Міністерство освіти і науки України Сумська обласна державна адміністрація



Сторінка17/18
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.88 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

УДК155.9 Ульяніч Ігор Володимирович,

Донецька багатопрофільна

гімназія №150,практичний психолог, аспірант Слов’янського державного педагогічного університету

Рефлексивна компетентність вчителя – складова його

професійного успіху

Система освіти повинна встигати за змінами, що відбуваються в країні. З цим пов'язана поява нових професійних якостей учителя ЗНЗ. Однією з таких якостей є рефлексивна компетентність учителя. Досягнення вчителем високих результатів у діяльності багато в чому залежить від рівня розвитку рефлексивної компетентності.



Reflexive competence of the teacher - component his

professional results.

Competence of education make progress in change, what take place in the country. With that communicate the advent of new performance of the teacher of the high school. Some performance is a reflexive competence of the teacher. High results of the teacher in the work depend on the stage of development reflexive competence.

Для успішної роботи вчитель повинен мати певний набір професійних якостей. Наприклад називають такі особисті професійні якості як: здатність до творчості, імпровізації, індивідуальний творчий пошук, неординарність, комунікативність, гуманізм, демократизм, організаторські здібності [7].

Вербальне спілкування вчителя та учнів визначає наявність розвинутого мовлення у педагога; різноманітність характерів та перепади настроїв вихованців потребують від учителя вияву врівноваженості, терплячості. Педагог мусить бути висококваліфікованим спеціалістом з конкретного навчального профілю. Вчителеві необхідні такі професійно важливі якості, як розподіл та переключення уваги, довготривала пам’ять, правильне мовлення, широкий тезаурус, тональність голосу, виразність міміки та жестів. У праці вчителя присутні чинники моральної відповідальності за вплив навчально-виховного процесу на стан здоров’я та психіки учня, тому значну роль відіграють моральні якості та риси особистості – відповідальність, порядність, чесність, дисциплінованість [5].

Соціально-економічна ситуація в країні накладає свій відбиток на системі освіти. Цей процес супроводжується появою нових професійно важливих якостей, зміною і перебудовою їхніх структур і співвідношень, відмиранням старих, що стали непотрібними якостей.

Щороку, першого вересня молоді вчителі й учителі, які багато років проробили в школі, з величезним хвилюванням відкривають двері класу, де за партами чекають їхні учні. Очевидно, кожному вчителеві небайдуже, яке враження зробить він на своїх учнів і наскільки ефективно передасть їм якісні знання, як він буде оцінений, і як педагог-професіонал і як особистість, як складуться відносини з адміністрацією школи й з колегами-педагогами. Шлях від початку педагогічної (учительської) діяльності до того моменту, коли вчителя назвуть професіоналом, важкий. Щоб учити інших, необхідно постійно вчитися самому, постійно вдосконалюватися (людина кінцева як фізичне тіло, і нескінченна у самовдосконаленні), вигострювати свої професійні якості. Освоюючи складну техніку спостереження за собою, учитель повинен підкоряти свої дії та вчинки не потоку емоцій, що нахлинули, а зусиллям розуму й волі, вибирати із всіх можливих шляхів рішення назріваючого або виникаючого конфлікту самий вірний.

Одним з магістральних напрямів реформування освітньої системи України визначається компетентнісна стратегія. Вона пов’язана з принципово новим цілепокладанням в педагогічному процесі, з перенесенням акцентів із знань та вмінь як результатів навчання (ЗУН) на формування компетентності [6].

Компетентність поняття складне й багатогранне. Однієї зі складових частин цього поняття є рефлексивна компетентність.

Рефлексивна компетентність складається в поінформованості щодо процесів актуалізації, розгортання рефлексії й спрямованої реалізації рефлексивної культури в плані осмислення та подолання стереотипів мислення й утворення нових(креативно-іноваційних) змістів професійної свідомості з метою саморозвитку й самовдосконалення професійної діяльності. Рефлексивна компетентність — це професійна якість особистості, що дозволяє найбільше ефективно й адекватно здійснювати рефлексивні процеси, реалізацію рефлексивної здатності, що забезпечує процес розвитку та саморозвитку, сприяє творчому підходові до професійної діяльності, досягненню її максимальної ефективності та результативності [2].

Рефлексивна культура вчителя характеризує систему таких професійно важливих якостей, що зв'язані з його самосвідомістю, самоаналізом, самооцінкою, самореалізацією і самоорганізацією за допомогою осмислення і переосмислення стереотипів, засобів, основ і способів свого мислення, діяльності, поводження, спілкування при функціонуванні в структурі професійної діяльності [2]. Рефлексивна культура включає також уміння творчо, по-новому осмислювати і переборювати проблемні ситуації, виходити з внутрішніх і зовнішніх конфліктних станів; знаходити нові сили, змісти і цінності; входити в незвичні системи міжособистісних і ділових відносин; ставити й ефективно вирішувати неординарні практичні задачі. Учитель, що володіє рефлексивною культурою, характеризується здатністю культивувати на основі власного професійного й особистісного досвіду інноваційні форми і методи своєї професійної діяльності.

Інноваційний потенціал — це ключове поняття для характеристики швидкості, результативності, особливості процесу породження інновацій, а також здатність створювати, сприймати, реалізовувати нововведення. Рефлексія виступає як психологічний механізм, що забезпечує цей процес.

Для проведення самоспостереження у вчителя повинний бути сформований високий рівень абстрактно-логічного мислення і здатність до рефлексії.

У залежності від того, яка саме предметна дійсність відбиває, рефлексируется і перетвориться людиною, виділяються наступні типи рефлексії: інтелектуальна, особистісна, комунікативна, кооперативна.

За допомогою інтелектуальної (когнітивної) рефлексії відбивають знання про об'єкт і способи дії з ними.

Об'єктом особистісної рефлексії є процес переосмислення «Я», вчинки й образи «Я» як індивідуальності.

Об'єктом комунікативної рефлексії є представлення про внутрішній світ іншої людини і причини його вчинків. Рефлексія в даному випадку - специфічна якість пізнання людини людиною.

Об'єктом кооперативної рефлексії є знання про рольову структуру і позиціональну організацію колективної взаємодії.

Рівень розвитку рефлексивної компетентності стає визначальним фактором досягнення учителем високих результатів у діяльності. Здатність зайняти дослідницьку позицію стосовно своєї практичної діяльності і до самого себе як її суб'єкту, засновану на рефлексивних властивостях свідомості, може служити критерієм у визначенні рівня професіоналізму вчителя [1].

Список використаних джерел

1Бизяева А.А. Психология думающего учителя: педагогическая рефлексия- Псков: ПГПИ им.С.М.Кирова, 2004. – 216 с.

2Деркач А.А. Акмеологические основы развития профессионала. – М.: Издательство Московского психолого-социального института; Воронеж: НПО «МОДЭК», 2004.– 752 с.-(Серия «Психологи Отечества»).

3Єрмаков І.Г., Пузіков Д.О. Життєтворчі компетентності особистості : Практико зорієнтований посібник. – Донецьк: «Каштан», 2007. – 242 с.

4Життєва компетентність особистості: від теорії до практики: Науково-методичний посібник / За ред.,І.Г. Єрмакова. – Запоріжжя: Центріон, 2005. – 640 с.

5Професійна діагностика / Упорядник Т. Гончаренко. – К.: Ред. загальнопед. газ., 2004. --120 с.-(Бібліотека «Шкільного світу»).

6Регіональна програма впровадження компетентнісно орієнтованого підходу в навчально-виховний процес. – Донецьк: Управління освіти і науки Донецької облдержадміністрації, Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 2004 --36 с.

7Школа молодого завуча / Упор. М. Голубенко. – К.: Ред. загальнопед. газ., 2003 (Б-ка «Шк. світу»). Вип.2. 2005. 128с.

Чемодурова Л.М.

Сумський обласний інститут

післядипломної педагогічної освіти,

викладач кафедри психології
ІННОВАЦІЙНИЙ ПІДХІД ДО РОБОТИ З ЛІВОРУКИМИ ДІТЬМИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ
INNOVATIVE APPROACH TO THE WORK WITH LEFT-HANDED CHILDREN IN A MODERN EDUCATIONAL SYSTEM
У тезах розглядаються психологічні аспекти інноваційного підходу до навчання ліворуких дітей та врахування їх особливостей в процесі навчання в сучасній системі освіти.
The article deals with psychological aspects of innovative approach towards the teaching of left-handed children and taking into consideration their peculiarities in the process of teaching in a modern educational system.
Розвиток учня як особистості, здатної до самовизначення, самоосвіти та саморозвитку є однією з актуальних проблем шкільної освіти. У центрі навчально – виховного процесу стоїть особистість дитини, її всебічний розвиток, розкриття її неповторної унікальності й індивідуальності.

Ліворукість як самостійна проблема є об‘єктом дослідження в медицині, нейробіології, психології, педагогіці, інших наукових дисциплін. Даний факт пов‘язаний з тим, що більшість теоретичних уявлень базується на дослідженні праворукої популяції людства.

Проблема розвитку та навчання ліворуких дітей є предметом дослідження багатьох вчених (В. Айрапетянц, М Аннет, М.М. Безруких, Н.Н. Брагіна, Г. Дейч, Т.А. Доброхотова, С.Д. Максименко, І. Марценківська, А.В. Семенович, Р. Сперрі, С. Спрингер, Є.Д. Хомська та ін.).

Метою тез є аналіз психологічних аспектів інноваційного підходу до навчання ліворуких дітей в системі масової школи.

Більшість із прийнятих в наш час методів розвитку «лівопівкульних» здібностей, не спираються на образні уявлення, які переважають на ранніх етапах навчання. Між тим така опора можлива і цілком продуктивна.

В якійсь мірі природні для «правопівкульних» дітей труднощі з російської мови і математики в перших класах школи не зменшуються, а збільшуються, якщо з ними намагаються боротися посиленням тиску, жорстким контролем за уроками, неодмінними вимогами «все робити без помарок і помилок». Натомість з‘являється підвищена втома, послаблення уваги і забутливість як результат перезбудження, перевантаження лівої півкулі. І разом з тим помітні дратівливість, непосидючість, неспокій, знижений фон настрою – це як наслідок недостатньої активності (гальмування) ведучої правої півкулі. Часто подібні порушення зображують картину неврастенії – найбільш поширеного неврозу. Допомогти дітям, хворим на неврастенію, можна, якщо зменшити перенавантаження лівої півкулі і емоційно активізувати роботу ведучої, але загальмованої правої півкулі. При цьому буде поступово відновлений нормальний фізіологічний баланс в роботі головного мозку [4].

При психічній травматизації (переляк, потрясіння, конфлікт, обмеження життєво значимих потреб) різко збільшується активність правої півкулі, яка супроводжується нагнітанням негативних емоцій, занепокоєння, страхів. Як показують результати досліджень, після екзаменів у «лівопівкульних» студентів (праворуких) підвищується активність правої півкулі. Тут помітно впливає стрес, хвилювання, страх отримати погану оцінку. В свою чергу, у тих, кому по роду своєї діяльності приходиться багато писати або рахувати, помітно збільшується активність лівої півкулі. Але час від часу, коли виникає стан розумового перенасичення, з‘являється потреба в емоційній і спортивній розрядці, танцях, зустрічах з друзями, тобто в правопівкульній діяльності. Ті, хто вміє поєднувати обидва види діяльності, менше схильні до невротичних розладів. За деякими сучасними дослідженнями, прийняття однією із півкуль на себе не характерних їй функцій в перші роки життя істотно впливає на подальший розвиток його особистих здібностей; так, можливість до організації багатозначного контексту в правій півкулі, «замістивши» дефектну ліву півкулю в мові, виявляється в подальшому зниженою. З такою ж точністю мова розвивається повільніше, якщо здібність до образного, багатозначного мислення рівномірно розподілена між півкулями [1; 2].

З вищесказаного можна зробити висновок, що вже при народженні існують передумови до функціональної асиметрії, які реалізуються при адекватних умовах виховання і навчання. Зрозуміло молодий мозок дуже пластичний і при необхідності може перебудуватися, навіть не дивлячись на наявні вроджені передумови, але така перебудова не проходить безболісно [1; 3].

Молодші школярі-шульги потребують ретельного психологічного супроводу, який полягає у професійному контролі за структурами їхньої психіки, що нетипово розвивається, а також використання інноваційного підходу в роботі з ліворукими дітьми.

Розуміння феномену ліворукості є фундаментом не тільки для розробки методик діагностики та прогнозування розвитку, а також і цілей, принципів, змісту, форм та методів освітньої діяльності.


Література

1. Захаров А.И. Детские неврозы. – СПб., 1995. – С. 159-190.

2. Марютина Т.М. Роль наследственности в формировании мануальной асимметрии // Вопросы психологии. – 1999. - №3. – С. 75-83.

3. Попович Т.В. Становление функциональных асимметрий и их связь с индивидуальными психологическими особенностями: Дис. …канд. психол. наук: 19.00.02. – Барнаул, 2004. – 231 с.

4. Сиротюк А.Л. Обучение детей с учетом психофизиологии. – М., 2000. – 128 с.
УДК 1 Шандулаева Асият Ибрагимовна,

Дагестанский государственный университет,

соискатель кафедры философии, РФ

Поиск истины и жизненный успех личности

Search of true and life success of the person
Аннотация

В докладе показано, что смысложизненные цели человеческого бытия тесно связаны с поиском истины во всех сферах деятельности человека. Об этом писали философы античности, Нового времени, экзистенциалисты и современные постструктуралисты. Ориентация человека на осмысление религиозных истин может оказаться вполне современной и не противоречащей инновационным устремлениям личности, если рассмотреть ее с позиций содержательной связи символов веры с понятиями науки и философии. Исламский образ жизни лишь подтверждает данный тезис.
The summary

The report shows that life-sense purposes of human life are closely connected with search of true in all fields of activity of person. It was written about by philosophers of the ancient time, New time, existentialists and modern poststructuralists. Orientation of the person to judgment of religious trues can appear to be quite modern not contradicting by innovative aspiration of person and if to consider it from positions of substantial communication of creeds with concepts of science and philosophy. The Islamic way of life only confirms the given thesis.
Смысложизненные вопросы человеческого существования со времен античности рассматривались в контексте выявления онтологических оснований и предпосылок постановки проблемы истины, что приводило к осознанию недостаточности анализа понятия истины в рамках «чистой» теории познания. Но понятие истины человечество всегда соединяло с нравственными понятиями, в первую очередь правды и искренности. Правда и истина - это и цель науки, и цель искусства, и идеал нравственных побуждений. Отношение человека к истине выражает в какой-то мере его суть. Так, по словам А.И. Герцена, уважение к истине - начало мудрости. И даже в ХХ веке исследование смысла истины как основы человеческого бытия от экзистенциалистов до постструктуралистов должно было выявить рациональные нормы противостояния абсурду эмпирической реальности.

Научные и философские истины в своих содержательных истоках имеют мифологию и религию. Философии мифы и религия не только предшествуют, но символы последних как бы предвосхищают и предполагают понятийные элементы, которые развиваются впоследствии с возникновением философского сознания. Так, в символе бога заложены понятия бытия, жизни, духа, в символе творения - понятия конечности и свободы, грехопадения - понятие сущности человека и т.п. Философия заложена в каждом символе веры.

Это видно на примере мусульманского вероучения, основа которого — осознание истины существования Аллаха. Ислам добивается господства этой истины во всех сферах жизни человека, определяя мировоззрение и мировосприятие верующего. Человек, истинно верующий в Аллаха, всегда стремится к счастью не только в загробном мире, но и на Земле Аллах дает ему счастье. В Коране написано: «Счастливы верующие, которые в своих молитвах смиренны, которые уклоняются от пустословия, которые творят очищение, которые соблюдают свои доверенности и договоры, которые соблюдают свои молитвы, - это они наследники, которые наследуют рай, они в нем пребудут вечно»4. Человек, который истинно уверовал в Аллаха, никогда не сойдет с пути истины, а выбравший путь истины, всегда находит счастье.

Сегодня ислам у многих в немусульманском мире ассоциируется с терроризмом, злом, кровью, агрессией. И это отношение людей другой веры и национальности не может не повлиять на мусульман, на их жизнь и счастье. Очень часто мы встречаем на страницах центральных СМИ публикации, в которых рисуется образ забитой мусульманки на фоне которого пропагандируется стремление к свободе. Но нередко свобода и стремление к ней - это падение нравов, уравнивание физических нагрузок с мужчинами, бесконечный поиск своего «Я» и т.д.

В исламе существует настоящее равенство, равноправие между мужчиной и женщиной, женщине в исламе отводится самое почетное и священное место в обществе, хотя никто не отрицает физических различий между мужчиной и женщиной. Разговоры о том, что в женщине, якобы, усматривается только чувственное удовольствие для мужчины и средство продолжения рода, что она полностью подчинена мужчине, который господствует и превосходит ее абсолютно во всем, проистекают из-за незнания ислама, или когда специально путают правду с вымыслом, чтобы посеять смуту в обществе. Коран предписывает чтить и хранить родственные связи, не разрывать их, поскольку Господь сотворил из одной души (то есть пророка Адама) пару ей - Жену (то есть Еву), а от них распространил много мужчин и женщин. Все люди происходят из этой души.

Разумеется, путь мусульманки к достойной жизни многотруден, как, кстати, и женщин других верований. И всевозможные современные, в том числе и философские, обоснования ее положения в обществе исходя из положений Корана, должны учесть эту связь символического в вере с понятийным в философии. Философствование предполагает элемент предельного интереса, стоящий за философскими идеями, предполагает проникновение символического смысла вероучения в понятийное содержание современной науки. И при таком подходе к чтению и пониманию Корана и ислама в них мы обнаружим множество идей, вполне современных даже в инновационных формах деятельности людей.



Список литературы.

1. Коран. Перевод и комментарии И.Ю. Крачковского. М., 1990.


УДК 37.03:001.895 Шило Інни Олександрівни, магістр

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ

імені Григорія Сковороди»


Особистість як головний чинник успішної інноваційності
Розглянуто роль і значення особистості у генеруванні та впровадженні успішної інноваційності.
The article deals with the role and importance of a person into the generation and inculcation of the successful innovation.


У перегонах науково-технічних досягнень лідерські позиції займають ті держави, які звертають значну увагу на конкурентоспроможність інноваційного потенціалу свого суспільства. Інноваційні технології постійно оновлюються, забезпечуючи сталий розвиток сучасних країн. Головним фактором науково-технічного розвитку в XXI столітті стає накопичення не матеріальних благ, а знань, вмінь, тобто рівень розвитку особистості.

Інноваційний шлях розвитку держави можливо забезпечити, лише сформувавши покоління людей, які і мислять, і діють по-новому. Зважаючи на це, найефективнішим ресурсом інноваційності й ключовою ланкою стала особистість. Звідси – значна увага до загального розвитку людини, її комунікативних здібностей, засвоєння знань, самостійності.

Особистість у суспільних науках визначається як людина-учасник історико-еволюційного процесу, яка є носієм соціальних ролей і має здатність самостійно обирати життєвий шлях, в ході якого нею здійснюються перетворення природи, суспільства і самої себе. Разом з тим, особистість розглядається як особлива якість людини, набута нею в умовах суспільних відносин у процесі спільної діяльності та спілкування. У гуманістичній філософії та психології особистість розглядається як цінність, заради якої власне і здійснюється розвиток суспільства [6].

Особистість є соціальним поняттям. У процесі власної життєдіяльності людина виробляє і розвиває в собі багато соціальних властивостей і якостей, які характеризують її суспільну суть: свідомість, мову, навички поводитися з речами тощо. С.Л. Рубінштейн зазначав, що особистості характерний такий рівень психічного розвитку, який дозволяє їй свідомо управляти власною поведінкою і діяльністю.

Інтелектуальне самовиявлення й розвиток людських особистостей і спільнот полягають не лише в тому, щоб отримувати та використовувати знання, але й віддавати їх для збагачення інтелектуально-інноваційного потенціалу суспільства. Як духовно-інтелектуальна істота, людина в інформаційному контексті буття є не лише пасивним об’єктом впливу інформаційних чинників, а й активним творцем нових видів інформації, знань, передового досвіду тощо, суб’єктом їх поширення, що підносить її самоствердження на вищий, власне інноваційний щабель. Виготський Л.С. зазначав, що особистісна специфічна активність людини – це акт формування і застосування особистістю певних засобів для перетворення своїх власних психологічних можливостей або можливостей інших людей.

Інновації – це продукти творчості, що створюються внаслідок активності особистості. Найвищою ж формою активності являється креативність, що часто ототожнюється з поняттям «інноваційність» [4]. Для творчої особистості особливо важливі ті позитивні сигнали навколишнього середовища, які стимулюють і заохочують до формування нових знань, інформації як засобу та результату пізнання, чинника розбудови інноваційної спільноти й водночас не складають загрози для власної самобутності. Головним новаційним механізмом попередження цих форм новітньої залежності є творення народами своєї інтелектуальної власності, свого вагомого здобутку в галузі науки і техніки, в освіті й інформатиці, літературі й мистецтві та ін.

Інноваторами називають людей, які мислять на перспективу, вміють бачити нове у звичайному, генерують та залучають інновації [7]. Слід пам’ятати, що досягнення успіху потребує праці, «приречених на успіх» не буває. Навіть найбільш геніальні, творчі, освічені, толерантні люди помиляються в своїх діях; вони не стають успішними (в будь-якій інноваційній сфері діяльності) «просто так». [1]. Створення та втілення в життя успішної інновації вимагає від особистості наявності в неї таких властивостей: самоактуалізація, самореалізація, самоконтроль, самооцінка.

Е. Еріксон серед характерних рис зрілої особистості називає індивідуальність, самостійність, творчість, сміливість відрізнятися від інших. Інноваційна діяльність має творчий характер, і лише творчо розвинута людина здатна бути інноваційно ефективною. Розвиток людини постає тотожним розвитку виробництва інформації і знань – головного ресурсу сучасного господарського прогресу.






Висновки.

Підсумовуючи дану тему, бачимо, що першочергової мети досягнуто. Так ознайомилися з поняттям «особистість», розглянули якісні характеристики особистості та визначили її роль у формуванні, розвитку інноваційності, дослідили зв'язок властивостей особистості з успішною інноваційністю. Таким чином, особистість – це особлива якість людини, набута нею в умовах суспільних відносин у процесі творчого, креативного мислення. Саме тому ініціатором та вирішальним фактором створення інновацій є особистість. Що ж стосується успішної інноваційності, то для її створення особистість повинна мати ряд властивостей: самоактуалізацію, самореалізацію, самоконтроль, самооцінку своїх дій, а також вміння мислити на перспективу та високорозвинену інтуїцію. При цьому середовище, в якому знаходиться особистість, мусить сприяти як розвиткові інноваційності, так і самої особистості.


Використана література:

  1. Брагіна Н.С. Вивчаємо життєвий стиль особистості//Директор школи, ліцею, гімназії. – 2005.-1-С.62-66.

  2. Максименко С.А. Розвиток особистості – розгортання чи новоутворення?// Психолог. – 2005. - №46 . с. 4-10.

  3. Выготський Л.С. Собрание сочинений в 6-ти томах. Т.3. проблемы развития психики/ Под ред. Матюшкина.- М.: Педагогика, 1983.

  4. Гнатко Н.М. Проблема креативности и явления подражания. - М.: ИПРАН,1994.

  5. Ліфарева Н.В. Психологія особистості: навчальний посібник – Київ: Центр навчальної літератури, 2003.

  6. Пономарев Я.А. Психология творчества.- М.: Наука,1976.

  7. Стадник М.В.Економіка і організація інноваційної діяльності: Навчальний посібник —К.:Центр навчальної літератури, 2006.

УДК 373.3.036 Явоненко Марина Валеріївна,

ст. викладач кафедри педагогіки і

методики початкового навчання,

Чернігівський державний педагогічний

університет ім. Т.Г.Шевченка

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка