Міністерство внутрішніх справ харківський національний університет внутрішніх справ Кримінологічна асоціація України актуальні сучасні проблеми кримінального права та кримінології у світлі реформування кримінальної юстиції



Сторінка45/87
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.72 Mb.
1   ...   41   42   43   44   45   46   47   48   ...   87

Мінько Анастасія Сергіївна


студентка 4-го курсу Сумської філії
Харківського національного університету внутрішніх справ

Науковий керівник:
Колесник Марина Олександрівна

КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОСТУПОК: ПЕРСПЕКТИВИ ЗАКОНОДАВЧИХ ЗМІН


Питання про запровадження інституту кримінального проступку в законодавство України неодноразово піднімалося в науковій літературі, ставало предметом широкого обговорення юридичної громадськості. На теперішній час воно стало особливо актуальним, оскільки новий Кримінальний процесуальний кодекс України, що набрав чинності 19 листопада 2012 року, нормативно закріпив положення про кримінальний проступок [2]. При цьому постає питання щодо ознак, на які слід спиратися при визначенні поняття кримінального проступку, та обсягу діянь, які ним будуть охоплюватися. Основним критерієм, за яким доцільно відмежовувати проступок від злочину, є їх небезпечність для суспільства.

Активне обговорення питання щодо запровадження інституту кримінального проступку розпочалося давно. Зокрема, загальні засади запровадження кримінального проступку досліджували у своїх працях І.Б. Коліушко [1], В.О. Навроцький [3], Л.О. Ужва [7], П.Л. Фріс [8] та інші вчені.

Поділ кримінально караних діянь на злочини й проступки був відомий законодавству Російської імперії ще з часу прийняття у 1845 р. Уложення про покарання кримінальні та виправні, відповідно до якого усі покарання поділялися на кримінальні та виправні. За проступки призначалося лише виправне покарання. Виділення кримінальних проступків в окремий вид кримінально караних діянь було збережене також у Кримінальному уложенні 1903 р. За цим нормативно-правовим актом вони каралися арештом або грошовим штрафом. Що стосується законодавства за часів радянської доби, то ані Кримінальний кодекс України, ані кримінальні кодекси інших радянських республік не пішли шляхом виділення кримінальних проступків як самостійного інституту кримінального права, хоча в науці кримінального права у 60-ті роки минулого століття висловлювалися непоодинокі судження з приводу доцільності виділення злочинів незначної тяжкості у категорію антигромадських проступків (А.А. Піонтковський [4], М.Д. Шаргородський [9]).

У квітні 2012 року народним депутатом Швецем В.Д. до Верховної Ради України було внесено законопроект, яким у законодавче поле країни пропонується ввести інститут кримінального проступку [5]. Одночасно альтернативний законопроект було внесено групою народних депутатів України [6].



Аналіз проекту Закону України «Про внесення змін до кримінального кодексу України щодо введення інституту кримінальних проступків» (реєстр. № 10136 від 03.03.2012 року) дозволяє дійти наступних висновків.

  1. Проектом пропонується створення самостійного (фактично п’ятого) виду злочинів, які, проте, відповідно до Проекту злочинами не є, але мають при цьому такий ступінь суспільної небезпеки, що дозволяє притягати за їх вчинення до кримінальної відповідальності. Такий підхід вже сам по собі є руйнівним для вітчизняної кримінально-правової системи, оскільки традиційним для науки та законодавства є підхід, відповідно до якого діяння, за яке встановлена кримінальна відповідність, як найбільш сувора реакція держави за вчинена правопорушення, є у зв’язку з цим за ступенем своєї суспільної небезпеки злочином.

  2. Такі зміни не тільки не відповідають тим завданням гуманізації, які викладені у пояснювальній записці до Проекту, але навпаки, призводять в низці випадків до посилення відповідальності. Це, зокрема, обумовлюється тим, що частина правопорушень, за які встановлена адміністративна відповідальність, перенесена до категорії кримінальних проступків, за які встановлена не адміністративна, а вже кримінальна відповідальність.

  3. Проект містить положення, які не дивлячись на позитивну ідею, що закладена в їх основу, насправді можуть стати підґрунтям для порушень основних прав і свобод людини і громадянина. Зокрема, відповідно до проекту і за злочин, і за кримінальний проступок встановлена кримінальна відповідальність. Але при цьому Проект не містить жодних концептуальних відмінностей між цими поняттями. Містяться лише формальні посилання на книгу 1 та книгу 2, де наведений простий перелік діянь, які відносяться відповідно до злочинів та кримінальних проступків.

  4. Нечіткість формулювання змісту дефініцій «кримінальний проступок» та «злочин» призводить до низки питань, котрі виникають із застосуванням норм, що стосуються стадій вчинення кримінального правопорушення. У законопроекті зазначено, що кримінально караними стадіями кримінального проступку є замах та закінчений кримінальний проступок. То можна дійти висновку, що готування до кримінального проступку не є суспільно небезпечним діянням і не ставить під реальну загрозу заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам. Таким чином, ступінь суспільної небезпечності кримінального проступку є нижчим від суспільної небезпечності злочину, що робить їх відмінними за матеріальною ознакою, і що не враховано у законопроекті.

Отже, після реалізації вказаного законопроекту КК перетвориться на занадто великий за обсягом нормативний акт. Тому доцільно в КК відмовитись від поняття злочину і викласти поняття складу кримінального правопорушення. Завдяки цьому можливо усунути декілька недоліків у формулюваннях даного законопроекту:

  • у ст. 2 «Підстава кримінальної відповідальності» ч.ч. 2 та 3 сформульовані через заперечення, а ч. 1 через ствердження, тобто не одноманітно;

  • у ч. 3 ст. 2 вказано – «Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за те саме кримінальне правопорушення більше одного разу». Недоліком такого формулювання є те, що поняття «кримінальне правопорушення» включає в себе не лише фактично вчинене діяння, але і його юридичну оцінку, крім того, у ч. 1 цієї ж статті в якості підстав кримінальної відповідальності вказано на дві категорії – «суспільно небезпечне діяння» та «склад кримінального правопорушення» і нічого іншого. Буквальне тлумачення цього законодавчого припису дає можливість робити спроби притягати до кримінальної відповідальності за діяння, яке вже було визнано не карно-протиправним, оскільки формально воно не було визнано «кримінальним правопорушенням»;

  • виходячи зі ст. 11 Проекту, злочини і кримінальні проступки не розмежовуються за суспільною небезпечністю, а навпаки, однаково мають здатність заподіювати істотну шкоду фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі;

  • крім того, ст. 11 Проекту у ч.ч. 1, 3 та 4 дає поняття кримінального правопорушення, злочину, та кримінального проступку, коли можна було б один раз дати поняття через використання категорії «склад кримінального правопорушення».

Для усунення зазначених недоліків доцільним видається ч. 1 ст. 11 КК сформулювати наступним чином – «Кримінальним правопорушенням є винне діяння (варіант – суспільно небезпечне діяння), що містить ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом».
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

  1. Коліушко І.Б. Запровадження інституту кримінального проступку як необхідна складова реформи кримінальної юстиції в Україні / І.Б. Коліушко, О.А. Банчук // Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. 13-15 квітня 2007 р.: у 2-х ч. – Львів: Львівськ. держ. ун-т внутр. справ, 2007. – Ч. 1. – С. 189-194.

  2. Кримінальний процесуальний кодекс України – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran2#n2.

  3. Навроцкий В.А. Уголовный проступок в Украине: цель введения и способы реализаци / В.А. Навроцкий // Категория «цель» в уголовно-исполнительном праве и криминологии: материалы IV Российского конгресса уголовного права (г. Москва, 28-29 мая 2009 г.). – М.: Проспект, 2009. – С. 726-729.

  4. Пионтковский А.А. Усиление роли общественности в борьбе с преступностью и некоторые вопросы теории советского уголовного права // Сов. государство и право. – 1961. – № 4. – С. 60-70.

  5. Проект Закону «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо введення інституту кримінальних проступків» № 10136 від 03.03.2012 – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/ pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=42733.

  6. Проект Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо запровадження інституту кримінальних проступків – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/ webproc4_1?id=&pf3511=42706.

  7. Ужва Л.О. Кримінальний проступок: спроба міжгалузевого аналізу / Л.О. Ужва // Науковий вісник Дніпропетровськ. держ. ун-ту внутр. справ. – 2007. – № 3. – С. 210-215.

  8. Фріс П.Л. Ознаки та склад кримінального проступку / П.Л. Фріс, І.Б. Медицький // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: зб. наук. праць. – 2007. – № 2. – С. 166-171.

  9. Шаргородский М.Д. Вопросы общего учения о наказании в период развернутого строительства коммунистического общества // Советское государство и право в период развернутого строительства коммунизма: тезисы докладов на научн. конф. – Л.: Изд. ЛГУ, 1961. – С. 77-78.
1   ...   41   42   43   44   45   46   47   48   ...   87


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка