Міністерство внутрішніх справ харківський національний університет внутрішніх справ Кримінологічна асоціація України актуальні сучасні проблеми кримінального права та кримінології у світлі реформування кримінальної юстиції



Сторінка40/87
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.72 Mb.
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   ...   87

Лантінов Ярослав Олександрович


доцент кафедри кримінально-правових дисциплін Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, кандидат юридичних наук, доцент,

Куц Анна Володимирівна,


студентка 3-го курсу юридичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

РЕФОРМУВАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ – СВІДЧЕННЯ
ЗМІНИ ПАРАДИГМ В НАУЦІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ


У даний час в Україні здійсняється суттєве реформування кримінальної юстиції – прийнятий і вступив в законну силу Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК), готуються зміни до Кримінального кодексу України, пов'язані з виділенням кримінальних проступків, обговорюється створення нового правоохоронного органу – фінансової поліції. Значущою рисою реформування кримінальної юстиції виступає прагнення до забезпечення прав і свобод людини. Так, при обґрунтуванні необхідності прийняття законопроекту в «Пояснювальній записці до проекту Кримінального процесуального кодексу України» вказується, що проект нового КПК спрямований на вдосконалення правового регулювання у сфері кримінального судочинства, привнесення в нього європейських цінностей і принципів, перетворення неухильного дотримання прав людини в ключову ідею всього кримінального процесу, а також на забезпечення реальної, а не задекларованої рівності можливостей сторін кримінального провадження і затвердження змагальності процесу. Також у названій пояснювальній записці вказувався ряд принципових недоліків наявного кримінального процесу (очевидний обвинувальний ухил, низька ефективність досудових і судових процедур, їх надмірна забюрократизованість), констатувалась неможливість його реформування окремими актами і визнавалася необхідність введення нового КПК. Слід підкреслити, що укладачі вищевказаної пояснювальної записки продемонстрували розуміння того, що забезпечення дотримання основних прав людини вимагає ефективного механізму регулювання діяльності державних органів, покликаних здійснювати розслідування та здійснювати розгляд питань, пов'язаних з притягненням особи до кримінальної відповідальності [1]. Також і в «Пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо введення інституту кримінальних проступків» зазначено, що метою проекту є реалізація державної політики щодо гуманізації кримінальної відповідальності [2].

Необхідно також відзначити, що реформування кримінальної юстиції в дусі гуманізації кримінальної відповідальності і забезпечення пріоритету прав людини здійсняється поруч зі здійсненням державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства, одним з правових виразів якої виступає Указ Президента України 24 березня 2012 року № 212/2012 «Про затвердження Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації». До головних пріоритетів державної політики України також відноситься і прагнення до побудови інформаційного суспільства – суспільства орієнтованого на розвиток, задоволення інтересів людей і підвищення якості життя [3]. Таким чином, можливо стверджувати, що в Україні здійснюється суттєве реформування державної політики у ряді напрямків, які, тим не менше, мають об'єднуючу ціль – трансформацію українського суспільства в «громадянське» й «інформаційне». При цьому ідея (принцип) забезпечення пріоритету прав людини, закріплена в Конституції України та виражена в її праві, має методологічне значення для науки кримінального права.

Методологічне значення принципу забезпечення пріоритету прав людини полягає в тому, що в кримінально-правовий дискурс мають бути введені такі поняття, які відповідають парадигмам «громадянське суспільство», «інформаційне суспільство» і замінити поняття відповідні парадигмам «індустріальне суспільство», «нормативізм». Хотілося б відзначити, що знання, отримане в рамках замінних парадигм, не є помилковим або застарілим – воно вимагає «переінтерпретації» в термінах парадигм, що набирають актуальності.

Таким чином, дослідження, що виконуються для наукового забезпечення функціонування системи кримінальної юстиції, реформованої в руслі перетворення українського суспільства в суспільство «громадянське» і «інформаційне», повинні виходити з відповідних концепцій, які і повинні виступати парадигмами для кримінально-правових гіпотез і теорій.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

  1. Пояснювальна записка до проекту Кримінального процесуального кодексу України : Картка законопроекту // Верховна рада України : офіційний веб-портал [Електронний ресурс] : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651% D0% B6-17/card2#Card

  2. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо введення інституту кримінальних проступків» : Картка законопроекту // Верховна рада України : офіційний веб-портал [Електронний ресурс] : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1? pf35 1 1=42733

  3. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 12. – ст.102.

Левківська Оксана Петрівна


науковий співробітник 2-го науково-дослідного відділу науково-дослідної лабораторії кримінологічних досліджень Державного науково-дослідного інституту МВС України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник
Кулик Олександр Георгійович

ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ СЕРЕД БЕЗДОГЛЯДНИХ ДІТЕЙ У СВІТЛІ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ ЮВЕНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ


Останнім часом в юридичній літературі все частіше вживається термін "криміногенна бездоглядність", за допомогою якого пояснюється стан, коли в результаті відсутності або значного послаблення нагляду та контролю за формуванням особистості та поведінкою дітей з боку суб'єктів, наділених відповідними правами і обов'язками (в першу чергу з боку сім'ї, а також державних та громадських організацій) порушуються нормальні, суспільно корисні зв'язки та відносини дитини, а її спосіб життя стає антисоціальним.

Відповідно до Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року, поширення дитячої бездоглядності призводять до збільшення кількості правопорушень, вчинених неповнолітніми та за їх участю, випадків втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. Актуальним є питання розроблення дієвих заходів щодо недопущення залучення бездоглядних дітей до протиправної діяльності [1].

Хоча за період незалежності України Верховною Радою прийнято низку законів, спрямованих на захист прав, свобод і законних інтересів дітей, Президентом та Урядом затверджено низку загальнодержавних програм та комплексних заходів, які мали за мету вирішення проблем дитячої бездоглядності, проблема бездоглядних дітей у нашій державі залишається не вирішеною.

Аналіз статистичної звітності та даних судової практики свідчить, що в багатьох випадках держава (суспільство) починає реагувати на проблеми бездоглядних дітей, коли процеси їх криміналізації стають незворотними. З огляду на таку ситуацію, виправити становище за допомогою лише засобів кримінально-правового впливу на неповнолітніх правопорушників неможливо [2].

Великим кроком у цьому плані є впровадження певних принципів ювенальної, тобто дитячої, юстиції в усіх сферах правовідносин, у перевихованні та соціальній реабілітації неповнолітніх злочинців. Сьогодні для цього є певні законодавчі передумови у вигляді окремих статей Кримінального кодексу України, які передбачають особливості розгляду справ про злочини, скоєні неповнолітніми, і їхню відповідальність, ухвал Верховного суду і окремих указів Президента України, у вигляді "Національного плану дій щодо реалізації Конвенції ООН з прав дитини", "Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні", схвалених та затверджених Верховною Радою України [3].

Враховуючи норми Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні, до основних заходів з розвитку ювенальної юстиції щодо бездоглядних дітей можна віднести:

удосконалення превентивної та профілактичної роботи шляхом проведення інформаційної, роз’яснювальної роботи з сім’ями, в тому числі стосовно законодавства в сфері кримінальної юстиції; запровадження сучасних методів та форм роботи з дітьми, схильними до вчинення правопорушень; удосконалення моніторингу стану дитячої злочинності та дотримання прав дітей, що потрапили у конфлікт з законом, тощо.

забезпечення здійснення правосуддя над неповнолітніми з урахуванням вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей їх розвитку, зокрема шляхом: підготовки суддів, прокурорів, адвокатів, працівників органів та служб у справах дітей з питань здійснення судочинства щодо неповнолітніх; забезпечення неповнолітнім доступу до безоплатної правової допомоги; сприяння розвитку відновного правосуддя, зокрема впровадження процедури медіації, як ефективного засобу добровільного примирення потерпілого та правопорушника; сприяння формуванню у неповнолітнього правопорушника почуття відповідальності за свої вчинки, заохочення до взяття ним на себе відповідальності за виправлення заподіяної шкоди, а також до позитивних змін у його поведінці; залучення громади до розв’язання конфлікту, у разі активної участі сторін у процесі відновлення порушених стосунків, тощо.

створення ефективної системи реабілітації неповнолітніх, які вчинили правопорушення, з метою їх перевиховання та ресоціалізації шляхом розвитку і застосування відповідних корекційних, освітньо-інформаційних та психолого-педагогічних програм;

створення служби пробації для неповнолітніх, яка б відповідала за супровід неповнолітнього правопорушника та його соціальну адаптацію та реінтеграцію (допомога в отриманні освіти, працевлаштуванні, забезпечення соціальним житлом); надання соціально-психологічної підтримки неповнолітнім правопорушникам та їх сім’ям, тощо [4].

Таким чином назріла потреба переглянути існуючу модель реагування на злочинну поведінку неповнолітніх. Такі види покарання, як штраф, який не можна застосовувати до непрацюючих підлітків, або громадські роботи, за якими з боку держави не ведеться належного контролю, на практиці себе не виправдали. Тому судді не можуть призначати таке покарання, і їм нічого не залишається, як саджати неповнолітніх у в’язниці або звільняти їх від кримінальної відповідальності з обов’язковими заходами виховного характеру, на жаль, не визначеними законом. В результаті дитина, яка звільняється від кримінальної відповідальності з обов’язковими заходами виховного характеру, нажаль, не визначеними законом, залишається сам на сам зі своїми проблемами, оскільки її батькам або особам, що їх замінюють, просто ніколи займатися її ресоціалізацією. Отже, немає гарантій того, що вона повторно не вдасться до незаконного діяння. Саме тому в багатьох країнах Європи вже давно застосовується новий підхід до реагування на злочини, скоєні неповнолітніми, у вигляді так званого відновлювального правосуддя, коли судом дається шанс на договірній основі відшкодувати фізичні, матеріальні й емоційні збитки потерпілому, і у такий спосіб узяти на себе відповідальність за скоєний злочин, що дуже актуально для неповнолітніх. Сприйняття своїх вчинків як відхилення від норми, можливість самому виправити те, що сталося, щиросерде бажання ніколи не повторювати подібної ситуації – головний урок, який має винести підліток після застосування правосуддям міри покарання. Як наслідок – дійове розкаяння, усвідомлення своєї вини і розуміння серйозності завданого збитку потерпілому з наступним його відшкодуванням. Таким чином, з’являється можливість не тільки відновити права жертви злочину, а й уберегти від соціальної деградації підростаючого члена суспільства, який у дитинстві просто оступився [3].

Отже, є всі підстави вважати, що незабаром в Україні почне працювати інститут дитячого правосуддя, що дасть змогу посилити відповідальність сім'ї, суспільства та держави за процес виховання і становлення дітей, забезпечити додержання прав і свобод дітей, які потрапили у конфлікт із законом, шляхом підвищення рівня їх правового та соціального захисту. А це в свою чергу буде слугувати своєрідним плацдармом для зменшення рівня дитячої бездоглядності та запобігання злочинності серед бездоглядних дітей.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

  1. Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 лист. 2011 р. № 1209-р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1209-2011-р.

  2. Мачужак Я. Формування системи ювенальної юстиції в Україні: перспективи створення ювенальних судів / Я. Мачужак, І. Лавровська // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 7. – С. 39 – 42.

  3. Тимощук О. Ювенальна юстиція – шанс для неповнолітніх правопорушників [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/yuvenalna_yustitsiya__shans_dlya_nepovnolitnih_pravoporushnikiv.html.

  4. Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні : Указ Президента України від 24 трав. 2011 р. № 597/2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/597/2011.
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   ...   87


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка