Міністерство внутрішніх справ харківський національний університет внутрішніх справ Кримінологічна асоціація України актуальні сучасні проблеми кримінального права та кримінології у світлі реформування кримінальної юстиції



Сторінка58/87
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.72 Mb.
1   ...   54   55   56   57   58   59   60   61   ...   87

Остапенко Анастасія Романівна


курсант 3-го курсу факультету міліції громадської безпеки
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: кандидат юридичних наук
Шаблистий Володимир Вікторович

ДО ПИТАННЯ ПРО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ПРИЧЕТНОСТІ
ДО ВБИВСТВА МАТІР’Ю СВОЄЇ НОВОНАРОДЖЕНОЇ ДИТИНИ


Умисні посягання на життя у всі часи визнавались одними із найбільш тяжких злочинів. Будь-яке умисне вбивство має винятково високий ступінь небезпеки. Виключно високий ступінь небезпеки вбивства визначається тим, що воно посягає на найцінніше благо, яке не може бути поновленим чи відшкодованим – на життя людини.

Небезпечність умисного вбивства полягає у тому, що при його вчиненні відбувається свідоме посягання на життя іншої людини (що відповідно до ст. 3 Конституції України визнається найвищою соціальною цінністю), при цьому наслідок у вигляді смерті має незворотний характер, оскільки шкода, заподіяна потерпілому, не може бути усунена. Право фізичного існування людини – це право природне і воно залежить від наявності певного статусу особи в державі, воно є неподільним і не може відчужуватись. Небезпекою для суспільства є не лише співучасть у злочині, а й причетність до злочину.

У теорії кримінального права відсутнє єдине поняття причетності. С.В. Бородін визначає причетність як суспільно небезпечну діяльність (чи бездіяльність), яка хоча і пов’язана із вчиненням злочину, але не є сприянням його вчиненню [1, с. 297].

На думку М.І. Мельника, під причетністю слід розуміти умисну дію або бездіяльність, яка пов’язана із здійсненням злочинної діяльності іншою особою, але не є співучастю в ній через відсутність об’єктивної та суб’єктивної спільності із злочинною діяльністю такої особи [2, с. 167].

У кримінальному праві виділяють три форми причетності до злочину: заздалегідь не обіцяне приховування злочину, неповідомлення про злочин та потурання злочину.

При заздалегідь не обіцяному приховуванні злочину особа, яка вчиняє злочин, не знає, що інша особа буде сприяти їй у його приховуванні, а ця особа, у свою чергу, не обізнана про готування чи вчинення злочину, принаймні до його закінчення (п. 7 ст. 27 КК України).

Приховування злочину виражається в умисних активних діях, спрямованих на те, щоб факт злочину або особа, яка його вчинила, не стали відомі правоохоронним органам.

Заздалегідь не обіцяне приховування вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини може полягати у приховуванні: слідів злочину (знищення плям крові на одязі, взуття); знарядь та засобів виробництва; трупа; особи, яка вчинила злочин, тобто жінки-породіллі, яка вбила свою дитину. Особливість переховування жінки, яка вбила свою дитину, полягає не лише у сприянні зміні місця проживання (перебування), а й у повідомленні неправдивих відомостей щодо стану її здоров’я родичам, сусідам, колегам.

Відповідно до ч. 2 ст. 396 КК України не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом [3].

У доктрині кримінального права «недонесення» розцінюється як «чиста бездіяльність» – неповідомлення владі про підготовлений чи вчинений злочин [4, с. 495].

У ст. 187 КК України 1960 р. передбачалася кримінальна відповідальність за недонесення про достовірні підготовлювані або вчинені злочини, у тому числі злочини, передбаченими ст.ст. 93 та 94 КК України, у яких встановлена відповідальність за умисне вбивство. Новий КК України відмовився від норми про відповідальність за недонесення про тяжкі чи особливо тяжкі злочини. Таке рішення підтримане багатьма вченими [5, с. 313-314; 1, с. 301].

Потурання злочину відоме в теорії кримінального права як форма причетності до злочину, але одностайності з приводу визнання її як самостійної правової інституції серед вчених немає [6, с. 56].

С.В. Бородін пропонує визнати потуранням неприйняття заходів до попередження злочину та не перешкоджає його вчиненню у випадках, коли особа могла прийняти ті чи інші заходи та перешкодити злочину [1, с. 303].

М.І. Мельник визначає потурання як невиконання особою покладених на неї юридичних обов’язків щодо запобігання чи припинення злочину [2; с. 169].

Кримінально-правова оцінка потурання умисному вбивству матір’ю своєї новонародженої дитини значною мірою залежить від суб’єктивного моменту, а саме: чи було воно заздалегідь обіцяним. Заздалегідь обіцяне потурання вбивства виявляється у таких діях, як: усунення перешкод для вчинення вбивства (надання приміщення для вчинення вбивства новонародженої дитини, ненадання першої допомоги новонародженій дитині); сприяння вчиненню вбивства новонародженої дитини порадами чи вказівками (надання інформації щодо найбільш прийнятного способу вчинення вбивства); наданні засобів чи знарядь злочину.

У разі, коли потурання вбивству було заздалегідь обіцяним і його змістом було усунення перешкод, сприяння чи надання засобів чи знарядь вбивства, воно є співучасті у вигляді пособництва. У такому випадку дії пособника слід кваліфікувати за ч. 5 ст. 27 та п.2 ч. 2 ст. 115 КК України.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

  1. Бородін С. В. Преступления против жизни. – М., 1999. – 445 с.

  2. Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. М.І. Мельника, В.А. Климента. – К., 2004. – 367 с.

  3. Кримінальний кодекс України (із змінами та доповненнями станом на 1 вересня 2012 року). – X.: Одіссей, 2012. – 232 с.

  4. Курс советского уголовного права / Под ред. А. А. Пионтковского. – М., 1970. – Т.2. – 645 с.

  5. Сенько М. М., Грищук В. К., Кирись Б. О. та ін. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посіб. / Міністерство освіти і науки України.-[б.м.] : Атіка, 2007 (К.). – 420с.

  6. Фесенко Є. В. Кримінально-правовий захист здоров’я населення (коментар законодавства та судової практики) / Є. В. Фесенко. — К. : Істина, 2001. – 192 с.



1   ...   54   55   56   57   58   59   60   61   ...   87


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка