Міністерство внутрішніх справ харківський національний університет внутрішніх справ Кримінологічна асоціація України актуальні сучасні проблеми кримінального права та кримінології у світлі реформування кримінальної юстиції



Сторінка47/87
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.72 Mb.
1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   ...   87

Могиль Владлена Олександрівна


студентка 3-го курсу Полтавського юридичного інституту Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Науковий керівник:
Михайліченко Тетяна Олександрівна

ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ОБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ,
ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТАТТЕЮ 129 КК УКРАЇНИ


Актуальність цього питання обумовлена тим, що на даному етапі розвитку науки кримінального права відсутнє єдине визначення суспільних відносин, яким безпосередньо заподіюється шкода погрозою вбивством. Проблема ж визначення об’єкта в такому складі злочину, як погроза вбивством ускладнюється тим, що серед науковців немає єдиної думки у визначенні самого поняття «погроза вбивством». Зокрема, під останньою розуміють можливу небезпеку, спосіб (засіб) психічного насильства або форму виявлення злочинного наміру тощо. Тому відповідно, дискусійним залишається і питання, що розуміти під об’єктом злочину.

Дослідженням питань об’єкта погрози вбивством зокрема, займались Х.Х. Абсатаров, Р.Ш. Бабанли, М.Й. Коржанський, І.В. Самощенко, О.М. Храмцов та інші.

Тому метою даної роботи є з’ясування, що розуміється під об’єктом даного злочину в науці кримінального права.

Як вже відмічалось, нині немає єдності щодо визначення поняття самої погрози тобто, що саме розуміти під цим поняттям, а отже, немає і однозначності думок щодо визначення об’єкта зазначеного злочину.

Так, науковці (Н.С. Стерехов, В.Ю. Шепітько) в одних випадках зазначають, що об’єктом посягання є громадський порядок, в інших – життя (О.В. Негодченко) [1, с. 145], або ж – особиста безпека (П.П. Андрушко, В.Г. Гончаренко) [2, с. 248], чи навіть, об’єкт даного злочину взагалі не визначається (С.С. Яценко) [3, с. 305]. Крім того, об’єктом будь-якої кримінально-караної погрози пропонують вважати особу (О.І. Чистяков) [4, с. 31 - 32]. Іноді погрозу вбивством відносять до злочинів, які посягають на здоров’я, тим самим визначаючи її об’єкт.

Пояснюючи свою позицію, І.В. Самощенко вказує, визначаючи об’єктом будь-якої погрози особисту безпеку потерпілого, що виразником сутності погрози є поняття «залякування», яке викликає стан страху. Якщо сприймати дану ідею, то можна вважати, що погроза впливає на свідомість і волю особи, порушуючи або створюючи можливість порушення нормального душевного спокою потерпілого [4, с. 11]. Погоджуючись в цілому з думкою науковця, слід конкретизувати, що суспільна небезпека погрози полягає в тому, що висловлена винним за обставин, які дають підстави побоюватися її здійснення, вона викликає у потерпілого відчуття страху, побоювання його за своє життя, порушує нормальні умови праці і відпочинку, породжуючи невпевненість у своїй безпеці, яка завжди піддається злочинному впливові [5, с. 47– 48].

Р.Ш. Бабанли, обґрунтовуючи те, що об’єктом погрози вбивством є встановлений порядок відносин між людьми, який забезпечує психічну недоторканість особи, намагається спростувати положення, відповідно до якого об’єктом розглядуваного злочину є особиста безпека. Автор зазначає, що особиста безпека особи може постраждати лише у випадку заподіяння певних фізичних страждань, спричинення яких карається іншими статтями КК України. Тобто відповідальність за погрозу вбивством може наставати і тоді, коли відсутні будь-які загрози для особистої безпеки особи. Насправді, погроза спрямована на появу певних побоювань у власній безпеці (особа може почуватись у небезпеці), однак це викликано емоційним станом потерпілого, а об’єктивно посягання на особисту безпеку може і не існувати. Не визнаючи особисту безпеку об’єктом погрози вбивством, вчений не виключає посягання на неї [6, с. 273].

Та правильно пише М.Й. Коржанський з приводу того, що забезпечувана суспільством і державою можливість кожному громадянинові спокійно працювати та відпочивати, користуватися благами життя, цим посяганням змінюється і перетворюється на свою протилежність – стає неможливістю. Таким чином, погроза вбивством спрямована проти особистої безпеки, яка і є безпосереднім об’єктом даного злочину [7, с. 79].

Х.Х. Абсатаров зазначає, що об’єктом погрози є психічній спокій і свобода волевиявлення або дій, оскільки на життя погроза не посягає й не містить такої мети, а шкода здоров’ю заподіюється у факультативному порядку. Але, на думку С.М. Алфьорова і В.В. Шаблистого, такі поняття, як «психічний спокій» та «свобода волевиявлення» за своїм змістом входять до загального поняття «особиста безпека» [5, с. 49].

Якщо виходити із законодавчого розміщення складу погрози вбивством у розділі злочинів проти життя та здоров’я особи [8, с. 309], то це ще не означає, що її безпосереднім об’єктом є життя та здоров’я.

На мою думку, погроза вбивством – це злочин проти людини, але остання не може виступати її об’єктом. Безсумнівно, безпосереднім об'єктом посягання при погрозі не є й її життя. Адже реальної небезпеки для життя у момент погрози проголошення винним не виникає. Винний і не має злочинного наміру у момент погрози потерпілого життя. Тобто, можна стверджувати, що погроза є таким діянням винного, яке не спрямоване безпосередньо на позбавлення життя.

Отже, слід погодитися з думкою М.Й. Коржанського, що злочин, передбачений ст. 129 КК, посягає на особисту безпеку людини, пов’язаної із переживаннями за збереження свого життя або здоров’я. Дії, які складають об’єктивну сторону погрози вбивством, змушують постійно переживати потерпілого за своє життя, породжуючи при цьому сильний дискомфорт, що негативно впливає на нормальну життєдіяльність особи (сон, приймання їжі, виконання повсякденної роботи тощо).

Таким чином, безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 129 КК України, є суспільні відносини у сфері особистої безпеки особи, тобто встановлені правила поведінки людей із приводу забезпечення такого психологічного стану при якому останньому ніхто не загрожує.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:


  1. Негодченко О.В. Забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ України : монографія / О.В. Негодченко. – Дніпропетровськ : Поліграфіст, 2002. – 416 с.

  2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: у 2-х томах. / За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – Т. 1 – 3-тє вид., перероб. та доп. – К. : Алерта; КНТ; Центр учбової літератури. – 2009. – 964 с.

  3. Чистяков О.И. Хрестоматия по отечественной истории государства и права 1917 – 1991 гг. / О.И. Чистяков. – М.: Юристь, 1997. – 745с.

  4. Самощенко И.В. Понятие и признаки угрозы в уголовном праве : монография / И.В. Самощенко. – Харьков : СПД ФЛ Вапнярчук Н.М., 2005. – 120 с.

  5. Алфьоров С.М., Шаблистий В.В. Кримінальна відповідальність за погрози застосування фізичного насильства : монографія / С.М. Алфьоров, В.В. Шаблистий. – Запоріжжя : ФОП Зеленкевич Л.П., 2011. – 212 с.

  6. Бабанли Р.Ш. Проблеми визначення об’єкта злочину «погроза вбивством» у кримінальному праві / Р.Ш. Бабанли // Часопис Київського університету права. – 2008. – №3. – С. 270 – 275.

  7. Коржанський М.Й. Предмет та об’єкт злочину : монографія / М.Й. Коржанський. – Дніпропетровськ: Юр. Акад. МВС, Ліра ЛТД, 2005. – 252 с.

  8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка – 7-ме вид., переробл. та допов. – К. : Юридична думка, 2010 – 1288 с.



1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   ...   87


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка