Міністерство освіти і науки України Сумська обласна державна адміністрація



Сторінка11/18
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.88 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   18

Гапон А. В., Крамаренко Л. Д.


Сумський обласний інститут

післядипломної педагогічної освіти

ст. викладачі
АКАДЕМІК НОВІТНЬОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ
THE ACADEMIC OF NEW UKRAINIAN HISTORY
В тезах аналізуються основні віхи життєвого і творчого шляху, складові життєвого успіху відомого сучасного українського історика, доктора історичних наук, професора В. В. Калініченка
In this article was analized the main items of life and created works of modern, well-known Ukrainian scientist and doctor of history V.Kalinichenka
Статусною відмінністю нашого інституту є те, що ми постійно займаємося підвищенням професійної кваліфікації керівних і педагогічних працівників навчальних закладів області. Тому кожного разу в складі наших слухачів є чимало випускників Харківського національного університету різних років. Серед них – директорів шкіл та їх заступників, працівників районних управлінь та відділів освіти, вчителів та викладачів суспільних дисциплін, педагогів – організаторів є багато випускників історичного факультету і кафедри історії України, де свого часу вони навчалися або проходили спеціалізацію.

І до тепер ці люди, значна більшість яких мають заслужений авторитет і власне ім’я не лише в своїх навчальних закладах, а і на рівні районів та в регіоні, з особливим щирим теплом і вдячністю згадують своїх кафедральних наставників, які вчили їх знати українську історію професорів І.К. Рибалка, Б.К. Мигаля, доцентів В. І. Бутенко, М. А. Литвиненко, М.З. Бердуту, інших вчених, що були фундаторами кафедри історії України, а серед них – нинішнього завідувача кафедри, професора В. В. Калініченка.

Роки 2007 і 2008 в значній мірі є знаковими для істориків Харківського університету. У вересні 2007р. наукова громадськість відзначила 60-ти річний ювілей знаного в новітній Україні історика, професора В. В. Калініченка. А в грудні університет святкував піввіковий ювілей кафедри історії України, якою проф. Калініченко керує впродовж чотирнадцяти років. Крім того, в 2008р. буде відзначатися 75-річчя відновлення в Харківському університеті історичного факультету, в складі якого кафедра завжди була значущим навчально – методичним і науковим центром у вивченні історії України. Безумовно, роль проф.. Калініченка у зазначених наукових і громадських процесах настільки значна, що заслуговує на окрему увагу.

Народився В. В. Калініченко 5 вересня 1947р. у містечку Степань на Рівненщині, куди його батько і мати, обоє фронтовики, обоє з селянських родин козацького походження родом з Полтавщини, були направлені на роботу для зміцнення кадрового державно – господарського і освітянського потенціалу західних областей.

Згодом, у 1950р. сім’я переїхала у сусіднє містечко Березно –районний центр Рівненської області, де хлопець закінчив 8-ми річну школу. Оскільки батьки майбутнього історика критично ставилися до гуманітарних спеціальностей, то юнаку довелося спочатку здобути фах помічника машиніста у м. Здолбунові. Там же, при депо, він закінчив середню школу робітничої молоді. Це дало можливість, нарешті, здійснити власну заповітну мрію – стати студентом історичного факультету (вечірнього відділення) Львівського держуніверситету.

Проте, навчання продовжувалося недовго. Оскільки студент надто голосно і безкомпромісно засуджував поширене тоді серед відповідної частини русифікованої молоді негативне ставлення до української мови, то з таких ідеологічних мотивів його змусили в 1967р. залишити університет, а згодом призвали на службу до Радянської армії.

По закінченню служби, навесні 1970р. рядовий солдат запасу залізничних військ приїхав до Харкова. Працював монтажником на будівництві і одночасно навчався на вечірньому підготовчому відділенні Харківського держуніверситету. У вересні 1971р. він став студентом денного відділення історичного факультету.

Уже з першого курсу провідні викладачі звернули увагу на схильність студента Калініченка до нестандартного, самостійного і наукового мислення, об’єктивного історичного аналізу і творчої роботи. Тому в 1972р. проф.. Кадєєв В. І. представив його зав.кафедрою історії України професору І. К. Рибалці. Почалося персональне навчання неординарного студента у маститого професора, яке згодом переросло у творчу співпрацю та, мабуть, і дружбу двох щирих українських патріотів.

По захисту дипломної роботи В. Калініченко працював вчителем історії у школах м. Харкова і одночасно навчався в заочній аспірантурі кафедри історії України. З вересня 1980р. розпочинається його робота на цій кафедрі, яка продовжується на різних посадах уже 28років. У червні 1981р. він захистив кандидатську дисертацію, а з листопада 1987р. став доцентом.

Весь період він постійно і плідно займається науковою роботою. Вдумливо працюючи з історичними та іншими джерелами, талановитий молодий вчений у своїх працях, особливо з аграрної проблематики, проводить наскрізну думку, що індивідуальне селянське (фермерське) господарство далеко не вичерпало себе як у ХХст., так і у наш час. В певних умовах воно значно ефективніше за велике господарство, що базується на найманій праці.

Дана ідея, за твердженням В. В. Калініченка є особливо актуальною в нинішній період, коли колгоспно –радгоспна система ліквідована, а в аграрний сектор прийшли і приходять приватні підприємці. При цих процесах селянство, і без того раніше понівечене радянською системою, може остаточно зникнути, а воно завжди було фізичною основою української нації, бо зберегло мову, традиції та менталітет українського народу.

У листопаді 1994р. В. Калініченко з успіхом захищає докторську дисертацію, а в грудні того ж року його обирають завідувачем кафедри історії України. В її славній історії з’являється третій за 50 років завідувач, що займає цю посаду і по нині, будучи з 1999р.професором по кафедрі історії України та дійсним членом ( академіком ) Української Академії історичних наук.

На сьогодніший день В. В. Калініченко є автором понад 130 наукових праць. Але поряд з суто науково – популярною і роз’яснювальною роботою, викладанням базових навчальних курсів і спецкурсів, професор ніколи не забував про підготовку науково – педагогічних кадрів. З 1995р по 2007р. під його керівництвом підготовлено і захищено 3 докторських і 15 кандидатських дисертацій. У 1995р.-1999р. він був членом експертної ради ВАК України з історичних наук, а 1999р.очолює спеціалізовану вчену раду в ХНУ ім.. Каразіна по захисту кандидатських і докторських дисертацій з історичних наук.[1]

На щастя, різнобічна і самовіддана та плідна діяльність вченого не залишилася не поміченою. У 1999р., як уже зазначалося, його обрано дійсним членом Української Академії історичних наук. У 2001р. Указом Президента України В. В. Калініченку присвоєно почесне звання “Заслужений працівник освіти України”, в 2005р. він удостоєний Грамоти Верховної Ради України “За заслуги перед українським народом”, яка була вручена йому в приміщенні українського парламенту 5 червня 2005р. У вересні 2007р. – удостоєний ордена “Петра Могили”.

Вручення ордену не випадково співпало з 60-ти річним ювілеєм завідувача кафедри історії України. На тих урочистостях щиро говорилося багато хороших і дуже хороших слів, згадувалися заслуги, багатьма присутніми висловлювалася щира вдячність за пораду, науку, чи допомогу. А ювіляр стояв, слухав все це, посміхався і по самому завершенню, коли всі в абсолютній тиші слухали вже лише його, якось задумливо і спроквола вимовив: “Я і не думав, що до мене сьогодні прийде стільки людей “.

І наостанок: мабуть важко буде знайти в Харківському національному університеті ( та й в Україні також) іншу кафедру, де водночас працює 4 діючих доктори наук – професори, готуються 2 докторанти, а середній вік доцентів не перевищує 40-ка років.

Література


  1. Кафедрі історії України Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна –5о років. Науково-довідкове видання – Харків: вид-во ХНУ імені В. Н. Карабіна, 2007.- 80с.

УДК 378.371 Доценко Світлана Олексіївна, викладач,

Конаржевська Вікторія Іванівна, викладач,

Олійник Тетяна Олексіївна, професор

Харківський національний педагогічний

університет імені Г.С.Сковороди


ОСОБЛИВОСТІ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ
Анотація.

У роботі розглянуто особливості вирішення проблеми соціальної відповідальності особистості. Особливу увагу надано впровадженню педагогічної технології розвитку критичного мислення, що спирається на психолого-педагогічні основи проблемного навчання, дослідницького підходу, теорії соціальної відповідальності.

Summary.

In the article application peculiarity of the decision of a social responsibility problem are considered. There are special attention is given to the pedagogical technology of the critical thinking development that based on the psychological and pedagogical foundations of problem solving theory, research approach and theory of social responsibility.

Відбуваються радикальні зміни освітньої парадигми, яка обумовлює соціальну відповідальність особистості, зокрема, раціональне розв’язання проблем, прийняття рішення, критичну обробку інформації. Безумовно, це потребує спеціальної підготовки вчителів до застосування сучасних технологій навчання, зокрема, технології розвитку критичного мислення, що є інструментарієм для чіткого висловлювання власних думок, організації конструктивного діалогу та згрупування зусиль з метою творчого вирішення проблем на основі та власного досвіду. Водночас акцентуються питання щодо вироблення незалежної точки зору стосовно дилем людського буття та вирішення актуальних проблем сучасної цивілізації, що, безумовно, позначається на відчутті власної значущості, цінності особистої участі в справах суспільства, усвідомленні вагомості власної діяльності та її цілей в більш широкому контексті (для суспільства), відчутті нерозривного зв’язку власних принципів та вчинків.

Зазначимо, що для ефективної діяльності у сучасному суспільстві висуваються три найважливіші вимоги: (і) нове розуміння природи інституцій, їх взаємовідносин та структури, (іі) здатність кожної особистості до аналізу функціонування цих інститутів та власної ролі в них, (ііі) готовності до ефективного виконування цієї ролі. Відповідні зміни у суспільному розумінні компетентності спричинені результатами досліджень, за якими структура компетентності складається, по-перше, з внутрішньо мотивовані характеристики, що пов’язані з системою особистісних цінностей або „видів компетентності”, а саме: ініціативою, лідерством, безпосереднім інтересом до механізмів роботи організації та суспільства в цілому, а також роздумів стосовно їх можливого впливу на саму особистість (ці якості залежать від наявності спеціальних знань, що пропонуються більшістю сучасних освітніх програм).

По-друге, з уявлення та сподівання, що пов’язані з механізмами функціонування суспільства, та роллю людини в ньому (як працює організація, який соціальний клімат сприяє інноваціям, формуванню відповідальності та розвитку, за якими настановами надаються директиви стосовно напрямків та форм діяльності). По-третє, з розуміння термінів, що описують відношення всередині організації („прийняття рішень”, „керівництво”, „демократія”, „відповідальність”, „делегування відповідальності”, „рівність”, „підзвітність”).

Таким чином, важливої ролі набуває спрямованість на дбайливе вирощування соціально-орієнтованого ставлення до дійсності, стимулювання до дій у відповідності з власним світоглядом, розвиток здатності співчувати, діяти на загальне благо, переслідувати загальну мету тощо, що ґрунтується на теорії виховання соціальної відповідальності. У відповідності до конструктивістської моделі навчання (соціального конструктивізму) взаємодію стимулюють плідні дискусії, узгодження, аргументації, що обумовлено важливою роллю мови й обговорень в навчальному середовищі.

Зрозуміло, що вчителі вже перебудовують свою роботу у такий спосіб, щоб послідовно розвивати ці вміння і навички в процесі проведення багатостороннього дослідження проблем. При цьому вони мають позбутися традиційного розподілення ролей під час навчання, ролі незаперечного авторитету, носія перевірених цінностей, традицій, що обмежується контролюванням тривіального накопичування знань. Вони мають цінувати багатство поглядів, співпрацювати з учнями як з повноправними учасниками спільного пошуку, що допомагає розумінню того, як краще розмірковувати, організовувати думки, висувати змістовні аргументи, формулювати незалежні точки зору та як їх відстоювати.

При всій зовнішній природності розглянутого підходу, його реалізація потребує спеціальної підготовки вчителів до переборювання непорозуміння та розгубленості учнів, що породжується великою кількістю інтерактивних запитань, необхідністю висловлювання власних поглядів, працювати разом, встановлювати зв’язок навчання з реальним життям через розв’язання проблем, існування альтернативних способів оцінювання. Проте заслуговують уваги найбільш важливі наслідки навчання, позитивне відчуття учнів від розвитку духовності, моральності, активності, самоствердження, скорочення кількості стереотипів, здатності використовувати свої знання до реального життя.

Таким чином, в сучасних умовах реформування освіти, коли школам та вчителям делегуються владні повноваження, що закріплюються в структурі національного курикулуму (рамкових основ змісту загальної середньої освіти для 21-го столяття), перепідготовка педагогічних кадрів має бути спрямована на опанування технологією розвитку критичного мислення. Безумовно, це надасть можливість для такого професійного зростання вчителя, яке базується на здатності розбудовувати власну систему уявлень за допомогою експериментальної взаємодії з середовищем, перевірки власних гіпотез, поглибленого занурення у проблему, пошуку шляхів її розв’язання та реалізації планів дій.


УДК 37.013 Драчук Ю.З., провідний науковий співробітник (Інститут економіки промисловості НАН України);

Важеніна О.Г. ,старший викладач кафедри української мови та прикладної лінгвістики (Донецький національний університет);

Кириченко М.О. ,методист ліцею при Донецькому національному університеті



Присвячується вшануванню пам’яті дорогої людини, гідної дружини, Учителя рідної мови та літератури Інни Іванівни Драчук (дівоча Закусило), яка пройшла свій земний шлях при самовідданій праці в школах Київщини (Клавдієве) та Донбасу (Свердловськ, Донецьк), плекаючи завдання педагога з виявлення і розвитку творчої особистості учнів.




1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   18


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка