Мовознавство



Сторінка8/28
Дата конвертації11.03.2016
Розмір4.75 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   28

THE MEANING AND FUNCTIONING OF PRONOUNS

(grammatical and semasiological aspects)



Roman Dudok
Ivan Franko National University in Lviv

1, Universytetska Str.

79000, Lviv, Ukraine
The article is concerned with the study and functioning of the pronoun semantic essence. The author supports the idea that the semantic content of the pronoun accounts for its close relation to the speech subject as a centre of narration. It is shown that only subject related words can be referred to the pronoun category. A classification of the pronoun on the basis of proximity (nearness) to the subject has been suggested. The author concludes that the meaning of the pronoun is to be treated as a semantic differential feature and the words denoting relation have their own meaning.
Key words: semantic differential feature; subject related words; objective/subjective features; invariant meaning.

ЛЕКСИКОГРАФІЧНІ ДЕФІНІЦІЇ ПОЛІСЕМІЧНИХ СЛІВ: ОСНОВНІ ТИПИ ТЕХНІК (на матеріалі DUDEN-Universalwörterbuch)

Олександр Огуй



Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Розглянуто способи семантизації слів у німецькій лексикографії. Проведено порівняльно-кількісний аналіз подачі у ній парадигматичних, епідигматичних та синтагматичних властивостей слова.
Ключові слова: тлумачні словники; дефініції.

Die Definition ist eine logische Gleichung:



Definiendum (das zu Definierende) = Definiens

(das Definierende). Die beiden Seiten können

einander ersetzen. [11, c. 16]
Попри велику кількість досліджень, присвячених проблемам дефініцій [1; 3; 4; 6; 7; 9; 11; 12]), форма опису в лексикографії залишається “проблемою в собі”. У центрі лекси­кографічних дискусій перебувають питання про те, чи дефініція справді описує значення, які ж техніки формування дефініцій є релевантними чи адекватними для відтворення значення. Дослідники спробували замінити термін дефініція іншими  експлікація, репре­зен­тація, симуляція, що практично ніякої користі не принесло, а спри­чинило нові дис­кусії щодо розмежування цих понять. Недаремно Дж.Айто [7, c. 50–1] звер­тав увагу на подібність проблеми дефініції у лексикографії до великої скрині Пан­дори, віко якої намагаються тримати зачиненим, бо з цього починається вся проблема.

Зупинімося на головному завданні одномовної лексикографії  продукуванні від­по­відних дефініцій [10, c. 21], його основних техніках. Враховуючи операціональне визна­чення Ю. Караулова [3, c. 76] про значення як шпальту тлумачного словника, а сему  як окреме слово з неї, розгляньмо, наскільки словникова дефініція є значенням слова.

Визначення або дефініція  це логічна дія, за допомогою якої розкривається сутність означуваного предмета (тобто найістотніші ознаки змісту), причому водночас виділяють диференційну ознаку, яка відрізняє цей предмет від суміжних у межах цієї системи [2, c. 83; 5, c. 327]. У лексикографії ця логічна дія має за мету описати лексичне значення як мовний феномен за допомогою деяких технічних прийомів чи технік. Отже, дефініція, на нашу гадку, є не стільки самим значенням, як способом його усебічної ре­презентації.

Для операцій з самим поняттям (його інтенсіональними характеристиками, які спів­від­носяться з епідигматичними характеристиками значення), ми користуватимемося тер­міном дефініція, а в операціях з його описовими характеристиками (парадигматич­ними чи синтагматичними) з’являтиметься термін експлікація. Родовим для них буде термін спосіб опису.

Кількість дефініційних та експлікативних технік обмежена. В одномовній лексико­гра­фії зазвичай розрізняють такі протиставлення технік: а) лінгвістичну чи енциклопедичну техніку (за функціональним принципом); б) остенсивну чи вербальну (за використання наочностей чи словесних дефініцій); в) формально-екстенсіональну чи змістовно-інтен­сіональну (за мінімумом чи максимумом суттєвих ознак); г) стверджувальну чи унор­мувальну (стосовно співвідношення норма-узус) [див. 11, c. 17]. Детальніший огляд дефі­ніційних класифікацій пропонує Н. Вебер [12, c. 19–32].

Розгляньмо лінгвістичні словесні інтенсіонально-екстенсіональні способи опису [9, c. 104; 11, c. 18; 12, c. 20–30], за допомогою яких можна оптимально виразити полісемію слів. До них належать, враховуючи основні системні характеристики слова, три найваж­ливіші об’єднання парафрастичних інтенсіональних технік та одна допоміжна техніка (коментар) і їх комбінації, які можна використовувати для опису лексики:

1) парадигматична техніка чи тип експлікації: а) через синонімічні пояснення типу “Bedeutung ist Sinn”; б) через антонімічні пояснення типу “schlecht – nicht gut”, за якою значення слова не розкладаються на частини, а замінюються їх еквівалентами;

2) логічна техніка пояснення (дефініції), яка ділиться на два типи: А (аналітичний) та Б (синтетичний):

2А а) визначення через гіперонім чи декілька гіперонімів, тип voler : se soutenir et se dиplacer dans l’air au moyen d’ailes [за 11, c. 27]; б) через вказівку на найсуттєвіші ознаки поняття з наведенням їхніх диференційних ознак: tapfer - 'kühn, mutig, standhaft'; в) через посилання на похідні чи інші морфологічні варіанти слова (інакше кажучи, морфо-семантична дефініція): fruchtbar 'reiche Früchte tragend', де компоненти тлумачення наближаються, але не повністю відповідають семам різного рівня узагальнення (гіперо-німи – гіпоніми);

2Б а) визначення через дефініцію, тип: “Spiel ist eine Betätigung, die man selbst will”; б) через правило, тип ich (als grammatische Kategorie): Person, in der man von sich selbst spricht; Bezeichnung für die eigene Person; б) через відношення до відомих речей (Nacht: Zeitraum etwa zwischen Sonnenuntergang u. Sonnenaufgang); в) через каузальну вказівку на причину, тип: Knall: plützlicher, sehr harter, heftiger Laut von einem Schuß, einer Explosion); г) через екстенсіональний перелік (декількох чи більшості) денотативних елементів па­радигми, тип: Eltern, die: 'Vater und Mutter'; Theater, das- 'Sammelbezeichnung für: Schau­spiel, Oper, Operette, Bühnentanz usw.'; д) через вказівки на партоніми (частини цілого), тип: Gliedmaßen: Arm und Bein des Menschen; Tatzen der Tiere; е) через вказівки на голоніми (сукупності цілого), тип armée: ensemble des soldats d’un pays; є) через апроксимативні наближення до якогось денотату, тип: Espresso, der: eine Sorte vom Kaffee; a kind of. Цей тип, що включає пояснення цілого через перелік частин, лише вказує на підпорядковані поняття, не завжди виділяючи семи.

3) синтагматичний екстенсіональний тип експлікації, при якому перелічуються класи семантичної чи лексичної сполучуваності відповідних слів (brav - 'gehörig' [Kind]; 'munter und rüstig' [Oma] тощо). Цей уживаний тип дефініційної техніки, про що, як правило, не згадують у лексикографічних виданнях, оперує не зі значеннями, а їхнім вираженням. Додатково до дефініції може також з’являтися коментар, в якому зазначено сполучу­вальні обмеження чи граматично-морфологічні особливості лексеми.

Поява різних технік зумовлюється різною природою описуваних слів, коли дово­ди­ться визначати у тлумачному словнику такі різні слова як ich, oder, leibeigen, Kreis, Million, Haus, Romantiker, Gotik тощо. Саме тому ці техніки з’являються не у “чистому” вигляді, а здебільшого у комбінаціях (опис і синонім; опис і хімічна формула тощо), на­приклад: stehlenце 'widerrechtlich wegnehmen, entwenden'. Вживання цих технік зале­жить від обсягу словника, його призначення та кола користувачів, а також від належності слова до того чи іншого класу слів [див. 10, c. 17].

Це й підтверджує кількісне вивчення дефініційних технік, яке ми провели на мате­ріалі словника Дуден [8]. На підставі довільної вибірки з 50 сторінок словника з ураху­ванням частотності літер були отримані дані про дефініції 3051 слів, які становлять 3,9 % 120-тисячного словника німецької мови.
Таблиця

Техніки семантизації та їх використання у DUDEN-UNIVERSAL



У таблиці, враховуючи кількість вихідних слів (лем) та їхніх значень (семем), визна­чено коефіцієнт полісемічності (КП) для кожної частини мови, а на підставі відношення основних технік: парадигматичної (І.1), логічно-аналітичної (І.2) та логічно-синтетичної (І.3) до числа семем розглядався коефіцієнт техніки (Кт).

Ознайомлення з результатами вибірки показує переважання кількості семем над кіль­кістю лем, що засвідчує їхню деяку полісемічність (середній коефіцієнт полісемічності 1,67). Величини коефіцієнта полісемічності (КП) за частинами мови зберігають ту ж ієрархічну послідовність, що властива мовам Європи: дієслово – прикметник – іменник – прислівник.

Кількість технік перевищує кількість семем, що засвідчує спробу укладачів визначити семантику слова якомога повніше, оскільки семантика полісемічного слова важко вкла­дається у “прокрустове ложе” дефініційних технік (середній коефіцієнт техніки 1,67). Найбільше використання технік припадає на допоміжні частини мови (прийменники, спо­лучники, вигуки) тощо, значення яких важко диференціювати, що засвідчує їх найви­щий коефіцієнт техніки – 2,73.

Несподіване переважання парадигматичної синонімічної техніки 1.1 серед іменників, що й показує високий коефіцієнт техніки – 1,397, пояснюється спробою лексикографів описати реалії іншомовних культур знайомими, синонімічними словами. Детальніше роз­різнення між парадигматичною синонімічною та антонімічною засвідчує доміну­вання синонімічної техніки. Парадигматична антонімічна техніка, за повною таблицею, над­звичайно рідкісна й фіксується лише серед прикметників (6 випадків) та дієслів (3). Це можна зрозуміти  користувачеві (носієві мови) нелегко (порівняно з простою суб­ститу­цією як при визначенні синонімами) встановити, “вгадуючи” за допомогою антоні­мів обхідними шляхами через суперечності, значення слова  в антонімах можуть збіга­тися лише декілька спільних семантичних ознак. Ця ситуація значно ускладнюється у випадках із градуальною антонімією (lauwarm – ‘saukalt’).

Як видно, лексикографічні дефініції виражають значення, але, практично, ним не є, якщо враховувати різні типи експлікативних технік та їх поєднання, потрібні для відоб­ра­ження конкретного значення. Залишається відкритим питання, наскільки компоненти тлумачення відповідають семам значення. Словникова дефініція є не стільки значенням, як лише доступом до нього, якість якого визначається компетенцією лексикографа, об’єк­тив­ними методами для її визначення. Дослідження теоретичних (виділення зна­чен­ня, семи) та практичних (оптимальне використання технік) проблем доцільно продов­жити на матеріалі інших словників (Варіга тощо).


1. Берков Л. А. Слово в двуязычной лексикографии. Таллин, 1977. 2. Горский Д.П. Логика. Москва, 1958. 3. Караулов Ю. Н. Общая и русская идеография. Москва, 1976. 4. Кисилевский А. И. Синонимические средства и тавтология в определениях толковых словарей//Теоретические проблемы семантики и ее отражение в одноязычных словарях. Кишинев, 1982. 5. Кондаков Н. И. Введение в логику. Москва, 1967. 6. Щерба Л. В. Опыт общей теории лексикографии//Щерба Л.В. Языковая система и речевая деятельность. Ленинград, 1974. 7. Ayto J. The Vocabulary of definition//D. Goetz, Th.Herbst (Hg). Theore­tische und praktische Probleme der Lexikographie. München, 1984. 8. Duden Deutsches Universalwörterbuch. 3. Aufl. Mannheim, Wien, Zürich, 1996. 9. Henne H. Prinzipien ein­sprachi­ger Lexikographie//Probleme der Lexikologie und Lexikographie. Düsseldorf: Schwann, 1976. 10. Knowles F. Möglichkeiten des Computereinsatzes in der Sprachlexikog­raphie//Theorie und Praxis des lexikographischen Prozesses bei historischen Wörterbüchern: Akten der Internationalen Fachkonferenz. Tübingen: Niemeyer, 1987. 11. Olšanski I.G. Moderne deutsche Lexikographie. Ein Hilfsbuch zur deutschen Lexik. Moskau: Vysšaja skola, 1979. 12. Weber N. Formen und Inhalte der Bedeutungsbeschreibung //N. Weber (Hg), Semantik, Lexikographie u. Computeranwen­dungen. Тübingen: Niemeyer, 1996.

LEXICOGRAPHIC DEFINITIONS OF POLYSEMANTIC WORDS:


MAJOR PRESENTATION SCHEMES FOR GERMAN AS BASED ON

DUDEN-UNIVERSALWÖRTERBUCH
Oleksandr Oguy
Yuriy Fedkovych National University in Chernivtsi

2, Kotsiubynsky Str.

58012 Chernivtsi, Ukraine

The paper tackles major ways of presenting the words meaning in their dictionary definitions. These are aimed at expounding the paradigmatic, epidigmatic and syntagmatic properties of the lexicon. On the grounds of quantitative analysis the author suggests that dictionary definitions do not reflect so much the meaning itself as ways of its interpretation.

Key words: explanatory dictionaries; definitions.



ПРОДУКТИВНІСТЬ СУФІКСАЛЬНОЇ ДЕРИВАЦІЇ ВІД РОМАНСЬКИХ ДІЄСЛІВНИХ ОСНОВ В ІСТОРІЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ
Ольга Білинська
Львівський національний університет імені Івана Франка
На підставі історично засвідчених віддієслівних утворів різноманітного кон­ституентного складу та категоріального статусу реконструйовано продуктивність усіх основних суфік­сальних моделей віддієслівного словотворення, яка співвідносна з джерелами романсь­кого впливу на цю частину дериватарію англійської мови.
Ключові слова: віддієслівне словотворення; етимологія; корпусна дериватологія.
Вступні зауваги. Дослідження розвитку лексичного складу мови може мати завдан­ням виявити реально існуючі, проте не завжди легко доступні, лексичні об’єкти. Під останніми розуміють такі масиви фактів та їхнє представлення, які дають нову інфор­мацію про лексичну систему. Значна евристика щодо цього завдання прихована в елект­ронному моделюванні та корпусній лінгвістиці.

Історично-корпусний підхід у лексикології має предметом свого вивчення часову дистрибуцію одного або декількох масивів лексичних чи словотвірних фактів. Разом з адекватними до поставлених завдань шляхами доступу до себе та способами пред­став­лення результатів доцільно сформульованих запитів ці масиви становлять верифі­каційне середовище реконструкції змін та станів у лексико-семантичній системі. Така реконст­рук­ція поряд із актуальними для історичної лексикології власними пізнавальними зав­даннями може становити інтерес також і для осмислення онтології сучасного лекси­кону мови.

Аналіз матеріалу за вимогами корпусного підходу в історичній лексикології ґрун­ту­ється на задокументованих прецедентах його вживання. З огляду на добір та покриття джерел текстовою частиною монументальних історичних словників англійської мови приймемо як самодостатні датовані текстові прототипи повної вибірки з [15].

Засвоєння одиниць французької та латинської етимології – визначальна типологічна риса лексико-семантичної системи англійської мови. Однорідність цих етимологічних плас­тів щодо обставин входження до сприймаючої мови позірна. Точніше взаємне та внутрішнє розмежування цих пластів, зокрема щодо словотворення, виправдане за умови підтвердження відмінностей у відповідних фрагментах дериватарію. Для цього етимо­логічний аналіз лексичного матеріалу слід наблизити до завдань контактології, зок­рема розширивши пізнавальні можливості етимологічної стратифікації (встановлення пластів) відкритими корпусною лінгвістикою можливостями етимологічної стратиграфії – рекон­струкцією взаємного розмежування та об’єднання пластів в умовах конвергентно-дивер­гентних контактних обставин.

Для верифікації етимологічної (не)однорідності наслідків романського впливу на дієслівну систему англійської мови ми намагалися виявити максимальну для кожного англійського рефлекса зафіксовану в етимологічних словниках [9; 10; 13; див., також, 14] кількість ізоглос. Такий прийом мав на меті вибудувати логічний ланцюжок ізоглос, кінцева ланка якого дозволяє припустити здійснення власне контакту між лексичними системами мов. Вагомим підтвердженням міжмовного контакту є текстовий прототип (найраніше зафіксоване вживання) дієслова у мові-реципієнті. Зрозуміло, що сама кон­такт­на ланка міжмовної взаємодії може також охоплювати обидва складники дієслівно-дериваційної пари або лише похідну лексему. В останньому випадку при контакті та ще певний час після цього у дериватарії мови-реципієнта було відсутнє спільнокореневе з ним дієслово.

Стратиграфія романського впливу в лексико-семантичній системі дієслова. Етимо­ло­гічний статус основи – важлива компонента дериватарію мови [порівн. 1]. Романський вплив на лексику англійської мови у досліджуваному тут обсягу поділявся щодо своєї етимології на французьку та латинську компоненти. За хронологією проникнення до мови-реципієнта наслідки цього впливу могли торкатися середньоанглійського періоду або ж виходити за його рамки. Вибірки середньоанглійського періоду (текстові прото­типи з-перед 1500 р.) включають дієслівні лексеми та основи (на підставі засвідчених дериватів) окремих похідних дієслівної мотивації, які зафіксовано як дієслова лише у пізніших текстах.

Пласти французького суперстрату у дієсловах англійської мови вибудуємо від ранніх контактів до подальших взаємин.

До першої хвилі (F1) французького впливу віднесемо англійські основи, які вияв­ляють паралелі у норманських етимонах: abash 1325, … , confound 1290, …, delay 1290, … , remain 1375 , … , sermon 1175 , … , stop 1225, … , summon 1205, … , tempt 1225 , … , ward* 1442 , … (разом 256 основ). Тут факультативною проміжною ланкою етимоло­гіч­ної реконструкції могли бути також і давньофранцузькі форми. Проте з огляду на со­ціа­ль­но-історичні чинники побутування лексем вони не закінчують етимологічної деривації.

Другою хвилею французького впливу (F2) на лексико-семантичну систему середньо­англійського дієслова є умова верифікації етимологічною деривацією у давніх французь­ких джерелах. У цьому випадку сходження до норманського (англо-французького) ети­мо­на відсутнє. Це найбільший щодо кількості одиниць пласт проникнень до середньо­англійського лексикону: abandon 1375, … , bargain 1375, … flatter 1225, …, join 1297, … , meddle 1290, … , praise 1225, … , quit 1300, … , seize 1290, … , warish* 1250 , … (разом 1466 лексем).

Третьому пласту франко-англійського контактування (F3) властиве провадження ети­мологічної деривації до середньоанглійських форм, засвідчених у текстових прото­типах перед 1500 роком. Доволі парадоксально, що для таких дієслів наведені англійською лек­си­кографією ізоглоси у мові-донорі є середньофранцузькими або й пізнішими формами: abolish 1490,…, calm 1399, …, enrich 1382, …, fret 1340, …, impute 1375, …, procure 1290, …,trail 1303, …, verify 1325, … (разом 383 основи)

Можлива причина такої ситуації – у зміщенні періодів процесу кодифікації літера­тур­ної норми англійської та французької мов. При скептичному ставленні до такої аргумен­тації цей пласт можна приєднати до попереднього на підставі браку співвідне­сеності з острівними формами. Зливання масивів фактів – пізнавальний та евристичний засіб в інвен­тарі електронного моделювання. Проте ймовірні дистрибутивні незбіги між цими пластами (див. далі) все ж виправдовують зволікання з цією частиною експерименту.

Наведені три пласти у стратиграфії французького впливу мають умовою докумен­тальне підтвердження лексичних фактів у текстових джерелах мови-реципієнта до 1500 року. Зрозуміло, що проблема словотвірної продуктивності у частині свого обсягу тор­кається ситуації контактування, яке співвіднесене із подальшою словотвірною адапта­цією проникнень.

Пласти французького впливу в історії англійської мови переплетені з латинським впли­вом. Традиційно вважають, що латинські запозичення збагачували реципієнтну сис­тему завдяки посередництву французьких відповідників. Тут ми приймемо розмежування цих джерел романського впливу на підставі ізоглос відповідного рефлекса, засвідчених англійською лексикографією. Наявність французьких ізоглос свідчитиме на користь фран­цузького впливу, їхня відсутність – на користь латинської контактеми. Збіг францу­зьких та латинських ізоглос у рефлексах пізнішого часу у цьому варіанті аналізу від­несений до обох сегментів корпусу.

У першому пласті латинських контактем (L1) найраніший з-поміж спільнокореневих конституентів у майбутньому зазвичай комплексної словотвірної одиниці фігурує у текс­тах середньоанглійського періоду (до 1500 року): abbreviate 1450, …, conjecture 1382…, discuss 1340…, erect 1417…, exhort 1400 …, implore 1500 …, mitigate 1432…, permute 1377…, prosecute 1432… (разом 655 основ).

Виділені середньоанглійські пласти романського суперстрату продовжували побуту­вати у мові-реципієнті. Проте після закінчення середньоанглійського періоду до неї по-тра­пляли нові дієслівні основи латинської та французької етимології. У нашому дослід­женні ці два пласти романського суперстрату в англійському дериватарії виступа­тимуть своєрідним фоном для вивчення словотвірної адаптації попередніх пластів.

Умовою виділення пізнішого класу латинських запозичень є відсутність текстових прото­типів словотвірної основи чи спільнокореневих з нею утворів у середньо­англій­сь­кому періоді. Для латинізмів датування текстового прототипу після середньо­англійського періоду (етимолого-хронологічний пласт L2) значно переважає кількість середньо­англійських контактем: abacinate 1866, abalienate 1554, abdicate 1541, abduce 1537, abduct 1834, aberr* 1536, aberrate 1765, aberuncate* 1731, abigate* 1657 … (разом 2560 лексема). Зрозуміло, що історичні та соціолінгвістичні умови засвоєння латинських проникнень у середньоанглійському періоді та пізнішому часі були різними.

Окрім трьох виділених пластів французького впливу залишається чимало дієслівно-словотвірних пар, що проникли до мови-реципієнта лише з початком чи впродовж ран­нього новоанглійського періоду або й навіть пізніше (F4): abastardize* 1580, abolitionize 1848, absolutize 1936, absterge 1541, abysm* 1611, accent 1530, access 1962, accession 1892 … (2208 лексем). Етимологічна деривація цих англійських рефлексів з мови-донора зазвичай не перевищує хронологічної глибини середньофранцузьких форм, хоча іноді вона сягає ізоглос давнішої хронології.



Словотвірна продуктивність як проблема історичної корпусної лексикології. Продук­тивність словотвірного типу належить до аксіом дериватології. Під нею зазвичай розу­міють кількісний вияв актуалізованої словотвірної потенції. Можливості деривації збіж­ні з наявністю вільних від суфіксальної (категоріальної) заборони лексем [2; 3; 12].

В історичній дериватології квантитативний аспект співвіднесеності двох величин слов­никового ресурсу дещо різниться від сучасного складу дериватарію. Причина цього в імпліцитній частині реалізованої словотвірної потенції. Її результати інколи хроноло­гічно випереджують засвідчені спільнокореневі словотвірні основи. Тому історичну про­дук­тивність суфіксальної моделі можна визначити за кількістю лексем заданого статусу у текстах певного періоду безвідносно до експліцитності у цьому періоді відпо­відних сло­во­твірних основ [порівн. 7].

Віддієслівним суфіксам англійської мови, які корелюють з французькими та латин­ськими джерелами, властива категоріальна та суфіксальна неоднорідність. Іменники, що позначають назви дії, утворені суфіксами романської етимології -tion, -ment, -ance, -age, -ture, а також споконвічним суфіксом -ing. Іменникові утвори на позначення осіб з’яви­лися у результаті валентності основ до суперстратних суфіксів -or, -ee, ive та -ant/-ent. Їм співвідносні утвори із суфіксом -er. Віддієслівні прикметники у суперстратному дери­ватарії утворені запозиченими суфіксами -able/-ible, -ive, -ant, -ous, -ory, та відпо­відними до них вторинними прислівниками на -ly й іменниками на -ness/-ity. Суперст­ратні діє­слова є основами творення дієприкметників теперішнього та минулого часу, які факуль­тативно мотивують прислівники на -ly та іменники на -ness.

Шкала продуктивності суфіксальних типів у термінах природної морфології. Про­дук­тивність належить до ключових понять квантитативного вивчення дериватарію [4; 6; 8]. Основою аналізу суфіксальних типів у їх системно-квантитативному розгляді з по­гляду природної морфології є послідовне зменшення продуктивності варіативних моде­лей стосовно відмічених утворів домінуючої моделі. Основний прийом такого аналізу – по­рівняння укладених вибірок. Вірогідність вибірки має сенс тоді, коли вона фіксує усі відмічені у текстових джерелах приклади, і навпаки – ця вірогідність зменшується, коли вибірка з певних причин не враховує усіх історичних фактів. На жаль у корпусному розгляді неможливо відрізнити історичні словотвірні оказіоналізми від дериватів, яким “судилося” стати нормативними. Проте втрата вживаності (архаїчність лексем) у вибір­ці легко маркована (знак * після лексеми).

Множинність доступу до електронного ресурсу та принципова повторювальність ре­зу­льтатів запиту з вичерпною ілюстрацією формованими списками лексем дозволяє ва­ріанти порівняльного аналізу словотвірної продуктивності: за конкуруючими суфік­саль­ними моделями, за етимолого-хронологічними пластами дериватарію та за онома­сіоло­гічними категоріями, для яких відповідні суфіксальні моделі є виражальними засобами. Евристична сила корпусного аналізу у його вибірковій, виправданій новизною очіку­ваних результатів, множинності, в експериментуванні запитами до матеріалу щодо пере­тину його класифікаційних ознак. Продуктивність суфіксальних моделей отримує абсо­лютне вираження або ж пропорційний розкид у хронологічній дистрибуції текстових прототипів.

У межах досліджуваних суфіксальних моделей віддієслівні іменники розподілено за трьома омонімічними щодо суфіксального cкладу розрядами. Вони позначають “чисту” номіналізацію процесу, номіналізацію процесу, яка здатна до лексикалізації у назву об’єкта, стану чи результату позначуваної дієсловом дії, а також названу лексикалізацію у вигляді фактитивного іменника [порівн. 5]. У корпусній дериватології збіжність дист­ри­буції є підставою для об’єднаної візуалізації результатів словотвірної продук­тив­ності. За критерієм хронологічної глибини можна об’єднати обидві вибірки назв дії та вибірку фактитивних лексикалізацій, оскільки їхні індивідуальні параметри слово­твірної продук­тивності доволі подібні. Тоді відповідні криві будуть відображати від­дієслівні утвори з певним суфіксом, проте нехтуватимуть пізнішими однослівними епідиг­матами.

У перших двох хвилях французького впливу шкали продуктивності суфіксальних імен­никових моделей виявляють переважаючу продуктивність суфікса -ment, на про­тивагу третій та четвертій хвилям та обом латинським пластам, де домінантним форман­том таких утворів є суфікс -tion. У першій з цих трьох хвиль також вагоме місце зай­мають утвори на -ance. У другому (основному) французькому пласті цю роль розпо­чи­нають виконувати деривати на -tion. У латинських пластах продуктивність суфікса



-tion безроздільна. Не можна не помітити боротьби словотвірної активності утворів на -tion у третьому та переважного творення іменників на -tion у четвертому пластах фран­цузьких запозичень (рис. 1).

Конкуруючим з суфіксами романської етимології засобом віддієслівної номіналізації у назву дії є морфема споконвічного англійського походження -ing. У всіх виділених етимологічних пластах переважає її продуктивність при “чистій” (без лексикалізації) но­мі­налізації. Таке спостереження загалом очікуване. Адже лексикалізація чи й ідіо­мати­зація семантики словотвірного похідного [3; 5] виправдовує його запозичальність. Тому цю роль у мові-рецепторі й “повторюють” деривати з романськими суфіксами. Пер­винною функцією утворів із споконвічним суфіксом -ing є словотвірна адаптація. Лише периферійно вони здатні лексикалізуватися (порівн. чисельні значення кривих на рис. 2).


Рис. 1. Діахронна продуктивність суфіксів у номіналізації від суперстратних дієслів (запити включають дані про продуктивність суфіксів у творенні фактитивних антецедентів)



Рис. 2. Продуктивність споконвічного суфікса -ing у творенні чистих номіналізацій (d1), номіналізацій, підданих лексикалізації (d2 ), та фактитивних епідигматів (d17)


В іменниках на позначення осіб з-поміж суфіксів романського походження моти­ваційні романські основи виявляють домінування утворів із суфіксом -or. У всіх ети­мологічних розрядах продуктивність агентивного суфікса -ant/-ent перевищує цей показ­ник для суфікса -ive. Прoдуктивність агентивного суфікса -ant та пацієнтивного -ee одна­кова. Лише у пізніх латинських основах агентивних похідних на -ant майже стільки ж, що й на ve (рис. 3).

Рис. 3. Продуктивність суперстратних суфіксів у творенні назв осіб


У творенні назв осіб наведені агентивні романські суфікси є функціональними сино­німами споконвічного суфікса -er. У словотворенні від мотиваційних латинських основ середньоанглійського періоду та від французьких основ з текстовими прототипами після 1500 р. словотвірна адаптація споконвічного словотвірного форманта -er не така висока як у пластах французької етимології з-перед кінця середньоанглійського періоду. У ла­тинізмах пізнішої хронології цей показник ще нижчий (порівн. спадну дистрибуцію кри­вої 1 на передостанній та останній частинах рис. 4).

У трьох етимолого-хронологічних пластах романського впливу продуктивність діє­прик­метника минулого часу вища, ніж дієприкметника теперішнього часу. Роль утворів на -er у цій відносній продуктивності споконвічних суфіксальних моделей стосов­но наве­дених пластів дещо різна. У деривації від середньоанглійських дієслівних основ агентив­них іменників на -er стільки ж, що й дієприкметників минулого часу. У давніших лати­нізмах та новіших французьких запозиченнях ця співрозмірність ступеня продуктив­ності знижена до дієприкметників теперішнього часу. У пізніших латинізмах обох діє­прик­метників більше, ніж агентивів на -er. Подібний розподіл продуктивності у цих етимо­лого-хронологічних пластах властивий також іменниковому суфіксу -ing (рис. 4). Тому логічно припустити, що поряд із спаданням продуктивності споконвічних імен­ни­кових суфіксів наведена послідовність етимолого-хронологічних пластів дієслівних основ вияв­лятиме підвищену продуктивність романських іменникових формантів.

В ад’єктивному кроці похідності від французьких дієслівних основ переважає тво­рення модальних прикметників. У латинізмах ця роль відведена прикметникам із суфік­сом -ive. Загалом шкалювання продуктивності прикметникових суфіксів у лати­нізмах помітніше, ніж в мотиваційних основах французького походження (порівн. криві 1 та 2 рис. 5).

Рис. 4. Засвоєння споконвічного суфікса -er мотиваційними основами

романської етимології

Рис. 5. Продуктивність прикметникових суфіксальних моделей

від дієслів французької та латинської етимології
У найдавнішому норманському пласті вторинні відприкметникові похідні відсутні. В інших французьких пластах прислівників від модальних прикметників завжди менше, ніж іменників (про конкурентність суфіксів у таких дериватах див. [12]) Подальше спа­дання продуктивності йде через відприкметниковий прислівник до іменника. У пласті давньофранцузького впливу продуктивність деривації від прикметників майже однакова в обох частиномовних кроках. Особливості розподілу продуктивності вторинних похід­них у латинізмах відмінні від французьких основ. У давніших латинізмах вторинних по­хідних обох кроків мотивованих прикметниками куди більше, ніж тих, що походять від модальних прикметників. У молодших латинізмах помітне підвищення продук­тив­ності іменників від модальних прикметників (рис. 6). Отже, з часом незбігів у продуктив­ності між пластами суперстрату меншає. Подібна зовсім природна тенденція до конвер­гент­ності у дериваційному потенціалі від мотиваційних основ різних пластів роман­ського суперстрату помітна при творенні вторинних девербативів через слово­твірну адаптацію мотиваційних дієслівних основ дієприкметниками. Тут прислівники від діє­прикметників теперішнього часу значно продуктивніші від прислівників, мотивованих дієприкмет­ни­ками теперішнього часу. Вторинні іменники виявляють протилежну про­пор­цію. Адже іменників, мотивованих дієприкметником минулого часу, більше, ніж їхніх станових кон­вер­сивів. Сильна опозема першої шкали за продуктивністю сходиться із слабким проти­членом другої. Проте динаміка латинізмів ніби “добігає” за динамікою фран­цузьких про­никнень (порівн. відрив кривої 1 від інших кривих у французьких запо­зиченнях помітний вже з середини XVII ст., а у латинізмах лише з середини XIX ст.).

Рис. 6. Продуктивність моделей відприкметникової похідності від французьких

та латинських мотиваційних основ

Р
ис. 7. Продуктивність моделей віддієприкметникової похідності від французьких



та латинських мотиваційних основ

Короткі висновки. Змодельовані криві є відображенням дистрибуції суфіксальних утворів у діахронних текстових прототипах. Вони побудовані як візуалізація результатів електронних запитів без редагування списків прикладів на основі укладеного словника віддієслівних словотвірних гнізд у незалежному інтерактивному форматі корпусної елект­ронної верифікації. Діахронна словотвірна продуктивність суфіксальних моделей виявляється чинником онтології етимолого-хронологічних хвиль романського впливу на лексико-семантичну систему англійського дієслова.
1. Беляева Т. М. Словообразовательная валентность глагольных основ в английском язы­ке. Москва: Высшая школа, 1979. 2. Земская Е. А. Словообразование как деятель­ность. Москва: Наука, 1992. 3. Полюжин М. М. Функціональний і когнітивний аспекти анг­лійсь­кого словотворення. Ужгород: Закарпаття, 1999. 4. Anshen F., Aronoff M. Morpholo­gical produc­tivity and phonological transparency//Canadian Journal of Linguistics. 1981, No 26. 5. Aronoff M., Anschen F. Morphology and the Lexicon: Lexicalization and Producti­vity//The Handbook of Morphology. A. Spencer and A. M. Zwicky. (eds.). London: Blackwell, 2001. 6. Baayen H. Quantitative aspects of morphological productivity//G. Booij and J. van Marle (eds.). Yearbook of Morphology 1991. Dordrecht: Kluwer, 1992. 7. Baayen H., Lieber R. Productivity and English derivation: a corpus-based study//Linguistics. 1991. No. 29. 8. Bauer L. Morphological Productivity. Cambridge: Cambridge University Press, 2001. 9. Klein E. 1971. A Comprehensive Etymological Dictionary of the English Language. Amsterdam, Oxford, New York: Elsevier Scientific Publishing Company, 1971. 10. Onions C. T., Friedrichsen G. W. S., Burchfield R. W. The Oxford Dictionary of English Etymology. Oxford: At the Clarendon Press, 1966. 11. Plag I. Morphological Productivity: Structural Con­straints in English Derivation. Berlin/New York: Mouton de Gruyter, 1999. 12. Riddle E. A historical perspective on the productiv­ity of the suffixes -ness and –ity//Fisiak J. (ed.). Histori­cal Semantics. Historical Word-Formation. Berlin: Mouton de Gruyter, 1985. 13. Skeat W. W. An Etymological Dictionary of the English Language. Oxford: At the Clarendon Press, 1909. 14. Stone L.W. , Rothwell W. (eds). Anglo-Norman Dictionary. Fasc. 1–6. London, 1977–1990. 15. Weiner E. (ed). Oxford English Dictionary (OED). 2nd CD-Rom edition, version 3.0. Oxford: Oxford University Press, 2002.
PRODUCTIVITY OF SUFFIXAL DERIVATION FROM ROMANCE VERBS IN THE HISTORY OF ENGLISH
Olha Bilynska
Ivan Franko National University in Lviv

1, Universytetska Str.

79000 Lviv, Ukraine
Studied in the paper is a relatedness between transpositional deverbal suffixal productivity and etymological-chronological affiliation of the parent verbs. A system of software sustainable queries to the self-compiled corpus of the OED textual prototypes aimed at establishing the distribution of these dated samples over time together with the visualization curvature has been suggested.
Key words: deverbal word formation; etymology; corpus derivatology.

СТАЛІ ДІЄСЛІВНО-СУБСТАНТИВНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

ЯК ВИЯВ ТЕНДЕНЦІЇ ДО НОМІНАЛІЗАЦІЇ

У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ
Ольга Федоренко
Львівський національний університет імені Івана Франка
Статтю присвячено проблемі значення та функціональних особливостей стійких дієслів­но-іменникових словосполучень у зіставленні із однокореневими простими дієсловами. Особливу увагу звернуто на незбіги у категоріальній семантиці.

Ключові слова: дієслівні оператори; номіналізація; функціонально-семантичний аналіз.
У сучасній англійській мові спостерігається активне вживання утворень типу to give a smile, to have a look, to make a promise, що включають перехідне дієслово та віддієслівний іменник і кваліфікуються як сталі дієслівно-субстантивні словосполучення (СДСС) не- ф­ра­зеологічного характеру. Особливість лексичного значення таких СДСС полягає в усві­дом­ленні їхнього цілісного значення, яке виводиться із значення складових слів і спів­відноситься з одним референтом, а не з двома. Тому еквівалентами СДСС висту­па­ють мо­нолексемні дієслова, дериваційно споріднені із субстантивним компонентом, пор.: I didn’t promise my Minnie anything and Hal hasn’t made any promise to Nell (Anderson).

Формування та активне вживання аналітичних конструкцій вказаного типу відповідає загальній тенденції розвитку предикативних форм у напрямку номіналізації [5, c. 4; 6, с. 88; 15, с. 90; 16, c. 89; 17, c. 289–290] і пов’язане з потребами розширення номінативних за­собів мови. Номіналізація є предметом пильної уваги дослідників, оскільки процеси номіналізації у сучасних мовах настільки активні та значущі як засіб мовної номінації, що вивчення їхніх різнобічних аспектів функціонування стає ключовим завданням [9, с. 42].

Дослідники визначають номіналізацію як позначення процесу не дієсловом, а імен­ником [6, с. 85] або іменними засобами [9, с. 19]. Вона відбиває ситуацію, коли мовний знак (іменник), повністю зберігаючи своє семантичне значення та категоріальну форму, набуває функції іншої частини мови – лексико-граматичної категорії, до якої він не нале­жить (виконує роль дієслова).

Номіналізація базується на формальних і глибинних зв’язках іменника та дієслова. Парадигматично протиставлені частини мови – дієслово та іменник – не є антиподами, їм властиві не лише зовнішні формальні зв’язки, а й зв’язки внутрішні, глибинні, які вияв­ляються у можливості їхньої взаємозаміни в мовленнєвому потоці [9, с. 21]. Ш. Баллі писав, що замкнені у своїх основних категоріях знаки були б надто обмеженим джерелом засобів для численних потреб мовлення, а завдяки міжкатегоріальним замінам думка звільняється, вислів збагачується і набуває різноманітних відтінків [4, с. 430]. Л. Теньєр зазначав, що транспозиція не тільки корисна, а й необхідна, і навіть невідворотна [14, с. 380]. У такий спосіб мова поповнює арсенал засобів номінації, розширює свої номі­на­тив­ні і комунікативні можливості, забезпечує ефективність номінації та комунікації як двох основних сторін мовленнєвого процесу.

Проникнення іменних засобів у сферу пропозитивної семантики – процес давній, він набув поширення ще в індоєвропейському реченні, яке залишаючись простим за фор­мою, за обсягом предикації могло ставати еквівалентом складного завдяки широкому використанню зворотів з віддієслівним іменником [8, с. 376]. Номіналізація насамперед пов’язана з абстрактними іменниками-дериватами. Віддієслівні іменники, вже у назві яких відбивається зв’язок з дієсловом, за своєю природою виражають саму суть номіна­лізації. Означення процесу іменником як найтиповіший прояв номіналізації викликане умовами актуального членування речення, що супроводжується обов’язковою трансфор­мацією тексту, внаслідок чого відбуваються міжкатегоріальні переходи слів (транспо­зи­ція), спричинені позиційними заміщеннями членів речення і відповідною зміною синтак­сичних функцій слів. Віддієслівний іменник, називаючи процес, поєднує в собі семан­тично імпліцитний предикат і корелює з пропозитивною номінацією, яка співвідноситься з реченням за типом свого номінативного значення [3, с. 318]. Набуваючи дієслівних функцій, іменник не втрачає власне іменникових ознак: здатності мати при собі залежне означення тощо.

СДСС відіграють важливу роль у розширенні процесів номіналізації у сучасній анг­лійській мові. У складі СДСС іменник, здебільшого віддієслівний, займає позицію до­датка і виражає незалежну об’єктну розгорнуту номіналізацію [6, с. 88]. Розчленування номінації процесу на два елементи – дієслівний та іменний (V + N abstract) – викликане потребою поповнити парадигму номінативних засобів мови і передбачає розв’язання низки комунікативних завдань, оскільки словосполучення є більш гнучким та тонким засобом творення найменувань, аніж окремі слова [6, с. 89], а іменник, з його гнучкістю і широтою семантичної структури, здатністю заповнювати різні синтаксичні позиції, охоп­лювати значення, властиві для інших частин мови, у комунікативному плані – ваго­мий суперник дієслова. У зв’язку з цим важливою проблемою постає питання співвід­несе­ності СДСС як описової форми номінації дії і окремого дієслова.

У цій статті зроблено спробу висвітлити питання функціонування і взаємовідносин СДСС та корелятивних монолексемних дієслів. Матеріалом для спостереження стали СДСС, вибрані із творів сучасних англомовних авторів. Сталі словосполучення мають дієс­лівний трансформ, що дає підстави вважати їх функціональними синонімами дієслів­ного присудка, однак ця синонімія не абсолютна [10, с. 58]. Проведене дослідження до­водить, що СДСС можуть відрізнятися від монолексемних дієслів, що корелюють з ними, за: 1) семантикою; 2) стилістичними характеристиками та сферою вживання; 3) дистри­буцією.

С е м а н т и к а. Як засвідчує аналіз вибірки, співвідношення між ними коливається у досить широкому діапазоні: від семантичної тотожності до повного розриву семантич­ного зв’язку. СДСС та дериваційно споріднені з їхніми субстантивним ком­понен­том моно­лексемні дієслова об’єднані певною спільною лексико-семантичною ознакою, напр., значенням звучання: to give a cry – to cry, to give a laugh – to laugh; значенням руху: to give a shake – to shake. Однак у більшості випадків вони не є семантично ідентичними, оскільки СДСС майже завжди є носієм додаткової семантичної ознаки (мають виразне додаткове значення, або ж лише частково модифікують семантику дериваційно спорід­неного монолексемного дієслова). СДСС to give a cry, to give a laugh, to give a shake характеризуються додатковим значенням однократності, що відрізняє їх від монолек­семних дієслів, які представляють дію як ряд послідовно здійснюваних актів, пор: He gave a short laugh (Galsworthy). – They laughed brutally (Quinn). Не всі СДСС мають корелятивну пару. СДСС to make an effort, to take an oath, to make way, to make a virtue (of) не мають дериваційно споріднених дієслівних відповідників. Відповідні дієслова в про­цесі історичного розвитку вийшли з ужитку або є архаїзмами [13, с. 3]. Можливі й такі випадки, коли значення СДСС не збігається зі значенням дієслівних корелятів – семан­тичний зв’язок між ними послаблюється чи розривається. У такому випадку СДСС сприяє народженню нового значення, а субстантивний компонент лише дериваційно по­в’язаний з твірною/ корелятивною дієслівною основою, пор.: And if we leave these mountains now, where can we go? (Hemingway) – We should take our leave before the speeches begin (RHWCD).

Семантичним центром СДСС виступають абстрактні іменники. Іменник – абстрактна назва дії – є наслідком трансформованої номіналізації. Оскільки частиномовною ознакою іменника є загальне категоріальне значення предметності, то субстантивні компоненти СДСС паралельно з вторинною номінативною функцією назв процесів і дій є носіями категоріального значення субстанціональності, внаслідок чого ці іменники, хоча і є дери­ватами дієслів, по-іншому відтворюють дію.

За допомогою компонентного аналізу та методу словникових дефініцій вивченo се­ман­тичні особливості 820 іменних компонентів СДСС. Якщо лексико-семантичне напов­нення корелятивних дієслів пов’язане з процесом, то субстантивні компоненти СДСС можуть позначати:

1) дію (назву дії) (‘Ving, action of Ving’): addition (n) action of adding’ (OSDCE); adding of numbers’: do addition (CDE); washing (n) washing or being washed’: Do the washing quickly (OSDCE);

2) разовий вияв дії (одноразову дію) (‘act of Ving’): push (n) act of pushing’: Give the door a hard push (OSDCE);

3) результат дії: decision (n) result of deciding, judging’: Have they made a decision yet? (OSDCE), something that is decided; resolution’: He made a poor decision (RHWUEL).

При цьому під семою “результат дії” можуть приховуватися: а/ “факт звершення дії” (‘instance or fact of Ving’): escape (n) fact of having escaped’ (RHWCD); exaggeration (n) instance of exaggerating; an overstatement’ (RHWUEL); б/ “об’єкт або результат дії” (те, на що звернена дія) (‘thing that is Ven, something Ven’): find (n) something found’: I made a great find in a secondhand bookshop yesterday (OSDCE); в/ “результат” (‘result or product of Ving’), що може мати різні форми (усну, письмову, щось конкретне, матеріальне, речове як результат тощо), напр.: cut (n)result of cutting, as an incision, wound, passage, or channel’: The doctor made a cut to take out the splinter (RHWCD); announcement (n) something said, written or printed to make known what has happened or what will happen’: An announcement will be made next week (OSDCE);

4) каузатора дії (неістоту) (‘something that Vs’): inducement (n) that which induces’: He hasn’t much inducement to study English (OSDCE); indication (n) something serving to indicate; sign’;

5) період (‘period or interval of Ving’): wait (n) period or interval of waiting’: We had a long wait for the bus (CDE); rest (n) period or interval of inactivity’: She had a good night’s rest (RHWCD);

6) стан (‘state or condition of Ving’): pleasure (n) state or feeling of being pleased’: to take pleasure in beautiful scenery (RHWUEL);

7) якість, характерну особливість (‘quality’), здатність (‘power or ability’): taste (n) quality of a substance’: Sugar has a sweet taste (OSDCE); appeal (n) ‘power of attraction’: That music hasn’t much appeal for me (OSDCE).

У ролі субстантивних компонентів СДСС зафіксовано також іменники непроце­суаль­ної семантики генетично первинні відносно однокореневих дієслів, напр.: root (n) ‘that part of a plant which is normally in the soil’: to take root (CDE); seat (n) ‘something designed to support a person in a sitting position as a chair or bench’: Won’t you take a seot? (RHWCD).

Результати опрацювання відібраних для аналізу іменних компонентів подано у табл. 1.


1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   28


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка