Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки Збірник наукових праць За загальною редакцією професора М. В. Вовка Випуск V і івано-Франківськ 2012



Сторінка5/7
Дата конвертації21.02.2016
Розмір1.14 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Деякі аспекти використання народних традицій

у процесі виховання молодших школярів
У статті автор розкриває основні аспекти використання народних традицій, обрядів, звичаїв у процесі естетичного виховання молодших школярів.

Ключові слова: народні традиції, засоби виховання, козацька педагогіка, фольклор, народна пісня, народне виховання, звичаї.


Main aspects of using folk traditions, customs, rituals in the process of aesthetic upbringing of junior pupils are described in the article.

Key words: folk traditions, means of education, Cosaks” pedagogy, folklore, a folk song, folk upbringing, customs.
У Національній доктрині розвитку освіти, Концепції 12-річної загальноосвітньої школи, Концепції художньо-естетичного виховання у загальноосвітніх закладах України вказується на важливу потребу сьогодення щодо використання національних традицій не лише для відновлення кращих здобутків минулого, а й для того, щоб наповнити їх сучасним науковим змістом.

У законі «Про освіту» зазначається, що освіта виховує громадянина і патріота України, прищеплює любов до української мови і культури, повагу до народних традицій, підпорядкована формуванню системи національних інтересів як головних пріоритетів світоглядної культури, вихованню поваги до народів світу. Однак теоретичні постулати закону не завжди втілюються на практиці.

Наукові джерела переконливо доводять, що дитина не знаходиться під постійним виховуючим впливом матеріальної і духовної культури свого народу. До виховного процесу неповною мірою включаються принцип національного виховання, принцип народності, культуровідповідності, які передбачають створення умов для засвоєння новим поколінням історії свого народу, його мови, культури, національних традицій, звичаїв, забезпечуючи духовну єдність поколінь.

У світі немає жодного народу, який не мав би своїх традицій і звичаїв, що передають новим поколінням його досвід, знання й досягнення. Традиції,звичаї й обряди відіграють важливу роль у відтворенні культури і всіх сфер духовного життя. Отож виховання на народних традиціях – це невід’ємна частина історичного становлення народу, що впливає на формування національного характеру, національної ментальності людини. В основу такого виховання поставлено досвід попередніх поколінь. Про виховну силу народного виховання влучно писав К.Д.Ушинський: «Народне виховання створене самим народом, побудоване на народних засадах, тому і має ту виховну силу, якої немає у найкращих системах, побудованих на найкращих ідеях або запозичених в інших народів».

Важливою передумовою розвитку особистості молодших школярів є здатність її осмислювати і прагнути пізнати кращі сторони виховних традицій своєї нації. Національна культура виступає першоосновою формування всебічно розвиненої особистості, її самореалізації. Лише через неї можливе досягнення загальнолюдської культури. Тому незнання учнями особливостей національної культури може призвести до денаціоналізації, занепаду духовності, що насамперед проявляється у ставленні до рідної мови, історії свого народу, його традицій та звичаїв [2, с.46–51]. О.Воропай у праці «Звичаї нашого народу» зазначав, що народні звичаї втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми впливають на розвиток творчого процесу та духовної культури народу [3, с.45].

В умовах відродження духовності народу, його культурних традицій загальноосвітній навчальний заклад має стати потужним засобом творення виховної традиції, яка передбачає поєднання споконвічних поглядів на предмет виховання, що склалися протягом існування людського суспільства, і сучасних поглядів, які диктує соціально-економічний устрій життя, нові суспільні норми і вимоги.

Пріоритетним у навчально-виховній взаємодії молодших школярів та педагогів-вихователів є відродження традицій, забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, вивчення родоводу, залучення дітей до народних традицій, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості.

Силу впливу традицій на свідомість і самосвідомість досліджували В.Болгаріна та Я.Жупецький. Ними була розроблена експериментальна модель спільної роботи сім’ї та школи, яка передбачала залучення учнівської молоді до української національної культури і ґрунтувалася на психолого-педагогічних ідеях щодо формування особистості, ролі національної культури в її розвитку та соціалізації. Сутність експерименту полягала в тому, що на певний час до процесу були включені різноманітні навчально-виховні заходи, які базувалися на народних традиціях: проводилися позакласні години, ігрові змагання, концертні виступи, сценічні постановки, народні ярмарки тощо [2, с.46–51].

За результатами дослідження були узагальнені такі висновки:



  • підвищення рівня загально-культурологічних знань учнів;

  • усвідомлення місця української національної культури як культури самобутньої у формуванні особистості дитини;

  • зростання кількості учнів, які почали спілкуватися українською мовою в сім’ї і з друзями, а також надали перевагу українській школі для навчання своїх дітей у майбутньому;

  • збільшення кількості учнів, які почали надавати перевагу українському телебаченню, ЗМІ, українській художній літературі, українському радіо;

  • значно поглибився інтерес до історії України, історії вітчизняної науки, техніки, мистецтва, освіти, народної педагогіки, народних традицій, свят, звичаїв, фольклору, народного мистецтва;

  • збільшився вплив національної культури на формування загальнокультурного рівня школярів, їхньої національної свідомості тощо [2].

Також важко переоцінити місце козацької педагогіки в системі виховання сучасної молоді. Це складова української етнопедагогіки, яка формує в молодших школярів синівську любов до рідної мови, культури, землі, народу, Батьківщини, виховує в них незламну силу волі й духу, високу лицарську мораль, духовність.

Козацьку педагогіку, традиції українського народу, закладені з часів козацтва, необхідно вивчати, переосмислювати і застосовувати для того, щоб змалку в молодших школярів формувати і розвивати риси господаря, патріота, громадянина, адже формування патріота, мужнього громадянина Української держави, її захисника з яскраво вираженою національною свідомістю і самосвідомістю, світоглядом і характером, високою мораллю і духовністю є актуальним і сьогодні [6, с.59–62]. Тому нині є актуальним запровадження у дошкільних закладах освіти, школах, позашкільних закладах освіти заходів, які популяризують методи козацько-лицарського виховання. Прикладом може слугувати розроблення і затвердження програми «Сучасне козацько-лицарське виховання дітей і юнацтва України», яка передбачає вивчення дітьми, підлітками і юнаками історії українського козацтва, вітчизняної національної культури (мистецтва, науки, освіти), ознайомлення з військовою майстерністю козаків, їх готовністю стати на захист своєї держави в будь-який час.

Отже, виховання на засадах козацької педагогіки має три аспекти, які передбачають:


  • формування високих моральних якостей;

  • фізичний розвиток молоді4

  • культурологічне виховання дітей і молоді [6].

Традиції народної педагогіки наділені ознаками високого одухотворення. Український дослідник народних традицій у вихованні молоді М.Стельмахович переконливо доводив, що завдяки їм у пам’яті нашого народу впродовж віків живуть, передаючись від покоління до покоління, такі благородні людські якості :

- любов до рідної землі, отчого краю і домівки, повага до батька-матері, світлої пам’яті своїх предків;

- рідної мови, історії, відчуття приналежності до народу, усвідомлення себе його частиною, прагнення пізнати, зберегти й передати його духовні надбання у спадок своїм нащадкам.

В.Сухомлинський називав народні традиції «живим, вічним джерелом педагогічної мудрості», «зосередженням духовного життя народу».

Педагогічне значення народних традицій полягає і в тому, що вони є результатом виховних зусиль народу упродовж багатьох віків як незамінний виховний засіб. Через систему традицій кожен народ відтворює себе, свою духовну культуру, свій характер і психологію у своїх дітях [7, с.46–50].

Народні традиції, обряди і звичаї, в тому числі і традиційні свята, повинні бути засобом розвитку естетичної культури, колективної розваги і відпочинку, удосконалення соціального побуту. Не слід забувати, що багато старих сімейно-побутових традицій, звичаїв та обрядів мають споконвічне морально-естетичне значення. Наприклад, традиційною особливістю родини було раннє включення дітей у трудове життя родини, що супроводжувалося піснями, приповідками тощо. Ці традиції формувались під впливом економічної необхідності. Вони були найдійовішим засобам виховання працьовитості, загартування дітей.



Висновок. Отже, народні традиції, обряди, звичаї відіграють визначальну роль у процесі естетичного виховання молодших школярів. Нині формується система національної культури, яка передбачає наступність виховних традицій у сім’ї, дошкільних установах, середній ланці освіти, позашкільних закладах на належному рівні. Лише за таких умов виховання молодших школярів буде повноцінним, всебічним і системним.


  1. Бойко А. М. Український рушник: засіб національного виховання : навч.-метод. посіб. / А. М. Бойко, В. П.Титаренко. – К., 1998. – 219 с.

  2. Болгаріна В. Вплив народних традицій у вихованні учнів / В. Болгаріна, Я. Жупецький // Рідна школа. – 1999. – № 4. – С. 46–51.

  3. Воропай О. Звичаї нашого народу / О. Воропай. – К., 1998. – 45 с.

  4. Стельмахович М. Г. Українська народна педагогіка / М. Г. Стельмахович. – К., 1997. – 232 с.

  5. Троян А. Функції традиції в українській родині / А. Троян // Жіночий світ. – Ч. 7.

  6. Хайруддинов М. Козацька педагогіка / М. Хайруддинов // Початкова школа. – 2003. – № 8. – С. 59–62.

  7. Хайруддинов М. Народні традиції та виховання / М. Хайруддинов // Початкова школа. – 2003. – № 10. – С. 46–50.



УДК 372.4: 37. 01 Ірина Липа, Христина Бедрій

Використання дитячого фольклору Прикарпаття на уроках музичного мистецтва
Стаття присвячена актуальній проблемі дослідження й аналізу дитячого фольклору з метою виявлення його навчальних і виховних можливостей, а також шляхів упровадження у практику загальноосвітньої школи, забезпечення вчителя народознавчим матеріалом етнічних груп Прикарпатського регіону.

Ключові слова: національна свідомість, дитячий фольклор, етнографічний матеріал, традиції, звичаї, обряди, Прикарпаття, урок музичного мистецтва.
Article is devoted to the problem of timely research analysis of the childrens folklore for the purpose of identifying the training and educational opportubities, ways of implementation in practice secondary school, teacher heopes material ethnic groups of the region.

Key words: national consciousness, сhildren’s, folklore, etnographis material, customs, rites, Prikarpattya, lesson of musical art.
Важливим періодом для засвоєння культури свого народу, накопичення знань, формування ціннісних орієнтацій людини у певному середовищі є молодший шкільний вік. Саме в учнів початкових класів, за висновком Б.Неменського, закладаються підвалини майбутнього мистецького світогляду, високого смаку та любові до народної творчості [6, с.192].

Тому у навчальній програмі з музики для 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів реалізовано ідею музичної освіти учнів на основі української національної культури. Її суть полягає у ставленні до музичного мистецтва як до невід’ємної частини духовного життя народу; у визнанні провідної ролі фольклору в музичному навчанні й вихованні учнів; у використанні народної музичної творчості, зважаючи на її життєві зв’язки з духовним та матеріальним світом людини; у розгляді української музичної культури в діалектичній єдності з музикою інших народів; у вивченні професійної музики у контексті її фольклорних джерел; у розкритті естетичного змісту української народної та професійної музики на основі усвідомлення суті й особливостей музичного мистецтва [7].

Невичерпними виховними можливостями володіє український дитячий фольклор. Він здатен розкрити перед дітьми народні ідеали і сподівання. В.О.Сухомлинський називав фольклор однією з тих складових частин духовної культури, в якій найповніше виявлені національні елементи, притаманні певному народові, риси його національного характеру [9, с.103]. Саме через творчість свого народу діти краще розуміють мистецтво інших народів, гостріше сприймають і відчувають загальнолюдське.

Уроки музичного мистецтва в початковій школі повинні бути насичені різними жанрами дитячого фольклору: колисковими піснями, колядками, щедрівками, веснянками, коломийками, музичними іграми, забавлянками, закличками, примовками тощо, які сприяють розвитку художніх смаків учнів та збагаченню їхніх моральних якостей.

Особливу цінність становить варіативний етнографічний матеріал, використання якого дозволено програмою з музичного мистецтва. Він близький і доступний дітям як за змістом, так і формою. У зв’язку із цим актуалізується проблема вивчення, опрацювання, аналізу, систематизації дитячого фольклору, який побутує в тому чи іншому регіоні України.

Колоритним, яскравим і багатогранним є дитячий фольклор етнічних груп Прикарпаття. Серед всього його жанрового розмаїття особливе місце займає колискова. З неї розпочинається виховання національної свідомості кожної людини. Колискова пісня є геніальним синтезом мелодії, ритму, плавного руху й слів. Вона є першим художньо оформленим зверненням до дитини, якій уже в ранньому віці притаманне відчуття інтонаційної ритмічної організації звуків [1, с.36]. У колисковій пісні відображено оптимальне для кожного віку співвідношення між впливами, необхідними для нормального фізичного, психічного й розумового розвитку дитини. Їх основний зміст – любов до своєї дитини, мрії про її щасливе майбутнє. За твердженням Н.Лисенко, народні колискові пісні вчать любити рідну землю, батьків, працю, захищати і поважати правду тощо [3, с.46]. Спів колискових рідною мовою від щирого материнського серця є глибоко гуманним і зворушливим, психологічно зближує батьків із дітьми. Народні колискові пісні свідчать про єдність практичних здоров’язберігаючих цілей, синтез побуту й мистецтва, поетико-художніх узагальнень про життя.

На Гуцульщині та Бойківщині колискові пісні здебільшого мають форму коломийок, тому і складено їх коломийковим віршем з наспівом речитативного характеру. Гуцульські за своїми мотивами є менш розвиненими, ніж в інших районах України, і знайомлять дітей з місцевими елементи побуту, пейзажу тощо. Для того щоб сформувати у молодших школярів уявлення про «добре» й «погане», «можна» і «не можна», вчителеві початкової школи рекомендується вивчати колискові пісні Лемківщини, в яких головним героєм є кіт. Такі колискові, де постають його дії та вчинки, мають на меті викликати в учнів почуття їх осуду чи схвалення. Яскравим прикладом є така лемківська колискова:

А-а, а-а, котику,

Зробив же ти шкоду:

Поліз на полицю,

Поїв паляницю;

Треба котика бити, щоб учивсь робити [1, с.52].

На загальний розвиток дитини позитивно впливають поширені на Прикарпатті дитячі забавлянки (утішки). Їх мета полягає в активізації дитячої рухливості, позитивних емоцій і процесів мислення школяра. А тому на уроках музичного мистецтва в початковій школі забавлянки можна використовувати як музичні фізкультхвилинки або на їх основі створювати ігрові ситуації, спонукаючи дітей до виявлення активності, що сприятиме їхньому фізичному і розумовому розвитку.

Музичні фольклорні ігри у культурологічних дослідженнях визнано суттєвим елементом української національної культури. Вони дуже точно відбивають національну психологію народу, пронизану гуманними ідеями, плекають почуття краси та виховують національну свідомість підростаючого покоління, хоча за своєю структурою є простими, одноплановими та завершеними. І це все тільки завдяки простому поєднанню в єдине ціле слова, руху та пісні.

Якщо вчитель початкових класів на уроках музичного мистецтва чи в позакласній роботі з молодшими школярами буде використовувати такі ігри і проводити їх жваво та весело, це викликатиме у дітей інтерес і зацікавлення до навчання. З їхньою допомогою учні зможуть опанувати перші елементи грамотності, вивчити напам’ять вірші, скоромовки, лічилки. Не можна переоцінити значення музичних фольклорних ігор Прикарпаття у розвитку мовлення дітей, у збагаченні їхнього словника образною лексикою. Оскільки багатство мовлення дитини значною мірою залежить від сформованих у неї різноманітних уявлень і життєвого досвіду, саме поєднання пісень та музичних ігор допоможе учням сприймати довкілля, сприятиме розширенню уявлень про рідний край, побут свого народу, його культуру, традиції.

Ось як для розвитку мовленнєво-рухового аналізатора молодших школярів можна використовувати народну пісню «Іди, іди, дощику» з елементами гри. Для її проведення діти стають рядочком чи колом навпроти вікна і співають:

Іди, іди, дощику…( Склавши руки наче до молитви)

Зварю тобі борщику… (Імітуючи правою рукою рухи помішування борщу)

Поставлю ти в кутику…(Удають, наче беруть горщик і ставлять його на землю)

На терновім прутику… ( Показують правим пальчиком вгору)

І на додаток: «Хлюп, хлюп, хлюп!» (Під час цього підіймають обидві руки вгору і, опускаючи згори донизу, припадають на одне колінце й пристукують пальчиками об долівку, вдаючи хлюпання краплин дощу).

При ілюстрації сильного дощу – співають голосно [8, с.74]

Проведення таких народних ігор у початковій школі повинно супроводжуватись використанням різноманітних фольклорних пісень: історичних, календарно-обрядових тощо. Історичні народні пісні займають помітне місце у пісенному фольклорі Гуцульщини. Їхні сюжети, мотиви й образи найбільше пов’язані з опришківським рухом і побутовими темами. У своїй фольклорній традиції гуцульські історичні пісні часто є близькими з баладними. На Бойківщині та Лемківщині саме балади передавали історичні мотиви. І сьогодні можна почути такі бойківські: «Відкіль їдеш? – Од Дунаю», «Ой у полі сніжок прощить» та лемківські балади: «Я сой хлопець справедливий», «Будь здрава, землице» тощо.

Велику художню цінність для вчителя музичного мистецтва початкової школи становлять твори календарно-обрядової тематики, які пов’язані з образами природи, її явищами і календарними датами. Учні з цікавістю ознайомлюються з календарними піснями, виконуючи їх на певні свята чи під час урочистих подій. Зазвичай на Різдво, Новий рік маленькі прикарпатці відвідують своїх близьких і далеких родичів, співаючи для них колядки та щедрівки. Коло побажань у дитячих творах значно вужче, порівняно з репертуаром дорослих, оскільки адресуються вони найчастіше господарям дому або ж родичам – дядькові, тітці й обмежуються зиченням здоров’я в Новому році, всілякого гаразду в господарстві тощо. Такі побажання є часто гіперболізованими, що пов’язано із властивістю цього жанру до ідеалізації зображуваних явищ та об’єктів. Водночас колядки та щедрівки задовольняють притаманну дітям пристрасть до перебільшень, що має велике значення для розвитку уяви:

Сійся, родися,

Жито, пшениця,

Часник, як бик,

Цибуля, як дуля,

Буряки, як ходаки,

А овес, як пес [1, с.104].

У календарно-обрядовому зимовому циклі Гуцульщини колядки виділяються як особливі поезії з такими компонентами, як заспів, власне колядка, поколядь – «віншування». У них дуже мало оспівуються релігійні мотиви, натомість передаються архаїчні світоглядні уявлення, тісна єдність людини із природою, політеїзм вірувань, патріархальних устроїв сімейного і громадського побуту, віра в магічну силу слова. На сьогоднішній день гуцульські колядки та щедрівки стали для дітей грою і розвагою, у яких вони прекрасно відтворюють давні дохристиянські колядникові обряди.

Виконуючи гуцульські колядки, бойківські щедрівки, віншування, діти оспівують у них одухотворені й уособлені сили та явища природи, які виступають божеством: «ясне сонечко», «місячок ясний», «зоречка красна», «дощик рясний», «вітрик буйний» – і поряд з християнським богом вирішують справи світу, долі людей [5, с.321]. Часто в щедрівках використовується образ зозулі. Яскравим прикладом цього є щедрівка «Зозулечка», записана нами від Марії Ткаченко – жительки с. Ріп’янка Калуського району:

Прилетіла вам ой зозулечка,

Сіла вона вам у віконечко.

Сіла ковати, прилебежати,

Господарю наш, виходи з хати.

Знайомство молодших школярів із такими змістовими лініями гуцульських, бойківських колядок та щедрівок розвиває їхню уяву і фантазію.

На Бойківщині та Лемківщині колядки і щедрівки є найпоширенішими жанрами обрядових народних пісень. Найбільш помітним елементом бойківських колядок є їхня мова з місцевими назвами предметів побуту, будівель, знарядь праці, частин одягу, численними архаїзмами, лексичними, фразеологічними, фонетичними й морфологічними діалектизмами. В основному ж бойківські колядки за своїм жанром мають спільнослов’янські й загальноукраїнські прикмети народної поезії [2]. Цікаві обробки двох лемківських колядок «Був Святий Вечер» та «Пішла дівчина» можна знайти у фортепіанній збірці В. Барвінського 1935 р. «Колядки і щедрівки». У них простежуються архаїчні ознаки народних мелодій: мелізми, синкопи, наявність підвищеного ІV ступеня.

Отож, колядки і щедрівки як важливі жанри дитячого фольклору є своєрідною моделлю духовно-мистецької культури України, репрезентованою характерними для неї традиціями, і знаходяться у постійній творчій взаємодії. На уроках музичного мистецтва в початковій школі вони є важливим етнографічним матеріалом, служать джерелом пізнання молодшими школярами морально-естетичних поглядів народу, його естетичних ідеалів.

У 4 класі учні ознайомлюються із такими новими жанрами української пісні, як жартівливі пісні та коломийки. Різні аспекти історичного, суспільно-політичного, економічного й особистого буття гірського й підгірського населення Карпат оспівується у короткій пісенній формі – коломийці («співанці»). У ній найбільшою мірою виявляється творча активність етнічних народів із властивими їм змістовими і поетико-стилістичними прикметами. Коломийка є цариною народної поезії, в якій найширше представлені, ніж в інших жанрах, реалії місцевого природного середовища, народного побуту і культури.

Найбільше коломийка розвинулась на Гуцульщині. Гуцульська коломийкова народна творчість відображає думки, почуття і настрої карпатських трудівників, пов’язані з їх багатовіковою боротьбою проти соціального і національного поневолення, становищем різних соціальних верств (багачів, бідноти, наймитів, лісорубів тощо) [5, с.328].

При вивченні бойківських коломийок потрібно пам’ятати, що для коломийок, співаних жінками та дівчатами, характерний помірно-швидкий темп із затягуванням кінцівок фраз. Мелодика їх більш розвинена, багатша, ніж у чоловічих та коломийках до танцю.

Прилучення молодших школярів до вивчення давніх календарних обрядів має велике значення у вихованні їхньої національної свідомості. Серед творів календарно-обрядового циклу в початковій школі можна вивчати такі купальські і жниварські пісні, гаївки: «Вийди, вийди, сонечко», «Подоляночка», « Ми кривого танцю йдемо, «Вийди, вийди, Іванку» тощо.

На Прикарпатті гаївки виконуються на Великдень біля церкви. Відомими гаївками є «В нашім селі на горбочку», «Плавай, плавай, качурику» та інші (записані нами від Марії Біланчук, жительки с. Бабин Середній Калуського району). Під час проведення першої гаївки діти, беручись за руки, рухаються по колу, співаючи:

В нашім селі на горбочку



Стоїть церква на видочку,

Коло церкви, ніби квіти,

Ходять старші, ходять діти,

Ходять хлопці і дівчата –

Українські соколята

Цікавим сюжетом відзначається і гаївка «Плавай, плавай, качурику». Діти стають у коло і співають тому, хто в його центрі:



Плавай, плавай, качурину,

По зеленім ринку,

Бери собі, качурику,

Щонайкращу дівку.

І та гарна, і та гарна,

І та непогана, а найкраща

Наша (імя дитини) як намалювана.

Далі у центр кола стає інша дитина, і все повторюється.


1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка