Міністерство освіти і науки України Сумська обласна державна адміністрація



Сторінка5/14
Дата конвертації08.03.2016
Розмір3.06 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Творчий фактор у вихованні особистості школяра

як основа духовності людини

The factor of creativity in upbringing of the personality as the basis of the human bing spirituality
Дятленко Тетяна Іванівна,

кан. пед. наук, доцент кафедри

української літератури Глухівського

державного педагогічного університету


У статті розкривається значення творчого фактору для виховання особистості школяра на засадах національної культури. Зокрема визначаються зміст і шляхи формування етнокультурної компетенції.

Ключові слова: творчий фактор, етнокультурна компетенція, національна свідомість, духовність людини.

This article deals with uncovering of the creative factor in upbringing of the personality on the principles of the national culture. In particular, the substance of the ethnic-cultural competence has been defined.

Key words: the factor of creativity, ethnic-cultural competence, national consciousness, the creative personality, human bing spirituality.
Сучасний період розвитку суспільства в нашій незалежній державі Україні відкриває широкі можливості для оновлення змісту освіти на засадах народності школи, що дає змогу формувати духовно багате покоління людей.

Виховання починається із засвоєння дітьми духовних надбань рідного народу. Без оволодіння в шкільному віці культурою свого народу, пізнання його самобутнього національного обличчя, практичного продовження культурно-історичних традицій, звичаїв, обрядів не можна і говорити про матеріальний і духовний розквіт держави. Адже все, що закладається учням у період навчання і виховання в школі, визначає в подальшому успіх процесу формування особистості, її світогляду і загального розвитку. Набуті в школі особистісні якості, знання , уміння і навички не тільки забезпечують основу навчання і виховання молоді, а й значною мірою визначають якості практичної, громадської та професійної діяльності дорослої людини.

Формування творчої особистості нерозривно зв’язане із відродженням нації, демократизацією і гуманізацією суспільства. Це обумовлює новий підхід до виховання і літературної освіти учнівської молоді. Виникла соціальна потреба у формуванні творчої особистості, яка змогла б розв’язувати як щоденні, так і масштабні завдання, що забезпечують не просто виживання, а прогрес нації.

Зміст роботи сучасної загальноосвітньої школи має відображати матеріальні і духовні цінності нашого народу. Основне призначення її в тому, щоб давати підростаючому поколінню основи знань, формувати етнокультурну компетенцію, виховувати освічених людей. Отже, школа виступає могутнім фактором відродження нації, виховання у молоді національної свідомості і самосвідомості. Розкутість особистості учня, повага до його гідності і самостійності, звернення до витоків народного життя, творче використання в практиці роботи скарбів народної мудрості, духовності, збагачення культури мовлення – ось дійові фактори, які забезпечать формування громадянина вільної незалежної держави, конкурентноспроможного й поза межами її.

«В сучасних умовах школа, - наголошується у «Концепції середньої загальноосвітньої національної школи України», - об’єктивно виступає провідним фактором прилучення молоді до національної культури і традиції … Національний компонент змісту освіти має включати знання рідної мови й літератури, історії свого народу, його традицій і звичаїв, ідеалів, витоків і особливостей рідної культури, усної народної творчості, знання про суспільний і державний устрій України, її міжнародне становище, населення, природні умови і ресурси, економіку, науку, культуру та побут інших народів, що проживають на території України, сучасні етнічні процеси» [1,2]. Отже, формування творчої особистості школяра вимагає наповнити всі ланки навчально-виховного процесу, в тому числі і літературну освіту, змістом, який би відображав історію, мистецтво, культуру рідного краю, багатонаціональної суверенної України.

Таким чином, зміст виховання в сучасній школі визначається як система фундаментальних знань про свій народ, особливості його побуту і трудової діяльності, національний характер, психологію, історико-культурний досвід, а також знань про свій родовід, спосіб життя і виховання у сім’ях, про отчий край і все пов’язане із ним.

На початку 90-х років прозвучала ідея введення у шкільний компонент українознавства як обов’зкової шкільної дисципліни. На жаль, ця ідея лишилася на папері. Знання народознавчого характеру учні сучасних загальноосвітніх шкіл отримують на заняттях гуртків, творчих об’єднань (якщо такі функціонують), на уроках української літератури під керівництвом учителя-словесника, самостійно, виконуючи індивідуальні чи групові завдання дослідницького характеру.

Література в школі має допомогти українцям подолати принизливе почуття національної меншовартості, повернути історичну пам’ять, виплекати природне почуття національної гордості, сформувати культуромовну особистість. Через художнє слово ми повинні задіяти почуттєву сферу школяра, щоб сформувати певні образи, уявлення, поняття, які б стали основою, життєвими принципами.

Основні шляхи якісного викладання літератури розробляють Н.Волошина, Є.Пасічник, Г.Токмань, З.Шевченко тощо. Під якісним викладанням літератури в загальноосвітній школі вони визначають «проведення дослідницької та експериментальної роботи щодо впровадження інновацій, розвиток творчих здібностей учнів, широке використання художніх творів, які виховують любов до рідної землі, свого народу, мови, власної історії та культури тощо»[2, 4].

Механізм формування етнокультурної компетенції, духовності школярів, на нашу думку, має базуватися не на голослівному проголошенні й заучуванні патріотичних лозунгів, а на глибоко особистісному, ненав’язливому, інтимному сприйнятті високих ідей. Основою такого сприйняття має стати співпереживання і співтворчість. Вони, впливаючи на дитину й перевтілюючись у її свідомості, закарбовуються і сприяють зародженню глибинних високопатріотичних почуттів.

Учителю-словеснику потрібно поставити на службу цій меті насамперед життєписи і творчість письменників-класиків. Нині чинні програми з української літератури «збагачені новими іменами та художніми творами, що ввібрали у себе високі загальнолюдські та національні цінності, є вершинними здобутками української літератури, зацікавлюють старшокласників і сприяють формуванню їхньої національної свідомості та естетичних почуттів»[3, 192].

В арсеналі вчителя літератури достатньо таких форм роботи, які забезпечують детальний і всебічний розгляд теми за короткий проміжок часу, серед інших уроки-дослідження ( літературознавчі, психологічні, філософські, гендерні тощо), інтегровані уроки, уроки критичного мислення, уроки із застосуванням інтерактивних методик, особистісно орієнтовані уроки тощо.

Особистісна орієнтація освіти вимагає переорієнтації місії вчителя-словесника, яка із репродуктивної діяльності повинна перейти у фасилітивний спосіб співпраці та співробітництва. Учитель літератури як фасилітатор, тобто організатор, партнер, технолог повинен так моделювати навчальні ситуації, аби допомогти учневі-читачу проникнути у глибинну сутність художнього слова, залучаючи при цьому і знання рідної мови, краєзнавства, родоводу, природи рідного краю, історії народу, народної міфології, фольклору, національного мистецтва, народного календаря, національної символіки, народних прикмет, вірувань, релігійних виховних традицій, родинно-побутової культури, національних традицій, звичаїв, обрядів тощо.
Список використаної літератури


  1. Концепція загальноосвітньої національної школи України // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. – 1991. - №4. – С.2-29.

  2. Концепція літературної освіти в 12-річній загальноосвітній школі (Проект) /За ред.. Н.Волошиної // Українська література в загальноосвітній школі. – 2002. - №1. – С. 2-13.

  3. Навчальна програма для середньої загальноосвітньої школи з гуманітарним профілем / Укладачі: Г.Семенюк, В.Цимбалюк. Книга для вчителя української мови та літератури – Х.: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005. – С.191- 267.

УДК 378.004.7



Особливості педагогічної інноватики

за умов інформаційно-освітнього середовища.

Features of pedagogical innovate subject to

the condition informative-educational environment.
Іващенко М.В.,

аспірант кафедри Інформаційних технологій

Харківський національний педагогічний

університет імені Г. С. Сковороди


В статті розглядаються особливості педагогічної інноватики, що базуються на використанні сучасних мережевих технологій та засобів мультимедіа під час реалізації проектних технологій навчання.

The features of pedagogical innovates, which are based on the use of modern network technologies and facilities multimedia during realization of project technologies of study, are examined in the article.
Інноваційні шукання у сфері освіти за умов всебічної інформатизації суспільства мають об’єктивне підґрунтя. Пошук нових підходів ведеться в різних напрямках – у змісті, технологіях, формах організації діяльності суб’єктів освітнього процесу тощо. Тобто педагоги нового типу повинні вирішувати коло значущих сучасних педагогічних проблем передовими методами [4]. Зважаючи на те, що інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) мають величезний педагогічний та дидактичний потенціал, їх використання відіграє важливу роль у процесі формування творчої особистості. Використання педагогами інформаційно-комунікаційних технологій, в основному, базується на демонстрації готових лабораторних робіт, записаних на CD, готових фрагментів презентацій, використанні електронних енциклопедій. Мало хто самостійно готує електронні курси чи заняття з використанням мережевих ресурсів чи використовує при підготовці до уроків готові прикладні програмні засоби, має власні веб-сторінки і навіть електронні поштові скриньки. Дослідження проблеми впровадження ІКТ у загальноосвітні навчальні заклади підняли на поверхню проблему навчання вчителів новітніми технологіям (Биков В.Ю., Брескіна Л.В., Звягіна А.С., Зіяутдінов В.С., Жалдак М.І., Клочко О.В., Морзе Н.В., Прокопенко І.Ф., Пшукова М.М., Співаковський О.В.) [8].

Одним з напрямків вирішення цієї проблеми є реалізація методу проектів на основі використання сучасних мережевих технологій та засобів мультимедіа. Численними дослідженнями (Н.В. Морзе, М.П. Дементієвська, Е.С. Полат, О.М. Пєхота, Триус Ю.В., Т. Г. Кручиніна, Д.Г. Левітес та ін.) встановлено, що метод проектів виступає як важливий компонент системи продуктивної освіти і є нестандартним, нетрадиційним способом організації освітніх процесів через активні способи дій, спрямованих на реалізацію особистісто-орієнтованого підходу. Метод проектів набув широкого поширення саме завдяки раціональному поєднанню теоретичних знань та їх практичного застосування для розв’язання конкретних проблем дійсності в спільній навчальній діяльності. Важливим також є те, що впродовж роботи над проектом можна відслідковувати, діагностувати і коригувати формування творчого і критичного мислення, мотивації до навчання [2].

У вересні 2005 року Тім О’Рейлі запропонував використовувати для всієї сукупності прогресивних тенденцій у розвитку веб-технологій загальний термін «Web 2.0» (на противагу тенденціям, які показали свою нежиттєздатність – «Web 1.0») [7]. На відміну від першого покоління сервісів Веб-2.0 дозволяє користувачам працювати з сервісами спільно, обмінюватися інформацією, а також працювати з масовими публікаціями на основі веб-додатків соціальних сервісів. Соціальні сервіси та діяльність у мережевих співтовариствах розкривають перед педагогічною практикою наступні можливості: використання відкритих, безкоштовних і вільних електронних ресурсів; самостійне створення мережевого навчального змісту; освоєння інформаційних концепцій, знань і навичок; спостереження за діяльністю учасників співтовариств; створення навчальних ситуацій, в яких ми можемо спостерігати і вивчати недосяжні нам раніше феномени.

Зупинимось на характеристиці та можливостях застосування в проектній діяльності деяких з існуючого різноманіття соціальних сервісів: «Zoho» надає можливість організації та здійснення в мережі колективного проекту. З використанням цього ресурсу можливо здійснювати комунікації між учасниками проекту у рубриці «Forum; «Delicio» («Делішес») – засіб для зберігання закладинок на веб-сторінках. Учасники проекту мають нагоду сумісно формувати єдиний інформаційний вузол з конкретної теми проекту; «Flickr» («Флікр») призначений для зберігання та подальшого особистого чи загального використання цифрових зображень. Використовується виконавцями проекту як джерело графічних навчальних матеріалів; «Youtube» («Ютьюб») призначений для зберігання та обговорення цифрових відеозаписів. Особливого значення набуває цей сервіс для підготовки презентації готових проектів, та окремих його частин, оскільки відеофайли значно підвищують враження від сприйняття таким чином представлених результатів проектних робіт; «Livejournal» («Живий журнал», «блог»). Як правило, це особисті записи, що нагадують щоденник. «Livejournal» виступає в ролі середовища для організації дискусій, консультацій та отримання додаткових завдань, ресурсу для організації дистанційного вивчення окремих тем або курсів; «Wiki» («Вікі») – це колекція взаємопов’язаних записів, середовище для швидкого створення гіпертекстової взаємодії. Використовується в рамках проекту для подачі, розширення та анотації навчальних матеріалів, спільному створенні текстів; ресурс «Slideshare» за аналогією з «Flickr» та «Youtube» надає можливість зберігати в мережі свої презентації, створені в програмі Power Point. Широко застосовується для збирання підсумкових презентацій проектів.

Таким чином слід відмітити, що використання нових соціальних сервісів Веб 2.0 в педагогічній практиці в цілому, і під час реалізації проектної діяльності зокрема, надає можливість отримати принципово нову якість навчального процесу, зміст якого охоплює відкриту, неформальну форму комунікації на основі повного доступу до аудіо-, відеографічної та текстової інформації усіх учасників процесу, та зацікавлених спільнот, а також можливість організації управління навчальним процесом шляхом використання спеціалізованих Інтернет-ресурсів. Реалізація методу проектів з застосуванням соціальних сервісів Веб 2.0 носить пошуковий характер, що дає можливість на практиці перевірити реальність побудови нової моделі освітнього процесу.


Література

  1. Зосименко О. В. Особливості організації проектної діяльності студентів під час вивчення педагогічних дисциплін: Методичні рекомендації для викладачів та студентів педагогічних вищих закладів. – Суми: СумППУ ім. А. С. Макаренка., 2005. – 44с

  2. Крамаренко Т.Г. Розвиток творчого мислення школяра через впровадження проектних технологій/Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія №2.Комп’ютерно-орієнтовані системи навчання:36 наукових праць/Педрада. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова,2007. - №5(12). -213с.

  3. Н.П.Дементієвська, Н.В.Морзе Телекомунікаційні проекти. Стан та перспективи// «Комп’ютер в школі та сім’ї», №4,1999

  4. Освітні технології:Навч.-метод.посіб./О. М. Пєхота, А. З. Кіктенко, О.М. Любарська та ін.;За ред.. О. М. Пєхоти. – К.:Видавництво А. С. К.,2003. – 255с.

  5. Патаракин Е.Д. Социальные сервисы Веб 2.0 в помощь учителю: Учебно-ментодическое пособие - М.: Интуит.ру, 2006. - 64 с.

  6. Самойленко Н.Б., Реалізація методу проектів з використанням інформаційно-комунікаційних технологій// «Комп’ютер в школі та сім’ї», №4, 2007

  7. O’Reilly, Tim. What Is Web 2.0: Design Patterns and Business Models for the Next Generation of Software. – 30.10.2005. – Online resource. – Access path: URL:http://www.oreillynet.com/pub/a/oreilly/tim/news/2005/09/30/what-is-web-20.html

  8. http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ITZN/em2/content/07midein.html


Підготовка перекладача до крос-культурної

професійної діяльності за умов трансформації суспільства

Translators’ Training for Cross-Cultural Professional Activity in Transformed Society
Ізмайлова І.Г.,

зав. кафедрою перекладу

Сумського гуманітарного інституту

ВНЗ ВМУРоЛ «Україна»


Ключові слова:

Навчання перекладачів, професійна освіта у вищій школі, міждисциплінарний підхід, комунікативна компетенція, теорія мовної комунікації, теорія міжкультурної комунікації.

Перегляд системи лінгвістичної підготовки професійних перекладачів диктується й кардинальними змінами, що відбуваються в українській освіті, спрямованими на підвищення якості професійного освіти. Система професійної підготовки перекладача може бути адекватна моделі його професійної діяльності при наявності спроектованої й реалізованої міждисциплінарної дидактичної система базової лінгвістичної підготовки.

У статті розглядається взаємозв’язок вивчення курсів з теорії мовної комунікації та теорії міжкультурної комунікації з набуттям теоретичних та практичних навичок професійного перекладача.

Key words:

training system of translators, higher professional education, cross-disciplinary approach, communicative competence, theory of communication, theory of cross-cultural communication.

The article deals with reconsideration of the linguistic training system of translators, being connected with new trend of improving higher professional education according to professional translator’s activity. The higher education system has faced with the challenges of increasing numbers of translation departments that are not meant to improve training on the previous methods of specialized training. Taking into account that translators’ activity is bound to be the essence of cross-cultural communication, the communicative competence is conceptualized. The cross-disciplinary approach is being considered.

Нельзя в настоящее время рассматривать проблемы перевода сугубо как проблемы перевода.

Меняются традиционные представления о переводческой деятельности, усложняется профессиональная модель переводчика: переводчик-профессионал как специалист интерлингвокультурной коммуникации является не вспомогательной, а центральной фигурой международного общения.

С расширением международных коммуникаций появляется потребность в различных видах перевода. Для обслуживания официальных визитов, конференций также необходим полный спектр переводческих услуг: письменный перевод, устный синхронный и последовательный перевод, перевод аудио- и видиоматериалов.

Учитывая это, качество перевода становится ключевым моментом в осуществлении успешной коммуникации между странами.

Повышение качества образования становится приоритетным направлением реформирования профессионального образования во всем мире. В качестве глобальной цели профессионального образования выдвигается формирование общей образованности и профессиональной компетентности.

Но формирующаяся система массовой подготовки переводчиков строится по традиционной модели, которая была разработана для подготовки ограниченного числа специалистов в условиях закрытого общества без учета перспективы развития профессии. Остаются абстрактно декларативными требования к профессиональной подготовленности специалиста.

Таким образом, несоответствие традиционной системы подготовки специалиста возросшим требованиям к переводческой профессии и его деятельностным качествам проявляется в ряде противоречий.

Однако, разрабатываются новые подходы к анализу, оценке и управлению качеством в образовании, новые технологии.

Междисциплинарная дидактическая система базовой лингвистической подготовки выстраивается на базе методологической, общенаучной, гносеологической, социальной взаимосвязи языковых дисциплин и курса психологии профессиональной деятельности переводчика.

Прежде всего, необходимо выявить базовые профессионально значимые для переводчика умения, навыки и качества интеллектуальной и творческой деятельности, подлежащие формированию и развитию при обучении родному и иностранным языкам на базовом этапе подготовки переводчика, определить базу исследования профессионально значимых компетенций переводчика.

Теоретико-методологической основой исследования являются дидактические основы межпредметных связей и методология системного, комплексного, профессиологического проектирования.

Так, введение в программу обучения таких дисциплин как основы теории речевой коммуникации и\или теории межкультурной коммуникации способствует междисциплинарному подходу в обучении переводчиков, что соответствует достижению поставленной цели - высококвалифицированные специалисты.

Конечно, простой перевод из одного языка на другой проблематичен при любых двуязычных взаимодействиях. Различие культурных ценностей, заложенные в двух культурах, являются причиной трудностей перевода. Многие российские университеты уже перешли на программы, рассчитанные на получение степени в области лингвистики со специализацией в области перевода и межкультурной коммуникации.

Отдельные специализированные курсы читаются на переводческих отделениях в украинских университетах, включая в себя: языковые модели в современной лингвистике, контрастивная лингвистика, язык и мышление, язык и общество, основы теории речевой коммуникации, основы психолингвистики, основы прагмалингвистики, прагматика перевода, риторика, воздействие речи.

В чем ценность использования теоретических исследований в области коммуникации для развития теории перевода, для практического усовершенствования процесса перевода и эффективного функционирования переводчика в этом процессе?

И, по мнению Дж. Л. Остина, изложенном в его знаменитой книге «Как воспроизводить речевые действия», с лингвистической точки зрения переводчик осуществляет преобразование речевых действий. Если полагаться на теорию речевого акта, обучение переводу концептуально меняется. Недостаточно привычного стремления к эквивалентности, которое может считаться только важным речевым действием со словами. Это только один из аспектов вербальной деятельности переводчика. Необходимо в процессе обучения отрабатывать со студентами выполнение и других действий, которые будут способствовать адекватности передачи информации в языке перевода (невербальные средства коммуникации, объяснения для раскрытия прагматического потенциала исходного текста и др.)

Переводчик не занимается передачей сообщения оригинала, а сочиняет текст на языке перевода, руководствуясь интенциями другого человека с тем, чтобы создать коммуникативный акт для культуры языка перевода, воспроизводящий в этой культуре оригинальный акт коммуникации [7].

Перевод должен осуществляться только в социо-культурном контексте. Новый подход дает возможность включить лингвистическое исследование перевода в общую картину профессиональной деятельности переводчика. Однако социолингвистический аспект перевода был признан учеными сравнительно недавно. В конце 1970-х возник полисистемный подход, в середине 80-х -скопос-теория Ханс Й. Фермера [9]. До их возникновения перевод считался чисто лингвистической работой над текстом, передача в языке перевода лингвистической эквивалентности и точности [2].

Такая концепция перевода, при которой он зависит от социальной функции в условиях реальных социальных взаимодействий, очевидным образом влияет на построение теории и обучение искусству переводу для того, чтобы научить переводчиков лучше понимать социальные процессы, играть в них более ответственную и высоконравственную роль.


Литература:

  1. Бреус Е.В. Теория и практика перевода (английский язык): Программа курса. М., 1996

  2. Дуглас Робинсон. Как стать переводчиком: введение в теорию и практику перевода\ Пер. С англ.- М.: Куди-образ, 2005 – 304с.

  3. Корунець І. В. Теорія і практика перекладу (аспектний переклад): Підручник. – Вінниця. НОВА КНИГА, 2001 – 448 стор.

  4. Комиссаров В.Н. Современное переводоведение. М. «Выcшая школа», 2001

  5. Миньяр-Белоручев Р.К. Теория и методы перевода – М., 1996.

  6. BAKER, MONA (1995). Corpora in translation studies: An overview

and suggestions for future research. In: Target 7: 223-43.

7. NORD, CHRISTIANE (1997). Translating as a Purposeful Activity.

Functionalist Approaches Explained, Manchester: St. Jerome.


  1. SCHAFFNER, CHRISTINA (2000). Running before Walking? Designing a translation programme at undergraduate level. In: SCHAFFNER, C. & ADAB, B. (eds). Developing Translation ompetence, Amsterdam and Philadelphia: Benjamins. pp. 143-156.

9. VERMEER, HANS J. (1996). A Skopos Theory of Translation (Some

arguments for and against), Heidelberg: TEXTconTEXT.


УДК 316.614.5 ББК 88.54



Комунікативний потенціал середовища ВНЗ

як чинник професійної соціалізації сучасних студентів

Communicative potential of higher educational establishment

as factor of professional socialization of modern students
Карабин Тарас Васильович,

доцент кафедри соціальної психології

Прикарпатського національного

університету ім. В.Стефаника


Стаття присвячена питанню ролі ВНЗ в процесі соціалізації студентської молоді. Висвітлено основні аспекти середовища ВНЗ як інституту соціалізації особистості.

Ключові слова: професійна комунікація, соціалізація, професійне становлення.

The article is devoted to the question of higher educational establishment’ role of in the process of students’ socialization. The basic aspects of higher educational establishment environment as the institute of personality socialization are reflected in the article.

Keywords: professional communication, socialization, professional growth.
Актуальність проблеми. Соціалізація особистості в період юнацтва, у порівнянні з підлітковим віком, є менш вивченою, однак далеко не менш важливою у процесі особистісного становлення молодої людини. Протягом даного відрізку свого життєвого часу особистість здобуває професію, щоб мати змогу зайняти певну соціальну нішу в структурі суспільства, отримати нові для себе права та можливості, за допомогою яких вона реалізовуватиме свій потенціал. Саме тому надзвичайно важливим є підвищення якості та ефективності цього процесу, так як сьогоденне життя нашого середовища існування постійно набирає темп, і молодій людині залишається все менше часу для інтеграції в суспільство на правах активного суб’єкта. Відтак можуть виникати проблеми недостатньої реалізованості особистості, погіршення якості її адаптації у соціумі тощо. Важливим є те, що соціалізація молодої людини тісно пов’язана з формуванням професіоналізму особистості [1, 14], а тому від ефективності даних процесів в значній мірі залежить майбутня продуктивність професійної діяльності людини.

Мета повідомлення. Окреслити основні особливості середовища ВНЗ як суспільного інституту в контексті процесу соціалізації особистості.

Аналіз теоретичних джерел. Завершальний етап соціалізації, за Н.В.Андрєєнковою [2, 5-6] припадає на період навчання людини у вищому навчальному закладі (ВНЗ). І.С.Кон зауважує, що людинf юнацького віку є дорослою і в біологічному, і у соціальному сенсі. Суспільство бачить у ній відповідального суб’єкта суспільно-виробничої діяльності, оцінюючи її результати за „дорослими” стандартами. Провідною сферою діяльності стає тепер праця з випливаючою звідси диференціацією професійних ролей. Про цю вікову групу вже не можна говорити „взагалі”: її соціально-психологічні властивості залежать не стільки від віку, скільки від соціально-професійного становища. Освіта, яка продовжується і на цьому етапі розвитку, є вже спеціальною, професійною. Молоді люди набувають певної матеріальної незалежності від батьків, створюють власні сім’ї, хоча й стикаються з „юнацькими” проблемами і в студентські роки, і набагато пізніше [3, 67-68].

Як вже було сказано, вищі навчальні заклади виступають початковим осередком вторинної (професійної) соціалізації індивіда. Так, студент під час навчання розгортає принципово нові для нього види активності: він починає інтенсивно займатися самоосвітою та опановує принципово новий аспект своєї діяльності: її самостійне планування та оптимізацію. При цьому у його свідомості здійснюються два важливі процеси:

1. Орієнтація в системі зв’язків, які існують у професійній діяльності., що, за А.Н.Леонтьєвим, здійснюється завдяки особистісним сенсам. Це передбачає виявлення, засвоєння та інтеріоризацію особистістю особливо значущих сторін її професійно орієнтованої діяльності.

2. Зосередження уваги на головному виді діяльності та підпорядкування йому всіх інших можливостей.

Таким чином, суттю соціалізаційних перетворень в системі діяльності є постійне розширення можливостей індивіда як суб’єкта різних видів діяльності [4, 193-194].

Під час навчання у вищому навчальному закладі сфери навчання, спілкування і діяльності у студента значно розширюються. Він усвідомлює свою приналежність до нового колективу, входить до широкого кола суспільних, політичних, юридичних, професійних та інших відносин. Завдяки цьому у молодої людини розширюється світогляд, виховується характер, аналізуються та будуються життєві плани. Студент намагається знайти своє місце у житті у відповідності зі своїми уподобаннями, схильностями, інтересами та можливостями [5]. У сфері спілкування в межах ВНЗ студенти набувають досвіду взаємодії зі своїми партнерами по професії, відпрацьовуючи навички розширення та поглиблення процесу комунікації на професійно значущі теми. При цьому у них відбувається остаточне оформлення наступних соціально-психологічних якостей [4, 193-194]:

1. Соціальні здібності (соціально-перцептивні, уява, соціальний інтелект, характеристики міжособистісного та професійного оцінювання).

2. Якості, становлення яких обумовлене специфікою груп членства особистості та референтних груп та їх впливом.

3. Більш загальні, пов’язані з соціальною поведінкою та позицією особистості (соціальна активність, соціальна відповідальність, схильність надавати допомогу, до співробітництва тощо).

4. Соціально-психологічні властивості, пов’язані з загально-психологічними і соціально-психологічними властивостями (схильність до авторитарного чи демократичного способу дій і мислення, до догматичного чи відкритого ставлення до проблем).

5. Духовні якості (сумління, віра, сенси існування, ідеали).

Професійна сфера накладає особливі вимоги до вміння налагодити взаємодію між партнерами по спілкуванню. Тому в межах ВНЗ основним завданням студента відносно реалізації його комунікативного потенціалу є вправляння у взаємодії у професійно орієнтованому спілкуванні.

Тобто, вищі навчальні заклади в цьому контексті виступають своєрідним полігоном для навчання та тренування так званого „соціального інтелекту” особистості. Вступ юнака до системи професійно орієнтованих відносин зумовлює тривале перебування його у постійному процесі спілкування з іншими людьми, котре характеризується інтенсивним обміном інформацією, налагодженням спільної діяльності, відносин з партнерами різних статусів тощо. Комунікативна взаємодія у сфері передпрофесійних відносин при цьому є не завжди безконфліктною. Тому молода людина в стінах ВНЗ має можливість навчитися особливої гнучкості та продуктивності у відносинах на рівні „дорослий-дорослий” за найменших втрат, а також відпрацювати прийоми, тактики і стратегії спілкування та взаємодії з іншими людьми на новому для неї рівні.

У сфері соціалізації самосвідомості особистості в межах вищого навчального закладу відбувається становлення її професійного „Я”. У свідомості студента відбувається глибока трансформація світосприйняття та світорозуміння у взаємозв’язку із пізнанням свого нового місця у оточуючому середовищі. За період навчання у вищому навчальному закладі ціннісні орієнтації особистості набувають найбільш викінчених обрисів, залишаючись її духовним стрижнем протягом всього життя. При цьому відбувається перше сполучення професійних цінностей, котрі передає суспільний інститут ВНЗ, із загальними, отриманими в сім’ї, школі та неформальних групах, що є істотним кроком на шляху до професіоналізації особистості. Це і є, на нашу думку, одним із найважливіших процесів, котрий відбувається із молодою людиною у стінах ВНЗ, оскільки інтенсивна зміна ціннісних орієнтацій особистості тягне за собою формування її нового соціального образу.



Висновки. Соціалізація молоді у межах вищих навчальних закладів принципово не відрізняється від подібних процесів, що відбуваються у суспільстві загалом, оскільки сам ВНЗ є одним із його невід’ємних інститутів. Тому правомірно говорити про те, що в процесі соціалізації студента у межах вищого навчального закладу беруть участь ті ж механізми, які присутні і в інших інститутах нашого суспільства, як-то сім’я, неформальні угруповання тощо: наслідування, навіювання, переконання, конформність та дотримування норм [4, 199]. Однак дані процеси в межах вищого закладу освіти мають свою специфіку, котра має місце тільки в його межах. Тому основним завданням для дослідників у даній галузі є пошук ефективних важелів сприяння, полегшення і пришвидшення ефективної реалізації психологічного потенціалу юнацького періоду життя людини взагалі та у середовищі ВНЗ зокрема задля повноцінного включення молоді у процес соціальної активності.

Література



  1. Психологія професійної діяльності і спілкування. /За ред. Л.Е.Орбан, Д.М.Гриджука. – К.: „Преса України”, 1997. – 192с.

  2. Н.В. Андреенкова. Проблема социализации личности. В кн.: „Социальные исследования”. Вып.3. М., 1970.

  3. Кон И.С. Психология ранней юности: Кн. Для учителя. – М.: Просвещение, 1989. – 255с.

  4. Савчин М.В. Соціальна психологія: підручник. Видавнича фірма “Відродження”, 2000. – 274с.

  5. Мармазинская П.Е. Социальная активность личности студента //Вопросы психологии личности и деятельности студентов. Сборник статей. – Иркутск, 1976.

УДК 81:37:08



Взаємодія культури і освіти в контексті

мовної підготовки майбутнього фахівця

The interaction among culture and education within the context of specialists-to-be language training
Каташинська Іванна Вікторівна,

канд. пед. наук, доц.,

директор Інституту перекладу,

КНУКіМ
Специфіка соціокультурної ситуації на початку третього тисячоліття в Україні визначає нові параметри та способи реалізації культурологічного підходу до формування та вдосконалення змісту освіти. Є підстави говорити про «укоріння» індивіда у культурну традицію. В умовах інформаційного суспільства це, в свою чергу, призводить до зміни освітніх моделей, й усвідомлення медаільної освіти як найбільш гнучкої, динамічної і інтегративної моделі засвоєння знань.



The peculiarities of the social and cultural situation determine new parameters and ways for realization the culturologic approach to the formation and upgrading the content of the education. There are the grounds to talk about the individual “rootage” into the cultural tradition. Under conditions of informational society, it, in it’s turn, leads to the change in educational models, and understanding the media education as the most tolerant, dynamic and integrative model for knowledge comprehension.
Специфіка соціокультурної ситуації на початку третього тисячоліття в Україні визначає нові параметри та способи реалізації культурологічного підходу до формування та вдосконалення змісту освіти. В основу їх визначення покладено соціальну обумовленість цілепокладання в системі освіти процесами соціальної модернізації та національно-державного самовизначення.

Концептуально культурологічна переорієнтація здійснюється на базі процесів націо-культурної ідентифікації, методологічно - на базі зміни характеру культурного наслідування і використання екзистенціального потенціалу процесу "укорінення" індивіда у культурну традицію [3]. Нові форми взаємозв'язку людини та культури формують і принципово нові засади функціонування національної системи освіти, спрямовані на ініціювання процесів самовизначення особою власних смисло-життєвих орієнтирів на основі безпосередньої інтеріоризації культурних цінностей, що набувають характеру етичного виміру індивідуального та соціального буття. Змістовно трансляція культури в національній системі освіти повинна здійснюватися на основі реконструйованих під кутом зору нинішніх соціальних цінностей національних культурних традицій з органічним включенням їх у тканину цінностей інших культур та загальнолюдських цінностей.

Ситуація постмодернізму у культурі і мистецтві, ознаками якої є діалогічність, відкритість, зумовлює орієн­тацію на полікультурність у змісті освіти [1]. З одного боку, освіта виступає як засіб вирішення соціокультурних проблем і проникає в усі сфери життя суспільства, з іншого, акумулює в собі всі інші інтенції людської активності і стає самоцінною [2]. Освіта перетворюється на безперервний процес удосконалювання особистості. Вона повинна забезпечити інтеграцію професіоналізму з розвитком особистості як цілісного процесу. Серед інноваційних освітніх стратегій, використання яких є продуктивним у викладанні іноземної мови, можна виділити наступні: спроби будувати “значеннєві поля” для тих, кого навчають, більш широкі, ніж сфера навчання (ігрові, проблемні, трудові, діалогу з інший культурою); зміна змісту, функції вільного часу з орієнтацією на освіту; здійснення доінституціональної професіоналізації й інше.

В умовах інформаційного суспільства спостерігається вплив мовного чинника на зміну освітніх моделей: якщо в аграрній та індустріальній цивілізації освіта виступала головним чином транслятором знань, традицій культури, то  в інформаційній цивілізації вона повинна стати своєрідним медіатором (посередником) в набутті знань: не давати готові знання, а вчити здобувати, знаходити застосовувати  їх [4]. Тобто йдеться про медіальну освіту як модель сучасного знання. Медіальна освіта — це введення до основ знань процесів спілкування людей і різні визначення цих процесів, підготовка до розпізнання медіальних переказів, усвідомлення врахування змісту інформації, представленої медіа-носіями, зазначення корисності видовищних картин щодо різних сфер життя, поглиблення значущості мовленого слова, зазначення формальності специфіки аyдіовізуальних переказів, вирізнення того, що є фіктивним і відмінним від реального, дійсного.

Одночасно, розв’язується завдання приведення структури і змісту навчального процесу з іноземної мови до вимог кредитно-модульної системи згідно до Болонської конвенції. З одного боку, існує вимога генералізації та універсалізації навчального матеріалу. З іншого, його реалізація спрямовується на суб’єктів навчального процесу, соціо-лінгвістичний досвід яких не завжди є чітко висвітленим на момент вступу до вищого навчального закладу, для більшості з них не є пріоритетним, має чіткі професійно-прагматичні вимоги.

Формування нової генерації фахівців відбувається в контексті всіх вищезазначених чинників, що передбачає вдосконалення комунікативних, пошукових, інформаційних вмінь у відповідності до сучасних потреб фахової компетентності, з одного боку, ціннісних орієнтирів індивіда, з іншого. Тобто навчально-методичне забезпечення мовних дисципліни – як курсу «Сучасна українська мова», так і курсів «Іноземної мови за фаховим спрямуванням» – має бути не сталим знанням, не сукупністю певних умінь і навичок, а змістовним конструктом, що складає базис для подальшого розвитку особистості, його автокреації.


Література:

  1. Библер В.С. Диалог. Сознание. Культура. – М., 1989.

  2. Гусинский Э.Н. Образование личности. Личность – Формирование – Культура – Философские проблемы. – М., 1994.

  3. Манхейм К. Человек и общество в век преобразований. – М., 1991.

  4. Менская Т.Б., Поликультурное образование: Программы и методы. В: Общество и образование в современном мире. Сб. материалов из зарубежного опыта. Вып. 2., М., 1993.


УДК 378.1+331.101.4




ГУМАНІЗАЦІЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЯК СУЧАСНА ТЕНДЕНЦІЯ

HUMANIZATION OF HIGHER EDUCATION AS A MODERN TENDENCY
Кісіль Микола Васильович,

Івано-Франківський національний

технічний університет нафти і газу,

викладач кафедри документознавства

та інформаційної діяльності
Розглядаються деякі важливі аспекти гуманізації вищої освіти як сучасної тенденції. Кінцевою метою гуманізації вищої освіти називається розвиток професійної морально-духовної особистості.

Ключові слова: цінність, гуманізація, особистість, духовність

Some important aspects of humanization of higher education as a modern tendency are treated upon.

The development of professional, moral, and spiritual personality is called the final aim of humanization of higher education.

Keywords: value, humanization, personality, spirituality.
Суттєву роль у процесі формування професіоналізму відіграє ціннісно-смислова сфера особистості. Важливо, «щоб із ранніх етапів професійного становлення студенти почали осмислення свого ціннісного простору, побачили його зв'язок із цілями й завданнями обраної професії, а також були залученими у спеціально організовану роботу з розвитку своїх смислових орієнтирів» [6, c.32].

Українські дослідники гуманізації вищої освіти Г.О.Балл, Р.А.Бєланова, С.У.Гончаренко, І.А.Зязюн, П.П.Кононенко, О.М.Пєхота, В.В.Рибалко, М.І.Романенко, О.Г.Романовський, О.П.Рудницька, В.А.Семиченко, обстоюючи різні концепції гуманної освіти, єдині в одному: еволюція людини, її розвиток – це і є поступ гуманізму, це безальтернативний шлях розвитку вищої освіти. «Якщо раніше основним компонентом навчально-виховного процесу були знання, то зараз – особистісний розвиток і формування цілісної особистості», – пише М.І.Романенко [5].

Процеси трансформацій у системі вищої освіти України визначають актуальність проблеми гуманізації, дослідження якої є вагомим внеском у формування духовних основ студентської молоді. Отже, проаналізуємо деякі важливі аспекти гуманізації як сучасної тенденції.
Основи гуманізації освіти було закладено в нормативних документах, які визначили напрями освітньої реформи 90-х рр. в Україні. Гуманістичний підхід до освіти розглядається в цих документах як можливість подолання основної хиби старої школи – її знеособлювання, зневаги до суб'єктів навчального процесу, як кардинальна зміна спрямування діяльності школи взагалі [7, с.63].

Ми переживаємо період посиленої уваги до людини, коли формуються нові цінностей гуманістичного спрямування. Вплив даної тенденції виявляється в зміні таких структурних компонентів системи освіти, як мета, зміст, форми і засоби освітньо-виховної діяльності. У більш розгорнутому варіанті аналізована тенденція включає такі складові, як: національна спрямованість освіти; відкритість системи освіти; перенесення акценту з навчальної діяльності викладача на діяльність студента; перехід від репродуктивного навчання до продуктивного; самоствердження особистості за умов педагогічної підтримки; перетворення позицій педагога і студента в особистісно рівноправні; творча спрямованість навчального процесу; перехід від регламентовано-контрольованих способів організації навчального процесу до активно-розвиваючих; наступність та неперервність освіти [8, c.21-22].

Отже, гуманізація передбачає відношення до людини як до суб’єкта, визнання її прав на унікальність – несхожість на нікого. Концепція гуманної освіти віддає перевагу суб’єкт-суб’єктному навчальному процесу, де той, хто навчається є активним, ініціативним, готовим до колективної інтелектуальної діяльності, яка може бути досягнута, наприклад, за допомогою проблемно-діалогового викладання. Активність досягається через почуття внутрішньої свободи, через визнання права на вибір. Для студента це може бути право на визначення власного темпу навчання, на формування пакету дисциплін з переліку можливих, на участь у всіх доступних видах навчальної, наукової чи іншої творчої роботи. Це, до речі, добре узгоджується з технологіями модульного навчання, які пропагує Болонський процес, методологічною базою якого є філософія неогуманізму, прийнята Римським клубом.

Ще одним проявом гуманізації є духовність як абсолютна цінність людського життя, основа цілісності і душевного здоров’я людини. «Мені здається, – пише В.П. Андрущенко, – що перспектива людства в кінцевому розумінні – в його високій духовності» [1, с. 7].

Проблема освіти як чинника формування духовності сучасної особистості в умовах глобалізації суспільних процесів є предметом дослідження А.І.Корецької [4]. Автор пропонує сприймати людину і суспільство як рівноцінні феномени розвитку цивілізації.

«Морально-духовна вихованість молодої особистості нині є пріоритетною метою освітньої системи» – стверджує І.Д. Бех [2, c.10-13] і пропонує реалізовувати відомий постулат про силу знання в дещо трансформованому вигляді (знання – гуманістично орієнтована сила) та з дотриманням деяких важливих принципів, а саме: національної спрямованості; культуровідповідності; гуманізації виховного процесу; цілісності; акмеологічного принципу; суб'єкт-суб'єктної взаємодії; особистісної орієнтації; превентивності; технологізації.

Духовність для студента – це можливість самореалізації на основі вищих цінностей: моральності, поваги, творчості, для викладача – це уникнення безапеляційного та принизливого ставлення до студента, це величезна відповідальність перед власною совістю, а також необхідність виконання функції духовного референта, взірця для наслідування («зміст духовної референтації в цілісному ототожненні особистості з образом значимої людини, включаючи її життєві злети і падіння, радощі та біль, життя і смерть» [3, c.322]).

Вважаємо, що кінцевою метою гуманізації навчального процесу є розвиток професійно підготовленої морально-духовної особистості.


Список використаних джерел

  1. Андрущенко В. Освіта має плекати духовність // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія № 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наукових праць. – Випуск 11(24) – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007 – С. 3-7.

  2. Бех Іван. Законопростір сучасного виховного процесу // Вища освіта України. – 2004. – №1. – С.10-13

  3. Запесоцкий А.С. Образование: философия, культурология, политика. – М.: Наука, 2002. – 456 с.

  4. Корецька Антоніна. Феномен освіти в контексті формування духовності //Вища освіта України. – 2003. – №4, додаток. – С. 48-52.

  5. Романенко М.І. Гуманізація освіти: концептуальні проблеми та практичний досвід. - Наукова монографія. - Дніпропетровськ, Видавництво "Промінь", 2001.

  6. Савош Галина. Особистісно орієнтоване виховання - нова освітня філософія // Вища освіта України. – 2006. - №1, додаток. – С. 29-34.

  7. Сидоренко Олександр. Проблеми гуманізації та гуманітаризації в освітній реформі в Україні // Вища освіта України. – 2001. – №2. – С. 63-67.

  8. Фоменко Н.А. Педагогіка вищої школи: методологія, стандартизація туристської освіти. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. ­– К.: Видавничий дім «Слово», 2005. – 216 с.

УДК 371.315


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка