Міністерство освіти і науки України Сумська обласна державна адміністрація



Сторінка14/18
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.88 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Колосок Наталія Сергіївна


Національний педагогічний університет

ім. М. П. Драгоманова

інститут іноземної філології

студентка 2 курсу



Особистість є головним чинником успішної інноваційності. Особистість – соціалізований індивід, котрий утілює соціально значущі властивості. І тільки, якщо цей індивід докладе максимум зусиль, то дійсно досягне успіху. А успіх, я вважаю, полягає у повному розкритті здібностей, самовдосконаленні, вмінні ставити ціль та досягати її, розвиватися творчо, завжди бути впевненому у власних силах. Інноваційна діяльність має носити обов’язково творчий характер. Адже, лише розвинута творчо людина здатна бути інноваційно ефективною.



Personality is the main factor of the successful innovation. Personality is the individual with the social caused system of higher physic qualities. If only person will do the best of him, he will rich success. On my opinion, success consists of full open of personal abilities, self-improvement, skill to put goal and rich it, creative development, and always be self-reliance. Innovation activity must have creative character. Because of only creative developed person has ability to be innovation effective.


  1. Походження терміну “особистість”.

  2. Особистість – індивід із соціально зумовленою системою вищих психічних якостей.

  3. Рівні функціонування особистості.

  4. Індивід – людська біологічна основа розвитку особистості у певних умовах

  5. Особистість, що має свідомість та самосвідомість до активного пізнання та перетворення довкілля та себе

  6. Формування особистості – процес соціального розвитку людини

  7. Цілеспрямоване формування особистості шляхом виховання

  8. Соціалізація особистості. Соціальні ролі індивіда

  9. Особистість у поглядах психологів

  10. Особистість – об’єкт та суб’єкт історичного процесу і власного життя

  11. Соціальне поводження особистості

  12. Соціальна психологія особистості і спілкування

  13. Особистість: установки й поведінка

  14. Складові життєвого успіху



  1. Origin of term “personality”

  2. Personality – is the individual with the social caused system of higher physic qualities

  3. The levels of personaliti’s functioning

  4. Individual – is biological basis of personal development

  5. Personality, which have sense and self-awareness, ability to active perception of environment and itself

  6. Forming of the personality is the process of the social development of the man

  7. Purposeful fofming of the person by breeding

  8. Socialization of the person. Social roles of the individual

  9. Personality in phsychologists view

  10. Personality - is the object and subject of the historical process and own life

  11. Social conduct of the person

  12. Social psychology of the person and relations

  13. Personality: purpose and behaviour

  14. Components of life success

Література:

1. Філософський словник. М., 1987Ф.

2. Э.В. Ильенков Що таке особистість? М.,1991

3. Э.У Ильенков Філософія і культура. М.,1991

4. Ортега і Гассет Що таке філософія? М.,1991

5. Арьев Людина перед обличчям смерті. М.,1992

6. Н. Смейзер. Соціологія. Курс лекцій. М., 1994

7. С. С. Фролов. Соціологія. Підручник. М., 1996

8. Філософія. РНД.1997

9. Д. Хьелл, Д. Зиглер Теорії особистості- Теорії особистості. М.1997

10. А. А. Радугин К. А. Радугин Соціологія. Курс лекцій. М., 1999


УДК 159.923 Коробка Лариса Миколаївна

Сумський обласний інститут

післядипломної педагогічної

освіти, канд. психол. наук,

доцент кафедри психології
ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇЇ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ
В статті розглядається проблема реалізації інноваційного потенціалу особистості в період трансформації суспільства. Поняття інноваційного потенціалу аналізується в контексті творчого потенціалу особистості і його складових та виділяються психологічні чинники його формування і реалізації.
In the article the problem of realization of innovative potential of personality is examined in the period of transformation of society. The concept of innovative potential is analyzed in the context of creative potential of personality and his constituents, and the psychological factors of his forming and realization are selected.
Багатоаспектність перетворень, що відбуваються в українському суспільстві сьогодні привертають увагу вчених різних напрямків – філософії, соціології, психології, культурології, політології, педагогіки та ін. Але вивчення особистості в сучасних умовах життя, особливості реалізації та підвищення її інноваційного потенціалу в період трансформації суспільства психологічною наукою усе ще залишається недостатнім.

Соціальні зміни не відбуваються самі собою, вони обов’язково стосуються і психологічної сфери життєдіяльності. Як стверджують Є.І.Головаха та Н.В.Паніна «процес формування способу життя й регуляції соціальної поведінки в умовах нестабільного суспільства детермінується переважно індивідуальними особливостями», тому «перше місце займають показники соціального самопочуття, а також особистісних якостей суб’єктів, які можуть зіграти вирішальну роль в організації нової суспільної системи» [1, с. 94].

Однією з вимог сучасного життя є підготовка фахівців, які були б здатні на високому рівні вирішувати складні завдання, здійснювати творчу діяльність, підвищувати та реалізовувати інноваційний потенціал в період складних перетворень в суспільстві.

Інноваційний потенціал особистості ми розглядаємо через закономірності функціонування мотиваційної, емоційно-вольової сфери, пізнавальних процесів, індивідуальних психологічних особливостей суб’єкта діяльності.

Ми вважаємо, що здійснення інноваційної діяльності, реалізація інноваційного потенціалу особистості пов’язані з творчою діяльністю людини, проявом творчості та функціонуванням «творчої людини» (за О.М.Матюшкіним). Тому більш широко можна говорити про творчий потенціал особистості, який буде свідчити і про наявність її інноваційного потенціалу.

Творчий потенціал особистості являє собою інтегруючу якість особистості, що характеризує міру її можливостей ставити і вирішувати нові завдання у сфері своєї діяльності, яка має суспільне значення. Результати такої діяльності, які оцінені залежно від значущості досягнутої новизни, а також тими змінами особистісної структури суб’єкта творчості, які ведуть внаслідок самовдосконалення і самореалізації особистості до змін у характері й змісті її життєвих проявів, можуть слугувати показниками рівня використання творчого потенціалу особистості.

Спираючись на дослідження В.О.Моляко та представників його школи можна говорити, що наявність творчого потенціалу особистості пов’язана с такими параметрами як:


  • задатки та схильності, які проявляються в підвищеній чуттєвості, в певній вибірковості, а також в динамічності психічних процесів;

  • домінування інтересів та мотивів;

  • емоційне занурення в діяльність;

  • воля до рішень, до успіху;

  • загальна і естетична задоволеність від процесу та продуктів діяльності;

  • розуміння суті проблеми, задачі ситуації;

  • інтуїтивне рішення проблеми;

  • стратегіальність в інтелектуальній поведінці (особистісні можливості продукувати проекти);

  • багатоваріантність рішень; швидкість оцінок, рішень, прогнозів;

  • мистецтво знаходити, вибирати (винахідливість).

Безумовно, між цими складовими є певна ієрархія зв’язків та взаємозалежностей [2].

Формування і ступінь реалізації творчого потенціалу, здатності людини до створення нового не тільки в навколишньому світі, а й у собі, визначається низкою зовнішніх і внутрішніх чинників, оптимальністю їх поєднання і узгодженістю в життєдіяльності особистості.

До числа чинників, які впливають на хід формування і реалізацію творчого (інноваційного) потенціалу особистості, відносяться природні передумови (задатки, загальна обдарованість); досвід (знання, вміння, навички); характерологічні особливості (самостійність, ініціативність, вольові якості тощо); мотиваційно-цільова підструктура.

Потенціальні можливості людини повинні узгоджуватися не тільки з внутрішніми але і й з зовнішніми умовами, які є суспільно необхідними. Тому творчий потенціал повинен аналізуватися і з боку вимог суспільства до життєдіяльності (ці вимоги визначають соціальні умови для розвитку творчості, інноваційної діяльності), і у плані вимог, що висуваються стосовно суб’єкта творчості, інновацій.

Що стосується внутрішніх чинників формування і реалізації інноваційного потенціалу особистості, слід відмітити, перш за все, мотиваційно-ціннісну підструктуру та підструктуру якостей особистості, яка може бути представлена як «симптомокомплекс» (за В.С.Мерліним), як взаємозв’язок та організація соціально-типових та індивідуально-своєрідних рис.

У періоди інтенсивних змін суспільних пріоритетів на перший план виступає набір таких особистісних рис, що найбільш затребуваний в даний період і забезпечує включення індивіда в суспільство.

Для здійснення інноваційної діяльності, реалізації творчого потенціалу, необхідно, актуалізувати та розвивати такі особистісні риси (за М.Селігманом) [4]:


  • мудрість, яка представлена в діапазоні якостей від допитливості до вміння бачити перспективу;

  • мужність, яка включає хоробрість, наполегливість та цільність характеру;

  • гуманізм і любов, яка включає доброту, здатність любити та приймати любов;

  • справедливість, яка включає колективізм, відповідальність, командний дух, лідерські якості;

  • помірність, яка включає самоконтроль, обережність, скромність;

  • духовність, яка включає почуття прекрасного, вдячність, надію, оптимізм, піклуванням за майбутнє, віру, осмисленість життя, милосердя, гумор, зацікавленість, ентузіазм.

Кожна людина має неповторний комплекс індивідуальних особливостей і можливість реалізувати їх дозволяє особистості досягати успіху в різних сферах життєдіяльності.

Соціальне буття та індивідуальне життя тісно пов’язані з ціннісно-смисловою сферою особистості, з основним компонентом структури особистості – спрямованістю. В цій системі потреби виступають як головний імпульс активності людини, усвідомлення нею необхідності у чомусь.

Потреби складають основу інтересу з яким тісно пов’язане поняття мотиву, завдяки якому можна зрозуміти з яких причин інтерес людини зосереджено саме на даному предметі. Як зазначав С.Л. Рубінштейн, мотив, як усвідомлене спонукання до певної дії, формується в міру того, як людина враховує, оцінює, зважує обставини, в яких вона знаходиться, і усвідомлює мету в її конкретній змістовності, необхідній для реальної, життєвої дії [3].

Здійснюючи діяльність, особистість має ідеальне уявлення результату, який повинен бути досягнутий в діяльності і який відображається у меті.

Якщо говорити про творчу, інноваційну діяльність, тут ми вбачаємо цілі високого рівня узагальнення, які виступають в якості стратегічних цілей діяльності – ціннісних орієнтацій особистості. Саме узгоджена, послідовна система ціннісних орієнтацій особистості є одним із важливих внутрішніх чинників реалізації творчого потенціалу в інноваційній діяльності.

Таким чином інноваційний потенціал особистості необхідно розглядати через функціонування мотиваційно-ціннісної, емоційно-вольової сфери, пізнавальних процесів, симптомокомплексу соціально-типових та індивідуально-своєрідних рис особистості та через аналіз чинників, які впливають на хід формування і реалізації творчого (інноваційного) потенціалу суб’єкта інноваційної діяльності.


ЛІТЕРАТУРА

1. Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие: история, теория и современная практика. – К.: – Абрис, 1994 – 168 с.

2. Моляко В.А. Творческая конструктология (пролегомены). – К.: – «Освита Украины», 2007. – 388 с.

3. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологи. – СПб.: – Питер Ком, 1999. – 720 с.

4. Селигман Мартин Э.П. Новая позитивная психология: Научный взгляд на счастье и смысл жизни / Перев. с англ. – М.: Издательство «София», 2006. – 368 с.
Т. С. Косенко

Сотрудник Учебно-методического центра философии образования НГПУ; секретарь журнала «Философия образования»

ГОУ ВПО «Новосибирский государственный педагогический университет», РФ
НЕКОТОРЫЕ ПРОБЛЕМЫ ФИЛОСОФИИ ВОСПИТАНИЯ
В современной социально-экономической и культурной ситуации наконец-то общество пришло к осознанию того, что приоритет в образовании должен быть отдан именно воспитанию, которое способно интегрировать в единый процесс обучение и развитие. Воспитание – явление историческое, возникшее и развивающееся одновременно с развитием человеческого общества, – является одной из основных, но весьма многозначных категорий. Оно (воспитание) представляет собой общественное явление, деятельность, процесс, ценность, система, воздействие, взаимовоздействие и др. Мы считаем, что воспитание должно способствовать формированию зрелой, целостной личности, отвечающей прогрессивным целям, потребностям общества. Поэтому мы говорим о воспитании – как о целенаправленной подготовке молодого поколения к жизни в данном и будущем обществе, осуществляемая через специально создаваемые государственные и общественные структуры, контролируемая и корректируемая обществом.

Какие основные черты и аспекты воспитания должны быть основными в концепции философии образования? Нам представляется, что наиболее общими, актуальными, доминирующими положениями здесь являются следующие: реализация идей гуманизации и гуманитаризации; всестороннее и гармоническое развитие личности; создание условий для раскрытия творческих способностей человека; социализация личности гражданина России; формирование личности, способность жить в новом демократическом обществе; формирование гармонически развитой личности, готовой и способной полноценно выполнять систему социальных ролей; возрождение интеллектуального, духовного и творческого потенциала нации, воспитание свободных граждан с развитым творческим отношением к миру, способных к продуктивной преобразовательной деятельности и жизнетворчеству и др.

В настоящее время большая часть воспитательных систем разграничивает воспитание на отдельные сферы (умственное, эстетическое, трудовое, политехническое, художественное, физическое, экономическое и др.). Практически все концепции ориентированы на развитие человека как целостной личности в ее нравственном, физическом, трудовом, правовом, экономическом, философском и других аспектах. Особый акцент делается на ценностном ядре воспитания, хотя сами ценности понимаются авторами не всегда однозначно. Организационными формами современных воспитательных систем, концепций являются кружковая, клубная, поисковая, экскурсионная и др. Как правило, перечисленные формы выстраиваются на исторических, культурных традициях, ценностях своего микрорайона, города, региона, области.

Многие авторы также связывают концепцию воспитания с культурой и традициями общества (Б. П. Битинас). С точки зрения общества, процесс воспитания является аккультуризацией личности, приобщением к определенной человеческой культуре. С процессуальной стороны не столь важно само содержание культуры (общечеловеческой, этнической, конфессиональной, материальной, духовной). Важно, что феномены образования и воспитания в той или иной степени и форме включены во все механизмы, благодаря которым индивиды становятся членами данной культуры как сообщества людей, занимая определенное место в иерархии социальных отношений. Эти механизмы являются посредниками между опытом прошлых поколений и будущим опытом человечества; благодаря им общество прогрессирует, так как каждое поколение обогащает прошлый опыт собственным, только им созданным. Поэтому мы убеждены, что новая целостная концепция воспитания должна сохранять преемственность с предыдущими ценностями Российского воспитания.

Но какого «Человека» необходимо воспитывать сегодня? Какими средствами, методами, подходами делать этого «Нового человека»? Исходя из содержания концепций, сегодня открыт целый ряд проблем воспитания открытыми. Существует неопределенность и непродуманность государственной политики; отсутствие качественной подготовки кадров «воспитателей»; отсутствие детских общественно-воспитательных организаций, объединяющих людей по разным предпочтениям и интересам, которые бы работали без сборов оплаты за посещения.

На наш взгляд, условием более эффективного воспитания является духовно-нравственное воспитание. Вопрос о нравственном воспитании имеет важное значение, поскольку стержнем морали во многом является именно нравственный облик молодежи в современных условиях. В настоящее время, в условиях экономического кризиса, кризиса культуры, усугубления социальной несправедливости, когда практически отсутствует система передачи ценностей, изменчиво отношение к извечным ценностям, а идеалы и вера оказываются в числе последних, назревает необходимость духовно-нравственного воспитания молодежи. Условием эффективного становления молодежи устойчивого развития общества, является нравственность всего общества.

Мы считаем, что нравственное воспитание – это целенаправленное систематическое взаимодействие учителя и учащихся в процессе разнообразной деятельности с целью формирования положительных качеств личности на основе нравственных ценностей. Взаимодействие учителя с учащимися непременно строится на идеологической основе преобразуя данные отношения в творческое сотрудничество. Но оно предполагает нравственное поведение самого учителя, направленное на проецирование ценностных ориентаций на будущее воспитанников и привитие им моделей положительного поведения.

Таким образом, нравственные ценности жизни становятся предельно индивидуальными, обязывающие каждого изучать, воспитывать, преобразовывать себя в соответствии с открытым для себя смыслом жизни. Мы полагаем, формирование нравственных ценностей составляет фундамент программы нравственного воспитания, так как ценности как духовно-нравственное образование являются социальными индикаторами развития любого общества. Таким образом, мы определяем в качестве стержневого образования личности – нравственное воспитание. Концепция воспитания основанная на духовно-нравственном развитии совершенствования личности должна охватывать такие важные сферы как семья и общество.

Надо отметить, что сегодня изменилось содержание образования. Сокращены часы по предметам гуманитарного цикла. Вместо основ наук все более изучаются их прикладные направления. Целью обучения и воспитания становятся успешность, карьера, вхождения общества западного типа. Формируется система образования адаптационного типа, позволяющая молодежи приспособиться к условиям жизни в обществе, но исключающая условия для его духовного роста. Поэтому особое внимание необходимо уделять семейному воспитанию. Семья выступает как первооснова Родины, Отечества, нации. Семейное воспитание должно быть национальным по духу, традициям. Только духовное пламя здорового семейного очага может дать человеческому сердцу накальный уголь духовности, который будет греть его и светить ему в течение всей его дальнейшей жизни.

Итак, сегодня мы становимся очевидцами полярных процессов: распада духовных и нравственных ценностей и одновременно духовного возрождения. Всем известно, что будущее страны зависит от того, на каких ценностных ориентациях воспитывается подрастающее поколение. Сейчас ценности практически не передаются, по сути, образовался «вакуум», что подрывает основы общества. В то же время нам пытаются навязать ценности другого общества. В этих условиях необходима концепция духовно-нравственного воспитания: 1) опирающая на опыт предыдущих поколений; 2) вписывающиеся в современную систему образования, направленную на формирование общечеловеческих ценностей; 3) представленная циклом гуманитарных наук в образовательной сфере; 4) главную роль в становлении духовно-нарвственных ценностей призвана играть семья. Должна быть преемственность семейного воспитания и дальнейшего воспитания в системе образования. Все это позволит сформировать приоритет духовных ценностей над материальными. Создать «Человека нового типа» и сориентировать его в современном трансформирующемся обществе.


УДК 378.1 Курок Віра Панасівна,

канд. пед. наук., доцент Глухівського державного педагогічного університету, зав. кафедри машинознавства


ПРОФЕСІОГРАФІЧНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ СТРУКТУРИ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ
PROFESSIOGRAPHIC APPROACH TO LEARNING THE TEACHER ACTIVITY STRUCTURE
Анотація

У статті подається аналіз структури діяльності вчителя в умовах реформування системи вищої освіти і окреслені шляхи удосконалення його підготовки у вищому навчальному закладі.
Summary

The article gives the analyses of teacher activity structure in the conditions of higher school system reforming. The ways of teacher training improvement in the higher educational establishment are suggested.
З метою подолання кризи в освітянській галузі і розробки ефективної освітньої моделі XXI століття оголошено ЮНЕСКО "століттям освіти". Своїми стратегічними цілями вона висуває вимогу підвищення інтелектуального потенціалу людства, що є головною умовою розбудови інформаційно-технологічного суспільства. Це викликає загострення проблеми якості підготовки фахівців.

Спосіб матеріального виробництва завжди був визначальним чинником впливу на систему освіти. Оскільки Україна може бути віднесена до молодих індустріальних держав з яскраво вираженою тенденцією до формування в перспективі інформаційного суспільства, то звідси потреба реформ в освіті є нагальною.

Під впливом інформаційно-технологічної революції інтелект перетворюється на головну продуктивну силу, основу розвитку духовної і матеріальної культури сучасної цивілізації. А вища школа покликана виконати важливе замовлення суспільства – сформувати інтелектуальний потенціал.

Багато вітчизняних дослідників підтримують вище висловлену думку і виділяють такі фактори, що зумовили реформування вітчизняної вищої школи: зміна пріоритетів у соціокультурній політиці, що проводяться у світі; кризою традиційної моделі освіти; реформою в освітніх системах переважної більшості країн світу; змінами у соціально-політичному і економічному житті Української держави[1, 2, 3].

Професійна діяльність вчителя повинна розглядатися як особлива форма мистецтва, яка повністю ґрунтується на наукових засадах. Тому вона вимагає від вчителя усвідомлення значущості її соціальної ролі в суспільстві і глибокого знання її предметного змісту. Без цього неможливе натхнення і творчий пошук, уміння адекватно спостерігати пізнавальну діяльність учнів, стимулювати їх розумовий розвиток, розвиток пізнавальних інтересів, здібностей і самостійності в навчанні, тобто неможлива висока якість праці вчителя і формування його педагогічної майстерності.

На основі аналізу науково-педагогічної літератури можна стверджувати, що праця вчителя буде найбільш ефективною тільки тоді, коли основні якості особистості відповідають характеру професійної діяльності. Особистість вчителя не є простою сукупністю різних властивостей і характеристик, а являє собою єдине ціле, в основі якого лежить мотиваційна сфера, що визначає професійно-педагогічну і пізнавальну спрямованість.

Щоб відібрати науковий зміст сучасної вищої освіти, форми і методи навчальної та позанавчальної діяльності студентів, які були б спрямовані на розвиток творчої активності і професійної майстерності майбутнього вчителя, потрібна модель його діяльності на сучасному етапі розвитку суспільства. А для цього необхідний аналіз специфіки праці вчителя, за допомогою якого можна визначити предмет, структуру та зміст функціональної діяльності педагога і ті вимоги, які вона висуває до його знань, умінь і навичок, а також його особистісних якостей.

Професія вчителя була об'єктом дослідження багатьох вчених (А.Ф. Дистервег, Я.А. Коменський, Л. М. Толстой, К.Д. Ушинський та ін.) у різних її аспектах: соціальної значущості, змісту, структури, особистісного впливу на учнів та ін. Проблема підготовки вчителя завжди була актуальною, різних її аспектів торкались С.І. Архангельський, Ю.К. Бабанський, Н.В. Кузьміна, В.О. Сластьонін, Д.О. Тхоржевський, А.І. Щербаков, T.I. Шамова та інші вчені. У теоретичних і прикладних дослідженнях розроблені такі питання зазначеної проблеми, як професіограма особистості і діяльності вчителя, система загальнопедагогічної підготовки, гуманістична культура учителя тощо.

Але на сьогодні цю проблему не можна вважати повністю вичерпаною, оскільки постійно відбуваються зміни у суспільно-економічному житті, що викликає гостру необхідність у підвищенні якості підготовки педагогічних кадрів. Навпаки, вона набула надзвичайної актуальності у зв'язку із реформуванням освіти і, зокрема, розробкою освітніх стандартів. Реформування системи вищої освіти передбачає створення такої моделі, яка б адекватно реагувала на зміни, що відбуваються в суспільстві; сприяла збереженню та розвитку надбань світової та вітчизняної культури; була здатна до інтеграції у світовий освітянський простір і у той же час не втрачала вітчизняного освітнього досвіду.

Діяльність учителя є складною за своїм психологічним змістом працею, яка вимагає явно і чітко вираженої професійної спрямованості, міцних знань: у його роботі не може бути якогось одного, раз і назавжди, засвоєного алгоритму цій, оскільки відбувається постійний розвиток науки і суспільства, який вимагає постійного оновлення знань, котрі в тому ж числі передаються і дітям, м також змінюються і самі учні по мірі їх розвитку. Звідси педагогічну діяльність слід розглядати як таку, що має високий рівень творчості і спрямовану на формування людських цінностей в людині.

Аналізуючи науково-педагогічну літературу, відзначимо, що робилась неодноразова спроба синтезувати педагогічну діяльність, аналізуючи її на самих різноманітних рівнях. Перші дослідники при цьому говорять про особливості діяльності, другі – про компоненти, треті – про елементи і т. д. Вся наведена сукупність має пересічні площини, тому може вважатися и взаємодоповнюючою. Більш цікавим виявляється підхід до визначення специфіки педагогічної діяльності, коли, з одного боку, описують, що повинна уміти людина як суб'єкт цієї діяльності, а з іншого – висуваються вимоги суспільства до неї, тобто пропонується функціональна будова діяльності.

Будь-яка професія, учителя у тому числі, вимагає від людини наявності певних якостей і висуває свої вимоги до якості підготовки фахівців. Для їх визначення в педагогічній науці використовується професіографічний підхід.

Професіографічне вивчення структури діяльності вчителя, який буде викладати певний шкільний предмет, є необхідною умовою науково обґрунтованого управління навчально-виховним процесом у вищій школі. Спираючись на професіограму як модель діяльності вчителя, викладачі вищої педагогічної школи визначають питання стратегії і тактики педагогічного процесу, націленого на формування тих професійно-значущих якостей особистості, умінь і знань, які відображені у професіограмі, а для студента вона є орієнтовною основою планування і організації теоретичного і практичного самовиховання.

Професіографічне вивчення праці вчителя доводить, що психолого-педагогічні, дисципліни мають зайняти чільне місце серед інших предметів, які студенти повинні засвоїти в процесі професійної підготовки. Тільки у випадку творчого застосування засвоюваних майбутніми фахівцями психолого-педагогічних, знань до практичного розв'язання конкретних педагогічних завдань можна удосконалити якість підготовки вчителя, сформувати у нього уміння і навички працювати з дітьми різних вікових груп.
Література

1. Герасіна Л.М., Ямченко А.Д, Вища школа: реформування в демократичному суспільстві. Навчальний посібник. – X.: Акта, 1998. – 276с.

2. Козаков В. Вища освіта в Україні та у світі: проблема цілей та їх реалізація // Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України / За ред. В. Зубка. – К.: Видавничий дім "KM Academia", 1997. – С.60–81.

3. Сучасна вища школа: психолого-педагогічний аспект: Монографія / За ред. Н.Г. Ничкало. – К., 1999. – 450с.


УДК 378.4 – 057.87 Куценко Яна Миколаївна,

Академія Муніципального Управління,

практичний психолог,

аспірант НУ ім. Т.Г.Шевченка


Проблема адаптації студентів.

The problem of students adaptation
В цій статті розглядається проблема адаптації та дезадаптації студентів. Аналізуються питання соціальної адаптації молоді під час навчання у ВНЗ.
The problem of students adaptation and disadaptation of considered in this article. The questions of social students adaptation during their studying the Higher Educational Establishments are analysed.
Сучасні реформи в освіті привертають увагу до проблем студентства. Однією з них є адаптація до навчання у вузі. Хоча питання адаптації студентів не залишився поза увагою науковців і його розглядали такі вчені, як О.Г.Мороз, Г.П.Левківська, В.С.Савченко, С.І.Селіверстов та інші. Проте, і на сьогодні воно залишається актуальним.

Адаптація - це процес врегулювання і гармонізації взаємодій особистості із зовнішнім середовищем шляхом поступового зменшення ступеню неузгодженості між людиною та зовнішнім оточенням. Адаптація значною мірою обумовлена рівнем особистісної саморегуляції і відбувається у формі взаємообумовлених змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі під впливом факторів адаптації (зовнішні вимоги, умови діяльності, соціально-психологічні фактори тощо).

Будь-який процес подолання студентом проблемних ситуацій у навчально-виховному процесі у ВНЗ можна вважати процесом соціально-психологічної адаптації особистості, у ході якого вона використовує придбані на попередніх етапах свого розвитку і соціалізації навички і механізми поведінки або відкриває нові способи вирішення знань, нові плани і програми внутрішньопсихічних процесів.

Соціально-психологічну адаптованість можна охарактеризувати як такий стан взаємин особистості студента і групи, коли особистість без тривалих зовнішніх і внутрішніх конфліктів продуктивно виконує свою навчально-професійну діяльність, задовольняє свої соціогенні потреби. Головне питання полягає в тому, яким чином процес адаптації з використанням специфічних і загальних адаптивних механізмів приводить до змін первісного психічного стану студента, з якого він розпочинає свій адаптивний процес. Виявившись у проблемній ситуації й відображаючи її, індивід переживає певний психічний стан. Так, наприклад, стан фрустрованості, що виникає в важких для особистості проблемних ситуаціях. Паралельно з активізацією й використанням адаптивних механізмів змінюється психічний стан особистості студента. По завершенні адаптивного процесу первісний психічний стан разом з проблемною ситуацією, що його детермінувала, зникає або сильно змінюється.

Особистість, що має порушення адаптації або повну дезадаптованість, не в змозі відповідати тим вимогам й очікуванням, які пред’являють до неї соціальне середовище, студентська група і власна соціальна роль, її провідна в данному середовищі професійна або інша мотивована ззовні й зсередини діяльність. Одним із ознак соціально-психічної дезадаптованості студентів є переживання ними тривалих внутрішніх і зовнішніх конфліктів без знаходження необхідних для їх розв’язання психічних механізмів.

На думку М.І.Томчука, характерно те, що адаптація студентів до умов нового навчання й нового соціального середовища є складним процесом і включає засвоєння прийнятих соціальних норм і цінностей.

Адаптація студентів до навчальної діяльності включає в себе вплив як суб’єктивних (які залежать від них самих), так і об’єктивних (залежать від зовнішніх обставин) факторів, до яких можна віднести зміст, організацію навчального процесу у ВНЗ. Особлива увага приділяється студентам першокурсникам, так як звичне для них навчання у школі суттєво відрізняється від навчання у ВУЗі. Адже між діяльністю осіб, які навчаються в умовах ВНЗ і школи, мають суттєві якісні і кількісні відмінності. В умовах ВНЗ вища інтенсивність розумової праці, більший об’єм знань, які необхідно засвоїти, різко виражена нерівномірність навантажень, яка дуже зростає у період сесії. Навчальний процес характеризуються суттєвими змінами кількості предметів, з якими студент пов’язує свою майбутню професійну діяльність. Студенту-першокурснику при вступі у ВНЗ приходиться пристосовуватися до нових вимог, які ставить перед ним вища школа, особливо до нових умов навчання (самостійне опрацювання матеріалу, відсутність підручників, які б повністю відповідали програмі та ін.) та побутову (відсутність звичного соціального оточення, матеріальні труднощщі, проживання в гуртожитку та ін.). Для навчального процесу першокурсників характерні, особливо під час сесії, висока емоційна напруга та тривожність, що регламентовани змістом їх діяльності.

Незважаючи на безперервний характер адаптації виникає ряд суб’єктивних факторів, які негативно впливають на процес соціально-психологічної адаптації першокурсників ВНЗ. Це такі причини:



  1. Недостатній рівень підготовленості по шкільній програмі, ігнорування деяких предметів зі шкільної програми.

  2. Слабо виражені навички учбової роботи, недостатній розвиток словесно-логічного мислення.

  3. Пасивність, відсутність самостійності.

  4. Невисокий рівень культури, трудової вихованості.

  5. Невпевненість у власних силах.

Ці та інші фактори на психологічному рівні викликають порушення взаємодії людини і середовища та призводять до дезадаптації. Процес адаптації особистості в суспільстві пов’язаний з розвитком та збереженням її фізичного, психічного та соціального здоров’я.

Не менш досліджуваним питанням являється динаміка адаптації. К.О.Сантросян вважає, що адаптація до соціальго середовища закінчується на 1 курсі, а до учбової і професійної – на старших курсах. Згідно з Б.Г. Рубіном і Ю.С. Колесніковим, що процес адаптації в цілому стосується і першого і другого року навчання.

Слід зазначити, що людина і світ це не дві окремі реальності, які контактують одна з одною, а єдність: індивід – світ, де особистість і середовище виступають, як два полюси складної системи взаємовідносин. Зміни на одному з полюсів ведуть до змін на іншому. І зміни ці зумовлені позицією суб’єкта. Як влучно зазначив В.Франкл, «Людина не вільна від умов. Але вона вільна зайняти позицію стосовно них. Умови не обумовлюють її повністю...В результаті людина не підвладна умовам, з якими вона стикається; швидше ці умови підвладні її рішенню».
Список використаної літератури:


  1. Владиславлєв А.П., Мавлютов Р.Р., Слуцький М.С., Зімін А.І. Социально-философские проблемы современного образования. - М.: Знание, 1986. – 63с.

  2. Влас В.Г. Социально-психологические проблемы подготовки молодежи к труду. - К., 1991 – 138с.

  3. Доній В.М. Мистецтво життєдіяльності особистості. К.: Науково-методичний посібник, 1997.

  4. Зимняя І.А. Психология студента, как субъекта учебной деятальности. М.: Московский институт иностранных языков им. М.Тореза, 1989 – 131с.

  5. Лєбєдєв С.А., Ананьєв О.І. Философия науки. Р.: Учебное пособие для вузов. – 2-е изд. 2007.

  6. Ломов Б.Ф., Зебродін Ю.М. Психологические проблемы деятельности в особых условиях. 1985.

  7. Томчук М.І. Психологія адаптації до навчання студентів з особливими потребами. В. - 2005.

УДК 371.3 Лежнина Л.В.

Томский государственный педагогический университет, РФ

аспирант кафедры общей физики


ПРИМЕНЕНИЕ ИННОВАЦИОННЫХ ПОДХОДОВ В СОВРЕМЕННОМ ОБРАЗОВАНИИ
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка