Мовознавство



Сторінка9/28
Дата конвертації11.03.2016
Розмір4.75 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   28

Таблиця 1

Семантична характеристика іменних компонентів

стійких дієслівно-субстантивних словосполучень




Значення

Приклади

Кількість

абсол.

відн.,%

1.

Дія (‘Ving, action of Ving’)

addition, beating, washing

80

9,8

2.

Разовий вияв дії (‘act of Ving’)

bite, laugh, look, pull, push, wave

230

28

3.

Результат дії (‘result of Ving’ )

calculation, decision, translation

400

48,8

4.

Виконавець дії (‘sth that Vs’)

indication, inducement, sign

10

1,2

5.

Період (‘period/interval of Ving’)

rest, sleep, swim, wait, walk

30

3,7

6.

Стан (‘condition or state’)

delight,interest, fright, satisfaction

50

6,1

7.

Якість, здатність (‘quality’, ‘power’)

appeal, attraction, smell, taste

10

1,2

8.

Іменники непроцесуальної семантики

form, ground, position, root, seat

10

1,2

В с ь о г о

820

100

За даними нашої вибірки з літератури найчастотнішими виявилися іменники-компо­ненти СДСС зі значенням результату дії: answer (35 реалізацій), advice (26), noise (21), order (17), impression (15), reply (14), movement (14), mistake (14), account (14), discovery (12), із значенням однократного вияву дії hold (35), look (35), step (16), glance (11), із значенням стану care (35), notice (20), attention (17), pleasure (10), із значенням каузатора дії-неістоти sign (15), із значенням періоду sleep (10), walk (10), непроцесуаль­ної семантики seat (10).

Дієслівний компонент СДСС звільняється від вираження основного процесуального значення (цю функцію переймає на себе іменник) і виконує предикативні функції, проте може уточнювати різноманітні сторони процесу чи характеристики дії (визначає станове значення, може уточнювати видові, модальні, аспектуальні характеристики дії, стильовий регістр), напр.: to give a push – to get a push, to have a liking – to take a liking, to grant forgiveness – to forgive.

Отже, розчленування номінації процесу на два елементи – дієслівний та іменний (семантичне поєднання дієслів та абстрактних іменників у складі СДСС як номінативів розчленованого типу) створює широкі можливості виникнення додаткових семантичних значень. Розглянемо випадки часткової модифікації дієслівної семантики та ті випадки, коли СДСС має виразне додаткове семантичне навантаження.

Ч а с т к о в а м о д и ф і к а ц і я д і є с л і в н о ї с е м а н т и к и. Специфіка значної частини СДСС полягає у тому, що за їхньою допомогою передається цілеспрямованість чи зумисний характер дії, додатковий лексичний відтінок інтенсивності прояву дії, від­тінок результативності дії, диференційованість вираження скерованості дії, емфаза тощо.

СДСС to take a run, to take a walk, to take an interest і под. передають додатковий лексичний відтінок цілеспрямованості виконання дії, підкреслюють зацікавленість чи активність суб’єкта у її виконанні [1, с. 118], пор.: […] he used to slip out first thing in the morning and take a run across the frosty flat in his shirt (Lawson). – It was a day when men and women gossiped and children ran shouting between the tents and stalls (Marshall). СДСС to make a dart, to make a dash, to make a rush та ін. виражають значення виконуваної з напруженням дії з відтінком інтенсивності виконання [12, с. 10], пор.: Near the rock it made a final dash to get away (Palmer). – Gwelnit dashed away through the scrub (Prichard). СДСС to make a decision, to make a translation, to make a cut, to make a scratch, іменний компонент яких виражає результат дії, вказують на досягнення мети внаслідок виконання якоїсь дії, означають дію, яка досягає результату, пор.: We could make scratches on bark (Golding). – The cat was scratching at the door (CDE).

СДСС to have a look – to take a look – to get a look – to give a look позначають однакову елементарну ситуацію (to look), різниця між ними полягає у різній скерованості дієслів­них елементів. Їх лексико-семантичні відношення можна подати так: to give a look :: to take (have, get) a look – дія (процес) конкретизована об’єктна :: дія конкретизована суб’єктна [7, с. 22], напр.: James gave him a sharp look (Galsworthy). – […] admitted Ted, raising his lantern as to get a look upwards (Becke). СДСС також застосовуються як засіб вираження емфатичності, коли іменний компонент вживається у множині чи заперечній формі [12, c. 8], напр.: I have grave doubts whether she ought to be allowed to return to London in the present state of affairs (Galsworthy). I have no doubt it has weighed with him (Galsworthy).

В и р а з н е д о д а т к о в е г р а м а т и ч н е з н а ч е н н я. СДСС – засіб вираження таких аспектуальних характеристик дії як кратність, інхоативність, частковість, ітера­тивність.

СДСС реалізують певні граматичні категорії, які не виражаються формами парадигми сучасного англійського дієслова, а саме кратність [10, c. 57]. Кратність – центральне значення СДСС моделі VvN, в яких субстантивний компонент (vN) представлений девер­бативними іменниками, утвореними за конверсією. В семантичній структурі таких імен­ників встановлюється сема процесуальності та кратності, що в словникових дефініціях має позначку ‘act of Ving’ [13, с. 4]. Однина конвертованого іменника реалізує однократ­ність: а) раптову одноразову дію (to make a jump, to give a cry, to give a look), чи б) разовий вияв дії, здебільшого нетривалої (to have a run, to have a swim). Множина субс­тантивного компонента виражає багатократність. Периферійне значення цієї моделі – результативність, яка реалізується в обох формах числа іменника і синонімічна із зна­чен­ням перфектної форми [10, с. 57]. Монолексемне дієслово і СДСС утворюють кореля­тив­ну пару, у якій нерезультативність/ некратність контрастує з результативністю/ крат­ніс­тю, пор.: When he told me of these things Old Mac laughed in a tenderly reminiscent way (Davison). – He gave a short laugh (Galsworthy).

СДСС можуть вказувати на різні етапи виконання дії, зокрема на обмеженість у часі, часову визначеність. Так, СДСС to have (take) a nap, to have (take) a rest, to have a swim, to have a walk тощо передають значення обмеженої тривалості дії (‘period of Ving’), яке зо­середжене в субстантивному компоненті. Означувані такими СДСС процеси можуть три­вати лише якийсь час (поспати, поговорити). Корелятивне дієслово вказує на незавер­шеність процесу, пор.: I’m going to strip and have a swim before we go back (Palmer). – Can you swim? (OSDCE).

СДСС із зачинним значенням to take a liking (to), to take a dislike (to), to take (lay) hold (of), to take (get) possession (of) і под. вказують на початок дії – на те, що дія розпочалася і (може, ще й досі) триває, напр.: to take a dislike to him, begin to dislike him (OSDCE). Корелятивні дієслова не містять семи початку дії, пор.: For when he once took a dislike to anyone – as he had to his nephew – old Jolyon never got over it (Galsworthy) – She disliked me (Davison). […] I said to him and took hold of him and held him (Hemingway).

СДСС можуть виражати значення повторюваної дії. Ця додаткова сема усталюється тоді, коли іменний компонент сталого сполучення реалізується у формі множини, пор.: to make a movement – to make movements, to make a request – to make repeated and inconvenient requests. Напр.: He was a chief now in truth; and he made stabbing motions with his spear (Golding). – Тепер він справжній Ватаг; він кілька разів розітнув списом повітря (Перекл. С. Павличко). Введення у переклад супровідних слів кілька разів, що містять вказівку на повторне виконання дії, сприяє виявленню цього додаткового семан­тичного значення.

Поряд з аспектуальністю СДСС як номінативи розчленованого типу можуть виражати також станові відношення і відіграють важливу роль у поповненні та розширенні поля пасиву лексико-граматичними конституентами. Протиставлення активу/пасиву має лексичне вираження, оскільки воно базується на протиставленні дієслівних компонентів СДСС. Коли позиція дієслівного компонента заповнена дієсловами give, do, make або їхніми синонімами вузького значення, стійка сполука має значення активного стану. Коли цю позицію заповнюють дієслова get, take, have або їхні синоніми вузького зна­чення, модель є функціональним синонімом пасивного стану, напр.: to give (adminis­ter, impose, inflict) punishment – to take (receive, suffer) punishment. Розгорнуті номіналі­зації з пасивним значенням позначають результат дії, спрямованої на об’єкт, і співвідносяться з відповідними активними трансформами, напр.: I can give you a lift (Galsworthy). – I’ll try to get a lift (Golding).

Пари СДСС з пасивним та активним значенням кваліфікуються як словосполучення-конверсиви [11, с. 143], оскільки різняться суб’єктно-об’єктною спрямованістю (позна­чають одну і ту саму ситуацію стосовно двох різних її учасників). Останнім часом у зв’язку з розвитком теорії актуального членування, що має безпосередній вихід у комуні­кативний синтаксис, висунуто ідею про комунікативну функцію конверсивів. Ю.Апресян говорить про змогу виражати актуальне членування речення за допомогою конвер­сивів поряд з такими “сильнішими” засобами як порядок слів та інтонація, а семантичне приз­начення лексичних конверсивів вбачає у передачі логічного акценту (виділенні, акцентуванні) [2, c. 257]. Заміна вихідного дієслівного оператора СДСС його конвер­сивом супроводжується змінами в логічному акценті висловлювання, хоча ситуативне значення фрази залишається незмінним. Функціонування в англійській мові однотипних СДСС з пасивним та активним значенням дає змогу описати процес як зі сторони його об’єкта, так і з боку суб’єкта, в одному контексті перейти від нового до заданого, вико­ристати в ролі теми рему попереднього речення. Наслідком вживання таких одиниць в одному контексті є особливий лаконізм висловлювання [9, c. 146]: Having given and received another hug, he mounted the window-seat (Galsworthy).

С т и л і с т и ч н і х а р а к т е р и с т и к и. Як одиниці вищого рангу СДСС відріз­няються від корелятивної монолексеми не лише додатковими смисловими відтінками, але й стилістичними характеристиками та сферою вживання. СДСС та корелятивне дієслово часто належать до різних стильових рівнів. Зокрема, СДСС to grant forgiveness, to administer help, to inflict (administer) a defeat тощо використовуються переважно в пи­семній або підкреслено книжній чи офіційній мові, а їхні дієслівні відповідники нале­жать до міжстильової чи розмовної лексики. Розмовно-побутовий розряд охоплює СДСС to have a look, to cast a glance, to give a hint, to give a cry, to catch hold, to put an end, to make love, to do harm, to take care, to have a walk тощо [15, c. 93]. Вони особливо характерні для розмовної англійської мови, хоч окремі з них проникли в літературну норму і стали її невід’ємними компонентами. Існують СДСС, що вживаються в окремих підмовах, а є й такі, що вживаються в різних варіантах мови (канадському, американ­ському, австра­лій­ському), напр.: to have a bath (BE) – to take a bath (AE), to make a decision (CE) – to make (reach/ take) a decision (BE) [18].

Д и с т р и б у ц і я. Значні потенції виявляють СДСС і в плані конструювання різноманітних структур речення. Синтаксичні особливості СДСС вмотивовані їхньою дво­компонентною структурою. Як аналітичні номіналізовані утворення, вони синтезують в собі синтагматичні властивості дієслова та іменника.

Узагальнюючи синтаксичні особливості СДСС у порівнянні з корелятивними моно­лексемними дієсловами, слід зазначити, що СДСС, де позиція додатка вже зайнята субс­тан­тивним компонентом, не потребує об’єктного розширення. Корелятивні дієслова у багатьох випадках можуть виступати лише у перехідному значенні (належать до так зва­них “відкритих” дієслів) і вимагають заповнення правосторонньої позиції, пор.: He […] purchased silk handkerchiefs and perfume and conversation-lollies at the store (Rudd). – You’ve made some nice purchases lately, they tell me (Galsworthy). СДСС, субстантивні компоненти яких дериваційно споріднені з перехідними дієсловами, відтворюють дію в її неперехідному значенні, створюючи тим самим можливість уникнути введення додатка, що є особливо доцільним у випадку його невизначеності, чи коли його наявність не є суттєвою для розуміння ситуації, яка описується, напр.: discoverer, person who has made a discovery (OSDCE). […] cried he, as if making a new discovery (E. Bronte). Елімінація об’єкта можлива і тоді, коли він уже згадувався в контексті раніше, або ж тільки буде згаданий, напр.: […] the discoveries he had made before (Fielding). Indeed, Mrs. Miller, I have made surprising discoveries, and you shall soon know them (Fielding).

З погляду економії мовних засобів у процесі комунікації при конструюванні різнома­нітних структур речення заслуговують на увагу і синтаксичні процеси заміщення, пере­становки (пермутація), опущення (компресія) компонентів СДСС. Ці синтагматичні про­цеси зумовлені актуальним членуванням речення, вони дають змогу об’єднати два речен­ня в одне, зберігаючи при цьому їхній семантичний об’єм, і забезпечуючи таким чином місткість висловлювання [10, c. 93]. Скажімо, можлива компресія субстантивного компонента, коли іменник функціонує як спільний елемент двох розгорнутих номіна­лізацій: He said it was a very common mistake that men made (Lawson). При компресії дієслівного компонента одне дієслово вживається з двома субстантивними компонентами як спільний елемент двох розгорнутих об’єктних номіналізацій, напр.: Dave […] made a dive and a grab for the dog (Lawson). Можлива й стилістично-експресивна реалізація цієї моделі, коли використовується ефективний прийом неспо­діваного поєднання іменних компонентів (зевгма), напр.: Mr. Stiggins […] took his hat and his leave (Dickens). I can only give sympathy and food sometimes (Galsworthy).

Функціонально-семантичне зближення іменника та дієслова з усією очевидністю проявляється в активному вживанні розгорнутих номінативів на зразок to have a look, to make a promise, корелятами яких виступають прості монолексемні дієслова. Співвід­несеність цих форм створює широкі можливості варіативності дієслівних та іменних засобів вираження предикації. Вибір номіналізованої конструкції зумовлений, передусім, завданням комунікативного акту, комунікативною інтенцією мовця, куди належать і се­ман­тичні, синтаксичні, стилістичні чинники. Проведене дослідження доводить, що роз-чле­нування номінації процесу на два елементи – дієслівний та іменний – не випадкове і передбачає розв’язання низки комунікативних завдань. Цьому сприяють подані нижче чинники: 1) синонімічні зв’язки СДСС та дієслів-корелятів не передбачають їхньої пов­ної семантичної тотожності: СДСС як двокомпонентні номіналізовані конструкції пере­важно наділені додатковою семантикою чи відмінними функціонально-стильовими ха­рак­те­рис­тиками; 2) СДСС активно залучаються до поповнення парадигматичних засобів виражен­ня категоріальних значень аспектуальності, пасивності; 3) ширші можливості сполучу­ваності СДСС забезпечують номінацію різнобічних аспектів, вираження додат­кових характеристик номіналізованої дії, а також виконання стилістичних функцій; 4) СДСС як розгорнуті номінативи-кореляти простих дієслів відтворюють дію в її непере­хідному значенні, тим самим створюючи можливість елімінації об’єкта; 5) СДСС – ефек­тивний чинник економії засобів вираження завдяки пермутації, компресії компонентів.



1. Амосова Н. Н. Основы английской фразеологии. Ленинград, 1963. 2. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. Москва, 1974. 3. Арутюнова Н. Д. Синтаксис//Общее языкознание. Внутренняя структура языка. Москва, 1972. 4. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. Москва, 1955. 5. Банкав А.Я. Сопоставительный анализ аналитических глагольных единиц французского и латышско­го языков: Автореф. дис. … канд. филол. наук. Минск, 1977. 6. Гак В.Г. Номинализация сказуемого и устранение субъекта//Синтаксис и стилистика. Москва, 1976. 7. Лопа­тин­ська В. В. Про нейтралізацію опозицій з диференційною ознакою “скерованість” дієс­лівної дії//Іноземна філологія. 1989. Вип. 94. 8. Мейе А. Введение в сравнительное изучение индо-европейских языков. Москва, 1988. 9. Номинализация в современном английс­ком языке/Под ред. Н. Н. Раевской. К., 1982. 10. Огоновська О. В. Дієслівне замі­щення в англійській мові. Львів, 1991. 11. Рудакова Л. С. Отглагольные существительные при выражении конверсных отношений в английском языке//Исследования семантичес­кой структуры слов и их лексической сочетаемости. Москва, 1979. 12. Старикова Е. Н. Синонимическая соотносительность устойчивого глагольного сочетания и простого гла­гола в современном английском языке: Автореф. дис. … канд. филол. наук. К., 1966. 13. Сухорольська С. М. Дериваційна і семантична характеристика іменних компонентів стій­ких дієслівно-субстантивних сполучень. Іноземна філологія. 1992. Вип.104. 14. Теньер Л. Основы структур­ного синтаксиса. Москва, 1988. 15. Шведова В. С. О дифферен-циру­ющей функции гла­голь­ной перифразы в стилистическом контексте//Сопоставительная стилистика иност­ран­ных языков. Ростов-на-Дону, 1976. 16. Olsson Y. On the syntax of the English verb//Acta Universitatis Gothoburgensis. Göteborg, 1961. 17. Rensky M. English Verbo-Nominal Phrases: some structural and stylistic aspects//Travaux Linguistiques de Prague. Prague, 1966. Vol. 1. 18. Benson M., Benson E., Ilson R. The BBI Combinatory Dictionary of English. Moscow, 1990. (CDE) 19. Hornby A.S. Oxford Student’s Dictionary of Current English. Oxford, 1984. (OSDCE) 20. Random House Webster’s College Dictionary. New York, 1991. (RHWCD) 21. Random House Webster’s Unabridged Electronic Dictionary. Novell, Inc. 1996, 1995, 1994 (RHWUEL).
VERBO-NOMINAL PHRASES AS NOMINALISATION TENDENCY

IN PRESENT-DAY ENGLISH
Olha Fedorenko
Ivan Franko National University in Lviv

1, Universytetska Str.

79000 Lviv, Ukraine
The present paper is mainly concerned with one type of lexical collocations, viz. verbo-nominal phrases correlating with monolexemic verbs (to have a look – to look, to make a suggestion – to suggest). Recurrent patterns of this kind are seen as a result of nominalization. Verbo-nominal phrases under study function as single nominative unit denoting an action. It is argued that the splitting of nomination into two components (verbal and nominal) is not arbitrary and serves a number of nominative and communicative functions. The analysis shows that the categorial semantics of the nominal components is not uniform. They may denote multiple or instantaneous actions, result, causative agent, period or interval of the action, state or condition, quality, power or ability. Common use of such verbo-nominal collocations can be accounted for by a number of reasons which become obvious when we compare these patterns with their correlating monolexemic verbs. Verbo-nominal phrases are described as having a wider range of functions. Their numerous advantages are identified and illustrated with respect to their semantics, as well as stylistic and syntagmatic properties.
Key words: verbal operators; nominalization; functional and semantic analysis.
ФОНОСЕМАНТИЗМ ТА КОЛІРНА КАРТИНА СВІТУ
Володимир Кушнерик
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Стаття продовжує цикл публікацій автора з проблем фоносемантизму та його специ­фічного аспектузв’язку звучання з кольором у свідомості носія мови. У ній здійснено аналіз цієї проблеми на матеріалі різносистемних мов у порівняльно-історичному плані та з використанням психолінгвістичних експериментів.
Ключові слова: колірна картина світу; синестетичні асоціації; звуко-буквена форма.
Сьогодення ставить перед ученими багатьох галузей завдання дослідити та зобразити те, що виражає специфіку буття людини, взаємовідношення та найважливіші умови її існування у цьому світі, що є результатом усієї духовної активності людини, – картину світу, яку визначають як цілісний всеосяжний образ світу, що виникає у різноманітних актах світовідчуття, світоспоглядання, світосприйняття, світобачення, світорозуміння, світо­уявлення. Цей образ, як основа життєдіяльності людини, упорядковано формується за допомогою опосередкованих символічних структур – мови, міфології, релігії, мистецтва, науки. Становлення картини світу в історичній перспективі проходить шлях від почат­кової точки пізнання (міфологічної, наївної) до наукової, що утворює відносно адекватне уявлення людини про світ. З цього погляду можна передбачити аналогічність станов­лен­ня та формування колірної картини світу, яка розширювала та видозмінювала свої кор­дони відповідно до меж тих знань, які набувала людина у процесі своєї практичної діяль­ності.

Колірна картина світу має свою історію становлення і являє собою один із багатьох фрагментів пізнавальної діяльності людини. Вона є результатом не тільки тривалого спостереження й аналізу людиною навколишнього середовища, а й творчого осмислення нею самого процесу пізнання, усвідомлення того, що Всесвіт – не простий набір пред­метів та ознак, які його складають, а що саме вона – людина, є його основною сутністю. Це своєрідна частина духовної terra incognita, яку людина намагається осяг­нути, щоб зрозуміти саму себе.

Можна лише припустити як формувалася модель колірної картини світу у людини, але безсумнівний факт, що в основі цього процесу – споконвічний “діалог” людини із навколишнім середовищем, її намагання розкрити внутрішню природу макрокосмосу через його зовнішні прояви.

Передбачаючи існування певного “негласного консенсусу” та психологічної значу­щості окремих кольорів, ми дотримуємося думки, яку висловили Б. Берлін і П. Кей [4, с. 37]. Ці вчені порівняли точні визначення базових кольоропозначень 20 різних мов і, базуючись на цих знаннях, проаналізували описи кольорів у 78 інших мовах. Дослідники стверджують, що існують універсалії в семантиці кольоропозначень і виокремлюють 11 основних кольорів. Ці кольоропозначення перебувають у відповідній ієрархії:

Purple

Black Yellow Pink



 Red  Blue  Brown   Orange

White Green Gray


Рис. 1. Ієрархія кольоропозначень
Такий підхід підводить нас до однієї опозитивної властивості об’єктивного світу: фізична природа обєкта пізнання – психологічна природа сприйняття обєкта пізнання.

Невідповідність в актуалізації аспектів колірного континууму, що зумовлено як суб’єк­тивними, так і об’єктивними чинниками, неодмінно призводить не тільки до його непропорційної дискретизації, а й визначає цим відповідний статус системи. Колірну картину світу можна уявити гетерогенною системою, різнорідність набору елементів якої визначає хід усього історичного розвитку людства від процесу антропогенезу до homo agens – людини діяльної. Неоднорідність елементів цієї системи – це результат осмис­лен­ня людиною свого буття в оточенні колірної реальності, усвідомлення кольору як клю­чового, системоформувального елементу культури у певну епоху. У світоглядній сис­темі людини у різні часи колір займав позицію, яка відтворювала поступ людської думки, особливості суспільно-культурного життя, вияви реалізації свідомого та підсвідо­мого на основі біопсихологічної моделі індивіда.

Отже, розгляд назв кольору у різних мовах показує, що існує більша схожість між ними у географічно віддалених та неспоріднених мовах, ніж це можна пояснити прос­тою випадковістю, запозиченням чи деякими мовними взаємозв’язками. Це свід­чить про універ­сальну тенденцію існування співвідношення між значенням, по­нят­тям та фонологічною формою. Його функціонування не є абсолютним, проте обме­жує ви­бір використаних звуків та підвищує вірогідність того, що певні зразки слів будуть вико­ристані для певних понять, особливо якщо ці поняття чітко виз­начені та зага­льно­визнані.

Дослідження всіх слів без визначеного порядку щодо колірної належності, тобто з урахуванням значення лише за фонологічною (звуковою) подібністю, констатує той факт, що у більшості випадків групування слів за схожістю зближує слова одного значення. Тенденцію до подібності між колірною властивістю і звуками можна пояс­нювати запозиченнями. Однак запозичення основних колірних слів зустрічається рід­ко, тому отримана звукоколірна подібність є закономірним явищем [3].

Отже, існує універсальна тенденція зв’язку між значенням слова, поняттям і фоно­ло­гічною формою. Вивчення синестетичних асоціацій між фонемними та колірними влас­тивостями доцільне з погляду поняттєвих аспектів мовних звуків.

Досліджуючи звукоколірну залежність у мовах, зазначимо, що цей процес не є не­змін­ним або стабільним. Звукоколірна палітра може змінюватися, особливо в поетич­ній мо­ві, де символічне сприйняття світу змінне, з урахуванням літературно-мистецьких течій.

Однак Й. Шульц зазначає, що з експресіонізмом розпочинається нова фаза колірного сприйняття у ліриці. Колір передає не реальне позначення дійсності, а пов’язується із сим­волічними уявленнями. Колірні комбінації знаходимо ще у поетів-романтиків, які “ви­найшли також синестезію”. Колір має свою символічну цінність, однак пере­буває у традиційних вимірах: чорний = сум; білий = невинність; червоний = любов [1].

Експресіонізм змінює значення й цінність колірних відчуттів. Так, французький куль­туролог М. Пастуро називає понад 20 сфер значення “голубого” кольору: колір ро­ман­тиків, колір безконечності, далечіні, мрії, колір ночі, вірного кохання, св. Марії, колір ми­ру, холоду, води; колір королів. Пізніше Ш. Маларме вбачає в голубому “колір немо” [3, с. 29].

Велику роль кольорові відводиться у ліриці Г. Тракля і Е. Ласкер-Шюлер (експре­сіо­нізм), Й. Яна, П. Целана (сюрреалізм).

Властивість звуків викликати колірні образи – лінгвістичний факт, який потребує тільки універсалізації. Дослідження цього явища свідчать, що звукоколірні відповідності є наслідком складних психо-емоційних процесів, що відбуваються у свідомості людини і дозволяють тонко, завуальовано, а іноді і об’єктивніше охарактеризувати той чи інший літературно-мовний образ явища.

Подані у таблиці 1 та 2 дані підсумовують використання звукоколірних асоціацій, які наявні у дослідженнях науковців та художніх творах носіїв як германських, так і сло­в’я­н­ських мов.

Зафіксовані певні розбіжності у колірному сприйнятті та звукоколірних асоціаціях представників споріднених та віддалено споріднених мов.

Ґрунтовно колір, як фізичне явище, описав І. Ньютон. Саме він виділив у спектрі 7 основних кольорів, виміряв довжину різних світлових хвиль, які й викликають кольо­рові відчуття. Однак говорити про колір як про щось визначене не можна. Це зумовлено неоднаковим сприйняттям цього явища різними людьми [1, с. 23]. Так Й.-В. Гете піддав критиці певні положення ньютонівської теорії, і хоча критика законів, відкритих І. Ньютоном, базувалася у автора знаменитого “Фауста” не на фізичній основі і в цьому розуміння була позбавлена наукової доведеності, вивчення зв’язку “світло – колір – емоція” стало великим його досягненням [1, с. 114].

Не менш дискусійним у мовознавстві видається взаємовплив та зв’язок кольору зі звучанням. Перші спроби встановити будь-які закономірності у їх співвідношенні здійc­нені ще у середньовіччі, але більш наукові обґрунту­вання даної проблеми знаходимо тепер у художників слова та лінгвістів.

М. Магнус у своєму дослідженні розглядає термін “red” та ряд термінів, пов’язаних з червоним кольором і його відтінками. Автор наголошує, що /р/ надає слову велику част­ку рожевого та пурпурного кольору (pink, plum, puce, puprle). Також для /р/ характерний відтінок “блідості” – paint, poisley, pallette, pastel, pattern, piebold, pied, pinto, plaid, potpauri, print. Звук “k” найпридатніший для передачі асоціації прозорості – clear, crystal. Не залишаються поза увагою і мовні фонестеми, які асоціюються з певними кольорами та відтінками, наприклад /bl/ – властиве словам з червоним відтінком (blushing, bloom, blowzy, blush) [6, с. 84–86].

Л. Андерсон прямо з’ясовує питання про спорідненість германських термінів кольо­ропозначення з російськими і намагається знайти спільні риси через призму етимо­логічного аналізу (red, ruddy, russet, rose, rosy, rage, ruby, radish, rash).

Д. Фідельгольц проводив деякі експерименти з Т. Бівером серед учнів школи і стверд­жує, що всі діти володіють здатністю “чути колір”. Запитати дитину, якого кольо­ру звук [і], це все одно, що поставити запитання: “Якого кольору небо?” Ця здатність “чути колір” з роками нівелюється, але вона існує у підсвідомості кожної людини.

С. Шейн у 60-х роках ХХ-го ст. склав підручник, надрукувавши букви французького алфавіту на фоні “їх колірної асоціації”. У своєму виборі “звук-колір” дослідник спирав­ся на ідеї Р. Якобсона, закладені у його праці “Kindersprache”[2].

Тому ми, беручи до уваги здобутки Л. Андерсона, О. Журавльова, М. Магнуса, О. Потебні, О. Рембо, С. Шейна, та інших, враховуючи, що проблема звук – колір багато­аспектна і містить у собі надзвичайно велику кількість лакун, вирішили провести експе­римент на предмет наявності взаємозв’язку між звучанням фонем германських та сло­в’янських мов з основними спектральними кольорами.

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   28


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка