Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки Збірник наукових праць За загальною редакцією професора М. В. Вовка Випуск V і івано-Франківськ 2012



Сторінка4/7
Дата конвертації21.02.2016
Розмір1.14 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Вистоновк. Отже, виконавство є повноцінним видом художньої творчості. Майстерність набувається виконавцем у процесі навчання, вправляння та концертної діяльності. Знання, уміння, навички у процесі становлення професійної майстерності доповнюються волею, наполегливістю, працею і талантом музиканта-виконавця. Завжди варто пам’ятати крилату фразу: «Таланти народжуються, майстрами стають».


  1. Гуренко Е. Г. Проблемы художественной интерпретации: философский анализ / Е. Г. Гуренко. – Новосибирск : Наука, 1982. – 191 с.

  2. Давыдов Н. А. Теоретические основы формирования исполнительского мастерства баяниста : автореф. дис. д-ра искусствоведения :17002/КГК. – К., 1990. – 20 с.

  3. Каган М. С. Морфология искусства: историко-теоретическое исследование внутреннего строения мира искусств / М. С. Каган. – Л. : Искусство, 1970. – 219 с.

  4. Корыхалова Н. П. Интерпретация музыки / Н. П. Корыхалова. – М. : Музыка, 1979. – 307 с.

  5. Музыкальная энциклопедия. – М. : Советский композитор, 1976. – 531 с.

  6. Нейгауз Г. Г. Об искусстве фортепианной игры. Записки педагога / Г. Г. Нейгауз. – М. : Музыка, 1988. – 179 с.

  7. Ростовський О. Я. Педагогіка музичного сприймання : навч. посіб. / О. Я. Ростовський. – К. : ІЗМН, 1997. – 120 с.



УДК 78.06: 37.013 Ірина Івасишин

Розвиток творчих здібностей молодших школярів у процесі музично-виконавської діяльності
У статті вказано на актуальність проблеми творчої особистості на даному етапі розвитку суспільства та висвітлено розвиток творчої активності учнів загальноосвітньої школи у процесі музично-виконавської діяльності.

Ключові слова: молодший школяр, творчі завдання, імпровізація, творчий розвиток.
The article covers the development of creative activity of pupils of general education school in the process of musical activity. In the work the actual problem of a creative person at present day society is also pointed out.

Key words: elementary school pupil, creative tasks, improvisation, creative development.
Стрімкі темпи модернізації сучасного суспільства зумовлюють нові, всезростаючі вимоги до виховання підростаючого покоління. На цьому етапі суспільного розвитку особливо актуальним для педагогічної науки і практики стає пошук ефективних шляхів формування творчо активної особистості, для якої характерними є відповідальність, цілеспрямованість, наполегливість, самостійність, критичність, здатність діяти по-новому, пропонувати цікаві, нестандартні підходи, постійно прагнути удосконалювати себе і світ.

Складні умови розвитку національної системи освіти загострили проблему невиявлених талантів, нерозкритих і нереалізованих творчих можливостей. Орієнтація на середню дитину, яка існувала раніше, деформувала педагогічне мислення і призвела до того, що система освіти була спрямована на виховання здебільшого пасивних людей, які не володіють самостійним мисленням. У вирішенні даної проблеми неабияке місце займає творчість.

Саме творчість дає людині можливість аналізувати свої потреби, інтереси, схильності, знаходити форми проявів індивідуальної активності. Творче самовираження сприяє формуванню особистісної значущості, емоційного розкріпачення, впевненості в собі, забезпечує самостійність у процесі діяльності. Серед багатьох засобів розвитку творчо активної особистості одним з найбільш ефективних є музичне мистецтво.

Здатність слухати й естетично переживати музику, чути головне в її змісті, розуміти значення її виражальних засобів не є вродженою, а піддається вихованню і розвитку в процесі відповідної діяльності. У сучасній педагогіці і психології музичної освіти в Україні особлива увага приділяється необхідності створення умов для індивідуального розвитку і творчої реалізації особистості. При цьому головним має бути не механічне засвоєння знань, умінь і навичок, а розвиток здатності до самостійного мислення та естетичного сприймання. Винятково важливу роль у вирішенні виховних завдань відіграє загальноосвітня школа. У період навчання починає формуватися ставлення дитини до музики та до музичних творів, закладається основа розуміння їх змісту і проникнення у світ музичних образів, що стане в майбутньому основою виховання любові й інтересу до музики. Для цього потрібно насамперед збагатити учня музичними враженнями, використати музичні образи, доступні й зрозумілі його сприйняттю. Дуже важливо виховувати інтерес до творчості композиторів, а тим самим і до музики в цілому. Для того, щоб виховати цікаву, творчу особистість, потрібно ще з молодшого шкільного віку займатися її творчим розвитком.

Важливе значення для індивідуального розвитку і творчої реалізації учнів початкової школи має гра на музичних інструментах, що здатна спрямовувати дитячий музичний розвиток по правильному шляху, де інтерес до музики виявляється не лише у бажанні слухати, але й у прагненні до активного творчого музикування [1, c.7] Саме цей вид діяльності сприяє прояву музичних здібностей дитини, збагачує художній досвід школярів, викликає інтерес до творчої діяльності. При цьому розвивається емоційне ставлення дітей до музикування, розвиваються й навики, сприйняття та удосконалення виконавських прийомів.

Включення в структуру уроку гри на музичних інструментах пов’язане з вирішенням таких педагогічних задач:



  • стимулювати виконавську діяльність дітей на заняттях, у позакласній роботі, у вільний час, на святах, у сім’ї, в години дозвілля;

  • сприяти формуванню в них художнього смаку та інтересів;

  • виховувати інтерес до гри в оркестрі;

  • розпізнавати тембр інструментів, відчувати гармонію їх звучання;

  • активізувати розвиток музичних здібностей, ладового відчуття, відчуття ритму, музичної форми, тембрового, гармонічного, мелодичного слуху;

  • сприяти формуванню уявлень про виражальну суть елементів музичної мови і засобів музичної виразності.

Саме в молодшому шкільному віці у більшості дітей помітне тяготіння до творчості. Цю якість необхідно постійно розвивати шляхом добору музичних творів з елементами імпровізації. Це один з дійових методів підвищення активності учня на уроці, який сприяє розвиткові музичного слуху і творчих здібностей молодших школярів. Саме в молодшому шкільному віці діти виявляють нахил до фантазування, в яких прагнуть музичною мовою висловити свої думки й переживання. Враховуючи творчі можливості дітей, доцільно на уроках музики давати нескладні завдання:

  • створити стверджувальну мелодію-відповідь на короткі мотив-запитання;

  • знайти відповідь на поставлене ритмічне запитання;

  • скласти мелодію на заданий ритм;

  • написати пісеньку на знайомі вірші або власні слова.

Ця форма роботи дає змогу учням:

  • засвоїти ритмічну пульсацію у творах з різним розміром, ладовий колорит;

  • допомагає краще усвідомити певні закономірності побудови мелодії та музичної форми.

На початкових етапах застосування методу імпровізації потрібно дати дітям зразок ритмічної та мелодичної побудови мелодії, тому що без підготовки вони можуть не справитися із цим завданням. Після того, як учні почнуть добре орієнтуватися в цьому виді роботи, вчитель привчає їх до самостійної імпровізації; тоді складання мелодії стане для них цікавим заняттям. Такі спроби сприятимуть розвиткові музичних задатків учня, допоможуть різноманітніше і вільніше використати виражальні можливості інструмента. Особливо позитивними емоціями вчителя повинно супроводжуватися прагнення учня по-своєму витлумачити характер твору, надати звучанню певного тембрового забарвлення, знайти виразну динаміку. Таким чином можна виховати інтерес і любов до самого процесу роботи з інструментом. Заняття імпровізацією розвинуть у молодших школярів почуття ритму, художньо-образні уявлення та музично-творчу фантазію. Важливе значення для творчої активності учнів початкової школи має розвиток їх інтересів.

Розвиток інтересів тісно пов’язаний із проблемами побудови занять. У працях видатних учених-психологів та дидактиків підкреслюється, що проблемність і пізнавальні інтереси у навчанні мають спільні основи. Пізнавальний інтерес виділяється як інтерес до глибин пізнання, а проблемність – як шлях, що веде до цього пізнання. Суть проблемного навчання полягає в тому, щоб поставити перед учнем проблеми, нове завдання і «підштовхнути» його до самостійного розв’язання цього завдання, тобто дати йому можливість, користуючись уже набутими знаннями і досвідом, зробити самостійний крок уперед. Розв’язання проблемних завдань сприяє активізації мислення і творчій ініціативі. Проблемне навчання як методичний прийом повинно відіграти провідну роль у процесі організації гри на музичному інструменті. Набуття виконавського уміння й навиків – справді творчий процес, процес становлення майстерності й розвитку художніх здібностей. Учень, який на уроці під керівництвом вчителя шляхом самостійних пошуків оволодіває різними прийомами, пробує пізнати закономірності музичного мистецтва, творчо розвивається.

Проблема творчого розвитку дитини в процесі музичного виховання, зокрема музична гра на інструменті, не нова, широкого резонансу вона набула в діяльності відомого композитора і педагога Карла Орфа. Він вважав, що «спочатку був ритм. Ритму не можна навчити. Його можна звільнити, «розв’язати» у людині. Це не розумова абстракція, це жива сила організму і всього біологічного життя» [3, с.228]. К.Орф широко спирається на використання фольклору і творчої ініціативи учнів. Основне завдання – стимулювати і спрямовувати творчу фантазію, вміння імпровізувати, творити в процесі індивідуального і колективного музикування. Під час роботи з дітьми він радив опиратися на зв’язок музики із жестом, словом, танцем, пантомімою. Важливу роль К.Орф також відводив інструментальному супроводу, який мусять виконувати самі діти.

Висновки. Організовуючи музично-виконавську діяльність молодших школярів, необхідно насамперед враховувати їхні інтереси та зацікавленість до знань. Саме на цій основі базується внутрішня дисципліна, аналіз виникаючих ситуацій у процесі творчої роботи. Робота над розвитком творчих здібностей учнів не повинна стати різким переломом, а природно продовжувати музично-ігрову діяльність, доповнюючи її якісно новим видом діяльності.

Тому для розвитку творчих здібностей молодших школярів потрібно створити обставини організації навчального та виховного процесу, які забезпечать досягнення очікуваного результату.




  1. Абдуллин Э. Б. Музыка в начальных классах : метод. пособ. для детей / Э. Б. Абдуллин, Т. А. Бейдер, Т. Е. Вейндрова. – М. : Просвещение, 1985. – 140 с.

  2. Сухомлинский В. А. Сердце отдаю детям. Рождение гражданина / В. А. Сухомлинский. – Кишинев : Лумина, 1979. – 624 с.

  3. Элементарное музыкальное воспитание по системе Карла Орфа. – М. : Советский композитор, 1978. – 360 с.


УДК 371.134: 792.8 Олександра Калинчук

Масова культура та деякі аспекти

підготовки педагога-хореографа
Стаття присвячена проблемі впливу процесів розвитку сучасного суспільства на формування його культурного простору. Розглянуто вплив явищ масової культури на соціальний запит у сфері підготовки педагогів-хореографів для системи освіти України.

Ключові слова: масова культура, соціальний запит, педагог-хореограф.
The article is dedicated to the influence of the development processes in the modern society on the formation of it’s cultural space. It deals with the influence of mass cultural phenomena on the social inquiry in the field of training teachers-choreographers for the system of education of Ukraine.

Key words: mass culture, social inquiry, teacher-choreographers.
Сучасний етап розвитку нашого суспільства характеризується суттєвими і швидкісними змінами в житті народу, оновленням усіх сфер людської життєдіяльності і диктує необхідність детального аналізу та створення нових світоглядних орієнтацій. Цивілізаційний прогрес сьогодення характеризується деякими дослідниками як інноваційний, тобто особливого значення набувають такі ознаки, як динамізм, швидка зміна знань, інформацій, технологій. Ця змінюваність стає не винятком у житті людини і суспільства, а повсякденною характеристикою життя [3, с.2]. Бурхливий розвиток інформаційних технологій, засобів масової інформації (ЗМІ), теле- та інтернет-мереж активно впливає не тільки на повсякденне життя пересічної людини, але й формує особливу систему соціокультурних цінностей, поглядів, переконань і запитів. Процес формування особистості дитини в таких умовах, виховання високих естетичних ідеалів мусить стати тією стратегічною метою, на яку має бути зорієнтований весь процес підготовки майбутніх педагогів. Ми вважаємо, що відповідність між очікуваннями суспільства, батьківської спільноти, самих дітей та реальною готовністю випускників вишів до практичної педагогічної діяльності, володіння ними усім інструментарієм необхідних знань, умінь та навичок повинно бути об’єктом всебічного детального дослідження, що й зумовило актуальність даної статті.

Співвідношення культури і цивілізації по-різному тлумачиться науковцями. Цивілізаційно-культурологічний контекст простежується в дослідженнях з історії і філософії, психології та педагогіки (О.Шпенглер, М.Бердяєв, В.Кремень, З.Фрейд, В.Руденко). Цивілізацію розглядаємо як явище матеріальне, соціально-колективне, кількісне, загальнодоступне, демократичне, прагматично-утилітарне, динамічно-прогресивне. Культура (лат. cultura – догляд, освіта, розвиток) може бути охарактеризована як сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством упродовж його історії. Матеріальні цінності становлять матеріальну культуру суспільства. Досягнення суспільства в галузі освіти, науки, мистецтва, літератури, в організації державного і суспільного життя є його духовною культурою; визначальний фактор потреб і поведінки людини, яка засвоює у сім’ї чи через інші суспільні інститути певний набір цінностей, стереотипів сприйняття, поведінки і дій у навколишньому середовищі [1, c.173–174].

У ХХ ст. в рамках доктрини масового суспільства з’явилася ідея масової культури, згідно з якою в індустріальній стадії розвитку зникає жорстка класова поляризація, і головну роль на історичній арені починають відігравати маси. Вперше термін «масова культура» увів американський соціолог Д.Макдональд у 1944 р. Зараз його розглядають як явище, породжене науково-технічною революцією, урбанізацією, руйнуванням локальних спільностей і розмиванням територіальних та соціальних кордонів. Масова культура характеризує особливості виробництва культурних цінностей у сучасному індустріальному суспільстві, розрахованих на масове споживання (масове виробництво культури при цьому розуміється як аналог з поточно-конвеєрною індустрією). Масова культура являє собою культуру щоденного життя, призначену для сприйняття масовою свідомістю, за допомогою засобів масової інформації [1, с.174]. При цьому деякі дослідники відзначають низький змістовий і художній рівень масової культури. Вважається, що масова культура в своєму розвитку пройшла два етапи. На першому (до 1960-х рр.) відбувалося формування масової культури, головною її функцією була функція розважальна. Широкого розвитку набуває адаптивна функція, при цьому вона не стільки вживається людиною, скільки використовує саму людину, заступаючи від неї і заміняючи їй інші пласти культури. Другий етап починається з 60-х рр. ХХ ст. і продовжується до сьогоднішнього дня. Цей час вважається переломним в змістовій стороні масової культури Заходу, що пов’язано з початком формування інформаційного суспільства. На цьому етапі продовжує зростати роль масової культури в суспільстві. Масова культура все більше виступає як засіб адаптації людини в суспільстві. Прискорюються процеси виробництва. Джерела інформації виступають ЗМІ, зростаючий темп життя залишають людині менше часу для самостійного аналізу інформації. Масова культура стає об’єднуючим засобом у суспільстві.

Із збільшенням всеохоплюючого характеру масової культури вона піддається критиці. Передовсім це пов’язано з її ціннісним аспектом. До основних цінностей масової культури належать гедонізм, матеріальне благополуччя. При цьому в пропаганді масової культури матеріальні цінності домінують над моральними, витісняючи їх. Але матеріальні цінності не можуть замінити моральних, у зв’язку із цим масова культура, здійснюючи великий вплив на суспільство, водночас збільшує психологічний дискомфорт індивіда і викликає велике незадоволення і критику на свою адресу.

Масова культура – явище суперечливе, тому доречно виділити дві групи впливів: позитивні і негативні. Для масової культури характерні маніпулювання, стандартизація, надмірне захоплення чужою культурою, незадоволеність життям, поганий смак [8, с.113]. Є.А.Подольська до характеристик масової культури додає також загальнодоступність, легкість сприйняття, спрощеність, розважальність. «Масова культура не вимагає від людини ні знань, ні роздумів – навпаки, під її впливом вона деградує, бо її знання спираються на безпосередні емоційні реакції.

У масовій культурі протистоять дві тенденції: одна опирається на примітивні відчуття і бажання, майже до біологічних інстинктів, і у своєму крайньому відображенні породжує контркультуру войовничо вульгарну і ворожу до існуючих у світі порядків взагалі; інша з урахуванням властивого простим людям бажання підвищити свій соціальний статус і освітній рівень (популяризація науки, комікси з коротким викладом сюжетів творів класичної літератури тощо). До кінця ХХ ст. друга тенденція помітно посилилась і культурологи стали казати про зростання мідкультурикультури середнього рівня» [7, с.129].

Соціокультурна ситуація сучасності впливає на особливості художньо-естетичної свідомості та рівень загальної культури молоді, а в сучасних умовах формуються в основному під впливом медіа-культури. Імунітет до медіа-культури в підростаючого покоління найбільш ефективно формується художньо-естетичною, моральною освітою на основі класичної духовної спадщини, що, зокрема, визначає спрямованість тематичних переваг у царині сучасної культури, формування системи критеріїв вибору в медіа-просторі та здатність до глибокого осягнення і критичної оцінки ТБ та інтернет-продукту [2, с.52].

У науковій дискусії останніх років робляться спроби аналізу явищ масової культури, наприклад, у літературному процесі сучасної України (Т.Гундорова, А.Кокотюха). Виділяються такі масові жанри: детектив, пригодницький роман, триллер, роман жахів, «жіноча література», вводиться поняття «чтива» у хорошому розумінні цього слова – продукту для споживання, що його може виробляти наш національний виробник. Провести змістові паралелі від літератури до такого мистецького жанру як хореографія майже нікому не спадало на думку. Актуальність відповідних спроб на сьогоднішній день уже є очевидною. Упродовж останніх п’яти років на провідних українських телеканалах з’явились різного роду талант-шоу, і їх популярність безупинно зростає. Можна по-різному оцінювати позитивні чи негативні наслідки, безсумнівним залишається тільки той величезний резонанс, котрий спостерігаємо у телеаудиторії, незалежно від віку, освітнього рівня чи географічної віддаленості. Незважаючи на окремі критичні зауваження про необхідність кількагодинного перебування перед телеекраном, слід визнати той великий пізнавальний та заохочувальний вплив, котрий справляють подібні телепрограми. Так, наприклад, «Україна має талант» дозволяє не тільки поставити в один ряд виконавців таких мистецьких жанрів, як музичний, вокальний, хореографічний, розмовний, цирковий, а й ознайомлює широкі маси з такими напрямками, як паркур, піщана анімація, екстрім-шоу. З точки зору дослідника-хореографа варто окремо зупинитися на таких проектах, як «Танці з зірками», який головним виражальним засобом має спортивні бальні танці, і «Танцюють всі», котрий пропагує ідею універсальності виконавців, і водночас дає змогу пересічним глядачам оцінити витончену красу класичного танцю, оригінальність контемпорарі, природність та щирість модерну і джазу, екзотичність джаз-фанку, безмірну глибину народної хореографії. Цілком передбачуваним позитивним наслідком вищезгаданих телепрограм є всезагальний інтерес до можливості практично спробувати себе в нових танцювальних напрямках у представників найрізноманітніших соціальних верств, інколи незалежно від віку і соціального становища. Масово відкриваються танцювальні клуби, студії, школи. Найчастіше вчорашній танцюрист стає викладачем і починає працювати з дітьми за принципом «роби, як я», не володіючи необхідною системою психолого-педагогічних знань та покладаючись тільки на власний невеликий досвід.



Отже, ми логічно підійшли до необхідності підготовки не просто певної кількості педагогів-хореографів, а пошуку шляхів підвищення якості такої підготовки, модернізації методів навчання. Розглядаючи соціальний запит на кількість і якість підготовки молодих спеціалістів, слід розрізняти два його аспекти: стандартизацію фахової підготовки педагогічних працівників з боку держави та сукупність очікувань певного рівня майстерності, ерудованості та універсальності педагога-хореографа з боку його потенційних учнів і їх батьків. Тому зростає актуальність такого поняття, як «педагогічна культура», що визначається як «органічна складова культури суспільства, характеризує соціально-історичні особливості організації педагогічних відносин та діяльності спільноти [1, с.226]. Зараз в Україні на найвищому рівні декларується необхідність підняття престижу працівника освіти і культури, а перед професорсько-викладацьким складом постає проблема базування підготовки студентів на принципах науковості, систематичності, наочності, творчої активності, диференційованості та індивідуалізації навчального процесу, які б діяли одночасно і взаємно. Акцент у підготовці педагогів все більше зміщується у бік посилення професіоналізму, загальної культури, відповідальності за результати своєї праці [9, с.59].

Висновок. Підводячи підсумок вищесказаному, можна зазначити, що сучасний рівень розвитку цивілізації, процеси глобалізації та інформатизації усіх сфер людського суспільства диктують необхідність гуманізації і гармонізації розвитку особистості, формування такої системи освіти і виховання, яка б своєю метою ставила не просто здобуття знань, умінь і навичок, а вільний розвиток людини, можливість повної самореалізації, здійснення особистісно значущих і суспільно прийнятих способів самовизначення та самоствердження. Явища маскультури справляють значний вплив на культурний рівень дітей, підлітків та молоді, їхні смаки й уподобання. Тому молоді спеціалісти, випускники педагогічних ВНЗ повинні бути готові не просто протистояти негативним наслідкам такого впливу, а й використовувати його позитивні сторони у своїй роботі.


  1. Гіптерс З. В. Культурологічний словник-довідник / З. В. Гіптерс. – К. : Професіонал, 2006. – 327 с.

  2. Зюзіна Т. Шляхи інтеграції мистецтва у структурі змісту культурологічної підготовки студентів у ВНЗ / Т. Зюзіна // Вища школа. – 2011. – № 11. – С. 50–61.

  3. Кремень В. Освіта в контексті цивілізаційних змін / В. Кремень // Шлях освіти. – 2010. – № 4. – С. 2–4.

  4. Лисенко Н. В. Педагогіка українського дошкілля : навчально-методичний посібник для студентів вищих закладів освіти / Н. В. Лисенко, Н. Р. Кирста. – Івано-Франківськ : Плай, 2001. – 206 с.

  5. Руденко В. Проектування культурологічної спрямованості вищої освіти / В. Руденко // Вища школа : науково-практичне видання. – К., 2011. – № 9.– С. 108–116.

  6. Рудницька О. П. Педагогіка: загальна та мистецька : навчальний посібник / О. П. Рудницька. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2005. – 360 с.

  7. Подольська Є. А. Культурологія : навч. посіб. / Є. А. Подольська, В. Д. Лихвар, К. А. Іванова. – К. : Центр навчальної літератури, 2003. – 288 с.

  8. Хорошкевич Н. Г. Неоднозначность массовой культуры / Н. Г. Хорошкевич // Социологические исследования. – 2011. – № 11. – С. 111–117.

  9. Чорноморець І. Стандарти фахової підготовки педагогічних працівників у системі багаторівневої вищої освіти: напрями вдосконалення / І.Чорноморець // Вища школа. – 2010. – № 11. – С. 57– 65.



УДК 379.187 Марія Клепар
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка