Міністерство освіти І науки україни уманський державний педагогічний університет



Сторінка14/22
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.15 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   22

УДК 81.161.1(07)

Л.В. Кочубей

к. пед. н., доцент,

Глухівский державний

педагогічний університет
ФОРМИРОВАНИЕ КУЛЬТУРЫ ОТНОШЕНИЙ МЛАДШИХ ШКОЛЬНИКОВ НА УРОКАХ РУССКОГО ЯЗЫКА
У статті теоретично обґрунтовано роль формування культури взаємин молодших школярів на уроках з російської мови.
The forming of the culture of relationships at the Russian lessons is theoretically proved in the article.
Кардинальные преобразования, происходящие в социальной и экономической жизни нашего общества, выдвигают на передний план задачу формирования активной личности, способной стать субъектом отношений качественно нового типа. Их социальная значимость, нравственная ценность, выраженные в характере и направленности человеческой деятельности, в значительной мере зависит от уровня культуры отношений. Являясь стержневым элементом личностной культуры, культура отношений проецируется на характер деловых, межличностных и других связей, а через них – на качество и эффективность труда, выступая существенным стимулом положительного эмоционального настроя в трудовом коллективе, гарантией взаимопонимания при установлении различного рода контактов между людьми.

Ведущая роль в формировании культуры отношений учащихся принадлежит общеобразовательной школе как основному звену системы воспитания подрастающего поколения.

Проблема человеческих отношений и их культуры рассматривались в трудах философов, социологов, психологов, педагогов: Б.Г. Ананьева, Р.А. Будагова, А.С. Макаренко, В.А. Сухомлинского.

В трудах А.С. Макаренко даны определения культуры человеческих взаимоотношений: в исследованиях А.А. Леонтьева выявлена роль отношений в формировании всесторонне развитой личности; педагогические аспекты проблемы воспитания личности посредством формирования тех или иных отношений занимают одно из ведущих мест в трудах О.С. Богдановой, Н.И. Болдырева.

Однако, как показывает анализ теории и школьной практики, до настоящего времени не определено в полном объеме значение культуры отношений в этом процессе, отсутствует научно обоснованная система ее формирования соответственно возрастным периодам, что и обусловило актуальность написание нашей статьи. Кроме того, не осуществлен структурно-компонентный анализ и не обоснованы в полной мере критерии и уровни проявления этого личностного образования у детей различных возрастных групп. Отсутствует целенаправленность, систематичность и оперативность в осуществлении педагогического управления процессом формирования культуры отношений. Для большинства педагогов характерно неумение подобрать оптимальные воспитательные методы, которые обеспечивают в единстве развитие нравственного сознания и опыта поведения учащихся. Недостаточно изучены закономерности и условия установления данной личностной характеристики у младших школьников. В то же время результаты исследований психологов (Л.С. Выготский, Н.И. Жинкина) дают основания полагать, что для школьников именно этот возраст является синзитивным периодом в формировании основ культуры отношений на уроках русского языка [1]. В психолого-педагогической науке все пристальнее обращается внимание на формирование всесторонне развитой личности как совокупности всех действенных отношений, специфически отраженных в индивидуальных особенностях каждого человека [2]. Огромный вклад в разработку теории отношений внес В.Н. Мясищев, создавший психологическую модель структуры личности, основным элементом которой являются отношения. В этом психическом образовании он выделил познавательный, эмоционально-мотивационный и поведенческие компоненты, что определило целостный подход к изучению и формированию личности [3].

Педагогическая сущность отношений раскрыта в трудах К.Д. Ушинского, считавшего отношения истинным объектом педагогической работы [4 ].

Вместе с тем, для более глубокого решения проблемы воспитания личности необходимо учитывать особенности индивидуального восприятия и отражения детьми педагогических воздействий, возможность деформации их результатов под влиянием внешних факторов и внутренних условий. Этим обуславливается необходимость создания в учащегося определенного алгоритма восприятия, понимания, оценивания природных и социальных связей, а также формирования собственных отношений к окружающей действительности на основе их соотнесения с культурными ценностями общества. Такой алгоритм заложен в основе интегративного личностного образования, которым является культура отношений. Как интегративное целостное образование, культура отношений представляет собой ориентируемую на объект отношения систему, характерными для человеческих отношений психическими и познавательными процессами: восприятие, понимание, оценивание, и влияние. Оно состоит из следующих компонентов: культуры восприятия отношений, культуры их понимания, культуры оценивания, культуры реализации и влияния на объект отношения. Отсюда следует, что культура отношений младших школьников представляет собой реализацию ими сущностных сил в процессе восприятия, понимания, оценивания, отношений и влияние на объективную действительность посредством их осуществления. Она основана на усвоении, актуализации и адаптации детьми культурных ценностей к реальному отношенческому процессу в ходе переживания, осознания и утверждения себя в роли субъекта отношений. Главной системообразующей функцией отношений является гуманистическая функция.

Основной целью формирования культуры отношений младших школьников является подготовка их к установлению и реализации различных по характеру отношений к природе, обществу, людям, самому себе.

Именно культура отношений является мерой развития человека, ибо она характеризуется не только и не столько объемом усвоенных им ценностей общественной жизнедеятельности людей на протяжении всей их истории, сколько самим способом, каким человек приобщается к этим ценностям. Не случайно само понятие «культура» в переводе с латинского обозначает «возделывание, обработка, усовершенствование почвы». Именно поэтому культура отношений воплощает стиль мышления и поведения человека, поскольку она охватывает все стороны общественной жизни, любой вид человеческой деятельности. Она характеризует не только образованность – широту и глубину знаний человека, но и его воспитанность, интеллигентность – умение четко выразить свою мысль, внимательно выслушать, сделать правильное встречное движение, с достоинством и в соответствии с обстановкой держать себя.

Общение есть процесс непосредственных взаимоотношений, обращения людей друг с другом, основанный на разумном понимании и намеренной передаче знаний, мыслей и переживаний в соответствии с социальными нормами и условиями осуществляемой ими деятельности. Выполняемые виды деятельности образуют и различные формы и способы отношений. Если даже человек просто обратится к кому-либо, чтобы спросить, как пройти на такую-то улицу, здесь мы все равно имели дело с деятельностью (можно условно назвать ее поисковой). В жизни может иметь место и просто коммуникативная деятельность, основанная на потребности общения как такового. В этом случае культура отношений выступает как деятельность. Человек реализует в общении всегда определенные цели деятельности. Разносторонние знания и остроумие, чувство юмора и переживания – все, что несет в себе человек, он использует и выявляет в отношениях с другими людьми. Он не может быть просто хранилищем интересных сведений или упражняться в остроумии наедине с собой – тогда утрачивается смысл его духовного развития. Внутреннее обогащение человека движется его стремлением быть полезным для других. Кроме того, для человека как существа социального, всегда велика потребность выговориться, чем-то поделиться, что-то разузнать, выяснить, обменяться мнениями с другими людьми. Это значит, что культура отношений в школе несет в себе более глубокую функцию, нежели просто контакты между людьми. Понятие «культура отношений» несравненно шире.

В физиологическом смысле культура отношений, культурные навыки представляют собой закрепленные условные рефлексы (так называемые динамические стереотипы) – реакции организма на раздражение центральной нервной системы. Этими раздражителями могут быть различные, конкретные обстоятельства, явления внешнего мира – это сигналы, названные академиком Павловым сигналами первой нервной системы. Кроме них, для людей в отличие от животных, раздражителем является слово, речь – это сигналы второй сигнальной системы, действующие опосредственно, посредством слова. Речь – главнейшее средство общения людей, средство обмена мыслями, средство взаимного понимания.

Речь не только является средством выражения мысли и чувства, но и помогает мышлению: формируя мысль, речь в то же время формирует ее. Приучаясь точно, кратко, последовательно и красиво говорить, мы приучаемся в то же время последовательно и выразительно мыслить.

Речь – яркий и выразительный показатель степени культурности человека. Великий русский педагог К.Д. Ушинский посвятил значению родного языка, его роли в воспитании культуры отношений лучшую по этому вопросу во всей мировой педагогической литературе статью «Родное слово». Ушинский писал: «Язык народа – лучший, никогда не увядающий и вечно вновь распускающийся цвет всей его духовной жизни, начинающийся далеко за границами истории [4].

Часто приходится наблюдать, что дети, пока находятся в помещении школы, соблюдают правила культурной речи, но на улице, возвращаясь из школы, во дворе во время игр они употребляют вульгарные слова и выражения, неправильные обороты речи, разговаривают грубым, зазорным тоном. Культурная речь отличается богатством слов и в то же время лаконичностью, экономным их употреблением, немногословностью, точностью, выразительностью, изящной простотой, красотой.

Надо обогащать запас слов. Надо расширять, воспитывая культурную речь детей, их словарный запас. Обогащение словаря лучше всего достигается на уроках языка и литературы, а так же чтением книг.

Культура речи и культура отношений – это два неразрывных понятия. Речь культурного человека должна быть свободна от вульгаризмов – грубых, нелитературных слов и выражений. Надо решительно искоренять из речи детей и подростков вульгарные слова и выражения, заимствованные из уголовного жаргона. Нередко приходится слышать, как ребята из какого – то ухарства щеголяют между собой такими словами, как «шамать», «газует» (бежит), «красючка», «шакал» (трус), «лягавый». Встречаются вульгарные выражения : «на большой палец», «ни фига», «заткнись», «труба» (в смысле пропал), «ни бум бум». В настоящее время появились новые вульгаризмы «атомно» (в смысле отлично, превосходно), «железно» (в смысле решительно, твердо). Очень часто можно услышать «ну, пока!» (при прощании). Довольно упорно держится в речи некоторые неправильные согласования и неправильные в грамматическом отношении формы, например: «Сколько время?». Всякий раз, когда слышишь этот вопрос, хочется сказать: «Ты ведь не скажешь: Сколько вода? Сколько хлеб?». После слов «сколько» ставится всегда родительный падеж.

Как вид воспитания культуры отношений, всякий школьный урок – это передача информации, но наряду с этим и преломление этой информации под углом воспитательного воздействия на учащихся. При этом можно заметить, что нет информации, которая в той или иной степени не несла бы смысловой нагрузки для практики, не могла бы иметь воспитательной функции, а значит не была бы средством воспитания культуры общения учителя и ученика. Даже самые, казалось бы, отвлеченные от непосредственной практики индивидуального бытия человека предметы, изучаемые в школе, могут нести в себе значительный заряд воспитания культуры отношений. Воспитательные же возможности уроков языка и литературы очевидны. Именно по этому любой урок может задавать тон делового, практического общения, формировать дисциплину, творчество, инициативу и самостоятельность. Для поддержания интереса к уроку можно всячески разнообразить формы урока, это будет, например, лекция или семинар, диспут и пресс-конференция, экскурсия, практические задания, зачет и конкурс – все, что можно найти в самой жизни, в многообразных формах взаимоотношения людей. Главное, чтобы урок нес в себе творческое начало, был средством заинтересованного общения ученика и учителя.

Урок – это прежде всего деловое общение учителя с классом как коллективом, где должна создаваться общая (единая для всех) – учителя и учеников атмосфера совместного поиска, работы, где должен возникать азарт совместных усилий, и тогда можно построить общение на уроке так, чтобы оно вовлекало всех учащихся класса и в то же время было обращено как бы к каждому отдельно ученику. Неплохо бы было запомнить классическое изречение древних: кто чрезмерно доказывает, тот ничего не доказывает.

Урок – это всегда «езда в незнакомое», он должен формировать интерес к предмету, потребность в познании вообще. В этой связи урок как вид воспитания культуры отношений – это формирование интереса не только к предмету, но и к личности учителя.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Выготский Л.С. Мышление и речь. – В кн.: Избранные психологические исследования. – М: Из-во АПН РСФР, 1956. – 363 с.

  2. Жинкин Н.И. Психологические основы развития речи // В защиту слова. – М.: Просвещение, 1966. – С. 5-25.

  3. Мясищев В.Н. О взаимосвязи общения, отношения и отражения как проблема общей и социальной психологии // Социально- психологические и лингвистические характеристики общения и развития контактов между людьми. – Л., 1970. – С. 114-115.

  4. Ушинский К.Д. Избранные педагогические произведения. – М.: Просвещение, 1968. – 557 с.


УДК 378+502.2(07)

О.В. Кравчук

викладач кафедри методики

початкового навчання,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ

ДО ВПРОВАДЖЕННЯ СУЧАСНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ З КУРСУ «Я І УКРАЇНА»
У статті висвітлюється проблема підготовки студентів до впровадження сучасних інформаційних технологій на уроках
This article describes the problem of students’ training to use modern technologies of information at the lessons
Пріоритетним завданням держави є модернізація освіти на основі комп’ютеризації та інформатизації навчального процесу. Тому актуальним є завданням формування готовності майбутнього вчителя до впровадження сучасних освітніх технологій.

Проблема підготовки вчителів початкових класів, які навчатимуть дітей у новому тисячолітті, не може бути вирішена без стійких навичок роботи з комп’ютерною технікою, вмінь і навичок застосувати нові інформаційні технологій у навчальному процесі. Вирішення цієї проблеми зумовлює здійснення аналізу підготовки майбутніх вчителів початкових класів до впровадження комп’ютерно-інформаційних засобів.

Навчальний процес педагогічних вищих навчальних закладів слід будувати таким чином, щоб навчити майбутніх учителів берегти здоров’я при використанні комп’ютерних технологій у процесі вивчення курсу «Я і Україна». Застосовуючи комп’ютерні на уроках у початковій школі необхідно дотримуватися принципу валеології «не нашкодь».

Важливе місце у навчанні учнів займає особистість вчителя. «Тільки особистість, – писав класик вітчизняної педагогіки К. Ушинський, – може впливати на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер». Проте в педагогічних вищих навчальних закладів майбутніх вчителів-початківців майже не готують до впровадження комп’ютерних навчальних програм на уроках і в цьому вони не можуть стати взірцем для наслідування учнями.

Через недостатню розробленість в теорії і відсутність у змісті професійної підготовки вчителів-початківців поняття комп’ютерна грамотність не стала пріоритетним для учнів у виборі способу життя. У наших школах спостерігається низький рівень підготовки до застосування інформаційних технологій.

Початкова школа на сьогодні є найслабшою ланкою у проблемі використання нових інформаційних технологій на уроках. Для учнів початкових класів комп’ютер це не лише іграшка, а серйозна машина, за допомогою якої дитина удосконалює і здобуває знання, це – необхідний елемент предметного середовища. Комп’ютер у молодшій школі збагачує знання учнів, розвиває пам’ять, мислення.

Сучасний майбутній вчитель-початківець повинен донести всі переваги НІТ, застосовувати їх у навчальній роботі з учнями. З метою формування інформаційних вмінь, що визначають теоретичну і практичну готовність майбутнього вчителями до використання інноваційних методик та комп’ютерних технологій в навчальному процесі необхідно впровадження спеціальних лабораторних, практичних занять, на педагогічних факультетах безпосередньо в процес підготовки студентів.

Залучення студентів до такого роду активності сприятиме покращенню, підвищенню загальнофахового рівня випускників, тому що інформаційні та комп’ютерні технології у навчальному процесі підвищують і стимулюють інтерес до програмного забезпечення, активізують розумову діяльність.

Однією з проблем реалізації підготовки майбутніх вчителів до застосування НІТ є відсутність методичного забезпечення, спеціально розроблених навчально інформаційних посібників, лабораторних практикумів, на яких студенти мали б отримувати знання з використанням комп’ютерних технологій.

Але вже розроблена і реалізується концепція багаторівневої підготовки педагога до застосування інформаційних технологій навчання в професійній педагогічній діяльності. Слід розрізняти кілька рівнів такої підготовки [2, 253-254]:



  • перший рівень спрямований на формування загальних основ інформаційної культури, потрібний усім педагогам незалежно від фахової спрямованості та готовності до застосування комп’ютера в своїй професійній діяльності;

  • другий рівень – підготовка педагогів, які будуть використовувати НІТ навчання у педагогічній практиці. Тут потрібно поглиблені знання з усіх аспектів використання інформаційних технологій навчання, зокрема про їхні види, форми й методи застосування, відповідні зміни в структурі діяльності педагога та ін.;

  • третій рівень підготовки потрібний для тих фахівців, хто буде працювати над проектуванням і створенням програмних продуктів для навчального процесу, безпосередньо створювати сучасні інформаційні технології навчання.

Суттєвого значення у підготовці педагога до використання інформаційних технологій у навчальному процесі набувають відповідні засоби навчальної діяльності: навчальні програми, посібники, методичні рекомендації, довідкова література, наочні посібники, навчальні обладнання, технічні засоби навчання, тренажери, комп’ютерні навчальні програми, довідково-інформаційні системи для використання при підготовці до занять, при проведенні занять та їх аналізі, при організації самостійної роботи, контролю і самоконтролю тощо [2, 249].

Велике значення для удосконалення психолого-педагогічна підготовка вчителів початкових класів мала новаторська діяльність С.Т. Шацького (1878-1934 рр.). Учений збагатив загальнопедагогічну підготовку ідеями організації активної діяльності майбутніх вчителів. Він сформував такі вимоги до навчального процесу: забезпечувати оволодіння науково-теоретичними знаннями; засвоєння передового досвіду; озброєння студентів навичками організації навчальної і виховної роботи, здійснення трудового виховання.

В історії становлення і розвитку професійної підготовки вчителя виділяють 4 етапи.

Перший етап – донауковий, відповідає періоду історії стародавнього світу, розвитку найдавніших цивілізацій Сходу (Єгипет, Індія, Китай) та античної цивілізації (Стародавня Греція і Стародавній рим). Нагромаджується емпіричний досвід виховання і навчання, розвиваються філософські вчення. Функцію вчителя виконують люди, які мають життєвий досвід, певні знання й уміння.

Другий етап – просвітницький, відповідає історичному періоду середньовіччя. Антична культура поширюється і розвивається в країнах Західної Європи, де закладається фундамент сучасної світової цивілізації. Починається європеїзація всього світу. Формуються теоретичні концепції виховання і навчання, зароджується класична педагогіка (вчення Я.А. Коменського). Функцію вчителя виконують освічені люди (в Європі до кінця ХІ століття – це духовні особи, потім – світські вчителі), але вони ще не мають спеціальної педагогічної підготовки.

Третій етап – науково-методичний, відповідає періоду історії нового часу, підготовки і розвитку індустріальної цивілізації в Європі. На Заході формується новий тип людини з особливим ставленням до своєї ролі в суспільстві. Зароджується система спеціальної підготовки вчителя початкової школи, з’являються вчительські семінарії. Багато уваги приділяють вдосконаленню науково-методичної підготовки вчителя, оволодінню ним психолого-педагогічними знаннями. Учителі початкових класів на цьому етапі здобувають середню педагогічну освіту.

Четвертий етап – розвиток професійної підготовки вчителя початкової школи, період новітньої історії, в кінці якого почали виявлятися обриси нової цивілізації: країни Заходу продовжують утримувати лідерство в світовому суспільному житті, зокрема і в галузі освіти. Створюються системні концепції діяльності людини, а на їх основі теорії професійно-педагогічної підготовки вчителя [5, 71].

В сучасних умовах проблема підготовки вчительських кадрів є глобальною, хоч у різних країнах її розв’язують по-різному. Так в економічно розвинених державах світу питання ставлять здебільшого про підвищення якості професійної підготовки вчителя. У країнах Азії, Африки і Латинської Америки, що розвиваються, дбають насамперед про підготовку достатньої кількості викладачів хоча б для елементарної школи. Розв’язання проблеми підготовки педагогічних кадрів пов’язано з соціальними і національними відносинами й суперечностями, характерними для тієї чи іншої країни, а також з політичною та ідеологічною боротьбою в цих державах. Так, у країнах Заходу велику увагу приділяють модернізації суспільних відносин на соціальній і гуманістичній основі.

Останніми роками у педагогічній пресі широко обговорюються питання підвищення рівня знань у майбутніх вчителів-початківців, з інформаційних технологій та впровадження їх на різних уроках, зокрема з курсу «Я і Україна». Проблемі вивчення різних підходів до формування комп’ютерної грамотності присвячено значну кількість кандидатських дисертацій. На думку деяких дослідників, невміння студентів учитися застосовувати комп’ютерну техніку пов’язане насамперед з відсутністю в них інструментарію для успішного подолання труднощів під час підготовки.

З досліджень В.П. Безпалька, М.В. Кларіна, Є.С. Полата, Г.К. Сєлєвко та інших випливає, що в інформаційному суспільстві впровадження новітніх досягнень, акцентованих на самостійність у навчанні, неможливе без використання нових інформаційних технологій, які найбільш ефективно реалізують можливості для самоосвітньої діяльності. Це не дає змоги широко використовувати ці технології в процесі професійної підготовки майбутнього фахівця.

Значний внесок у розробку проблеми інтенсифікації навчально-виховного процесу вищої школи та проблеми оптимізації управління цим процесом зробили А.М. Алексюк, С.І. Архангельський, Ю.К. Бабанський, В.П. Безпалько, С.У. Гончаренко, Т.А. Ільїна, Н.В. Кузьміна, М.І. Нікандров, Н.Ф. Тализіна та ін. [1, 7].

Виникає необхідність залучення сучасної комп’ютерної техніки, програмних і методичних розробок до безпосереднього використання у навчально-виховному процесі. Цей напрям досліджень дістав назву «Інформаційні технології навчання», якому присвятили свої праці вчені В.Ю. Биков, В.М. Глушков, О.М. Довгялло, М.І. Жалдак, Ю.І. Машбиць, В.С. Михалевич, О.А. Мінцер, А.О. Стогній, М.І. Шкіль, В.В. Шкурба, М.Й. Ядренко та інші [1, 8].

Різноманітні аспекти професійної підготовки майбутнього вчителя досліджуються у працях українських науковців, таких як А.М. Алексюк, Н.М. Бібік, П.М. Воловик, І.А. Зязюн, О.С. Падалка, О.М. Пєхота, П.І. Підласий, О.Я. Савченко, С.О. Сисоєва.

Не зважаючи на чисельні праці вчених дана проблема розроблена недостатньо. Відповідно до зазначеного вище, метою цієї статті є висвітлення підходів, аспектів підготовки студентів педагогічних факультетів до впровадження сучасних інформаційних технологій у нерозривному зв’язку з їх фаховою підготовкою та професійною діяльністю.

У майбутнього вчителя початкоивх класів мають бути сформовані знання, вміння та навички дослідницької діяльності, пошуку потрібної інформації, систематизації знань, творчої діяльності. Специфіка професійної діяльності вчителя початкових класів вимагає постійно самоудосконалюватися для підтримки свого професійного рівня.

Професійно-педагогічна підготовка майбутнього вчителя до застосування інформаційних технологій – це процес навчання студентів з психолого-педагогічних дисциплін, у науково-дослідній і навчально-практичній роботі.

Удосконалення професійно-педагогічної підготовки вчителя-початківця до застосування інформаційних технологій на сучасному етапі розвитку нашої країни зумовлене насамперед високим рівнем розвитку педагогічної науки, а також суспільними процесами, які відбуваються в Україні.

Для розробки методики формування комп’ютерної грамотності студентів педагогічного факультету засобами інформаційних технологій необхідно розробити систему відповідних взаємозв’язаних навчальних прийомів, щоб сформувати ці знання. Безперечно, така система має спиратися на чітку схему рівнів сформованості комп’ютерної грамотності студента.

Робота з комп’ютером не є самоціллю в навчання. Оскільки комп’ютерні уроки повинні сприяти становленню стилю мислення, необхідного для життя в інформаційному суспільстві. Це велика робота для прояву творчих здібностей і для вчителів, методистів, викладачів, психологів, усіх, хто і вміє працювати з дітьми, хто розуміє сьогоднішні інтереси і запити дітей, хто їх любить і віддає їм себе.

Зміст і форма комп’ютерної підготовки майбутніх фахівців потребують докорінної зміни. Педагогічні можливості сучасних комп’ютерів надзвичайно широкі.

Необхідний мінімум комп’ютерної підготовки майбутнього вчителя повинен передбачати вивчення двох основних блоків, а саме - основ роботи з операційними оболонками та з пакетом основних прикладних програм (текстові редактори, графічні редактори, електронні таблиці). Корисно також було б опанувати навичками роботи в локальних та міжнародних комп’ютерних мережах. І лише після опанування на належному рівні переліченими програмними продуктами можна ставити питання про впровадження в навчальний процес інформаційних технологій. За відсутності необхідного рівня комп’ютерної підготовки оволодіння на належному рівні сучасними засобами обчислювальної техніки вимагає значних інтелектуальних зусиль і витрат робочого часу. Крім того, далеко не всі заклади освіти мають достатній для впровадження інформаційних технологій рівень апаратного та програмного забезпечення. Проте це явище тимчасове і не повинно стримувати розробку і практичну реалізацію інформаційних технологій навчання [4, 91-92].

Дослідження проблеми професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів до застосування інформаційних технологій навчання на сучасному етапі реформування національної системи освіти відповідає потребам педагогічної практики, вимогам сьогодення.

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   22


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка