Мовознавство



Сторінка2/28
Дата конвертації11.03.2016
Розмір4.75 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

іменника у французьких граматиках XVIII ст.



Михайло Попович

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Мета статті – окреслити систему поглядів французьких граматистів XVIII ст. на пробле­му мовної детермінованості іменників у дискурсі. Рамками дослідження є праці чотирьох найвизначніших граматистів тієї доби: абата Реньє-Демаре, К. Бюф’є, С.-Ш. Дюмарсе, Н. Бо­зе. Стисло викладено істотні положення щодо проблем, які розглядали ці дос­лід­ники. Відштовхуючись від концепцій своїх попередників XVII ст., граматисти XVIIІ ст. глибше проникли у функціональну природу синтагматичної групи Dét.+Nom. та ви­світлили її нові семантичні особливості. Скажімо, Реньє-Демаре і К. Бюф’є намагалися визначити граматичне значення морфеми “Un”. С.-Ш. Дюмарсе досліджував роль син­так­сису у процесі детермінації іменника. Н. Бозе шукав відповіді на запитання: у чому по­лягає різниця між детермінованістю іменника та детермінованістю обсягу його зна­чення. Загалом же граматисти XVIIІ ст., досліджуючи зазначену проблематику, поста­вили біль­ше запитань, аніж дали відповідей на них.
Ключові слова: іменник; детермінованість; обсяг значення.
З появою у науковому світі “Граматики Пор-Рояля” [7] дослідницький інтерес фран­цузьких мовознавців до детермінованості лексичних значень іменників у мовленні сягнув якісно нового рівня. Увага до категоріальної взаємодії артиклів й функціонально рівно­значних їм детермінативів з семантикою іменника помітно зросла і це питання стало традиційною темою розгляду у граматичних дослідженнях XVIII ст. Безумовно, що вне­сок учених у теорію й практику цього питання був різним. Одні автори, постулюючи ідеї Ш. Мопа [9] й учених Пор-Рояля [2; 7], не пішли далі від їх повторення чи коментарів, як це властиво, наприклад, для Ш. П. Дюкло та абата Фромана [7]. Інші ж скористалися їхніми думками як вихідною теоретичною основою для поглиблення поняттєвого аналізу явища мовної детермінованості іменника.

Серед останніх можна назвати передусім таких відомих граматистів минулого, як Реньє-Демаре [10], К. Бюф’є [4], C.-Ш. Дюмарсе [6], й, безумовно, Н. Бозе [3]. І хоча жоден з них не запропонував теорії, яка б концептуально й функціонально перевер­шувала теорію детермінованості пор-роялістів й по-новому висвітлювала мовну сутність цього явища, кожен з них додав щось своє до загальної теорії детермінованості, виявив новий штрих у семантичній чи функціональній природі цього мовного явища. Це й зумовило потребу їх аналітичного розгляду.

1. Граматична концепція Реньє-Демаре щодо явища детермінованості/не­детерміно­ваності іменника у мовленні.

У граматиці Реньє-Демаре [10] детермінованість іменника розглядається як варіант його деклінації. Деклінація ж у його розумінні – це різні семантичні стани іменника, що виражаються за допомогою артиклів, а не категорія відмінка, властива латинській мові1.

Визнаючи “істинним артиклем” тільки форми означеного артикля [10, с. 146], учений наділяє його двома мовними функціями: а) стягувати невиразне (vague) значення іменників, що може стосуватися багатьох індивідів, до окремих їх представників: “Êtes-vous le Prince?” [10, с. 143]; б) вказувати на його “універсальний обсяг”: “Le Prince doit être juste et bien faisant” [10, c. 144].

Щодо інших артиклів, то дослідник вважає їх частками (“particules”), які вка­зу­ють або на відмінки іменників, або на недетермінованість значення загальних назв: Êtes-vous Prince? [10, c. 146].

Зважаючи на такий розклад мовних функцій артиклів, можна констатувати, що у граматичній концепції Реньє-Демаре явище детермінованості іменника тлумачиться як процес індивідуалізації чи генералізації його значення. Іншими словами, детерміно­ва­ність іменника виражено двома семантичними станами: індивідуальною предметною від­несеністю та узагальненим (універсальним) значенням. Відповідно, недетер­міно­ва­ним є той іменник, значення якого не є ні індивідуальним, ні узагальненим.

Оцінюючи граматичну концепцію мовної детермінованості іменника Реньє-Демаре, зазначимо, що вона в загальних рисах повторює граматичну концепцію детермінованості Ш. Мопа, однак поступається глибиною теоретичного аналізу різних аспектів цієї проб­леми. І все ж, на наш погляд, ця концепція заслуговує на увагу тим, що Реньє-Демаре поставив під сумнів значення артикля “Un”, сумнів, який досі є одним з основних ка­менів спотикання у науковому висвітленні проблематики явища детермінованості.

Критикуючи граматичні класифікації артиклів своїми попередниками, зокрема й вченими Пор-Рояля, які поряд з означеним артиклем, визнавали окремий граматичний статус за неозначеним артиклем, Реньє-Демаре запитує: “Як “Un” можна вважати неозначеним словом (“terme indéfini”), коли немає нічого менш неозначеного і більш детермінованого, як те, що вказує на одиничність?” [10, c. 144].

Аргументи, які мовознавець наводить на підтримку свого погляду, стосуються, на жаль, не смислової сутності цього питання, а того, що значення неозначеності, яке окре­мі граматики закріплюють за так званим неозначеним артиклем, насправді вира­жа­є­ться також і означеним артиклем, тому й немає ніякої потреби виділяти в окрему гру­пу неозначені артиклі, оскільки в такому випадку до них треба віднести всі числів­ники й неозначені займенникові прикметники, як наприклад: “tout”, “quelque”, “certain” тощо [10, c. 146]2.

2. Граматична концепція К. Бюф’є щодо явища детермінованості/ недетермінованості іменника у мовленні.

Серед французьких мовознавців XVIII ст. К. Бюф’є, мабуть, єдиний, хто задумався над питанням, що означають поняття “означеність/неозначеність” або, за іншою термі­нологією, “детермінованість/недетермінованість”:

“… mais qu’est-ce que ce sens, défini ou indéterminé? C’est ce qu’on n’a point expliqué jusqu’ici, et ce qui est en effet très difficile а marquer bien précisément” [4, c. 150].

Пояснюючи своє бачення цієї проблеми, він твердить з певним застереженням, що значення іменника є детермінованим тоді, коли він сам чи за допомогою обставин мов­лен­ня вказує або на окремий предмет, або ж на всю видову сукупність предметів: це породжує два види детермінованого значення: один індивідуальний, а інший – специ­фікований (“spécifique”) [4, c. 150]. У висловах “le soleil luit” або “l’homme m’instruit” значення іменників індивідуально детерміновані, а у висловах “Les hommes sont mortels” чи “L’homme est mortel” значення іменників виражають ширший вид детер­мінованості.

Отже, у граматичній інтерпретації К. Бюф’є детермінований іменник характери­зу­є­ть­ся двома семантичними станами. В одних лінгвістичних умовах він індивідуалізує об’єкт позначення, а в інших – вказує на всю видову сукупність (“totalité spécifique”).

Щодо явища недетермінованості іменників, то, за словами вченого, це іменники, “зна­чення яких не вказує ні на індивідуальну відмінність, ні на видову сукупність” [4, c. 154].

Отже, граматична концепція детермінованості К. Бюф’є загалом співзвучна з кон­цеп­ціями Реньє-Демаре та Ш. Мопа. Зрозуміло, що в цьому аспекті її наукова значу­щість невелика. Проте її цінність, на наш погляд, полягає в іншому.

К. Бюф’є майже вперше після столітньої перерви, що відділяє його граматику від граматики Ш. Мопа, звернувся до аналізу граматичної функції часткового артикля, на­дав­ши йому цілком сучасного звучання. На відміну від Ш. Мопа, якому належить швид­ше онтологічне тлумачення часткового артикля, тобто пояснення його мовної ролі через аналіз онтологічної природи відповідних реалій позамовної дійсності, що мають влас­тивість членуватися, не втрачаючи своєї предметної сутності, К. Бюф’є підійшов до висвітлення його значення з суто граматичних позицій. Він іменує цей вид артиклів тер­міном “mitoyen” (посередній), оскільки частковий артикль поєднує в собі, на його дум­ку, значення неозначеного і означеного артиклів. Подібно до неозначеного артикля, він ні не індивідуалізує значення іменника, ні не специфікує його. А з означеним артиклем його споріднює те, що він вказує на частину об’єкта:

“C’est un article indéfini, en tant qu’il ne suppose point dans l’objet de distinction ni individuelle ni spécifique mais il tient du défini, en ce qu’il indique une partie d’un objet, c’est pourquoi on peut très bien l’appeler article partitif” [4, c. 163].

Ще одним важливим штрихом граматичної концепції К. Бюф’є щодо явища детермі­нованості є те, що він, немовби відповідаючи на сумнів Реньє-Демаре, спробував розіб­ратися у мовних значеннях граматичної форми “Un”.

На його думку, слід розрізняти два вживання форми “Un”: як числівника і як артик­ля. Вживаючись як числівник, форма “Un” вказує на числову одиничність детерміно­ваного предмета, до того ж множинність форм його існування є неможливою.

Коли ж “Un” вживається як артикль, то “він часто означає лиш невизначену й не­зрозумілу (vague) одиничність, яка не виключає множинності, а швидше передбачає її”. [4, c. 168] Тому, коли ми кажемо: “Un livre ennuyeux est bon pour endormir”, то це означає “не одну окрему книжку, а швидше передбачає або вказує на кожну з нецікавих книжок й на те, що їм характерно” [Там само].

К. Бюф’є, звичайно, не зумів розв’язати проблему диференціації мовних значень граматичної форми “Un”3, але розглянувши її під таким кутом зору, він заторкнув важ­ливий пласт проблеми детермінованості, який у сучасній лінгвістиці став однією з під­валин теорії референції.

3. Граматична концепція Шено Дюмарсе щодо явища детермінованості/не­детер­мі­нованості іменника.

На відміну від багатьох своїх попередників, Дюмарсе підходить до розгляду явища мовної детермінованості іменника з позицій синтаксичної семантики. Його цікавлять насамперед смислові зв’язки слів у структурі речення. Він виокремлює два види семан­тико-синтаксичних зв’язків між лексичними одиницями, що структурують речення. Один із них відображає “відношення ідентифікації”, а інший – “відношення детерміно­ваності”. Прикладом першого виду зв’язків є відношення, що складається між імен­ни­ком та озна­чуючим його прикметником (атрибутивне відношення) або ж між іменником-підметом та особовою формою дієслова – предикативне відношення.

Другий вид семантико-синтаксичного зв’язку, який учений іменує “відношенням де­термінованості”, є, на думку автора, результатом взаємодії двох мовних функцій слова. Одна з цих функцій полягає в тому, щоб “виражати поняття: Lumen, lumière, sol, soleil” [6, c. 332]. Інша функція має завданням “виражати відношення одного поняття до іншо­го” [там само]. Останнє здійснюється за допомоги спеціально вибраних у кожній мові знаків, які мають здатність розширювати або стягувати значення слова, надаючи йому індивідуального характеру.

Дюмарсе пояснює також психологічний механізм цієї взаємодії. На його переко­нання, мислення продукує думку відразу як щось неподільне ціле. “Однак коли виникає потреба висловити цю думку, то ми змушені членувати її, повідомляти її частинами, за допо­могою слів і користуватися спеціально встановленими мовними знаками, для того, щоб вказати різні відношення між ними. Якщо я хочу повідомити про сонячне світло, – розмірковує вчений, – то я скажу по-латинськи Lumen solis, а по-французьки de le soleil, а в злитій формі – du soleil (…). Отже, у латинській мові закінчення слова solis зобов’язує (déterminé) слово Lumen означати тільки світло сонця. Ця детермінованість виражається у французькій мові прийменником de (…) [6, c. 333].

“Детермінованість, – зазначає далі автор, – яка реалізується в латинський мові за допомогою закінчення акузатива (Dominum Deum tuum diliges, чи Diliges Dominum Deum tuum (...), у французькій мові виражається місцем або позицією слова, яке згідно з усталеним порядком ставиться після дієслова: Tu aimeras Le Seigneur ton Dieu. А всі інші види детермінованості творяться у французькій мові за допомогою прийменників” [6, c. 334].

Як видно, у граматичній концепції Дюмарсе поняття мовної детермінованості імен­ника має передусім синтаксичний зміст. Вказавши на функціонально-семантичне при-зна­чення слова, значення якого має потенційну здатність детермінуватися, тобто “роз­ши­рю­ватися чи звужуватися” під впливом його синтаксичних зв’язків з іншими сло­вами, він зосереджує свою увагу на аналізі граматичної природи цих зв’язків, але не в плані їхньої ролі у вираженні ступеня детермінованості значення слова, а в плані їхньої від­повідності латинським відмінковим закінченням. Його бачення явища де термі­нова­ності у цьому випадку практично рівнозначне поняттю іменного додатка, що було вже пред­метом розгляду у логічній концепції явища детермінованості вчених Пор-Рояля [2].

Дещо іншого розуміння набуває поняття детермінованості у семантичному контексті теорії артикля Дюмарсе. Учений, правда, не дає прямого визначення детермінованості імен­ника, але воно легко виводиться із його розуміння мовного призначення артиклів. На його думку, ці “малі слова” не означають нічого фізичного, вони тільки привертають увагу думки до слова, перед яким вони стоять і “зобов’язують розглядати його як такий об’єкт4, що без артикля сприймався б по-іншому” [6, c. 396].

Отже, явище детермінованості як семантична функція детермінативів постає у тлу­маченні Дюмарсе як точка зору суб’єктів мовлення на позначуване. Такий погляд на сутність явища мовної детермінованості, безумовно, має небагато спільного із синтак­сичною детермінованістю елементів іменної синтагми у складі речення. Адже мова йде тут не про семантико-синтаксичні відношення між різними складовими речення, а про відношення між двома власне немовними реаліями: суб’єктом мовлення і об’єктом по­значення слова, відношення, яке функціонально опосередковане мовними одиницями.

Розглядаючи явище мовної детермінованості іменника у прагматико-синтаксичному розрізі, Дюмарсе виділяє три погляди на предмет мовлення, яким на рівні синтаксису відповідають три “обсяги речення”, а саме:

1. Загальний обсяг (étendue universelle”), коли “мовець надає універсального смис­лу суб’єктові речення, тобто коли він співвідносить якусь характеристику (qualificatif) з усіма індивідами виду” [6, c. 430]: Tout homme est animal; Tous les hommes sont ignorants.

2. Окремий обсяг (étendue particulière”) маємо тоді, коли “індивід, про якого мо­виться, неточно означений” [6, с. 430]. Суб’єкт речення тоді співвідноситься тільки з дея­кими окремими представниками денотативного класу, яких “ми не хочемо або не можемо детермінувати” [6, c. 429]: Un savant m’est venu voir; Des Philosophes ont cru qu’il y avait des antipodes.

3. Одиничний обсяг (étendue singulière”) визначатиметься тоді, коли “суб’єкт, тобто особа чи предмет мовлення (…) є одиничним детермінованим індивідом” [6, c. 430]: Louis XV a triomphé de ses ennemis; Le soleil est levé.

Два перші погляди на предмет мовлення, які, як стверджує Дюмарсе, відповідають за­гальному й окремому суб’єкту речення, виражають, на його думку, значення недетер­мінованості. Третій погляд, який представляє одиничний обсяг суб’єкта речення, пере­бу­ває у семантичній опозиції до двох перших, оскільки виражає значення детерміно­ва­ності.

Слід зауважити, що Дюмарсе не ототожнює явища детермінованості іменника із про­цесом індивідуалізації його значення у мовленні. У його концепції детермінованості інди­ві­дуалізований обсяг іменника, чи, що те ж саме, речення, є тільки умовою вира­жен­ня значення детермінованості, що зовсім не означає, що кожний одиничний предмет мовлення детермінований. На його думку, часто іменник, вжитий у мовленні, “дійсно вказує на індивіда, але такого індивіда, який не детермінований одинично”, як напри­клад, у реченні “Un savant m’est venu voir” [6, c. 435]. Такі вживання іменника він відносить до категорії неозначених.

До того ж Дюмарсе виділяє в окрему групу ті вживання іменників, де вони позна­чають “індивідів метафізичних” або, як він їх ще іменує, “індивідів специфічних” [6, c. 436]: L’homme est ignorant; L’or est le plus précieux des métaux.

За його словами, у таких вживаннях іменника під одниною слід розуміти “всіх інди­відів виду” [6, c. 438]. Оскільки це так, то, будучи логічно послідовним, їх треба класи­фікувати як недетерміновані. Щоправда, автор не висловлює однозначно своєї думки щодо таких вживань іменника.

Отже, у граматичній концепції Дюмарсе іменник вважається детермінованим тільки тоді, коли він вказує на індивідуалізований обставинами мовлення чи контекстом пред­мет мовлення. В усіх інших випадках він виражає недетермінованість.5

Зауважмо, що Дюмарсе, опрацьовуючи власну наукову концепцію явища мовної де­тер­мінованості іменника, дещо змістив акценти в інтерпретації її поняттєвої сутності. На відміну від своїх попередників, які пов’язували явище мовної детермінованості іменника переважно з процесом модифікації його значення, процесом, у якому суб’єкту мовлення відводилась роль пасивного реєстратора різних семантичних станів іменника, вчений активізував роль мовців. Він узалежнив явище мовної детермінованості іменника від точки зору суб’єктів мовлення. Якщо позначений словом предмет мовлення сприйма­ється мовцями як окремий одиничний у цій мовній ситуації об’єкт, він детермінований. Це не залежить від ступеня обізнаності мовців, на чому особливо наполягали А.Арно та К. Лансело [2; 7]. У поняттєвому полі категорії Д/Н з’явився новий і, як згодом з’ясу­є­ть­ся, вагомий чинник детермінуючого процесу – суб’єкт мовлення, його точка зору на пред­мет мовлення.

Граматична концепція явища іменної детермінованості Дюмарсе, яку дослідник сформулював звично для французької лінгвістики у контексті теорії артикля, хоч і “не розсіяла до кінця пітьму”, як висловився з цього приводу його сучасник Франсуа Тюро [8, c. 214], проте зробила важливий крок уперед до з’ясування її мовної природи.

4. Граматична концепція Н. Бозе щодо явища детермінованості/ недетермінованості іменника.

Граматична концепція Н. Бозе щодо мовної детермінації іменника є узагальню­вальною для класичного періоду становлення французької мови. У ній віддзеркалилися як різні погляди на цю лінгвістичну проблему, що трапляються у мовознавчих працях авто­рів XVII-XVIII ст., так і властиві їм концептуальні суперечності. Саме тому вона виріз­няється серед інших концепцій цього періоду своєю смисловою різноплановістю й, від­по­відно, суперечністю.

Концепція детермінованості Н. Бозе, як і концепція детермінованості Шено Дюмар­се, має, без сумніву, логіко-синтаксичну природу. В її основі лежить думка, що детер­міно­ваність – це поєднання двох різних за своїми семантичними ознаками й мов­ними функ­ціями лексичних одиниць. З одного боку, артикль, що вказує на якихось індивідів, не предикуючи їм ніякого значення, а з іншого боку, іменник, що виражає певне се­ман­тичне значення, абстраговане від будь-якого індивіда позначення. Отже, явище детерміно­ваності маємо тоді, коли ці дві різнорідні семантичні одиниці поєднуються в структурі одного висловлювання, подібно до того, як поєднуються синтаксичні члени ре­чення. Тоді “значення іменника детермінує неясну (vague) природу індивідів, указа­них артиклем, а значення артикля показує, що абстрактне значення іменника повинно роз­глядатися в позначених ним індивідах” [3, c. 385]

Полемізуючи з одним із коментаторів Граматики Пор-Рояля абатом Фроманом з при­воду детермінативних можливостей артиклів, які той повністю заперечував, вважаю­чи, що детермінованість іменника є семантичною функцією самого іменника, а не артик­ля, Н. Бозе пише: “Фроман намагається довести, що артикль зовсім не детермінує обсягу зна­чення іменників, і не доводить нічого, крім того, що артикль не детермінує семан­тич­ної природи іменника (la nature énoncée par le nom), або, як він сам каже, значення іменника, що є зовсім інше” [3, c. 385].

Отже, Бозе пояснює відмінність, яка існує між детермінованістю значення іменника та детермінованістю його обсягу. “Детермінувати значення слів, – пише вчений, – може мати два різні смисли” [3, c. 385]. З одного боку, це означає вибрати слово знаком яко­гось поняття, а з іншого боку, це означає дати визначення поняттю, пояснити його. І в першому, і в другому випадках детермінованість значення досягається мовним узусом чи мовним контекстом. Тому в таких випадках неможливо твердити, що “іменник детер­мі­нує значення артикля, чи, навпаки, що артикль детермінує значення іменника” [3, c. 386]. У цьому контексті, констатує Н. Бозе, Фроман має рацію.

Проте зовсім інша природа явища детермінованості обсягу значення. Детермінувати обсяг значення загального іменника означає, на думку Бозе, скерувати увагу мислення на предмети номінації, яким властива та смислова природа, що відображена у значенні імен­ника. Пор., наприклад:

“Déterminer l’étendue d’un nom appellatif, c’est tourner l’attention de l’esprit sur les individus en qui se trouve la nature générale énoncée par le nom appellatif” [3, c. 386].

Як видно, у теоретичній концепції детермінованості Н. Бозе, яка, без сумніву, сфор­мувалася під впливом ідей Дюмарсе, учнем якого він себе вважав, детермінованість іменника є не що інше як його предметна віднесеність у мовному акті6. Висловлюючись термінами й поняттями сучасної логічної семантики, для якої проблема іменної детермі­нованості є однією з пріоритетних тем досліджень, скажемо, що для Н. Бозе детермі­нованість обсягу значення іменника означає, що денотативний клас іменної дескрипції не є порожнім, тобто існує хоча б один індивід, для якого дана дескрипція є значущою. Цю думку підтверджує таке судження вченого:

“Il est vrai qu’un nom appellatif peut être pris dans un sens indéfini, c’est-à-dire, avec abstraction des individus; ou dans un sens défini, c’est-à-dire, avec une application déterminée aux individus. Dans ce dernier cas, il est juste que le nom soit modifíé par un article; (Un château du roi); mais pour le premier cas, le nom suffit seul, parce que dans son état naturel et primitif il fait essentiellement abstraction des individus” [3, c. 390].

Звідси випливає його переконання, що кожен артикль (“артикль” у розумінні Н. Бозе) визначає обсяг значення іменника, “тому що всі вони привертають до нього увагу” [3, c. 389].

Отже, граматичну суть явища мовної детермінованості вчений врешті зводить до формального чинника – вживання/невживання перед іменником детермінатива. Наяв­ність детермінатива означає, що абстрактне значення іменника слід розглядати стосовно деяких предметів позначення (їх природа у цьому випадку не відіграє жодної ролі, – вони можуть бути конкретними чи абстрактними, відомими чи невідомими, загальними чи індивідуальними тощо), які, формуючи елементну базу його обсягу, водночас детер­міну­ють її. Відсутність перед іменником детермінатива, як, наприклад, у виразі “agir en homme”,7 є свідченням того, що іменник “homme” недетермінований, оскільки його абстрактне значення не виражає обсягу, тобто не співвідноситься з жодним індивідом, який можна було б розглядати як елемент його обсягу.

Якщо на рівні теоретичних міркувань Н. Бозе говорить про детермінованість обсягу значення іменника тільки як про його предметну віднесеність, то на рівні практичного ана­лізу мова йде переважно про кількісні параметри обсягу значення детермінованого імен­ника та граматичні засоби його модифікації. Ця роздвоєність наукової концепції від-образилась передусім у класифікації детермінативів іменника, де автор протиставляє “вка­зівні артиклі” “le”, “la”, “les” усім іншим детермінативам, що іменуються ним “ко­но­тативними артиклями” (articles connotatifs). Див. його класифікацію артиклів [3, с. 383].

Згідно з поглядами Н. Бозе, “вказівні артиклі” не виражають ніякої кількості об’єктів, вони є тільки неясним сигналом предметної віднесеності значення іменника: “L’article indicatif est ainsi nommé parce qu’il indique seulement d’une manière vague que la compréhension du nom appellatif doit être envisagée dans les individus” [3, c. 312].

Пояснюючи функціонально-семантичну природу конотативних артиклів, Н.Бозе дає практично інше тлумачення явищу мовної детермінованості, поняттєва суть якого поля­гає у модифікації обсягу значення іменника. Пор., наприклад:

“Je nomme connotatifs les Articles dont il est question parce que outre l’indication générale des individus que caractérise l’article indicatif, ils marquent en même temps quelque point de vue particulier, qui détermine avec plus au moins de précision la quotité des individus. Cette détermination peut comprendre toute la latitude de l’étendue du nom appellatif, ou ne tomber que sur une partie des individus…” [3, c. 327].

Порушивши питання про кількісну детермінованість позначуваних іменником еле­мен­тів, автор мимоволі опинився перед потребою визнати інший вид детермі­нованості, яка не має ніякого стосунку до кількісних характеристик обсягу значення іменника, а спрямована на виявлення внутрішньої сутності елементів позначення.

“Мені добре відомо, – пише Н. Бозе, – що артикль Un, як і всі інші числові артиклі (“articles numériques”), детермінує індивідів лише з кількісною точністю й залишає їх невизначеними у будь-якому іншому відношенні. Un homme, наприклад, у будь-яких обставинах є тільки одна людина, і цей вираз відкидає думку про будь-яку іншу кіль­кість; але цей єдиний чоловік не повинен тут постати (n’y est déterminé à être) ні ве­ликим ні малим, ні кволим ні кремезним, ні вченим ні неуком, ні вільним ні рабом, ні європейцем ні азіатом, ні Петром ні Павлом тощо” [3, c. 391].

Отже, якщо опустити питання детермінованості значення іменника (la compréhen­sion de l’idée) й розглядати тільки питання про детермінованість обсягу значення (l’étendue de la signification), то треба визнати, що у граматичній концепції Н.Бозе йдеть­ся про три різні за своєю семантично-функціональною сутністю види де­тер­міно­ваності. Явище мовної детермінованості іменника він розглядає, по-перше, як просту предметну відне­сеність значення актуалізованого у мовленні іменника; по-друге, трак­тує його як кіль­кісну характеристику обсягу значення іменника; по-третє, тлумачить як якісну характер­истику предметів позначення.

Множинність думок, висловлених одним і тим самим автором на те саме явище, є незаперечним доказом того, що воно, по-перше, не є простим за своєю природою, а, по-друге, що дослідник не розкрив його істинної сутності.

Якщо взяти до уваги міркування, що всі три погляди Н. Бозе на явище мовної детер­мінованості іменника є правильними, що цілком ймовірно, то справжня сутність цього явища повинна бути десь у площині їх поняттєво-функціональної взаємодії – питання, яке залишилося поза увагою вченого.

Ґрунтуючись на поглядах Н. Бозе, теоретична модель такої взаємодії могла б вигля­дати так:

Предметна віднесеність актуалізованого у мовленні іменника – це семантична основа його детермінованості, так би мовити, базовий рівень, над яким розміщуються ще два рівні, а саме: рівень кількісної детермінованості предметів мовлення та рівень якісної детермінованості предметів мовлення. Між цими двома рівнями детермінованості, як це випливає із тлумачень Н. Бозе, немає прямої функціонально-семантичної залежності, оскільки предмети мовлення можуть бути детерміновані кількісно й залишатися неде­термінованими якісно. Значить, повна детермінованість іменника можлива тільки в тих випадках, коли предмет його позначення і кількісно, і якісно виділений серед інших. І, відповідно, повна недетермінованість іменника є в тих випадках, коли він вжитий “абстраговано від індивідів” [3, c. 390], тобто предметно не співвіднесений.

На відміну від багатьох вчених цього періоду, які розглядали явище мовної детер­мінованості іменника здебільшого як граматико-семантичну операцію із його значенням, Н. Бозе поставив у центрі цієї проблеми предмет позначення. Для нього детерміно­ва­ність іменника – це насамперед його предметна віднесеність, сприйнята й усвідомлена суб’єк­тами мовлення.

Розглянуті вище граматичні концепції іменної детермінованості, зрозуміло, не вичер­пують всієї повноти поглядів учених XVIII ст. на це питання. Втім, найавторитетніші для цього періоду, вони у своїй сукупності творять ту основу, на ґрунті якої велися нау­кові дис­кусії багатьох інших вчених навколо таких питань, як, наприклад, у чому поля­гає сут­ність явища мовної детермінованості іменника, які лексичні одиниці підлягають проце­сові детермінації, якими шляхами він здійснюється, що виражають детерміновані еле­менти.


1. Строева Т. В., Зиндер Л. Р. Грамматическая категория соотнесенности имени сущест­вительного в немецком языке//Уч. зап. ЛГУ. 1961. № 301. Серия филол. наук. Проблемы языкознания. Вып. 60. 2. Arnauld A., Nicole P. La logique ou l’art de penser. Reprint sur la cinquième édition. Paris, 1970. 3. Beauzée N. Grammaire générale: Nouvelle impression en fac-similé de l’édition de 1767. En 2 vol. Stutgart-Bad Gonstatte: Friedrich Frommans Verlag, 1974. Vol. 1., Vol. 2. 4. Buffier P.-Cl. Grammaire française sur un plan nouveau. Paris, 1709. 5. Damourette J. et Pichon E. Des mots la langue. Essai de grammaire de la langue française. 2ième éd. Paris: Ed. d’Artrey, 1911–1927. T. 1.; T. 6. 6. Du Marsais C.-Ch. Logique et principes de grammaire. Paris, 1769. XV. 7. Grammaire générale et raisonnée de Port-Royal /Ed. A. Bailly. Genève: Slatkine reprints, 1968. XXII. 8. Harris J. Hermès ou recherches philosophiques sur la grammaire universelle/Ed., introd. et notes par A. Joly. Genève: Librairie Droz, 1972. 9. Maupas Ch. Grammaire et syntaxe française. 3ième éd. Rouen: Chez Jacques Gaillove, 1632. 10. Régnier-Desmarais (Abbé). Traité de la grammaire française. Bruxelles, 1706.
NОUN DETERMINATIVENESS IN THE 18th CENTURY FRENCH GRAMMARS
Mykhaylo Popovych
Yuriy Fedkovych National University in Chernivtsi

2, Kotsiubynsky Str.

58012 Chernivtsi, Ukraine
The article aims at outlining the system of ideas expressed by the 18th c. French grammarians concerning the determining of appellatives in the discourse. The study is restricted to the works on grammar authored by the four most distinguished scholars of the time, particularly Abbot Régnier Desmarais, Cl. Buffier, C.-Ch. Dumarsais, N. Beauzée. The reader will find here the essentials of the issues examined by these scholars. Departing from the ideas of their predecessors in the 17th c., the 18th c. grammarians penetrated more profoundly into the functional nature of the syntagmatic group Dét.+Nom., obtaining new semantic features thereof. Régnier Desmarais and Cl.Buffier, for example, attempted at defining the grammatical meaning of the morpheme “Un”. C.-Ch. Dumarsais explored the role of syntax in the process of noun determination. N. Beauzée tried to answer the question of the difference between the determined noun and that of its semantic space. To sum up, the 18th c. grammarians, while exploring the noun determination in the discourse, posed more questions in comparison with the answers provided.
Key words: noun; determinativeness; semantic volume.

ОНОМАСІОЛОГІЧНА ДИНАМІКА У СИНОНІМІЦІ ДІЄСЛІВ

ТА ВІДДІЄСЛІВНИХ ПОХІДНИХ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ
Михайло Білинський
Львівський національний університет імені Івана Франка
У статті зосереджено увагу на укладанні нових словникових об’єктів. Описано основні компоненти електронної моделі для вивчення відображеної синоніміки англійського дієслова у його спільнокореневій деривації з погляду векторної візуалізації.
Ключові слова: дієслово; тезаурус похідних слів; моделювання.
Синонімічний ряд – одна з основних, але водночас найменше вивчених оди­иць сис­темно-структурного аналізу лексичного матеріалу. Підставою існування синонімічного ряду лексем у ментальному лексиконі мовців є сигніфікативна суміжність та кате­горіальна однорідність слів.

До вагомих сторін онтології синонімічного ряду належать питання його довжини, щільності та рефлексивності. Вагомим чинником синоніміки є мегасемантичні (в обсязі усього словника) зіставлення функцій її конституентної складості та похідності, між­рядні співвідношення та їх квантифікація. Зовсім невивченими залишаються вказані проблеми онтології словника щодо перикатегоризації синоніміки, яка відбувається на перетині тезауруса та дериватарію.

У мовах з багатою лексикографічною традицією вже укладено чимало словників синонімів. Їх можна поділити на два типи. У першому – списки лексем у ряді алфавітні, в другому слова подано за певною релевантною з погляду укладачів послідовністю. Для квантитативно-структурного вивчення синоніміки цікавими є саме ці останні об’єкти. Адже лексемному складові таких рядів окрім довжини властива задана послідовність засобів у здійсненні сигніфікації.

У запропонованому нами підході лексикографічне конструювання синоніміки охоп­лює дериваційний потенціал лексикону. Ця обставина уможливлює укладання словників, у яких синонімічні ряди спільної віддієслівної категоріальної чи суфіксальної спів­віднесеності піддано “гніздуванню” за принципом словотвірного словника. Спільно­кореневі ж гнізда словника зазнають рядного ранжування за відповідними категоріаль­ними чи суфіксальними слотами. Побіжно й на іншому матеріалі цю проблему було вперше виділено у радянській дериватології [4].

Ономасіологію розуміють як галузь, яка зосереджує увагу на вивченні ресурсу називальних засобів та відношень між ними у мові. Поняття вектора ґрунтуються на лінійній протяжності одиниць у заданій метриці, а також на просторовому розташуванні їхніх перетворень. Перший спосіб представлення відображає арифметизацію онома­сіологічного простору, другий – його геометризацію. Відомою просторовою моделлю кроків словотвірної похідності є аплікативна граматика. Проникнення до цих двох аспектів набору лексем в онтології словника становить інтерес з погляду його відо­браження у менталексі.

Метрикою тезауруса є шкала називального потенціалу, яка розподілена між членами синонімічного ряду. Тут для експерименту обрано словник синонімічних рядів Вебстера [7]. Відношення між лексемами у тезаурусі досяжні для реконструкції у взаємному доповненні функцій синонімічної складності та синонімічної похідності лексеми [3]. Ці обидві величини ґрунтуються на семантичній відстані синонімів від домінанти (w), в основі якої є співвідношення між порядковим членом синоніма у ряді (r) та довжиною ряду (n) у ваговому формалізмі: w = (n + 1 – r) : n [2, c. 40]. У першому випадку польова структура ряду однорідна, міра віддаленості кожного наступного синоніма від домінанти має таке саме значення, як віддаленість від домінанти останнього члена ряду. Під час розгляду синонімічної похідності слів у тезаурусі домінанти рядів прямого тезауруса стають членами його зворотних синонімічних рядів. Семантична шкала зворотного тезауруса нерівномірна. Міра віддаленості двох і більше синонімів від домінанти може збігатися завдяки однаковим величинам складових вагового формалізму у прямих рядах.

Прямим синонімічним рядам властивий рівномірний розподіл слів у сигніфікатив­ному просторі. У зворотних синонімічних рядах поширена нерівномірна насиченість шкали. Їх певні фрагменти можуть не мати зворотних синонімів. Іноді вони поступа­ються щодо наповненості перед іншими (рівновеликими чи кратними до себе) фраг­ментами. Ступінь дискретизації шкали в електронному моделюванні довільний. Його виправдовують міркування експериментальної доцільності.

Укладений зворотний тезаурус дієслів та девербативів охоплює 17 зон первинної та вторинної різночастиномовної віддієслівної перекатегоризації (див. приклади розподілу синонімів на рис. 1 та їх ілюстрації після нього). Категоріальну структуру словникової статті зворотного тезауруса визначає набір похідних, мотивованих домінантою ряду.

Розуміння ряду як суми вагових коефіцієнтів його членів зумовлює обмеження на довжину, придатну для векторного представлення. Ефект візуалізації краще помітний, коли кількість членів ряду перевищує ступінь його дискретизації. Наприклад, за три­кратного поділу ряд мав би нараховувати принаймні три лексеми.

Рис. 1. Ономасіологічна динаміка при тричленній дискретизації у тезаурусі віддієслівних словотвірних гнізд: у кожному із запитів зліва наведено кількість засвідчених рядів, справа – арифметизацію ономасіологічного потенціалу у ділянках шкали

з переміщенням убік домінанти ряду

Арифметизація коливань у вагових коефіцієнтах синонімів, яка можлива на базі комбіна­торики ономасіологічного ресурсу збереження (0), збагачення (+1) та збіднення (–1) виражальних засобів у суміжних фрагментах шкали, є основою нової галузі кванти­тативної семантики, що ґрунтується на сформованих електронних лексикографічних об’єктах значної кількості синонімічних рядів.

Найбільше виправданий щодо інтуїтивності поділ шкали на три частини. Адже тоді ми сприймаємо синоніми як такі, яким властива близька, середня та значна віддаленість від домінанти. Зарахуванню домінанти до зони близьких синонімічних засобів вира­жен­ня значення властива апроксимація зонального балансу синонімічного ряду. Зрозуміло, що домінанту можна винести поза дискретизацію ряду. При полісемічності домінанти цей чинник асиметричності зростає. У випадку, коли зворотний тезаурус синонімізує лексему, яка не представлена серед домінант прямого тезауруса, ця лексема не належить до інвентарного переліку ряду. У таких випадках дискретизація синонімічного складу ідеальна.

Віддієслівне гніздо включає похідні першого та другого тактів деривації. Подібно до аплікативної моделі словотворення дієслівній вершині приписуємо нульове значення у численні девербалізації. Подальше числення варіантів девербалізації зосереджене на протиставленні її частиномовних кроків та пропо­зиційних типів. У субстантивному кроці віддієслівних похідних розрізнятимемо назви дії (d1), назви дії, що допускають фактитивну лексикалізацію (d2), а також агентивні (d3) та пацієнтивні (d4) іменники.

Ад’єктивний крок віддієслівного словотворення розрізняє прикметники (d5), діє­прик­метники теперішнього часу (d6), модальні прикметники (d7) та дієприк­метники мину­лого часу (d8).

Трансформаційне поле ад’єктивного кроку девербалізації на другому такті похідності включає прислівникову та іменникову зони. У відповідних протис­тав­леннях беруть участь деривати, мотивовані прикметниками (d9–10), дієприк­метниками теперішнього часу (d11–12), модальними прикметниками (d13–14) та дієприкметниками минулого часу (d15–16), відповідно. Останніми у численні прийнято фактитивні іменники, головно епідигмати (d17) до однослівних назв дії (d2) (див. рис. 1).

Усі похідні задокументовано текстовими про­то­типами у [6], архаїзацію позначено знаком* після відповідної лексеми. Ці порядкові індекси збережено у запитах до електронної системи пошуку, а також у статтях укла­деного зворотного тезауруса англій­ських дієслів та девербативів. У графах ономасіоло­гічної динаміки порядкові катего­ріальні індекси доповнено символьною специфікацією.

Результати запитів подають порівняння кількості виражальних засобів вбік близьких до домінанти синонімів та самої домінанти, яка помножена на число значень у випадку власної полісемічності. Формульний запис слід читати від віддалених до близьких сино­німів, а прикладовий, навпаки – від домінант(и) до віддалених синонімів. Загалом у сис­темі запитів довжина синонімічних рядів та ступінь їхньої дискретизації довільні, так са­мо як і виділення домінант(и) з загальної щільності ряду. Тут перед лексемними ілюст­раціями для діапазону семантичного віддалення синонімів від домінат(и) ряду наве­дено їхню кількість у даному фрагменті щільності шкали зворотної синоніміки, а після кожної лексеми вказано її належність до цього фрагмента. Утримання однакової арифметиззації суміжних фрагментів у формулі ономасіологічної динаміки ряду запи­сано раз. Окрім вичерпних списків прикладів, які важливі для опису макросемантики лексикону, дос­тупна також прецедентна ілюстрації, як-от:


v (0 -1) (0,67;1,00] 1 (quail [1,00] )(0,33;0,67] 4 (wince [0,60] )(0,33;0,67] 4 (retreat [0,55] )(0,33;0,67] 4 (cringe [0,50] )(0,33;0,67] 4 (fear [0,47] )(0,00;0,33] 4 (blench [0,33] )(0,00;0,33] 4 (cower [0,25] )(0,00;0,33] 4 (crouch [0,25] )(0,00;0,33] 4 (recoil [0,07] ); d1 ( 0 1) (0,67;1,00] 8 (ejecting [1,00] )(0,67;1,00] 8 (ejecting [1,00] )(0,67;1,00] 8 (emitting [0,95] )(0,67;1,00] 8 (elimination [0,94] )(0,67;1,00] 8 (ousting [0,92] )(0,67;1,00] 8 (vomition [0,80] )(0,67;1,00] 8 (excreting [0,79] )(0,67;1,00] 8 (dislodging [0,75] )(0,33;0,67] 3 (disgorgement [0,50] )(0,33;0,67] 3 (jettisoning [0,50] )(0,33;0,67] 3 (retching [0,50] )(0,00;0,33] 3 (dumping [0,33] )(0,00;0,33] 3 (squirting [0,33] )(0,00;0,33] 3 (launching [0,25] ); d2 (1 -1) (0,67;1,00] 5 (accordance [1,00] )(0,67;1,00] 5 (accordance [1,00] )(0,67;1,00] 5 (admittance [0,89] )(0,67;1,00] 5 (conformation [0,87] )(0,67;1,00] 5 (fitting [0,77]) (0,33;0,67] 7 (adjustage* [0,64] ) (0,33;0,67] 7 (contribution [0,47] )(0,33;0,67] 7 (allowance [0,53] )(0,33;0,67] 7 (agreement [0,57] )(0,33;0,67] 7 (obeyance [0,47] )(0,33;0,67] 7 (concurrency [0,50] )(0,33;0,67] 7 (reconcilement [0,36] )(0,00;0,33] 5 (accomodation [0,22] )(0,00;0,33] 5 (giving [0,19] )(0,00;0,33] 5 (offering [0,11] )(0,00;0,33] 5 (following [0,10] )(0,00;0,33] 5 (balancement [0,10] ); d3 (1) (0,67;1,00] 6 (outrager [1,00] )(0,67;1,00] 6 (raper [0,85] )(0,67;1,00] 6 (shocker [0,75])0,67;1,00] 6 (violator [0,83] )(0,67;1,00] 6 (insulter [0,74] )(0,67;1,00] 6 (persecutor [0,70] )(0,33;0,67] 4 (disturber [0,54]) (0,33;0,67] 4 (hurter [0,50] )(0,33;0,67] 4 (flouter [0,50] )(0,33;0,67] 4 (abuser [0,45] )(0,00;0,33] 2 (offender [0,25] )(0,00;0,33] 2 (corrupter [0,15] ); d4 (-1 0) (0,67;1,00] 1 (electee [1,00] ) (0,33;0,67] 1 (selectee [0,50] ) (0,00;0,33] 4 (appointee [0,25] ) (0,00;0,33] 4 (assignee [0,27] ) (0,00;0,33] 4 (delegatee [0,18] ) (0,00;0,33] 4 (commissionee* [0,12] ); d5 (1 -1) (0,67;1,00] 4 (associative [1,00] ) (0,67;1,00] 4 (associative [1,00] ) (0,67;1,00] 4 (associative [1,00] ) (0,67;1,00] 4 (equative [0,67] ) (0,33;0,67] 5 (relative [0,50] ) (0,33;0,67] 5 (implicative [0,40] ) (0,33;0,67] 5 (involvent [0,60] ) (0,33;0,67] 5 (referrent [0,45] ) (0,33;0,67] 5 (consortive* [0,50] ) (0,00;0,33] 1 (unitive [0,25] ); d6 (-1) (0,67;1,00] 4 (depressing [1,00] ) (0,67;1,00] 4 (depressing [1,00]) (0,67;1,00] 4 (denting [0,93] ) (0,67;1,00] 4 (sinking [0,67] ) (0,33;0,67] 5 (tiring [0,56] ) (0,33;0,67] 5 (freezing [0,50] ) (0,33;0,67] 5 (disgracing [0,48] ) (0,33;0,67] 5 (disturbing [0,44] ) (0,33;0,67] 5 (deadening [0,54] ) (0,00;0,33] 8 (wearying [0,30]) (0,00;0,33] 8 (humiliating [0,25] ) (0,00;0,33] 8 (vexing [0,25] ) (0,00;0,33] 8 (lowering [0,33] ) (0,00;0,33] 8 (digging [0,15] ) (0,00;0,33] 8 (saddening [0,17] ) (0,00;0,33] 8 (burdening [0,22]) (0,00;0,33] 8 (oppressing [0,14] ); d7 (0) (0,67;1,00] 3 (avertible [1,00] ) (0,67;1,00] 3 (avertible [1,00]) (0,67;1,00] 3 (vouchable* [0,87]) (0,33;0,67] 3 (defendable [0,50]) (0,33;0,67] 3 (preventable [0,47] ) (0,33;0,67] 3 (divertible [0,50]) (0,00;0,33] 3 (keepable [0,33] ) (0,00;0,33] 3 (veerable [0,22] ) (0,00;0,33] 3 (turnable [0,11]); d8 (-1 0) (0,67;1,00] 2 (disdained [1,00]) (0,67;1,00] 2 (slighted [0,75]) (0,33;0,67] 2 (neglected [0,57]) (0,33;0,67] 2 (despised [0,50]) (0,00;0,33] 5 (misliked [0,33]) (0,00;0,33] 5 (spurned [0,33]) (0,00;0,33] 5 (scorned [0,33]) (0,00;0,33] 5 (overlooked [0,33]) (0,00;0,33] 5 (snubbed [0,33] ); d9 ( 1 -1) (0,67;1,00] 2 (admonitorily [1,00]) (0,67;1,00] 2 (admonitorily [1,00]) (0,33;0,67] 3 (correctively [0,50] ) (0,33;0,67] 3 (exhortatively [0,50]) (0,33;0,67] 3 (rebukatively [0,50] )

(0,00;0,33] 0 (); d10 (1 0) (0,67;1,00] 1 (swimminess [1,00] ) (0,33;0,67] 1 (floatiness [0,50]) (0,00;0,33] 0 (); d 11 (-1 1) (0,67;1,00] 1 (blisteringly [1,00] ) (0,33;0,67] 0 () (0,00;0,33] 1 (swellingly [0,11]); d 12 (1 -1) (0,67;1,00] 1 (startlingness [1,00] ) (0,33;0,67] 2 (shockingness [0,50]) (0,33;0,67] 2 (surprisingness [0,50]) (0,00;0,33] 1 (surprisingness [0,20]); d13 (1) (0,67;1,00] 5 (conceivably [1,00] ) (0,67;1,00] 5 (conceivably [1,00] ) (0,67;1,00] 5 (imaginably [0,67] ) (0,67;1,00] 5 (understandably [0,73]) (0,67;1,00] 5 (formably* [0,67] ) (0,33;0,67] 2 (thinkably [0,50] ) (0,33;0,67] 2 (thinkably [0,40] ) (0,00;0,33] 1 (believably [0,14]); d14 (0 1) (0,67;1,00] 2 (weldability [1,00]) (0,67; 1,00] 2 (machinability [0,67]) (0,33;0,67] 0 () (0,00;0,33] 0 () ; d15 (0 1) (0,67;1,00] 3 (correctedly* [1,00]) (0,67;1,00] 3 (correctedly* [1,00] ) (0,67;1,00] 3 (reformedly [0,67]) (0,33; 0,67] 1 (fixedly [0,50]) (0,00;0,33] 1 (chastenedly [0,33] ); d16 (-1 0) (0,67;1,00] 1 (wrinkledness [1,00]) (0,33;0,67] 1 (contractedness [0,60] )(0,00;0,33] 2 (agedness [0,33]) (0,00; 0,33] 2 (curledness [0,20]); d17 (1 0) (0,67; 1,00] 4 (bewitchery [1,00] ) (0,67;1,00] 4 (bewitchery [1,00]) (0,67; 1,00] 4 (fascination [0,86]) (0,67; 1,00] 4 (ravishment [0,67]) (0,33; 0,67] 4 (enchantment [0,50]) (0,33;0,67] 4 (lurement [0,50]) (0,33;0,67] 4 (enthralment [0,50]) (0,33; 0,67] 4 (transfixion [0,50] ) (0,00; 0,33] 3 (charming [0,13] (0,00; 0,33] 3 (engrossment [0,33]) (0,00;0,33] 3 (engagement [0,25]).


Підвищення дискретизації синонімічного складу, а також узгодження шкал сино­ні­мічності різнокатегоріальних похідних значно збільшує варіативність розподілу онома­сіоло­гічного ресурсу (рис. 2). При восьмикратній дискретизації шкали тезаурус аген­тивних іменників розпадається на 235, а тезаурус фактитивних іменників – на 196 ва­ріантів розподілу. При вилученні з дискретизації лексемного складу синоніміки домі­нант(и) ряду ці показники становитимуть, відповідно, 360 та 273 варіанти розподілу. Зіставлення варіантів розподілу ономасіологічного ресурсу в різнокатегоріальній девер­ба­лізації вкрай індивідуальне. За умови чотиричленного поділу шкал агентивних та фак­титивних іменників із приєднанням домінант(и) до відповідного фрагмента ряду зна­ходимо 260 варіантів розподілу, а без цієї умови – аж 560 варіантів.

Індивідуальний характер розподілу ономасіологічного ресурсу виправдовує його візуалізацію в aтласі таких відношень, який охоплює рівне прийнятій категоризації число ономасіологічних об’єктів у діаграмному представленні. Підбір порогу дискре­тизації шкал диктують міркування їхньої інвентарної насиченості та візуалізаційної зручності. Електронна модель відзначається довільністю запитів й водночас точністю та вичерпністю фактичних ілюстрацій.

Застосування прийомів діаграмного ма­ніпулювання до ономасіологічної динаміки конституентів слово­твірних гнізд оптимізує атлас таких відношень у лексиконі та до­зволяє сформувати новий тип гніздового ономасіологічного слов­ника обсягом у десятки тисяч синонімічних рядів із заданими моделями їхнього сигніфікативного розподілу. Інтерактивна електронна система дозволяє індивідуалізувати та систематизувати пода­вані запити. У першому випадку моделювання ономасіологічної кривої охоплює сино­німіку індивідуального словотвірного гнізда чи його категоріальних типів. У другому відбувається групування кривих категоріальних типів чи словотвірних гнізд на основі ідентичності або подібності розподілів. Групування лексем за збіжністю параметрів їхньої поведінки здатне запропонувати нові мегасемантичні стратифікації лексикону.

Суміжність цифр у межах наведеної пропорційної арифметизації зумовлює гори­зонтальну чи вертикальні спрямованості векторів на графі. Довжина графа (кіль­кість векторів на ньому) скорочується збіжним напрямом вектора у суміжних фраг­ментах.

Побудова графа та його арифметизація розпочинається з кінця ономасіологічної шкали ряду синонімів (порівн. зворотність чисельного запису словотвірної складності в аплікативній граматиці). Арифметизація може включати заголовне слово ряду, яке є невід’ємною частиною його складу. Під час розбивання шкали частині, до якої належить домінанта ряду, логічно відвести роль кількісної основи (еталона) для порівняння ономасіологічного ресурсу інших рівновеликих частин шкали. Зрозуміло, що альтер­нативна версія електронного моделювання допускає виокремлення домінанти з членів ряду. Окрім подачі кількості синонімів у відповідних фрагментах шкали побудова графа ґрунтується на коливаннях у синонімічній близькості до домінанти засобів варіативного вираження різної категоріальності (див. рис. 2).

Рис. 2. Зразок запиту щодо коливання вагових коефіцієнтів при перекатегоризації дієслівної синоніміки (порівн. вагові коефіцієнти близькості до домінанти

у спільнокореневих похідних різної категоріальної належності)
Синоніміка віддієслівного словотвірного гнізда отримує граф розподілу ономасіо­логічного ресурсу. Можливості діаграмного маніпулювання розширюють варіативність такого представлення та покращують візуалізацію, звертаючи увагу на окремі аспекти розподілу з огляду на своєрідності інвентарного складу синоніміки у різних зонах гнізда та категоріальних ділянках лексикону. Місцями введення таких змінних ознак візуалі­зації є ступінь дискретизації шкали та парадигматика віддієслівної похідності.

За роллю домінанти у зворотній синоніміці ряди розпадаються на моносемантні, полісемантні та латентні. Візуалізація цієї особливості можлива за умови виділення домінант(и) з інвентарного ресурсу ряду (порівн. графи на рис. 3). У статтях укладеного зворотного тезауруса суфіксальну варіативність похідних подано після основного (тут найдавнішого з-поміж альтернативних) деривата. Моделювання таких синонімічних рядів можна здійснити й за довільною суфіксальною селективністю. Неповнота переліку рядів відображає категоріальну структуру словотвірної валентності домінанти:


DEFY (13): defy (1.00); face (to confront conflict/trouble, 0.88); scorn (to refuse as a matt.of princ.., 0.78); rebel (to endeav.to overthr.a governm, 0.78); oppose (to hold a contrary opinion, 0.71); challenge (to invite to a contest, 0.67); mock (to dare, 0.50); contravene (0.50); confront (0.50); disobey (0.48); oppose (to fight, 0.40); complain (to express an objection, 0.27); outface (0.25)

1. defying (1.00); scorning (0.78); rebelling (0.81); opposal* (0.71); challenging (0.67); mocking (0.50); contravention [-ing] (0.50); confrontment [-ing, -tion] (0.50); disobeying (0.50); opposal* (0.31); outfacing (0.25)

2. defiance (1.00); facing (0.90); mockery (0.50); disobeisance (0.40); complaining (0.44)

3. defier (1.00); facer (0.87); scorner (0.78); rebeller [-ant] (0.75); opposer (0.70); challenger (0.67); mocker (0.50); contravener (0.50); confronter (0.50); disobeyer (0.48); opposer (0.39); complainant [-er] (0.28); outfacer (0.25)

5. defient (1.00); rebellant* (0.71); opposant* [-ive] (0.58); contravenient* (0.33); disobeyant* (0.50); opposant* [-ive] (0.50); complainant (0.33)

6. defying (1.00); facing (0.86); scorning (0.71); rebelling (0.73); opposing (0.73); challenging (0.67); mocking (0.50); contravening (0.50); confronting (0.50); disobeying (0.45); opposing (0.41); complaining (0.19); outfacing (0.25)

7. defiable (1.00); faceable (0.86); opposable (0.68); challengeable (0.67); mockable (0.67); contravenable (0.33); opposable (0.35); complainable (0.32)

8. defied (1.00); faced (0.86); scorned (0.83); rebelled* (0.77); opposed (0.68); challenged (0.67); opposed (0.39); outfaced (0.33)

9. defiently (1.00); opposively (0.44); opposively (0.33)

11. defyingly (1.00); scorningly (0.67); opposingly (0.72); challengingly (0.50); mockingly (0.50); disobeyingly (0.42); opposingly (0.42); complainingly (0.13)

17. defiance (1.00); facing (0.83); mockery (0.50); confrontage* (0.67); disobeisance (0.42); complaining (0.38)
CHALLENGE (16): challenge (1.00); challenge (to claim, 1.00); challenge (to invite to a contest, 1.00); challenge (to question, 1.00); dare (to defy, 0.93); accuse (0.84); fight (to engage in an encounter, 0.80); emulate (0.75); face (to confront conflict/trouble, 0.71); impugn (0.50); require (to demand, 0.30); question (to ask, 0.29); demur (0.25); mock (to dare, 0.25); ask (to inquire, 0.10); doubt (to entertain doubt, 0.07)

1. challenging (1.00); challenging (1.00); challenging (1.00); challenging (1.00); accusing [-tion] (0.79); emulation (0.75); impugnation [-ing, -ance] (0.60); demurring (0.33); mocking (0.25); doubtance* [-ing] (0.08)

3. challenger (1.00); challenger (1.00); challenger (1.00); challenger (1.00); accuser [-ant, -or] (0.83); fighter (0.79); facer (0.74); impugner [-or] (0.50); requierant* [-er] (0.30); questioner (0.23); demurrer [-ant] (0.25); mocker (0.25); asker (0.10); doubter (0.08)

4. challengee (1.00); challengee (1.00); challengee (1.00); challengee (1.00); questionee (0.43)

6. challenging (1.00); challenging (1.00); challenging (1.00); challenging (1.00); daring (0.93); accusing (0.85); fighting (0.77); emulating (0.75); facing (0.67); impugning (0.50); questioning (0.23); demurring (0.25); mocking (0.25); asking (0.12); doubting (0.08)

7. challengeable (1.00); challengeable (1.00); challengeable (1.00); challengeable (1.00); accusable (0.80); fightable (0.67); emulable* (0.67); faceable (0.79); impugnable (0.50); requirable (0.43); questionable (0.33); demurrable (0.33); mockable (0.33); askable (0.13); doubtable (0.17)

8. challenged (1.00); challenged (1.00); challenged (1.00); challenged (1.00); accused (0.89); faced (0.79); impugned (0.40); required (0.33); questioned (0.14); asked (0.06); doubted (0.09) 11. challengingly (1.00); challengingly (1.00); challengingly (1.00); challengingly (1.00); daringly (0.86); accusingly (0.80); fightingly (0.60); questioningly (0.30); demurringly (0.33); mockingly (0.25); askingly (0.17); doubtingly (0.14)

Рис. 3. Моделювання кривих ономасіологічного розподілу із виділенням домінант(и) рядів при моно- та полісемічності: вісь x – поділ шкали (тут п’яти- та семикратний, відповідно); вісь y – кількість синонімів у фрагментах шкали; вісь z – категоріальна структура синонімізованих гнізд. У нижньому графі домінанти віднесено до ділянки близьких синонімів
Злиття домінанти із зоною високої синонімічності змінює пропорційність шкали за збереження попередньої дискретизації її ономасіологічного ресурсу.

У перекатегоризації латентних синонімічних рядів до слів, які відсутні серед домі­нант прямого тезауруса, подібна зміна синонімічної щільності неможлива (рис. 4):


PATTERN (4): form (to give shape to a thing, 0.96); embroider (to add adornment, 0.63); order (to put in order, 0.53); carve (to form by cutting, 0.11)

2. [patterning] formation (0.95); embroidering (0.60); carving (0.13)

3. [patterner] former (0.96); embroiderer (0.60); orderer (0.50); carver (0.11)

7. [patternable*] formable (0.95); orderable (0.52)

8. [patterned] formed (0.96); embroidered (0.63); ordered (0.55); carved (0.11)

17. [patterning] formation (0.95); embroidery (0.63); carving (0.13).



Рис. 4. Нулювання вагового коефіцієнта домінанти при латентній синонімізації


Підбір міри дискретності залежить від кількості синонімів та насиченості відпо­відних зон їх віддаленості від домінанти (порівн. графи рис. 5). Певні фрагменти шкали при віддієслівній перекатегоризації залишаються лакунами (нульові значення осі y на відпо­відних кривих) у визначеному діапазоні віддалення:
MITIGATE (21): mitigate (1.00); temper (to soften or qualify, 0.88); comfort (to make easy physically, 0.86); cool (to cause to become cool, 0.83); ease (to relieve of pain, 0.83); modify (to moderate, 0.75); mince (to minimize, 0.75); lighten (to make lighter, 0.71); assuage (to alleviate, 0.67); palliate (0.65); reconcile (to bring into harmony, 0.62); excuse (0.50); alleviate (0.50); vaccinate (0.38); decrease (to make less, 0.33); relieve (to lessen;said esp. of pain, 0.29); extenuate (0.29); smooth (to mollify, 0.25); commute (to exchange for sth less sever, 0.25); soothe (0.20); remedy (0.06)

1. mitigating (1.00); tempering [-tion] (0.83); comforting (0.85); cooling (0.78); easing (0.80); modifying (0.67); lightening (0.77); assuaging (0.50); reconciling (0.70); excusing (0.53); alleviation [-ing] (0.50); vaccinating (0.43); decreasing (0.33); relieving (0.27); extenuating (0.40); smoothing (0.33); commuting (0.25); remedying (0.07)

2. mitigation (1.00); temperament (0.83); comfortment* (0.87); easement (0.86); mincing (0.67); assuagement (0.67); palliation (0.59); reconcilement (0.64); excusation (0.50); decrement (0.35); relievement* (0.38); extenuation (0.40); commutation (0.50); soothing (0.22)

3. mitigator [-er, -ant] (1.00); temperer (0.88); comforter (0.84); cooler (0.80); easer (0.81); modifier (0.75); mincer (0.67); lightener (0.83); assuager (0.50); palliator [-er, -ive] (0.63); reconciler (0.62); excuser* (0.50); alleviative [-er] (0.50); reliever (0.29); extenuative [-or] (0.33); smoother (0.33); commuter (0.25); soother (0.21)

5. mitigative [-ant] (1.00); temperant [-ive] (0.75); comfortive (0.80); modificative (0.50); minceative (0.67); palliative (0.86); reconciliatory (0.70); excusive (0.55); alleviative (0.50); vaccinatory (0.60); extenuative (0.40); commutative (0.25); soothful (0.14)

6. mitigating (1.00); tempering (0.88); comforting (0.84); cooling (0.82); easing (0.77); modifying (0.75); mincing (0.75); assuaging (0.67); palliating (0.61); reconciling (0.58); excusing (0.40); alleviating (0.67); vaccinating (0.40); decreasing (0.30); relieving (0.29); extenuating (0.29); smoothing (0.25); soothing (0.23)

7. mitigable (1.00); temperable (0.88); modifiable (0.75); reconciliable (0.56); excusable (0.47); vaccinable (0.43); relievable (0.57); extenuable* (0.40); smoothable (0.50); commutable (0.33); remediable (0.06)

8. mitigated (1.00); tempered (0.88); cooled (0.80); eased (0.80); modified (0.75); minced (0.75); lightened (0.71); palliated (0.65); reconciled (0.70); excused (0.44); alleviated (0.50); vaccinated (0.43); relieved (0.31); extenuated (0.29); smoothed (0.25); commuted (0.25)

17. mitigation (1.00); temperament (0.83); comfortment* (0.88); easement (0.86); mincing (0.67); assuagement (0.67); palliation (0.59); reconcilement (0.64); excusation (0.47); decrement (0.35); relievement* (0.44); extenuation (0.40); commutation (0.50); soothing (0.22)

Рис. 5. Варіативність дискретизації ономасіологічної шкали (від)ієслівної синоніміки


Повне представлення синоніміки гнізд при високій категоріальній насиченості збід­нює наглядність графа. З огляду на це візуалізація синоніміки до словотвірного гнізда може охоплювати його структуру частково за певною заданою логікою, приміром у ме­жах кроків, тактів чи ланцюжків деривації (порівн. графи на рис. 6):
NEGLECT (8): neglect (to fail to attend to responsib, 1.00); neglect (to treat with indifference, 1.00); disobey (0.87); waive (0.69); fail (to be unsuccessful, 0.56); forget (to neglect accidentally, 0.50); overlook (to fail to see, 0.33); shun (0.20)

1. neglecting [-tion] (1.00); neglecting [-tion] (1.00); disobeying (0.86); waiving (0.56); overlooking (0.50); shunning (0.20)

2. neglection* (1.00); neglection* (1.00); disobeisance (0.90); failing (0.38); forgetting (0.40)

3. neglector [-er] (1.00); neglector [-er] (1.00); disobeyer (0.86); failer (0.50); forgetter (0.50); overlooker (0.50); shunner (0.20)

5. neglective (1.00); neglective (1.00); disobeyant* (0.86); forgetful (0.60)

6. neglecting (1.00); neglecting (1.00); disobeying (0.86); failing (0.69); forgetting (0.57); overlooking (0.33); shunning (0.20)

7. neglectable (1.00); neglectable (1.00); waivable (0.57); failable* (0.20); forgettable (0.60); shunnable (0.33)

8. neglected (1.00); neglected (1.00); waived (0.64); failed (0.62); overlooked (0.33); shunned (0.50)

9. neglectively (1.00); neglectively (1.00); forgetfully (0.50)

10. neglectiveness* (1.00); neglectiveness* (1.00); forgetfulness (0.50)

11. neglectingly* (1.00); neglectingly* (1.00); disobeyingly (0.83); failingly (0.67); forgettingly (0.75)

15. neglectedly (1.00); neglectedly (1.00)

16. neglectedness (1.00); neglectedness (1.00)

17. neglection* (1.00); neglection* (1.00); disobeisance (0.92); failing [-ance] (0.38); forgetting (0.40)




Рис. 6. Розщеплення графа віддієслівної синонімізації

за категоріальною парадигматикою


Така препарована візуалізація здійснима в ручному режимі побудови графа. Повна ж візуалізація є передумовою автоматизованого укладання тезауруса [порівн. 5].

Словотвірні фільтри на деривацію заданого категоріального статусу в окремих конс­титуентах дієслівної синоніміки спричиняють коливання вагового коефіцієнта у спільно­кореневих словотвірних рядах. Ономасіологічний атлас опускає нульові значення кривих при категоріальних лакунах у словотвірному гнізді. Якщо ж словотвірні фільтри не да­ють синонімічної рядності, проте відповідна категорія уможливлює транспозицію дієс­лівної домінанти до дериватарію, доцільно зберегти її представлення у тезаурусі.

Укладений лексикографічний об’єкт допускає значну долю експериментування у по­дачі матеріалу. Додаткові епістемічні можливості криються не лише у глибшому розу­мінні параметра довжини синонімічних рядів різної категоріальної природи, а й у злитті категоріальних зон на підставі значеннєвих параметрів і/або їх розщепленні завдяки ономасіологічній чи етимологічній співвіднесеності суфіксів або їх груп. У загально­мовному тезаурусі можливе членування модельованого об’єкта на підставі хроно­логіч­них, етимологічних, тематичних, епідигматичних чи змішаних чинників.
1. Білинський М. Е. Синоніміка англійського дієслова: словник семантичних відстаней. Львів, 1999. 2. Левицкий В. В., Стернин И. Я. Экспериментальные методы в сема­сио­логии. Воронеж, 1989. 3. Скороходько Е. Ф. Сіткове моделювання лексики: лінгвістична інтерпретація параметрів семантичної складності// Мовознавство. 1995. № 6. 4. Тихонов А. Н., Пардаев А. С. Роль гнезд однокорневых слов в системной организации лексики. Отраженная синонимии. Отраженная антонимия. Отраженная омонимия. Ташкент, 1989. 5. Grefenstette G. Explorations in Automatic Thesaurus Discovery. Boston, London, Dordrecht: Springer 1994. 6. Oxford English Dictionary (Second Edition) on CD-ROM Version 3.0. 2002. Oxford: Oxford University Press. 7. Webster’s New World Thesaurus. Prepared by W. D. Lutz. New York: Prentice Hall, 1985.
THE ONOMASIOLOGICAL DYNAMISM IN THE SYNONYMY OF VERBS AND DEVERBAL COINAGES OF ENGLISH
Mykhaylo Bilynskyi
Ivan Franko National University in Lviv

1 Universytetska Str,

79000 Lviv, Ukraine
An electronic model for the study of the derivationally reflected synonymy of verbs is suggested. The onomasiological dynamic of synonymous stringing of varied categorial affiliation offers unitary and combined proportionate filling for equal fragments of the gauged scale. The construed reverse thesaurus of deverbal word-forming families reveals both the categorial structure and suffix variants of the word-forming valence of verbs. Arbitrary analysis options include strings’ length and discreteness shreshold as well as suffix re-writing procedures and three-dimentional vector visaualization possibilities.
Key words: deverbal coinages; synonymy; lexical sets.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка