Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки. За загальною редакцією доцента М. В. Вовка Випуск II івано-Франківськ Видавничо-дизайнерський відділ ціт 2008



Сторінка1/6
Дата конвертації13.03.2016
Розмір1.1 Mb.
  1   2   3   4   5   6




Міністерство освіти і науки України

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника

Педагогічний інститут

Кафедра мистецьких дисциплін
Мистецтво в сучасній школі:

проблеми, пошуки.

За загальною редакцією доцента М.В.Вовка




Випуск II

Івано-Франківськ

Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ

2008


УДК 7807-057.874

ББК 74.200.551.3


Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки: Матеріали науково-методичної конференції «Актуальні проблеми мистецької освіти: історія і сучасність» (м. Івано-Франківськ, березень 2007 р.) / За заг. ред.. доцента М.В.Вовка. – Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2008. – 84 с.

Науково-методичний збірник вміщує матеріали конференції, актуальні проблеми мистецької освіти: історія і сучасність.

До нього ввійшли дослідження присвячені актуальним питанням навчання і виховання засобами музики, хореографії та образотворчого мистецтва. Наукові ідеї об’єднані спільним задумом розкриття функціонального впливу мистецтва на естетичне виховання школярів. Актуалізуються психолого-педагогічні та вікові особливості розвитку творчих здібностей учнів.

Матеріали збірника розраховані на студентів педагогічних вузів та вчителів мистецьких дисциплін загальноосвітніх шкіл.

Друкується за ухвалою Вченої ради Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Протокол № 8 від «5» травня 2008 р.




Рецензенти:

Доктор педагогічних наук, професор Лисенко Н.В.

Заслужений діяч мистецтв України, професор Сливоцький М.Ю.


ISBN 978-966-640-210-7
© Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника, 2008



УДК 37.036

ББК 74.200.55 Роман Андрусишин

Музика і хореографія в системі естетичного виховання

молодших школярів

У статті автор піднімає проблеми естетичного виховання молодших школярів засобами музики та хореографії. Розглядає питання музично-хореографічного виховання на основі української національної культури через призму її життєвих зв’язків з духовним, матеріальним та практичним світом людини в діалектичній єдності із фольклором інших народів.

Аналізуються програми з естетичного виховання молодших школярів, рекомендовані видатними представниками національної та зарубіжної педагогіки ХХ ст.: О.Ростовським, Д.Кабалевським, Е.Далькрозом, К.Орфом.

Ключові слова: музично-ритмічне виховання, фольклор, музичне сприйняття, танцювальні рухи, музично-ритмічні ігри.

Естетичне виховання відіграє важливу роль у духовному становленні особистості людини. «Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду від неї, – писав видатний педагог В.Сухомлинський – без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури» [7, 3]. Саме цією думкою слід керуватися у процесі вдосконалення естетично-виховної роботи в школі.

Музично-хореографічна культура людини є органічною частиною культури народу, до якого вона належить або серед якого живе.

Сучасна школа у своїх програмах повинна реалізовувати концепцію музично-хореографічного виховання школярів на основі української національної культури. В узагальненому вигляді вона полягає у визнанні провідної ролі музично-хореографічного фольклору в естетичному вихованні дітей, у зверненні до народної музики і танцювальної культури крізь призму її життєвих зв’язків з духовним, матеріальним та практичним світом людини, у розгляді українського музичного та хореографічного фольклору в діалектичній єдності із фольклором інших народів, у розкритті естетичного змісту народної музики та хореографії на основі осягнення школярами суті й особливостей народного мистецтва.

У виробленні концептуальних підходів до використання музично-хореографічного фольклору в сучасній школі насамперед необхідно виходити з досвіду народної педагогіки, обрядів і традицій, з ідей українських композиторів, хореографів та педагогів щодо визначальної ролі фольклору в музично-хореографічному вихованні дітей за допомогою різноманітних ігор з рухами, танцями, співом (В.Верховинець). Ритміка і хореографія мають велике значення для естетичного і фізичного розвитку дітей. У процесі занять з ритміки і хореографії діти набувають стрункої постави, пластичності рухів, легко й красиво рухаються під музику. Музично-ритмічні вправи та ігри привчають активно сприймати музику, погоджувати рух з її характером, темпом і ритмом, розвивають координацію рухів, увагу, пам’ять. Суттєве значення при цьому має добір музичного супроводу. Важливо, щоб його елементи були достатньо виражені у відповідному музичному уривку, який складає основу вправи або гри.

При складанні шкільних програм з естетичного виховання слід ураховувати також досвід таких визначних представників зарубіжної педагогіки ХХ ст., як К.Орф, Е.Далькроз, З.Кодай.

Насичення шкільних програм фольклором має сприяти наближенню учнів до сформованих протягом віків уявлень про сутність людини, про красу й гармонію навколишнього світу. Всі уроки повинні бути пройняті думкою, що народна творчість – нев’януча краса духовної культури народу. Сучасні вимоги до навчального процесу з естетичного виховання повинні мати своє відображення в шкільних програмах. На основі формування музичного сприйняття вчитель має розвивати творчі здібності учнів до співу, музики і танцю, виховувати в них художні смаки, вчити розмірковувати про почуту музику, робити самостійні висновки й узагальнення, враховувати сучасні підходи до організації навчально-виховного процесу й водночас спиратися на закономірності самої музики, пам’ятаючи, що урок ритміки і хореографії повинен бути цілісним уроком мистецтва.

Важливою особливістю таких програм є їхня тематична будова, яка відбиває основні закономірності і функції музичного та хореографічного жанрів. Кожна чверть навчального року має свою тему, яка, послідовно поглиблюючись, розвивається від уроку до уроку. Між чвертями та усіма роками навчання також забезпечується внутрішня послідовність [6, 5].

1-й клас

І чверть Пісня, марш, танцювальний рух.

ІІ чверть Характер музики і танцю.

ІІІ чверть Музика та її відображення в рухах.

IV чверть Мова музики і танцю.

2-й клас


І чверть Пісня, марш, танець переростають

у пісенність, маршовість, танцювальність.

ІІ чверть Розвиток музики і танцю.

ІІІ чверть Форми музики та види танцювального жанру.

IV чверть Інтонація музики та імпровізація

танцювальних рухів.


3-й клас

І чверть Музика і танець мого народу.

ІІ чверть Музика і танець мого народу (продовження).

ІІІ чверть Між музикою і танцем мого народу та музикою

і танцем інших народів немає непереборних меж.

IV чверть Між музикою і танцем мого народу та музикою

і танцем інших народів немає непереборних меж

(продовження).

4-й клас

І чверть Класична музика і танець.

ІІ чверть Класична музика і танець (продовження).

ІІІ чверть Характер музики і танцю народів світу.

IV чверть Характер музики і танцю народів світу

(продовження).

Тематична побудова програм створює умови для досягнення цілісності уроку, єдності всіх його елементів, оскільки в основу цієї побудови покладені різні види і грані музики й танцю як єдиного цілого [6, 6].

Програмою передбачено виконання музично-ритмічних рухів, спрямованих на пластичне вираження особливостей музики (пластичне інтонування засобами вільного диригування, виконання танцювальних рухів, крокування, гра на уявних музичних інструментах тощо). Передання характеру музики в рухах має розвивати природну музичність дітей, їхню здатність емоційно й свідомо сприймати музику [3]. Слід дбати про розвиток творчих здібностей дітей. Музично-ритмічне виховання активізує фантазію учнів, спонукає до самостійних пошуків форм утілення свого задуму, сприяє глибшому сприйманню музики. У музичних іграх діти придумують оригінальні рухи, передають поведінку персонажів відповідно до музики й пісенного тексту. Ефективною формою роботи є імпровізація дітей на теми дитячого фольклору. Танцювальна творчість виявляється в умінні учнів комбінувати знайомі елементи танцю, створювати власні рухи тощо [1, 10-25].

У тематичній побудові програми втілюється система естетично спрямованих узагальнених знань про особливості музичного і хореографічного мистецтва. Кожна навчальна чверть передбачає засвоєння одного ключового знання. У змісті музично-ритмічного навчання поряд із ключовими вступають часткові знання про музику і танець, до яких належать знання про конкретні елементи музично-ритмічної виразності (метроритм, темп, динаміка, марш, музичний рух, танець), біографічні відомості про композиторів і хореографів, знання з історії написання музичних творів та постановок танців.

Здатність учнів застосовувати набуті знання у процесі сприймання музики і відтворення її в рухах виявляється у формі певних знань. Зв’язок знань і вмінь у музично-ритмічному навчанні послідовно забезпечується таким чином:



1-й клас – початкове ознайомлення з характером, емоційним змістом музичних творів, основами танцювального мистецтва, засобами музично-хореографічної виразності; підготовка до усвідомлення цілісного образу й засобів виразності.

2-й клас – накопичення досвіду сприймання основних типів музичного та хореографічного жанрів (пісні, маршу, танцю) в їхньому зв’язку з життям, у виразному й зображальному значенні; сприймання музично-хореографічних образів у їхньому взаємозв’язку, а музичної мови – як „будівельного матеріалу ”, з якого складається цілісний твір.

3-й клас – накопичення досвіду сприймання трьох типів музично-ритмічної виразності у широкому значенні (пісенність, маршовість, танцювальність), розуміння зв’язку музичного та хореографічного жанрів як засобів образного і смислового значення. Сприймання певних характерних особливостей народної музики і народної хореографії, спільних і відмінних рис музичного і хореографічного мистецтва народів світу.

4-й клас – початкове ознайомлення з характерними особливостями композиторської музики та основами класичного танцю, усвідомлення єдності музичного та хореографічного образів і засобів виразності. Слід пам’ятати, що в основі всіх форм залучення до музики і танцю лежить емоційне, активне сприймання музики і відображення її в рухах [7, 9].

Усі форми музично-ритмічних занять зі школярами мають сприяти їхньому духовному розвитку, пізнанню світу, формуванню світогляду, вихованню молоді. На вирішення цього завдання спрямовуються творча ініціатива вчителя, його знання і досвід, любов до дітей і мистецтва.




  1. Бондаренко Л.А. Методика хореографічної роботи в школі та позашкільних закладах. – К.: Музична Україна, 1974. – 238 с.

  2. Бондаренко Л.А. Ритміка і танець у 1 – 4 класах загальноосвітньої школи. – К.: Музична Україна, 1989 – 234 с.

  3. Верховинець В.М. Теорія українського народного танцю. – Вид. 5. – К.: Музична Україна, 1990. – 205 с.

  4. Верховинець В.М. Весняночка. – К.: Музична Україна, 1989. – 343 с.

  5. Кабалевський Д.Б. Як розповісти дітям про музику? – К.: Музична Україна, 1981. – 320 с.

  6. Ростовський О.Я., Марченко Р.О., Хлєбнікова Л.О., Бервецький З.Т. Програми та поурочні методичні розробки для середніх загальноосвітніх шкіл. – К.: Перун, 1996. – 125 с.

  7. Шпак В.І. Естетичний фактор у вихованні учнів. – К.: Знання, 1985. – 96 с.


The article with problems of aesthetic education of elementary schoolchildren by means of musik and choreography. The author argues a question of music and choreographic education based on the Ukrainian national culture taking into account its life connections with the spiritual, material and practical world of a person in the dialectic unitu with the folklore of other nations.

The author analyses the programs of aesthetic education of elementary schoolchildren, which were recommended by the prominent representatives of national and foreign pedagogy of the 20th century; O.Rostovsky, D.Kabalevsky, E.Dalkroz, K.Orf.

Key words: music and rhythmic education, folklore, musicperception, pas, musik and rhythmsc games.
УДК 372.874

ББК 74.200.541.3 Світлана Барило

Слухання і сприйняття музики

в дитячому садку

Музичне виховання в дитячому садку є одним із засобів формування особистості дитини і поєднує в собі різні види музичної діяльності: співи, слухання і сприйняття музики, рухи під музику та гру на дитячих музичних інструментах.

Любов та інтерес до музики формується в дітей насамперед у процесі її слухання, внаслідок якого в дошкільників розвивається музичне сприйняття, формуються основи музичного смаку та музичної культури.

Слухання і сприйняття музики є одним із найголовніших видів діяльності, тому що саме з нього починається залучення дітей до музичного мистецтва. Під час слухання музики збагачується досвід дітей, розширюється кругозір, розвиваються музичні здібності, естетичне сприйняття, інтерес до музики в цілому. Розвинуте сприйняття збагачує всі музичні уявлення дітей і поглиблює гармонійний музичний розвиток.

Ключові слова: слухання музики, музичне сприйняття, музичне мистецтво, музичне виховання, дошкільний вік.

З першого дня народження дитина отримує багато вражень, пов’язаних з музикою, насамперед із слуханням музичних творів. Це і голос матері, із заспокійливими або бадьорими інтонаціями, звуки дитячих іграшок, мелодії колисанок тощо. Музика викликає у дитини активні дії, спонукає маля активно реагувати на неї, виділяти її серед інших навколишніх звуків, прислухатися до її звучання.

У досить ранньому віці формується сприйняття музики, тому цей вид діяльності займає одне з провідних місць у музичному вихованні, оскільки виконавська діяльність у дітей раннього віку незначна.

На першому році життя слухання музики як засіб розвитку дитини відіграє основну роль, саме тому необхідно привчати дітей зосереджувати увагу на джерелі звуку, шукати і знаходити його очима, рухами, прислухатися до звучання дитячих іграшок, дитячих музичних інструментів, таких як сопілка, гармошка, брязкальця.

Вченими доведено, що на другому році життя в дітей з’являється інтерес не тільки до джерела звуку, але й до самого звучання музики. Причому діти активно виявляють свої емоції у процесі слухання: радість, сум, бадьорість, збудження. Тому в цьому віці необхідно привчати дітей прислухатися до мелодії, слів пісні, впізнавати її, слухаючи декілька разів.

Для кращого розвитку сприйняття можна використовувати такі методичні прийоми, як рухи, що підкреслюють характер твору, наприклад: пальчики „ танцюють”, кулачки „стукають”, ручки „літають”, показ іграшок, які ілюструють персонажів поспівок, утішок, забавлянок, колисанок, а також розважальні ігри з використанням дитячих музичних інструментів, кругової панорами, настільного театру картинок, стенд книжки із сюжетами та образами дитячих пісень.

На третьому році життя в дошкільників уже є досвід слухання музики. Вони сприймають музичний твір цілком, не виділяючи окремо музичний образ, засоби виразності. Поступово діти починають чути й виділяти чітку інтонацію, зображувальні елементи, виділяють вступ і закінчення музичної п’єси та пісні.

Перебуваючи в дошкільному закладі, де систематично проводяться музичні заняття і музика звучить на святах та розвагах, у повсякденному житті дитячого садка, в дітей формуються стійкі музичні уявлення. Педагоги прагнуть до того, щоб у дошкільників розвивалися музичний слух, музична пам’ять, звуковисотні відчуття, ритмічність, щоб вони запам’ятовували окремі музичні твори, впізнавали їх у повторному виконанні.

Для розвитку вміння слухати і сприймати музику необхідне музично-сенсорне виховання дітей, яке передбачає розрізнення звуків за висотою, тембром, динамікою, тривалістю.

Формуючи музичне сприйняття, необхідно пропонувати молодшим дошкільникам для слухання твори різного характеру і старатися викликати у них відповідний емоційний стан. Для цього можна застосовувати різноманітні іграшки, дитячі музичні інструменти, а також музично-дидактичні ігри.

Доречно використовувати під час слухання музики метод порівняння музичних звуків із звуками навколишнього середовища. Наприклад, під час слухання колисанок “Котику сіренький”, “Ой ну, люлі, коточок” пригадати дітям, як котик муркоче, під час прослуховування п’єси “Зайчик”, муз. К.М’яскова – як стрибає зайчик, пісні “Пташенята”, обр. І.Кишка – як пташки співають тощо.

У молодшому дошкільному віці дітям дають найпростіші уявлення про засоби музичної виразності, такі як темп (швидкий, повільний), динаміку (голосно, тихо), розвивають навички слухання музики (зацікавлено слухати музичний твір від початку й до кінця), виховують основи музичної культури. Таким чином поступово розвивається музичне сприйняття. Педагоги повинні ставити все більш ускладнені завдання і чітко усвідомлювати, що нового для розвитку музичного сприйняття дітей може дати нова пісня або п’єса.

Серед завдань, які викладені в сучасних програмах музичного виховання зі слухання музики для всіх вікових груп, слід виділити такі:

1. “Учити дітей зосереджено слухати бадьорі і спокійні пісні, супроводжуючи їх відповідними рухами, повторювати за дорослими, про кого проспівана пісня, прислухатися до звучання дзвоника, брязкальця, металофона та ін.” [ 3, 148];

2. “Підводити дітей до розрізнення музичних жанрів (що можна виконувати під певну музику – колискову, марш, танець). Виконувати для дітей народні колисанки, інтонаційно підкреслювати співучість, мелодійність рідної мови” [2, 279].

У молодшому дошкільному віці необхідно навчити дітей розуміти загальний характер музичних творів, їх виражальні засоби, стежити за розвитком музичного образу, зміною динаміки, темпу, виховувати навички запам’ятовування, розвивати слухові відчуття. Для цього слід використовувати короткі словесні характеристики музики поряд з музичними ілюстраціями, музичні загадки, музично-дидактичні ігри, в яких у цікавій, захоплюючій формі діти вчаться слухати, розрізняти, порівнювати різні засоби музичної виразності.

Значення словесного методу при слуханні музики у молодших групах надзвичайно велике, оскільки за допомогою цікавої бесіди педагог може не тільки розвинути інтерес, любов до музики, розширити деякі уявлення про явища навколишнього життя, але й збагатити внутрішній світ дошкільників, їх почуття, сформувати моральні якості. Від того, наскільки цікава й емоційна буде бесіда про музичний твір, залежить його сприйняття та запам’ятовування.

Далеко не кожний педагог може цікаво й захоплююче розповісти дітям про музичну п’єсу чи пісню, іноді бесіда зводиться до назви твору та року його написання, показу портрета композитора, іграшки чи іншої наочності. Часто буває й так, що перед прослуховуванням твору дітям не називають його назву і не вказують автора, а пропонують відповісти на такі питання, наприклад: “Що ви уявляєте собі, коли слухаєте цю п’єсу?”, “Яку назву можна дати цій п’єсі?” тощо. Наведені приклади мають суттєві недоліки, тому що в обох випадках немає опори на емоційно-образний зміст музики та засоби музичної виразності.

Вимоги програм із слухання музики передбачають поступовий розвиток дитячого музичного сприйняття, що і здійснюється поступово і цілеспрямовано в середній і старшій вікових групах дитячого садка.

У цих групах продовжується і поглиблюється робота по слуханню музики. Сприйняття дітей старшого дошкільного віку стає більш усвідомленим і керованим, почуття, викликані музикою, носять більш диференційований характер. Активно розвиваються музична пам’ять, увага, уява, творчі здібності, з’являється зацікавленість музичними творами, стійкість переживань і почуттів.

Для старших дошкільників характерне вміння зосереджуватися, коли вони слухають музику. Діти спроможні відчувати загальний настрій музичних творів, стежити за розвитком художнього образу, а також порівнювати окремі явища навколишнього середовища із враженнями від прослуханої музики.

В основі розвитку музичного сприйняття в середній і старшій групах, так само як і в молодших, лежить виразне виконання творів музичним керівником або слухання музики за допомогою технічних засобів навчання, використання наочних та словесних методів, які стають більш повними і спрямовані на поглиблене слухання та запам’ятовування музики.

У старших групах у процесі слухання музики педагоги повинні привчати дітей уважно слухати музику і всі свої емоції виражати після слухання, розвивати інтерес до слухання народних, класичних і сучасних музичних творів у виконанні солістів, ансамблів та оркестрів, привчати запам’ятовувати твори за вступом і закінченням, за мелодією, окремими фразами і частинами, а також формувати вміння розрізняти характер музики, засоби музичної виразності, порівнювати подібні й контрастні музичні твори, розрізняти дво- і тричастинну форму, пісенний, танцювальний і маршовий жанри.

Таким чином, використовуючи слухання музики на музичних заняттях, святах, розвагах, а також у процесі всієї музичної роботи в дитячому садку, педагоги знайомлять дошкільників із різноманітними за змістом музичними творами, поглиблюють і розширюють коло їх уявлень, виховують естетичні почуття.

Систематичне слухання музики допомагає дошкільникам краще розуміти і любити її, виховує слухацьку культуру, почуття прекрасного, розширює музичний кругозір, підвищує музичне сприйняття, розвиває музикальність, закладає основи музичного смаку та музичної культури.

1. Ветлугіна Н. Музичний розвиток дитини. – К.: Музична Україна, 1978. – 253 с.



  1. Дитина. Програма виховання і навчання дітей від 3 до 7 років /2-ге видання, допрацьоване, доповнене. – К.: Богдана, 2003. – С. 275 – 233.

  2. Малятко. Програма виховання дітей дошкільного віку. – К., 1991. – С. 148 – 169.

  3. Метлов Н.А. Музыка – детям: Пособие для воспитателя и муз. руководителя дет. сада. – М.: Просвещение, 1985. – 144 с.

  4. Радынова О.П. Слушаем музыку: Кн. для воспитателя и муз. руководителя дет. сада. – М.: Просвещение, 1990. – 160 с.


Music education in a kindergarten is one of the means of forming the character of a child and combines different kinds of musical activity: singing, listening to music and its perception, movements to music, and playing children’s instruments. Children’s love of music and interest in it is formed, first of all, in the process of listening to it, which results in the development of preschoolers’ music perception. The bases of musical taste and musical culture are formed, as well.

Listening to music and its perception is one of the principle types of activity, because it is the beginning of involving children in musical art. Listening to music enriches children’s experience, widens their outlook, and develops their musical skills, aesthetic perception, and interest in music on the whole. Developed perception enriches all music conceptions of children and extends harmonic musical development.

Key words: listening to music, music perception, musical art, music education, preschool age.
УДК 159. 922.4:

ББК 88.5

В – 61 Мирон Вовк

Етномузична культура як структурний

компонент національної культури

У статті розкривається проблема етномузичної культури, як структурний компонент етномузичної культури. Автор торкається питань формування стереотипів, етнічного ядра музичної культури, етномузичних цінностей та пропонує шляхи їх формування і розвитку.

Ключові слова: етнічна культура, етнокультурний код, стереотипи, національні інтереси.

Суть етносу проявляється насамперед у його культурі. Набуття ним етнонаціональних ознак пов’язане зі зміною етнічної культури, в структурі якої з’являються національно-духовні цінності. Під етномузичною культурою слід розуміти успадкований комплекс соціальної практики та системи етномузичних традицій і звичаїв, що певним чином визначають спосіб культурного життя етносу. В етнографічній науці минулого склалося так, що інтереси дослідників концентрувалися переважно на вивченні етнічної музичної культури, залишаючи осторонь осмислення національної культури. Якщо про неї все-таки йшлося, то, як правило, з однобічних позицій. Визначалися лише такі постулати: музична культура будь-якого етносу є всього-на-всього складовою інтеретнічної культури і може розвиватись тільки у напрямку уніфікації та стандартизації. Таким чином, виходило, що в етнонаціональних культур немає майбутнього, і подібні приписи самі собою виключали потребу у зверненні до аналізу феномена «національна культура». По суті, дуже важко дати чітку дефініцію того, що являє собою етнонаціональна музична культура, притому у сучасній публіцистиці це словосполучення вживається вкрай рідко. Вчені-дослідники стараються уникати цього терміну, застосовуючи найбільш нейтральні поняття – традиційно-побутова, або ж народна культура. Непробудженість національного життя була характерною і для зовсім недавнього нашого минулого. Саме нинішній спалах національної свідомості стає причиною до деідеологізації осмислення багатьох явищ, включаючи етнос,націю, національний характер і національну культуру [1, 81-101]. Це дає право обстоювати дещо іншу концепцію як існування і розвитку етносу, нації, так і етномузичної культури. Етномузична культура вбачається відносно закритою соціальною системою, причому самодостатньою для свого розвитку і відтворення, і має визначатися не спільними, а якраз відмінними етнічними характеристиками.

На наш погляд, важливим вбачається проникнення у внутрішню логіку етномузичних процесів, оскільки саме там ховається справжній механізм їх функціонування й розвитку. Виявляється, що цей механізм спрямований на збереження етнічного ядра музичної культури, навіть якщо для цього складаються не зовсім сприятливі умови. Стабілізуючою основою етносу та його етномузичної культури є система музичних традицій, що являє собою щось на зразок колективної пам’яті, яка акумулює міжпоколінну етномузичну інформацію. Водночас, система музичних традицій регулює не лише рівень інформації, необхідний для відтворення етносу, а й ступінь інших етномузичних запозичень. Сам процес регулювання етномузичної інформації відбувається за допомогою стереотипів, з яких вибудувана вся музична культура етносу [2, 340]. Це усталені форми етномузичних традицій, музичних обрядів, різних етномузичних зразків, вироблених багатовіковим досвідом етносу, що є суттю механізму традицій, без чого не може існувати жодна музична культура народу.

Палітра етномузичних стереотипів надзвичайно різноманітна, і ними просякнуте все національне життя народу, починаючи від музичних традицій, обрядів, свят, гулянь і закінчуючи спілкуванням, нормами моралі, манерами поведінки та етики. Число етномузичних стереотипів можна примножувати, однак з наведених прикладів стає зрозумілим, що саме вони є кодом етномузичної культури. Етнічне кодування властиве не лише для традиційної, але й для сучасної музичної культури, хоча на сьогодні воно вже має менш чітке вираження, оскільки мотивоване ускладненням нашого соціального буття, яке більше заховується у глибинні сфери – психіки, українського національного характеру та духовної культури [3, 587].

Кодування етнічних ознак музичної культури – важлива, але не єдина їхня функція; головна ж спрямована на виявлення етномузичних цінностей, і будь-яке порушення системи етнокультурного коду обов’язково позначається на цінностях етносу. Так, послаблення міжпоколінних етномузичних зв’язків призводить до дезорганізації і дестабілізації етнокультурних цінностей народу, а коли вона ще й підсилюється втратою мовних компонентів культури, то все це призводить до знецінення духовності народу. Таким чином, збереження етномузичних традицій і, зокрема системи етнічних стереотипів, має непересічне значення, бо саме від цього залежить не лише доля етнічної музичної культури, а значно більше: цінність етносу, стабільність суспільства і навіть держави. Уся ця знакова система лежить в основі етномузичної національної культури, хоч роль етнічних стереотипів у ній дещо інша [4, 943-1112].

Пробудити національну культуру етнічні стереотипи здатні лише за умов, коли вони набуватимуть значення пов’язаного з певними національними інтересами. Це можливе лише в ситуації загального національного піднесення та особливого стану духовності нації. Своєрідним каталізатором тут виступає національна самосвідомість – не просто усвідомлення причетності до рідної музичної культури, а особливе розуміння її ролі в консолідації нації, у формуванні її національних інтересів. Саме через національні інтереси формується “національний характер”, що охоплює типові якості і психологічні особливості етнічної групи, яка має спільну територію, мову, історію, культуру, звичаї, символи, що відрізняють її від сусідніх народів. Національний характер певних етнічних груп, яким властиві успадковані антропо-біологічні, психологічні, духовні риси, що не втратились упродовж своєї історії, формує національну свідомість.

Тому без чітко вираженої національної самосвідомості національна культура взагалі неможлива.

Природа виникнення етнічних стереотипів, як і національних символів, також відмінна. Етнічні стереотипи формуються шляхом поступового накопичення і відбору певного соціального досвіду. Причому вони настільки гармонійно вплетені в життєву канву, що люди у своєму етномузичному середовищі виконують їх автоматично, інколи не замислюючись над їх змістом. Національний символ, як правило, виникає спонтанно – як своєрідна бурхлива реакція на гостру етносоціальну ситуацію. Для українців усталеним символом національної культури традиційно був Тарас Шевченко, в етномузичному напрямі – “Козаки Мамаї” з кобзами, що виконували думи про рідну неньку Україну і її волелюбний народ.

Таким чином, можна припустити, що національний символ формується за законом відбору лише тієї міжпоколінної етнокультурної інформації, яка найбільш співзвучна сучасному національному настрою та національним інтересам. Будь-який етнос, який би глибинний шар етнічної культури він би не утворив, може втратити наявні ознаки національної культури, якщо втратить свої національні символи та загальнонаціональні інтереси. Саме формуванням національної ідеї національна культура здатна відтворитися, відроджуючи і націю. Наша нація втрачала державність, і мову, і національну культуру, не втративши, однак, національної ідеї – ідеї суверенності, яка була і є тією аурою, що спричинила і спричинює національно-культурне відродження української нації.


  1. Ступарик Б., Моцюк В. Ідея національної школи та національного виховання в педагогічній думці Галичини (1772 – 1939 р.р.). – Коломия: ВІК, 1995. – 172 с.

  2. Яків В. Нариси до історії української етнопсихології. – К.: Знання, 2006. – 340 с.

  3. Грица С. Трансмісія фольклорної традиції. – Київ – Тернопіль: Астон, 2002. – 234 с.

  4. Антонович Д. Українська культура. – К.: Либідь, 1993. – 587 с.

  5. Горбенко С. Історія гуманізації музичної освіти. – Кам’янець-Подільський, 2007. – 348 с.

  6. Александрович В., Борисенко В., Горобець Т. Українська культура. – К.: Наукова думка, 1995. – Т.3. – 1245 с.


The problem of ethnomusical culture as a structural component of national culture are explored in the article. The author considers the points of forming stereotypes, ethnic core of musical culture, ethnomusical values and proposes the ways of their forming and development.

Key words: ethnic culture, ethnocultural code, stereotypes, national interests.
УДК 75.058

ББК 85.10 Михайло Гнатюк

  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка