Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки Збірник наукових праць За загальною редакцією професора М. В. Вовка Випуск V і івано-Франківськ 2012



Сторінка1/7
Дата конвертації21.02.2016
Розмір1.14 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника

Педагогічний інститут

Кафедра мистецьких дисциплін початкової освіти
Мистецтво в сучасній школі:

проблеми, пошуки

Збірник наукових праць

За загальною редакцією професора М.В.Вовка



Випуск VІ

Івано-Франківськ

2012

УДК 7807-057.874

ББК 74.200.551.3


Друкується за ухвалою вченої ради Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

(протокол № 2 від «31» жовтня 2012 р.)

Рецензенти:

заслужений діяч мистецтв України, доцент В. Я. Савчук;

кандидат педагогічних наук, доцент О. Д. Шуляр.

Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки : матеріали науково-методичної конференції «Інноваційні форми і методи вдосконалення навчання і виховання учнів на уроках мистецтва в загальноосвітніх школах» (м. Івано-Франківськ, березень 2012 р.) / за заг. ред. професора М. В. Вовка. – Івано-Франківськ : Видавництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2012. – Вип. VІ. – 80 с.

ISBN 978-966-640-210-7

Науково-методичний збірник вміщує матеріали конференції, присвячені актуальним проблемам мистецької освіти її історії і сучасності.

До нього увійшли дослідження, присвячені актуальним питанням навчання і виховання засобами музики, хореографії та образотворчого мистецтва. Наукові ідеї об’єднані спільним задумом розкрити функціональний вплив мистецтва на естетичне виховання школярів. Актуалізуються психолого-педагогічні та вікові особливості розвитку творчих здібностей учнів.

Матеріали збірника розраховані на студентів педагогічних вишів та вчителів мистецьких дисциплін загальноосвітніх шкіл.

УДК 7807-057.874

ББК 74.200.551.3

ISBN 978-966-640-210-7
© Видавництво Прикарпатського національного

університету імені Василя Стефаника, 2012


УДК 371.037 Ігор Бай

Розвиток творчого потенціалу особистості дитини на уроках

образотворчого мистецтва
У статті окреслено проблематику якості викладання образотворчого мистецтва в початкових класах та шляхів покращення художньо-творчої діяльності дітей.

Ключові слова: творчість, образотворча діяльність, зображення, відтворення, мистецтво, ілюстративний матеріал, учнівська творчість.



The article describes the problems of the quality of teaching art in the elementary grades and ways to improve the artistic creativity of children.

Key words: creativity, fine art, image, picture, reproduction, art, illustrative material, student creativity.
Викладання образотворчого мистецтва в початковій школі є невід’ємною частиною системи загальної освіти і вносить значний вклад у формування особистості школяра, забезпечуючи розвиток його емоційно-моральної й сенсорної культури, художніх та творчих здібностей. Провідними засадами викладання образотворчого мистецтва є прищеплення дітям належних графічних навичок, формування відповідних, доволі специфічних образотворчих умінь, надання теоретичних відомостей з історії образотворчого мистецтва. Неабиякого значення у зв’язку із цим набуває приведення обсягу і складності змісту навчального предмета «Образотворче мистецтво» у відповідність до вікових можливостей дітей, врахування та відображення у змісті природних, соціокультурних особливостей конкретного регіону нашої країни.

Метою статті є визначення шляхів покращення художньо-творчої діяльності учнів молодших класів.

Відповідно до вимог Державного стандарту початкової загальної освіти головною метою освітньої галузі «Мистецтво» є розвиток у школярів особистісно-ціннісного ставлення до мистецтва, здатності до сприймання, розуміння й творення художніх образів, потреби в художньо-творчій самореалізації та духовному самовдосконаленні. Зміст програмового матеріалу навчальної дисципліни «Образотворче мистецтво» спрямовано передовсім на формування художньої культури молодших школярів як частини культури духовної, на залучення дітей до світу мистецтв, загальнолюдських і національних цінностей через їхню власну творчість, опанування художнім досвідом минулого.

Образотворче мистецтво з-поміж інших видів мистецтв є унікальним у вирішенні завдань гармонійного виховання та розвитку дитини. Це пов’язано з тим, що вже в ранньому віці малювання, ліплення, художнє конструювання стають одними з найдоступніших форм діяльності дітей, які дозволяють їм передавати в роботах те, що вони помічають у навколишньому світі; те, що їх хвилює, викликає емоційне піднесення. Діти молодшого шкільного віку люблять малювати, їм подобається процес творення «власних» образів, втілення на площині аркушу паперу (чи в будь-якому іншому матеріалі) своїх думок, прагнень, уподобань. Проте з часом зацікавленість дітей до зображувальної діяльності згасає, настає певне розчарування у власних силах. Уникнути такого «охолодження» з боку учнів можна лише за умови належного рівня викладання образотворчого мистецтва в школі [3, с.11].

На нашу думку, задля забезпечення сталого інтересу молодших школярів до образотворчого мистецтва, формування у них внутрішньої потреби й здатності емоційно відгукуватись на різноманітні прояви естетичного у навколишньому світі, в навчальних програмах повинні бути представлені як розвиток художнього сприймання, так і практична діяльність учнів у їхньому нерозривному поєднанні. Різноманітність видів практичної діяльності підводить школярів до розуміння явищ художньої культури, а ознайомлення учнів із творами образотворчого мистецтва і мистецьким життям суспільства обов’язково повинно підкріплюватись практичною діяльністю учнів.

На уроках образотворчого мистецтва учням слід подавати чіткі та зрозумілі уявлення про систему взаємодії мистецтва й життя, передбачити широке залучення життєвого досвіду дітей. Робота повинна вестись на основі спостереження, аналізу та вивчення оточуючої реальності, що повинно стати важливою умовою успішного засвоєння дітьми програмового матеріалу. Прагнення до відтворення дійсності, відображення в практичних роботах власного ставлення до навколишнього життя повинно слугувати джерелом самостійних творчих пошуків дітей.

Формування у дітей потреби до образотворчої діяльності передбачає наявність таких фундаментальних для художнього розвитку якостей, як відчуття краси та гармонії, вміння підмічати прекрасне у спостережуваних явищах та усвідомлювати його [3, с.17]. Практика підтверджує, що під час сприймання, вивчення та зображення об’єктів з натури оволодіння відповідними теоретичними знаннями, засвоєння елементарних законів образотворчої грамоти відбувається найефективніше. Введення в практику роботи школярів елементів, звичних для них місцевих промислів і ремесел, допоможе швидше та набагато якісніше освоїти та зрозуміти специфіку декоративно-ужиткового мистецтва, народної орнаментики. Формування й закріплення у школярів позитивного ставлення до дійсності, мистецтва, різнопланової художньої діяльності допоможе вчителям образотворчого мистецтва втілювати в життя положення регіонального підходу до відбору змісту художньої діяльності – надання переваги насамперед найближчому оточенню, як природному, так і створеному людиною, знання місцевих традицій, звернення в процесі пізнання й творчості до різних видів народного мистецтва, характерного для регіону [1, с.20].

До школи приходять діти шестилітнього віку з доволі обмеженим запасом знань і практичних умінь у галузі образотворчого мистецтва. В основі цих знань, умінь і навичок лежить загальний розвиток молодших школярів, обсяг їхнього життєвого досвіду, середовище, в якому вони перебували. У цей відповідальний період становлення особистості дитини відбуваються якісні зміни в психіці, зростають фізичні можливості, закладаються основи вольової сфери, оновлюються підходи до спілкування з однолітками та дорослими.

У молодшому шкільному віці яскраво проявляється суперечність між прагненнями учня до самостійності в образотворчій діяльності та його реальними можливостями – уже набутими вміннями, навичками й уподобаннями. Пропоновані на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах види художньої діяльності доволі різноманітні, за своєю суттю – різнопланові. Проте учням на оволодіння конкретною художньою технікою виділяється порівняно небагато часу, необхідні для її засвоєння знання подаються, зазвичай, у готовому вигляді, практичні вміння – відпрацьовуються за зразком.

Розвиток творчих здібностей, на думку Б.Неменського, вимагає спеціального механізму – своїх навичок, свого тренажу. І вчити цьому необхідно із самого юного віку – коли дитина найбільш до цього схильна [2, с.36]. Як відомо, програми з образотворчого мистецтва передбачають творчий підхід учителя у виборі тематики завдань і практичних робіт з урахуванням специфіки контингенту учнів, власного професійного рівня та матеріально-технічного забезпечення. У зв’язку із цим надзвичайно важливими завданнями вчителя початкових класів є вмілий добір доступних та водночас захоплюючих видів образотворчої діяльності, інтегрування різних видів робіт дітей, налагодження взаємозв’язку пізнавальних та продуктивних видів діяльності.

Художня діяльність школярів на заняттях повинна втілюватись у найрізноманітніших формах вияву: зображення на площині та в об’ємі (з натури, по пам’яті та за уявою); декоративна й конструктивна робота; сприймання явищ навколишнього життя; обговорення робіт однокласників, результатів колективної творчості та індивідуальних робіт; добір ілюстративного матеріалу до конкретних тем уроків образотворчого мистецтва; прослуховування музичних та літературних творів. При доборі навчального матеріалу важливе значення має визначення в мистецьких творах моральної, естетичної складової різноманітних художніх явищ. Міцні емоційні контакти школярів з мистецтвом, залучення їх до художньої культури досягаються передовсім тематичною цільністю програмного матеріалу. В основу спільної діяльності учителя й учня на уроці образотворчого мистецтва повинно бути покладене захоплення роботою, дія, почуття радості.

На нашу думку, окрім звичних видів зображувальної діяльності, слід у більшому обсязі впроваджувати й нетрадиційні художні техніки, нові види робіт з новітніми художніми матеріалами. Дітей дошкільного й молодшого шкільного віку можуть зацікавити роботи у техніках акватипії, гратографії, набризку, декупажу, імітації мозаїки, вітражу, квіллінгу тощо. Використання цих художніх технік на заняттях з образотворчого мистецтва дає певні переваги при опрацюванні основних питань кольорознавства, композиції, перспективи; розвиває дрібну моторику м’язів рук, координацію рухів, окомір; удосконалює відчуття характеру силуетної форми; допомагає виховувати охайність, працелюбність, дисциплінованість, наполегливість у роботі.

Незважаючи на схематичність зображень, їхню спрощену силуетність, дитячі роботи у техніці набризку відзначаються своєрідною символічністю, емоційністю, композиційною завершеністю. Ще однією перевагою таких робіт можна вважати певну «технологічність» виконання (завчасно підготовлений комплект шаблонів і трафаретів), що дозволяє більше часу присвятити організаційним питанням (підготовка інструментів, обладнання, матеріалів тощо).



Висновок. Учнівська творчість – це здатність дітей з наявного матеріалу створити нову реальність. Саме творчість допомагає відійти від догм у розумінні мистецтва. У процесі творчості сприйняття навчального матеріалу відбувається на емоційному рівні, загострюється інтерес, зацікавленість деталями, бажання якнайкраще вирішити завдання. Відповідно зростають результативність і глибина базових знань, умінь та навичок.


  1. Комарова Т. Образотворча діяльність у дитячому садку : програма та методичні рекомендації для занять з дітьми 2–6 років / пер. з рос. мови – Х. : Ранок, 2007. – 176 с.

  2. Неменский Б. Мудрость красоты / Б. Неменский. – М. : Просвещение, 1987. – 157с.

  3. Полякова Г. Образотворче мистецтво, 1–7 класи : навчально-методичний посібник для вчителів / Полякова Г. та ін. – Харків : Скорпіон, 2001. – 160 с.



УДК 372.8 Світлана Барило, Олександра Качмар

Естетичне виховання молодших школярів засобами сценічного

мистецтва
У статті обґрунтовано значення естетичного виховання молодших школярів засобами сценічного мистецтва, висвітлена роль театралізованої діяльності у розвитку їхніх творчих здібностей, естетичної культури та художнього смаку, описані основні етапи залучення учнів до сценічної діяльності.

Ключові слова: естетичне виховання, сценічна діяльність, театралізоване дійство, молодші школярі.
In the article grounded value of aesthetically beautiful education of junior schoolboys by facilities of theatrics, lighted up role of theatricalizing activity in development of their creative capabilities, aesthetically beautiful culture and artistic taste, the basic stages of bringing in of students are described to a stage activity.

Key words: aesthetically beautiful education, stage activity, theatricalizing action, junior schoolboys.
Швидкий розвиток суспільного життя у всіх видах діяльності людини, зміни, що відбуваються у соціально-політичній, економічній та культурній сферах України, зумовлюють пошук нових педагогічних орієнтирів у підготовці дітей молодшого шкільного віку до життя в сучасному суспільстві.

Важливу роль у вирішенні цих завдань відіграє художньо-естетична освіта, що посідає особливе місце в системі середньої освіти, сприяє розвитку творчості, креативності школярів. Це стосується насамперед початкової освіти, де закладається фундамент інтелектуального, духовного становлення особистості, пробуджується інтерес дитини до мистецтва.

Як ніколи, на даний час зросло значення гуманітарних дисциплін у вихованні підростаючого покоління, в залученні учнів початкової школи до високих морально-естетичних цінностей. Художньо-естетичне виховання як цілісна духовно-світоглядна модель відображається в Концепції художньо-естетичного виховання учнів загальноосвітніх закладах України.

Водночас науковці і вчителі-практики одностайно відзначають зниження інтересу дітей молодшого шкільного віку до класичної, народної музики, музично-театральних жанрів, сценічного мистецтва загалом. Учні втрачають зацікавленість до театральних жанрів, які мають допомогти створити власну думку про побачене, зрозуміти художні образи, відображені на сцені. Якщо екранні засоби пропонують уже готову версію, то побачене на сцені повніше активізує уяву, фантазію, мислення, поглиблює глядацький досвід, виховує естетичну культуру, художній смак.

Питанням формування естетичної культури, виховання художнього смаку у процесі театралізованої діяльності присвячені роботи багатьох учених: Б.Г.Ананьєва, В.В.Давидова, Л.С.Виготського, Г.С.Костюка та ін. Проблемі використання музичних жанрів, театрально-ігрових форм і методів роботи в навчально-виховному процесі молодших школярів присвячені методичні розробки В.В.Вульф, А.Й.Капської, Г.О.Костюшко, С.О.Соломахи, наукові праці Л.В.Артемової, Н.В.Палій та ін. Положення про вплив театрального та музичного мистецтва на загальну культуру школярів, виховання духовнобагатої особистості розглядали видатні учені, педагоги, театральні діячі, мистецтвознавці Д.Антонович, М.Зарудний, І.Карпенко-Карий, Т.Марченко, К.Ушинський, С.Русова, Л.Виготський.

Дослідження в галузі естетичного виховання свідчать, що художня діяльність без естетичного усвідомлення її результатів втрачає свою ефективність щодо всебічного, особливо музично-естетичного розвитку особистості, повторюючи вже не раз виконану роботу. У самій художній діяльності можуть бути досягнуті певні результати з розвитку умінь і навичок, але без естетичної спрямованості ця діяльність не сприяє розвитку рівня естетичної культури, творчості і креативності. Естетичне виховання, яке відірване від практичної художньо-творчої, музично-театралізованої діяльності, призводить до засвоєння учнями формальних знань, які не підкріплюються практичними навичками і розвинутими здібностями до естетичного сприйняття навколишнього світу, не стають ціннісною нормою життєдіяльності.

Метою нашої статті є обґрунтування ролі сценічної діяльності в естетичному вихованні молодших школярів.

Театралізована діяльність спирається на засоби театру. Сценічна діяльність у початковій школі – це насамперед різноманітні конкурси, забави, ігри, концерти, музично-театральні постановки, інсценізації, відвідування театрів, філармоній, багато інших заходів; це художній простір, у якому школа, театр, дитина, її родина знаходяться в тісному взаємозв’язку. Театралізована діяльність у початковій школі спрямовується передовсім на досягнення відповідних педагогічних цілей у формуванні естетичної культури, вихованню художнього смаку, розвитку музично-творчих здібностей, креативності, пізнанні навколишнього світу, збагаченню і вдосконаленню естетичного, виконавського та глядацького досвіду дітей.

Для того, щоб залучити молодших школярів до сценічної діяльності, необхідно:


  • ознайомити учнів з видами театру (дитячою оперою, театром іграшок, ляльковим театром тощо), історією його становлення і розвитку, театральними професіями, атрибутикою, а також театральною термінологією;

  • виховувати культуру поведінки у театрі, на сцені, повагу до сценічного мистецтва;

  • залучати школярів до виготовлення атрибутів, костюмів, декорацій, оголошення, запрошення театралізованого дійства;

  • разом з педагогами підбирати музичний супровід;

  • розвивати психофізичні здібності, уяву, увагу, фантазію, мислення під час репетицій та виступів;

  • удосконалювати сценічне мовлення, розвивати міміку, жестикуляцію, уміння поводити себе на сцені;

  • використовувати під час сценічної діяльності музично-ритмічні рухи, вправи, танці, хороводи, пісні, вірші.

Для реалізації вищесказаного необхідно провести підготовчу роботу, яку можна умовно поділити на такі етапи:

1. Виразне читання твору (сценарію) та бесіда про прочитане. На цьому етапі необхідно з’ясувати зміст, окремі засоби виразності, художній образ твору. Чим повніше й емоційніше учні сприймуть твір, тим легше їм буде здійснити театралізацію. При читанні слід використовувати весь комплекс засобів інтонаційної, лексичної та синтаксичної виразності. Для кращого розуміння й усвідомлення літературного тексту пропонуємо використати прийом «Моральні сходинки». Учні повинні розподілити героїв по сходинках за ступенем їхньої особистої симпатії. Цей прийом є більш ефективним показником емоційного ставлення до персонажів у порівнянні з відповідями на питання педагога. Якщо літературний текст ілюстрований, тоді звертаємо увагу школярів на емоційний стан персонажів.

2. Обговорення з учнями ролей, виготовлення декорацій, атрибутів, оголошення, запрошення чи програмки, озвучення і тривалість вистави. Пояснюємо учням, що декорації, атрибути, оформлення сцени повинні відповідати назві і темі вистави. Залучаємо школярів до виготовлення костюмів, масок, ляльок, разом з учнями виготовляємо декорації, підбираємо музичний супровід, прикрашаємо місце проведення вистави, готуємо подарунки, сюрпризи для глядачів. Якщо в школі готується лялькова вистава за участю учнів, дуже важливим є те, який саме персонаж вибирає дитина для виготовлення ляльки, яким характером та емоціями вона наділяє її або якими рисами доповнює. За цими ознаками можна визначити настрій та емоційний стан самої дитини.

Оголошення про виставу має бути не дуже складним, заплутаним, занадто яскравим чи розмальованим. Текст оголошення (афіші) має легко сприйматися і запам’ятовуватися. Запрошення повинно повторювати текст оголошення, але в дещо іншій, спрощеній формі. Запрошення на виставу призначене конкретно певній людині. Залучаємо школярів, які не беруть безпосередньої участь у виставі, до виготовлення афіші, запрошення, декорацій та атрибутів вистави. На цьому етапі школярі вчаться правильно оцінювати свої акторські можливості та можливості товаришів, манері поведінки і спілкування на сцені.

3. Робота над роллю. На цьому етапі пропонуємо дітям зобразити окремі епізоди твору, продумати поведінку персонажів, їх діалоги, репліки тощо. Доцільно запропонувати учням, за їхнім бажанням, вибрати будь-який епізод твору і розіграти його за допомогою рухів, жестів, міміки (мовчки), для того щоб вони краще його зрозуміли. На даному етапі відбувається опанування сценічного мовлення школярами, яке повинно поєднуватися з роботою над жестами, мімікою, виразністю пластики. Слід пояснити школярам, що жестикуляція – це один із важливих виражальних засобів у створенні сценічного образу, це система знакових рухів людини, яка замінює чи супроводжує спілкування. Міміка – це виразні рухи м’язів обличчя людини, які свідчать про емоції та почуття героя. Пластична культура – це правильна постава, красиві рухи, скоординовані з мовним і мімічним вираженням емоцій, це ознаки акторської майстерності.

Особливо важливо у процесі роботи над роллю працювати над сценічним мовленням. Молодші школярі часто не вміють виразно декламувати, правильно розмовляти, передавати за допомогою мовлення почуття й емоції персонажів. Тому пропонуємо під час репетицій з дітьми промовляти чистомовки, скоромовки, звертати увагу на дикцію, інтонацію, чистоту мови. Насамперед постає завдання навчити молодших школярів відчувати виразність інтонування при читанні вголос, виразну мову тексту як своєрідну словесну дію. Освоєння сценічного мовлення має сприяти розвитку слухової уяви, уваги, асоціативно-образного мислення. Водночас слід звертати увагу на володіння голосом, диханням, дикцією, а також на поступовість і послідовність в опануванні прийомів мовлення з урахуванням вікових та індивідуальних можливостей, на запобіганні м’язовому «зажиму», який може призвести до голосового «зриву» і внаслідок цього – до хронічних захворювань. Педагогові треба навчити дітей відчувати особливості свого голосу, його тембр, не забувати про гігієну голосового апарату, про різні зміни, які проходять у голосі хлопчиків у період мутації.



4. Театралізоване дійство, де має панувати святкова, урочиста атмосфера, звучати музика, присутні глядачі – учні інших класів, учителі, батьки. Після вистави необхідно провести обговорення дійства, де школярі оцінюють свої успіхи і невдачі. Під час обговорення слід з’ясувати, наскільки критично учні ставляться до власної гри, до вистави загалом, педагогу звернути увагу на найбільш цікаві й успішні епізоди вистави, вказати на недоліки і в той же час похвалити усіх дітей, які брали участь у підготовці і відтворенні театралізованого дійства.

Висновок. Отже, сценічна діяльність позитивно впливає на естетичне виховання молодших школярів. Така діяльність гранично наближає учнів до естетичної і моральної суті мистецьких творів, учить глибоко розуміти театральне мистецтво і надає можливість творчо інтерпретувати сприйняте з метою особистісного самостворення. Сценічне мистецтво, театралізована діяльність дають змогу кожному школяреві проявити власну активність, розвинути творчі і креатині здібності, виховати інтерес до театру, сценічної роботи, музики, хореографії, образотворчого мистецтва, літератури. Залучення молодших школярів до сценічного мистецтва допомагає розширити кругозір, виявити творчі прояви в співі, танці, декламуванні, покращити координацію і спритність рухів, мовлення, інтонаційну виразність мови, поповнити словниковий запас учнів новими театральними термінами, формувати естетичні почуття, художній смак, естетичну культуру, а також згуртувати учнівський колектив та налагодити більш тісний контакт між учнями і вчителями.


  1. Артемова Л. В. Вчися граючись / Л. В. Артемова. – К. : Томіріс, 1995. – 111 с.

  2. Валькевич І. А. Сценічна культура у педагогічному просторі : навч. мет. посіб. / І. А. Валькевич. – Кіровоград : Центральне українське вид-во, 2005. – 204 с.

  3. Зязюн І. А. Виховання естетичної культури школярів : навч. посіб. / І. А. Зязюн, Н. Е. Миропольська, Л. О. Хлєбнікова та ін. – К. : ІЗМН, 1998. – 150 с.

  4. Комаровська О. А. Театр і школа: виховують однодумці: книга для вчителя і батьків / О. А. Комаровська. – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2006. – 126 с.

  5. Миропольська Н. Є. Мистецтво слова в структурі художньої культури учня : теорія і практика / Н. Є. Миропольська. – К. : Парламентське вид-во, 2002. – 204 с.



УДК 796.01:793.3 Мирон Вовк, Роман Андрусишин
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка