Міністерство внутрішніх справ харківський національний університет внутрішніх справ Кримінологічна асоціація України актуальні сучасні проблеми кримінального права та кримінології у світлі реформування кримінальної юстиції



Сторінка21/87
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.72 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   87

Кібальчич Іван Родіонович


курсант 3-го курсу навчально-наукового інституту підготовки фахівців кримінальної міліції Харківського національного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент
Байлов Антон Володимирович

РОЗБІЙ, ВЧИНЕНИЙ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗБРОЇ:
ПИТАННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ
УКРАЇНИ ТА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ


Серед різних форм злочинних посягань на охоронювані кримінальним законом блага, цінності та інші сфери життєдіяльності людей розбій є одним з найбільш небезпечних злочинів. Це обумовлено тим, що при розбої додатковим об'єктом також виступають життя і здоров'я потерпілого. Розбій, вчинений із застосуванням зброї, істотно підвищує небезпеку діяння, оскільки різко посилює агресивність і силу нападу, здатний заподіяти потерпілому більш значиму (тяжку) шкоду здоров'ю та життю [1, с.195]. За офіційними даними МВС України за перші 9 місяців 2012 року в Україні було зареєстровано 2524 скоєних розбоїв, при цьому зброя застосовувалася у 297 випадках [2]. Все це свідчить про особливу суспільну небезпеку даного злочину, у зв'язку з чим виникає необхідність передбачити у кримінальному законодавстві розбій, вчинений із застосуванням зброї, як самостійну кваліфікуючу ознаку.

Питання кваліфікуючих ознак розбою розглядали у своїх роботах такі українські вчені, як: М.І. Бажанов, В.С. Батиргареєва, В.О. Владимиров, М.А. Гельфер, Л. Кривоченко, Г.Л. Крігер, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, М.П. Михайлов та ін.

Якщо звернутися до зарубіжного досвіду, то в Кримінальному кодексі Російської Федерації (ч. 2 ст. 162 КК РФ), розбій, вчинений із застосуванням зброї або предметів, використовуваних у якості зброї, є кваліфікуючою ознакою [3, ст.162]. Під застосуванням зброї або предметів, використовуваних у якості зброї, слід розуміти:

а) заподіяння за допомогою зброї або предметів, використовуваних у якості зброї, легкого, середнього або тяжкого тілесного ушкодження або позбавлення життя;

б) використання вражаючих властивостей, коли з причин, що не залежали від волі винного, реальна шкода здоров'ю або життю потерпілого не настає;

в) використання зазначених предметів для психічного насильства (демонстрація зброї).

Розбій слід визнавати озброєним не тільки коли він здійснений із застосуванням предметів, зазначених у Законі РФ «Про зброю» (в т.ч. і газовою зброєю)[4], але і з використанням вибухових речовин, вибухових пристроїв, окремих видів боєприпасів, наприклад, ручних і протитанкових гранат. Під предметами, використовуваними в якості зброї, слід розуміти предмети, якими потерпілому могли бути заподіяні тілесні ушкодження, небезпечні для життя і здоров'я (складний або кухонний ніж, бритва, ломик, кийок, сокира, ракетниця тощо), а також предмети, призначені для тимчасового ураження цілі (наприклад, механічні аерозольні розпилювачі та інші пристрої споряджені сльозоточивими і дратівливими речовинами) [5].

Також, якщо умислом винних, які вчинили розбійний напад групою осіб за попередньою змовою, охоплювалося застосування зброї або предметів, використовуваних у якості зброї, всі учасники скоєного злочину несуть відповідальність також за пунктом «г» частини другої статті 162 КК РФ як співвиконавці і в тому випадку, коли зброя та інші предмети були застосовані одним з них [5].

Застосування зброї при розбої, згідно з КК України, не утворює окремої кваліфікуючої ознаки, а лише кваліфікується як насильство, яке є небезпечними для життя і здоров'я людини [6].

Враховуючи викладене, а також особливу суспільну небезпеку розбою, вчиненого із застосуванням зброї, а також позитивний досвід російського законодавства вважаємо внести зміни до ч. 3 ст. 187 КК України, а саме викласти ч.3 даної статті наступним чином:

«3. Розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або вчинений із застосуванням зброї, –

карається…»
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:


  1. Горішній О.О. Кваліфікуючі ознаки складу розбою / О.О. Горішній // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ : збірник наук. праць. — 2010. — № 1. — С. 195––202.

  2. Состояние и структура преступности в Украине (2012 год - 9 месяцев) / Министерство внутренних дел Украины. Официальный веб сайт / Электронный ресурс. Режим доступа: http://91.227.69.10/mvs/control/main/uk/publish/article/788120. - Заголовок с экрана.

  3. Уголовный кодекс РФ от 13 июня 1996 г. № 63-ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации - 17 июня 1996 г. - № 25 - Ст. 2954.

  4. Федеральный закон от 13 декабря 1996 г. № 150-ФЗ «Об оружии» // Собрание законодательства РФ – 1996г. - № 51. - Ст. 5681.

  5. Постановление Пленума Верховного Суда РФ от 27 декабря 2002 г. N 29 "О судебной практике по делам краже, грабеже и разбое" // Бюллетень Верховного Суда Российской Федерации. - 2003 г. - № 2.

  6. О судебной практике по делам о преступлениях против собственности: Постановление Пленума Верховного Суда Украины № 10 от 06.11.2009 г. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v001070009. – Заголовок с экрана.

Клюс Мар’яна Богданівна


курсант 2-го курсу факультету підготовки фахівців міліції громадської безпеки Харківського національного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент
Романова Ольга Іванівна

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА АВТОРСЬКОГО ПРАВА
ТА СУМІЖНИХ ПРАВ


У статті 54 Конституції України встановлена гарантія захисту інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Зазначається, що кожний громадянин має право на результати інтелектуальної, творчої діяльності і що ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди [1].

Питання захисту прав інтелектуальної власності сьогодення є одним із найбільш проблемних для держави. З одного боку, приділяється значна увага створенню і вдосконаленню законодавчого та нормативного регулювання, з іншого – поширюється кількість правопорушень та злочинів у цій сфері. В ході формування ринкової економіки, зниження бюджетного фінансування науки, збільшився відтік за кордон учених. Ситуація, яка склалася у сфері реєстрації та використання прав інтелектуальної власності в Україні, свідчить, на жаль, про неефективне функціонування системи її охорони. Хоча цивільно-правові механізми відіграють найважливішу роль у правовому регулюванні питань інтелектуальної власності, проте дедалі більш очевидним стає той факт, що у відриві від норм інших галузей вони не здатні забезпечити надійної правової основи для вирішення багатьох проблем повсякденної практики створення та використання результатів інтелектуальної діяльності.

Даної проблеми торкалися вчені: А. С. Нерсесян «Проблема визначення об’єкта у злочинах проти прав інтелектуальної власності»,
В. В. Мазур «Захист інтелектуальної власності», І. Р. Курилін «Визначення шкоди, завданої злочинами у сфері інтелектуальної власності», А. М. Коваль «Кримінальна відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав: теорія та практика», М. Дубинський «Особливості кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності», О. Пічкур «Актуальні проблеми захисту прав інтелектуальної власності» та досліджень, серед яких слід зазначити праці Р. Б. Шишки, О. А. Підопригари , З. Н. Братуся, М. М. Богуславського, В. П. Шатрова, В. А. Рясенцева та інших. Кількість публікацій та аналіз наукових праць свідчить про те, що кількість проблем у галузі охорони інтелектуальної власності потребує додаткової уваги.

Отже, завданням цього дослідження є розкриття основних засад забезпечення правової охорони авторського права і суміжних прав, виявлення проблем, пов’язаних з охороною прав інтелектуальної власності в Україні, та визначення шляхів їх вирішення.

Держава безпосередньо не може здійснювати управління та реалізацію приватних інтересів у сфері охорони інтелектуальної власності, а лише може створити для цього нормативну базу.

Так, за останні роки проведена значна робота щодо вдосконалення законодавчих та нормативних актів, які регулюють питання захисту прав інтелектуальної власності. Були, внесені зміни до Кримінального кодексу та Кодексу про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності. Але до будь-якої системи, як сукупності взаємопов’язаних елементів, що створює єдине ціле, входять системи іншого порядку, що складаються із сукупності інших норм права, через які реалізується політика держави у сфері охорони інтелектуальної власності, а саме – охорони авторських та інших суміжних прав, які теж потребують більш глибокого аналізу та вдосконалення.

Спеціальне регулювання авторського права і суміжних прав в Україні започатковане Указом Президента України “Про тимчасову правову охорону об’єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій” від 18 вересня 1992 р. № 472 та Законом України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. Саме ця законодавчо-нормативна база передбачала створення спеціальних державних органів управління і захисту прав інтелектуальної власності, проголошуючи необхідність активного впливу держави на відносини у цій сфері. У «плині» цих законодавчих подій, розробки і прийняття нормативних актів приватного права з’являються кримінально-правові норми, які захищають інститут вільного використання об’єктів авторського права та передбачають кримінальну відповідальність за порушення таких прав.

Сучасне законодавство України про авторське право і суміжні права, побудоване з урахуванням вимог відповідних міжнародних конвенцій, погоджених із нормами Всесвітньої організації інтелектуальної власності визначає, що право інтелектуальної власності – це право на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об’єкт права інтелектуальної власності [3]. До поняття інтелектуальної власності входять: авторське право, суміжні права та патентні права [2].

Захист інтелектуальної власності є важливою складовою безпеки держави. Широке розповсюдження «інтелектуального піратства» завдає значної фінансової шкоди державі. Так, завдяки порушенню авторських прав тільки на програмні продукти Україна втрачає більш ніж один млрд. доларів, а це суттєві економічні збитки.

Норма, яка передбачає кримінальну відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав (ст.176), розміщена в розділі V КК України «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина», але ні в розділі VII КК, де законодавець виходить с того, що спільністю родового об’єкта злочинів у сфері господарської діяльності є суспільні відносини з приводу виробництва, розповсюдження, розподілу, обміну та споживання товарів, робіт і послуг. За такою законодавчою умовою є доречним стверджувати, що злочин, передбачений ст.176 КК «Порушення авторського і суміжних прав», посягає тільки на нематеріальні права та свободи людини. Звідси випливає, що безпосереднім об’єктом цього злочину є відносини з приводу дотримання авторських та інших суміжних прав. Але, об’єкти авторського, а саме:


1) літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті, лекції, музичні твори, аудіовізуальні твори, твори живопису, скульптури, фотографічні твори та інші; 2) комп’ютерні програми; 3) компіляції даних (бази даних); 4) інші твори, беруть активну участь у цивільно-правовому обігові, тому додатковий об’єкт злочинів залежить від виду та розміру шкоди, завданого законним правам та інтересам правовласника, яка має матеріальний характер (наприклад, право власності).

Відповідно до закону, порушення авторського права і суміжних прав – це незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі [2].

Враховуючи те, що ця норма є досить молодою та зважаючи на недостатність судової практики, а, можливо, саме на недосконалість норми та труднощі кримінально-процесуального характеру у вирішенні питань доведення об’єктивної та суб’єктивної сторони складу злочину, судове тлумачення цього складу злочину з кримінально-правової точки зору відсутнє. Зокрема, назріла потреба у прийнятті постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду кримінальних справ про порушення авторського і суміжних прав» з метою вирішення спірних питань кваліфікації, визначення можливого та достатнього розміру завданої шкоди, не виходячи із сухих цифр, а з урахуванням моральної шкоди потерпілої особи та розмежування кримінального злочину від адміністративного правопорушення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:


  1. Конституція України //Відомості ВР України. – 1996 – № 30.

  2. Закон України «Про авторське право і суміжні права» //Відомості ВР України. – 1994 – № 13.

  3. Цивільний кодекс України. – .2009.

  4. Хаметов Р. Привласнення авторства в дисертаціях// Російська юстиція. – 2000. – № 8 – С. 82 –85.

  5. Курилін І. Р. Визначення шкоди, завданої злочинами у сфері інтелектуальної власності // Науковий вісник Нац. акад. внутр. справ України. – 2005. – № 6. – С. 306 – 314.

  6. Пічкур О. Актуальні проблеми захисту прав інтелектуальної власності // Юридична газета. – 2006. – 16 червня (№ 11).

  7. Коваль А. М. Кримінальна відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав: теорія та практика. – К., 2005.

  8. Сіренко І. Юридична природа прав на об’єкти інтелектуальної власності // Українське право. – 2007. – С.132 – 135.

  9. Денисюк О. П. Проблеми та перспективи розвитку охорони інтелектуальної власності в Україні // Адвокат. – 2009. – № 7 – С. 38–41.

1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   87


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка