Міністерство освіти і науки України Сумська обласна державна адміністрація



Сторінка9/14
Дата конвертації08.03.2016
Розмір3.06 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Список использованных источников


1. Жорес Алфьоров – про науку та її місце у суспільстві // Вісник Національної академії наук України. – 2001. - № 7. – с. 24-26

2. Безчасний Л. К. Наукові основи формування національної економічної системи, адаптованої до інноваційного розвитку // Наука та наукознавство. – 2000. - № 4. – с. 3-7

3. Якість підготовки професійних кадрів для ринку праці України (Матеріали Круглого столу за підтримкою Благодійного фонду “Розвиток України”). – Донецьк, 2007. – 85 с.

4. Галковская Т. Академические финансы хором поют романсы // Зеркало недели. – 2005. - № 15-16 (23 апреля). – С. 18

5. Юревич А. В., Цапенко И. П. Функциональный кризис науки // Вопросы философии. – 1998. - № 1. – с. 17-29

6. Забезпечити наукову та інноваційну конкурентоспроможність держави (Спільне засідання Президії Національної академії наук УкраЇни та Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти за участю членів Міжфракційного депутатського об´єднання “За науку України”) // Вісник Національної академії наук України. – 2006. - № 12. – С. 3-24

7. Наумова Т. В. Ориентиры сохранения науки в России // Социологические исследования. – 2001. - № 12. – с. 73-80

8. Огурцов А., Мамаєв Л., Заліщук В. Вихід на інноваційний шлях розвитку суспільства // Науковий світ. – 2003. - №4. – с. 4-6

УДК 373.3.036

Реалізація ідей педагогіки життєтворчості

в початкові школі

Realization the ideas of creativity pedagogic in

an elementary school
Плахотнюк Юлія Володимирівна,

Чернігівський державний педагогічний університет

ім. Т. Г. Шевченка,

студентка 3-го курсу

факультету початкового навчання
Педагогіка життєтворчості нової школи допомагає становленню дитини як особистості та її повноцінному входженню в сучасне життя. Вона спонукає вчителів на різноманітні педагогічні пошуки інноваційних систем навчання.

The pedagogic of creativity of new school helps the child to enter into a new life and to formation of the person. It impels teachers on various pedagogical search of innovative system of training.
В умовах трансформації українського суспільства, коли відбувається зміна установлених стереотипів, переорієнтація цілісних координат, простежуються складні суперечності у внутрішньому світі особистості, зростає роль педагогіки життєтворчості у початковій школі , спрямованої на плекання людини як творця свого життя. Саме педагогіка життєтворчості визначатиме стратегію розвитку освіти в Україні у 21 столітті. Свою головну місію вбачає у тому, щоб говорячи словами С. Ф. Русової “ дати широкий, вільний розвиток усім духовним силам і здібностям дитини, який піднімає її особливу вартість і дасть майбутній людині змогу бути корисною для малого чи великого кола громадянства ”. [2, с.7]

Коли у В.О.Сухомлинського спитали, що було головним у його житті, - він відповів: любов до дітей. Особистісно зорієнтоване навчання, концепція життєтворчості, програма розвитку творчої особистості – ось три “ кити ”, на яких, на нашу думку, тримається навчання, виховання та розвиток молодшого школяра.

У сучасних умовах гуманізації й демократизації, індивідуалізації та диференціації навчального процесу актуально звучать цінні дидактичні заповіді В.О.Сухомлинського. Так у книзі “ Сто порад учителеві” він зазначає: “ Немає абстрактного учня… Мистецтво й майстерність навчання і виховання полягає в тому, щоб розкрити сили і можливості кожної дитини, дати їй радість успіху в розумовій праці ”. [3,c.2]

У сучасній психології визначено позицію, що кожен учень – людина, обдарована в якійсь галузі творчості.

У науці й досі дискутується проблема: чи можна навчати творчості? Але перш ніж відповісти на це питання давайте подумаємо над визначенням поняття “ творчість ”. До основних трактувань цього поняття належать такі:


  • творчість – це діяльність людини, в якій вона створює нові об’єкти та якості, схеми поведінки й спілкування, нові образи та знання [4,c.445];

  • творчість є вищою формою активності та самодіяльності людини [5,c.375];

  • творчість – це суто людська діяльність; це не лише створення суспільно значущого продукту, творчістю можна назвати всі ті “ відкриття ”, які людина робить особисто для себе; творчими є майже всі психічні процеси, за винятком, може, автоматизованих дій (О.Кульчицька );

  • творчість – це потреба в самоактуалізації, повній і вільній реалізації своїх здібностей та життєвих можливостей ( А.Маслоу ).

Аналізуючи наведені визначення, можна зробити висновок, що творчість – це людська діяльність, у процесі якої особистість, задовольняючи потреби в реалізації своїх здібностей, створює нові знання, об’єкти, схеми поведінки, робить власні “ відкриття ”. Слід зауважити, що “ нове ” стосується тільки конкретно взятої людини, захопленої творчим процесом, оскільки не все нове для певної людини є таким для людської культури, накопиченої в результаті суспільно-історичного розвитку людства. Отже йдеться про відносний характер нового, оскільки воно може мати елементи вже відомого у незвичному поєднанні чи способі використання.

Повертаючись до питання “ Чи можна навчити творчості? ” , даю відповідь: можна і треба вчити, хоча це навчання відрізняється від навчання мови, математики та інших наук. Потрібно як можна раніше дитину навчать спостерігати, пояснювати незвичайне, дивувати оточуючим явищам, предметам, експериментувати тим грунтовшіше підготують її до прояву власне творчих здібностей. Творчість багато в чому визначається в уміннях по-різному висловлювати свої почуття та уявлення про навколишній світ. Для цього слід навчити дитину бачити предмет з різних боків, уміти, враховувати різні ознаки предмета, створювати образ. Необхідно, щоб дитина на тільки вільно фантазувала, а й спрямувала свою фантазію, творчі здібності на вирішення різноманітних завдань.

Розвиток творчих здібностей дитини – справа складна й вимагає насамперед знання дитячої індивідуальності. Оскільки творчі здібності формуються в процесі діяльності, можливим стає формування загальних психолого-педагогічних умов для їх розвитку:


  • Щоб сформувати творчі здібності, дитині необхідно накопичити якнайбільше вражень про навколишній світ під час виконання різних видів діяльності.

  • Для розвитку творчих здібностей потрібно створити відповідні умови, що вплинуть на позитивний емоційний стан та спричинять прояву розумової активності учня, витримки, саморегуляції.

  • За В.О.Сухомлинським: “ Дітям не треба багато говорити, не слід багато їм розповідати, слово – не цяцька, а словесне пересичення – одне з найшкідливіших пересичень. Дитині треба не тільки слухати слово вихователя, але й мовчати; в цю мить вона думає, осмислює почуте та побачене ”. Необхідно підтримувати прагнення дитини до творчості і у жодному разі не давати негативної оцінки її діяльності.

  • За переконанням В.Біанкі, слід зберігати у дитині душу: безпосередність, доброзичливість, чистоту думок, мрію, довірливість, казку, захоплення від відкриття світу, доброту [1, с.7-12].

Проектуючи творчо своє життя, розробляючи і здійснюючи свій індивідуальний життєвий сценарій, молодші школяри оволодівають не лише необхідними знаннями, але й вміннями, зрештою, можливо, чи не найвищим мистецтвом – мистецтвом жити. Мистецтво жити – це особливе вміння і висока майстерність у творчій побудові особистістю свого життя, що базується на глибокому його знанні, розвиненій самосвідомості і володінні системою засобів, методів, технологій програмування і здійснення життя як індивідуально-особистісного життєвого проекту.

Процес творчої побудови особистістю свого життя містить формування образу світу, у якому вона живе, і себе самої як складової частини цього світу.[2,c.9]

Отже, здатність до життєтворчості, як будь-яке інше обдарування людини, не дається при народженні. На цій стадії вона існує лише у вигляді передумов, які підлягають розвитку в процесі навчання, виховання та саморозвитку особистості. Педагогіка життєтворчості спонукає учителів на різноманітну педагогічну дію, вдумливе осмислення особистісної глибини і самобутності дитини, надання їй простору для життєтворчості, самовизначення, вироблення потреби у саморозвитку, тобто загалом все це утверджує гуманістичну педагогіку духовного взаємоплину поколінь, пробуджуючи у кожному вчителеві історично відповідального суб’єкта процесу розвитку людини.
Література:


  1. Суржанська В. А. Розвиваємо творчі здібності. – х.: Вид. група “Основа”, 2007. – 112с.

  2. І.Г. Єрмаков. Життєтворчі виміри виховного простору.// Виховна робота в школі. №5.-с.7-14.

  3. В.Паламарчук. Системно виховувати інтелектуально-творчу особистість.// Завуч. №4.-с.2-9.

  4. Сучасний філософський словник. -3-е вид. - К.: Рад. шк., 1991.-560с.

  5. Педагогічна енциклопедія. – К.: Рад. шк., 2000.-512с.


К вопросу о реализации проектной деятельности в образовательном процессе

To question on realization of project activity in

educational process
Подстригич Анна Геннадьевна,

Томский государственный педагогический университет, РФ

доцент кафедры математики, теории и методики обучения математике
В настоящее время особенно остро встает проблема качества образования. В статье раскрывается трактовка термина «проектная деятельность», также отмечается место и роль проектно-исследовательской деятельности как дидактического средства интеллектуального развития обучающихся в учебном процессе.

At present the problem of quality of education is very urgent. In the paper the author reveals the treatment of the term “project activity”. The paper also treats the problem of the role and the place of a project-research activity as didactic means of intellectual developing students in a process of study.
В последние годы в связи с происходящими изменениями в характере развития, приобретения и распространения знаний активно обсуждаются вопросы обновления содержания, форм и методов обучения, решение которых должно содействовать повышению качества образования. В основе новой методологии образования – научить учиться всю жизнь – находятся ни критерии объема и полноты конкретного знания, а его методологические функции. От современного специалиста требуются такие способности, как системное мышление (исследовательское, творческое, рефлексивное), способность к решению проблем, способность к взаимодействию, информационно-техническая компетентность, способность действовать, способность к самообучению. Перечисленные способности являются основным приоритетом проектного образования.

Отметим, что основным источником информации (в отличие от традиционного обучения, где основным источником информационных смыслов является преподаватель) в проектной технологии (методе проектов) выступают: учебные исследования (теоретической либо прикладной направленности); активная работа обучающихся с текстами (учебными, научными); коммуникации (учебные, а также научные как элементы научного поиска в рамках совместной деятельности).

Чтобы осознать методологические основы метода проектов, рассмотрим различные подходы к пониманию термина «проект».

Слово «проект» происходит от латинского «projectus» – брошенный вперед. В настоящее время под проектом начинают понимать идею, которой субъект может и вправе распоряжаться как своей мыслью. Этот термин часто применяется в менеджменте, означая в широком смысле любую деятельность, представленную как комплекс отдельных шагов. За рамками управленческой терминологии понятие «проект» часто связывается с понятием «проблема». Проект как проблема «может означать подлинную ситуацию творчества, где человек перестает быть просто собственником идей, отказывается от своего, частного, чтобы получить шанс натолкнуться на что-то другое, наполниться им, проявить его в своем творчестве». Именно такое толкование проекта открывает широкие возможности для его использования в образовательном процессе. В последнее время методу проектов уделяется пристальное внимание во многих странах мира, ведутся серьезные исследования по проблемам проектной деятельности. Речь идет об эволюции этого понятия, суть которого в последовательном расширении его объема от проекта как вида профессиональной деятельности до качественно нового понимания проектной деятельности в общенаучном значении.

Как отмечает И.И. Ляхов, в настоящее время усилился процесс проектизации знания, культуры и производства. Проектность становится определяющей чертой современного мышления. Главное в современном проектировании  деятельность субъекта, в процессе которой происходят качественные изменения личности.

В современной педагогической литературе можно встретиться как с термином «метод проектов», так и с термином «проектная деятельность». Метод проектов трактуется как своеобразный педагогический инструмент, с помощью которого решаются определенные дидактические задачи. Проектная деятельность  способ организации образовательного пространства обучающихся.

В процессе проектной деятельности изменяется отношение обучающихся к учению, так как при освоении учебного предмета они не получают знания в готовом виде, а создают их в процессе обучения. При этом возрастает ценность умения понимать, какие именно знания необходимы, как их обработать, как использовать при решении актуальных задач, как сформулировать запрос на информационную и интеллектуальную помощь (поддержку), как построить конструктивное общение (КАК должно и надо делать). Кроме того, чтобы осуществлять проектирование необходимо научиться вырабатывать собственное видение будущего, опираясь на собственную картину мира.

Очевидно, что формировать навыки проектной деятельности целесообразно уже на самых ранних этапах образования. Конкретные пути и методы формирования проектной культуры могут широко варьироваться от игровых приемов (игровое проектирование) до решения проблемных задач (создание исследовательских проектов). Овладение навыками проектной деятельности не обязательно связано с выделением особого предмета или предметов.

Однако необходимо создание нового методического обеспечения, возможно, специальных инновационных учебно-методических комплексов, содержащих проблемные тексты, упражнения, задачи, направленные на реализацию данного вида учебно-познавательной деятельности. Примерами могут служить учебные тексты серии «Математика. Психология. Интеллект» (МПИ-проекта, руководимого Э.Г. Гельфман и М.А. Холодной), в которых часто поднимаются вопросы, требующие реализации в процессе изучения математики проектно-исследовательской деятельности:

деятельности, обеспечивающей создание условий для повышения качества образования; развития познавательного интереса к учебному предмету; формирования коммуникативных и методологических умений (вести дискуссию, самостоятельно планировать, организовывать свою работу); достижения успешности по предмету (ЗУН – знаний, умений и навыков); развития базовых интеллектуальных (познавательных) качеств (по М.А. Холодной, КИТСУ – компетентности, инициативы, творчества, саморегуляции и уникальности склада ума); порождения личностных замыслов (формирование открытой познавательной позиции  открытого, вариативного познавательного отношения к миру) и т.п.




ПАРТНЕРСТВО ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО НАВЧАЛЬНОГО

ЗАКЛАДУ В ГАЛУЗІ ВДОСКОНАЛЕННЯ

І РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

THE PARTNERSHIP OF THE SECONDARY

EDUCATIONAL ESTABLISHMENT IN THE BRANCH

OF IMPROVEMENT AND DEVELOPMENT OF

THE SCHOOL EDUCATIONAL SYSTEM
УДК 37/013
Ричкова Лариса Володимирівна,

Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, доцент



Зарянська Тетяна Іванівна,

Харківська загальноосвітня школа

І-ІІІ ступенів № 36, заступник директора з виховної роботи

У статті висвітлюються напрямки та принципи соціального партнерства загальноосвітнього навчального закладу із дошкільними, позашкільними та вищими навчальними закладами, яке має на меті

вдосконалення та розвиток системи шкільної освіти. Розглянуто складові соціального партнерства на прикладі підсистеми «профільна освіта». Проведено аналіз пріоритетних напрямків партнерства освітніх установ із загальноосвітньою школою.

The directions and principles of social partnership of secondary educational establishments with primary schools, extra schools and higher educational establishments are lit in this article, it has got an aim to improve and develop a system of school education. It has been examined the components of social partnership on the example of the subsystem “the profile education”. It has been analyzed the leading directions of the partnership of the educational institutions with the secondary school.
Соціальне партнерство є одним із шляхів розбудови сучасної демократичної освіти, активізації всіх, кому не байдужа доля школи через об’єднання резервів, сил, з використанням набутого досвіду та сучасних методик соціального партнерства. Зацікавленість школи у партнерстві є очевидною. Відносини партнерства необхідні для створення умов для всебічного розвитку особистості учня, реалізації його здібностей, творчого потенціалу. Складовими соціального партнерства є зміст партнерської акції, етапи; принципи її реалізації; мотивація учасників до виконання такої акції; експертиза процесів, що супроводжують соціальне партнерство (1.)

Для загальноосвітнього навчального закладу розробка моделі соціального партнерства починається із визначення напрямків партнерства, що обумовлені визначеністю цільової функції. Пріоритетними ми вважаємо ті напрямки, які націлені на впровадження в умовах школи державних, регіональних та районних програм; власних проектів та дозволяють вирішувати найбільш складні проблеми розвитку закладу, кожної дитини, вчителя, розширення демократизації відносин між усіма суб’єктами педагогічної взаємодії.

Визначення напрямків партнерства залежить від багатьох чинників законодавчого, часового, природного, історичного та іншого характеру. Партнерство залежить від культурно-освітнього потенціалу, традицій, ставлення можливих партнерів один до одного, рівня економічного потенціалу тощо. Школа може розглядатися як відкрита педагогічна система завдяки розбудові та реалізації механізмів взаємовпливу на процеси, які відбуваються в освітній та соціальній сфері суспільства через партнерські зв’язки. Партнерство ґрунтується на взаємопраці, на спільних інтересах та потребах, добровільності участі у партнерській акції, рівноправності усіх партнерів у межах виконання партнерської угоди (програми, проекту), відповідності змісту, цілей та наслідків вимогам законодавства в сфері освіти. У педагогічній системі загальноосвітнього навчального закладу виділити підсистеми, наприклад, „сім’я-школа”, „профільна освіта”, „управління”, „дошкільна – шкільна – вузівська освіта”, „культурологічна освіта”, „правова освіта” тощо. Підсистеми мають свою специфіку, тому і партнерські акції в межах цих підсистем відрізняються видами взаємовідносин (суспільні, нормативно-правові, методологічні, методичні, організаційні, управлінські); специфічним змістом.

Партнерство відрізняється від поодиноких розрізнених дій саме змістом, пріоритетом загальних інтересів і цілей над інтересами окремого партнера. Саме тому вважаємо за доцільне для кожного напрямку партнерства розробляти довгострокові цільові програми (проекти), які можуть бути об’єднані у загальну програму соціального партнерства загальноосвітнього навчального закладу в галузі вдосконалення і розвитку системи шкільної освіти.

Партнерами школи на сьогодні виступають, в першу чергу, сім’я, дошкільні навчальні заклади, позашкільні заклади, вищі навчальні заклади, суспільні організації, правові організації, підприємства тощо. Взаємовідносини між школою та цими партнерами будуються за правилами:


  • прийняття рішень на базі партисіпації, тобто за безпосередньою участю причетних до проекту партнерів та їх виконавців;

  • забезпечення субсидарності управління акціями партнерства, тобто прагнення делегувати повноваження щодо прийняття рішень на якомога нижчий рівень управління ;

  • забезпечення системності та цілісності у розробці управлінських рішень, проведення аналізу ефективності та доцільності партнерства;

  • постійна турбота про своєчасне забезпечення партнерства реальною інформацією та знаннями в потрібному обсязі;

  • науково - методичне забезпечення партнерства, розвиток мови спілкування та співпраці партнерів, прогнозування, програмування та планування погоджених партнерами ініціатив.

  • обов’язкове дотримування вимог чинного законодавства;

  • обов’язкове впровадження безперервного моніторингу розвитку методів і засобів організаційної та іншої роботи, використовуваних соціальними партнерами.

  • виходити не з потрібних а з можливих витрат та спроможностей партнерів;

  • реальність та ефективність досягнення мети партнерства(2).

Складовими соціального партнерства в межах реалізації проекту „Профільна школа” між знз № 36 м. Харкова та Університетом цивільного захисту України є: Створення умов для вибору сфери професійної діяльності майбутніх абітурієнтів навчальних закладів системи МНС. Було запроваджено комплекс заходів з організації роботи на базі загальноосвітніх шкіл у різних регіонах України, створенню мережі профільних класів. Мета їх діяльності – створення системи якісної спеціалізованої підготовки, орієнтованого ознайомлення на вибір професії в галузі МНС, на формування рис майбутнього фахівця з питань захисту особистості від несприятливих умов соціалізації у надзвичайних ситуаціях.

Вимоги до інтеграції загальної і допрофесійної підготовки, специфіка змісту та форм організації навчально-виховного процесу у таких класах обумовили пошук принципово нового профілю навчання в межах технологічного напрямку. Найбільш точно відтворює вищезазначені особливості і разом з тим специфіку допрофесійної компетенції учнів такий навчальний профіль, як соціально-орієнтовані технології.

Під соціально-орієнтованими технологіями слід розуміти, по-перше, психолого-педагогічні технології захисту особистості від несприятливих умов соціалізації, по-друге, технології захисту особистості у надзвичайних ситуаціях. Селективні курси, розроблені для цих профільних класів, охоплюють питання пожежної та аварійно-рятувальної справи, психологічної адаптації до несприятливих умов тощо. Базові загальноосвітні дисципліни для учнів профільних класів не змінюються за кількістю годин, вимогами програм, але їх зміст наповнюється завданнями практичного змісту відповідно до сфери практичної діяльності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Шейко В.М. Культура. Цивілізація. Глобалізація ( кінець XIX – початок XX ст.) : В 2 т. – Т. 1 – Х. : Основа, 2001 - 520с.

  2. Задорожний Г.В., Коврига О.В., Смоловик В.В. Соціальне партнерство – реальний шлях до відкритого суспільства – Х.: ХІБМ, 2000. – 192 с.

УДК 378.147



МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ПІД ВПЛИВОМ ЗМІН

В ОСВІТЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ

TECHNIQUE OF LECTURING UNDER INFLUENCE

OF CHANGES IN EDUCATIONAL SPACE.
Ротова Т.А.,

Київський національний торговельно-

економічний університет, к.е.н., доцент
У тезах доповіді висвітлюються проблемні питання, пов’язані із перетвореннями у сфері освіти. Зазначено на необхідності врахування цих змін при використанні різних методик навчання та розробці відповідного методичного забезпечення дисциплін. Звернено увагу на значущість для сучасного викладача постійного підвищення його кваліфікації.

In theses of the report the problem questions connected with changes in education are taken up. Necessity to consider these changes is designated at use of different techniques of lecturing and development of respective methodical maintenance of disciplines. It is paid attention to the importance of constant improvement of professional skill for the modern teacher.
Освітня політика, яка є складовою політики будь-якої держави, визначає стратегічні цілі та завдання розвитку освітнього потенціалу країни, гарантує їх реалізацію. Особливо відчутно трансформації в освіті останніми роками, що пов’язано із приєднанням України до Болонського процесу, адаптацією до європейських принципів. Це вимагає підвищення якості викладання, що багато в чому, залежить від методики викладання, творчих підходів викладача. З цієї позиції важко переоцінити значущість якісного викладання, яке, безперечно, є ключем до освіти. Для досягнення якісної освіти однією з суттєвих умов є створення системи сучасних методик навчання, зорієнтованих на студентів, які мають свої цінності та мотивації у навчанні.

Викладач має орієнтуватися на активне опанування різних методик проведення занять, як традиційних (з елементами постановки проблемних питань), так і інноваційних (дуальних лекцій, case-study).

Одним з прийомів активізації проведення лекційного заняття є застосування опорних конспектів лекцій. Серед багатьох переваг, вони дозволяють поєднати класичну лекцію з дискусією, поставити питання логічного характеру, а місця для заповнення сприяють розвитку навичок пошуку нової інформації, «свіжих» статистичних даних, прикладів із реальної практики, фактів тощо.

Час диктує необхідність оновлення структури та змісту навчальних дисциплін, розробок методичного характеру. Врахування змін при розробці методичних матеріалів стає важливою умовою результативного навчання.

Викладач має розуміти й постійно переглядати свої підходи до викладання, базувати його на фактах, прикладах, документах, історичних матеріалах, що дозволяє звертати увагу студентів на швидкоплинні зміни. «Щоб встигати за розвитком сучасного мінливого світу, студентам потрібно чимало знань і навичок, оскільки існує безпосередній зв’язок між рівнем освіти людини та її професійним та економічним добробутом».1

Безумовно, суттєвою складовою у застосуванні сучасних методик навчання та отримання інформації для проведення занять є Інтернет. Але, не дивлячись на таке потужне джерело, думається, викладачу доцільно наголошувати на значущості роботи із книгою - підручником, посібником, статтями з наукових журналів. Важливим для створення сучасного методичного забезпечення є наявність бібліотечних фондів. Так, у бібліотеці КНТЕУ книжковий фонд становить понад 1млн. 150 тис. примірників, 500 назв періодичних видань з питань економіки, менеджменту, права та інш.

Окремим дискусійним питанням, що знаходиться під впливом модернізації освіти, є методика проведення індивідуально-консультативної роботи викладача із студентом.

Для відстеження розвитку науки, технологій, розробки нових продуктів та послуг викладачеві необхідно постійно підвищувати свій професійний рівень, зокрема, відвідувати різноманітні семінари, тренінги, проходити стажування, у т.ч. за кордоном. Але тут є складності фінансового характеру.

Врахування всього зазначеного вище сприятиме не тільки на вдосконаленню самого процесу викладання, а й вмінню оцінювати та розуміти трансформаційні процеси та відповідно відображувати їх у своїй роботі. Як студенту, так і викладачеві.

Применение инновационных

подходов в процессе обучения физике
Седюкевич О.П.,

Томский государственный педагогический университет, РФ

аспирант каф. Общей физики

Серебренникова А.С.,

Томский государственный педагогический университет, РФ

аспирант каф. Общей физики

г. Томск

В статье Серебренниковой А.С., Седюкевич О.П. «Применение инновационных подходов в процессе обучения физике», рассматривается роль мировоззрения в формирования личности, описывается роль образно-знаковой наглядности в процессе обучения физике. Приведены примеры заданий, позволяющие отследить степень сформированности мировоззренческой компоненты, и предлагается использование интегративных таблиц, в которых используются различные виды наглядности при изучении какого-либо явления природы.

Социально-экономические изменения, происходящие в современном обществе, не могли не затронуть современное образование, которое тем самым притерпивает значительные изменения, обусловленные обновлением его содержания. В связи с этим особое значение приобретает задача совершенствования школьного образования, разработки новых средств, методов, форм способствующих развитию личностных качеств учащихся.

Следует обратить внимание, что одним способов развития личности является формирование мировоззренческой компоненты. Проблемами данного вопроса занимались многие ученые, но, несмотря на многочисленные исследования в этом направлении, мировоззренческая проблематика остается весьма актуальной. Это связано с тем, что быстро меняющийся мир требует выработки сформированных морально-нравственных ориентиров личности адаптированных к современным жизненным ситуациям [1].

При формировании естественнонаучного мировоззрения используют различные методические подходы [2]. Однако вопрос разработки методов диагностики сформированности мировоззрения учащихся остается до сих пор не достаточно изученным и не решает проблемы организации обучения естественным наукам, способствующих формированию мировоззрения учащихся и их ценностных ориентаций [3].

В связи с этим мы предлагаем использовать на уроках физики комплексный подход при организации учебного процесса, предлагая учащимся различного рода задания: работа с ценностно-смысловыми текстами, имеющими физическое содержание, описание истории открытий фундаментальных законов, факты из биографий известных ученых; написание эссе, в которых учащиеся отражают свои мировоззренческие взгляды.

Так, при изучении темы «Основные положения молекулярно кинетической теории" работая с текстами, содержащими ценностно-смысловую компоненту, учащиеся составляют вопросы, в которых отражаются их взгляды и убеждения, относительно данного явления. После этого ученики меняются вопросами и высказывают свое мнение по данному вопросу. Далее происходит процесс обсуждения отношений учащихся к рассматриваемому явлению, формируется обобщенный вывод. Также формированию мировоззрения способствует использование средств наглядности.

Наглядный образ воспринимаемого объекта возникает не сам по себе, а в результате активной познавательной деятельности человека. Степень наглядности образов представления может быть различной в зависимости от индивидуальных особенностей человека, от уровня развития его познавательных способностей, от его знаний, а так же от степени наглядности исходных образов восприятия.



Важной составной частью информации обмена между людьми служит создание способа передачи информации в зрительно-наглядной форме. Используя различные типы и виды наглядности, увеличивая количество источников информации, можно создать такой комплекс, из которого учащиеся будут отбирать именно те, которые характерны для их индивидуального стиля учения.

Учитывая специфику предмета и индивидуальные особенности учащихся, можно в процессе обучения физики использовать интегративные таблицы [3] в которых приводятся различные виды наглядности (формулы, графики, чертежи, рисунки) одного и того же объекта природы, учащиеся излагают его в определенной знаково-символической форме. Все они отражают одну и ту же сущность реального мира, приводят к единому знанию, как бы кодируя разнородную информацию единообразным способом.

Таким образом, используя перечисленные выше методы формирования и диагностики на уроках физики, мы развиваем личностную компоненту учащихся, как отражение требований современного социокультурного развития общества.
Список литературы

  1. Колкова Н.В. Исследование сформированности естественнонаучного мировоззрения школьников [Текст]: Дис. … канд. пед. наук: 13.00.01. - Томск, 2003. –144 с.

  2. Мечинская, Н.А. Психологические проблемы формирования мировоззрения / Н. А. Мечинская // Формирование мировоззрения школьников / под ред. Э. И. Моносзона. – М., 1978. – 170с.

  3. Скрипко З.А., Седюкевич О.П., Серебренникова А.С. Использование образно-знаковой наглядности в процессе обучения физике в современной школе [Текст]/ Скрипко З.А., Седюкевич О.П., Серебренникова А.С.// Вестник ТГПУ. 2007. Вып. 6 (69). Сер.: Естественные и точные науки. С. 93 – 99. (Статья поступила в печать 15.12.2006).

УДК 371.3:371.68



Використання інформаційно-комунікаційних

технологій в професійній діяльності педагога
Слуцька Ірина Анатоліївна,

вчитель інформатики Шосткінської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів № 1 Сумської області
В статті досліджується актуальна проблема використання інформаційно-комунікаційних технологій в професійній діяльності педагога для якісної підготовки учнів до життя за умов інформатизації суспільства. Особлива увага надається використанню мультимедійних технологій. Обґрунтовуються основні умови, які впливають на ефективність процесу підготовки педагога до занять.

The article investigates the actual problems of using informative-communicative technologies in the professional activity of teacher for more qualified preparation of students in the condition of informatisation of the society. The special attention is paid to the usage of multimedia technologies. The basic conditions which influence the effectiveness of the process of preparation of the teacher for lessons are described.
Новий якісний етап у розвитку освіти можливий лише за умови інтенсивного запровадження інформаційно-комунікаційних технологій в професійній діяльності педагога для якісної підготовки учнів до життя за умов інформатизації суспільства.

Важливим аспектом комп'ютеризації навчально-виховного процесу є використання сучасних мультимедійних комплексів, до складу яких входять: інтерактивна дошка, мультимедійний проектор, комп'ютер, сканер та принтер. Виконуючи державну програму «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті на 2006-2010 роки» у грудні 2005 року, одним із перших в області, в Шосткинській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1 був обладнаний кабінет інформаційно-комунікаційних технологій з вказаними вище технічними засобами. І це відкрило широкі можливості для піднесення освітнього процесу на новий рівень.

Використання мультимедійного комплексу дає можливість ефективно використовувати час на уроці, підвищує ефективність презентації методичного матеріалу, дозволяє демонструвати Інтернет-сайти у режимі реального часу, проводити педагогічні ради, семінари, наради, а також відкриває багато інших можливостей управлінської діяльності та навчально-виховного процесу. При роботі доцільно використовувати програмні засоби учбового призначення з реєстру, затвердженого МОН України, іншим варіантом використання комп'ютера в педагогічному процесі є створення вчителем або учнями і використання на уроках мультимедійних презентацій.

Мультимедійні засоби навчання стали невід’ємною частиною роботи педагогів школи. За 2 роки в мультимедійному кабінеті вчителями школи проведено велику кількість уроків. Динаміка росту: 2005-2006 н.р. – 5% вчителів застосовують інформаційні технології, 2006-2007 н.р. – 25%, 2007-2008 н.р. – 55 %.

На базі школи в мультимедійному кабінеті проведені відкриті уроки під час проведення обласних семінарів методистів з початкової освіти та бібліотечних фондів, а також засідання обласної школи педагогічної майстерності вчителів математики профільних класів. Під час проведення виїзних курсів підвищення кваліфікації при СОІППО продемонстрували уроки із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій вчителі початкових класів. Було проведено 5 міських семінарів для директорів шкіл, заступників з виховної роботи, вчителів інформатики, зарубіжної літератури, української мови та літератури.

Педагоги використовують мультимедійний комплекс завдяки проведенню в школі семінарів-практикумів для вчителів школи, щодо застосування комп’ютерних технологій та розробки програмних засобів та комп’ютерних презентацій. Також в школі 5 вчителів мають Міжнародний сертифікат за програмою «Intel. Навчання для майбутнього».

Інформаційні технології в педагогічному процесі дозволяють:


  • корінним чином змінити організацію процесу навчання, формуючи у учнів системне мислення.

  • раціонально організувати пізнавальну діяльність школярів.

  • використати комп'ютери з метою індивідуалізації учбового процесу і звернутися до принципово нових пізнавальних засобів.

Використання сучасних інформаційних технологій в педагогічній діяльності може забезпечити:

  • інтенсифікацію всіх рівнів учбово-виховного процесу;

  • багатоаспектний розвиток школяра;

  • підготовку випускників школи до життя в умовах інформаційного суспільства;

  • реалізацію соціального замовлення, обумовленого процесами глобальної інформатизації.

Важливу роль у зазначених процесах відіграє професійна майстерність керівника ЗНЗ, особиста фахова підготовка його та заступників; вміння користуватися комп’ютером кожного учасника освітнього процесу. Тому питання про підвищення кваліфікації діючих керівників закладів освіти та вчителів у цьому напрямі є винятково актуальним.

І я вірю, що в кожні школі новітні інформаційні технології в найближчий час стануть невід’ємною складовою освітньої діяльності.


Література

  1. Гродецька Т.М. Освіта в Україні. Збірник нормативних актів. – Х.: «Світ-Прес», 1999. – 256 с.

  2. Національна Доктрина розвитку освіти в Україні//Освіта України. 2001. - № 33.

  3. Освітні технології: Навч.-метод.посіб./ О.М.Пєхота, А.З.Кіктенко, О.М.Любарська та ін.; За ред. О.М.Пєхоти. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 255 с.

  4. Сайт Міністерства освіти і науки України www.mon.gov.ua

УДК 378:130.122(043.2)



Сучасні контури духовності та вища школа

The modern boundaries of spirituality and higher school
Смирнова Анна Валентинівна,

Національний авіаційний університет, аспірант, м. Київ


Основною рисою сучасного суспільства є його входження у перехідний етап зміни культурних універсумів, що значно розширює поле діяльності вищої школи і перетворює процес навчання у процес самонавчання, самовиховання і саморозвиток.

The main feature of the modern society is his entry in the transition stage of the cultural universes change, that significantly increases the sphere of higher school action and transforms the educational process to process of self-instruction, self-education and self-development.
Процеси глобалізації виявляються не лише у сфері політики, економіки, екології, а й у соціокультурному середовищі людини. На сучасному етапі в культурній сфері відбувається процес універсалізації норм і цінностей, що реконструює диспозиції потреб індивідів (елементи мотивації до дії). Головною характеристикою сучасної культури, згідно з І.Коном, є установка на розвиток індивідуальності безвідносно до будь-якого завчасно заданого стандарту [2]. Основною рисою сучасного суспільства є його входження у перехідний етап зміни культурних універсумів: сучасна людина, замість розвитку соціальних ролей, збільшення інформаційного контакту з об’єктивним світом, вдосконалюється у розумінні інформаційних мереж, а замість розвитку своєї особистісної внутрішньої свободи звертається до віртуальної свободи Інтернета [1]. В цілому можна відмітити, що йде процес десоціалізації та деформації особистості, її чуттєвої сфери та духовних основ.

У процесі диференціації суспільства за економічними, політичними та статусно-рольовими ознаками відбувається руйнування сформованих ціннісно-нормативних моделей життєдіяльності молоді та виникає феномен маргінальності морально-етичних засад функціонування особистості в нових соціокультурних умовах. Цінності, які побутували в попередню епоху, втрачають свою актуальність попри сформований потужний духовний потенціал, а нові – набувають поширення, насамперед, серед представників молодіжних груп та об’єднань.

Абсолютна більшість молоді ще до кінця не розсталася зі «старими» цінностями і не засвоїла «нові» цінності. Звідси – величезна суперечливість ціннісного світу і поведінки молоді. Крім того, ціннісна структура свідомості молоді характеризується [4] різким посиленням індивідуальних цінностей: родина, любов, особистий успіх, матеріальна забезпеченість, комфорт тощо. Очевидно, що без чітких етичних і цивільних орієнтирів не відбудеться формування світоглядного ядра особистості молодої людини.

Традиційними інститутами соціалізації є родина, навчальні заклади, виробничі колективи. Проте в сучасних умовах практично жоден з цих інститутів не виконує своїх функцій. У такій ситуації значно розширюється поле діяльності вищої школи: їй пропонується не тільки готувати фахівців у традиційних сферах діяльності, але й формувати контури цивілізації, здатної розробляти й реалізовувати цю стратегію.

Принципово нове становище вищої школи обумовлюється необхідністю реагування на загальносвітові тенденції, пов'язані з орієнтацією системи освіти на потреби інформаційного суспільства.

Вища школа поступово перетворюється на повноправного суб'єкта ринкових відносин, що стимулює трансформацію її структури, зміна функцій, знаходження нових джерел фінансування, пошук нових методів навчання й контролю знань. В умовах інтеграції наукового знання, яка дедалі поглиблюється, існуючий розподіл вищої освіти на гуманітарну, природничу й технічну виявляється вразливим. Питання не зводиться лише до організаційних аспектів. Він вписується в проблему більш широку: який внесок повинна й може внести вища школа в розвиток культури й духовності, яка її культуротворча місія.

Тому в науково-методичній літературі все частіше використовується термін “професійне виховання” У широкому значенні професійне виховання – це функція трудового та суспільного життя, а у вузькому – функція навчального закладу, що спеціально створює умови для вирішення проблеми підготовки висококваліфікованих спеціалістів [3, с. 254]. Основним принципом професійного виховання вважаємо пріоритетність формування позитивної “Я-концепції” професіонала в ході навчання та формування суспільно-необхідного образу професійного майбутнього як основи ідентичності. Виховна функція навчального закладу полягає у забезпеченні таких умов, за яких процес освіти (що включає виховання, навчання, розвиток) перетворюється в процес самонавчання, самовиховання, саморозвитку.
Література:

1. Иордаки Н.А. Методологические основания воспитания духовности: Дис…канд. филос. Наук: 09.00.03/ НАУ им. Н.Е.Жуковского «ХАИ» – Х., 2003. – 193 с.

2. Кон И.С. Психология ранней юности: Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1989. – 255 с.

3. Фирсов М. В., Студенова Е. Г. Теория социальной работы: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – 432 с.

4. Ярошенко А.О. Формування духовних цінностей в сучасній вищій школі засобами гуманітарних наук: Автореф. дис…канд. філос. наук: 09.00.03 / Інститут вищої освіти НАН України. – Київ, 2003. – 18 с.

УДК 378 (083.74)



Поняття стандартизації вищої освіти

в проблемному полі філософії освіти

Concept of standardization of higher education in the problem field of philosophy of education
Терепищий Сергій Олександрович,

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

аспірант
Робота є спробою теоретичного пошуку системного визначення понять «стандарт вищої освіти» та «стандартизація вищої освіти» в сучасному освітньому дискурсі, як центральних категорій подальших наукових розвідок. На основі аналізу літератури здійснено спробу дати власні визначення цих понять для кращого розуміння їх суті в проблемному полі філософії освіти.

The article is the result of theoretical search of system determination of concepts «standard of higher education» and «standardization of higher education» in modern educational discussion, as central categories of subsequent scientific researches. On the basis of analysis of literature an attempt to give own determinations of these concepts for the best understanding of their essence in the problem field of philosophy of education is carried out.
Соціокультурна трансформація суспільства на початку ХХІ століття значно загострила проблему взаємної адаптації освіти і самого суспільства, без розв’язання якої не варто сподіватися на прогресивний поступ людства. Основною глобальною тенденцією урегулювання цієї проблеми виступає феномен стандартизації освіти.

Загалом зростаючий інтерес дослідників до стандартизації вищої освіти зумовлений потребами освітньої практики. Багатоаспектність даного феномену зумовлює його розгляд представниками широкого спектру наук – філософії, педагогіки, методики окремих дисциплін, соціології, економіки, теорії державного управління та інших.



Нашою метою була концептуалізація поняття «стандартизація вищої освіти» в проблемному полі філософії освіти. Також ми спробуємо дати власне узагальнене визначення даного поняття для його використання в майбутньому дослідженні.

Найбільш повне визначення поняття «освітній стандарт» сформулював на основі ґрунтовного дослідження В.І. Байденко [1]. Він вважає, що освітній стандарт це «образ» освіти в її суттєвих параметрах, який відображає мету і цінності освіти, її зміст і результати (вимоги до рівня підготовки), основні характеристики освітніх програм, формативну структуру освітнього процесу, його об’ємну і часову структуру з орієнтацією його на поетапне і підсумкове діагностування ступенів досягнення мети, рівень освіти і освітченості в масштабах країни та її адміністративних територій, на порівнюваність і співставність в міжнародному плані.

Проте В.І. Байденко не єдний, хто намагається визначити ці поняття. Варто назвати роботи С.У. Гончаренка [3], Б.М. Бім-Бада [9], В.М. Полонського [10], О.А. Олекс [8], Б.С. Гершунського та В.М. Березовського [2], Альберта Тайджнмана і Т. Невілла Поствейта [7], Д. Дмітрієва [4] та багатьох інших.

Феномен стандартизації вищої освіти має своє відображення і в законодавчому полі. Відповідно з статтею 1 Закону України «Про вищу освіту» стандарт вищої освіти – це сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти, зміст навчання, засіб діагностики якості вищої освіти та нормативний термін навчання [5].

Номологічний аналіз сучасного українського законодавства у сфері освіти, загалом, і, зокрема, вищої освіти вказує на високий рівень уваги до стандартів, як наріжних каменів у фундаменті вітчизняної системи освіти.

Так, стаття 15 Закону України «Про освіту» вказує, що державні стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання освіти [6].

Згідно із статтею 11 Закону України «Про вищу освіту» систему стандартів вищої освіти складають державний стандарт вищої освіти, галузеві стандарти вищої освіти та стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів. Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм навчання [5].

Кабінетом Міністрів України затверджені вимоги до державних стандартів вищої освіти (постанова КМУ від 7 серпня 1998 р. № 1247), в яких наголошується, що державні стандарти вищої освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання вищої освіти. Відповідність освітніх послуг державним стандартам вищої освіти визначає якість освітньої та наукової діяльності вищих навчальних закладів.

Державні стандарти вищої освіти застосовуються з метою забезпечення якості вищої освіти і потреб народного господарства, науки та культури у фахівцях, а також розроблення, впровадження та удосконалення нормативної і навчально-методичної бази, що регламентує підготовку фахівців з вищою освітою.

Державні стандарти вищої освіти є обов'язковими для виконання усіма суб'єктами в системі вищої освіти [11].

Таким чином держава встановлює, що саме освітні стандарти є стрижнем освітньої системи та еталоном діяльності усіх суб’єктів вищої освіти.

Цікава позиція Президента України В.А.Ющенка, який 1 вересня 2007 року відповідаючи на запитання студентів під час прямого телемосту «Освічена молодь – інвестиція для України», сказав: «Якщо освіта залишиться без змін, пряме арифметичне фінансування цього сектору є безперспективне». Одним із шляхів прогресивних змін в системі освіти Президент України вважає стандартизацію: «На мій погляд, нам треба пройти з глибоким розумінням три щаблі модернізації національної освіти. Перше, це є стандартизація… Безумовно, повинна відбуватися універсалізація навчального процесу, зокрема, уніфікація навчальних програм, їх уніфікація із міжнародним досвідом» [12].

Ми вважаємо, що стандарт вищої освіти – це філософсько-освітній концепт формалізований у вигляді нормативно-правових документів, який ґрунтуючись на соціальних нормах, актуальних і прогнозованих потребах сфери праці у висококваліфікованих фахівцях та можливостях реальної системи освіти, визначає концептуальне ядро системи вищої освіти, її мету, цінності та мінімальний рівень вимог до випускника вищого навчального закладу, розроблений із залученням та на користь всіх зацікавлених сторін.

Стандартизація вищої освіти – це соціально-освітній феномен безперервного становлення і упорядкування системи стандартів вищої освіти за допомогою удосконалення сукупності нормативно-правових документів для їх загального і багаторазового застосування з метою оптимального поєднання вимог суспільства до людей з вищою освітою та можливостями системи вищої освіти по задоволенню цієї потреби.

Даною науковою розвідкою далеко не вичерпується проблематика стандартизації вищої освіти. Для цілісного філософсько-освітнього бачення даної проблеми потрібно розглянути аксіологічні, антропологічні та соціально-філософські аспекти стандартизації вищої освіти та глибоко проаналізувати близькоспоріднені поняття, що стане предметом майбутніх досліджень.
Література


  1. Байденко В.И. Образовательный стандарт: теоретические и концептуальные основы (Опыт системного иседования). – Дис. д-ра пед.н. – М., 1999. – 298 с.




  1. Гершунский Б.С., Березовский В.М. Методологические проблемы стандартизации в образовании // Педагогика. – 1993. – №1. – С.27–30.

  2. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – Київ: Либідь, 1997. – 376 с.

  3. Дмитриев Д. Ответственность государства за образованость граждан // Народное образование. - 1996. - №10. – С.5 – 8.

  4. Закон України «Про вищу освіту» // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 20. – С. 134 (з подальшими змінами і доповненнями)

  5. Закон України «Про освіту» // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1991. - № 34. - С.451 (з подальшими змінами і доповненнями)

  6. Моніторинг стандартів освіти / За ред. Альберта Тайджнмана і Т. Невілла Поствейта. – Львів: Літопис, 2003. – 328 с.

  7. Олекс О.А. Управление развитием образования: организационно-педагогический аспект. – Минск: РИВШ, 2006 – 332 с.

  8. Педагогический энциклопедический словарь / Гл. ред. Б.М. Бим-Бад; Редкол.: М.М. Безруких, В.А. Бопотов, Л.С. Глебова и др. – М.: Большая Российская энциклопедия, 2002. – 528 с.

  9. Полонский В.М. Словарь по образованию и педагогике. – М.: Высш. шк., 2004. – 512 с.

  10. Постанова Кабінету Міністрів України «Про розроблення державних стандартів вищої освіти» // Офіційний вісник України. - 1998 р. – № 3. – С. 108.

  11. http://www.president.gov.ua. – Офіційне Інтернет-представництво Президента України. – Стенограма телемосту «Освічена молодь – інвестиція для України» за участю Президента України В.Ющенка, 1 вересня 2007 року.

УДК 371


Профільне навчання – можливість

підготовки учня до життя
Титаренко Наталія Володимирівна,

Центр моніторингу столичної освіти, м Київ, методист вищої категорії


У тезах висвітлено особливості запровадження профільного навчання в старшій школі та обґрунтовано його вплив на формування особистості учня, здатного адаптуватися до постійних життєвих змін.

The thesis reflects specific features of introduction of profile education in high school, and provided basis for its influence on a student's personality, capable of adaptation to constant vital changes.

Зміни, що відбуваються в суспільстві, визначають формування в особистості таких якостей як: ініціативність, креативність, комунікативність, гнучкість мислення, діалогічність, уміння робити вибір, уміння шукати інформацію та активно працювати з нею, особиста відповідальність, здатність до зміни видів діяльності, адаптивність тощо. Але традиційна шкільна освіта практично не займається цим питанням.

Одним із ефективних шляхів вирішення цієї проблеми є запровадження профільного навчання. Профільне навчання відрізняється від поглибленого вивчення предметів, яке базується на знаннєвому підході, оскільки профільне навчання визначається діяльнісним підходом. Тому запровадження профільного навчання має базуватися на якісних змінах змісту освіти, форм організації навчального процесу та підготовки кадрів.

Структура профільної школи має формувати в учня готовність до самостійного життя, трудової діяльності, здатності та бажання до подальшого вдосконалення професійних навичок.

Оскільки профільне навчання повинно максимально враховувати інтереси, здібності та подальші життєві (у першу чергу професійні) плани учня школа, під час організації своєї структури, має виходити з цілей учня. Подальші життєві плани та можливості учня дозволить визначити комплексна діагностика на етапі допрофільної підготовки.

Досить важливу роль у професійному виборі учня відіграють батьки, тому під час формування структури профільного навчання необхідно враховувати і цілі сім’ї.

Профорієнтаційна робота з урахуванням стану сучасного ринку праці також становить суттєвий компонент побудови структури профільної школи. Динамічні зміни ринку праці мають враховуватися як на етапі допрофільної підготовки, так і на етапі профільного навчання.

(Допрофільна підготовка – процес навчання, виховання і профорієнтаційної роботи з учнями, який дозволяє обґрунтовано, з урахуванням індивідуальних особливостей та інтересів, вибрати галузь діяльності або професію, сформувати інтерес та загальну готовність до праці.



Профорієнтаційна робота – найважливіший компонент допрофільної підготовки, який включає систему соціологічної, педагогічної, психологічної допомоги учням у формуванні їхнього професійного самовизначення, підготовку учнів до обґрунтованого вибору професії, яка задовольнятиме його особистісні інтереси та потреби суспільства.

Профільне навчання – цілісна система спеціалізованої підготовки старшокласників, яка направлена на диференціацію та індивідуалізацію навчання у профільній школі, яка здатна забезпечити свідомий вибір старшокласниками своєї професійної діяльності та сформувати потребу особистості до неперервної професійної діяльності.)

Тобто профільна школа має одночасно відповідати європейським стандартам і задовольняти динамічні потреби суспільства.

Типові навчальні плани для старшої школи загальноосвітніх навчальних закладів у структурі 12-річної школи (наказ МОН України від 07.05.2007 р. № 357 «Про внесення змін до наказу МОН України від 23.02.2004 року № 132 «Про затвердження Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів 12-річної школи») визначили, що кожен з профілів передбачає вивчення предметів на одному з трьох рівнів:

- рівень стандарту – навчальні предмети не є профільними чи базовими (наприклад, математика в художньо-естетичному профілі, історія у фізико-математичному профілі);

- академічний рівень – навчальні предмети не є профільними, але є базовими чи наближеними до профільних (наприклад, хімія у фізичному профілі);

- профільний рівень, який передбачає поглиблене вивчення відповідних предметів, орієнтацію їх змісту на майбутню професію (наприклад, мови та літератури на філологічному профілі).

Зміст профільної освіти реалізується за допомогою двох складових:

1) інваріантна складова

- базові навчальні курси обов’язкові для всіх учнів, направлені на завершення загальноосвітньої підготовки учнів;

- профільні навчальні курси забезпечують поглиблене навчання за базовими курсами, обов’язкові для учнів, які вибрали даний профіль навчання.



2) варіативна складова

- елективні курси (поняття «елективний курс» походить від англ. (to elect, election, elective – обирати, вибір, вибраний, для вибору) задовольняють інтереси учнів. Елективні курси можуть обиратись не тільки згідно з обраним профілем, а й за власним бажанням учня, який хоче поглибити власні знання з певних дисциплін, але є обов’язковими. Необхідно враховувати можливість змінювати учням елективні курси;

- факультативні курси обираються учнями. Можуть бути спрямовані на додаткове та поглиблене вивчення предметів, професійну орієнтацію, вирівнювання тощо.

Врахування всіх складових під час запровадження профільного навчання в старшій школі дозволить сформувати в учня якості, які дозволять йому уміло реагувати на будь які зміни в житті.


Список використаної літератури:

1.Наказ МОН України від 07.05.2007 р. № 357 «Про внесення змін до наказу МОН України від 23.02.2004 року № 132 «Про затвердження Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів 12-річної школи»

2.Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомендації з освітньої політики. – К.: «К. І. С.», 2003. – 296 с.

3.Педагогика. Учебное пособие для студентов педагогических вузов и педагогических колледжей / Под ред. П.И. Пидкасистого. – М., 1996. – 638 с.

4.Профильное обучение: теория, опыт, перспективы: Сб. статей /Под ред. И.Е. Карпухина; Отв. Ред. Л.М. Линецкая. – Стерлитамак: Стерлитамак. Гос. пед. Ин-т, 1999. – 121 с.

УДК 378.11 : 37.032



Гуманістичний підхід до організації самостійної роботи студентів як передумова формування сучасної особистості

The humanistic approach to the organization of students’ self-directed learning as the prerequisite of modern personality formation
Товчигречка Леся Вікторівна,

викл. кафедри педагогіки СумДПУ ім. А.С. Макаренка


Розглянуто гуманістичні основи організації самостійної навчальної роботи студентів як необхідної умови зростання та розвитку особистості у процесі життєдіяльності.

The organization of students’ self-directed learning on the basis of humanistic point of view as necessary condition of personal growth and development over the lifespan is considered.
Провідною характеристикою сучасного життя є його надзвичайна мінливість. Тому навчальні заклади не можуть обмежуватися лише транслюванням знань, сталих істин та цінностей, оскільки вони скоро стануть непридатними чи навіть шкідливими для життя у сучасному суспільстві. Навчальні заклади мають пропагувати гнучкість, відкритість новому, уміння адаптуватися та сприймати неочікувані зміни. Ці якості напевно будуть необхідними протягом всього життя особистості, в той час як спеціальні навички та знання швидко стають застарілими.

Саме тому на сучасному етапі розвитку освіти особливої актуальності набуває проблема створення умов для формування особистості, яка має високий рівень самосвідомості, творчої активності, керується у своїй діяльності та поведінці гуманістичними цінностями [6, 81].

Нині педагогічною наукою ведеться пошук нових гуманістичних моделей організації навчання, здатних утвердити якісно нові взаємини між суб’єктами навчання, які забезпечать інтенсивне оволодіння комплексом знань, умінь і навичок, а також гармонійний розвиток творчої особистості студента.

Відомо, що підвищення ефективності процесу навчання може бути досягнуте за рахунок упровадження передових гуманістичних підходів, у центрі уваги яких – унікальна цілісна особистість, яка прагне до максимальної реалізації своїх можливостей, відкрита для сприйняття нового досвіду, здатна на свідомий і відповідальний вибір у різноманітних життєвих ситуаціях.

Ефективна організація навчання передбачає створення такого навчального середовища, в якому вже в рамках навчання студент набуває навичок самостійної роботи, вчиться орієнтуватись в інформації, що постійно оновлюється, з тим, щоб протягом життя можна було постійно використовувати будь-які можливості для оновлення, поглиблення і збагачення вже одержаних знань відповідно до вимог модернізації [10, 57]. Систематичне поповнення знань стає природною передумовою вдосконалення особистості.

Важливими елементами підвищення ефективності сучасної вищої освіти є постійне навчання протягом усього життя та мотивоване залучення студентів до самостійного навчання.

Головна ознака самостійної роботи полягає не в тому, що студент навчається без безпосередньої участі викладача, а в тому, що в його діяльності поєднується функція переведення інформації в знання, вміння та функція управління цією діяльністю.

Як відзначають дослідники цього питання, у студентів повина бути сформована цілісна система уявлень про свої здібності та вміння їх використовувати. Студенту потрібно зрозуміти не тільки запропоновані викладачем цілі, а й формувати їх самому. Він повинен уміти моделювати власну діяльність, тобто створювати умови, сприятливі для досягнення мети, використовувати власний досвід під час набуття знань [5, 25].

На основі сучасних теорій гуманістичного навчання можна ствержувати, що індивідуальні відмінності, наприклад, схильність до навчання індивідуально або в групі, конкретне або абстрактне мислення, виконання проектів-завдань вчителя або створення власних стратегій навчання, гендерні особливості сприйняття інформації мають бути враховані в процесі підготовки завдань для самостійного навчання [7, 145]. При цьому поліпшується якість роботи студентів та їх здатність до самооцінки та орієнтування в новій інформації.

Самостійна навчальна робота є основою самоосвіти, формує відповідну мотивацію та навички. В якості вихідною тут виступає положення про розвиток особистості на всіх етапах її життєдіяльності. Самоосвіта виступає як умова розвитку особистості, забезпечення її творчого потенціалу і можливостей, реалізації здібностей, росту компетенції.

Таким чином, самоосвіта є інтегративним елементом усього життя людини, коли здійснюється тісний взаємозв’язок базової і додаткової освіти, постійне навчання протягом усього життя; кожен новий імпульс до пізнання забезпечується внутрішнім розвитком і мотивацією людини, що є основою самої можливості подальшого її удосконалення.

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка