойного подчинения;

  • создание единой информационно-компьютерной системы управления образованием;

  • определение полномочий в системе управления образованием центральных и местных органов, органов общественного самоуправления;

  • развитие и усовершенствование всех направлений деятельности учебно-воспитательных учреждений и научных центров, стимулирование через экономические и правовые рычаги их самоусовершенствования, конкурентоспособности, саморазвития, автономности в управлении;

  • научное обоснование новой системы управления образованием; отработка инновационных моделей управления отраслью образования и важных управленческих решений, проведение экспериментов на региональном и местном уровнях;

  • переход к результатоцентрированой политике в сфере управления высшим образованием;

  • внедрение менеджмента знаний на уровне управления системы высшего образования;

  • обновление учебных программ (введение современных достижений науки в содержание школьного курса и учебники);

  • ориентацию высшей школы на потребности ключевых инновационных секторов экономики;

  • изменение парадигмы « образование на всю жизнь» парадигмой «образование на протяжении всей жизни».

Только та страна, которая в состоянии обеспечить приоритетное развитие науки (которая производит новые знания), и опережающего образования (которое очеловечивает знания и, прежде всего, обеспечивает индивидуальное развитие человека, его социализацию, помогает адаптироваться в стремительно меняющихся условиях), сможет претендовать на достойное место в мировом сообществе, быть конкурентоспособной. Мы должны преодолеть этот путь критически – инициативно [2], перенимая современные европейские достижения и одновременно сохраняя собственную идентичность.

Литература:



  1. Болонська декларація "Європейський простір вищої освіти" (Болонья, 19 червня 1999 р.).

  2. Болонський процес: тенденції, проблеми, перспективи / Укл. В.П. Бех, Ю.Л. Маліновський: за ред. В.П. Андрущенка. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. – 221 с.

  3. Закон України Про вищу освіту. Відомості Верховної Ради України. -2002. - № 20. - С. 506-536.

  4. Каленюк І.С. Рух Європи до суспільства знань, Болонський процес і Україна // Вища освіта Украни. - 2004. - № 3. - С. 22-28.

  5. Лукичев Г. Болонский процесс: образованию в ЕС суждены перемены // Поиск. - 2007. - № 35. – С. 7.

  6. Цикин В.О. Глобализация: ноосферный подход. Монографія. - Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2007. - 284 с.

  7. Ющенко В. Приєднання до Болонського процесу сприятиме Європейській інтеграції Украни // Освіта Украни. - 2006. - № 20, 14 березня. - С. 4.


Актуальність педагогічної спадщини С.Н.Бернштейна для розвитку сучасної освіти

Actuality of Bernshtain’s pedagogical legacy for the development of modern education
Гнепа Ольга Володимирівна

аспірант кафедри теорії та

методики професійної освіти

Харківський національний педагогічний

університет ім. С.Сковороди
Анотація.

У доповіді наведено дані, які характеризують С.Н.Бернштейна як викладача і дослідника, який приділяв значну увагу реформі математичної освіти, зокрема змісту і методам навчання.
Resume.

The report presents facts that characterize Bernshtain as teacher and researcher, who gives considerable attention to the reform of mathematical education, especially content and methods of training.
В умовах інтеграції України до європейського та світового освітнього простору, що характеризується піднесенням педагогічної науки на вищий щабель рівня наукового пізнання, з’явилась низка дисертаційних досліджень, присвячених висвітленню питань відродження національної культури, побудови національної школи, розвиток освітньої галузі, виходячи з надбань попередніх поколінь [3]. Підвищення інтересу широких кіл науковців і громадськості до історико-педагогічної спадщини пояснюється нагальною потребою переосмислити найкращі традиції вітчизняної педагогіки. Немає сумніву в тому, що звернення до педагогічних ідей Сергія Натановича Бернштейна (1880–1968) має позитивний зміст і відкриває можливості щодо розкриття потенціалу педагогічних парадигм кінця XIX – початку XX століття. Бернштейн – видатний математик і талановитий педагог, наукові дослідження якого високо оцінені співвітчизниками; проте педагогічні ідеї ученого не знайшли всебічного висвітлення. Актуальність проблеми, її недостатня розробленість зумовили мету даного дослідження: розкрити окремі аспекти педагогічної спадщини С.Н.Бернштейна.

Для науково-педагогічної діяльності Сергія Натановича характерні широчінь математичних інтересів та вміле поєднання у своїх дослідженнях теоретичних пошуків із розв’язанням важливих практичних задач. Учений відводив значне місце ролі підручника у навчальному процесі. Про це свідчить той факт, що ще у 1911 році він видав для студентів університетів літографічний курс теорії ймовірностей, а у 1927 році – підручник “Теорія ймовірностей”, який витримав чотири видання. Дослідження літературних джерел і науково-педагогічної спадщини показало, що Бернштейн плідно поєднував викладацьку та дослідницьку роботу з пропагандою педагогічних знань.

Головним джерелом отримання необхідної педагогічної інформації розглядуваного періоду була преса, яка знайомила різних представників освіти з новим змістом і новими методами навчання, давала можливість учителям встановлювати своє ставлення до тієї чи іншої книги. У зв’язку з цим Сергій Натанович друкував рецензії на окремі книги, в яких коротко викладалися їх зміст та оцінка, або реферативні статті. Особливо це практикувалося щодо зарубіжної науково-методичної літератури. Вчений висловлював окремі зауваження і судження із різних проблем математичної освіти, в основному на сторінках журналу “Педагогический сборник” (Санкт–Петербург), а також журналів: “Математическое образование”, “Высшая школа” (Москва), “Наука на Украине” (Харків), “Вестник Опытной Физики и Элементарной Математики” (Одеса). Із 272 праць Бернштейна 36 присвячено педагогічним проблемам, 31 з яких – рецензії на підручники, посібники і програми. У рецензіях міститься цінний матеріал стосовно як змістовної сторони розглядуваних питань, так і методики їх викладання. Сергій Натанович переклав працю Еміля Пірара “Про розвиток за останні 100 років деяких основних теорій математичного аналізу” з дозволу автора. У перекладі С.Бернштейна та Д.Синцова вийшли “Начала Евкліда”.

Початок XX століття характеризувався підвищенням інтересу до питання постановки викладання математики. У 1908 р. на IV Міжнародному конгресі математиків у Римі створюється міжнародна математична комісія для проведення реформи математичної освіти, президентом якої був обраний Ф.Х.Клейн. У Росії наголошувалось, що школа повинна встигати за життям і відповідати всім його вдосконаленням і вимогам часу. Сергій Натанович виступав активним прихильником її реформи. Він піддавав різкій критиці існуючу програму з математики для гімназій, доводив необхідність різностороннього обговорення реформи, щоб це не стало несподіванкою для викладачів, які повинні втілювати програму в життя [2].

Аналізуючи проект навчального плану з математики для гімназій, розроблений Київським фізико-математичним товариством, вчений оцінював його позитивно, але водночас відмічав ряд недоліків стосовно звільнення шкільного курсу математики від застарілих понять і питань, які вже не мали великого загальноосвітнього значення. Сергій Натанович ідею функціональної залежності розглядав як єдину основу шкільного курсу математики [1]: введення нових понять, що розвивались, зокрема функціональної залежності величин, відсутність якої у шкільному курсі була одним із суттєвих недоліків програм математики кінця XIX століття. Подальші перспективи дослідження ми вбачаємо у розкритті науково-теоретичної та практичної значущості спадщини С.Н.Бернштейна у сучасних умовах становлення національної системи освіти.

ЛІТЕРАТУРА:



  1. Бернштейн С.Н. Исторический обзор развития понятия о функции // Вестник Опытной Физики и Элементарной Математики, Одесса. – 1912. – №559. – С. 177 – 184.

  2. Бернштейн С.Н. Проект ученого плана по математике для мужских гимназий, предлагаемый Киевским физико–математическим обществом (рецензия) // Педагогический сборник, Санкт – Петербург. 1908. – № 9. – С. 241 – 248.

  3. Раков С.А. Математична освіта: компетентнісний підхід з використанням інформаційно-комунікаційних технологій: Монографія. – Х.: Факт, 2005. – 360 с.


ІДЕОЛОГІЯ ТА ОСВІТА В КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ
Гольцман К.О.
аспірант ДОННУ
Донецький Національний

Університет, м. Донецьк


Процес впровадження Болонської системи освіти в Україні, попри очевидну непрозорість та неорганізованість, що його характеризують, зачіпляє цілу низку проблем, які на перший погляд не мають жодного відношення до сфери освіти. У значній мірі згадане явище стосується питання ідеологічної легітимації Болонської системи та сучасних інституційних перетворень в українській освіті в цілому.

У панівному дискурсі Болонський процес найчастіше зображується як рух до більш адекватної потребам сьогодення системи освіти. Його адепти запевняють, що запровадження цієї системи забезпечує створення єдиного європейського простору вищої освіти, що гарантує більшу мобільність студентів та викладачів, інтенсивніші наукові зв’язки між освітніми установами та, насамкінець, придатніші умови входження студентів в національний та загальноєвропейський ринок праці. Отже, якщо говорити в цілому, захисники Болонського процесу вказують на те, що він якнайкраще відповідає на виклики глобалізації, яка вимагає від студентів вміти «вчитися все життя» (це слід розуміти скоріше як нагальну потребу, а не нормативне відношення до навчання) для того, щоб легше адаптуватися до гнучкого та мобільного ринку праці, забезпечує уніфікацію європейського освітнього простору (єдина система оцінювання, дипломів та наукових ступенів). У свою чергу зазначені «переваги» презентуються в якості передумови успішної інтеграції України в Європейський Союз, та такими, що у комплексі забезпечують модернізацію української освітньої системи та науки.

Взяті окремо, ці твердження мають безпосереднє відношення до двох панівних ідеологій правлячої еліти української держави в застосуванні до сфери освіти: євроцентризму та неолібералізму [1]. Євроцентризм на наших теренах є певним комплексом меншовартості, але через те, що він відтворюється на рівні суспільства, а не окремо узятого індивіда, його слід розглядати як ідеологію. В дискурсі євроцентризму західна культура, цінності та інститути визнаються такими, що являють взірець для національного розвитку, незалежно від їх реального змісту та структурного становища певного суспільства в системі міжнародних відносин. Як правило, в рамках цієї ідеології одне лише посилання на «європейськість» якоїсь реформи, інституту або ціннісної установки має потужну та вирішальну легітимізуючу силу. Скидається на те, що євроінтеграція як магістральний зовнішньополітичний курс української держави на сучасному етапі, є основним локомотивом просування ідеології євроцентризму через різні структури влади, що приймають участь в цьому процесі (хоча б і у вигляді одних лише декларацій). Звичайно, у випадку Болонського процесу це стосується в першу чергу Міністерства науки та освіти України, яке в своїх численних документах та наказах щодо впровадження Болонського процесу постійно наголошує на його важливій ролі в русі України до Європи. Одначе, давайте тверезо подивимося на те, чи відповідає це дійсності.

По-перше, Болонський процес в країнах ЄС є другорядним напрямком розвитку освітньої сфери, що за свідченням К. Корсака, директора Київського Інституту Освітньої Політики, легко підтвердити тим, що, наприклад, в головному освітньому інформаційному ресурсі ЄС – журналі Le Magazine (№ 24, 2004), словосполучення Болонський процес згадується лише один раз і то з приводу вперше організованого семінару для його виконавців (Корсак відмічає, що сам процес був ініційований в 1999 році) [2]. По-друге, більшість загальновідомих європейських університетів, що одержують солідне фінансування на науку та дослідження в різних сферах, відмовляються від уніфікації освітніх та наукових стандартів через те, що це в принципі не відповідає потребі виховання кваліфікованих наукових кадрів та підтриманню розвитку професійної науки.

Як вже зазначалося, риторика модернізації української освіти також ґрунтується на іншій панівній в сучасному українському суспільстві ідеології - неолібералізмі. Якщо казати в цілому, неолібералізм виступає проти втручання держави в економіку та соціальну сферу, наголошує на необхідності тотальної комодифікації всіх сфер життя (включаючи освіту), просуває імператив відповідальності індивіда за свою долю та закликає його до набування навичок адаптації до гнучких потреб ринку. Неоліберальне бачення освіти як придатку ринку можна проілюструвати випадком, що трапився із Маргарет Тетчер, яка в Оксфордському університеті спілкувалася з перспективними студентами. На запитання Тетчер на предмет занять, одна студентка зі скромної родини відповіла, що вивчає античну археологію. Тетчер вкрай незадоволено сказала, що це розкіш («Oh! What a luxury!»).

Цей випадок вказує на те, що освіта, яка керується потребами ринку, нехтує розвитком «нерентабельних» дисциплін, які, однак, є основою прогресу культури та найрізноманітніших галузей науки. Фактично, в рамках Болонської системи та загальної тенденції європейської вищої освіти відбувається істотна переорієнтація пріоритетів освітніх установ на видачу Дипломів категорії B, які раніше не видавалися класичними університетами. В цілому кваліфікація одержувачів дипломів категорії B відповідає потребі ринку праці в вузькоспеціалізованій трудовій силі (аналог професійно-технічної освіти)[3]. Виходить, що в розрізі цієї тенденції зменшення терміну базового університетського проходження бакалаврату до трьох років є певним розширенням сферу безпосередньої детермінації освіти ринковими відносинами на вищі навчальні заклади.

Підтвердження наведених вище тенденцій знаходимо в Наказі Міністерства науки і освіти України № 612 від 13.07.2007 про затвердження Плану дій щодо впровадження Болонського процесу. Так в Наказі доручається «cтворити правові і економічні основи залучення бізнес-структур до…розробки та розвитку економічних механізмів в освіті, удосконалення системи двосторонніх відносин вищого навчального закладу і бізнесу на основі принципів стратегічного менеджменту, довготривалого фінансування (бюджетування), орієнтованого на кінцевий результат, запровадження прогресивних управлінських систем»[4]. Зменшення терміну вивчення базових дисциплін є відчутним ударом по освітньому та культурному потенціалу українського системи освіти, яка і без того перебуває в кризовому стані. Неоліберальні коріння цих змін, незалежно від ефективності їх впровадження в українських умовах, таким чином, є цілком очевидними. Також зрозуміло, що основний удар, якщо Болонська система остаточно оформиться, прийдеться по гуманітарній сфері університетської освіти та «непрактичній» науці. Однак, скидається на те, що наслідки для практично орієнтованих спеціальностей, також будуть помітними.

Наведені вище факти змушують замислитися над тим, що насправді ховається за оманливими фразами про модернізацію української освіти та приєднання до європейського освітнього простору. Чи не є модернізація в тому сенсі як вона розглядається провісниками неоліберальної реструктуризації суспільства, наслідки якої ми бачимо по всьому світові, насправді непрозорим через заідеологізованість та привабливу апеляцію до західних цінностей, проектом цілеспрямованої деградації? За розмовами про майбутній відкритий доступ до європейського ринку праці та освіти вбачається затінена сторона: за умов остаточного затвердження Болонської системи, Україна взагалі не зможе постачати кваліфікованих кадрів закордон та буде й надалі сприяти трудовій еміграції мільйонів своїх громадян, що у пошуку кращих статків зараз змушені нелегально працювати в країнах ЄС. Через це надія держави на те, що Болонський процес сприятиме «підготовці висококваліфікованих фахівців, які будуть конкурентоспроможними на національному, європейському та світовому ринках праці», може не здійснитися, і тоді справжньою загадкою для багатьох залишиться феномен радянської системи освіти, позитивні наслідки якої навіть через 15 років послідовного нищення, остаточно не зникли [4].

ПОСИЛАННЯ ТА ПРИМІТКИ


  1. Див., зокрема: Amin S. Eurocentrism. – New York: Monthly Review Press, 1989. – xiii, 152 p.; Wallerstein I. Eurocentrism and Its Avatars: the Dilemmas of Social Science// New Left Review. – 1997. – a,(226). – P. 93-108; Joseph G. G., Reddy V., and Searle-Chatterjee M. Eurocentrism in the social sciences // Race Class, 1990. – Vol. 3, № 1. – P. 1-26; Для критики неолібералізму див., наприклад: Харви Д. Краткая история неолиберализма. – М.: Поколение, 2007. – 234 с.; Gowan P. Neo-Liberal Theory and Practice for Eastern Europe // New Left Review. – 1995. – Issue 213. – P. 3 – 60.

  2. Корсак К. Мифы о Болонском процессе // Зеркало Недели. – 2005. - № 39, (567). – 8- 14 октября.

  3. Див.: Международная стандартная классификация образования/ ЮНЕСКО. – 1997. – 40 с. - Режим доступу до ресурсу.: http://www.unesco.ru/files/docs/isced_r.pdf

  4. Наказ № 612 від 13.07.2007 Про затвердження Плану дій щодо забезпечення якості вищої освіти та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року/ М-во Науки і Освіти України. – 10 C. – Режим доступу до ресурсу.:http://www.mon.gov.ua/laws/MON_612_07.doc

  5. Там же. - C. 3.

УДК 616.314-089.23:378.147.



ЄВРОПЕЙСЬКИЙ РІВЕНЬ ВИКЛАДАННЯ НА КАФЕДРІ

ОРТОДОНТІЇ ТА ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ЛІКАРІВ-ОРТОДОНТІВ

EUROPEAN LEVEL OF TEACHING ON THE CHAIR OF ORTHODONTIA AND POSTDIPLOMA EDUCATION OF DOCTORS – ORTHODONTICS
Куроєдова Віра Дмитрівна,

професор, зав.кафедри д.мед.н.,



Головко Нона Василівна,

доцент, к.мед.н.



Дмитренко Марина Іванівна,

асистент, к.мед.н.

кафедра ортодонтії та післядипломної

освіти лікарів-ортодонтів

Вищий державний навчальний

заклад України «Українська медична

стоматологічна академія»
Одним із важливих кроків у підвищенні якості навчання на кафедрі ортодонтії та післядипломної освіти лікарів-ортодонтів ВДНЗУ «Української медичної стоматологічної академії» (м.Полтава) є співробітництво з однопрофільною кафедрою Kieferorthopedia університету ім.Й.Гутенберга (м.Майнц, Німеччина).
By one from the important pitches in increase of quality the tutoring on the chair of orthodontia and postdiploma education of doctors - orthodontics

Ukrainian Medical Stomatological Academy, Poltava is international cooperation to one-profile the chair Kieferorthopedia a of Johannes Gutenberg University, Mainz, Germany
Єдиній в Україні кафедрі ортодонтії та післядипломної освіти лікарів ортодонтів відведена відповідальна роль проводити додипломну та післядипломну підготовку за фахом „Ортодонтія”. Наявність на кафедрі двох ступенів навчання (ІІІ та ІV рівнів) дає можливість спрямувати підготовку майбутніх фахівців в єдине русло.

В умовах Європейської інтеграції медичної освіти з кожним роком підвищуються вимоги до якості підготовки фахівців всіх медичних спеціальностей, в тому числі конкурентноспроможних лікарів – стоматологів [1].



Враховуючи цей факт, викладачі кафедри намагаються вдосконалити всі етапи підготовки, починаючи від навчального процесу студентів та лікарів-інтернів до курсів тематичного удосконалення лікарів-стоматологів загальних профілів, спеціалістів-ортодонтів, клінічних ординаторів і лікарів-ортодонтів передатестаційних циклів [2]. Європейський рівень викладання ортодонтії надає кафедрі популярності і за кордоном: за роки існування підготовлено 68 клінічних ординаторів з Палестини, Єгіпту, Іорданії, Сірії, Китаю, Судану, Швеції, Ізраілю, Лівану, Іраку, які конкурентно спроможні на світовому ринку праці за фахом „Ортодонтія”.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка