Міністерство внутрішніх справ харківський національний університет внутрішніх справ Кримінологічна асоціація України актуальні сучасні проблеми кримінального права та кримінології у світлі реформування кримінальної юстиції



Сторінка5/87
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.72 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   87

Бондаренко Анна Віталіївна


курсант 3-го курсу факультету з підготовки слідчих
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: кандидат юридичних наук
Шаблистий Володимир Вікторович

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЛЮДИНИ
У СФЕРІ НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ ОЧИМА МАЙБУТНЬОГО СЛІДЧОГО


На сьогоднішній день однією з найактуальніших проблем в Україні є медицина, а конкретніше – це, люди, які мають забезпечувати населенню кваліфіковану, якісну та безоплатну допомогу, тобто лікарі (медичні та фармацевтичні працівники). Чому ми вважаємо це проблемою? Все досить просто. Де-юре – у нашій країні медичну допомогу забезпечують безкоштовно усім верствам населення, де-факто – люди займаються самолікуванням. З їх слів: «Так дешевше». При всьому бажанні якісно лікуватися у хороших спеціалістів ця мрія залишається тільки мрією для простого люду. Розглянемо це питання детально, заглибимось у першопричини та наслідки, які проявляються з часом.

Перш за все – це, звичайно, фінансове становище України. Є такі моменти, які сьогодні обговорюються у світі у зв’язку з так званою кризою державних боргів та соціальних держав. Держави вже не можуть управляти школами, лікарнями і охороною здоров’я в цілому так, як вони це робили 50–30 років тому, а саме через податки. Якщо раніше високі податки йшли до бюджету і за рахунок них забезпечувалася гарантована «безкоштовна» медична допомога, то зараз, коли суттєво збільшується тривалість життя і співвідношення кількості працюючих і непрацюючих осіб у бік останніх, економіка не може забезпечити усіх безоплатною медичною допомогою.

Що стосується системи фінансування, то чим далі збільшуватиметься середня тривалість життя, тим більше система охорони здоров’я працюватиме на людей похилого віку. З’являються навіть нові терміни, такі як срібна економіка і срібна медицина, яка стає капіталоємною галуззю економіки. А якщо це галузь економіки — потрібно, щоб у ній працювала економія, а економія — це ринкова ефективність, хочемо ми цього чи ні [1].

У нашій країни про безоплатну медичну допомогу не може бути й мови. Судячи з того як фінансуються медичні заклади (сюди можна врахувати також і заробітну плату лікарів) можна сказати, що ці люди лікують хворих «зі своєї кишені».

Звертаючись за медичною допомогою до лікувально-профілактичних закладів, людина по суті купує медичну послугу, ліки і вироби медичного призначення. Причому якщо у закладах приватної форми власності така торгівля самопочуттям здійснюється на законних підставах, то у державних і комунальних — як правило, незаконно. І непросте рішення, за якими принципами буде забезпечуватися справедливість в отриманні медичної допомоги, кожен лікар щодня має приймати самостійно, керуючись своєю особистою системою цінностей та мотивацій [1].

Загалом у медпрацівників переважає бажання, перш за все, забезпечити себе та свою сім’ю нормальним рівнем життя. Сюди входять гарні умови проживання, харчування, навчання та відпочинку. Саме тому з’являються такі наслідки їхньої роботи як у статті 139 Кримінального кодексу України (далі – КК) України «Ненадання допомоги хворому медичним працівником».

Проаналізуємо цю статтю більш детально.

1. Об’єктом злочину є життя і здоров’я людини.

2. Потерпілим від злочину є хворий. Це, зокрема, інвалід, особа, яка отримала серйозну травму або перебуває в іншому явно хворобливому стані.

3. З об’єктивної сторони злочин виражається у бездіяльності: медичний працівник, який відповідно до встановлених правил зобов’язаний надавати допомогу хворому, без поважних причин не робить цього.

Диспозиція ст. 139 КК України має описово-бланкетний характер, у зв’язку з чим для вирішення питання про наявність або відсутність цього складу злочину слід звертатись до нормативних актів, які регулюють порядок надання медичної допомоги. Відповідного до законодавства медичні і фармацевтичні працівники зобов’язані надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу, а також безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях (стихійні лиха, катастрофи, епідемії, забруднення довкілля тощо), а медичні працівники крім цього, — і при гострих захворюваннях. Медична допомога у невідкладних та екстремальних ситуаціях забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалежно від відомчої підпорядкованості та форми власності.

Відповідальність за ст. 139 настає лише у тому разі, коли особа, яка була зобов’язана надавати хворому допомогу, з урахуванням конкретної обстановки фактично мала таку можливість.

Під поважними причинами, які виключають відповідальність за ст. 139 КК України, розуміються різноманітні обставини, які перешкоджають медичному працівникові надати хворому допомогу — непереборну силу, стан крайньої необхідності (наприклад, необхідність надати першочергову допомогу більш тяжкохворій особі), хвороба самого медичного працівника, відсутність для надання конкретного виду допомоги кваліфікації, знань, обладнання чи ліків тощо. Питання про те, чи є причина ненадання допомоги поважною, вирішується у кожному конкретному випадку. Не можуть визнаватися поважними причинами такі обставини, як, наприклад, перебування медичного працівника не на робочому місці (вдома, у дорозі тощо), неробочий час, відсутність згоди хворого або його законних представників на медичне втручання у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною.

Ненадання допомоги хворому може виражатись як у повній відмові від її надання, так і у ненаданні допомоги в обсязі, необхідному у конкретній ситуації. За ст. 139 КК України слід кваліфікувати, зокрема: нез’явлення до хворого за викликом; відмову прийняти хворого у лікувально-профілактичний заклад для надання йому першої невідкладної допомоги у разі нещасного випадку; відмову викликати службу швидкої медичної допомоги або доставити хворого до лікарні; поверхове, формальне обстеження хворої людини, яка потребує медичної допомоги; відмову надати першу медичну допомогу пораненому або травмованому. У разі коли ненадання потрібної допомоги хворому відбувається у лікувально-профілактичному закладі і є результатом невиконання або неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, вчинене за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 140 КК України.

Злочин вважається закінченим з моменту ненадання допомоги хворому медичним працівником.

4. Суб’єкт злочину спеціальний. Це медичні працівники незалежно від того, яку спеціальну освіту, середню або вищу, вони мають (лікарі, медичні сестри, фельдшери тощо, у т.ч. працівники служби швидкої медичної допомоги та державної служби медицини катастроф), у якому закладі охорони здоров’я вони працюють або займаються медичною практикою як різновидом підприємницької діяльності.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Відповідальність за ст. 139 виключається, якщо медичний працівник сумлінно помилявся у питанні про стан хворого і можливість настання тяжких наслідків. Психічне ставлення до наслідків, вказаних у ч. 2 ст. 139 КК України, є необережним.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 139 КК України) є спричинення смерті або інших тяжких наслідків. До інших тяжких наслідків слід відносити, наприклад, заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень [2].

Можна привести дуже багато прикладів щодо таких випадків, які можна кваліфікувати за цією статтею. Але більшість випадків ненадання допомоги хворому медичним працівником полягає в іншому. «Ми не будемо оперувати вашого чоловіка (жінку, дитину, матір, батька, брата, сестру) доки ви не принесете N-ну суму грошей та ліки із цього списку». Причиною цьому є саме постійна відсутність коштів, медикаментів та апаратури у медичних закладах. Але є й такі працівники, які з корисливих мотивів навмисно не допомагають тяжко хворій, але бідній людині, а оточують турботою і увагою заможну людину, у якої звичайна застуда.

Отже, можна зробити висновок, що назалежно від фінансового становища медичного закладу, при наявності можливості допомогти хворій людині, треба скористатися цією можливістю. У противному випадку все може скінчитися дуже плачевно і як для медичного працівника, так і для хворого.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Устінов О. В. Філософія медицини ХХІ сторіччя: українські реалії стаття // інтернет джерело: http://www.umj.com.ua/article/49841/filosofiya-medicini-xxi-storichchya-ukrainski-realii.

  2. Коментар до статті 139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником // інтернет джерело: http://www.yurist-online.com/ukr/uslugi/yuristam/kodeks/024/137.php.

  3. Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р (cm. cm. 37, 52, 78).

  4. Клятва лікаря. Затверджена указом Президента України № 349 від 15 червня 1992 р.

  5. Положення про державну службу медицини катастроф. Затверджене постановою KM № 343 від 14 квітня 1997 p.

  6. Перелік лікарських посад у закладах охорони здоров'я. Затверджений наказом М03 № 114 від 22 червня 1995р.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   87


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка