Міністерство внутрішніх справ харківський національний університет внутрішніх справ Кримінологічна асоціація України актуальні сучасні проблеми кримінального права та кримінології у світлі реформування кримінальної юстиції



Сторінка79/87
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.72 Mb.
1   ...   75   76   77   78   79   80   81   82   ...   87

Хащівський Ігор Миколайович


курсант 2-го курсу юридичного факультету Академії митної служби України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент
Гмирко Валерій Петрович

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЩОДО ІНСТИТУТУ СПІВУЧАСТІ
В НАУЦІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА


Насамперед зазначимо, що проблеми, які виникають при дослідженні такої категорії як «співучасть» залишаються актуальними вже досить тривалий час. З цього приводу серед науковців не існує єдиної думки щодо розуміння цього інституту, його форм, ознак, тощо. Тому вважаємо доцільним розглянути основні проблеми даної категорії, з точки зору наукового бачення цього поняття та щодо закріплення співучасті у вітчизняному законодавстві.

Ця тема була об’єктом дослідження ряду науковців. Воно неодноразово розглядалося у монографіях А. Н. Трайніна, М. І. Ковальова, П. І. Гришаєва, Г. А. Крігера, Б. С. Утьовського, із сучасників можна назвати - А. П. Козлова, Л. Д. Гаухмана, С.В.Афіногенова та інших. Але попри велику кількість робіт за даною тематикою, єдиної думки не вдалося досягти.

Проаналізувавши статистичні дані, науковці відзначають, що в Україні спостерігається зростання злочинів скоєних у співучасті. Це можна пояснити наступним:

- допомагаючи один одному, суб’єкти злочину значно спрощують собі досягнення поставленого результату;

- працюючи спільно, максимально знищуються сліди скованого;

- особа часто підпадає під думку групи, йдучи на вчинення злочину, ін..

Виходячи з вищенаведеного, сильно ускладнюється розкриття злочинів, скоєних у співучасті, виникає проблема кваліфікації дій кожної особи, що є співучасником [3, с.58].

Говорячи про співучасть, слід вирізняти 2 види ознак – кількісні і якісні. Якщо з кількісними більш менш зрозуміло - співучасть є лише там, де учасниками вчинення злочину є декілька осіб, - то з якісною ознакою не все так чітко. Вітчизняний законодавець і закріпив у ст. 26 Кримінального кодексу України (далі - КК), що співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину [1].



Але в науці кримінального права існують і інші думки. Так, деякі криміналісти вважають, що співучасть є там, де різні особи вчиняють один і той самий злочин, не знаючи про існування один одного, без всякої згоди чи домовленості, або при виконанні особою дій, які вона не усвідомлювала як злочинні. Та все ж більшість науковців сходяться на думці, що співучасть є умисна, спільна діяльність декількох осіб, спрямована на досягнення єдиного результату. При цьому спільність передбачає існування деякої угоди щодо своїх наступних дій, для скоєння злочину спільно. Тож, виходячи з наведеного, про необережну співучасть мова йти не може [3, с.57].

Не існує єдиної думки і щодо співучасті як правового інституту. Так, деякі криміналісти дотримуються критичного ставлення до можливості її існування взагалі. Вони це обґрунтовують тим, що лише у діях виконавця присутні всі суб’єктивні та об’єктивні ознаки, закріплені у відповідній статті Особливої частини КК. Ці науковці говорять про недоцільність існування цієї категорії, її слід розглядати як обтяжуючу обставину.

Прихильники другої точки зору розглядають співучасть як самостійну форму злочинної діяльності. Але хочемо зауважити, що такий підхід є далеко неідеальним. Пояснимо це тим, що при відсутності в діях співучасників (крім виконавця) складу злочину – то за що ж притягувати їх до кримінальної відповідальності.

Найпоширенішим залишається третє розуміння співучасті – несамостійне. За такого підходу відповідальність співучасників залежить від відповідальності виконавця. Тобто до кримінальної відповідальності притягуються співучасники лише тоді, коли до неї притягнуто виконавця (при чому всі підлягають покаранню за однією статтею КК). Проте виникає логічне зауваження, що при відсутності виконавця співучасники не будуть притягнуті до відповідальності, попри те, що в їх діях є суспільна небезпечність і протиправність [2].

Цей принцип в деякій мірі покладено в основу вітчизняного КК. Але це зовсім не означає цілковиту залежність відповідальності співучасників від відповідальності виконавця. Часом вона має самостійний характер.

Вітчизняний законодавець формально закріпив 4 форми співучасті: 1)група виконавців; 2) група осіб за попередньою змовою; 3) організована група; 4) злочинна організація [1].

Проте таке формулювання в науці кримінального права також викликає дискусії. Найбільше недоліків науковці вбачають в ч. 3 ст. 28 КК, в якій говориться «злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи» [1].

Першим, що викликає незгоду є така ознака як стійке об’єднання. Обґрунтовується це тим, що ускладнюється розмежування організованої групи від злочинної організації; не відбивається специфіка організованої групи. Крім цього, в даній нормі мається на увазі створення групи для скоєння обов’язково кількох злочинів(…цього та іншого (інших) злочинів…). Для вирішення висвітлених суперечностей пропонується врахувати досвід європейських країн і сформулювати положення щодо кількості злочинів більш чітко (наприклад, застосувати фразу цього або інших злочинів) та застосувати як ознаку організованої групи її згуртованість, а не стійкість [4, с.186].

Отже, зауважимо, що питання, які стосуються інституту співучасті досі залишаються дискусійними та зберігають свою актуальність. Взявши до уваги статистичні дані судової практики, деяких наукових робіт слід зауважити, що даний інститут потребує більш детальної регламентації у вітчизняному законодавстві. Пояснимо це тим, що все частіше злочини вчиняються у співучасті. Такі злочини є більш суспільно небезпечними, а тому потребує вдосконалення нормативна база щодо кваліфікації дій співучасників, адже в кожному окремому випадку співучасть є своєрідною, а роль, яку здійснюють особи-співучасники є відмінною і несе різну суспільну шкоду. Крім того слід на законодавчому рівні слід урахувати тлумачення цієї категорії науковцями. Вважаємо, що окресленні пропозиції сприяють вдосконаленню вітчизняного законодавства, а також протидії цього роду злочинної діяльності.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

  1. Кримінальний кодекс України: Закон вiд 05.04.2001 р. № 2341-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

  2. Яблоков Н.П. Расследование организо-ванной преступной деятельности / Н.П. Яблоков . – М. : Юристъ, 2002. – 172 с .

  3. Єфремов С. Різновиди організованих злочинних угруповань / С. Єфремов // Вісник прокуратури . – 2003. – № 4. – С. 56-59

  4. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України / Г.В. Новицький. – К .: Вища школа, 2001.
1   ...   75   76   77   78   79   80   81   82   ...   87


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка