Міністерство внутрішніх справ харківський національний університет внутрішніх справ Кримінологічна асоціація України актуальні сучасні проблеми кримінального права та кримінології у світлі реформування кримінальної юстиції



Сторінка10/87
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.72 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   87

Гордієнко Євгенія


студентка 4-го курсу юридичного факультету
Львівського державного університет внутрішніх справ

Науковий керівник:
Пришляк Світлана Орестівна

ПРОБЛЕМИ ВПРОВАДЖЕННЯ СУДУ ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ


Класичне пояснення необхідності інституту присяжних - це за­хист громадянина від свавілля державних органів та право на суд рів­них собі. Присяжні в першу чергу керуються совістю і своїм баченням реалій суспільного життя, а не жорсткими рамками норм права. Суд при­сяжних дозволяє уникнути однобічності при розгляді справи та винесенні рішення. Крім того, у деяких випадках при розгляді справи професійні судді можуть бути менш об'єктивними, ніж суд присяжних, оскільки в останніх відсутнє упереджене ставлення до обвинуваченого [7].

Так, відповідно до ст. 127 Конституції України правосуддя здійснюють професійні судді, а у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. Спроба реалізації даних конституційних положень від­булась при розробці та впровадженні нового КПК України. Проблема постає в тому, що ні термін «народні засідателі», ні «присяжні» не роз'яснено статтею 127, і незрозуміло чи Конституція передбачає існування «народних засідателів» і «присяжних» окремо, чи в якості взаємозамінюваних суб'єктів [3].

Згідно статті 31 КПК України кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох професійних суддів, а за клопотан­ням обвинуваченого - судом присяжних у складі двох професійних судців та трьох присяжних. Ця норма порушує принципу рівності прав потерпілого та підсудного, бо клопотати про розгляд судом при­сяжних вправі лише підсудний.

Стаття 391 КПК зазначає, що нарадою суду присяжних керує головуючий, який послідовно ставить на обговорення питання, передбачені статтею 368 цього Кодексу, проводить відкрите голосування і веде підрахунок голосів. Усі питання вирішуються простою більшістю голосів. Головуючий голосує останні [1].

Ніякого самостійного рішення (вердикту) присяжні, за такої концепції, не приймають, а отже - практично не відповідають ні за долю справи, ні за свої рішення. Пропонуючи ж їм спільно з суддями вирішувати всі питання судочинства законодавець готує шлях до ко­лективної безвідповідальності як самих присяжних, так і суддів - непрофесіоналів, котрі, за таких умов, свої помилки і зловживання мо­жуть «списувати» на недосвідчених присяжних [5].

Таким чином, спотворено саму ідею суду присяжних. Тому впровадження такої моделі суду присяжних є не доцільним і краще схилятися до англо-американської моделі, за якої представники народу самостійно, без участі професійного судді, вирішують питання факту винуватості та виносить відповідний вердикт щодо підсудного, професійний суддя у такому процесі вирішує виключно правові питання і встановлює кваліфікаційну міру покарання.

Обмеження юрисдикції суду присяжних лише справами, котрі передбачають можливість довічного позбавлення волі, не тільки позбавляє сенсу створення такого інституту, а й не узгоджується з конституційними приписами щодо права особи бути судимою судом присяжних [2]. Залучення суду присяжних було б доречним не лише у справах про особливо тяжкі злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді довічного ув'язнення, а й у справах про тяжкі злочи­ни, оскільки наявність присяжних ставить значно вищі вимоги до якості захисту підсудного, досудового розслідування, наявності неприпустимих доказів, порушень прав людини та законодавства України.

Хоч запровадження інституту присяжних засідателів за новим Кримінальним процесуальним кодексом України, має як переваги так і недоліки, я вважаю, що подальший розвиток інституту суду присяж­них можливий і необхідний в Україні. Але при цьому, необхідно звер­нути особливу увагу на розмежування понять «народні засідателі» та «присяжні», популяризацію значимості ролі народних засідателів, на­лежного їх фінансування та перегляд юрисдикції суду за участю на­родних засідателів у зв'язку з запровадженням суду присяжних.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

  1. Кримінальний процесуальний кодекс України: прийнятий Верховною Радою України № 4651-VI від 13.04.2012 р.; Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процессуального кодексу України» № 4652-VI від 13.04.2012 р. : станом на 1 вересня 2012 року.- Х.: Право, 2012.- 392 с.

  2. Оніщук М. Проект нового КПК України - рух у правильному напрямку / М. Онищук // Дзеркало тижня. Україна. 2011. - 12 серпня. - № 28.- С. 12-12.

  3. Футей Б. Роль суду присяжних в Україні // Наша Україна – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : ttp://www.razom.org.ua/opinions/12295/

  4. Тернавська В.М. Суд присяжних як складова частина демократичної судової влади В. М. Тернавська // Адвокат. – 2006. - № 8. – С. 19-22.

  5. Тертишник В. Суд присяжних: суть ідеї, історичний досвід, перспективи становлення та актуальні проблеми сьогодення / В. Тертишник // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - №11. - С. 3-4.

  6. Русанова І. Суд присяжних як форма захисту громадян /1. Русанова // Університетські наукові записки. - 2007. - № 4. - С. 425 431.

  7. Пилипенко В. Суд присяжних: рго і соntra для України / В. Пилипенко // Українська правда. - 2012. - березень [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://khpg.org/index.php?id=1355056940



Горох Олексій Петрович


доцент кафедри галузевих правових наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», кандидат юридичних наук, доцент

ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ОСІБ, ЗАСУДЖЕНИХ ЗА ДІЯННЯ, КАРАНІСТЬ ЯКОГО УСУНУТА


Звільнення від покарання осіб, засуджених за діяння, караність якого усунута, передбачене ч. 2 ст. 74 Кримінального кодексу України (далі – КК). Застосування положень цієї норми ґрунтується на положеннях ст. 5 КК про зворотну дію кримінального закону у часі. Так, згідно з ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Звільнення від покарання осіб, засуджених за діяння, караність якого усунута, здійснюється судом (ч. 1 ст. 74 КК).

Караність діяння може бути усунена законодавцем різними способами.

1. Одним із способів такого усунення є виключення з положень «нового» Кримінального кодексу діянь, відповідальність за які була передбачена «старим» Кодексом. Відповідно до п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Кримінального кодексу України 2001 р. підлягають звільненню від покарання (основного і додаткового) на підставі ч. 2 ст. 74 певні категорії осіб, засуджених за Кримінальним кодексом 1960 р. за діяння, відповідальність за які не передбачена Кримінальним кодексом 2001 р. Перелік осіб, що мали б бути звільненні від покарання за цією підставою встановлений у пунктах «а» – «е» п. 1 та п. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Кримінального кодексу України 2001 р.

2. Іншим способом усунення законодавцем караності діяння є виключення з чинного Кримінального кодексу певної статті (частини статті) Особливої частини Кодексу. Так, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перетинання державного кордону України» № 1723-ІV від 18 травня 2004 р. з Кримінального кодексу виключено статтю 331; на підставі Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо запобігання тероризму» № 170-V від 21 вересня 2006 р. – частини 4, 5 ст. 258; на підставі Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» № 270-VI від 15 квітня 2008 р. – ст. 188, ч. 1 ст. 413; на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» № 4025-VI від 15 листопада 2011 р. – статті 202, 203, 207, 208, 214, 215, 217, 218, 220, 221, 223, 225, 226, 228, 230, 234, 235. Відповідно особи, засуджені за ці діяння, підлягають, як правило, негайному звільненню від призначеного судом покарання. Водночас, застосовуючи закон про кримінальну відповідальність у цій частині судам треба мати на увазі застереження, що містяться у прикінцевих положеннях відповідних Законів. Так, згідно з п. 6 Прикінцевих положень Закону № 270-VI від 15 квітня 2008 р. суди повинні переглянути кримінальні справи стосовно осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 188 КК, для вирішення питання щодо зміни кваліфікації дій цих осіб на інші відповідні частини статей КК.

Проведене нами узагальнення судової практики щодо перегляду кримінальних справ стосовно осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 188 КК, свідчить про те, що окремі суди неоднаково застосовували закон про кримінальну відповідальність у цій частині. Так, постановою Згурівського районного суду Київської області від 3 вересня 2008 р. О., засудженого вироком цього районного суду від 23 червня 2005 року за ч. 1 ст. 188 КК до 3 років позбавлення волі із застосуванням статей 75 КК, на підставі ч. 2 ст. 74 КК було звільнено від покарання у зв’язку з декриміналізацією цього діяння Законом № 270-VI від 15 квітня 2008 р. При цьому питання щодо зміни кваліфікації дій О. на іншу відповідну частину статті Кримінального кодексу України всупереч п. 6 Прикінцевих положень цього Закону судом не вирішувалося. Таке застосування закону про кримінальну відповідальність, на нашу думку, суперечить його змісту.

Вважаємо правильною практику тих судів, які переглядаючи кримінальні справи стосовно осіб, котрі вчинили злочин, передбачений ст. 188 КК, перекваліфіковували дій цих осіб на відповідні частини ст. 185 КК.



3. Ще одним способом усунення законодавцем караності діяння є також внесення до диспозиції статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу певних змін. Прикладом такого законодавчого рішення можуть бути зміни, внесені до ч. 1 ст. 310 КК Законом № 270-VI від 15 квітня 2008 р. Відповідно до цих змін було усунуто караність незаконного посіву або вирощування снотворного маку чи конопель менше 100 рослин. Отже, постанову Армянського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 вересня 2008 р. про звільнення на підставі ч. 2 ст. 74, ч. 1 ст. 55 КК від покарання Е., що був засуджений вироком Армянського міського суду Автономної Республіки Крим від 3 грудня 2007 р. за незаконний посів та вирощування снотворного маку у кількості п’яти рослин, слід визнати законною та обґрунтованою.

4. Караність діяння може бути усунена також шляхом внесення змін до норм Загальної частини КК. Наприклад, у зв’язку із заміною Законом № 270-VI від 15 квітня 2008 р. у ч. 4 ст. 28 КК слів «(три і більше)» на «(п’ять і більше)» звільненню від призначеного судом покарання підлягають особи, засуджені за статтями 255, 256 КК, а також особи, засуджені за ст. 257 КК (у разі якщо банда діяла як стійке ієрархічне угруповання), якщо ці злочини були вчиненні у складі менше п’яти осіб. Знову звернемося до судової практики. Вироком Звенигородського міського суду Черкаської області від 30 травня 2007 року, С. був засуджений, зокрема, за ст. 257 КК. Розглядаючи подання адміністрації Катеринівської виправної колонії № 46 про приведення вироку у відповідність з новим законом, Сарненський районний суд Рівненської області своєю постановою від 3 квітня 2009 р. на підставі ч. 2 ст. 74, ч. 2 ст. 5 КК звільнив С. від покарання, призначеного за ст. 257 КК. Обґрунтовуючи своє рішення Сарненський районний суд Рівненської області зазначив: оскільки Законом № 270-VI від 15 квітня 2008 р. у ч. 4 ст. 28 КК слова «(три і більше)» замінено на «(п’ять і більше)», а С. був у складі банди, що діяла як стійке ієрархічне угруповання (злочинна організація), С. підлягає звільненню від покарання.

5. Засуджений може бути звільнений від покарання на підставі ч. 2 ст. 74 КК і у зв’язку з внесенням змін до інших нормативно-правових актів, зокрема, Кодексу України про адміністративні правопорушення. Так, законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення» від 2 червня 2005 року № 2635-ІV диспозицію ст. 51 КУпАП викладено у новій редакції: викраденням майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати стало дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян (з урахуванням положень п.п. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» у 2005 р. ця сума дорівнювала 393 грн.). Тому особи, засуджені за вчинення зазначених вище дій у разі, якщо сума викраденого не перевищувала трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян, підлягають звільненню від покарання.

6. Вивчення нами кримінальних справ показало, що нерідко суди звільняючи особу від покарання безпідставно посилаються на ч. 2 ст. 74 КК у мотивувальній частині відповідних рішень. Наприклад, Свалявський районний суд Закарпатської області, постановляючи рішення від 29 вересня 2009 р. про звільнення С. від покарання у зв’язку з проходженням ним іспитового строку (ст. 75 КК) в мотивувальній частині постанови безпідставно послався на ч. 2 ст. 74 КК, що суперечить змісту закону.

Вирішення питання про звільнення від покарання осіб, засуджених за діяння, караність якого усунута здійснюється місцевим судом в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів (п. 13 ч. 1 ст. 537, ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 539 Кримінального процесуального кодексу України).



1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   87


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка