Міністерство освіти І науки україни уманський державний педагогічний університет



Сторінка8/22
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.15 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   22

ЛІТЕРАТУРА

  1. Щербань П. Формування духовної культури особистості // Рідна школа. – 1999. – № 78. – С. 27-28.

  2. Концепція національного виховання // Початкова школа. – 1995. – С. 63-64.

  3. Гуменюк Г.М. Формування національної свідомості в учнів середнього шкільного віку засобами туристсько-краєзнавчої роботи: Автореферат дис… канд. пед. наук: 13.00.07. – Тернопіль, 2000. – 21 с.

  4. Трефяк П.І. Методика проведення уроків з історичного краєзнавства //Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи. – Камянець-Подільський: Абетка-НОВА, 2002. – С. 92-99. Байдич О.В. Використання документальних матеріалів краєзнавчого характеру в процесі вивчення шкільного курсу України. – Там же.

  5. Историческое краеведение / Под. ред. Г.Н. Матюшина. – М.: Просвещение, 1980. – 192 с.

  6. Археологія України: Програми педагогічних інститутів. – К.: РНМК, 1993. – 36 с.

УДК 37.011.31(07)+378

Т.Я. Грітченко

викладач кафедри методики початкового навчання,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-МОВНОГО СТИЛЮ СПІЛКУВАННЯ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ
Стаття присвячена висвітленню педагогічних умов формування професійно-мовного стилю спілкування майбутнього вчителя початкової школи в сучасних умовах розвитку гуманітарної освіти в Україні
The article is devoted to enlightening of pedagogical conditions of professional-speech style’s formation of dialogue of the future elementary school’s teacher in modern conditions of arts education development in Ukraine
Система вищої освіти є однією з основних форм соціалізації особистості, вона забезпечує «фундаментальну наукову, загальнокультурну, практичну підготовку фахівців, які визначають темпи і рівень науково-технічного та соціального процесу, сприяють утвердженню гуманістичних ідеалів, норм співжиття, формування інтелектуального потенціалу нації, як найвищої цінності суспільства» [1, 16].

Перебудова вищої школи передбачає виведення вищої освіти на світовий рівень, а тому торкається багатьох проблем, серед яких чільне місце належить проблемі формування висококваліфікованих педагогічних кадрів, які б майстерно володіли професійно-мовним стилем спілкування.

Стан гуманітарної освіти в нашій країні, перспективи його оновлення роблять нагальною задачу підвищення і розвитку мовної культури нашого суспільства. Останнім часом все частіше говорять про те, що криза суспільства, його мовної культури, багато в чому обумовлена тим, що освіта перестає бути частиною культури, яка поза сумнівом, повинна бути внутрішньою, опосередкованою формою будь-якого акту професійної діяльності педагога. І не лише бездоганне знання свого предмета, не лише педагогічна майстерність, досконалість методичних прийомів, а й словесно-естетичний рівень подання знань формує юну особистість У зв’язку з цим неймовірно зростає значення мовного етикету педагога, актуальною проблемою стає підготовка вчителя, що вміє користуватися всіма засобами рідної мови, володіє професійно-мовним стилем спілкування. У наш час говорять не лише про мовний етикет, а й про мовний стиль спілкування учителя. Його визначальними рисами є відповідність сучасним мовним нормам, бездоганне володіння позамовними засобами (мімікою, жестом, правилами чергування мовленнєвого потоку, темпом мовлення), секретами виразного читання.

Професійне володіння мовою важливо для вчителів всіх ступенів, але для вчителя початкової школи це уміння набуває особливої значущості. Саме в молодшому шкільному віці визначаються ідеали, погляди і позиції, виробляється світогляд, засвоюються норми поведінки в контексті конкретної національної культури. Таким чином, від професійно-мовного стилю спілкування вчителя багато в чому залежить ефективність навчально-виховного процесу. Тому невипадково, останнім часом, підвищився інтерес психологів, педагогів, лінгвістів до цієї особливої сфери педагогічної діяльності.

Важливість умінь організувати взаємодію з дітьми, спілкуватися з ними в урочний і позаурочний час, управляти їх відносинами підтверджена дослідженнями А.А. Леонтьєва, B.C. Грехнєва, Б.Ф. Ломова та ін.

Концептуальні основи розробки проблеми спілкування пов’язані з філософськими працями Б.Г. Ананьєва, Н.А. Бердяєва, Л.П. Буєвої, М.С. Кагана та ін.

Фундаментальне значення для розуміння категорії спілкування мають психолого-педагогічні дослідження А.А. Бодальова, Л.С. Виготського, І.А. Зимової, А.А. Леонтьєва та ін.

Лінгвістичний аспект проблеми спілкування освітлений в роботах Н.Д. Бабич, Л.А. Введенської, Б.Н. Головіна, В.Ф. Жовтобрюх, І.А. Зязюна, А.П. Коваля, О.Г. Муромцевої, І.О. Шведова.

Питання, присвячені комунікативній підготовці студентів, розглянуті в дослідженнях В.Г. Пасинок, А.Ф. Курінної, В.В. Садової, К.Л. Бурди, О.С. Макарова.

Окремі особливості педагогічного спілкування широко розглядалися філософами, психологами, педагогами, лінгвістами. Разом з тим, у вищезгаданих роботах дослідники не ставили перед собою мету вивчити процес формування професійно-мовного стилю спілкування майбутнього вчителя початкової школи. Слід зазначити, що в педагогічній і методичній літературі не розкриті зміст, структура поняття «професійно-мовний стиль спілкування», не розроблена цілісна система форм і методів підготовки в умовах педагогічного вузу, при якій процес формування буде більш ефективним.

Спостереження і аналіз професійної діяльності вчителів і студентів під час проходження педагогічної практики, власний досвід роботи у вузі і в початковій школі показують, що недостатньо систематизована робота з формування професійно-мовного стилю спілкування призводить до того, що у більшості вчителів спостерігаються серйозні труднощі в комунікативній діяльності. В зв’язку з цим є підстава констатувати наявність суперечності між потребами шкільної практики у фахівцях, що володіють професійно-мовним стилем спілкування, і рівнем підготовки вчителів до спілкування з учнями молодших класів.

Мета статті полягає у дослідженні педагогічних умов формування професійно-мовного стилю спілкування майбутнього вчителя початкової школи в процесі вузівської підготовки.

Перед нами стояли наступні завдання: розкрити суть, зміст і структуру професійно-мовного стилю спілкування, визначити поняття «Професійно-мовний стиль спілкування»; розробити модель професійно-мовного стилю спілкування майбутнього вчителя початкових класів; виявити критерії, що визначають рівень сформованості професійно-мовного стилю спілкування вчителя початкової школи; теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити сукупність педагогічних умов формування професійно-мовного стилю спілкування у майбутніх вчителів початкових класів.

Педагогічна культура вчителя є системним утворенням. Її головними структурними компонентами є: педагогічні цінності, творчі способи педагогічної діяльності, досвід створення учителем зразків педагогічної практики з позицій гуманізму. Так, учителеві з високим рівнем педагогічної культури властиві теоретичне обґрунтування власної педагогічної позиції, системність педагогічної діяльності, творчість, гнучкість і варіативність у прийнятті рішень. Такий педагог має індивідуальний професійний стиль. Він не тільки зберігає і відтворює духовні цінності освіти і виховання, а й сам створює їх у вигляді нових технологій, методик, дидактичних і виховних систем. І навпаки, в учителя з низьким рівнем професійної культури виявляється невпевненість, нестійкість власної педагогічної позиції, безсистемність, непослідовність, невміння вирішувати педагогічні проблеми. Педагогічна культура у реальному педагогічному процесі виявляється в єдності із загальнокультурними і моральними проявами особистості педагога.

Не менш важливою характеристикою діяльності вчителя, на нашу думку, є його мовна культура. Мова – найважливіший засіб спілкування вчителя з учнями, головний інструмент педагогічної праці. Вона є засобом безпосереднього впливу на свідомість і поведінку учнів. Важливі показники мовної культури педагога – змістовність, логічність, точність, ясність, стислість, простота, емоційна виразність, яскравість, образність, барвистість мовлення, правильна літературна вимова, вільне, невимушене оперування словом, фонетична виразність, інтонаційна різноманітність, чітка дикція, правильне використання логічних наголосів та психологічних пауз; взаємовідповідність між змістом і тоном, між словами, жестами та мімікою. Важливими у мовленні педагога є постановка голосу, його тон. З учнями треба розмовляти так, щоб вони відчували в мові педагога його волю, душу і культуру. Вчитель не має права зашкодити психіці дитини ні поглядом, ні жестом, ні мімікою, ні словом. В.О. Сухомлинський вважає, що учителю, перш ніж робити дисциплінарне зауваження учневі, треба лагідно доторкнутися до його плеча чи покласти руку на голову, заглянувши в очі [3, 508].

Виходячи із вищесказаного, на нашу думку, професійно-мовний стиль спілкування вчителя – це сукупність властивостей особистості, що успішно впливає на учнів і дозволяє найефективніше організувати процес навчання і виховання та регулювати мовну діяльність в процесі розв’язання педагогічних завдань. З метою вивчення процесу формування професійно-мовного стилю спілкування ми розробили його структуру і представили її у вигляді моделі (див. мал. 1).




За створеною нами моделлю професійно-мовний стиль спілкування складається з трьох компонентів: педагогічного, психологічного, риторичного.

В нашій статті ми хочемо зупинитись на розгляді лише педагогічного компоненту формування професійно-мовного стилю майбутнього вчителя початкової школи.

Вивчивши праці вчених у галузі досліджуваної проблеми, ми розробили критерії сформованості професійно-мовного стилю спілкування у студентів педагогічних вузів. Серед критеріїв сформованості педагогічного компоненту ми виділили такі найбільш значущі якості, знання і уміння, як:



  • прагнення визначати професійно значущі цілі в умовах діалогу і полілогу з молодшими школярами, готовність допомогти в аналізі позитивних і негативних чинників комунікативної поведінки учнів початкової школи, гнучкість у спілкуванні з молодшими школярами, педагогічна спостережливість;

  • знання особливостей професійно-направленої мови вчителя початкових класів, основ організації педагогічного спілкування з учнями початкових класів, змісту навчальних дисциплін і методик їх викладання в початкових класах, методів і форм самовиховання, самовдосконалення, саморозвитку у сфері культури педагогічного спілкування;

  • уміння спілкуватися з дітьми в спільній навчально-пізнавальній діяльності, впливати на молодших школярів у процесі спілкування, враховувати в мовній діяльності правила і принципи педагогіки, використовувати теоретичні і практичні форми та методи педагогічного спілкування. Слід зазначити, що формування даного компоненту грає значну роль у сфері спілкування педагога. Уміння краще організувати взаємодію з учнями, використовувати можливості педагогічного спілкування, уміння змістовно наповнювати і індивідуалізувати цей процес дозволяє педагогам-майстрам добиватися високих досягнень у реалізації систем виховання і навчання [2, 250]. В ході констатуючого експерименту ми розробили відповідні критерії визначення рівнів сформованості педагогічного компоненту професійно-мовного стилю спілкування майбутнього вчителя початкової школи. Ми виділили високий, достатній, середній і низький рівні, спираючись на виявлені якості, знання і уміння. Результати констатуючого експерименту (діаграма 1, зріз 1), а також аналіз наукової літератури дозволили нам судити про те, що майбутні вчителі початкової школи мають низький рівень сформованості педагогічного компоненту професійно-мовного стилю спілкування.

Діаграма 1.

Рівні сформованості педагогічного компоненту

При традиційній системі професійної підготовки ряд питань, пов’язаних із формуванням професійно-мовного стилю спілкування майбутнього вчителя початкової школи, залишається без уваги. У результаті склались умови для відбору, розкриття і обґрунтування змісту і форм вказаної підготовки і на цій основі визначались вимоги до підготовки вчителя в педагогічному університеті. Тому нами була розроблена цілісна система роботи по формуванню педагогічного компоненту професійно-мовного стилю спілкування в педагогічному вузі.

Формування професійно-мовного стилю спілкування майбутнього вчителя початкової школи проходитиме якісніше при дотриманні наступних умов:



  • спрямованість змісту навчальних дисциплін психолого-педагогічного і філологічного циклів на формування професійно-мовного стилю спілкування майбутнього вчителя початкової школи;

  • використання різних форм і методів навчання, що формують систему знань про педагогічне спілкування, комунікативну діяльність, володіння позамовними засобами (мімікою, жестом, правилами чергування мовленнєвого потоку, темпом мовлення), секретами виразного читання в процесі професійної підготовки майбутнього вчителя початкової школи;

  • націленість змісту педагогічної практики на формування професійно-мовного стилю спілкування.

В процесі експерименту перевірявся рівень і зміст теоретичної підготовки студентів, відпрацьовувалися форми практичної підготовки, уточнювався зміст педагогічних практик у школі. Попередні результати обговорювалися на спеціальних нарадах учасників експериментальної роботи. Все це дало можливість управляти ходом дослідження, одержувати об’єктивні результати, які піддавалися ретельній обробці за допомогою методів математичної статистики, кількісного і якісного аналізу, узагальнювалися і на цій основі розроблялися відповідні рекомендації. Ефективність розробленої дидактичної системи підтверджується даними формуючого експерименту, які представлені на діаграмі 1 (зрізи 2, 3).

Таким чином, результати дослідження підтвердили достовірність висунутих припущень про залежність рівня сформованості педагогічного компоненту професійно-мовної культури майбутніх вчителів початкових класів від особливостей організації навчального процесу в педагогічному вузі.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів поставленої проблеми. До подальших напрямків наукових пошуків можна віднести визначення шляхів формування психологічного та риторичного компонентів професійно-мовного стилю спілкування вчителя початкової школи.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття). – К.: 1994.

  2. Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії. – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997.

  3. Сухомлинський В.О. Народження громадянина // Вибрані твори. В 5-ти. – Т. 3. – К.: Рад. шк., 1976.


УДК 37.0

І.І. Демченко

к. пед. н.,

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
ГУМАНІЗАЦІЯ ВИХОВАННЯ ЯК КЛЮЧОВИЙ ЕЛЕМЕНТ НОВОГО ПЕДАГОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ
У статті розглянуто сутність поняття гуманізації освіти, охарактеризовано сучасні виховні системи, сформульовано істотні суперечності процесу виховання особистості дитини, виділено головні риси гуманістичної педагогіки, а також зроблено акцент на переорієнтацію мети, завдань та змісту гуманізації у виховному процесі школи.
The meaning of humanization of education is presented in the article. The main upbringing systems of up-to-date are proposed. The substantial contradictions in upbringing process of a child’s personality are analysed. The main features of humane education are pointed out. Great attention is paid to the improvement of the aim, tasks and context of humanization in upbringing process at school.
«Ніхто не стає гарною людиною випадково».

Платон
Сутність поняття «гуманізм» В.І. Даль розкриває як «щось людське, властиве справді освіченій людині». Гуманність – це «людяність, благодушність, людинолюбство, милосердя, любов до ближнього». У «Філософському енциклопедичному словнику» гуманізм розглядається як «…історична система поглядів, які визнають цінність людини як особистості, її право на волю, щастя, розвиток і прояв своїх здібностей, щастя, розвиток і передбачають благо людини критерієм оцінки соціальних інститутів, а принципи рівності, справедливості, людяності – бажаною нормою відносин між людьми». Виходячи з цього, гуманізацію освіти слід розуміти як реалізацію у процесі побудови відносин між педагогом і вихованцем принципів світогляду, в основі яких лежать: повага до дітей, турбота про них; постановка у центр педагогічної уваги інтересів і проблем дитини; формування у дітей позитивного ставлення до людської особистості як вищої цінності у світі.

Виховні системи за типом організації виховання традиційно розділяються на авторитарні і гуманістичні. Характерна риса виховної системи – це орієнтація на особистість учня як основну мету, результат і показник ефективності виховної системи, створення якої починається з розробки вихідної концепції й ознайомлення з її основними ідеями: свобода вибору, добровільність діяльності, взаємна терпимість, особиста відповідальність учнів, педагогів і батьків.

Сформовані виховні системи гуманістичного типу відрізняються:


  • наявністю педагогічної концепції;

  • здоровим способом життя колективу з перевагою позитивних ціннісних орієнтацій і відчуженням негативних явищ;

  • атмосферою взаємної довіри, доброзичливості і взаємодопомоги, що забезпечує кожній дитині відчуття душевного комфорту;

  • способами розв’язання конфліктів внутрішніми силами;

  • взаємодія із середовищем і ін.

Основним критерієм педагогічної доцільності виховної системи визнається самопочуття учнів, їх особистісний розвиток, уміння педагогічного колективу передбачати кризові стани і долати їх.

Ознаками гуманістично орієнтованої виховної системи школи є:

  • наявність єдиної концепції розвитку шкільної виховної системи;

  • формування здорового способу життя;

  • поєднання фронтальних, групових та індивідуальних форм виховного впливу і взаємодії;

  • забезпечення захисних функцій колективу;

  • різноманітна спільна діяльність різновікових колективів та об’єднань.

Сучасне розуміння ролі виховання у суспільстві показує необхідність і доцільність побудови гуманістичних виховних систем. Тому назрів час підсилити увагу до проблеми виховання у різних освітніх установах. Разом з тим, як показують численні соціологічні і соціально-педагогічні дослідження, сьогодні існує чимало суперечностей теорії і практики виховання. Найбільш істотним, на наш погляд, є протиріччя між масовим характером створення гуманістичних виховних систем у загальноосвітніх установах і недостатньому досвіді участі педагогів у побудові цих виховних систем. Тому у сформованій соціально-педагогічній ситуації розвитку української держави і суспільства очевидна необхідність відновлення теоретичних поглядів і практичних дій щодо виховання особистості дитини. Аналіз педагогічного досвіду у багатьох загальноосвітніх закладах показує, що поодинокі спроби педагогів відновити і удосконалити свою виховну діяльність шляхом внесення до неї змін не приносять бажаного результату. Отже, потрібні істотні зміни у практиці виховання учнів, що можливо лише при системній організації мислення і дій суб’єктів та учасників педагогічного процесу.

Нині педагогічна громадськість активно обговорює можливості гуманізації освіти. Зокрема, вважається, що однією з причин недостатньо високого рівня сучасної культури є слабка духовна розвиненість молоді. Тому не можна заперечити того факту, що у галузі шкільного виховання є серйозні недоліки. Якщо сьогодні можна вважати, що у загальноосвітніх закладах на різних рівнях (методологічному, загальнопедагогічному, методичному) достатньо розроблена дидактична система, то виховні системи обґрунтовані дуже слабко, що позначається на ефективності процесу виховання особистості дитини. Отже, очевидним є відновлення сучасної школи у контексті запровадження у педагогічну практику гуманістичних виховних систем, які характеризуються особистісним підходом до виховання.

Виходячи з того, що будь-яка педагогічна система, яка функціонує у певних конкретно-історичних умовах, є неоднозначною і суперечливою не можна розробити ідеальну для всіх часів і народів педагогіку. Тому науковість педагогіки, а, отже і людяність визначаються характерним для неї розумінням сутності дитячої особистості, мірою цілеспрямованого пошуку засобів розвитку суб’єкта виховання.

Постійно переглядаючи і розширюючи аспекти розуміння своїх основних категорій, педагогіка на практиці безупинно збагачується досвідом виховання в силу безмежності і багатогранності педагогічної творчості. Тому розвиток виховних систем упродовж останніх років став одним із пріоритетних напрямів у діяльності освітніх установ усіх видів і типів.

У залежності від наукових основ розуміння людини і процесу її розвитку, з’явилися різні концепції і моделі виховання. Шляхом розуміння сутності виховання визначається специфіка певної моделі або концепції, їх достоїнства і недоліки. Людина постійно збагачує теорію і практику виховання. У зв’язку з цим передбачається постійна відкритість педагогічного знання про людину і процес її виховання, що сприяє становленню нових наукових шкіл і напрямів, які керуються метою виховання і навчання як єдиним освітнім процесом. Цю мету сформульовано у таких державних документах: Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття), Концепція національного виховання, Національна доктрина розвитку освіти.

Багато сучасних українських учених розробляють теоретичні і методичні основи виховних систем, що дає змогу значно збагатити педагогіку новими знаннями про сутність виховного процесу, його структуру, закономірності побудови, шляхи і способи розвивального впливу на особистість дитини. Однак, як відзначають відомі вчені-дослідники, наприклад, Ш.О. Амонашвілі, А.Г. Асмолов, І.Д. Бех і інші, процес виховання дитини  відбувається суперечливо. Серед сукупності найбільш істотних можна виділити такі протиріччя:



  • між критичним переосмисленням традиційних авторитарних та інноваційних гуманістичних основ;

  • між відставанням становлення спеціально-освітньої допомоги і постійними змінами соціальних потреб;

  • між уповільненим наближенням фахової освіти до вимог сучасної цивілізації;

  • між задоволенням соціокультурних потреб осіб з обмеженими можливостями життєдіяльності і відсутністю достатньої матеріальної бази для цього.

Реформування школи упродовж останнього десятиліття найбільш яскраво виявилося у гуманізації змісту і методики освітнього процесу. Ядром гуманістичної педагогіки є особистість дитини і розвиток її творчих сил. Переорієнтація сучасної педагогічної думки на людину і її розвиток, відродження у школах гуманістичних традицій стали найважливішими завданнями, поставленими самим життям.

Оскільки гуманізація педагогічного процесу як цілісної системи являє собою організовану сукупність цілей, змісту, умов, форм і методів, які скеровують і перетворюють дитяче життя, то сам процес виховання може бути тільки гуманним. Це дасть змогу створити нові механізми моральної саморегуляції вихованців, поступово витісняючи сформовані стереотипи імперативної педагогіки.

Гуманізація цілісного педагогічного процесу – це орієнтація його цілей і результатів на дитину як вищу цінність, зміну світогляду його учасників на основі ідей гуманізації; розвиток їхньої гуманітарної культури; відновлення на цій основі культуротворчих функції вихователя, створення умов для природовідповідного розвитку дитини, збереження і зміцнення її здоров’я; олюднення відносин на основі особистісно зорієнтованої моделі взаємодії, яка створює передумови для розвитку особистості виховуваних і вихователів як суб’єктів самосвідомості, діяльності і спілкування, проявів їхньої творчої активності.

Оскільки вищим результатом виховної системи є цілісна людина у єдності її фізичного, духовного і морального розвитку, – особистість, здатна до саморозвитку, інтенсивної самореалізації, ефективного служіння соціальному прогресові, то інтегруюча і регулююча функції виховної системи сучасної школи у зв’язку з незадовільним екологічно забрудненим середовищем проживання доповнюються новою – функцією захисту дитини. У цьому контексті, розуміючи під результатом виховної системи соціальну готовність особистості, варто зазначити, що соціально-педагогічна занедбаність дитини – це явне свідчення неефективності виховної системи. Дитина знову стає «мірою всіх речей»: професіоналізму педагогів, адекватності розвивальних умов, якості освітньої системи, атмосфери виховного співтовариства, культурного простору освітньої установи тощо.

Головними рисами гуманістичної педагогіки, на наш погляд, є, по-перше, концентрована увага до внутрішнього світу дитини, орієнтація на розвиток особистості школяра за допомогою навчання і спілкування; по-друге, пошук нових методів, форм і засобів навчання і взаємодії з дитиною. Однак, ми переконані, що гіпертрофія названих рис перетворює їх у недоліки. Тому не можна будувати виховання і навчання винятково на інтересах і самостійності дітей, на культивуванні унікальності особистості. Це призводить до зниження рівня знань учнів і ролі дорослих у вихованні, а в цілому становить моральну і соціальну небезпеку. Про це свідчить досвід США, який показує, що виросло ціле покоління з ослабленим почуттям норм моралі, відповідальності у поведінці. Отже, постає дилема, що має переважати: цілеспрямоване керівництво розвитком особистості чи вільне виховання? У першому випадку є небезпека придушити особистість, у другому – не навчити і не виховати. Розв’язання цієї проблеми, на нашу думку, можливе шляхом пошуку оптимальних підходів до виховання. Сьогодні уже відомі такі підходи, якими передбачено поєднання керування розвитком особистості з її самовизначенням і автономією. Наприклад, так званий підхід «Біхевіоризм» передбачає поряд з керівними діями, використовувати методи гуманістичної психології: рефлексію почуттів, тепле прийняття дитини психологом. Інший приклад: сучасна гуманістична психологія прагне до більш чіткої операційності методів взаємодії з клієнтом, що в педагогіці виражається у спрямованому, індивідуально-орієнтованому впливові на учня. У вихованні учнів нерідко поєднуються обидва підходи.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити такий висновок: гуманізація – це ключовий елемент нового педагогічного мислення, яке стверджує полісуб’єктну сутність освітнього процесу. Основним змістом освіти у такому разі стає розвиток особистості. А це означає зміну завдань, які постають перед педагогом. Якщо раніше йому необхідно було транслювати учневі знання, то гуманізація висуває інше завдання – сприяти усіма можливими способами розвитку дитини.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   22


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка