Міністерство внутрішніх справ харківський національний університет внутрішніх справ Кримінологічна асоціація України актуальні сучасні проблеми кримінального права та кримінології у світлі реформування кримінальної юстиції



Сторінка68/87
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.72 Mb.
1   ...   64   65   66   67   68   69   70   71   ...   87

Сердюк Олександра Анатоліївна


курсант 3-го курсу факультету з підготовки фахівців міліції громадської безпеки Харківського національного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: кандидат юридичних наук
Кондратов Дмитро Юрійович

ДО ПИТАННЯ ПРО МОМЕНТ ЗАКІНЧЕННЯ ЗҐВАЛТУВАННЯ


Визначення моменту закінчення зґвалтування має не лише теоретичне, але і практичне значення. Питання про поняття початку статевого акту має велике значення для розмежування зґвалтування та інших злочинів проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, зокрема насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом або розбещення неповнолітніх. Проте, в доктрині кримінального права питання щодо моменту закінчення зґвалтування залишається досить дискусійним.

Так, сучасна редакція ч. 1 ст. 152 КК України прямо не вказує, що зґвалтування – це саме природні статеві зносини, але порівняння зі ст. 153 КК України дозволяє зробити висновок про природний характер таких статевих зносин. Однак, у літературі існує й інша думка, яка розширює термін «статеві зносини», наприклад за рахунок того, що «чоловічий статевий член вводиться між сідниць, у присінок піхви» [1, с. 390–391].

На нашу думку, з такою точкою зору важко погодитися. Так, М. І. Авдєєв взагалі відкидає можливість скоєння статевого акту перед піхвою, вважаючи такі дії розбещенням чи замахом на зґвалтування. Дану точку зору поділяє і Г. М. Мудьюгін, який писав, що «одне лише доторкання статевих органів чоловіка і жінки ще не утворює статевого зв’язку, а тому і не становить закінченого зґвалтування» [2, c. 48].

Зауважимо, що вже з 1838 р. у російській юриспруденції зґвалтування тлумачилося як «всяке проти волі і згоди іншої половини вимушене злягання» [3, с. 155]. Тому слід погодитися, що історично термін «зґвалтування» склався в російському кримінальному праві як такий, що визначав насильницьке вчинення з жінкою природного статевого акту [4, с. 26].

Крім того, згідно п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» за змістом статті 152 Кримінального кодексу України зґвалтуванням слід розуміти природні статеві зносини між особами різної статі всупереч або з ігноруванням волі потерпілої особи із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи [5, с. 298].

«Статеві зносини» – термін не юридичний, а медичний, тому і розумітися він повинен так, як це поняття трактує сексологія. Зокрема, М. І. Авдєєв відмічав, що «статеві зносини – це фізіологічний акт, спрямований на продовження роду. Статеві зносини – це перш за все і тільки – зносини осіб різної статі. Статеві зносини як нормальний, тобто фізіологічний акт, можуть мати місце між особами різної статі, між чоловіком і жінкою. Всі інші дії, спрямовані на задоволення статевої пристрасті в іншій формі, не є статевими зносинами, їх можна і необхідно визначити лише як задоволення статевої потреби в спотвореній формі» [2, с. 23].

Що ж стосується самого моменту закінчення зґвалтування зазначимо, що відповідно до п. 13 вже згадуваної нами постанови Пленуму Верховного Суду України «зґвалтування вважається закінченим злочином з моменту початку статевих зносин, при цьому не має значення, чи закінчила винна особа статевий акт у фізіологічному розумінні» [5, с. 305].

У судовій медицині момент закінчення статевих зносин ототожнюється з еякуляцією та оргазмом [6, с. 209], а в юридичній науці небезпідставно стверджується, що зґвалтування є закінченим складом злочину від початку статевих зносин. Це пояснюється тим, що зґвалтування за конструкцією є формальним складом злочину і момент його закінчення пов’язаний з початком вчинення дії – статевих зносин, тобто початком статевого акту. Отже, зґвалтування повинно вважатися закінченим злочином з моменту початку природного статевого акту всупереч волі потерпілої особи. При цьому не вимагається обов’язкової дефлорації (порушення цілісності дівочої пліви), еякуляції (закінчення статевого акту у фізіологічному розумінні) та досягнення оргазму. Треба зазначити, що більшість науковців підтримують цю точку зору [7, с. 432-433; 8, с. 104-105; 9, с. 368, 10, с. 90-91].

Таким чином, саме фізичне з’єднання чоловічих і жіночих статевих органів є необхідною і визначальною умовою для природних статевих зносин та для визнання зґвалтування закінченим злочином. Всі інші дії, спрямовані на вчинення зґвалтування, але не доведені до кінця з причин, що не залежали від волі винної особи, слід розглядати як замах на зґвалтування і кваліфікувати із посиланням на відповідні частини статті 15 КК України.

З цього приводу М. Й. Коржанський підкреслював, що «закінченим зґвалтування вважається з моменту початку статевого акту в фізіологічному розумінні, тобто з моменту потрапляння статевого органу чоловіка в статеві органи жінки, незалежно від дефлорації і сім’явиверження. Якщо ж винний не зміг, за причин, від нього не залежних, ввести свій орган у статеві органи жінки, то його дії кваліфікуються як замах на зґвалтування. Спроба вчинити статевий акт із застосуванням фізичної сили, погроз чи з використанням безпорадного стану потерпілої визнається замахом на зґвалтування і в тих випадках, коли винний через малолітство чи старість або фізичні недоліки потерпілої об’єктивно не міг вчинити фізіологічний статевий акт» [11, с. 70-71]. Для прикладу він наводив вирок судової колегії Миколаївського обласного суду, яким М. було засуджено за те, що він, перебуваючи в стані сп’яніння, вивіз до лісу ученицю 4 класу С. і, застосовуючи фізичне насильство, зґвалтував її. Судова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу, визнала, що М. засуджено безпідставно. Кваліфікуючи таким чином дії засудженого, суд виходив із того, що М. довів до кінця свій намір. Але цей висновок є помилковим. Як засвідчила потерпіла С., М. намагався вчинити з нею насильницький статевий акт, але вона кричала, відштовхувала його. За висновком СМЕ, у потерпілої не виявлено тілесних ушкоджень статевих органів, характерних для вчинення насильницького статевого акту. Ушкодження на поверхні статевих органів потерпілої свідчить про намагання М. здійснити статевий акт, чого він не міг зробити через фізіологічну невідповідність. Отже, М. свій злочинний намір до кінця не довів із незалежних від нього причин. За таких обставин судова колегія визнала, що в даному випадку мав місце замах з боку М. на зґвалтування малолітньої потерпілої. У зв’язку з цим вирок щодо М. змінено, дії засудженого перекваліфіковано на статтю 14 і частину 4 статті 152 КК України [2, c. 49].

Повністю погоджуючись з такою позицією, ще раз зазначимо, що під природними статевими зносинами у кримінально-правовому значенні (синоніми: статевий зв’язок, статевий акт, коїтус, злягання) слід розуміти природне злягання осіб різної статі, тобто введення чоловічого статевого органу в статеві органи жінки, незалежно від глибини проникнення та його фізіологічного завершення, і саме з цього моменту (з моменту проникнення) зґвалтування вже повинно вважатися закінченим злочином.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:


    1. Судебная медицина. – М. : Медицина, 1960. – 450 с.

    2. Шеремет А. П. Злочини проти статевої свободи : монографія / А. П. Шеремет. – Чернівці : ТОВ «Видавництво «Наші книги», 2008. – 216 с.

    3. Громов С. Краткое изложение судебной медицины для академического и практического употребления / С. Громов. – СПб., 1838. – 356 с.

    4. Игнатов А. Н. Квалификация половых преступлений / А. Н. Игнатов. – М. : Юрид. лит., 1974. – 255 с.

    5. Кримінальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (станом на 20 квітня 2010 року). – Харків, 2010. – 468 с.

    6. Большая медицинская энциклопедия. Т. 20 / под ред. Б. В. Петровского. – 3-е изд. – М. : Медицина, 1983. – 350 с.

    7. Кримінальний кодекс України : науково-практичний коментар / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.] ; за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – [вид. четверте, доповн.]. – Х. : ТОВ «Одіссей», 2008. – 1208 с.

    8. Кримінальне право України. (Особлива частина) : підручник / [А. В. Байлов, О. А. Васильєв, О. О. Житний та ін.] ; за заг. ред. О. М. Литвинова ; наук. ред. серії О. М. Бандурка. – Х. : Вид-во ХНУВС, 2011. – 572 с.

    9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – [6-те вид., переробл. та доповн.]. – К. : Юридична думка, 2009. – 1236 с.

    10. Кримінальне право України : Особлива частина : підручник / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.] ; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – [4-те вид., переробл. і допов.]. – Х. : Право, 2010. – 608 с.

    11. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності / М. Й. Коржанський. – К. : Юрінком, 1996. – 144 с.

1   ...   64   65   66   67   68   69   70   71   ...   87


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка