Міністерство внутрішніх справ харківський національний університет внутрішніх справ Кримінологічна асоціація України актуальні сучасні проблеми кримінального права та кримінології у світлі реформування кримінальної юстиції



Сторінка39/87
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.72 Mb.
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   87

Куліш Олександра Ігорівна


курсант 3-го курсу факультету з підготовки слідчих Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: кандидат юридичних наук
Шаблистий Володимир Вікторович

ВІДМЕЖУВАННЯ ВБИВСТВА ЧЕРЕЗ НЕОБЕРЕЖНІСТЬ
ВІД НАНЕСЕННЯ ТЯЖКИХ ТІЛЕСНИХ УШКОДЖЕННЯ,
ЯКІ ПРИЗВЕЛИ ДО СМЕРТІ ПОТЕРПІЛОГО


Конституція України у ст. 3 проголосила життя, здоров’я, честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю. На охороні цієї цінності стоїть кримінальне право, яке передбачає найсуворішу – кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі за неправомірне посягання на такі цінності. В цій роботі розглядається відмінність між такими злочинами які передбачені ст. 119 Кримінального кодексу України (далі – КК України) – вбивство через необережність та злочин передбачений ч. 2 ст.121 КК України – умисне тяжке ушкодження,що призвело до смерті потерпілого, які являють собою злочини проти життя та здоров’я особи і відповідно передбачені розділом ІІ КК України.

Злочинами проти здоров’я називають суспільно-небезпечні навмисні чи необережні діяння у формі дій або бездіяльності, спрямовані на завдання шкоди іншій особі. Кримінально-правова охорона життя і здоров’я має універсальних характер, вона не залежить від суспільних ознак особи потерпілого. Кримінальний закон однаковою мірою охороняє здоров’я як юнака, так і безнадійно хворого, героя і завзятого злочинця [1].

Це питання є дуже актуальним, адже тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості завдаються споконвіку, за різних умов і обставин. У нашому житті вони неодмінно присутні в побуті, неодмінно супроводжують різноманітні злочини і правопорушення, завдаються умисно чи з необережності. Головне покликання нашого кримінального закону – виправдати правомірне заподіяння ушкоджень і покарати злочинця згідно справедливості [2].

Сучасна криміногенна ситуація і низький культурний рівень життя обумовлює поширеність такого суспільно небезпечного діяння. І тому детальне вивчення цієї теми є необхідною і корисною діяльністю будь-якого правоохоронця.

Перш ніж перейти до порівняння зазначених злочинів необхідно надати їм коротку кримінальну характеристику.

Основним безпосереднім об’єктом вбивства з необережності є життя особи; об’єктивна сторона цього злочину характеризується діянням – посяганням на життя іншої особи, наслідками у вигляді смерті та причинним зв’язком між вказаними діянням і наслідками, що визначають цей склад злочину як матеріальний, а отже настання наслідків є обов’язковим. Суб’єкт зазначеного злочину є загалами, а отже це фізична осудна особа яка досягла віку кримінальної відповідальності, а саме 16-ти років. Що ж стосується суб’єктивної сторони, то цей злочин характеризується необережною формою вини: злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Основним безпосереднім об’єктом умисного тяжкого тілесного ушкодження є здоров’я особи, а основним додатковим об’єктом є життя особи, якщо тяжкі тілесні ушкодження спричинили смерть особи. З об’єктивної сторони цей злочин характеризується діянням, наслідком у вигляді тяжкого тілесного ушкодження, та причинним зв’язком між вказаним діянням та наслідком.

Необхідно також зазначити, що саме є тілесним ушкодженням. Тілесне ушкодження – це протиправне і винне порушення анатомічної цілісності тканин, органів потерпілого та їх функцій, що виникає як наслідок одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючи факторів – фізичних, хімічних, біологічних, психічних тощо [3].

Що ж стосується суб’єкта злочину, то для цього злочину характерний загальний суб’єкт злочину, але з пониженим віком кримінальної відповідальності, а саме 14 років. Суб’єктивна сторона цього злочину дуже цікава, оскільки виражається у 2-х формах, а саме умислу до діяння і наслідку у вигляді тяжкого тілесного ушкодження та необережністю до настання такого наслідку як смерть особи.

Виходячи з вищезазначеного можна зробити висновок про те, що зазначені злочини є цілком різними оскільки мають різний об’єкт посягання та мають різну суб’єктивну сторону, яка є завершальним етапом при кваліфікації протиправного діяння особи, а отже має велике значення при призначенні покарання.

Основною і головною відмінність цих злочинів є форма вини особи та ставлення її до наслідків. Дослідження цієї теми є актуальним для обговорення оскільки визначення і доведення суб’єктивної сторони злочину є дуже нелегким, а отже може мати помилки які не повинні мати місце у кримінальному провадженні, оскільки це є порушення прав людини та громадянина.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:


  1. Практичні аспекти відмежування тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть, від вбивства через необережність / [Електронний ресурс] – режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1620

  2. Тілесні ушкодження з медичної точки зору / [Електронний ресурс] – режим доступу: http://www.referaty.com.ua/ukr/details/18587/

  3. Науково практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред.. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – 9-те вид.,переробл. Та допов. – К.: Юридична думка, 2012. – 1316 с.

  4. Конституція України / [Електронний ресурс] – режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.

Курбатов Ростислав Олегович


курсант 3-го курсу факультету з підготовки слідчих
Харківського національного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: кандидат юридичних наук
Васильєв Андрій Анатолійович

НЕЗАКОННІ ДІЇ З ЕЛЕКТРОННИМИ ГРОШИМА В КОНТЕКСТІ
СТ. 200 КК УКРАЇНИ


Стрімкий розвиток інформаційних та мережевих технологій, поява інноваційних продуктів, поширення застосування інформаційно-телекомунікаційних систем поставили перед суспільством питання захисту від протиправних посягань як особистої інформації, так і важливого сегменту національної економіки – кредитно-фінансової сфери. На особливу увагу заслуговує збільшення обсягів безготівкових платежів, що стають передумовою для поширення посягань, які вчинюються з використанням електронних грошей. При цьому йдеться про банківські рахунки емітента електронних грошей, а не окремих їх користувачів.

Слід зазначити, що кількість операцій із використанням електронних грошей, за даними Європейського Центрального Банку, у 2010 році склала лише близько 1 млрд. транзакцій, а у вартісному виразі сягнула 28 млрд. євро.. Це становило 1,3% від загальної кількості платіжних транзакцій (крім міжбанківських) в ЄС [1, с. 20].

Термін «електронні гроші» є відносно новим у науковій літературі і часто використовується до широкого спектра різних платіжних інструментів, що ґрунтуються на інноваційних технічних рішеннях у сфері роздрібних платежів [4, с. 8]. Одне з поширених «технічних» визначень поняття «електронні гроші» наведене в Глосарії термінів, які використовуються в платіжних і розрахункових системах, оприлюдненому в 2001 році Банком міжнародних розрахунків: електронні гроші – це «вартість, яка зберігається в електронному вигляді на таких пристроях як чіпова картка або накопичувач на жорсткому диску персонального комп’ютера» [4, с. 14].

Нормативне ж визначення електронних грошей надано у п. 1.3 Положення «Про електронні гроші в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.11.2010 р. № 481 (далі – Положення), де вказано, що електронними грошима є одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими, ніж емітент, особами і є грошовим зобов’язанням емітента [2].

Щодо вимог до випуску та обігу електронних грошей, то їх можна звести до декількох ключових моментів, що базуються на нормах Положення:

1. Користувачами електронних грошей можуть бути лише фізичні особи.

2. Юридичні особи можуть лише приймати електронні гроші для оплати товарів і послуг, проте не можуть перераховувати ці кошти фізичним особам та іншим юридичним особам і витрачати ці кошти для оплати товарів/послуг крім «товарів у електронному вигляді для власних виробничих (господарчих) потреб».

3. Електронні гроші випускаються лише банками, хоча окремі функції по обслуговуванню системи можуть виконуватись агентами банків.

4. Електронні гроші випускаються в гривні.

5. Обсяг електронних грошей на одному пристрої обмежений до 8000 грн.

6. Правила роботи системи електронних грошей погоджуються з Національного банку України.

Враховуючи значущість сфери обігу електронних грошей для суспільства, посягання на порядок їх обігу та функціонування було криміналізовано: відповідальність за незаконні дії з електронними грошима було передбачено ст. 200 Кримінального кодексу України (далі – КК України) (Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, електронними грошима, обладнанням для їх виготовлення (зміни у вказану норму КК України було внесено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо функціонування платіжних систем та розвитку безготівкових розрахунків» від 18 вересня 2012 року № 5284-VI [3]).

Указаною нормою передбачено відповідальність за (1) підробку документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, електронних грошей, а так само (2) придбання, (3) зберігання, (4) перевезення, (5) пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ, платіжних карток або (6) їх використання чи (7) збут, а також (8) неправомірний випуск або (9) використання електронних грошей. Виходячи з буквального тлумачення вказаної норми можна зробити висновок, що з дев’яти форм прояву об’єктивної сторони лише три стосуються електронних грошей. Такими альтернативними діями відносно електронних грошей виступають: (1) підробка засобів доступу до електронних грошей, (2) неправомірний їх випуск, (3) неправомірне використання електронних грошей. Розглянемо їх більш детально.

1. Підробка, в контексті вказаної норми, стосується наперед оплаченої картки багатоцільового використання – пластикової або іншої картки, яка містить електронні гроші в чипі, інтегрованому на цій картці, або яка є засобом доступу до електронних грошей, що зберігаються в пам’яті комп’ютера. Способами такої підробки, як правило, виступають перекодування чіпу дійсної картки або повне виготовлення (власне підроблення) картки з внесенням до чіпу неправдивої інформації. При цьому останній спосіб передбачає також внесення змін до бази даних з інформацією, що перебуває у інформаційно-телекомунікаційній системі та потребує кваліфікації за сукупністю зі статтями Розділу XVI КК України (Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку).

2. Неправомірний випуск електронних грошей передбачає порушення порядку їх створення емітентом або їх створення не емітентом (порушення п. 2.1 Положення).

3. Неправомірне використання електронних грошей – розрахунки ними під час купівлі товарів, розрахунків з банками тощо. Під неправомірним використанням електронних грошей слід розуміти пред’явлення їх як справжніх з метою здійснення незаконного переказу грошових коштів, незаконного заволодіння певними товарами чи послугами.



Вищевказане тлумачення положень диспозиції ч. 1 ст. 200 КК України, на наш погляд, сприятиме однаковому застосуванню норми у правозастосовній діяльності і може виступати підгунтям подальшої розробки питань кримінальної відповідальності за незаконні дії з електронними грошима.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

  1. Віталій Кравчук, Дмитро Науменко, Андрій Глибовець. Електронні гроші в Україні. / Аналітичний звіт. – K.: Альфа-ПІК, 2012. – 64 c.

  2. Положення «Про електронні гроші в Україні» : Постанова Правління Національного банку України від 04.11.2010 р. № 481 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1336-10. – Заголовок з екрану.

  3. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо функціонування платіжних систем та розвитку безготівкових розрахунків : Закон України від 18 вересня 2012 року № 5284-VI // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/5284-17. – Заголовок з екрану.

  4. Світовий досвід і перспективи розвитку електронних грошей в Україні: Науково-аналітичні матеріали. Вип. 10 /П.М.Сенищ, В.М.Кравець, В.І.Міщенко, О.О.Махаєва, В.В.Крилова, Н.В.Грищук – К.: Національний банк України. Центр наукових досліджень. 2008. – 145 с.
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   87


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка