Мовознавство



Сторінка28/28
Дата конвертації11.03.2016
Розмір4.75 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28
Алла Паславська,
м. Львів



З М І С Т
МОВОЗНАВСТВО 3
Помірко Р. С. Аспекти семантичної категоризації демінутивних суфіксальних похідних в іспанській мові 3

іменника у французьких граматиках XVIII ст. 9

УЗУС УСНОГО МОВЛЕННЯ ТА ВЗАЄМОДІЯ ДІАЛЕКТІВ І НОРМИ 31

В НІМЕЦЬКОМОВНІЙ ЧАСТИНІ ШВЕЙЦАРІЇ 31

Ivan Franko National University in Lviv 36

1, Universytetska Str. 36

Любомир Зубрицький 37

Каузативність та транзитивність – це дві категорії, які мають сфери дотику в чис­лен­них контекстах. Це стосується передусім аглютинуючих мов, яким притаманний морфо­ло­гічний каузатив. Каузативізація, яка здійснюється за допомогою каузативних афіксів, в таких мовах називається транзитивізацією відповідного нетранзитивного дієс­лова [8, с. 72]. Проте це явище не втрачає своєї актуальності і для інших мов. На це зокрема вка­зує збірка “Causativity and Transitivity”, видана Комрі та Полінскі [4]. Вихо­дячи з цього, ставимо собі за завдання прослідкувати співвідношення між категоріями каузативності та транзитивності, акцентуючи увагу на дієсловах, що є носіями цих величин. 37

Характер дії, що розглядається в рамках транзитивності, є однією з ознак каузативної структури, тобто можна говорити про відношення семантичної похідності між транзи­тивністю та каузативністю: “У семантичному плані транзитивні дієслова – це предикати, що походять від каузативних структур” [2, с. 227]. У подальшому Біннік пояснює це відношення докладніше. Він пише, що “всі поверхневі транзитивні дієслова походять від семантичних комплексів, а зокрема від комплексів, що містять у ролі найвищих предика­тів абстрактний предикат, що наближено має значення дієслова cause” [2, с. 218]. У його розумінні каузативне дієслово виникає внаслідок абсорбування різних комплементних предикатів. Один з тих предикатів має приб­лизне значення “спричиняти” (cause). Семан­тичну структуру транзитивного дієслова, що відкриває принаймні два місця для аргу­ментів, можна зобразити (згідно з твердженням Бінніка) за допомогою базисних преди­катів так: 40

Отже, семантична структура моновалентного “run” містить базисний предикат cause, подібно до семантичної структури двовалентного “close”. За цим зразком можна було б кожному моновалентному дієслову надати каузативного відтінку: “singen” = спричинити виникнення гармонійних тонів, “springen” = спричинити рух вперед внас­лідок силового відштовхування від землі за допомогою ніг. Ця інтерпретація предиката CAUSE не підходить для каузативних дієслів. Вона нечітко передає каузативні від­ношення і не годиться для їх відмежування. 40

Ivan Franko National University in Lviv 44

1, Universytetska Str. 44

PRAGMATIC APPROACH TO VAGUENESS 45

ПРАГМАТИЧНИЙ ПІДХІД ДО ПРОБЛЕМИ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ 51

THE MEANING AND FUNCTIONING OF PRONOUNS 56

(grammatical and semasiological aspects) 56

Олександр Огуй 57

LEXICOGRAPHIC DEFINITIONS OF POLYSEMANTIC WORDS: 60

The paper tackles major ways of presenting the words’ meaning in their dictionary definitions. These are aimed at expounding the paradigmatic, epidigmatic and syntagmatic properties of the lexicon. On the grounds of quantitative analysis the author suggests that dictionary definitions do not reflect so much the meaning itself as ways of its interpretation. 60

Key words: explanatory dictionaries; definitions. 60

Таблиця 1 75

Семантична характеристика іменних компонентів 75

стійких дієслівно-субстантивних словосполучень 75

Оксана Лозова 132

Львівський національний університет імені Івана Франка 132

Oksana Lozova 139

ШЕКСПІРІВ "ГАМЛЕТ" У ПЕРЕКЛАДІ МИХАЙЛА РУДНИЦЬКОГО 156

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна 167

Oleksandr Rykhlo 175

V.N.Karazin National University in Kharkiv 175

Орест Толочко 191

БЕЗСПОЛУЧНИКОВІ СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ, ЩО ВИРАЖАЮТЬ 202

КАУЗАЛЬНІ ВІДНОШЕННЯ (КОНТРАСТИВНИЙ АНАЛІЗ) 202

БЕЗСПОЛУЧНКОВІ СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ… 207 203

СЕМАНТИЧНИЙ СТАТУС ПРИКМЕТНИКА ¢gaqÒj 214

У РОМАНІ ГЕЛІОДОРА “ЕФІОПІКА” 214

THE Emotional level of THE IMAGE OF Tibullus’ rural idyll 223

Яна Павліщева 224

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна 224

HENRY MILLER AS A THEORIST OF LITERARY STUDIES 227

AND PHILOSOPHER 227

Yana Pavlishcheva 227

Марія Шеррер 228

Андрій Цяпа 251

257


Гapoльд Мальковський 265




1 "On n'entend point ici par le mot de cas ce que les grammairiens latins entendent par le mot casus (...) On entend seulement, à l'égard de l'article, chaque variation que l'article peut recevoir étant joint au nom; et à l'égard du nom, chaque état dans lequel le nom peut être considéré; et les différents états du nom aussi bien que les différentes variations de l'article, s'appellent déclinaison" [10, c. 134]

2 Саме так вчинить згодом Н. Бозе [3], приклад якого наслідують Ж. Дамурет і Е. Пішон [5] та інші.

3 У результаті він приєднався до думки Реньє-Демаре, твердячи, що нерідко “Un” вживається як еквівалент артикля “le”. Пор., наприклад: “D’autres fois Un insinue l’unité numérique dans un objet particulier mais d’une manière indéterminée et vague, sans marquer quel est cet objet particulier: comme J’ai rencontré un homme ce matin. Un s’emploie alors en français en la place de l’article défini, pour marquer un homme particulier, mais sans montrer déterminément quel est l’homme sur qui tombe cette distinction” [10, с. 168–169].

4У цитованому визначенні термін “об’єкт” (objet) можна тлумачити двояко: під ним можна розуміти слово як мовну одиницю або ж реальний предмет його позначення. Ширший контекст, коли Дюмарсе розглядає слово як елемент структури речення [6, с. 428–430], дає змогу пере­конатися, що термін “об’єкт” стосується предмета позначення, а не слова як такого.

5 “Les prépositifs désignent donc des individus déterminés dans l’esprit de celui qui parle: mais lorsque cette première détermination n’est pas aisée à apercevoir par celui qui lit ou qui écoute ce sont les circonstances ou les mots qui suivent, qui ajoutent ce que l’article ne saurait faire entendre: Par exemple, si je dis: Je viens de Versailles, j’y ai vu le Roi, les circonstances font connaître que je parle de notre auguste monarque: mais si je voulais faire entendre que J’y ai vu le roi de Pologne, je serais obligé d’ajouter de Pologne à le roi” [6, с. 448].

6 Про детермінованість іменника як результат предметної співвіднесеності його значення див. працю Т. В. Строєвої та Л. Р. Зіндер [1].

7 Приклад Н. Бозе [3, с. 237].

8 Один з прикладів використання діалектного мовлення в письмовій формі подано у додатку 1.

9 Опитування було проведено у січні 2004 р. серед 50 учнів обох восьмих класів вільної гімназії міста Базель (Freies Gymnasium Basel).

10 Приклад з Rhygwäggi Stamm Fastnacht 2003.

11 Ці та інші критерії для структурних відмінків розглядаються у Шмідт докладніше [16].

12 Перссон вважає, що у випадку з “lesen” зміна стосується суб’єкта та об’єкта, “тобто суб’єкт та об’єкт підлягають зміні (книжка переходить в стан прочитаності і т. д.)” [14, с. 265]. Ми не поділяємо цієї думки, бо позначення “стан прочитаності” є штучно ство­реним та не передає жодної зміни стану. За цим же зразком можна було б назвати зміну об‘єкта в реченні (3) “станом побаченості”, що виявляється недоцільним.

13 У реченні з дієсловом “sehen” важко встановити, чи вплив реалізується як сприйняття оптичного подразника суб’єктом речення чи як подразнення індивіда, що дивиться, об’єктом в акузативі (з точки зору фізики саме друга альтернатива є вір­ною).

14 Щодо семантичної декомпозиції див. [7, 38ff; 11, с. 50ff; 18, с. 173ff].

15 Приклади взяті з Енгельберга [7, с. 40]. Скорочення, використані в (7) позначають: ES = структура події, LCS’ = мінімальна декомпозиція, LCS = лексична декомпозиція (“lexical conceptual structure”) див. [5] та S = стан, P = процес, T = перехід (Transition) [15, с. 56].

16 Використовуючи цей опиc, Вельке говорить про дієслова дії типу accomplishment. Оскільки в іншому місці (див. [18, с. 181]) дієслова дії називаються “прототипом пауза­тивного дієслова (accomplishment-дієслова), а також каузативного відношення в німець­кій мові взагалі”, ми без обмежень говоримо про каузативність.

17 Приклади різних типів дієслів у цьому реченні взяті з Вельке [18, с. 187f]. Ці дієслова поділяються на основі часової структури подій, які ці дієслова позначають, на achievement, state, activity und accomplishment. У лінгвістичній традиції ці поняття затвер­див Вендлер [17]. Вони корелюють з чотирма аспектуальними класами. Їхнє розмежу­вання та дефініції проблематичні і спрощено характеризуються за допомогою ознак “статичні/динамічні”, “гомогенні/негомогенні”, “± тривалість у часі”: state = статичні, гомогенні, + тривалість у часі; activity = динамічні, гомогенні, + тривалість у часі; accomplishment = динамічні, негомогенні, + тривалість у часі; achievement = динамічні, негомогенні, - тривалість у часі. [7, с. 36ff; 18, с. 170ff].

18 Здавалося б на відміну від цієї тези у розділі “Nom-Akk-Konstruktionen” Дюршайд стверджує, що “відмінкові конструкції, у які поряд з номінативом і акузативом не можна приєднати ще один об’єкт у дативі, є, зазвичай, такими, в яких сильна афективність об’єктного референта залишається нереалізованою [...]. Агенс у Nom-Akk-конструкціях, які не можна розширити ще одним дативом, можуть бути лише слабо агентивними чи неагентивними” [6, с. 217]. Висловлення Дюршайд та наше не виключають одне одного, бо Дюршайд, аналізуючи бінарні конструкції, не бере до уваги такі конструкції, які мож­на розширити за допомогою Dativus commodi чи Pertinenzdativ, тобто конструкції з кау­зативними дієсловами. Залишаються лише семантично слабкотранзитивні дієслова, такі як: fürchten, erwarten і т. д. Згадане вище розширення відмінкових рамок вказує на аген­тивний характер відповідного дієслова. Проте додані дативи не залежать від дієслівної валентності [12, с. 65ff].


19 Цей та інші методи, які використовуються для створення прототипного концепту, розглядає Кляйбер [10].

20 I would consider here only some kind of semiotic approach (as it would be made clear later, I would avoid calling it entirely “semantic”), so I would leave aside ontological and epistemological approaches.

21 Besides, consider the adventures of Gulliver.

22 I am not maintaining here that vagueness is relativity. I argue just that sometimes vague words are used to express relative properties but that always (almost?) their applicability is relative to situation. To put it most briefly: relative words are intended for comparing two or more explicitly given objects. Vague, but not relative words are for describing one object compared to overall situation. Thus, one vague expression could comprise very many (and, as usually, indeterminately many) precise relative phrases, each for one aspect of the situation.

23 Personal discourse is close to what we mean by 'everyday language', impersonal discourse is a sort of natural but technical jargon.

24 I consider this partial “privateness” of language one of major coefficients that amount to vagueness. Vagueness is a way to blurr, or to plane off, personal differences in meaning.

25 It is not so, thus, that sometimes we do not know to what we refer with our expressions. When we refer, we know. When we do not know, we do not refer.

26 Falsehood may occur in general statements – if there is an instance of subject to which the speaker is not apt to apply the predicate.

27 According to this typology, languages with OV have co-occurring word order patterns in the order operator (e.g. object, adverbial, adjective) before operand (e.g. verb, auxiliary, noun), while VO languages have just the reverse. According to “Natural Serialisation Principle”, languages will serialise all their operator-operand pairs either as operator before operand, or operand before operator:

[Operator [Operand]] in OV languages

{Operator{Operand}} [[Operand] Operator] in VO languages

(after Hawkins [3])




28 Iconic motivation embraces widely differing cases where some linguistic form, or set of forms, in some sense mirrors non-linguistic reality McMahon [10].

29 Текст елегії взято за виданням A. Cartault [3], але з урахуванням зміни у послідовності віршів, яку запропонував Р. Ріхтер ще 1873 р. [5].Зараз її приймають багато дослідників. Ця зміна поля­гає у вилученні фраґмента 25­32 і розташуванні його між 6- і 7-м віршами (див. про це [4]).

30 Напр., П. Джеймс пише, що "paupertas – це, радше, існування на невеликі або скромні засоби, що в античні часи не обов’язково свідчило про рівень життя за межею бідності" [2, с. 123]

31 Purus тут, очевидно, означає “простий, без прикрас” – [див 1, с.836-837]

32 Очевидно, тут ідеться не про плоди як такі, а про вигоду, користь, результат (пор. [5, с.442])

 Вже згодом, 1982 р., Борис Глинський надрукував у Парижі свою докторську дисертацію “Ivan Franko et Emile Zola”.

33 Невизначене місце (нім. Unbestimmtheitsstelle) – термін уперше вжив Р.Інґарден для позначення загальності текстових значень. Невизначені місця утворюються у тексті внас­лідок вибіркового зображення окремих подій та речей та вимагають додаткової коняре­тизації в процесі читання. Те саме явище позначають також поняття недоокрес­леного місця, текстуальної лакуни та фігури замовчування [3, с. 664; 5, с. 609].

34 До фіктивних реципієнтів зараховують категорії: ідеального читача (нім. idealer Leser), інтенційного читача (нім. intendierter Leser) та імпліцитного читача (нім. impliziter Leser) [14, с. 56–60].

35 Імпліцитний читач (нім. impliziter Leser) – термін, запропонований представником Констанської школи рецептивної естетики В. Ізером, для узагальненого позначення всієї сукупності наявних у тексті ролей, вказівок та настанов, які звернені до реального читача з метою здійснення відповідного впливу на сприймання та інтерпре­тацію змісту есте­тичного послання [14, с. 60–61].

36 Уявний або інтенційний читач (нім. imaginierter oder intendierter Leser) – надуманий автором адресат естетичного послання, образ якого повстає та виформовується в автор­ській уяві разом з художнім задумом твору. Такий реципієнт втілює фіктивного учасника естетичної комунікації, до якого подумки звертається письменник упродовж усього про­цесу текстового скриптування [16, с. 57–58; 27, с. 57; 26, с. 160; 166].

37 Цит. за: Сивокінь Г. Одвічний діалог. – Київ, 1984. С. 82–83.

38 Використовуючи феноменологічний метод дослідження текстового матеріалу, “женев­ці” Ж. Пуле, Ж. Старобіньський і Ж.-П. Рішар вважали, щоб “з’ясу­вати світобачення автора та його духовну ідентичність” потрібно аналізувати, організовану людською сві­домістю, мовну структуру літературного твору [5, с. 605].

39 Цит. за: Бандровська О. Творчість Девіда Лоджа і академічний контекст. Київ, 1998. С. 39–40.

40 На думку швейцарського германіста та засновника літературознавчого напрямку “внутрішньо-текстової інтерпретації” Е. Штайґера, ідеальний обсяг енциклопедичної компетентності полягає “в особливій здатності реципієнта розглядати художній твір у контексті знань цілої історії людства” [22, с. 29].

41 На таку думку може наштовхнути стаття Анни Шестак “Секрет популярності Пауло Коельйо” і, зокрема, такі рядки: “Стиль Коельйо іноді називають “фармацевтичним”, мотивуючи таке визначення однотипністю “рецепту” кожного його бестселера” [7, с. 165–170] .

42 “Типово австрійським є саме ставлення Канетті до власної творчости, власної удачі, власної слави. Як Грильпарцер, як Музіль, як Кафка, як Брох, він писав і не поспішав публікувати написане, виявляв байдужість до тимчасового успіху і ладен був чекати свого часу” [5, с. 7].

43 Д. Затонський про працю всього життя Канетті “Масу і владу”: “Поставивши останню крапку, він записав у свій нотатник: “Тепер я кажу собі, що мені пощастило схопити сторіччя за горло” [5, с. 12].

44 “У листопаді 1936 року Канетті виступив на вечорі, присвяченому п’ятдесятиріччю Германа Броха, стверджуючи: “Справжній поет, яким ми його бачимо, — здобич свого часу, цим часом ув’язнений, йому скоряється, є його найпослідущим рабом” [5, с. 10].

45 “Поняттєве цікавить мене так мало, що я в свої 54 роки свідомо не читав ні Арістотеля, ні Геґеля. Це так не лише тому, що вони мені байдужі, я не довіряю їм. [...] Чим суворішою і послідовнішою є їхня думка, тим більшим є викривлення світу, який вони витворили. Я хочу справді бачити й мислити по-новому. І тут не тільки самовпевненість, як можна гадати, а натомість незгладима пристрасть до людини і все більша віра в її невичерпність” (тут і далі переклад з німецької А. Ц.) [11, с. 24].

46 “Фазу догматизації […] репрезентував, на думку Б[рентано], німецький трансцен­дентально-критичний ідеалізм, представників якого й трактував філософ як головних опонентів: без подолання їх спадщини, за Б., неможливий вихід у новий період культурно-історичного розвитку Європи” [2, с. 123].

47 “Новоявлені політичні режими виявляються результатом “політичного диктату мас” [...] 19 ст. втратило “історичну культуру”: більшовизм і фашизм [...] є вираженням, за Ортеґою-і-Ґассетом, руху назад. Свою частку історичної істини вони використовують … антиісторично” [6, с. 201].

48 “У промові “Фах поета”, виголошеній 1976 року в Мюнхені, він процитував запис, зроблений невідомцем напередодні Другої світової війни: “Якби я був справжнім поетом, мені, мабуть, вдалося б відвернути війну”. Канетті усвідомлює, що ця думка простаку­вата, а проте вона його приголомшила: “Якась ірраціональна претензія на відповідаль­ність — ось що мене тут привабило й зачарувало”[5, с. 10].

49 “З першої публікації Еліаса Канетті “Аптону Синклеру виповнюється 50 років” [...] і до другої частини автобіографії “Факел у вусі”, що з’явилась 1980 р., психоаналіз і критика його є визначальним елементом всіх праць Канетті” [17, с. 7].

50 Порівн.: Галич О. Мемуаристика на порозі ХХІ віку [3] та Die Autobiographie: zu Form und Geschichte einer literarischen Gattung [15].

51 Ральф Траутвайн, автор ґрунтовної роботи про автобіографічну творчість Канетті, надіслав письменнику листа, в якому попросив того про пораду й обмін думками, і отримав листа у відповідь, в якому Канетті відмовився і вказав на свої твори як на головне джерело своїх думок [18].

© Помірко Р., 2005
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка