Міністерство внутрішніх справ харківський національний університет внутрішніх справ Кримінологічна асоціація України актуальні сучасні проблеми кримінального права та кримінології у світлі реформування кримінальної юстиції



Сторінка24/87
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.72 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   87

Колодяжна Юлія Володимирівна


слухач магістратури Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка

Науковий керівник:кандидат юридичних наук, доцент
Письменський Євгеній Олександрович

ПРОБЛЕМИ ВІДМЕЖУВАННЯ УМИСНОГО ТЯЖКОГО ТІЛЕСНОГО УШКОДЖЕННЯ, ЩО СПРИЧИНИЛО СМЕРТЬ ПОТЕРПІЛОГО,
ВІД УМИСНОГО ВБИВСТВА


Як відомо, Конституція України у ст. 3 проголошує життя, здоров’я, честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю [1]. На охороні цієї цінності стоїть кримінальне право, яке передбачає найсуворішу – кримінальну відповідальність за неправомірне посягання на значущі людські блага.

При вчиненні умисного вбивства та умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, настає один і той самий злочинний результат – смерть потерпілого. Водночас покарання за скоєння зазначених злочинів істотно відрізняються. Помилка в кваліфікації вчиненого може спричинити не тільки неправильне призначення покарання, але і незастосування або необґрунтоване застосування ряду інших заходів кримінально-правового впливу (зокрема звільнення від покарання з випробуванням, застосування чи незастосування умовно-дострокового звільнення тощо). Від правильності кваліфікації злочину залежить також підсудність і ряд інших процесуальних наслідків. У зв’язку з цим питання розмежування тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, й інших злочинів, наслідком яких є смерть особи, набуває істотного значення.

З приводу відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, від умисного вбивства, Верховний Суд України (у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи») зазначає, що для відмежування вбивства від умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, необхідно ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту та спрямованості умислу суб’єкта посягання. Відповідно, питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має [2].

Отже, визначальним при відмежуванні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті характеризується необережністю.

Доктрина кримінального права виходить із того, що про наявність умислу на вбивство свідчитимуть такі обставини: 1) нанесення ударів та поранень (їх локалізація) в життєво важливі органи (голову, шию, ліву сторону грудей, печінку, пах тощо); 2) застосування такого знаряддя або засобу вчинення злочину, яке здатне неминуче спричинити смерть (пістолет, ніж, кастет, сокира, будь-який важкий предмет тощо); 3) інтенсивність дій винного, яка достатня для порушення функцій або анатомічної цілісності життєво важливих органів (велика сила нанесення ударів або кількість поранень); 4) існування ворожих міжособистісних відносин між потерпілим і винним до вчинення злочину (попередні погрози, факти бійок між винним і потерпілим тощо); 5) переривання злочинних дій не добровільно, а на вимогу інших осіб, під загрозою бути викритими чи затриманими; 6) негативна поведінка після вчинення злочину (на­приклад, залишення потерпілого, який знепритомнів або тяж­ко поранений без медичної допомоги; створення перешкод для того, щоб потерпіла особа не могла залишити місце зло­чину, дати собі раду сама або покликати на допомогу сусідів чи перехожих).

Проілюструємо викладене на конкретному прикладі. Громадянин Х. на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючі умисно, почав бити громадянина Ш. завдавши йому п'ять ударів руками і ногами в область голови і тулуба, від чого громадянин Ш. впав на тротуарну плитку. Згідно з судово-медичною експертизою громадянин Х. такими діями спричинив громадянину Ш. тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя в момент їх заподіяння. Від тілесних ушкоджень громадянин Ш. через три дні помер у лікарні. Причиною його смерті стали зазначені тілесні ушкодження, що ускладнилися гострою крововтратою з ознаками шоку.



Доказів, що громадянин Х., спричинивши громадянину Ш. тілесні ушкодження, мав намір заподіяти його смерть, не було, свої злочинні дії громадянин Х. припинив добровільно, після чого самостійно викликав машину швидкої допомоги для надання медичної допомоги громадянину Ш. Тому дії громадянина Х. були кваліфіковані як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого [3].

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що для відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, від умисного вбивства, потрібно ретельно досліджувати всі обставини, які мають значення для встановлення спрямованості умислу винного, ураховуючи попередню поведінку винного і потерпілого, їх взаємовідносини, спосіб і знаряддя злочину, характер і локалізацію поранень, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх взаємостосунки.

Порівнявши розглядувані склади злочинів, передбачені ст. 115 та ч. 2 ст. 121 КК України, доходимо висновку, що вони мають схожі ознаки, але кримінальне законодавство передбачає різну ступінь їх суспільної небезпечності, про що можна судити з того, як різняться санкції за порушення норм цих статей. Зважаючи на ці та інші обставини, дуже важливо при кваліфікації вміти правильно розмежувати умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, і умисне вбивство.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:


  1. Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – С. 147.

  2. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р № 2 // Вісник Верховного Суду України. – 2003 - № 1. – С. 37.

  3. Архів Слов’янського міськрайонного суду Донецької обл. Справа № 1–57/11.

1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   87


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка