Міністерство освіти і науки України Сумська обласна державна адміністрація



Сторінка7/18
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.88 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   18

Література


  1. Волик Л. Полікультурне суспільство як вид політичної субкультури// Шлях освіти.- 2006.- № 4.- С. 6 -10

  2. Сбруєва А.А., Рисіна М.Ю.Історія педагогіки у схемах, картах , діаграмах: Навч.пос. – Суми: СумДПУ, 2000. – 208 с.

  3. Сбруєва А.А. Порівняльна педагогіка: Навчальний посібник. – 2-ге вид., стер. – Суми:ВТД “Університетська книга”, 2004. – 320 с.

УДК 378.14



ІНОЗЕМНІ МОВИ ЯК ЗАПОРУКА МОБІЛЬНОСТІ В СВІТЛІ БОЛОНСЬКИХ ВИМОГ

FOREIGN LANGUAGES AS THE CONDITION OF MOBILITY IN BOLOGNA REQUIREMENT’S LIGHT
Пилипенко Євгенія Олегівна

лаборант Харківського

гуманітарно-педагогічного інституту
Анотація

Знання іноземних мов, а саме: англійської мови, у зв’язку з євроінтеграцією нашої країни та приєднанням до Болонської конвенції, однією з центральних вимог якої є підвищення мобільності громадян, на сьогодні набуває особливої актуальності та значення. Проте вивчення іноземних мов за кредитно-модульною технологією в Україні супроводжується низкою складнощів, які автор і висвітлює в цій статті.
Annotation

Knowledge of foreign languages and especially English in connection with the Ukrainian evrointegration and adding to the Bologna convention, one of central statements of which is rising the mobility, is going to become more actual and important nowadays. But studying and teaching foreign languages with using credit-module technology in Ukraine is followed up with different difficulties, which are lightening up in this article by author.
Метою розвитку педагогічної освіти, як зазначено в «Концептуальних засадах розвитку педагогічної освіти України та її інтеграції в Європейський освітній простір», є створення такої системи педосвіти, яка на основі національних надбань світового значення та усталених європейських традицій забезпечує формування педагогічних працівників, здатних здійснювати професійну діяльність на демократичних та гуманістичних засадах, реалізовувати освітню політику як пріоритетну функцію держави, що спрямовується на розвиток та самореалізацію особистості, задоволення її освітніх і духовно-культурних потреб, а також потребу бути конкурентоспроможними на ринку праці[1].

Сьогодні зв’язки України з Європейським Союзом мають неабияке значення. Адже тепер Україна має спільний кордон з ЄС і статус країни-сусідки.

Надзвичайно важливі вони і для освітянської та наукової сфери в житті українського суспільства. Водночас освіта і наука України має давні й глибокі міжнародні, зокрема європейські, зв’язки.

Нині суспільство почало усвідомлювати принципово нову роль освіти в сучасному інформаційному світі, тому вона вже стала одним із найважливіших чинників політики.

Очевидно, що приєднання України до Болонської декларації торкнеться багатьох сторін функціонування вищої школи. У зв’язку з глобальними світовими процесами в галузі освіти і входженням України в Болонський процес, необхідність володіння іноземними мовами, а зокрема – англійською, набуває особливої актуальності.

Важко переоцінити значимість знання англійської мови студентством й суспільством взагалі для входження української освіти в Болонський процес і для євроінтеграції країни в цілому. Водночас складається враження, що ця значимість очевидна лише для професійного товариства. Причиною такого парадоксального явища є інертність мислення суспільства, нерозуміння на рівні масової свідомості важливості знання не тільки англійської мови, а й інших світових мов як запорук європеїзації населення нашої країни, входження до світового співтовариства на рівних, і як наслідок - збільшення мобільності громадян, що є одним із важливих аспектів Болонської концепції зокрема.

Тенденції розвитку вивчення іноземних мов є досить суперечливими. Останнім часом спостерігається його екстенсивність, що, проте, не вирішує проблеми якості. Перспективи ж розвитку багато в чому визначаються тим, як вони будуть змінюватися в світлі основних вимог Болонського процесу. Останні зводяться до п’яти найважливіших положень: перехід на дворівневу систему вищої освіти, впровадження кредитної системи, розширення мобільності студентів і викладачів, забезпечення якості освіти, визнання дипломів та академічних ступенів[2].

Саме Болонський процес, на мою думку, став могутнім стимулом для перегляду принципів і методологій вивчення іноземних мов згідно міжнародних стандартів, тому що завдяки йому стало зручніше залучати іноземних експертів до цієї роботи, зросла їх зацікавленість у якості самопідготовки студентів.

Одним із положень Болонської концепції є впровадження кредитно-модульної технології навчання. Я вважаю, що її введення суттєво допоможе при виявленні інтересу і полегшенні вивчення англійської мови або навіть декількох іноземних мов. Розглянемо, яким чином уведення технології такого типу може відобразитися на якості опанування іноземними мовами.

По-перше, кредитно-модульна система організації навчального процесу не передбачає нормативно встановленого терміну навчання і строго фіксованого переліку курсів. Умовою роботи системи є індивідуальний навчальний план, який забезпечує свободу вибору студентом індивідуальної освітньої траєкторії (незалежно від територіального розташування закладу освіти).

По-друге, за умовами Болонського процесу студент має право один рік навчатися в одному ВНЗ, і на основі перенесення кредитних одиниць або залікових модулів перейти або навіть переїхати в інший. Щоб реалізувати таку можливість знову ж таки необхідно володіти іноземною мовою[3].

По-третє, можливість зіставлення освітніх програм відповідно до Болонського процесу передбачає підвищення рівня мобільності. У межах освіти іноземним мовам в Україні мобільність надзвичайно низька. Але все ж таки саме вона залишається пріоритетним напрямком. Розвиток мобільності міг би стимулювати ВНЗ формувати і підтримувати високий рівень якості навчання іноземним мовам. Позитивними чинниками академічної мобільності є розширення університетської співпраці, контактів факультетів і кафедр іноземних мов як у межах України, так і за кордоном, підвищення кваліфікації викладачів.

Але інноваційні підходи до організації навчання іноземним мовам, а саме: англійській мові, мають низку невирішених питань.

Вироблення єдиних підходів до вивчення іноземних мов у руслі Болонського процесу гальмується відокремленістю та навіть відсутністю регіональних центрів, повільним поширенням позитивного досвіду, відсутністю відкритого доступу до регіональних досліджень, відкритого публічного архіву даних, єдиного інформаційного середовища. Кожний регіон окремо проводить свої конференції, видає свої збірники, навчальні посібники, що, як правило, не доходять до центру чи інших регіонів. У зв’язку з цим залишається невирішеною проблема різного рівня якості вивчення іноземних мов у вищих навчальних закладах освіти.

Коли йдеться про зв’язки із закордонним філологічним співтовариством, варто підкреслити їх певну активізацію, проте в цілому вони ситуативні, нерегулярні й не чинять суттєвого впливу на розвиток української вищої гуманітарної освіти. Слабкість зв’язку на всіх рівнях вступає в суперечність з тими глобальними тенденціями, які передбачені Болонською декларацією щодо створення єдиного європейського поля вищої освіти. Тому в перспективі розвитку нашої філологічної, гуманітарної освіти є вироблення єдиних вимог до побудови освітніх програм та їх якості, виокремлення у споріднених стандартах спільних елементів змісту з оцінюванням трудомісткості їх опанування в залікових одиницях. Тут також варто зазначити, що спільні підходи до якості освіти в українських і закордонних ВНЗ можуть бути вироблені завдяки аналізу і співставленню детальної інформації про структуру і специфіку вивчення іноземних мов як в українських, так і в закордонних вищих навчальних закладах.

Таким чином, необхідною умовою є поглиблене і якісне вивчення іноземних мов у вищих навчальних закладах як гуманітарного, так і технічного профілів, сумісність і порівнянність освітніх програм.

Cписок використаної літератури:


  1. Наказ МОН №998 від 31.12.2004 р. «Концептуальні засади розвитку педагогічної освіти України та її інтеграції в Європейський освітній простір».

  2. Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна-Болонья-Саламанка-Прага-Берлін) / Упорядники: Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д., Грубінко В.В., Бабин І.І. - Тернопіль: Вид-во «Економічна думка» ТАНГ, 2003р.

3. Педагогічні умови запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу: Монографія: - К.: ТОВ «Освіта України», Коо, 2005.

УДК 352.075.



РОЗВИТОК РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

DEVELOPMENT OF THE REGIONAL POLICY OF UKRAINE

AND REGIONAL POLICY OF EUROPEAN COMMUNITY: RELIVITE ANALYSIS
Пінчук Діана Миколаївна

Сумський обласний інститут післядипломної

педагогічної освіти, викладач
Досліджуються теоретико-методологічні засади розвитку регіональної політики України у порівнянні з розвитком регіональної політики Європейського Союзу. Розкрито сутність та особливості регіональної політики, обґрунтовано неминучість європеїзації національної системи регіональної політики, доведено потребу виваженого застосування європейських підходів до її реформування.
This article is devoted to the problem of development of the regional policy of Ukraine in comparison with the development of the regional policy of European Community. The author is attempted to discover the peculiarities of the regional policy, substantiate the inevitability of the national regional policy, and argue the necessity of the well-grounded using of European approaches to its reformation.
Постановка проблеми у загальному вигляді

Реалізація курсу України на інтеграцію до ЄС та НАТО вимагає не лише внутрішніх політичних та економічних змін, але й „упорядкування” регіону: на додаток до існуючих критеріїв вступу в ЄС Україна повинна забезпечити регіональну стабільність та безпеку, активну демократизацію регіону, розвиток регіонального співробітництва та інтеграції з одного боку і якісний контроль за кордонами, нелегальною міграцією і контрабандою з іншого, розв’язання придністровського конфлікту та ін.[3].

Одним із визначальних напрямків ринкового реформування в Україні є розроблення збалансованої регіональної політики. В основу української регіональної політики покладено принципи Європейської хартії місцевого самоврядування. Проте концепція регіональної політики в Україні перебуває на стадії формування, відтак надзвичайно важливо ретельно вивчати досвід країн-членів ЄС. До того ж питання щодо розв'язання українських регіональних проблем постійно перебуває в полі уваги ЄС при обговоренні результативності стратегічного співробітництва [1].

Особливості сучасної регіональної політики України та складність питань, що потребують вирішення, посилюються зовнішніми чинниками, що вже найближчим часом впливатимуть не тільки на розвиток країни в цілому, а й позначатимуться на динаміці економічних та соціальних процесів на регіональному і місцевому рівнях.



Аналіз основних наукових досліджень

Вагомий внесок у дослідження регіональної політики та розвитку внесли такі відомі західні вчені як А. Вебер, У. Ізард, Ф. Перру, Г. Мюрдаль, Й. Тюнен, А. Хіршман, Дж. Фрідмен, К. Уівер, Т. Хегерстренд та інші; вчені країн колишнього СРСР, зокрема Росії: С. Артоболевський, І. Бусигіна, А. Гранберг, І. Іванов, В. Лексін, М. Некрасов. Їх висновки та рекомендації знайшли своє практичне застосування при розробці економічної політики країн.

У теоретичних розробках щодо концепцій регіональної політики та регіонального розвитку знайшли своє відображення погляди вітчизняних вчених та експертів, зокрема, Амоші О.І., А.П. Голікова А.П., Данилишина Б.М., Долішнього М.І., Лукінова І.І., Макогона Ю.В., Мельник А.Ф.,  Михасюка І.Р., Мокія А.І., Писаренко С.Г., Симоненка В.К., Чумаченка М.Г., Філіпенка А.С., Шниркова О.І. та інших. В їх працях аналізуються тенденції і процеси розвитку територій, визначаються напрями і пріоритети розвитку регіональної економіки та досліджуються проблеми формування регіональної політики й політики сприяння на рівні регіонів.

Одним із напрямів регіональної політики та проведення адміністративних реформ є вдосконалення адміністративно-територіального поділу України. Питаннями перегляду існуючого поділу, розробкою мережі економічного районування в Україні займаються Ващенко А.Т., Воблий К.Г., Заставний Ф.Д., Паламарчук М.М., Пістун М.Д., Поповкін В.А., Шаблій О.І. та інші. Ними сформовані різні варіанти нового економічного районування країни, що ґрунтується на історичних, економічних та соціальних факторах, спільності інтересів і напрямів розвитку економіки виділених регіонів. Корисним і цікавим є аналіз організаційної структури та діяльності існуючих єврорегіонів в Україні зроблений експертами З. Бройде , С. Гакманом, Є. Кіш, М. Лендьел, І.Студенніковим та іншими [1].



Мета роботи - розглянути проблеми розробки, вдосконалення та реалізації регіональної політики в Україні, що дозволить забезпечити органічне поєднання державних, регіональних і місцевих інтересів та сприятиме максимально повному використанню внутрішніх потенціалів кожного регіону і кожної місцевості.

Суть адаптації європейської регіональної політики для України визначається у чіткому застосуванні головних принципів політики Євросоюзу. У зв’язку з цим важливого значення набуває необхідність розробки науково обґрунтованої Комплексної державної регіональної політики України. Концептуальна розробка єврорегіональної політики в нашій країні є реальною умовою та об’єктивною необхідністю, зважаючи на активну участь України в європейському регіональному співробітництві у XXI столітті [3].

Як свідчить світовий досвід, головною метою регіональної політики є вирівнювання економічних потенціалів та умов життя в різних регіонах. На практиці ця політика спрямована на забезпечення відносної рівності середніх доходів, пропозиції робочих місць, умов отримання освіти та соціального забезпечення, подолання розривів у рівнях та якості життя в містах та сільській місцевості.

Важливою складовою регіональної політики є підтримання та підвищення конкурентоспроможності виробництв та підприємств, які перебувають в економічно відсталих районах [1].

Сприяння регіональному економічному розвитку має стати одним з невід'ємних компонентів економічної політики держави. А вибір інструментів такого сприяння залежить від її фінансових можливостей та пріоритетів поточного етапу соціально-економічного розвитку.

Шляхи вирішення проблеми

Отже, вкрай необхідно створити гнучку та стійку систему врегулювання локальних та загальних інтересів, шляхом:

– реформи адміністративно–територіального устрою держави;

– визначення ієрархії, статусу регіонів за нормами європейського міжнародного права;

– формування ієрархії органів регіонального самоврядування з урахуванням регіональної специфіки (використання головних принципів таких визначних документів, як Європейська Хартія місцевого самоврядування, Хартія Конгресу місцевих і регіональних влад Європи);

- вироблення власне механізму дії інститутів на місцевому та регіональному рівнях та способів контролю за ними.



Висновки

Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що економічне об’єднання Європи, а також політична інтеграція держав Європейського континенту зазнає швидких змін і, по суті, є велінням часу, відображає зростаючу потребу політики об’єднання держав континенту в контексті реалізації єврорегіональної політики з метою зменшення диспропорцій у розвитку регіонів та сприяння стабільності в різних вимірах у різноманітній Європі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Буряк П.Ю., Гупало О.Г. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник. – К.: „Хай-Тек Прес”, 2007. – 336.2

2. З. Варналій, Є. Жемеренко, В. Жук, А. Павлюк, О. Шевченко Регіональна політика України: інституційно-правове забезпечення // Збірник офіційних документів, 2004.

3. Долішній М. І., Караванський О. В. Наукові основи й механізм реалізації регіональної політики в Україні // Регіон. економіка. - 1998. - № 3. - С. 110-112.

3. Концепція державної регіональної політики. – К., 2001.

УДК 005.342:37



ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНОГО ОЦІНЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ
THEORETTICAL ASPEKTS OF FUNCTIONING AND EFFEKTIVE EVALUATING OF THE INNOVATION ACTIVITY IN EDUCATIONAL ESTABLISHMENTS
Пішун С.Г.

Сумська філія Харківського

національного університету

внутрішніх справ, доцент


Анотація

В тезах викладені деякі положення та проблеми функціонування та ефективного оцінювання інноваційної діяльності в сфері освіти.


Annotation

The thesis deals with some aspects and problems of functioning and effective evaluating of innovation activity in educational sphere.


Необхідність якісних змін в сфері освіти сьогодні усвідомлюється як теоретиками, так і багатьма практиками цієї галузі, а процеси розробки і запровадження інноваційних стратегій є реальною потребою модернізації сучасної української освіти. Проте, внаслідок відмінностей у розумінні того, в чому полягають головні її проблеми, інформованості про існуючі можливості оновлення змісту і технологій освіти, мотивації змін, професійної компетентності і інших чинників глибина, інтенсивність і ефективність практичних перетворень в закладах освіти істотно відрізняються.

Одна з найбільш актуальних практичних і наукових проблем - удосконалення інноваційної діяльності освітніх закладів - проблема їх функціонування, аналізу і оцінки у відповідності до стандартів суспільства, знань та інформаційної економіки. Існування названої проблеми пов’язане з незабезпеченістю рішення відповідних задач новими стратегіями, пріоритетами розвитку та адекватними навчальними технологіями.

Аналіз практики інноваційної діяльності освітніх закладів показує, що існують великі відмінності в тому, як вводяться зміни в систему свого функціонування. Тому за приблизно рівних умов одні розвиваються значно швидше, ніж інші. Це свідчить про існування практичної проблеми забезпечення ефективності функціонування та оцінки інноваційної діяльності. Інноваційна діяльність закладів освіти сьогодні потребує вдосконалення так само, як і учбово-виховна. Діяльністна сутність інновацій в освіті і необхідність їх відображення у формі учення висувають вимогу до розуміння методології педагогічної інноватики як органічної єдності двох складових: учення і діяльності.

В останнє десятиліття істотно інтенсифікувалися дослідження і розробки в області педагогічної інноватики. Разом з розробкою педагогічних нововведень: нових моделей освітніх систем, освітніх програм, педагогічних технологій, - все більша увага приділяється науковому забезпеченню процесів впровадження (освоєння) нововведень. Але при всіх позитивних зрушеннях теоретико-методичне забезпечення інноваційної діяльності шкіл залишається поки що слабо розробленим. Особливо це набуває актуальності за умов залучення України до Болонської системи.

Дослідження інноваційних процесів в освіті виявили ряд теоретико-методологічних проблем: співвідношення традицій і інновацій, змісту і етапів інноваційного циклу, відношення до інновацій різних суб’єктів освіти, управління інноваціями, підготовки кадрів, підстав для критеріїв оцінки нового в освіті і ін. Ці проблеми потребують осмислення вже іншого рівня – методологічного. «Обгрунтування методологічних основ інноватики в системі освіти є не менш актуальним, ніж створення самої інноватики. Педагогічна інноватика є особливим напрямом методологічних досліджень» [6, 20-26].

Призначення інноваційної діяльності в системі освіти - виявляти необхідність змін її педагогічної системи, знаходити і ефективно використовувати існуючі можливості для реалізації змін. Тому якість інноваційної діяльності в таких закладах ми розуміємо як відношення між необхідними і потенційно можливими змінами в педагогічній системі школи, коледжу, вузу з одного боку, і змінами, що фактично реалізовуються нею, з іншого. Експертний або оцінювальний метод «це комплекс логічних і математичних процедур, спрямованих на здобуття інформації, її аналіз, узагальнення з метою підготовки і прийняття компетентного управлінського рішення» [4,8].

Нововведення в освіті є творчим опрацьовуванням нових ідей, принципів, технологій, в окремих випадках доведення їх до типових проектів, що містять умови їх адаптації і застосування.

Слід розрізняти новизну і нововведення. Якщо під педагогічною новизною ми розуміємо якусь ідею, метод, засіб, технологію або систему, то нововведенням в цьому випадку буде процес впровадження і освоєння цієї новизни. Поняття «нововведення» ми вважаємо синонімом поняття «інновація». Інноваційні зміни йдуть сьогодні по таких напрямах, як формування нового змісту освіти; розробка і реалізація нових технологій навчання; застосування методів, прийомів, засобів освоєння нових програм; створення умов для самовизначення особистості в процесі навчання; зміна в образі діяльності і стилі мислення як викладачів, так і тих, хто вчиться, зміна взаємин між ними, створення і розвиток творчих інноваційних колективів, шкіл, вузів.

Під інноваційною діяльністю освітніх закладів ми розуміємо активність її колективу, що розгортається в часі, впровадження нововведень в педагогічну систему спрямованих на підвищення якості освіти. Зміст інноваційної діяльності - перетворення педагогічної системи за допомогою впровадження (освоєння) нововведень. Щоб оцінювати якість інноваційної діяльності конкретних навчальних закладів, необхідно визначити відповідні показники і процедуру оцінки. Оцінка - це завжди вимірювання, хоча не всяке вимірювання - оцінка. Оцінювання розуміється як «спосіб упорядкування соціальної інформації, при якому системи чисел і відносин між ними ставляться у відповідність ряду вимірюваних соціальних фактів» [5,202].

В процесі оцінювання беруть участь три складові: об’єкт оцінювання, засоби, за допомогою яких проводиться відображення властивостей об’єкту на числову систему, і суб’єкт, що проводить оцінку. З кожною з цих складових можуть бути пов’язані певні помилки в оцінюванні.

Інноваційна діяльність при проведенні процедури оцінки не може змінитися скільки-небудь істотно. У свою чергу, ступінь впливу суб’єкта, що оцінює, залежить від того, які вимоги до нього пред’являє методика і наскільки вона обмежує можливість помилок. Тому надійність, ефективність оцінювання залежатиме, перш за все, від інструментарію.

Однією з таких складових може бути кваліметричний підхід, який забезпечує комплексне кількісне оцінювання якості предметів або процесів. Методологія та інструментарій кваліметрії дає змогу плідно формалізувати якісні характеристики відповідних явищ і процесів через їх розподіл на простіші, визначити нормативний чи стандартний їх перебіг через систему критеріїв - показників діяльності.

Технологія кваліметрії забезпечує вимірювання результатів, що фіксують досягнення мети на певний момент часу [2].

Наукове забезпечення інноваційних процесів потребує подальшої розробки. Багато нововведень, таких, як освітні стандарти загальної середньої освіти, нова структура школи, профільне навчання, єдиний держекзамен і т. ін. ще фундаментально не опрацьовані в інноваційно-педагогічному сенсі, відсутня цілісність і системність в процесах освоєння і застосування заявлених нововведень. Росте потреба в новому теоретичному осмисленні суті управління інноваційними процесами в освітній установі, розробці педагогічних умов, що забезпечують безперервний інноваційний рух.

Література

1. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За ред. В.Г. Кременя. Авторський колектив: М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук, В В. Грубінко, І.І. Бабин. – Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2004.-384 с.

2. Єльникова Г.В. Основи адаптивного управління (тексти лекцій). - X.: Основа, 2004. -128 с.

3. Козлова 0.І. Сутнісні складові інноваційної діяльності вчителя. - Суми: ВВП Мрія-1ЛТД. 1999.-92с.

4. Оцінювання якості роботи закладу освіти / Упоряд. Н. Мурашко. - К.: Ред. загальнопед. газети, 2004.- 128 с.

5. Філософський енциклопедичний словник. М.,1983.

6. 6.Юсуфбекова Н.Р. Педагогическая инноватика как направление методологических исследований // Педагогическая теория: Идеи и проблемы. - М., 1992.- С.20-26.

УДК: 373


Аналіз мови художнього твору

Language analysis of work of art

Світлана Павлівна Привалова

Глухівський державний

педагогічний університет

ст. викладач кафедри

української літератури
Анотація

Порушено актуальне питання аналізу художньої мови на фонетичному, лексичному, синтаксичному рівнях з урахуванням родової та жанрової специфіки твору. Визначено принципи системної організації художньої мови віршованих і прозових творів та засоби естетичної мотивації мовних елементів.
Summary

The article emphasizes language analysis from the phonetic, lexical and syntactic levels taking into consideration the genre and genus of work. The principles system organization of poetic and prosaic language of work of art and means of aesthetic motivation the language elements are examined in it.
Сучасний аналіз мови художнього твору здійснюється на фонетичному, лексичному, синтаксичному рівнях. У розвиток лінгвістичного вивчення тексту на фонетичному рівні зробили значний внесок О.Пєшковський, В.Жирмунський, Л.Тимофєєв, Р.Якобсон, Ю.Тинянов, В.Ковалевський, П.Тимошенко, О.Масюкевич, В.Ващенко та ін. Відомі вчені звертали увагу на те, що милозвучність є умовою виразності й естетики тексту, а фонетичні засоби – одним із чинників почуттєво емоційної сторони висловлювання. Подальше обґрунтування проблеми подано у дослідженнях Ю.Шевельова, М.Панова, В.Григор'єва, Н.Дащенко, Б.Новікова та ін.

Системне вивчення лексики представлено у відомій праці з лексикології та семасіології "Мысль и язык" О.Потебні, який вважав, "що зміна значень слів визначається закономірними зв’язками семантичних груп у загальній системі мови" [6, с. 168–169]. Пізніше розвиток досліджувана проблема знайшла у працях (Л.Ставицька, Г.Сюта, Л.Пустовіт, Л.Савченко, Л.Масенко, О.Тищенко та ін.). Питання системної організації лексичного значення вирішувалися в роботах В.Виноградова, В.Русанівського, А.Уфімцевої, О.Ахманової, Д.Шмельова, О.Тараненка, М.Кочергана, А.Лисиченко та інших учених.

Аналіз художньої мови на синтаксичному рівні передбачає спостереження за особливостями побудови речення, сполучення слів, їх порядку в реченні, характером зв'язків речень між собою. Синтаксичні засоби дозволяють відрізнити індивідуальний мовний стиль певного письменника. Синтаксичні особливості тексту художнього твору вивчали Р.Якобсон, О.Брик, Ю.Лотман, С.Ярмоленко, І.Ковтунова та ін.

Художню літературу, яка складається з епічних, ліричних та драматичних творів, часто називають поезією. Взагалі слово "поезія" включає в себе поняття про високе мистецтво. Однією із задач лінгвістичного дослідження художнього тексту є "встановлення відношень між обома типами значень слова – прямим і поетичним" [3, с. 390]. Внутрішня форма художнього твору, його образна змістова сутність, оформляється у мовній структурі тексту за естетичними законами. Єдність внутрішньої форми і її естетичної, системної організації є образністю художнього твору. Змістовність образної мовної структури зумовлена її здатністю формувати художній підтекст. У поетичній мові всі мовні елементи виступають як образні; усунення або заміна деяких із них може зруйнувати художню форму й естетичний зміст. Емоційно-рефлективна функція художнього твору викликана стильовою домінантою тексту, що має у ньому мовне оформлення.

Стильовій домінанті підпорядкована організація мовного матеріалу художнього тексту. Мовні елементи різних рівнів неоднаково беруть участь у її формуванні: одні з них є основними, інші – допоміжними. Основні утворюють мовну домінанту тексту [4]; [7], яка може бути лексичною (у віршованих творах), синтаксичною (переважно у художній прозі). Значно рідше у якості мовної домінанти є звуковий, або фразеологічний, або словотворчий рівень. Найчастіше домінуючим є лексико-синтаксичний рівень. "Вивчаючи мову художнього твору, – зазначає Д.Шмельов, – ми досліджуємо не всі особливості (складові) художньої форми, а тільки мовні засоби, що використовуються письменником для оформлення художнього образу" [9, с. 63]. Додаткові мовні й емоційні елементи утворюють глибокий лінгвоестетичний підтекст, який дозволяє вивчати художній твір як явище словесного мистецтва.

Образність як властивість естетично організованої мови обов'язкова для віршових і прозових творів, між якими проводяться такі зіставлення, що або максимально зближують ці дві форми художньої творчості, або різко розмежовують їх.

Лінгвістичні дослідження віршованої мови художніх творів представлені у працях О.Потебні, О.Веселовського, А.Бєлого, І.Качуровського, В.Шкловського, Ю.Тинянова, Б.Томашевського, Б.Ейхенбаума, Р.Якобсона, Л.Щерби, Г.Винокура, Б.Ларіна, М.Довгалевського, Л.Якубинського, М.Гаспарова, Л.Тарасова, С.Єрмоленко, Ю.Лотмана, І.Чернухіної, В.Захарової та ін., прозової – у роботах О.Пєшковського, В.Виноградова, М.Шанського, О.Одінцова, І.Білодіда, Л.Новікова, Л.Максимова, М.Гіршмана, В.Ковальова та ін. Значний внесок у розвиток досліджуваної проблеми, зокрема до питання вивчення мови драматичних творів, здійснили відомі вчені М.Шанський, Г.Винокур, В.Сахновський-Панкєєв, Я.Мамонтов, К.Сторчак, К.Ходосов, І.Каплан, М.Черкезова, Н.Падалка, В.Цимбалюк та ін.

У віршованих і прозових творах неоднакові принципи системної організації художньої мови, засоби естетичної мотивації мовних елементів, що зумовлені специфікою основних одиниць – слова у віршованому рядку і речення – в абзаці або синтаксичному цілому [5]. На думку В.Виноградова, образна структура вірша "формується на основі співіснування, взаємодії, співвідношення і динамічної послідовності суворо визначених засобів або елементів поетичного вираження" [2, с.137].

Мовний аналіз вірша, на думку Ю.Тинянова, В.Жирмунського, Б.Ейхенбаума, Б.Томашевського та ін., є особливим. У зв'язку з організацією віршового мовлення виникають проблеми взаємодії синтаксису і ритму, проблема специфічного членування мовного потоку у віршах. Існують віршові форми синтаксичного поділу потоку мовлення (строфа, двовірш, рядок) [8]; [1].

Питання системної організації художньої прози недостатньо розроблені у сучасній науці. Увагу дослідників привертає проблема ритміко-інтонаційної своєрідності. Ритміка не є складовою тільки віршованої мови; вона є обов’язковим компонентом художньої прози. Функція ритміки у віршах і прозі неоднакова. Вона зумовлена характером утворення ритмомелодійної структури і її взаємодією з іншими елементами художнього тексту. Ритміка вірша підпорядкована суворим законам метра і вар'юється у певних рамках.

Ритміка прози утворює "перспективну" лінію, яка змінюється у відповідності з розвитком сюжету і формує складну тональність художнього твору. Вона повністю зумовлена синтаксичною структурою тексту. Ритмомелодійна (інтонаційна) лінія у творах художньої прози є складною, наявність інтонаційного малюнка свідчить про індивідуальну своєрідність письменника.

Література:



  1. Жирмунский В. Рифма, ее история и теория. – Петербург, 1923.

  2. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. – М., 1963.

  3. Винокур Г.О. Понятие поэтического языка / В кн.: Избранные работы по русскому языку. – М., 1959.

  4. Максимов Л.Ю. Стилистика художественной речи в педагогическом вузе / Современный русский язык. – М., 1976.

  5. Пешковский А.М. Стихи и проза с лингвистической точки зрения / Методика родного языка, лингвистика, поэтика – Л.; М., 1925.

  6. Потебня А.А. Мысль и язык // Полное собрание сочинений. – Т.1. – Одесса, 1922.

  7. Студнева А.И. Языковая доминанта и методика лингвистического анализа текста / Вопросы истории и методики русского языка. – Казань, 1979.

  8. Тынянов Ю.Н. Проблема стихотворного языка. – Л.: Академия, 1924.

  9. Шмелев Д.Н. Слово и образ. – М., 1964.

УДК: 378. 174. 34



Педагогічні аспекти діалогу в контексті освіти у дослідженнях педагогів загальноосвітніх навчальних закладів Великої Британії

Pedagogical aspects of dialogue in the frame of education in research works of British teachers in general education schools of Great Britain
Романко Ірина Григорівна

Вищий державний навчальний заклад України “Українська медична стоматологічна академія, старший викладач кафедри іноземних мов, латинської мови та медичної термінології; аспірантка кафедри педагогіки Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка.


Вивчення сучасних британських позицій теоретичних ідей та досвіду британських педагогів щодо характеру, змісту та форм педагогічного спілкування, шляхів досягнення та реалізації педагогічного діалогу на уроці та в позаурочній роботі може сприяти подоланню стереотипів, що тривалий час існують у вітчизняній педагогічній практиці й зумовлюють частіше недемократичний підхід до взаємодії, діяльності та спілкування учителя та учнів.
Studying of modern British attitudes of theoretical ideas and experiment of British teachers according to pattern, matter and forms of pedagogical communication, achievements ways of pedagogical dialogue during the educational and off- studying process can break the stereotypes which long time existed in native Pedagogical practice and determined a non-democratic way of interaction between teacher and pupils.
У Великій Британії у наш час в умовах гуманізації та індивідуалізації навчання особливе значення має ідея діалогу, яка може „заразити” та спонукати багатьох до пошуку шляхів її реалізації.

Виховний сенс спілкування вчителя з учнями підтверджено наукою та практикою ще з давніх часів. Необхідність формування педагогічного процесу на гуманних основах доводиться багатьма педагогами Великобританії. Між цим, зацікавленість до проблем спілкування, що посилились за останні десятиріччя, показала, що роль взаєморозуміння, встановлення взаємовідносин довіри хоч і мають велике значення, але представлені в науці недостатньо і вимагають спеціального дослідження та вивчення досвіду зарубіжних фахівців.

Визначальною рисою діалогічної взаємодії є гуманістична позиція вчителя щодо учня. В процесі навчального спілкування на основі педагогічної взаємодії школярі мають можливість здобувати знання за потребами та інтересами.

Британські джерела свідчать, що педагогічна взаємодія учителя і учнів на уроці та в позаурочний час значно відрізняється від вітчизняної.

У проведеному вивченні психологічного представлення діалогу британським вченим М.Снайдером, увага була приділена теоретичним запитанням, які дозволяють розглядати деякі форми спілкування людини з іншою людиною, із самим собою, із текстом і т.д. як оригінальні діалоги й визначати їх відмінності від інших форм спілкування; ця змістовна інтерпретація понять – „зовнішній діалог”, „зовнішній монолог”, „явний внутрішній діалог”, „прихований внутрішній діалог”, „внутрішній монолог”, „внутрішня мова” та ін.

Британські дослідження в різних галузях сучасного знання (педагогіці, психології, культурології та ін.) демонструють надзвичайну плодотворність ідей діалогу, різноманітність її методології. Порозуміння принципової неоднозначності діалогу суттєво підсилює цей методологічний потенціал, розширює та поглиблює сферу його використання, відкриває нові перспективи та можливості для прочитання цілого ряду традиційних проблем, у тому числі яких і є проблема людини.

Для нас діалог виступає в поєднанні зовнішнього та внутрішнього (В.Лауден, С.Руст), тобто інтерсуб'єктної та інтрасуб'єктної взаємодії. Говорячи про діалог, будемо його розглядати і як діалог-процес (внутрішній у розумінні М. М. Бахтина), так як для нас суттєво, щоб:


  • акценти діалогу не були зміщені в один із боків взаємодії, такий „діалог на рівних” не можливий без паралельного розгортання внутрішніх діалогів кожним суб'єктом, тому в нашому розумінні діалог набуває характеристики внутрішнього (діалогу-процесу) й будується за рахунок спів-порівняння;

  • взаємодія зачіпала глибинні, істотні, сенсові пласти;

  • діалог був не тільки засобом передачі сенсу, засобом їх об'єктивації, але й став засобом сенсоутворення, творчого спів-порівняння, співтворчості, співзнання, співіснування, співпраця, погодження, співвідносини, співчуття, співстраждання, співпереживати та ін. перетворюючи його в умови, засіб та результат розвитку суб'єктів та їх взаємодії.

Ми розглядаємо освіту Великої Британії як процес цілеспрямованого, педагогічно організованого духовного, інтелектуального та фізичного розвитку людини, домінанта в якої – становлення особистості. Три нероздільні грані (якості) єдиного британського освітнього процесу виступають основними складовими елементами освіти (розвитку) особистості; виховання як процес соціалізації особистості; освіта як процес широкого залучення до культури. Підкреслимо ще раз, що головне – це єдність, нерозривність перерахованих процесів, кожен з яких виконує одночасно багато функцій двох інших.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   18


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка