Монополії і конкуренція



Скачати 222.61 Kb.
Дата конвертації21.03.2016
Розмір222.61 Kb.
Міністерство Освіти України

Національний Технічний Університет України “КПІ”
Факультет Електроніки
Кафедра Комп'ютерних систем проектування

Реферат з Основ Економічної теорії

на тему:
Монополії і конкуренція


Прийняла

Карпинська Н. П.

____________

(підпис)


Виконала студентка


Київ 1998
План реферату:



  1. Причини появи й існування монополій

  2. Форми монополій і наслідки монополізації економіки

  3. Конкуренція та її форми



Причини появи й існування монополій. Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні риси. Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії та монопо­лістичні тенденції в економічній системі.

Хоч ринок і окремі монополістичні ознаки в тих чи інших країнах існували протягом кількох тисячоліть (з IV тисячо­ліття до н.е. до останньої третини XIX ст.), але монополіс­тичні тенденції в економіці стають панівними лише наприкінці XIX ст. У цьому зв'язку логічно постає питання: які причини зумовили виникнення монополій?

Ці причини пов'язані передусім зі змінами в технологічно­му способі виробництва. Передумовою цих змін була промис­лова революція кінця XVIII — початку XIX ст., поява цілої низки винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості. Так, обсяг промислового виробництва в Англії у першій половині XIX ст. зріс у чотири рази.

Узагальнений вираз ці зміни знаходили в концентрації ви­робництва, тобто зосередженні засобів виробництва, праців­ників і обсягів виробництва на крупних підприємствах. Так, у Парижі в середині 50-х рр. XIX ст. на заводах Шнейдера-Крьозо працювало близько 10 тис. робітників, хоч вагому роль у промисловості відігравали малі підприємства, засновані на ручній праці, де трудилися лише 2—4 робітники.

Якщо процес концентрації виробництва відбувається про­тягом тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, він набуває рис закону концентрації ви­робництва. Дія цього закону з різною інтенсивністю спостері­гається на всіх етапах розвитку капіталізму, тобто починаючи з XVI ст. Його рушійною силою є конкурентна боротьба. Щоб вижити у цій боротьбі, отримати більше прибутків, підпри­ємці змушені впроваджувати нову техніку, розширювати мас­штаби виробництва. При цьому з маси дрібних та середніх підприємств поступово виділяється кілька найкрупніших.

Перед ними постає альтернатива: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Як правило, вони обира­ють другий шлях, який приводить до укладення між ними угод (гласних і негласних), що є однією з найхарактерніших рис монополізації економіки. Отже, виникнення підприємств-монополістів — закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринку.

Монополії виникають не лише внаслідок концентрації ви­робництва і капіталу, а й на основі централізації виробництва і капіталу. Централізація виробництва це збільшення мас­штабів виробництва продукції в результаті об'єднання декількох окремих підприємств в одне із загальним управлінням. Централізація капіталу це збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Типовий приклад такого об'єднання — утворення акціонерних компаній.

Ще однією важливою причиною виникнення монополіс­тичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в останній третині XIX ст. на­укові винаходи (нові методи виплавлення сталі, нові види двигунів тощо) зумовили необхідність будівництва таких за­водів, які нездатний був збудувати жоден капіталіст зокрема. Крім того, у цей час починається широке будівництво заліз­ниць, інших крупних об'єктів. Щоб накопичити необхідні кош­ти, окремому капіталісту знадобилося б кілька десятків років. Отже, потрібна була нова форма власності, яка могла б швид­ко розв'язати ці проблеми. Нею й стала акціонерна капіталіс­тична власність, що виникала в результаті злиття, об'єднання декількох капіталістів. Тому не дивно, що масово такі това­риства утворюються в останній третині XIX ст.

Деякі монополії виникли внаслідок цілеспрямованих дій держави. Так, голландській та англійській Ост-Індським ком-паніям на початку XVII ст. держава надала виняткове (моно-польне) право на торгівлю з Індією. Ці дві компанії існували у формі акціонерних товариств.

Акціонерна форма власності за більш як сто років свого розвитку набула надзвичайного поширення. У наш час кожне велике і навіть середнє підприємство в усіх розвинутих краї­нах світу існує у формі акціонерного. Щоправда, акції дрібних і більшості середніх компаній не продаються на фондовій біржі (ринку цінних паперів). Ці компанії є акціонерними компанія­ми закритого типу. Так, на, початку 90-х рр. на Нью-Иоркській фондовій біржі котирувалися акції лише близько 2000 наймогутніших американських корпорацій (з майже 3,7 млн. усіх корпорацій Америки).

Щоб котируватися на цій біржі, корпорація повинна мати не менше 22 млн. дол. активів, загальна кількість випущених акцій повинна становити не менше 1 млн. шт. У деяких наймогутніших корпораціях число акціонерів перевищує 3 млн. чол. Так вони централізують значні грошові суми, що сприяє прискоренню інвестиційних процесів тощо. У США в 500 най­більших компаніях частка акціонерного капіталу становить близько 20%.
Форми монополій і наслідки монополізації економіки.

Монополія це окремі наймогутніші підприємства або об'єднання декількох підприємств, які виробляють переважну кількість певної продукції, завдяки чому впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки.

Монополії проникають в усі сфери суспільного відтворен­ня — безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживан­ня. Першою монополізується сфера обігу. На цій основі ви­никли найпростіші форми монополістичних об'єднань — кар­телі та синдикати.

Картель - це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки збуту.

Синдикат - це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений про­дукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатах збут товарів здійснює загальна збутова контора.

Складніші форми монополістичних об'єднань з'являються тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу без­посереднього виробництва. Виникає необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних ви­робництв кількох галузей промисловості, тобто вертикальної інтеграції, або комбінування. Наприклад, у межах велетенських автомобільних корпорацій можуть об'єднуватися підприємства, що видобувають сировину, виплавляють сталь, виготовляють автомобілі та ін. На цій основі з'являється така форма монополістичних об'єднань, як трест.

Трест - це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають влас­ність на засоби виробництва і виготовлений продукт, вироб­ничу і комерційну самостійність, тобто об'єднують виробниц­тво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні і привласнювати відповідну частку прибутку.

За допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція переростає у дивер­сифікацію, яка є процесом проникнення капіталу тієї чи іншої монополії в галузі, що безпосередньо не пов'язані з основною сферою її діяльності.

На основі диверсифікації виникає така сучасна основна форма монополістичних об'єднань, як багатогалузевий кон­церн об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, а головна фірма здійснює за іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль. Серед 500 наймогутніших монополій США понад 90% існують у формі багатогалузевих концернів. Лише 5% цих гігантських корпорацій випускають однопрофільну продукцію, переважна більшість їх має у своє­му складі в середньому підприємства 11 галузей, а наймогут­ніші монополії — близько 30-50 галузей.

У 60-ті рр. у США і деяких країнах капіталу з'явилися і почали зростати конгломерати монополістичні об'єднання, які утворилися внаслідок поглинання прибуткових різногалу­зевих підприємств, які не мали виробничої та технічної спіль­ності. Так, найбільша американська телефонна монополя “АТТ” почала скуповувати готелі, автопрокатні станції тощо. Крім бажання привласнити прибутки рентабельних компаній, конгломеративні поглинання мали також на меті уникнути різких коливань кон'юнктури ринку під час криз.

Крім різних форм монополій, існують окремі їх типи та види.

Розрізняють три основні типи монополій:



  1. монополія окремого підприємства;

  2. монополія як змова;

  3. монополія, що грунтується на диференціації продукту.

Термін “монополія” походить від грецьких слів моно — один і poleo — продаю. Тому, на думку західних науковців, монополія означає наявність одного продавця певного товару чи послуги або ситуацію, коли одна фірма забезпечує повний випуск товарів. Такий тип є монополією окремого підприєм­ства, або монополією продавця і називається абсолютною. Трап­ляється рідко.

Більш поширена змова чи угода (гласна або негласна) де­кількох крупних фірм, що дає їм змогу швидко здобути панів­не становище на ринку і отримувати високі прибутки. Таку ситуацію у виробництві і на ринку називають олігополією (від грец. олігос-мало, небагато). Справді, в економіці ро­звинутих країн типовим є домінування в окремих галузях 3-4 крупних фірм. Так, частка чотирьох провідних автомобільних фірм у національному виробництві Японії становить близько 70%, у Великобританії - майже 96%, у Франції - 99,8%. В олігополії криється небезпека переростання в монополію, ос­кільки їй властиві деякі риси монополій (наприклад, здійс­нює єдину цінову політику). Олігополію називають груповою монополією.

Якщо монополія здійснюється лише з боку продавця (а не виробника товарів), то цю ситуацію характеризують як мо-нопсонія (моно — один; опсонія — закупівля продовольства). Більш поширеною у цій сфері діяльності є олігопсонія — на­явність невеликої групи покупців певного товару чи послуги.

Третій тип монополії пов'язаний з диференціацією продук­тів, наявністю їх специфічних властивостей. Крім того, це може бути оригінальна упаковка, особливість обслуговування тощо, завдяки чому віддають перевагу тому чи іншому това­ру. Таку монополію здатні здобути й малі підприємства.

Процес монополізації (насамперед у формі групових моно­полій) набув у розвинутих країнах світу значних розмірів. Так, на початку XX ст. у США майже половина всього вироб­ництва всіх підприємств країни була зосереджена в руках 0,01 загальної кількості підприємств. У 1991 р. на 0,003 кількості підприємств припадало більше половини всього виробництва США. До числа гігантів у той період належали підприємства з виробництвом в 1 млн. дол. і більше. Нині такі підприємства відносять переважно до категорії дрібних. Мінімальний роз­мір обігу по продажах промислових корпорацій, які в 1990 р. увійшли до списку 500 наймогутніших, становив понад 1 млрд. дол. Ознакою монополізації економіки в сучасних умовах є також скорочення кількості конкуруючих підприємств у ряді галузей. Так, якщо у США на початку XX ст. налічувалося 1600 автомобільних компаній, то в середині 90-х рр. їх стало 4, причому на 3 наймогутніші припадало 93,9% випуску авто­мобілів.

Крім перелічених типів і форм монополій, виділяють ще природну монополію, що є економічно доцільною. Вона утво­рюється у сфері енергозабезпечення, зв'язку, трубопровідного транспорту та ін. Ці галузі зосереджує, як правило, у своїх руках держава.

Паралельно з концентрацією та централізацією промисло­вості і насамперед промислового капіталу аналогічні процеси відбуваються у фінансово-кредитній сфері. В основі концент­рації та централізації банківського капіталу лежать відповідні процеси, які здійснюються у межах промислового капіталу. Це зумовлено тим, що, по-перше, від розмірів промислових підприємств залежить маса привласнюваного ними прибутку, а отже, й величина грошових капіталів, які у них вивільняються, а потім зосереджуються в банках. По-друге, у великих підприємств зростає потреба в більших масштабах банківсь­ких операцій щодо видачі позик.

Процес монополізації капіталістичного виробництва супро­воджується посиленою концентрацією та централізацією бан­ківського капіталу, оскільки із зростанням масштабів промис­лових монополій і привласнюваної ними маси додаткової вар­тості у них вивільняється все більше грошових капіталів, які зосереджуються в крупних банках. Так поступово на зміну дріб­ним банкам прийшли банківські монополії. Водночас лише ве­ликі банки мають змогу задовольняти потреби промислових монополій у кредитах. Отже, крупні банки є важливим факто­ром концентрації та централізації промислового капіталу.

У сучасних умовах монополія в банківській сфері посилю­ється внаслідок проникнення НТР у цю сферу. Зокрема, впро­вадження дорогих ЕОМ, перехід до системи електронних ра­хунків вимагає все більшого укрупнення банків. Крім того, зростає роль кредитно-банківської сфери в мобілізації заощад­жень частини населення, в перерозподілі капіталів між галузя­ми, у зовнішньому функціонуванні промислових, транспорт­них, торговельних монополій, у забезпеченні механізму дер­жавних позик і т.ін. Тому рівень монополізації банківського капіталу перевищує рівень монополізації у промисловості. Про це свідчить загальна кількість підприємств і банків. Якщо, наприклад, у США в 1994 р. налічувалося близько 20 млн. підприємств, то кількість банків становила лише близько 12 тис. В Україні у 1996 р. функціонували близько 215 банків. Банківські монополії - це об'єднання крупних банків або окремі банки-гіганти, які відіграють вирішальну роль у бан­ківській справі і привласнюють монопольно високі прибутки. Вони розвиваються у таких формах:


  1. банківські картелі - угоди між крупними банками з метою проведення єдиної диві­дендної політики, встановлення однакових процентних ставок тощо;

  2. банківські синдикати, або консорціуми, угоди між декількома великими банками з метою спільного здійснення крупних прибуткових фінансових операцій, як правило, для випуску цінних паперів;

  3. банківські трести — угоди між декількома крупними банками з метою об'єднання їх капіталів і спільного управління ними;

  4. банківські концерни угоди між формально незалежними банками під фінансовим контролем наймогутнішого з них за допомогою скуповування контрольно­го пакета акцій.

Їх різновидом є банківські групи, тобто сукупність банків, яку контролює одне акціонерне товариство, спеці­ально створене для скуповування контрольних пакетів банківсь­ких акцій. Вони отримали назву банківських холдингів.

Процес монополізації має позитивні і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінан­сувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і техноло­гію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, при­стосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до струк­турних зрушень в економіці. Тому не дивно, що на сучасному етапі розвиваються такі форми співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Утворення таких міжфірмових об'єднань, консорціумів пов'язане насам­перед з реалізацією великих науково-технічних програм. Ство­рюються також корпоративні дослідницькі організації.

В останні роки одним із напрямів вертикальної інтеграції і диверсифікації (тобто збільшення числа галузей, у які здійс­нює експансію та чи інша монополія) стало формування торго­вельно-промислових комплексів, інтеграція крупних промисло­вих корпорацій з торговельними компаніями. У 80-ті рр така вертикальна інтеграція охоплює сферу зовнішньої торгівлі.

Гігантські підприємства завдяки масовому виробництву мають змогу економити на витратах виробництва, забезпечувати споживачів дешевшими якісними товарами.

Негативною рисою монополізації економіки є передусім прак­тика встановлення монопольних цін. Покупці змушені купувати товари за вищими цінами, оскільки крупні компанії виготовля­ють переважну масу продукції.

Монополія гальмує науково-технічний прогрес. Це відбува­ється тому, що монополізація виробництва і збуту дає змогу крупним компаніям отримувати певний час високі прибутки, навіть не впроваджуючи нові досягнення науки і техніки у виробничий прогрес.

У гонитві за прибутком крупні компанії вкладають кошти у проекти, які дають найвищу віддачу, вилучаючи або істот­но зменшуючи при цьому інвестиції у важливіші з погляду широких верств населення виробництва.

Монополії придушують конкуренцію — важливу рушійну силу економічного прогресу.


Конкуренція та її форми. Однією з рушійних сил розвит­ку економічної системи, як уже зазначалося, є конкуренція. Термін “конкуренція” походить від латинського слова соnсurere, що означає зіштовхуюсь. Як економічна категорія конку­ренція це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.

Конкуренція — об'єктивний економічний закон розвинуто­го товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів вироб­ництва, прискорення НТП, впровадження нових форм органі­зації виробництва і систем заробітної плати тощо.

Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого кон­куренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму.

На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу ви­робництва (початок XVI — кінець XIX ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які ви­робляли товари на невідомий ринок, у формі внутрішньогалу­зевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумо­вила розвиток концентрації та централізації виробництва і ка­піталу й на певному етапі (остання третина XIX ст.) привела до виникнення монополій.

На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об'єднаннями, всередині них, а також між під­приємствами немонополістичного сектора економіки та різ­них форм власності. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробницт­ва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціо­нальний рівні.

Методи конкурентної боротьби — це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту про­дукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тим­часове зниження цін, умов оплати тощо. Водночас використо­вуються й такі “мирні” методи обмеження конкуренції, як укладення концернами таємних угод про єдину політику.

Як складова частина господарського механізму конкурен­ція діє через попит, пропозицію і ціни. У цьому разі вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покуп­цями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний механізм існує за конку­ренції покупців. У результаті конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народ­ного господарства.

У ході еволюції економічної системи змінюється і конку­ренція. Так, на нижчій стадії капіталізму, як ми вже згадува­ли, панувала вільна (або чиста, досконала) конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і кон­курентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. За цих умов процес ціноутворення здій­снюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і сти­хійної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає саморе­гулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач завжди має рацію, повністю виключається його дискримінація, що означає своєрідний диктат споживача над продавцем. За вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам в сучасних умо­вах відповідають ринки сільськогосподарської продукції та послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспіль­не необхідних витрат виробництва.

В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу (промислового, торговельного, банківського та ін.), так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває фор­ми внутрішньогалузевої та міжгалузевої. Внаслідок суспільного поділу праці виробництво товарів і надання послуг здійснюються на підприємствах окремих галу­зей промисловості. Наприклад, у США в промисловості їх налічується близько 700, а кількість випущених товарів сягає І млрд. найменувань. Внутрішньогалузева конкуренція це боротьба між товаровиробниками, що діють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару, а отже, й індивіду­альна вартість виробництва.

Але ціни на ринку тяжіють до витрат, що встановлюються на під­приємствах, які виробляють переважну масу продукції. Тому результатом внутрішньогалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість.

Внутрішньогалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, сти­мулює процес концентрації виробництва і капіталу. В сучас­них умовах ця конкуренція стала переважно конкуренцією на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів то­варів (наприклад, на ринку мінікомп'ютерів, телевізорів, лег­кових автомобілів тощо).

Міжгалузева конкуренція це конкуренція між товарови-виробниками які діють у різних галузях народного господарства. Через різні умови виробництва у галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують неоднакову масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції ті товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагалися вклада­ти свої капітали в галузі, де був вищий прибуток. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів у перших галузях (де низькі прибутки) зменшувалася (що згодом зумовлювало зростання попиту на них), а в других — збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, виготовлені у галузях, куди переливаються нові капітали, знижуються, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) -зростають і стають вищими від ринкової вартості. Коли кіль­кість прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, і в кожній галузі на рівний капітал буде отримано рівний середній прибуток. Цей прибуток є еле­ментом середніх ринкових цін або цін виробництва. Отже, внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або сус­пільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни.

В сучасних умовах переважна частка міжгалузевого пере­ливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих кон­цернів і конгломератів.

З виникненням монополій вільна конкуренція перетворю­ється на монополістичну, або недосконалу.

Недосконала конкуренція ведеться між крупними компанія­ми (всередині монополізованого сектора, між членами групо­вих монополій) і дрібними та середніми фірмами. Це бороть­ба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо).

Особливістю недосконалої конкуренції є й те, що вона все більше переміщується зі сфери обігу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень. Це означає, що вона все більше ґрунтується на впровадженні нових досяг­нень науки й техніки у виробництво і спрямована на поліп­шення якості продукції. Внаслідок цього розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції.



Цінова конкуренція це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зни­ження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко вдаються до ма­ніпулювання цінами (встановлюють знижені, поки товар не завоює ринок збуту, після чого значно підвищують їх), до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо.

Нецінова конкуренція це боротьба між товаровиробника­ми за споживачів шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Крім того, для завоювання більших ринків збуту компанії продовжують строки гаранто­ваного обслуговування, надають кредит для покупців та ін. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси спожива­чів.

Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкурен­ція, яка ведеться переважно неекономічними методами (під­куп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику цін і навіть диверсій проти конку­рента).

Залежно від форм і видів конкуренції формуються відпо­відні види цін. В умовах панування монополій встановлюють­ся насамперед монопольне високі та монопольне низькі ціни. Монопольно високу ціну встановлює той товаровиробник, який є монополістом у виробництві і на ринку, обмежує конкурен­цію, порушує права споживачів, отримує внаслідок цього ви­сокі прибутки.

Монопольно низьку ціну встановлює товаровиробник під тиском монополістів. Такого тиску зазнають дрібні та середні фірми при укладанні контрактів з монополіями, дрібні фер­ми — від транспортних і промислових компаній при доставці сільськогосподарської продукції на ринок та її переробці. Так, для дрібних фермерських господарств США, що спеціалізу­ються на виробництві молока, типовою є ситуація, коли з кожного долара, який споживачі заплатили за один літр мо­лока, вони отримують лише близько 35 центів.

Монопольно високі ціни спричиняють зменшення плато­спроможного попиту населення, “притягують” конкурентів, тому монополії повинні постійно шукати оптимальне співвідношен­ня між кількістю реалізованої продукції та ціною, яка дає змогу привласнити максимальний прибуток.

Коли на ринку панують декілька олігополістів (групова монополія), як правило, застосовується практика “лідерства в цінах”. Щоб уникнути виснажливої конкурентної боротьби наймогутніша компанія встановлює ціни на свої товари або послуги, а решта олігополістів за спільної мовчазної згоди встановлюють таку саму або дещо нижчу ціну (залежно від якості товару, термінів гарантійного обслуговування тощо).

Ціни на товари, що їх виготовляють державні підприємст­ва, регулює держава. Такими типовими товарами і послугами є електроенергія, послуги зв'язку й пошти та ін.



Щоб послабити негативні наслідки монополізації економі­ки, зокрема практики монополістичного ціноутворення, в ро­звинутих країнах світу приймаються антимонопольні закони, здійснюється контроль за угодами між крупними компаніями тощо.

Література:
1. Основи економічної теорії за редакцією проф. С. В. Мочерного. -К:Видавничий центр Академія, 1997р. - 464 с.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка