Міністерство освіти і науки України Сумська обласна державна адміністрація



Сторінка13/14
Дата конвертації08.03.2016
Розмір3.06 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ ОСВІТНІХ СИСТЕМ

В КОНТЕКСТІ ДІАЛОГУ КУЛЬТУР

PROBLEMS OF INTEGRATION OF EDUCATIONAL SYSTEMS IN THE CONTEXT OF THE DIALOGUE OF CULTURES.



Ковпак С.В.,

Мелітопольський державний педагогічний університет


В исследовании выделено превращение образования в консервативный механизм не способный эффективно содействовать решению глобальных и других проблем человечества, показано действие каких факторов обостряет эту проблему и какие главные пути её решения.

In the research a tendention of turning the education into a conservative mechanism, unable to provide effectively the settling of global and other problems of mankind, has been singled out. The author shows the action of the factors, sharpening this problem, and the main ways of its solving.
Останнім часом в суспільстві спостерігається дисфункційні зміни освіти як соціального інституту. Вони є результатом протиріччя між наростаючою динамікою розвитку виробництва (появою нових технологій) суспільства і цивілізації в цілому і природньою консервативністю педагогічної системи, її нахилом до самовиробництва та функціонування в незмірному режимі. Таке ж протиріччя між соціальними потребами в освіті і можливостями їх задоволення виникло і на глобальному рівні. Відзначається тенденція перетворення освіти в консервативний механізм не здатний ефективно сприяти вирішенню глобальних та інших проблем людства. Звідси пошук нової освітньої моделі ХХІ століття. Виникає природнє запитання проте, дія яких факторів загострює цю проблему і які головні шляхи її вирішення?

Очевидно, що зовнішнім фактором є глобалізація. Вона є складним діалектичним процесом, котрий має декілька вимірів, в тому числі інтелектуально-духовне, яке знаходиться в активній задії тими що змагаються суспільствами фактора порівняльних переваг, безпосередньо визначених якістю людських ресурсів, тобто сприйнятливістю до знань, науки, прогресивних технологій.

Сьогоднішня глобалізація протікає значно швидше, ніж раніше, і приводиться в дію новими механізмами, такими, наприклад як Internet. Глобалізація надає нам широкий вибір і відкриває нові можливості для процвітання. Разом з тим мільйони людей в усьому світі сприймають глобалізацію як руйнівну силу, здатну загубити звичний устрій життя, лишити роботи, зруйнувати традиції.

З врахуванням як потенційного блага глобалізації, так і пов’язаних з нею ризиків світовому співтовариству необхідно чітко визначити ті галузі прикладення зусиль, у яких необхідні колективні дії для захисту глобальних інтересів. Абсолютно очевидно, що головним соціальним інститутом, якому в найближчому майбутньому настає вирішувати фундаментальні і невідкладні задачі в галузі зміни свідомості і мислення, а в перспективі і практичної поведінки людини, постане освіта не тільки як національна, але і як глобальна система. Однак перехід до нового типу суспільства повинен супроводжуватись кардинальною зміною соціальних інститутів, зокрема, системи вищої освіти, оскільки остання є одним з головних агентів соціалізації тобто відтворення ціннісних структур суспільств. Однак ціннісні громадські структури мають "національне обличчя", тому рух до глобальної освітньої системи не повинен носити форсованого характеру, який приводив би до створення "соціокультурних гібридів". Ці штучні культурні феномени складені, як правило, з до того несумісних частин, в силу чого нестабільні і недовговічні, не відповідають традиційному культурному контексту і власному призначенню в суспільстві. На наш погляд треба виділити окремі новітні явища в сучасному середовищі наукових пошуків:



  • процеси глобалізації всіх сфер суспільного життя, що зумовлюють перегляд акцентів у змісті освіти, загострюють почуття невдоволеності з приводу втрати національними освітніми системами самобутнього характеру, породжують необхідність підтримки етнокультурних традицій та особливостей національного процесу;

  • встановлення змістовного наповнення і понятійного сенсу "полікультурного виховання" що покликане підтримати співіснування великих і малих націй в умовах інтеграції;

  • подолання поляризації між фундаментального "класичною" культурою і "масовою" з метою створення умов для розгортання культурного самовизначення особистості.

Таким чином, оскільки процеси глобалізації усіх сфер суспільного буття є незворотними, що серед великого розмаїття освітніх проектів можливо ідентифікувати деякі суттєві особливості: фундаментальна освіта, якісна концепція навчання; повага та підтримка індивідуальності дитини, захист індиференційованого навчання; потреба у безперервній освіті; система освіти покращення функціонування. Як уявляється, актуальність на сьогоднішній день полягає в міжкультурному діалозі, в пошуці таких інтегративних форм, які б забезпечували органічний синтез загальносвітових зразків, стандартів і технологій освіти, з одного боку, і притаманного тій чи іншій країні власного досвіду і освітній традиції – з іншого.

УДК 115:7



Часо-простір ”сполохів” Костя Москальця

Kost` Moskalets`s chronotop of ``the flashes``
Колесникова Любов Вікторівна,

Глухівський державний педагогічний університет

доцент кафедри соціально-економічних наук
Літературний жанр ”сполохи” є відносно новим в українській літературі. Він є близьким до японських ”дзуйхіцу”. Сполохи – це картина світу, що постає як внутрішній стан автора. В роботі розглядається часо-простір (хронотоп) ранніх і пізніх мініатюр-«сполохів» поета і прозаїка Костянтина Москальця.

Literary genre “the flashes” is relatively new in Ukrainian literature. It is close to Japanese genre “juyhitser” “Flashes” is the picture of the world which is represented as the author’s inner state.

Chronotop” of the poet and prose writer Kostyantyn Moskolets’s early and late miniatures “the flashes” is analysed in the work.


Вільний, нічим не обмежений розвиток культури – ”світу буття людини” (Е. Кассірер) – не відбувався ніколи: від доби первісності до сьогодення суспільство і держава впливали на цей процес. Тотальному контролю, проте, заважали економічна незалежність багатьох діячів культури, існування мистецьких салонів, культурний обмін, що здійснювався багатьма шляхами: латиномовність середньовічних науки і мистецтва, навчання чи стажування діячів культури в інших країнах, знання іноземних мов освіченими людьми, літературний переклад, міграція науковців і митців під тиском економічних і політичних чинників тощо.

Чому бути, а чому не бути в українській культурі – впродовж останніх століть, за винятком кількох нетривалих періодів, вирішували інші держави, виходячи із власних інтересів і спираючись на свої культурні традиції. Тому загалом природний процес уривання поступовості набуває спотвореного вигляду. Фантасмагорійністю позначений процес входження ”невідомої” культури на терени вітчизняної, де наприкінці 80-х р.р. минулого століття одночасно постають невідомі вже кільком поколінням твори діячів ”розстріляного відродження”, старшого і молодшого поколінь митців діаспори, ”шістдесятників”, ідеологічно ”не ті” твори закордонних митців, здобутки нової генерації вітчизняних, замовчувані наукові здобутки. Варто зазначити, що протягом 60-х – 70-х р.р. частина цього культурного масиву все ж поширювалася напівлегально чи нелегально.

Серед явищ мистецького андеґраунду кінця 70-х – початку 80-х р.р. помітне місце посідає діяльність бахмацького (Чернігівщина) об'єднання ДАК: В. Кашки, К. Москальця, М. Туза, А. Деркача. Феномен ДАКу ще не здобув належних філософських рефлексій та мистецтвознавчого аналізу. К. Москалець відзначає ”типову для всього ДАКу рису: більшість створених ними текстів належить до щоденникових або подібних записів, так званих сполохів, які нагадують ”дзуйхіцу”” [5;87], тобто жанр, більше властивий японській, а не українській літературі. В основі сполохів лежав ”принцип зосередження творчої енергії” [5; 87], а також давній принцип світорозуміння: усе – в усьому. Тому ”земне і є високим. Зоряне небо над головою високе, бо ти сам – на землі, і краса зоряного неба є складовою земного світобачення” [3;230].

Сполох як природне явище вихоплює із сутінків чи пітьми фрагмент дійсності, унаочнює, фіксує певний стан. Літературні ”сполохи” висвітлюють насамперед стан душі автора, який є водночас і станом світу, бо ж ”усе – в усьому”. Майстерно освоєна літературою ХХ ст. суб'єктивна гра часом набуває нових рис у хронотопі [1; 157,158] ”сполохів”. В ньому художній час і художній простір, як фізичні простір і час до Великого Вибуху, є стягненими в точку. Кожна мініатюра – сполох є логічно і змістовно завершеною та водночас лише внаслідок наступної активної конструктивної діяльності реципієнта мініатюра набуде доконаності.

Опредметнені внутрішнє горіння автора, ”міра його небайдужості” (Гегель), сконцентрована творча енергія зумовлюють інтенційність ”сполохів”, художній час яких не можна порівнювати із зупиненою миттю, це, радше, мить-тривання, яку потім реципієнт розгорне у час – вічність. Художній простір під впливом часу стає динамічним і багатовимірним Всесвітом.

Будь-який жанр розкриває перед автором перспективи самореалізації і при цьому ставить ”межові стовпи” власної специфіки. Порівнюючи перші розділи ”Келії Чайної Троянди” [ 4 ] (кінець 80-х років) та ” З останніх сполохів” [ 6 ], бачимо вірність автора обраному жанру та його принципам, помічаємо й відмінності. В ранніх ”сполохах” світ/ Всесвіт пронизує душу автора й обіймається нею; в пізніх принцип ”усе – в усьому” реалізується інакше: душа автора проходить крізь світ і відтворюється в ньому. ”Гра триває” (ремінісценція, викликана Г.Гессе) назвав К.Москалець свою останню книгу [3].

В живому світі культури взаємодія між різними явищами відбувається не лише в разі їхньої близькості – різновидами взаємодії є і взаємозаперечення та взаємовідштовхування. Принципово нове в науці, техніці чи мистецтві рідко зароджується на магістральних шляхах. Культурний андеґраунд, стверджує І.Грабовська, виникає на периферії життя суспільства [2; 108 ]. Мистецький андеґраунд, формуючи нову художню мову і створюючи нові зображувальні засоби, формує також свого реципієнта і стає вагомою компонентою загального культурного розвитку. Йому належить важлива функція у конституювання мистецтва наступних десятиліть, оскільки частина новітніх творів згодом стає класикою. На перетині андеґраунду й класичної спадщини формуються нові покоління митців.
1. Бахтин М.М. Літературно-критические статьи /Сост. С.Бочаров и В.Кожанов. М.: Худ. лит-ра, 1986 . – 543 с.

2. Грабовська І. Спроба виправдання невинного //Сучасність .– 2001.- № 2 - С. 104-109.

3. Москалець К.В. Гра триває: Літературна критика та есеїстика. – К:Факт -Наш час, 2006. – 240 с.

4. Москалець К. Келія Чайної Троянди // Сучасність. – 2001. - №№ 1,2.

5. Москалець К.В. Людина на крижині: Літературна критика та есеїстика.- К. : Критика, 1999. – 254 с.

6. Москалець К.В. Рання осінь. – Львів: Класика, 2000.


УДК 101+370.1



Проблемы взаимодействия культур как фактор инновационного развития

The problems of interaction of cultures as a factor of innovative development
Лукашина Татьяна Михайловна,

Новосибирский государственный

педагогический университет, РФ

ст. преподаватель


Вследствие бурного экономического развития многих стран и регионов, транснационализации бизнеса, революционных изменений в технологии, глобализации экономической деятельности происходит процесс усложнения кросс-культурных связей. В результате мир стал значительно меньше – плотность и интенсивность продолжительных контактов между представителями разных культур очень выросли и продолжают увеличиваться. Помимо собственно экономики важнейшими зонами профессиональной и социальной межкультурной коммуникации стали образование, туризм, наука.

Кросс - культурное взаимодействие, проявляющееся в частности в заимствовании культурных ценностей, имеет как положительные, так и негативные моменты. С одной стороны, оно позволяет представителям разных культур больше общаться друг с другом, узнавать друг друга. С другой стороны, активное общение и заимствование может обернуться потерей культурной самобытности. Распространение единых культурных образцов по всему миру, открытость границ для культурного влияния и расширяющееся культурное общение заставляют говорить о процессе глобализации современной культуры.

Глобализация культуры представляет собой процесс интеграции отдельных этнических культур в некую единую мировую культуру на основе развития экономических связей, средств коммуникаций и т.д. В межкультурной коммуникации она выражается в расширении культурных контактов, заимствовании культурных ценностей и миграции людей из одной культуры в другую. Глобальные финансовые и товарные рынки, средства информации и миграционные потоки привели к бурному росту культурных обменов, которые выражаются в стремительно возрастающем количестве прямых контактов между государственными институтами, деловыми организациями, социальными группами и индивидами различных стран и культур. Процесс глобализации ведет к возникновению культурных форм, новых ценностей, образцов поведения и деятельности, усреднению мировых потребностей. Благодаря усилению взаимозависимости бизнес-процессов организаций, глобализации конкуренции на мировых рынках, локальные культуры (национальные, деловые, организационные) вступают между собой в своеобразные взаимодействия, в результате чего размываются границы между своими и чужими культурами.

Существуют разные модели классификации культур в частности модель голландского ученого Г. Хофштеде. Изучая влияние национальной культуры на организационную культуру, возможность сращивания элементов разных культур в одной организации, Хофштеде выделил четыре переменных, определяющих специфику культуры: дистанция власти, индивидуализм - коллективизм, стремление избежать неопределенности, мужественность - женственность культуры.

Индивидуализм как ориентация работника свойственен США, Голландии, Франции, Канаде, Великобритании и т.д. А коллективизм - Китаю, Японии, Индонезии, Колумбии и др.

Дистанция власти измеряет степень, в которой наименее наделенный властью индивид в организации принимает неравноправие в распределении власти и считает его нормальным положением вещей. В культурах с высоким уровнем дистанции власти сотрудники редко выражают свое несогласие с решениями руководства, принимают директивный стиль руководства, структура организации, как правило, многоуровневая с тенденцией к централизации (Китай, Гонконг, Франция, Италия, Индия). В культурах с низким уровнем дистанции власти сотрудники предпочитают демократический стиль руководства, при необходимости выражают несогласие с мнением начальства, организационная структура чаще плоская, децентрализованная (США, Германия, Голландия, Великобритания).

В культурах с высоким уровнем избегания неопределенности руководители организаций, как правило, концентрируются на частных вопросах и деталях, ориентированы на выполнение задания, не любят принимать рискованных решений и брать на себя ответственность (Франция, Япония, Китай). В культурах с низким уровнем избегания неопределенности руководители концентрируются на стратегических вопросах, готовы принимать рискованные решения и брать на себя ответственность (США, Германия, Гонконг).

Учитывая все эти аспекты в совокупности в отношении всего современного международного бизнеса, характеризующегося глобальным культурным многообразием, следует особо отметить, что знание ведущего типа культуры страны и организации позволяет оценивать совместимость культур различных стран мира, прогнозировать развитие их взаимодействия в условиях глобализации бизнеса, регулировать спорные вопросы. Поэтому все актуальнее становятся для предпринимателей, менеджеров, регионоведов кросс-культурная компетенция, знание специфики и источников культурных различий.

Литература


  1. Гавриленко О.В. Проблема кросс – культурного взаимодействия в условиях глобализации бизнеса. http: // lib.socio.msu.ru

  2. Гурина Д.А. Роль невербальных коммуникаций в кросс – культурных связях. http: // lib.socio.msu.ru

  3. Эффективное общение: Учебное пособие. Перевод с англ. Джон Биллсбери. МИМ ЛИНК, 2001-123с.

  4. http: // www.opora.ru

  5. http: // innov.spbu.ru


Давньоукраїнська обрядовість в контексті

розвитку національної культури

Rituals of ancient Ukrainians in the context

of national culture development
Мурський Максим Романович,

Українська медична стоматологічна академія ,

студент І курсу стоматологічного факультету м.Полтава, Україна,
Проведено дослідження впливу дохристиянської обрядовості на формування сучасної духовної культури нашого народу.

The reserch of influence of pre-cristian rituals on the formation of modern spiritual culture of our nation was held.

Можемо тільки гордитися, що попри всі історичні перипетії, українці входять до числа тих націй в Європі, чия обрядовість є однією з найбагатших і дуже давніх, як і сам народ. Давність української обрядової практики засвідчують до сьогодні збережені обрядові дії та пам’ятки (наприклад, “кам’яні баби”), відносний вік яких має кілька тисячоліть.

Людина є частиною природи, і це дуже добре відчували наші предки. Найважливішим світоглядним принципом їх було обожнення природи. В глибоку давнину був у наших предків свій особливий релігійний календар, характерною рисою якого був тісний зв’язок з природою та з хліборобством цілого року. Наші стародавні Свята – це наші хліборобські обряди. Від часів Трипільської культури, що стала першим осередком землеробства на теренах Східної Європи, беруть початок символи аграрномагічного характеру. Зерно, колосся, обрядовий сніп, ритуальний хліб, трави, вінки з трав, квітів і колосків – основні атрибути обрядовості давніх хліборобів.

Наші предки впереддень кардинальної світоглядної зміни, з переорієнтації свойого затишно влаштованого світу богів і божеств, на невідомого і єдиного Бога, володіли завершеною системою обрядово-ритуального ладу, який наповнював духовний світ пращура, виконував важливу містико-оберігальну функцію його буття [4].

Суспільні і родинні відносини, трудова діяльність наших предків завжди супроводжувались культовими ритуалами та піснями. Цей стародавній святковий обряд був дуже багатий і широкий: календарно-обрядові пісні, магічні символи, замовляння, обряди весілля, похорону та інші ритуальні дії - ось далеко неповний його перелік. [3]. Ще Київська Русь успадкувала від своїх предків, східних слов’ян, календарні обряди і звичаї, що супроводжувались співами й хороводами. Ці обряди і звичаї знаходилися в органічному зв’язку з трудовою практикою і віруваннями людей того часу. Такі пісні отримали назву календарно-обрядових, бо відображали кожен цикл хліборобської праці у різні пори року. Це - колядки й щедрівки (зимовий цикл); веснянки, гаївки чи ягілки (весняний цикл); русальні (перехід весни в літо), купальські (середина літа) та жнивні (пора збирання врожаю).

Після офіційного хрещення України – Руси народні обряди і звичаї не канули в лету. Їх органічний зв’язок з трудовим господарським роком забезпечив їм живучість та стійкість. Вони не зникли, а почали співіснувати з християнською обрядовістю і дожили до наших днів. Хоча в них з’явились нові нашарування, викликані новими обставинами життя. Стародавні свята й святі міцно поєдналися з новими, передавши їм усі свої ознаки та сили. Чимало з християнських Святих увійшли до стародавнього народного календаря, але набули нового зафарбування відповідно до народних потреб. З часом церква поєднала Різдво Христове з язичницькою Колядою, або Різдвом Божича, відомим у всіх слов’ян. Головне весняне язичницьке свято – Великдень Дажбожий святкуємо як Пасху (або Воскресіння Ісуса Христа). В часи християнства свято Купайла пов’язалося з церковним Днем народження Івана Хрестителя. Сьогодні це свято Івана Купала. [3].

Надзвичайно древніми є обряди весілля і похоронів. Багато елементів у цих обрядах збереглися ще з древніх часів. Атрибути і символи українського весілля свідчать про те, що вони в давні часи присвячувалися сонячним богам. У весільному дійстві чисто язичницькими є: гільце, коровай, віночки, весільні свічки, рушники, обряд розплетин, весільний поїзд та інші магічні ритуали. [2].

Похоронні і поминальні обряди в Україні мають, здебільшого, язичницький зміст і символіку також. Вони виробились протягом багатьох століть. В похоронних звичаях українців збереглося чимало архаїчних рис різночасового походження. Так, наприклад, християнство не внесло змін в орієнтацію захоронення покійника відносно сторін світу: покладання головою на захід, щоб обличчя було повернутим на схід.

За твердженням Рибакова [5], язичницький обрядовий календар мав спеціально встановлені дні для поминання предків. Ці звичаї церква з часом включила до свого церковного календаря.

В українському вбранні теж відображена його магічна сутність, як укриття людського тіла від впливів зовнішнього середовища: не тільки від холоду, вологи, вітру, а й від злих духів, зурочення, тощо. [2].

Одним із найдавніших ритуальних атрибутів був і залишається рушник – символ єднання людини з її предками. На рушник приймали немовля, з рушниками проводжали в останню дорогу. А ще застеляли ними підвалини нового будинку, з рушниками обходили поле, щоб родило. Тепер у нас попід рушниками малюки йдуть у перший клас, випускники виходять зі школи. Рушники вишивали і вишивають дівчата до весілля.

Древні корені має також символіка народного одягу та орнаментика. Роль оберега виконує вишивка. Вважається, що вишивка на грудях має захищати душу людини від руйнування. Через тисячоліття тягнуться зв’язки орнаментальних схем, які постійно видозмінювались, збагачувались залежно від конкретних соціально-історичних умов. Нині давнє магічне значення вишивки перетворилося на естетичне. І все ж дослідники підкреслюють, що саме орнамент української вишивки найповніше проніс через віки тотожність з орнаментом попередніх епох, особливо з античним геометричним орнаментом. [1].

Отже, вишивка була і залишається одним із масово поширених, різних за функціональною роллю, древнім магічним символом та оберегом. Хоч в українській народній вишивці сформувались регіональні стилі, подібність композицій все ж свідчить про походження з одного джерела.

Як бачимо, можна говорити про наявність спадкоємності обрядів язичницької культури і традицій наших днів. Духовні обряди наших пращурів ще довго не відпускатимуть українці, вдало вписавши їх у канву нової церкви та дивовижно доповнивши християнську церковну догматику неповторністю прадавньої духовної культури [4]. Крім того, багато спільних рис знаходимо в дохристиянському світобаченні наших предків і сучасних поглядах на проблеми відносин людини і природи. Виходячи з цього, дедалі актуальнішим стає значення збереження давніх обрядів наших предків. Адже якісні зміни в духовно-культурній сфері життя сучасного українського суспільства неможливі без вивчення народної культурної традиції, прилучення до якої сприяє самовизначенню людини.


Література

  1. Захарчук-Чугай Р.В. Українська народна вишивка. Західні області УРСР. – Київ: “Наукова думка”, 1988.

  2. Лозко Галина. Українське народознавство. – Київ: “Зодіак-Еко”, 1995.

  3. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. – Київ: АТ “Обереги”, 1984.

  4. Павлюк С. Передмова. // Медобори і духовна культура давніх, середньовічних слов’ян (до 150-річчя виявлення Збруцького “Святовида”). Матеріали наукової конференції (8-9 жовтня 1998р., Гримайлів). – Львів, 1998. – С.3 4

  5. Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. – Москва: «Наука», 1998.

УДК 341.461.722



УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ І УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА

Ukrainian Sovereignty and Ukrainian culture
Груша Сніжана,

Плацинда Сергій,

студенти гр. Е-71,

Шосткінський інститут Сум ДУ

Керівник: доцент Глушко В.П.

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка