Міністерство освіти І науки україни уманський державний педагогічний університет



Сторінка1/22
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.15 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ПАВЛА ТИЧИНИ


ЗБІРНИК

НАУКОВИХ ПРАЦЬ


Частина 2

Київ – 2006

ББК 74.2я43

З 41

Збірник наукових праць затверджено постановою

Президії ВАК України 9 лютого 2000 р. №2-02/2 перелік 4

(Бюлетень ВАК №2, 2000 р.) як наукове видання щодо публікації наукових

досліджень з галузі педагогічних наук. Засновник: Уманський

державний педагогічний університет імені Павла Тичини.

Реєстраційне свідоцтво: КВ № 7095.
Головний редактор:

Мартинюк М.Т.доктор педагогічних наук, професор, ректор Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.
Редакційна колегія:

Кузь В.Г.доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України;

Побірченко Н.С.доктор педагогічних наук, професор, проректор з наукової роботи;

Коберник О.М. – доктор педагогічних наук, професор, декан технолого-педагогічного факультету;

Біда О.А.доктор педагогічних наук, професор, зав. кафедри методики початкового навчання;

Тищенко Т.М.кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови, відповідальний секретар.
Рецензенти:

Сметанський М.І.доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри педагогіки Вінницького педагогічного університету ім. М. Коцюбинського;

Пометун О.І.доктор педагогічних наук, професор, завідувач лабораторії історичної освіти Інституту педагогіки АПН України.
Рекомендовано до друку Вченою радою Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (протокол № 3, від 30.10.2006 р.)
Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Частина 2 / Гол. ред.: Мартинюк М.Т. – К.: Міленіум, 2006. – 266 с.
ISBN 966-8063-91-7

До збірника увійшли статті, у яких науковці розглядають актуальні проблеми удосконалення навчально-виховного процесу середньої і вищої школи, висвітлюють результати наукових досліджень у галузі педагогічних наук.

Автори опублікованих матеріалів несуть повну відповідальність за достовірність наведених фактів, цитат, статистичних даних, імен власних та інших відомостей.
© УДПУ імені Павла Тичини, 2006

© Видавництво «Мілуніум», 2006



ЗМІСТ


Андрійчук Н.М.

ВИМОГИ ДО НАУКОВО-МЕТОДИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

ВЧИТЕЛЯ НАРОДНИХ ШКІЛ В УЧИТЕЛЬСЬКИХ

СЕМІНАРІЯХ (кінець ХIХ – початок ХХ ст.) ........................................



7


Антонова О.Є.

ПІДХОДИ ПРОВІДНИХ ДІЯЧІВ НОВОГО ЧАСУ

ДО РОЗУМІННЯ ОБДАРОВАНОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ

ВИХОВАННЯ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ .................................................



13


Бадья Л.А. 

ЕКСТЕРНАТ ЯК АЛЬТЕРНАТИВНА ФОРМА

ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОГО НАВЧАННЯ

У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст. ..................................



20


Балдинюк О.Д. 

ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ХУДОЖНЬО-ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ ЯК МЕТА ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО

ВЧИТЕЛЯ ДО ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ:

ПОШУК МЕТОДОЛОГІЧНИХ ОРІЄНТИРІВ ........................................




27

Бондаренко Т.В. 

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ

КРАЄЗНАВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ ............................................


34


Бондаренко О.М. 

КОМП’ЮТЕРНІ ТА МУЛЬТИМЕДІЙНІ ОСВІТНІ

ТЕХНОЛОГІЇ У ФАХОВІЙ ПІДГОТОВЦІ

МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ....................................................................



40


Бріт Н.М. 

ІРЛАНДСЬКИЙ ДІАЛЕКТ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

ЯК ФАКТОР РОЗВИТКУ АНГЛОМОВНОЇ КАРТИНИ СВІТУ .........


48


Гембарук А.С. 

ДО ПРОБЛЕМИ ЗМІСТУ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ

МОВИ ЯК ДИДАКТИЧНОЇ КАТЕГОРІЇ ................................................


58


Гога О.М. 

РОЗВИТОК ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ УЧНІВ

НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ .................................................................


65


Горохівський П.І. 

РОЛЬ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНО-ІСТОРИЧНОГО СЕРЕДОВИЩА У ФОРМУВАННІ ОСОБИСТОСТІ

ВЧИТЕЛЯ ІСТОРІЇ ....................................................................................

73


Грітченко Т.Я. 

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-МОВНОГО

СТИЛЮ СПІЛКУВАННЯ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ...........................................................................



80


Демченко І.І. 

ГУМАНІЗАЦІЯ ВИХОВАННЯ ЯК КЛЮЧОВИЙ ЕЛЕМЕНТ

НОВОГО ПЕДАГОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ ...........................................


86


Денисенко В.А. 

ДИНАМІКА ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ-СЛОВЕСНИКА ДО ЕКСПЕДИЦІЙНОЇ

НАРОДОЗНАВЧОЇ РОБОТИ З УЧНЯМИ

ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ ...........................................................




91

Екало С.П. 

ВИХОВНИЙ ІДЕАЛ ТА ДЕЯКІ ШЛЯХИ ЙОГО

ДОСЯГНЕННЯ У ФІЛОСОФСЬКИХ ПОГЛЯДАХ ОСНОВОПОЛОЖНИКІВ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ

ЧЕРКАЩИНИ (ЗІСТАВНИЙ АСПЕКТ) .................................................




97

Квас В.М. 

СТРУКТУРНО-ЛОГІЧНИЙ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ЗМІСТУ

ДИСЦИПЛІН ВИЩОЇ І СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ ......................................


104


Коваль В.О. 

ЛІНГВОДИДАКТИЧНІ ОСНОВИ НАВЧАННЯ

ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ ШКОЛЯРІВ ..........................................


111


Коваль Л.В. 

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ

МЕТОДИКО-МАТЕМАТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

В УМОВАХ ЗАПРОВАДЖЕННЯ БОЛОНСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ ..........


117

Ковальчук Л.О. 

ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ГЕНДЕРНОГО

ВИХОВАННЯ У ШКОЛАХ НІМЕЧЧИНИ ............................................


126


Комар О.А. 

НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ ЧЕРЕЗ СПІЛКУВАННЯ ........................



131


Костікова І.І. 

ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ ПЕДАГОГІЧНОГО

ДОСЛІДЖЕННЯ У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ

МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ....................................................................



139


Кочубей Л.В. 

ФОРМИРОВАНИЕ КУЛЬТУРЫ ОТНОШЕНИЙ МЛАДШИХ ШКОЛЬНИКОВ НА УРОКАХ РУССКОГО ЯЗИКА .............................




147


Кравчук О.В. 

ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ

ФАКУЛЬТЕТІВ ДО ВПРОВАДЖЕННЯ СУЧАСНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ НА

УРОКАХ З КУРСУ «Я І УКРАЇНА» .......................................................




152

Кучеренко І.А. 

ФОРМУВАННЯ СТИЛІСТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ .............................................................................




158


Мальцева О.І. 

РОБОТА ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ УКРАЇНИ З БАТЬКАМИ ЧЕРЕЗ ПОСЕРЕДНИЦТВО ДІТЕЙ (ДРУГА ПОЛОВИНА 20-х – ПЕРША ПОЛОВИНА 30-х РОКІВ

ХХ СТОЛІТТЯ) ..........................................................................................


163

Мамчур Л.І. 

КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ:

ЇЇ РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ В УСПІШНОМУ СПІЛКУВАННІ ....................


168


Мартін А.М. 

ВИКЛАДАННЯ ГЕОГРАФІЇ В ШКОЛАХ РОСІЇ

(XIX – ПОЧАТОК XX СТОЛІТТЯ) .........................................................


174


Мелешко В.В. 

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ОСВІТИ

У СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ ...................................................................


182


Ободянська Н.П. 

ДО ПИТАННЯ ПРО ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК

ТРАДИЦІЙ ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ У СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ ..............................

189


Печенко І.П.

ВПЛИВ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

НА ПРОЦЕС СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ ....................


196


Рацул А.Б. 

ПЕДАГОГІКА СПІВРОБІТНИЦТВА В РОБОТІ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА З БАТЬКАМИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ .....................




202


Рацул А.В. 

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ

ІНОЗЕМНИХ МОВ У 80-90-х рр. ............................................................


210


Рацул О.А. 

ВПЛИВ ОЛЕКСАНДРА ПОТЕБНІ ТА МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА НА ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДУ ТА ПОЧУТТЯ ГРОМАДЯНСЬКОСТІ У СТУДЕНТІВ ТА ПРОГРЕСИВНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ ................................




218

Совгіра С.В. 

ОПЕРАТИВНА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ЕКОЛОГІЧНУ

ДІЯЛЬНІСТЬ ШКІЛ-ЛАБОРАТОРІЙ .....................................................


226


Ципко В. 

ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНИМ ДИСЦИПЛІНАМ СТУДЕНТІВ ВНЗ .......................................................




236


Шкваріна Т.М. 

ЗМІСТ ТА СТРУКТУРА ПРОГРАМИ « МЕТОДИКА

НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ДІТЕЙ

ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ» ............................................................................



244


Шоробура І.М. 

ПРОБЛЕМА ПЕРІОДИЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ РОЗВИТКУ

ШКІЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЧНОЇ ОСВІТИ ...................................................


252


Яковлева Л.В. 

ДЕЯКІ ВІДОМОСТІ ПРО РІВНЯННЯ ВИЩИХ СТЕПЕНІВ ...............



261



УДК 37(09) (477.4/7)

Н.М. Андрійчук

аспірант,

Житомирський державний

університет імені Івана Франка
ВИМОГИ ДО НАУКОВО-МЕТОДИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

ВЧИТЕЛЯ НАРОДНИХ ШКІЛ В УЧИТЕЛЬСЬКИХ СЕМІНАРІЯХ

(кінець ХIХ – початок ХХ ст.)
У статті визначаються вимоги до науково-методичної підготовки вчителів народних шкіл, що ставилися в курсі викладання педагогіки в учительських семінаріях України кінця ХІХ – початку ХХ століття. На основі аналізу архівних документів автор робить висновок про рівень підготовки майбутніх народних учителів для роботи із широкими народними масами.
The article determines the requirements concerning scientific and methodical preparation of people’s school teachers, which were taught within the course of pedagogy in the teaching seminaries of Ukraine at the end of the 19th – the beginning of the 20th centuries. On the basis of the archive documents analysis the author makes a conclusion about the level of the future people’s teachers’ readiness for work with great masses of folk people.
Підготовка сучасного вчителя – одна з найважливіших кадрових проблем суспільства, від вирішення якої багато в чому залежить успіх перебудови освіти в країні. Основним завданням педагогічних навчальних закладів є здійснення високоякісної професійної підготовки, яка відповідає всім сучасним вимогам навчання і виховання дітей. Одним з найважливіших напрямків удосконалення професійної підготовки майбутніх учителів є процес формування їхньої науково-методичної та педагогічної спрямованості. Істориками педагогіки широко вивчалася проблема підготовки вчителів у вищих навчальних закладах (І. Важинський, Н. Дем’яненко), їхню подальшу роботу у народних школах (Т. Столярчук, Б. Ступарик), але, на нашу думку, ролі учительських семінарій, безпосередньо призначених для підготовки учительських кадрів для народних шкіл, приділялася незначна увага в історико-педагогічній науці.

Метою статті є виявити вимоги до науково-методичної підготовки вчителя народних шкіл в учительських семінаріях України кінця ХІХ – початку ХХ століття; проаналізувати історичні джерела, які дають відомості про правила та вимоги до семінаристів, що стосувалися різних аспектів їхньої життєдіяльності під час перебування в статусі вихованців семінарії.

Якщо простежити розвиток педагогічної науки, можна помітити таку тенденцію: в історико-педагогічних дослідженнях, що стосуються становлення елементарних шкіл, значна увага приділялася саме професійній підготовці вчителя. Звичайно, кожен період визначав і вимагав дотримання певних критеріїв професійної діяльності вчителя, але, все-таки, існують вимоги до підготовки вчителя та особистісні характеристики, притаманні будь-якому вчителеві у будь-який час.

Ми вивчаємо проблему підготовки вчителів народних шкіл в учительських семінаріях України кінця ХIХ – початку ХХ століття. Цей період характеризується зростанням національного й культурного відродження в країні. В цей час створювалися недільні школи для навчання дорослого населення, але українські селяни не відчували необхідності отримання освіти для майбутнього, оскільки школа була чужою для українського народу через використання російської мови у підручниках, а також через ігнорування українських традицій, звичаїв, культури, тощо [3]. Думку про обов’язковість загального навчання мали донести до широких народних мас народні вчителі, які працювали в сільській місцевості і дуже часто виконували не тільки свої прямі обов’язки, але й вважалися найосвіченішими людьми у селі, до яких можна було звернутися із будь-якою проблемою, чи то медичною, чи то сільськогосподарською, чи то будь-якою іншою. Проте, цих учителів не вистачало, виникала потреба у достатній кількості кадрів для навчання селян грамоті.

Народних учителів готували у спеціальних закладах – учительських семінаріях, які почали відкриватися у 60-ті роки ХIХ-го століття після розробки К.Д. Ушинським плану заснування таких навчальних закладів. Свої думки К. Ушинський виклав у статті «Проект учительської семінарії». За його планом, ці навчальні заклади повинні були мати загальний, уніфікований характер для всієї Російської імперії [6].

На думку влади, для сільських народних шкіл найбільш відповідним вчителем мав бути виходець із селян, професійна підготовка якого була досить дешевою, адже призначенням семінарій була підготовка не висококваліфікованих педагогів, а недорогих вчителів, які б мали бажання жити народним життям і не прагнули панства й чиновництва. «Призначення семінарій – бути розсадниками істинних народних учителів й провідниками в народонаселення через цих учителів істинних же начал російської народності, віри православної й любові до Царя та Вітчизни» [7, 3-22].

Курс навчання в учительських семінаріях тривав 3-4 роки і був досить нетривалим для того, щоб дати семінаристам якісну загальноосвітню та спеціальну підготовку. Основним завданням учительських семінарій було релігійне виховання, що сприяло формуванню покірності та відданості престолу й церкві. Так «Правилами для вступників у Коростишівську учительську семінарію і тих, хто навчається в ній», опублікованими в 1882 р., передбачалося дисциплінарне покарання аж до виключення з навчального закладу осіб, які нехтували виконанням релігійних обов’язків [2, арк. 11]. Однак, учні часто порушували цей параграф, завдаючи чимало клопоту начальству. Зокрема, у звіті за 1876 р. директор цієї семінарії відзначав занепад релігійного почуття учнів, зауважуючи, що це виходить здебільшого від дітей церковнослужителів [1, арк. 66-67]. У 1900 р., наприклад, за постановою педагогічної ради учительської семінарії чотирьом вихованцям було знижено оцінку з поведінки за ухиляння від богослужіння. Такі заходи покарання вживалися часто. Ще в 1875 р. було затверджено «Інструкцію учительським семінаріям Міністерства народної освіти», де особлива увага приділялася вихованню майбутніх учителів у дусі відданості престолу і церкві [4].

Семінарія, як і будь-який інший заклад, вимагала дотримання певних правил поведінки й ставила певні вимоги до вихованців, як морально-дисциплінарного та релігійного, так і організаційного характеру. Серед них були такі: «Заклад, що виховує і навчає учнів, встановлює той порядок, якого повинні дотримуватися ті, що навчаються. ... Учительська семінарія – це навчально-виховний заклад, який розвиває в учнях силу волі та витримку. ... Кожен вихованець учительської семінарії як майбутній керівник у народній школі повинен виховувати у собі глибоке релігійне почуття і бути ревним виконавцем вимог православної християнської віри: без цього щирого почуття та істинної віри ніхто не може бути народним вчителем» [8, 16].

За недотримання цих правил і невиконання вимог семінаристів виключали із семінарії, або, принаймні, включали в «особливопредставлені» списки, що подавалися до Міністерства народної освіти. Випускникам, що входили до таких списків, учительських місць не надавали. При цьому Міністерство народної освіти виконувало певне соціальне замовлення – виховати й підготувати гідного, високоморального народного вчителя.

До учительських семінарій вступали учні, переважним чином, з міських двокласних шкіл і навчання будувалось на базі п’ятирічної школи. Серед предметів, що викладались у семінарії, були Закон Божий, російська і церковнослов’янська мови, арифметика, геометрія, російська і загальна історія, російська і загальна географія, природознавство, письмо, малювання, основи педагогіки, гімнастика, співи та практичні заняття у школі [12, 1-3]. До розкладу занять семінарії було включено тільки основні предмети, які майбутні народні вчителі мали викладати в народних школах. Про те, щоб розвивати їх всебічно, не йшлося. Наприклад, такий навчальний предмет як іноземні мови у розкладі учительської семінарії був відсутній, що, на нашу думку, доводить намір Міністерства народної освіти сформувати у майбутніх народних учителів лише елементарну грамотність, а не всебічно розвинену особистість. Визначаючи обсяг загальноосвітніх знань, які повинні були отримати семінаристи, уряд вважав, що народних учителів не можна «занадто учити» і давати їм широке коло знань, адже знання сприяють вільнодумству і змушують молодих людей шукати собі кращого життя. Вважалось, що народний учитель повинен мати обмежений запас загальноосвітніх знань і вміти викладати їх ясно і точно.

Самі ж учительські семінарії страждали від нестачі висококваліфікованих викладацьких кадрів. Викладачі учительських семінарій досить часто змінювалися через доволі низьку заробітну платню, що було однією з причин низького освітнього рівня семінарій. Зміст навчальних предметів, що вивчалися у семінаріях, був насичений великою кількістю фактичного матеріалу, майже не пов’язаного між собою, засвоїти який можна було методом простого запам’ятовування, а здебільшого зазубрювання. Крім того, через зміни у навчальних програмах у семінаристів не вистачало часу на те, щоб займатися самоосвітою, вільного часу практично не було [9].

За рівнем викладання учительські семінарії в Російській імперії відставали, скажімо, від подібних навчальних закладів у Німеччині, тому у 1872 р. Міністерством народної освіти було дозволено відряджати за кордон директорів та викладачів учительських семінарій з метою запозичення досвіду [10]. Учительська семінарія надавала лише посередню (за якістю) педагогічну і трудову підготовку майбутнім учителям та навички педагогічної практики в школі, знання ж основ науки в учнів були недостатніми. Не існувало і відповідної матеріальної бази для навчання.

Порівняно із загальноосвітньою, професійна підготовка майбутніх учителів була певною мірою організована краще. В семінаріях читався курс педагогіки, який включав в себе й історію педагогіки. Семінаристів також навчали елементам методики викладання та теорії виховання; принципам та методам навчання; необхідності врахування психолого-педагогічних особливостей дитини при викладанні предметів; дотримання певних правил поведінки стосовно учня. Особлива увага зверталася на вивчення зарубіжної педагогіки, насамперед німецької – теорій Й. Песталоцці, Ф. Фребеля, А. Дістерверга. До курсу педагогіки в семінаріях включалось не лише вивчення теорії. Аналіз деяких архівних документів показує, що при вивченні курсу педагогіки досить велика увага з боку викладачів приділялася засвоєнню майбутніми вчителями принципів навчання. В програмах з педагогіки і методичних рекомендаціях учителів, які складали ці програми, можна знайти майже всі принципи навчання, відомі на сьогодні:


        • принцип природовідповідності організації навчання («Навчайте відповідно до природи; застосовуйте фізичну та розумову діяльність учня, ігри, цікавість дитини, її фантазію та здібність до спостереження» [11, 24-67]);

  • принцип наступності і перспективності («Починайте викладання з тієї точки, на якій знаходиться учень; виявіть, в якому стані знання учня до початку викладання, уникайте змішаних понять і не робіть готових висновків за учня» [11, 24-67]);

  • принцип систематичності навчання («Переходьте від близького до далекого, від легкого до складного, від відомого до невідомого; навчайте елементарним, а не науковим або догматичним способом» [11, 24-67]);
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка